Павел Коваль: «Україна має провести мобілізацію. У цьому українську державу ніхто не замінить»

Після бійки у парламенті Грузії депутати ухвалили скандальний законопроєкт про «іноземних агентів» у третьому і фінальному читанні. Ініціативу, яка зобов'язує організації з-понад 20% фінансування з-за кордону реєструватися як агенти іноземного впливу, підтримали 84 депутати. Проти скандального документу проголосували 30. 

У владній проросійській партії «Грузинська мрія» стверджують, що мета закону — забезпечити максимальну прозорість. В опозиції ж вважають, що насправді влада використає його для придушення критики з боку медіа та неурядових організацій — піде за сценарієм, який реалізувала російська влада за допомогою аналогічного закону. Чи поставить ухвала проєкту під загрозу євроінтеграцію Грузії? На ці та інші питання відповів в ексклюзивному інтерв’ю виданню Sestry незалежний журналіст Темур Кігурадзе.

‍Марина Степаненко: На тлі ухвали законопроєкту про «іноземних агентів» до Грузії прибувають західні політики, зокрема помічник держсекретаря США у справах Європи та Євразії Джеймс О'Браєн. Про що це свідчить?

Темур Кігурадзе: Весь західний світ із напруженням стежить за тими процесами, які зараз відбуваються в Грузії. Усі наші союзники чудово розуміють, куди котиться наша країна — вона безпосередньо скочується до диктатури російського типу. І це, звичайно ж, змушує нервувати наших союзників. 

Пан О'Браєн зустрівся з представниками уряду. Дуже довго тривала ця бесіда, понад дві години. Він зустрівся і з опозицією, але нічого з цього не вийшло. Закон ухвалили в третьому читанні і, звісно ж, будуть дуже серйозні наслідки як для уряду Грузії, так і для всієї країни.

Захід погрожує грузинській владі відмовою від євроінтеграції у разі ухвали закону.  Які подальші кроки партнерів прогнозуєте?

Відмова від євроінтеграції є палицею з двома кінцями. З одного боку ти, звісно ж, начебто і караєш «Грузинську мрію», нашу владну партію, але водночас ти караєш і всю країну. Якщо подивитися на те, що зараз відбувається в Грузії, коли сотні тисяч людей, молодь і люди різних вікових груп і професій виходять на акції, вони своєю громадянською позицією показують, що Грузія хоче і заслуговує бути частиною Європи.

Тому відмовляти країні в членстві, у просуванні в євроатлантичні структури означає карати і її населення

Те, що експерти зараз чекають насамперед від Сполучених Штатів, Євросоюзу і Великої Британії — це персональні санкції, спрямовані насамперед на олігарха Бідзіна Іванішвілі. У нього смішний титул почесного голови партії «Грузинська мрія», а втім, абсолютно всім зрозуміло, що саме пан Іванішвілі керує всіма процесами, які відбуваються в Грузії з кінця 2013 року. 

Персональні санкції можуть запровадити також проти членів уряду, які проштовхували цей закон, і проти депутатів, які за нього проголосували, не рахуючись ані з репутаційними втратами, ані з потенційною втратою Грузії кандидатства до Євросоюзу, і всього того, що сама ця провладна партія намагалася робити, принаймні робила вигляд, що намагається робити впродовж понад 10 років. Тому персональні санкції зараз, найімовірніше, будуть тим кроком, на який підуть західні союзники Грузії.

Були заяви й про те, що європейські політики можуть обговорювати скасування візової лібералізації для Грузії — скасування безвізового в'їзду до Шенгенської зони. Але, знову ж таки, це теж палиця з двома кінцями. Грузія має величезну кількість іммігрантів, які живуть у країнах Євросоюзу, — це Іспанія, Німеччина, Італія та багато інших європейських держав. Це порушить родинні зв'язки, певні економічні зв'язки, тому що наші мігранти переказують звідти гроші на батьківщину.

Тому наші союзники перебувають у дуже непростому становищі, коли їм потрібно якось вплинути на «Грузинську мрію» та водночас не нашкодити, власне, грузинському населенню

Тому, я думаю, почнуть із персональних санкцій. Але наскільки вони ефективні я не знаю, чесно скажу. Я думаю, що пан Іванішвілі прорахував, що такі санкції запровадять. Не випадково разом із російським законом про «іноагентів» просувається і так званий закон про офшори, який дасть змогу перекачувати мільярдні капітали з офшорних зон на грузинські рахунки без перевірки легітимності цих коштів і без сплати податків в грузинську скарбницю. Незалежні експерти-економісти наголошують, що найімовірніше цей закон ухвалять персонально для пана Іванішвілі, щоб він зміг убезпечити свої кошти, свої мільярди. Тож він готується до цих санкцій. Це видно.

‍Чи існують прецеденти або приклади інших країн-кандидатів на вступ до ЄС, які дають уявлення про те, як подібне законодавство вплинуло на їхні процеси вступу?

Я не знаю про кандидатів, але знаю про приклад Угорщини — це головний і, напевно, єдиний союзник Росії в Євросоюзі. Словаччина, начебто, теж намагається щось робити, але це не так ефективно.

Будапешт ухвалив такий закон, і його скасував Європейський суд. Тож такі намагання в Євросоюзі нікому не потрібні. Крім цього, є приклад Туреччини, яку противники вступу Грузії до Євросоюзу дуже часто ставлять у приклад. Вони кажуть: «подивіться на Туреччину, вона вже 30 років намагається стати членом Євросоюзу, але в них нічого не виходить — європейці не хочуть цього».

Це не зовсім так, точніше, це зовсім не так. Туреччина сама саботувала власний вступ до Євросоюзу якраз ухвалою таких законів, які суперечать європейським нормам поведінки.

Само собою зрозуміло, що в Євросоюзі ніхто не хоче бачити якогось нового члена, який буде потурати побажанням країни-агресорки Росії або буде величезною фінансовою діркою, від якої будуть йти і економічні, і геополітичні загрози

Враховуючи нові закони, які проштовхує «Грузинська мрія», Грузія цілком може стати саме такою країною. Це, звичайно, буде жахливо і для нашої європейської перспективи, і для Євросоюзу, якщо дивитися на нас як на кандидата.

‍«Наш шлях лежить тільки в Європейський союз і наш головний зовнішньополітичний пріоритет — це членство в Європейському союзі», — заявив прем'єр-міністр Грузії Іраклій Кобахідзе 9 травня, у День Європи. Як такі заяви корелюються з ухвалою законопроєкту, який націлений на придушення критики провладних сил?

Мені навіть сміх стримати важко, коли я чую такі цитати. Можливо, пан Кобахідзе трошки помилився і замість Євросоюзу він мав на увазі Євразійський Союз (Євразійський економічний союз (ЄАЕС), до якого входять Росія, Білорусь, Вірменія, Казахстан та Киргизстан. — Авт.)? Якщо говорити серйозно, то, звісно ж, на папері і владна партія, і афілійовані з нею люди продовжують заявляти, що Грузія перебуває на шляху до Європи. На шляху до Європи в їхньому розумінні — у розумінні «Грузинської мрії», у розумінні Орбана, у розумінні, яке дуже сильно відрізняється від реального. Чому це відбувається, теж доволі очевидно.

За всіма соціологічними опитуваннями, які відбуваються щороку, переважна частина населення Грузії підтримує вступ до Євросоюзу і Північноатлантичного альянсу. «За» стабільно понад 70%, а то й понад 80% громадян. 

Крім цього, у Грузії є Конституція. Там є 78-та стаття, в якій прописано, що Грузія прагне стати членом Євросоюзу і Північноатлантичного альянсу. Кожен грузинський високопосадовець, кожен грузинський політик зобов'язаний робити все від нього або від неї залежне для вступу, для руху в ці об'єднання. 

Якби провладні політики казали, що ми не хочемо в Євросоюз, вони порушили б і Конституцію, і пішли б проти волі населення. Тому вони обирають такий абсолютно безглуздий пропагандистський штамп, що ми вступимо до Євросоюзу, але нібито з нашим розумінням вступу.

Грузинський законопроєкт про «іноземних агентів» часто порівнюють з аналогічним у Росії. Які головні схожості та відмінності мають ці дві законодавчі ініціативи?

Схожостей там величезна кількість. Дуже цікаво, як проштовхується цей закон про «іноземних агентів». Він виправдовується тими самими штампами, які використовувала російська пропаганда, коли в РФ його тільки ухвалювали.

Тоді вони говорили, що в інших країнах, зокрема, у Сполучених Штатах, є закон FARA (Закон про реєстрацію іноземних агентів, ухвалений в 1938 році, який контролює політичну діяльність іноземців у Сполучених Штатах, — Авт.). Власне, у прямому сенсі закон про іноземних агентів. І що в інших європейських країнах є такі закони, при цьому не вдаючись у подробиці, що ці документи докорінно відрізняються від російського закону в Росії і від російського закону в Грузії. 

У США потрібно доводити, що організація справді втілює інтереси іноземної держави. Водночас під цей закон, наприклад, не потрапляють союзницькі держави, маю на увазі країни ЄС, Канаду, членів НАТО. У нашому законі, як і в російському, цього немає. Будь-яка організація, яка отримує понад 20% фінансування з іноземних джерел, автоматично стає «іноагентом».

Але це ж не найгірше. Справа не тільки в тому, що навішуються ярлики агентів і шпигунів на організації.

Річ у тім, що і за російським законом, і за нашим законом організація може потрапити під підозру не тільки завдяки якимось розслідуванням або виявленню певних документів, а анонімним повідомленням, що хтось підозрює цю організацію в тому, що це іноземний агент

Це дає правоохоронцям, силовим структурам Грузії право стежити за такими організаціями, щоб зрозуміти, чи є вони іноземними агентами, чи ні. Це створює величезну кількість проблем, наприклад, тим організаціям, які підтримують журналістські розслідування. Як ти можеш писати про корупцію у владі, як ти можеш писати про зловживання, якщо тебе прослуховують тепер уже легально?

Ми і так розуміємо, що журналістів регулярно прослуховують, але тепер це можна робити без дозволу суду й прокуратури. У цьому наші з Росією закони, на жаль, схожі. При цьому, знову ж таки, не має значення, який закон ухвалено, головне, як цей закон застосовуватимуть.

Наша влада заявляє, що закон ухвалюють для якоїсь міфічної прозорості, хоча всі неурядові організації обов'язково подають декларацію і оприлюднюють інформацію про те, як витрачають кошти. Цей закон ще до офіційної ухвали застосовували для пропаганди, коли будь-яку організацію, будь-яке об'єднання, що критикує вчинки влади, у прямому сенсі оголошували іноземними агентами, шпигунами. Це робиться з метою пропаганди.

Чому це важливо зараз? Тому що в жовтні в Грузії відбудуться парламентські вибори. Це найважливіші вибори у країні. У нас парламентська республіка, тому ці вибори вирішуватимуть усе. «Грузинська мрія» на тлі ухвалення цього закону та через низку інших причин стрімко втрачає свій рейтинг. Єдиним способом взяти більшість у новому парламенті будуть нечесні вибори.

Це означає, що потрібно прибрати ті організації, які спостерігатимуть за виборами, оголосивши їх або «іноагентами», або просто-напросто заблокувавши їм рахунки і роботу в Грузії.

Отже, «Грузинська мрія» зможе втриматися при владі ще 4 роки і ухвалити інші законів, які ще більше ускладнять нам життя. І я хочу обов'язково зазначити, що закон про «іноагентів» — це лише початок

Це тільки початок, тому що за ним буде купа інших законів, які слово в слово повторюватимуть російські. Уже зареєстрований і буде розглядатися так званий закон про ЛГБТ-пропаганду. Обговорюється закон про образу почуттів вірян. Поки ще немає достовірних даних, але, я не сумніваюся, що посилять закон про проведення масових заходів.

Це все російський сценарій, все це проходили росіяни рік за роком, коли Путін закручував гайки доти, доки не перетворив своє населення на абсолютно інертну, інфантильну масу, яка боїться говорити, яка боїться робити щось проти. І з цією масою можна робити все, що хочеш

І Путін вибрав повномасштабне вторгнення в Україну і бійню. Що виберуть грузини, я не знаю. Мені навіть страшно подумати, на що це все може перетворитися.‍

Які потенційні ризики, крім затримки з євроінтеграцією, може становити ухвалення закону про іноагентів, враховуючи акцент ЄС на демократичних цінностях і правах людини?

Потенційні ризики просто величезні. Простим грузинам, які перебувають за кордоном, буде складніше спілкуватися з грузинами, які перебувають на батьківщині. Стане складніше їздити в Європу, здобувати освіту та працювати в Європі, пересилати звідти гроші.

Це обов'язково спричинить новий потік еміграції. У Грузії зараз уже рекордна еміграція. Торік з країни виїхали, за офіційними даними Грузинського бюро статистики, 245 тисяч людей. Це в основному працездатні чоловіки і жінки. Це ті люди, які необхідні нашій економіці. У нашій країні живе всього 3,5 мільйона людей. Такі цифри для Грузії не є підйомними. Нагадаю, у 2022 році поїхали понад 120 тисяч. 

Разом з усім буде погіршуватися економіка, тому що санкції — і персональні, і ні, і спроби Іванішвілі відмивати якісь брудні свої чи чужі гроші — це обов'язково спричинить порушення фінансової системи.

Це означає, що з нами перестануть торгувати наші партнери. Зараз у Грузії є угода про торгівлю з Євросоюзом, яка полегшує продаж наших товарів на Захід. І вона може бути переглянута, і наші товари буде складніше експортувати. А це все залишає нам тільки один шлях, куди продавати.

Існує лише один ринок, куди нам буде зручно все доставляти і який все це купить, тому що вони самі під санкціями. Це російський ринок. Ми прив'яжемо нашу країну ще більше до російської економіки

Вона і так сильно прив'язана. Але це буде просто єдиний вихід. Отже, це (ухвалення законопроєкту про іноагентів. — Авт.) позначитися і на економіці, і на населенні, і на демографії, якщо не говорити про демократію і про демократичні процеси — вони всі просто зупиняться.

Як ухвалення законопроєкту про «іноземних агентів» може вплинути на відносини Грузії зі США?

Усе те саме саме. Європа просто ближча, ми з нею посилено інтегруємося. Але Сполучені Штати фінансують тут величезну кількість проєктів.

Це не обов'язково проєкти з посилення громадянського суспільства чи щось на кшталт того. Ні, це проєкти і з розвитку сільського господарства, освітні, з обміну студентів, це пряма допомога, вкладена в якісь інфраструктурні проєкти. Найімовірніше, цього не буде.

Якщо ми говоримо про інтеграцію в НАТО, що прописано в нашій Конституції, то ця інтеграція теж загальмується. А це вже вплине на нашу безпеку, тому що нашу армію озброює, зокрема, і США. Це позначиться на нашій обороноздатності. Не кажучи вже про те, що ми просто будемо виглядати такими собі дурниками перед нормальними західними політиками.

Тут є, щоправда, один нюанс, на що, як багато наших політологів і спостерігачів кажуть, «Грузинська мрія» може зробити ставку. Це перемога Трампа на виборах президента у Сполучених Штатах.

У нашої владної партії, начебто, є надія, що якщо Трамп переможе, то вони зможуть знайти з ним спільну мову, як на це сподівається, наприклад, Орбан в Угорщині

Все, що буде далі — доволі складно прогнозувати. Я лише сподіваюся, що до цього не дійде. Я сподіваюся, що в жовтні цього року грузини все-таки оберуть собі інший уряд. І на цьому етапі вже, напевно, не важливо, який саме. Головне, щоб не цей.

‍Законопроєкт ухвалено, але не підписано. Президентка Грузії Саломе Зурабішвілі обіцяла накласти вето на цю законодавчу ініціативу, а втім, голосів у владної більшості достатньо, щоб обійти рішення глави держави. Чи є ще якісь механізми, які можливо застосувати у цьому випадку?

Крім цього, закон пересилається до Венеційської комісії (консультативний орган із конституційного права, створений при Раді Європи. — Авт.). Коли Грузія почала активно інтегруватися в європейські структури, ми добровільно зголосилися надсилати наші закони до Венеційської комісії, яка б оцінювала відповідність цих законів до європейських норм. На жаль, ця комісія не має права на якісь санкції.

Вони можуть просто дати рекомендацію, чи відповідає цей закон європейським нормам, чи ні. Найімовірніше, Венеційська комісія скаже, що він не відповідає, але це не зобов'язує Грузію не ухвалювати цей закон

У президентки є 2 тижні на те, щоб підписати цей закон. Цікаво, що зараз прем'єр країни Кобахідзе і деякі інші політики почали вкидати інформацію, що протягом цього періоду до законопроєкту можуть внести зміни, ініційовані главою держави. Отже, чинна влада хоче трошки пом'якшити цей закон, найімовірніше, щоб пом'якшити, скасувати, або взагалі уникнути санкцій щодо пана Іванішвілі. Ще один варіант — вони просто намагаються зберегти цивілізоване обличчя перед Заходом.

Влада вже занадто далеко зайшла. На жаль, я не думаю, що в цей законопроєкт внесуть якісь суттєві правки. А втім, у президентки є 2 тижні, вона вже сказала, що накладе вето але парламент його без проблем подолає.

Щодо ситуації на вулицях Тбілісі. Акції непокори тривають. Які панують настрої у зв'язку з ухваленням законопроєкту?

Це наймасштабніші акції за всю історію незалежної Грузії. Така кількість людей ніколи не виходила в Грузії на вулиці ні проти чого. Тому важливо розуміти, які настрої панують зараз. І не тільки в Тбілісі, а й в інших великих містах. 

На жаль, одночасно з цим ідуть і репресії. Репресії йдуть проти всіх, починаючи від звичайних студентів, закінчуючи політиками. Влада наймає тітушок, які б'ють критиків законопроєкту і протестувальників біля під'їздів.

Нещодавно побили 73-річного батька однієї відомої громадської активістки, щоб її залякати. Також відомо, що з одного з великих університетів звільнили декана факультету економіки Сосо Берікашвілі, який висловився проти закону про «іноагентів» і критикував пана Іванішвілі. Ректор університету йому безпосередньо сказав, що йому зателефонували зі служби держбезпеки і попросили звільнити. 

На професорів, ректорів і деканів тиснуть, щоб вони вплинули на студентів на тлі протестів. Величезна кількість молодих людей перестала ходити на лекції, і багато професорів виходять разом із ними на акції.

Студенти зараз — рушійна сила всіх наших мітингів. Влада цього боїться. Пан Іванішвілі відомий тим, що він дуже не любить масові виступи. Ми очікуємо, що протести триватимуть, і реакція поліції на них жорстка

Грузинів продовжують залякувати за так званим «українським сценарієм», але водночас вони забувають, що «український сценарій» трапився у 2013-2014 роках — через дії уряду Януковича. Він тоді теж вирішив повернути в бік Росії і застосував силу проти демонстрантів. Це призвело до того, що акція на Майдані, яка вже слабшала, перетворилася на багатотисячну, а потім і сотні тисяч вийшли на вулиці і змінили цей уряд.

То чи може наша влада вивчати історичні приклади сусідніх держав? Я думаю, що вони неспроможні засвоювати історичні уроки.

Як залякування, погрози, затримання та фізична розправа впливають на грузинський протестний рух? 

Більше людей приходить — так само, як і в інших країнах. Коли ти застосовуєш силу, особливо проти молоді, особливо проти жінок — на акції приходить ще більше людей.

Так, звичайно, хтось боїться, але хтось — ні. При цьому Грузія — маленька країна з населенням 3,5 мільйона. Тбілісі — маленьке місто, де живе півтора мільйона людей. Поліцейські приходять додому, їх знають їхні сусіди, у них є свої діти. І дуже часто буває так, що в одній і тій самій сім'ї дитина ходить на протести, а мама й тато намагаються її не пускати, бо батьки працюють на держслужбі, або в лікарні, або ще де-небудь. Тому це все викликає ще й напруження в грузинських родинах. 

Насправді це страшний процес, коли частина населення залякана, а друга частина, молодша, навпаки, мотивована тим, що в країні панує насильство, і вони хочуть зупинити його.

Таке в нас зачароване коло. Але я не бачу поки що, щоб акції слабшали, навпаки, туди приходить більше людей

Але якщо вам хто-небудь із Грузії скаже, що у нас буде через тиждень, знайте, що вам брешуть. Ми не можемо передбачити розвиток цієї ситуації практично ніяк, просто можемо стежити і робити все від нас залежне, щоб домогтися якогось позитивного результату.

Пакет американської військової допомоги незабаром прибуде до України. Про це у Києві під час зустрічі із президентом України заявив державний секретар США Ентоні Блінкен:

— Ми захоплюємося вашою силою, вашим лідерством і стійкістю. Ми знаємо, що зараз складні часи. І також ми знаємо, що допомога вже узгоджена, вона вже їде. Вона скоро вже прибуде в Україну.

І вона допоможе вам по-справжньому, щоб боротися проти агресії Росії на полі бою

Ентоні Блінкен наголосив, що США, як й інші партнери, впевнені, Україна досягне перемоги саме на полі бою. Держсекретар підкреслив, що Вашингтон не має жодних сумнівів у процвітанні української держави:

— Важливим є й те, що з часом Україна стане на ноги і в сенсі демократії, і в сенсі економіки, буде вільною і процвітаючою. Це стане найкращою відповіддю Путіну. Це буде найкращим для вашого майбутнього. І ми в США справді віримо в це.

Ми бачимо вашу мужність і віримо, що вона збережеться. Ми віддані тому, щоб забезпечити ваш успіх

Володимир Зеленський, у свою чергу, заявив про необхідність якнайшвидшого доправлення раніше погодженої американської військової допомоги до України, насамперед систем протиповітряної оборони:

— Те, що, як мені здається, є важливим для обох сторін: це насамперед рішення щодо пакета військової допомоги — потрібно доставити цю військову допомогу якнайшвидше. Йдеться про ППО насамперед. Це найбільша проблема для нас.

Нам дійсно потрібно вже сьогодні два Patriot для Харкова, для Харківської області, тому що люди постійно страждають від обстрілів, від російських ракет

Наголосив Зеленський і на важливості участі Джо Байдена у майбутньому Саміті миру:

— Саміт миру для нас є надзвичайно важливим. Нам потрібно, щоб участь брали не лише США, а й, власне, президент Байден. Ваша допомога нам також потрібна в тому, щоб залучити якнайбільше країн до цієї ініціативи.

Ентоні Блінкен прибув до Києва уранці 14 травня. У своєму твіттері він виклав фотографію із залізничного вокзалу у Польщі дорогою до України.

У Франції Сі зустрічали президент Еммануель Макрон та президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн. На порядку денному було два ключових питання: недоброчесна, на думку європейського керівництва, торговельна конкуренція китайських виробників і підтримка Пекіном росіян у війні проти України. З обох отримали вкрай обтічні відповіді, які, втім, чітко засвідчили: Китай тримається свого курсу — і він незмінний. Водночас, за оцінками експертів, з якими поговорили Sestry, своїм європейським турне Сі демонструє зацікавленість в європейських партнерах, хоча й на своїх специфічних умовах. Чи досяг китайський лідер своїх цілей під час європейського візиту, чому Пекін не допоможе зупинити Росію і як французький коньяк став фактором геополітики — читайте далі.

‍Ретельно прорахований маршрут‍

Вибір країн для візиту і конкретні дати були стратегічно прораховані Пекіном. Адже Сербія, Угорщина та Франція — одні з небагатьох держав на континенті, які все ще сповнені ентузіазму і готові робити подальші кроки у відносинах з Китаєм, насамперед в економічному співробітництві, пояснює політичний аналітик литовського урядового Центру стратегічного аналізу (STRATA) Райгірдас Борута (Raigirdas Boruta):

—  Дві країни, які відвідав Сі Цзіньпін, є членами ЄС — і це дуже логічний вибір для продовження взаємодії з ними. Угорщина — через її готовність іноді виступати в ролі адвоката Китаю в Євросоюзі, а Франція — через те, що вона є великою державою в ЄС, яка активно просуває своє бачення стратегічної автономії Європейського союзу. Сербія — не входить до ЄС, але має значний вплив у своєму регіоні, і з усіх трьох найбільш готова до значного просування тісних зв'язків у різних сферах, не обмежуючись економікою. Ми також повинні брати до уваги важливість візиту Сі для внутрішньої аудиторії Китаю — теплий прийом на високому рівні допомагає комуністичній партії підвищити свій авторитет як великої держави, яка не є ізольованою, а має велике значення в сучасному геополітичному світі, тому її так тепло вітають в Європі.

‍Дипломатія з присмаком коньяку‍

Еммануель Макрон влаштував для китайського лідера прийом на гірському курорті в Піренеях і, так видається, що задіяв увесь свій дипломатичний шарм, каже експертка з питань Азійсько-Тихоокеанського регіону Ради зовнішньої політики «Українська призма» Наталія Бутирська. Намагання з обох боків врегулювати економічні питання, на її думку, було рушійною силою цього візиту:

— Зараз між Європейським Союзом і Китаєм напружені відносини і ця напруга насамперед пов’язана з економікою: антидемпінгове розслідування, яке проводить Китай щодо європейських алкогольних напоїв, спрямоване переважно проти французьких виробників коньяку. А це свого роду відповідь на рішення Євросоюзу почати кілька розслідувань проти Пекіна, бо європейці вважають, що він занадто субсидує своїх виробників. І це вже є проявом недобросовісної конкуренції, зокрема у виробництві електромобілів.

Французький президент подарував Сі дві пляшки коньяку — Hennessy XO та Louis XIII від Remy Martin, вартістю приблизно 3000 євро за пляшку. У відповідь Сі пообіцяв зняти мита на імпорт французького бренді. Тимчасово. Загалом за підсумками візиту Франція та Китай підписали 18 двосторонніх угод. Водночас Сі дав зрозуміти, якщо ЄС і надалі висувати надміру претензій, усі досягнуті угоди будуть спалені у вирі торговельної війни.

‍«Не ми почали цю кризу»‍

Розраховуємо, що Китай використає весь свій вплив на Росію, щоби припинити загарбницьку війну проти України, заявила за підсумками зустрічі з китайським лідером президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн:

— Президент Сі відіграв важливу роль у деескалації безвідповідальної ядерної загрози з боку Москви, і я впевнена, що лідер Китаю робитиме це й надалі на тлі постійних ядерних загроз з боку Росії.

Сі Цзіньпін продовжує називати війну в Україні кризою. У Парижі за підсумками перемовин він закликав керівництво ЄС не сваритись з Китаєм через Україну:

— Ми проти того, щоб кризу в Україні використовували для звинувачення чи дискредитації третьої країни та розпалювання нової холодної війни. Китай не розпочинав цю кризу і участі в ній не бере.

Переконувати Китай не співпрацювати з Росією — марна справа, вважає старший науковий співробітник, аналітик з питань Китаю Польського інституту міжнародних відносин (PISM) Марцін Пшиходняк:

— Президент Макрон згадав, що Сі його запевнив, що Китай не продаватиме зброю Росії і буде суворо контролювати експорт товарів подвійного призначення. Але це були французькі заяви. Нічого подібного від китайців ми не чули. І це ставить під сумнів достовірність цих заяв.

Від цього візиту я не бачу ніяких значних змін у позиції Китаю щодо війни в Україні або позиції Пекіну щодо співпраці з Росією

‍Вітрина китайських можливостей

Якщо під час перемовин у Франції йшлося про розбіжності, то під час зустрічей Сі з керівництвом Сербії та Угорщині говорили про інвестиції, спільні проєкти та максимально глибоку співпрацю. Угорщина цікава Китаю і як ключовий хаб китайських товарів на європейському ринку, і як країна, що невдовзі головуватиме у ЄС, каже експертка Ради зовнішньої політики «Українська призма» Наталія Бутирська:

— Китай розраховує, що Угорщина буде просувати його інтереси, зокрема, в тому, що стосується пом'якшення позиції європейських інституцій стосовно Піднебесної. Сербія — це країна, яка знаходиться в серці Балкан, яка дуже лояльна до Китаю.

Цього разу Пекін максимально намагався зробити ці дві країни вітриною своїх можливостей для інших, показати, що ті країни, які взаємодіють з Китаєм, отримують інвестиції і можливості доступу до китайського ринку

Є важливий символізм й у виборі дат візиту, який тривав з 5 до 10 травня, звертає увагу політичний аналітик литовського урядового Центру стратегічного аналізу (STRATA) Раігірдас Борута:

— Сі відвідав Сербію, щоб відзначити 25-ту річницю бомбардувань НАТО в Белграді, — дуже символічне рішення, яке свідчить про зростання занепокоєння і недовіри Китаю до НАТО. Особливо в контексті внутрішніх дискусій серед країн-членів щодо присутності Альянсу в Індо-Тихоокеанському регіоні, наприклад, відкриття офісу зв'язку в Японії, хоча поки що цю тему і заморозили.

«25 років тому НАТО зловмисно розбомбило китайське посольство в Югославії. Ми ніколи не забудемо про це. Китайський народ цінує мир, але ми ніколи не допустимо повторення цієї трагічної історії», — написав Сі у статті для сербської газети перед візитом.

Після приїзду китайський очільник розсипався в люб’язностях до сербського президента Александра Вучича, Сербію назвав прекрасною і доброзичливою країною, територіальну цілісність якої в питанні Косова підтримує Китай. Своєю чергою Вучич заявив, що Тайвань — це Китай.

Кінцевий пункт європейського турне Сі — Угорщина. Китай пообіцяв Будапешту вкластись в реконструкцію залізниці, побудову швидкісного прикордонного переходу та продовження співпраці в ядерній сфері. А політика угорського прем’єра Віктора Орбана, за визначенням Сі Цзіньпіна, приклад того, як могли б виглядати взаємини всього ЄС з Китаєм.

‍Китай гратиме свою гру‍

Для Сі це був цілком успішний візит з різних точок зору, продовжує Райгірдас Борута. В економічному плані можна говорити і про двосторонні вигоди, втім ці ж підписані з Китаєм угоди в подальшому можуть призвести до більших розбіжностей всередині ЄС, що значно ускладнить тиск на Пекін. Адже у цьому питанні Європа має говорити в унісон:

— Президент Франції дуже любить переконувати Сі і Путіна зробити щось нереальне. Особисто я вважаю, що такі переговори не мають сенсу, і я дуже скептично ставлюся до заяв про те, що «нам потрібно тиснути на Китай, щоб він відмовився від надання зброї Росії». Я вважаю, що це занадто далеко заходить — ми хочемо сказати, що ЄС згоден з проросійською позицією Китаю, якщо вона не пов'язана з продажем озброєнь? Росія знайде способи озброїтися. Тому економічна підтримка Китаю та експорт технологій, на мою думку, є питанням, яке має бути червоною лінією ЄС. Ми не повинні задовольнятися розпливчастими заявам Китаю, що, нібито, він не надсилатиме зброю до Росії.

Цього недостатньо — ми повинні розірвати економічні зв'язки з Кремлем

Досі залишається інтригою, чи братиме Китай участь у саміті миру, який з ініціативи України відбудеться у Швейцарії в середині червня. Адже це дуже важлива подія і для Києва, і для партнерів: всі зацікавлені в присутності Піднебесної, каже експертка Ради зовнішньої політики «Українська призма» Наталія Бутирська:

— Поки що ми почули, що Китай виступає за проведення міжнародних конференцій за участю Росії і України, за їхньої рівної присутності і за мирні перемови. Нічого нового. Абсолютно ніяких прогнозів стосовно участі чи неучасті Китаю в цьому саміті. Ще буде  візит Путіна в Пекін і там теж, вочевидь, це будуть обговорювати. У будь-якому разі Китай гратиме свою гру, з якої матиме свою користь, іміджеву в тому числі.

Найголовніше — нам не слід очікувати, що Китай приб'ється на наш бік і буде відстоювати наші інтереси

‍Пекінський гість

Свій перший закордонний візит після чергової (вже п'ятої) інавгурації російський очільник Путін запланував до Китаю. Він відбудеться 16-17 травня. Між Москвою і Пекіном багаторічні контакти, Сі з росіянами регулярно зустрічався і до повномасштабного вторгнення в Україну. Для обох це нагода обмінятися думками, припускає старший науковий співробітник, аналітик з питань Китаю Польського інституту міжнародних відносин (PISM) Марцін Пшиходняк. Та в чому точно немає сумнівів — це ще й публічна демонстрація:

— Це зустріч на високому рівні, тому вона матиме велике значення з точки зору наративу та іміджу. Це буде ще одним прикладом, наскільки хороші відносини, наскільки яскраві перспективи для майбутньої співпраці, як ці два лідери будують разом щось для їхньої спільної справи. 

Видання Financial Times пише, що це буде перша закордонна поїздка Путіна за шість років:

— Однією з його головних цілей буде пошук способів звести до мінімуму будь-які зриви економічного життєвого шляху, який Китай забезпечив його режиму, що перебуває в бойових умовах, після повномасштабного вторгнення в Україну.