Ексклюзив
Портрети сестринства
20
хв

Пізно ввечері вона написала: «Я чомусь весь час про тебе думаю»...

Випадкова зустріч з польською психотерапевткою Монікою Гаусман-Пневською стала для мене доленосною. Моніка врятувала мене від війни. Тепер я зі свого боку допомагаю біженцям, які втратили рідних і дім

Тетяна Бакоцька

Тетяна Бакоцька і Моніка Гаусман-Пневська

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

<frame>Наступна публікація циклу «Портрети сестринства», в якому ми хочемо розповісти про дружбу українських та польських жінок, підтримку простих людей, але також — про ті непорозуміння, які зрештою призвели до нових знань двох народів одне про одного. Розповідайте нам свої історії — про зустрічі з польськими чи українськими жінками, які змінили ваше життя, вразили вас, здивували чи чогось навчили. Пишіть нам на адресу: [email protected]<frame>

Минав третій місяць від початку повномасштабного вторгнення. Я важко переживала загибель на війні людей, яких любила, а також втрату дому.

«Кафе Україна» стало одним з перших проєктів для інтеграції біженців в Ольштині. Українці отримали можливість безкоштовно вчити польську мову й брати участь у майстеркласах з вишивання. Зазвичай на ці заняття приходило близько десяти людей. Я мусила приводити із собою на уроки 9-місячну дитину, яка або спала, або сиділа в мене на руках. У червні наша вчителька поїхала складати іспити до Варшави, і її тимчасово заступила співробітниця Федерації FOSa Моніка Гаусман-Пневська.

Моніка Гаусман-Пневська на занятті

Протягом багатьох років Моніка працювала як громадська діячка, супервізорка (людина, відповідальна за продуктивність праці та інші дії групи співробітників), тренерка в освітніх проєктах, журналістка, представниця EPALE (спільнота вчителів, дослідників, науковців, політиків та всіх, хто професійно займається навчанням дорослих у Європі), вчителька польської мови та психотерапевтка.

Якось пізно ввечері вона вперше написала мені: «Я чомусь увесь час думаю про тебе й про твоїх дітей. Може, потребуєш якоїсь допомоги?»

Згодом Моніка запропонувала пожити у неї вдома. Я була дуже вдячна за такий прояв доброти. Але відмовилася, бо не хотіла завдавати клопоту її родині. Я і двоє моїх дітей — біженці з Шевченківської громади Миколаївської області, де точилися бойові дії. Мій чоловік четвертий місяць був на війні на Херсонському напрямку. Ми приїхали в Ольштин у квітні 2022 року й два місяці орендували кімнату. Я сама платила за житло.

А потім звільнилося місце в хостелі для біженців, бо одна з родин виїхала, і нас безкоштовно поселили в кімнаті на 10 людей. Давали їжу. Тому на той час ми нічого не потребували.

Ми з Монікою на фестивалі

Через кілька днів Моніка написала знову: «Наснився сон. Ти сиділа сама посеред великого чорного поля й гірко плакала. Я дивилася на тебе й не розуміла, що можу зробити, щоб тобі стало легше. Може, все ж потребуєш допомоги? Може, візит до психолога?»

Мені було цікаво дізнатися, як польські психологи працюють з воєнними біженцями. Адже до цього я спілкувалася тільки з українськими психологами, які з 2014 року допомагали вимушеним переселенцям, родичам зниклих безвісти й загиблих на війні, ветеранам.

Працюючи в Україні журналісткою, я брала участь у багатьох тренінгах, де психологи вчили, як розмовляти з людьми, які постраждали від війни, щоб це спілкування не стало для них травматичним. Водночас журналісти, які писали про війну, також потребували психоемоційної підтримки. Ми вигорали від величезного обсягу негативної інформації, яку пропускали крізь себе, щоб розповісти аудиторії про трагічні наслідки російсько-української війни.

Як і більшість біженців, я на той час не розуміла, що робити далі, як жити, де брати сили? Стала дуже тривожною, зникло відчуття безпеки. Втім продовжувала писати статті про вплив війни на довкілля — про екоцид. Усвідомлювала, що все ж потребую підтримки, тому відповіла Моніці, що готова зустрітися з психологом.

Моніка няньчить мою доньку Міру

Сама Моніка не могла консультувати мене як психотерапевтка, бо не можна дружити з клієнтками. В етичному кодексі це трактують як подвійні відносини, не сумісні з терапевтичною діяльністю. Тому вона познайомила мене з головою Ольштинського відділу Польського психологічного товариства Анджеєм Кендзерським. Він визначив мій рівень тривожності, стресу, депресії, оцінив суїцидальні ризики.

Зрозумівши, що я не потребую ліків, надав рекомендації, на що важливо звертати увагу в стані невизначеності. Бо таке балансування між надією й цілковитою зневірою — надто стресове й енергозатратне. Мати нестабільний емоційний стан, переживаючи травматичний досвід війни, — природно. Однак треба вміти самостійно собі допомогти в критичні моменти — стабілізуватися за допомогою різних заспокійливих технік.

Пізніше цим технікам я навчила інших біженок під час зустрічей учасниць групи психологічної підтримки.

Щоп’ятниці після роботи Моніка приїжджала до нашого хостелу, а ми з дітьми їздили до неї додому на вихідні чи свята. Її дім — у передмісті біля озера. Навкруги ліс, де ми збирали ягоди й гриби. У неї вдома стояли книги Сергія Жадана й Оксани Забужко польською мовою. Звучала українська музика. Ми готували вареники й налисники. Моніка казала, що для дітей важливо відчувати «присутність дому».

Моніка вчить мого сина Мішу "стійкості"

Одного недільного вечора, а саме 7 серпня 2022 року, ми повернулись від Моніки в хостел і я побачила в месенджері повідомлення, що 4 серпня на війні загинув мій чоловік...  

Перша людина, якій я про це сказала, була Моніка. Вона відразу приїхала до нас у хостел з психологом Анджеєм Кендзерським. Вони допомогли мені розповісти цю страшну звістку моєму 12-річному сину Михайлу. Відтоді Моніка весь час поруч.

Через місяць вона запропонувала мені стати комунікаторкою в проєкті допомоги біженцям. Робота допомагала мені легше переживати найгострішу фазу найболючішого відчуття — скорботи за татом моїх дітей, за чоловіком, з яким ми прожили разом майже 20 років.

З чоловіком Русланом

До того ж коли біженців виселили з безкоштовного хостела, саме завдяки цій роботі я мала гроші, щоб заплатити за оренду житла. Бо через бюрократичні процедури вже майже два роки не можу отримати українську державну допомогу й щомісячну пенсію дітям у зв’язку із загибеллю чоловіка. Тобто якби не Моніка, ми з дітьми мусили б повернутися у зруйноване місто, де люди живуть без питної води, під ворожими обстрілами, часто без світла.

Моніка була однією з експерток проєкту для біженців від Федерації FOSa, для якої це був перший досвід комплексної програми допомоги вимушеним переселенцям. Думаю, вона запропонувала цю роботу саме мені, бо знала, що я маю багаторічний досвід спілкування з вразливими групами людей, які постраждали через війну, а також щирі проукраїнські переконання.

Це теж часто враховують під час співбесід роботодавці в Польщі. Тому іноді біженці з проросійським або радянським світоглядами видають себе за тих, ким не є, аби отримати різну підтримку.

Одним із напрямів допомоги була підтримка психологічна. Зареєструвалися понад 300 людей. Я була присутня на кожній співбесіді як перекладачка. Під час першої зустрічі експерти запитували учасниць про їхні потреби. Майже всі відповідали, що не хочуть візитів до психолога. Але я уважно слухала їхні відповіді на інші питання й розуміла, що люди часто не усвідомлюють, що мають давні непропрацьовані травми, які досі негативно впливають на їхнє життя.

Група психологічної підтримки

Наприклад, одна з учасниць сказала, що не хоче, щоб їй допомогли знайти роботу за її спеціальністю. Але готова працювати на будь-якій іншій роботі. Після співбесіди я запитала її, чому так, адже за фахом платитимуть більше, ніж за прибирання кімнат у готелі.

І вона розповіла, що 10 років тому була вагітною, але втратила дитину. І вважала, що причиною цієї трагедії була та робота, яку вона виконувала. Пізніше вона народила, але дотепер боїться робити те, що вміє й любить. Я переконала її записатися на один візит до спеціаліста. І їй допомогли ці консультації!

Були ситуації, коли люди, які працювали в Україні за спеціальністю, не могли змиритися з тим, що в Польщі для них немає іншої праці, крім прибирати, допомагати на кухні чи доглядати. І без допомоги психолога їм було б важче пройти ці «точки застрягання» — ситуації, через які вони відчували себе обезсиленими, безпорадними, нездатними розвиватися й адаптуватися в нових умовах.

Коли люди розповідали мені, як змінилося їхнє життя завдяки психотерапії, я відчувала велику радість. І я вірю, що коли ми втрачаємо контакт з радістю, ми втрачаємо контакт із самим життям

Минув рік, відколи проєкт закінчився, але досі, коли зустрічаю учасниць, вони продовжують дякувати за ці зустрічі. Комусь ми допомогли пережити смерть родичів, комусь — прийняти смутну звістку про свою хворобу й розпочати лікування, комусь — порозумітися з дитиною-підлітком, а комусь навіть зберегти життя. Одна жінка зізналася, що якби я не вмовила її піти до психолога, а той не направив би її до психотерапевта, вона би вчинила самогубство. У критичний момент їй допомогли ліки й терапія.

Коли я слухаю сповіді біженок, завжди згадую Моніку. Якби вона не дала цей поштовх, всім нам було б важче проживати наш травматичний досвід війни. Її безкорислива допомога, яка в різний спосіб виходила за межі проєкту, дала українкам (і мені особисто) те, чого вони потребували найбільше. Вона допомогла нам знову відчути радість.

No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Журналістка, редакторка Миколаївської філії Національної суспільної телерадіокомпанії України. Авторка теле- й радіопрограм, сюжетів, статей на воєнну, екологічну, культурну, соціальну та європейську тематику. Публікувалась в газеті української діаспори в Польщі «Наше слово», на всеукраїнських сайтах «Євроінтеграційний портал» Офісу віцепрем’єрки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції, Українського кризового медіацентру. Учасниця міжнародних навчальних програм для журналістів: Deutsche Welle Akademie, Media Neighbourhood (BBC Media Action), Thomson Foundation та інших. Співорганізаторка низки заходів, тренінгів: освітніх й культурних проєктів для біженців в Польщі, що реалізовують Caritas, Федерація громадських організацій FOSa; «Culture Helps / Культура допомагає», які реалізовують Osvita (UA) та Zusa (DE). Співавторка книги «Серце, що віддане людям» про історію півдня України. Публікувала статті на воєнну тематику в книгах «Війна в Україні. Київ — Варшава: разом до перемоги» (Польща, 2022), «Екологічні читання: Збережемо для нащадків» (Україна, 2022).

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати
Трамп під час зустрічі з Мелоні в Овальному кабінеті. Вашингтон, 17 квітня 2025 року. Фото: Alex Brandon/Associated Press/East News

На протокольних фото Дональд сміявся і не приховував, що відчуває особливу симпатію до впливової італійки. Деякі злі язики навіть підозрюють, що він у неї трохи закоханий, тому ставлення до Мелоні набагато краще за Макрона, Стармера та Шольца, який отримував купу образ у соцмережі Х.

Насправді на Мелоні покладено аж дві місії. Про першу стало відомо після уже легендарного скандалу між Трампом та Зеленським в Овальному кабінеті. Італійська прем’єрка на наступний день побачилась із українським лідером у Лондоні, де закликала його уникати напруженості із США та дала пару цінних консультацій.

«Я вважаю, що дуже важливо, щоб ми уникали ризику розколу Заходу. І я думаю, що з цього приводу Велика Британія та Італія можуть відіграти важливу роль у наведенні мостів», — зазначила тоді Мелоні.

І справді, після допомоги двох держав США повернули обмін розвіданими та дали добро на постачання зброї

Мелоні високо оцінила зустріч Трампа та Зеленського, яка відбулась на похоронах Папи Римського. Розмова в базиліці Собору святого Петра тримала в напрузі багатьох, але лідери не посварились, не побились і обмінялись зауваженнями стосовно рамки мирного плану. У дописі в соціальних мережах партія Мелоні «Брати Італії» натякнула на активні дипломатичні зусилля лідерки, які були «ретельно і стримано сплетені, без прагнення бути в центрі уваги, навіть тоді, коли погляди всього світу були прикуті до Риму — столиці християнства, а завдяки нашому прем'єр-міністрові, також і світової дипломатії».

У Римі Зеленський мав зустріч із Мелоні. Фото: ОПУ

Сама італійська лідерка у Ватикані мала розмову з очільницею Євросоюзу Урсулою фон дер Ляєн. Так, як Трамп в захваті від Джорджі — Європейський союз сподівається, що вона може підштовхнути американського президента до укладення нового торговельного договору з переглядом мит. І врешті — європейці уникнуть великої торгівельної війни. Тим паче американський лідер уникає телефонних розмов з головою Єврокомісії, тому Мелоні бере на себе місію посланця Європи. 

Як відомо, Євросоюз має три місяці, щоб переконати Трампа не вводити 20-відсоткові мита на весь експорт до США. Наразі ЄС оподатковується базовим тарифом у 10%, а також 25-відсотковими зборами на сталь, алюміній та автомобілі.

Для Джорджі Мелоні — це посилення її ваги в Євросоюзі і загалом у світі — як рішучої лідерки нового часу

Торік у грудні видання Politico назвала італійську політикиню зіркою європейської політики. Навіть так, прямим текстом написало, що лідерка правої партії «Брати Італії» за кілька років «перетворилася з маргінальної політичної фігури на одного з ключових гравців на європейській та світовій політичній арені».

Прем’єр-міністерка Італії Джорджа Мелоні визнана найвпливовішою людиною Європи за версією Politico 2025-го року.Фото: IPA/ABACA/Abaca/East News

«Сьогодні, якщо ви хочете говорити з Європою, то дзвінок саме до Джорджії Мелоні — очевидний вибір. Навіть такі постаті, як Ілон Маск, найбагатша людина у світі та радник новообраного президента США Дональда Трампа, звертаються до італійської прем’єрки для обговорення стратегічних питань», — написало впливове ЗМІ.

Чим цікава Мелоні? До її перемоги на виборах 2022 року італійських правих уособлював Сільвіо Берлусконі — любитель скандальних вечірок, творець ручного телебачення, любитель помахлювати з податками та випити із Путіним

Партія Мелоні з'явилася на орбіті італійської політики, коли скандали одіозного мільярдера почали вкрай деструктивно впливати на інші партії. Всі хотіли жити як Берлусконі на широку ногу — і щоб за те їм нічого не було. 

«Брати Італії» стали здоровою альтернативою — що праві можуть і роботою займатись, а не лише плавати в басейнах з телезірками та неповнолітніми. Тож з часом ультранаціоналістична та радикальна політикиня спромоглася зарекомендувати себе як політикиня, з якою готові співпрацювати як у Брюсселі, так і у Вашингтоні.

Мелоні — одна з небагатьох, хто може на рівних дискутувати з іншим лідером Європи — Еммануелем Макроном. Є велика насолода спостерігати, як ці двоє сперечаються щодо фіскальної політики, соціальної політики та найбільш гострого питання — мігрантської кризи
Макрон та Мелоні під час саміту «коаліції охочих» у Парижі. 27 березня 2025 року. Фото: LUDOVIC MARIN/AFP/East News

Західні аналітики кажуть, що успіхом у відносинах із Трампом Мелоні точно зобов'язана не тільки вродою та вишуканим стилем. Вона здатна знаходити баланс між радикальними ідеями своєї партії та прагматичною співпрацею з міжнародними партнерами. Її лідерство демонструє нову еру змін в європейській політиці, де ліберальні підходи поступаються місцем новим обличчям із сильним націоналістичним порядком денним. Також можна з упевненість сказати, що Джорджа Мелоні, Кая Каллас, Урсула фон дер Ляєн — це і є команда складних часів, яка буде розгрібати ті авгієві стайні, які лишили ті чоловіки, які хотіли дружити з Путіним. 

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

20
хв

Улюблениця Трампа. Як Джорджа Мелоні стала арбітром між Вашингтоном, Брюсселем та Києвом?

Марина Данилюк-Ярмолаєва
Дональд Трамп, Камалв Гарріс, Таймс-сквер, Нью-Йорк

Думаю, люди не усвідомлюють, наскільки поганою була Америка до Трампа. Якщо вже на те пішло, я думаю, що Трамп просто відкрито говорить про те, що американський уряд робив століттями. Я в жодному разі не кажу, що те, що робить Трамп — це добре, але він чесно говорить про це. Зрештою, адміністрація Байдена депортувала в середньому 57 тисяч людей на місяць, тоді як адміністрація Трампа минулого місяця вислала назад 37 660, і все ж ми ніколи не чули про депортаційні плани Байдена. Ми хвалимо лібералів за їхню відданість правам людини, але чого вони насправді досягли? Вони не захищають права жінок, дозволяють геноцид палестинців, заарештовують студентів за участь у протестах, дозволяють Росії продовжувати свої злочини і обмежують нашу свободу слова. І при цьому нам кажуть, що ми будемо голосувати за них, тому що вони є «меншим злом»? Я постійно чую, що відповідальність за наше майбутнє «лежить в руках молоді», бо саме старше покоління спричинило весь цей безлад. Від мене очікують, що я буду протестувати, голосувати, організовувати — в той час як я від цього всього відрізана.

Що ж це за демократія, коли у нас є лише вибір між двома злами, і обидва підтримуються одними і тими ж потужними інтересами?

Я думаю, що коли ми дивимося на Америку, ми повинні запитати себе: «Для кого вона коли-небудь була доброю?» Це завжди була країна, яка була доброю для білого американського чоловіка, і, ймовірно, вона стала ще кращою для нього зараз. Однак, чи була ця країна коли-небудь доброю для жінок? Чи була ця країна коли-небудь доброю до людей з іншим кольором шкіри, ніж білий? Я думаю, що ми забуваємо про це, ідеалізуючи Америку. Вона ніколи не була великою країною і ніколи не стане «великою знову», якщо тільки минуле, про яке ми говоримо, не є колоніальною, расистською імперією, яку Трамп хоче повернути. Дивлячись на «американську мрію» з перспективи посткомуністичної країни у Східній Європі, досить легко її ідеалізувати. Однак я завжди намагаюся нагадувати людям у Східній Європі, що суспільство, безпека, освіта та охорона здоров'я, які ми маємо тут, у мільйон разів важливіші, ніж ідеалізована версія того, яким могло б бути їхнє життя в капіталістичній утопії Америки.

Нещодавно я відвідала Нью-Йорк. Хоча це одне із найдорожчих міст у США, зміни цін, які відбулися за останній рік, шокували мене більше, ніж будь-коли раніше. Я чула від друзів, що вони не можуть дозволити собі орендну плату за житло, тому що її підвищили на 25%. Деякі з них не можуть знайти роботу з минулого літа — і коли я кажу «робота», я маю на увазі будь-яку роботу, в тому числі в кафе або продуктовому магазині. І це люди, які закінчили престижні університети, такі як Колумбійський чи Нью-Йоркський. 

Вільям Едвардс і Кімберлі Кемброн одружуються в День святого Валентина на Таймс-сквер у Нью-Йорку 14 лютого 2025 року. Фото: Kena betancur / AFP

Ціни на продукти продовжують зростати. Минулого року я платила близько 120 доларів за продукти, яких мені вистачило на 10 днів. Коли я приїхала туди нещодавно, ця сума подвоїлася. Зрозуміло, що Трамп хоче обвалити економіку, щоб 1% населення міг купувати все — але що далі? Всі ці люди, які не можуть собі нічого дозволити, будуть заарештовані і стануть ще однією групою, що забезпечує рабську працю для американської наддержави? Це і є план Трампа?

Бездомність в Америці — це ще одна річ, яку я зауважила лише після року моєї відсутності там. На свій подив, я виявила, що американці ще більш стійкі до неї, ніж раніше. Зростання кількості людей, які вживають наркотики на вулицях, лякає, а епідемія фентанілу швидко перетворює все більше міст на «міста-зомбі». Це вже було серйозною проблемою під час пандемії, але зараз вона стала ще серйознішою.

Все більше людей не можуть дозволити собі платити за оренду житла — і все більше з них опиняються на вулиці

Хоча вигляд людей, які отримують наркотики, викликає у мене страх, гнів у мені стає ще сильнішим. Чому ніхто не допомагає? Як американці можуть бути такими нечутливими, дивлячись на те, як люди щодня помирають на вулицях? 

Тепер Трамп хоче оголосити бездомних поза законом. Він використовуватиме тих, кого капіталістична система не може посадити за ґрати, як ще одну силу рабської праці в американських в'язницях.

Безпритульні їдять обід на День подяки, організований некомерційною організацією Midnight Mission для майже 2 тисяч бездомних у районі Скід-Роу в центрі Лос-Анджелеса, 25 листопада 2021 року. Фото: Apu GOMES / AFP
Америка повільно руйнується, як і будь-яка імперія, за винятком того, що її проблеми виникли не за одну ніч

Вони накопичувалися протягом тривалого часу — системні проблеми, які не помічалися або ігнорувалися народом. Тріщини у фундаменті існували роками в країні, чиє ядро ґрунтувалося на геноциді та рабстві, тільки тепер їх більше не можна ігнорувати. Тож як громадяни цієї країни можуть продовжувати дивитися в інший бік і не вживати заходів? Їм легше сидіти вдома, відволікаючись на розваги, соціальні мережі або щоденні клопоти, ніж протистояти суворій реальності того, що відбувається навколо них. Мені сумно усвідомлювати, що серйозність ситуації доходить до багатьох американців лише тоді, коли страждає їхнє майно. Лише тоді, коли під загрозою опиняється їхнє майно, відчуття безпеки чи повсякденне життя, вони починають розуміти, що зміни не відбудуться, якщо пасивно спостерігати чи чекати. Необхідність вийти на вулиці, вимагати дій стає зрозумілою лише тоді, коли наслідки бездіяльності відчуваєш на собі. Але ми знаємо з історії, що тоді буває занадто пізно.

«Спочатку вони прийшли за євреями.

Я мовчав, я не був євреєм.

Потім вони прийшли за комуністами.

Я мовчав, я не був комуністом.

Потім вони прийшли за профспілковими працівниками.

Я мовчав, я не був профспілковим працівником.

Потім вони прийшли за мною.

І не залишилося нікого, хто міг би допомогти мені»

Мартін Німьоллер

20
хв

Занепад Америки, якою ми її знаємо

Меланія Крих

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

«Ми — безхатченки, але не самотні»: як переселенці, бездомні і волонтери рятують одне одного  

Ексклюзив
20
хв

Психіатр Кшиштоф Станішевський: «Часто бачу в дітях біженців вражаючу внутрішню силу. Вони емоційно зріліші за своїх іноземних однолітків»

Ексклюзив
20
хв

Справа виплат 800+ як маркер європейських цінностей

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress