Ексклюзив
20
хв

Павел Коваль: «Україна має провести мобілізацію. У цьому українську державу ніхто не замінить»

«Ця війна — це виклик Путіна усьому Заходу. З допомогою від США нам, ймовірно, вдасться зупинити Путіна. Він не піде далі на Захід, а українці мають шанс втримати лінію фронту. Якщо ми забезпечимо їх зброєю», — голова Комітету у закордонних справах Сейму Польщі, Уповноважений польського уряду з питань відновлення України Павел Коваль в інтерв'ю головній редакторці Sestry Марії Гурській

Марія Гурська

Українські військові на Донеччині. Фото: LIBKOS/Associated Press/East News

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Марія Гурська: 23 квітня 2024 року Сенат Сполучених Штатів Америки проголосував за пакет військової та фінансової допомоги Україні на суму майже 61 мільярд доларів. Вже 24 квітня Джо Байден підписав цей закон. Ми розуміємо, наскільки ця підтримка зараз важлива для української армії, для України. А яке стратегічне значення має ця допомога?

Павел Коваль: Насамперед ця допомога має тактичне значення, адже якщо зброя вчасно буде поставлена ​​в Україну, ми маємо велику надію, що Путін тактично не пройде, не прорве лінію фронту — і що не трапиться біди. Стратегічне значення тут у дечому іншому — цей пакет допомоги дає усім нам час, щоб виготовити ще трохи зброї та підготуватися до війни у ​​другій половині цього року та у наступному. Про це треба думати. Торік хтось не прорахував і не приготувався з цього боку лінії фронту, бо сама вона дуже добре підготовлена — і з точки зору інформаційних технологій, і в інших відношеннях. Я сам це бачив, коли був на фронті, на мене це справило враження.

Сподіваюся, проблем з боєприпасами більше не буде. Тепер нам, ймовірно, вдасться зупинити Путіна

Він не піде далі на Захід, а українці мають шанс втримати лінію фронту. А поки забезпечуємо українців зброєю. Перше — це захист в повітрі, дуже важливий елемент. Друга річ — розмінування. Торік обладнання серйозно не вистачало. Я говорю про тральщики для забезпечення безпеки у Чорному морі. І третє — це ракети, які можуть вражати на російській території цілі за кілька сотень кілометрів від лінії фронту. 

За тиждень до та під час ухвалення рішення у Конгресі, а потім і в Сенаті, ви перебували у Вашингтоні з дипломатичним візитом. Як все це виглядало зсередини і що стало вирішальним? 

На це рішення вплинуло два, а може, й три основні елементи. Першим, на мій погляд, стала напруга серед європейських союзників Сполучених Штатів. Адже раптом виявилося, що США, які звикли бути першими в усьому, не відіграють найвизначнішої ролі в допомозі Україні. Військову американську допомогу ще можна порівняти з наданою європейськими союзниками, а от гуманітарної допомоги від Вашингтону суттєво менше. Тож раптом всі побачили, що Сполучені Штати в цьому відношенні не справляються добре. Почався тиск, поштовхом до якого став твіт прем'єр-міністра Дональда Туска. Він раптово залучив французів, німців, а потім країни Північної Європи, чехи також дуже сильно підключилися. І всі почали тиснути на США, кажучи спікеру Палати представників Конгресу Майку Джонсону: «Чоловіче, ти можеш стати Чемберленом! Ти, мабуть, хочеш бути Черчілем, але будеш-таки Чемберленом». Адже Джонсон міг вже за мить стати тим, хто впустив би цього Путіна — сучасного Гітлера — в Європу. 

Ще одним фактором, як мені здається, була совість. Така собі політична совість. Джонсон вирішив, що не хоче брати на себе відповідальність

Це безперечно мало місце. Значним було і дуже сильне лобі всередині Сполучених Штатів. І тут був наступний аргумент: «Цю зброю та боєприпаси загалом, купуватимуть тут, у Сполучених Штатах. Тому якщо ви не проголосуєте за це, ви послабите оборонну промисловість, виробництво, наприклад, в Алабамі». І, наостанок, важливим аргументом була інформація про серйозний ризик прориву лінії фронту. Про це йшлось у даних розвідки, які дійшли до нас. І про це багато говорили в Сполучених Штатах, у Вашингтоні — і зрештою це вдалося донести до лідерів Конгресу.

<span class="teaser"><img src="https://assets-global.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/66292dc1dc348a5aac74f086_EN_01617742_1590.jpg">Підпис Байдена є: постачання зброї для України розпочнеться негайно</span>

Від США Україна отримає далекобійні ракети ATACMS. Чи стане це достатнім аргументом і прикладом для канцлера Німеччини Олафа Шольца, щоб врешті надати Києву крилаті ракети Taurus?

Давайте дивитись на динаміку ситуації. Сьогодні це неможливо, але буквально за два-три тижні ми з вами, ймовірно, побачимо, що це вже можливо. Так було з танками, так є зараз з американським пакетом допомоги. Така вже є природа війни, що країни повільно ухвалюють рішення, але зрештою вони таки їх ухвалюють. Я впевнений, що Німеччина також приєднається до цього. 

У Бундестазі припустили, що цей пакет допомоги від США може стати останнім для України у осяжному майбутньому. Чуємо думки експертів про те, що цей пакет важливий, але він не стане проривним, і надалі все може бути тільки гірше. Що можемо сказати критикам і песимістам?

А що ми взагалі можемо сказати про майбутнє? Кожен пакет може виявитися останнім. А може виявитися першим із багатьох. А може бути ще якось інакше. Я дійсно не знаю, чому люди думають, що цей пакет останній. Що я можу відповісти на це? Не будьте песимістами, дійте по-своєму. Якщо це політики, публіцисти, лідери думок, то нехай кожен робить те, що повинен зараз робити. Ця війна — це виклик Путіна всьому Заходу. І в цьому сенсі ми допомагаємо Україні, але передусім — собі.

Ми захищаємо Захід, ми захищаємо наші цінності, нашу цивілізацію від Путіна. Це достатньо серйозні аргументи

Українські військові експерти кажуть, що за достатньої кількості зброї Україна вже цього літа зможе розпочати контрнаступ для звільнення своїх територій від російських загарбників. Водночас західні експерти кажуть, що Путін вже цієї осені, а можливо, навіть і влітку, спробує прорвати фронт і захопити Харків. Такі плани підтверджують нещодавні заяви російського міністра Лаврова, стверджують в американському Інституті вивчення війни. Від чого ж залежить розвиток подій?

Від того, хто буде краще підготовлений та наскільки вмотивованими будуть союзники. Що стосується України, то Київ має провести мобілізацію. У цьому українську державу ніхто не замінить. Тут не так багато способів допомогти. Вони мінімальні. Однак Захід повинен вчасно доставити боєприпаси. Без цього нікуди. 

23 квітня українські дипломатичні установи припинили надання консульських послуг українським чоловікам призовного віку. Польський міністр оборони Владислав Косіняк-Камиш заявив, що Польща готова допомогти Україні повернути призовників. Хоча поки нема жодної конкретики, в який спосіб. Міністр оборони Литви Лаурінас Кащюнас уточнює, що це можуть бути обмеження у соціальних виплатах, видачі дозволів на роботу та інших документів. Але Литва тут чекає на приклад Польщі. Якою буде ця польська ініціатива?

Деякі речі, ми, цілком ймовірно, зможемо це зробити. Проте хотілося б уникнути одного непорозуміння. Питання мобілізації — це завжди питання конкретної країни, її суверенітету тощо. Тому інші країни можуть допомогти, але вони не можуть переступити певну межу, за якою іде усе, що стосується самої української держави. Цим повинні займатися у першу чергу українські інституції. І я не хотів би, щоб ми переносили кордони так далеко, щоб складалося враження, наче це інші країни відповідальні за мобілізацію в Україні.

Уряд України постановив, що чоловіки мобілізаційного віку зможуть отримати паспорти лише на території України. Фото: Shutterstock

Погоджуюсь з вами, але зараз Україна пішла на ключовий крок і запровадила обмеження. Тепер чоловіки 18-60 років не можуть отримати паспорт за кордоном. Які симетричні кроки може зробити Польща, щоб допомогти Україні повернути військовозобов’язаних повнолітніх чоловіків для захисту європейських кордонів?

Можливо, це мають бути кроки, пов’язані з декларуванням свого статусу щодо оборони, участі в захисті України, при різних процедурах. Я не дуже хотів би вдаватись в подробиці, але все ж хочу, щоб це прозвучало чітко. Це справа української держави.

Ми можемо трохи допомогти з цим. Навіть з різних  психологічних причин ми не можемо переступити певної межі, тому що тут багато аспектів. Але допомогти ми можемо. Допомога буде

Росія атакує енергетичну інфраструктуру України, не чекаючи холодів. Politico пише про перспективи проєктів зеленої енергетики в Україні. Ідеться про те, що це гарне рішення для нас, адже об'єкти сонячної та вітрової енергії завдяки своїй розкиданості і малим формам стають складнішими цілями для російських ракет.  Чи бачить тут польська Рада з питань співпраці з Україною простір для рішень?

Енергетичні питання є одними з ключових тем основних напрямків нашої роботи. Це стосується також адаптації України до вступу в ЄС, яка відбуватиметься під час переговорів. Звісно, ​​сьогодні критикують «зелений курс», але це не лише питання сільського господарства, це й питання енергетики, і сільського господарства, й енергоефективності в містах. Про все це йтиме мова в процесі переговорів про вступ. Але це також стосуватиметься плану відбудови, де не йдеться про реконструкцію одне до одного — щоб відновити усе, як воно було до війни. А якщо говоримо про енергетику, то йтиметься також про розумне споживання й використання зеленої енергії і ​​унезалежнення від Росії. 

<span class="teaser"><img src="https://assets-global.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/6626d94883dffb2e69082ceb_shutterstock_2223755535.jpg">Нові блекаути: чи буде чергова хвиля українських біженців до Європи після ударів по ТЕС?</span>

Тож ми очікуємо в Україні і польський бізнес, і інвесторів!

Не тільки інвесторів, але й державних інвестицій. Це великі кошти, які прийдуть до вас після війни і які будуть частиною міжнародних фінансових структур. 

Але найскладнішим тут є те, що для відновлення ми не можемо чекати кінця війни.

Дещо можна відновлювати прямо зараз. Якщо ж говорити про реконструкцію після великої війни, це креативний процес, адже, наприклад, структура населення змінюється, більшість людей живуть зараз в зовсім інших місцях, переїжджають через війну і не хочуть повертатися на старі місця. Країни ніколи не відбудовуються так, як було раніше. Житлові квартали повинні відновлюватися за технологіями, які передбачають екологічні підходи до енергії.

І про такі рішення думаємо вже зараз! 

Вже є конкретні базові напрацювання того, як це виглядатиме після війни.

1 травня має відбутись зустріч президента Польщі Анджея Дуди і прем'єр-міністра Дональда Туска. Темою розмови буде розміщення ядерної зброї у Польщі за програмою НАТО Nuclear Sharing. Генсек НАТО Єнс Столтенберг під час свого візиту до Варшави 23 квітня заявив, що Альянс не має планів розширення зони дислокації ядерної зброї. На вашу думку, чи потрібне Варшаві та Києву розміщення ядерної зброї в Польщі?

Генсек НАТО під час візиту до Варшави виключив розміщення ядерної зброї у Польщі. 23 квітня 2024 року. Фото: Krystian Maj/KPRM

Ми маємо гостру внутрішню політичну дискусію щодо цього. Президент привселюдно оголосив про це без жодних консультацій з урядом. Ця ідея, звісно, давно циркулює серед різних експертів з безпеки. Це має сенс, але лише за певних умов, включаючи готовність США зробити такий крок. На даний момент відповіді дуже стримані. Президент Польщі дуже поспішив із цією пропозицією, а тепер виявилося, що він залишився на льоді [польський фразеологізм, український аналог «обіцяти золоті гори»], бо не отримав чіткої підтримки з боку Заходу.

Я зараз не оцінюю, це була добра чи погана ідея. Потрібно просто думати про те, як і що ми комусь повідомляємо. І не бігти із цими ідеями одразу до преси

23 квітня Європейський парламент підтримав продовження на один рік угоди про безмитну торгівлю продуктами харчування з Україною, яка передбачає додаткові гарантії для захисту європейських фермерів. Чи задоволені цим рішенням польські фермери  і чи означає це, що блокади більше не буде?

Були обговорені певні елементи, певні рішення, пов’язані з обробкою і добривами, певні обмеження щодо застосування принципів «зеленого курсу» в сільському господарстві. Про деякі речі вдалося домовитися, якщо говорити про питання сільського господарства. Не про все. Завжди обов’язково знайдеться хтось, хто скаже, що цього недостатньо. Але загалом ми просуваємося в бік спільного бачення в Європі. Є інтереси Іспанії, Португалії, Франції, Італії, наші і багатьох інших країн — і нам потрібно разом на все це поглянути і зрозуміти, де є простір для компромісу. Я можу гарантувати лише те, що ми будемо захищати наших виробників.

Україна також буде захищати своїх виробників, коли вступить до ЄС. Це азбука європейської політики. Ніхто в ЄС ніколи не буде діяти інакше, адже одразу втратив би владу

Європейський парламент 22 квітня востаннє у цьому скликанні зібрався на пленарне засідання перед майбутніми виборами в червні. Які підсумки?

Передусім, те, що наступні вибори до Європарламенту через 5 років можуть відбутися вже з українськими кандидатами! Максимум через 10 років. Все залежить від того, як підуть переговори. Сподіваюся, що швидко. Україна повинна мати свої місця в Європарламенті. Я також є прихильником розподілу місць у різних інших органах, наприклад, у Комітеті регіонів. Я думаю, що найближчим часом в Європарламенті повинні з’явитися спостерігачі від України. Раніше така процедура була у Польщі. Якщо ж говорити про роль Європарламенту під час війни, тут потрібно наголосити на постаті самої президентки Роберти Мецоли, яка була дуже активною і заангажованою в українську справу. Європейська влада нинішньої каденції загалом була чудовою — я часто дивився на дії Урсули фон дер Ляєн із захопленням і прихильністю, так само, як і на дії пані Мецоли. Що стосується самого Європарламенту, то це хороша інституція з точки зору вибивання дверей. Це такий таран, авангард політики, який торує шлях для України, коли йдеться про військову допомогу, розширення та переговори про вступ. 

Вибори до Європарламенту заплановані на 6-9 червня 2024 року. Фото: Shutterstock

Чого Польща очікує від наступних виборів до Європарламенту в червні?

З польського боку є команда добре підготовлених кандидатів, сильних гравців — і це позитивно виглядає. Те, що турбує, це спроби Росії впливати на вибори в ЄС. Та я обіцяю навіть самому собі контролювати цю виборчу кампанію і захищати її від тролів, ботів, спроб дискредитації політиків, які критикують Росію. Всього цього скоро за все буде ще більше, воно обов'язково повилазить.

Але добре, що влада ЄС це вже помітила і каже: «ми захистимося від впливу Росії на виборах!»

Наприкінці я хотіла б, аби ми кілька слів сказали про російський вплив в контексті подій у Грузії. Ми розпочинали наш шлях до Європейського Союзу. Грузинські реформи Саакашвілі були прикладом для України. Та те, що зараз відбувається, можна назвати транзитом від демократії в обійми Росії. Що можна сказати з цього приводу?

Опитування громадської думки показують, що Грузія надалі є одним із найбільш проєвропейських суспільств. Саме суспільств, а не держав, тому що грузинська влада є надзвичайно розділеною. Зараз в країні перемагає тренд закручування гайок і застосування рішень, які використовує Путін. Очільник Кремля боїться, що Грузія піде в бік революції, якихось серйозних політичних змін — і він тисне на Іванішвілі та грузинську владу, щоб вони тиснули на громадянське суспільство. Але, знаєте, чим сильніше хтось тисне, тим швидше це викликає якийсь бунт. Тому якщо не зараз, то наступного разу Грузії вдасться.

No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Головна редакторка онлайн-журналу Sestry. Медіаекспертка, телеведуча, культурна менеджерка. Українська журналістка, програмна директорка телеканалу «Еспресо», організаторка міжнародних культурних подій, значущих для польсько-українського діалогу, зокрема, Вінцензівських проєктів в Україні. Була шеф-редакторкою прайм-таймових шоу про життя знаменитостей, які виходили на СТБ, «1+1», ТЕТ, Новому каналі. З 2013 року — журналістка телеканалу «Еспресо»: ведуча програм «Тиждень з Марією Гурською» та «Суботній політклуб» з Віталієм Портниковим. З 24 лютого 2022 року — ведуча воєнного телемаратону на «Еспресо». Тимчасово перебуває у Варшаві, де активно долучилася до ініціатив сприяння українським тимчасовим мігранткам у ЄС —  з командою польських та українських журналістів запустила видання Sestry.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Сполучені Штати не хочуть розпуску НАТО, але виходять з того, що це має бути союз, де кожен з партнерів несе свою ношу, заявив держсекретар США Марко Рубіо. З поверненням Дональда Трампа в Білий дім розбіжності між партнерами по обидва боки Атлантики лише поглиблюються. Черговий клин в трансатлантичну єдність, аж до ймовірного скасування червневого саміту НАТО, може вбити «мирна» угода Трампа. З документом ознайомились журналісти Reuters. З-поміж іншого там йдеться, що США визнають де-юре Крим частиною Росії і де-факто контроль РФ над окупованими частинами Луганської, Донецької, Запорізької та Херсонської областей. Окремим рядком Україні пропонується відмовитись від прагнень до вступу в НАТО.

Для європейців визнання анексії українського півострову є неприйнятним. «Крим і прагнення України до членства в НАТО — червоні лінії. Ми не можемо від них відмовитися», — цитує європейського високопосадовця Financial Times. Україна та ЄС передали американцям своє бачення мирного треку, яке за даними Reuters, принципово відрізняється від американських пропозицій. Нині, за оцінками європейських політиків та експертів, перед ЄС стоїть непросте завдання: наново згуртувати Європу заради її ж власної безпеки і запустити масштабне власне військове виробництво. Чи готові до цього всі європейські країни та чи є альтернатива НАТО?  Хто може стати союзником Європи в новій безпековій архітектур і яку роль в ній відіграватиме Україна? Чи може Трамп насправді залишити європейських союзників та чи реальні погрози Москви протестувати міцність Альянсу?     

НАТО і пріоритети Трампа

Політика США у взаємодії з Європою в питаннях безпеки може коливатися між двох сценаріїв, вважає науковий аналітик Інституту безпекових досліджень Європейського Союзу Джузеппе Спатафора (Giuseppe Spatafora). Перший можна умовно визначити як «око за око». Його суть полягає в тому, що США не планують остаточний вихід з Європи, але використовують його як інструмент для тиску, змушуючи союзників збільшити витрати на оборону — з особливим пріоритетом на закупівлі американської зброї. Слухняних союзників — підтримують, інших — карають. Це згодом призведе до повної двосторонньої структури оборонних відносин, каже Джузеппе Спатафора. Другий сценарій аналітик називає «Прощавай, Європо»: 

— У цьому варіанті США стратегічно відходять від Європи, зосереджуючись на інших регіонах. Військові сили та інфраструктура переміщуються на захист американської території або в Індо-Тихоокеанський регіон. США намагаються якнайшвидше вийти з регіональних конфліктів, зокрема війни в Україні, залишаючи її Європі. Пентагон переглядає закупівлі, орієнтуючись на морську війну в Тихому океані. Продаж зброї переорієнтовується на азійських союзників.

Такий вихід може тривати роками, хоча його можуть прискорити зовнішні кризи або бажання Трампа швидко здобути політичні очки

США вже переносять свій акцент на схід, про що Трамп говорить абсолютно відверто, зауважує міністр закордонних справ України (2007-2009 рр.) Володимир Огризко. Оскільки азійський напрям для нього є принципово важливішим, ніж європейський, то й діє він відповідно: 

— Якщо мені Європа не цікава, то чого я буду тримати в Європі: а) війська і витрачати на це колосальні кошти; б) прикривати Європу, якщо вона не платить за свою безпеку; в) до того ж я вважаю, що європейці вже давно експлуатують Америку. З його точки зору крен на схід абсолютно логічний.

Однак найбільші ризики і для України, і для Європи в цілому, за словами Володимира Огризка, пов’язані з тим, що Трамп не бачить в Росії загрозу:

— Росія для нього є теоретично можливим союзником у боротьбі з тим самим Китаєм. Це глупство найвищого ґатунку, але тут ми не можемо влізти в його голову і сказати, що воно інакше. Тому очевидно, що в якійсь перспективі треба очікувати відходу США від Європи.

Чи означатиме це, що Трамп вийде з НАТО? Думаю — ні. Бо це, так чи інакше, це дуже важливий інструмент, аби щонайменше координувати якусь діяльність і не псувати відносини остаточно
Повітряно-космічні сили Франції підвищують готовність на авіабазі BA116 у регіоні Гранд-Ест. Фото: Christine Biau/SIPA/SIPA/East News

Не треба плутати те, що адміністрація Трампа говорить, з тим, що адміністрація Трампа насправді робить, адже часто є заяви, претензії, ультиматуми, які не перетворюються в реальність. І почасти це пов'язано з нестабільністю, притаманною високо персоналізованому режиму, який складається в деяких випадках з досить некомпетентних людей, наголошує старший консультант британського аналітичного центру Chatham House Кір Джайлз (Keir Giles). 

Він наводить приклад Канади, коли на кілька тижнів Трамп забув про цю тему, але днями повернувся до своїх претензій з новою силою. Відтак поки що всі американські посадовці залишаються на своїх місцях в структурах НАТО і американські військові також перебувають в Європі, але що станеться, коли адміністрація Трампа згадає про них, передбачити неможливо, як, власне, і решту дій Трампа, наголошує Кір Джайлз:

— Та ключове питання, чи вийдуть Сполучені Штати з НАТО, насправді не має значення, тому що жодній країні не потрібно виходити з Альянсу, щоб ця організація припинила своє існування. Якщо вони, наприклад, заблокують співпрацю за 5 статтею, то це може завдати значно більшої шкоди, ніж прямий вихід з Альянсу.

Безпекові загрози чи гра на публіку

Секретар Радбезу Росії Сергій Шойгу 24 квітня в інтерв’ю російським журналістам заявив про готовність застосувати ядерну зброю. Мовляв, Росія уважно стежить за військовими приготуваннями європейських країн. Він також нагадав про зміни, внесені торік до російської ядерної доктрини, які дозволяють застосувати ядерну зброю у випадку будь-якої агресії проти Росії або Білорусі.

Раніше, 15 квітня директор російської служби зовнішньої розвідки Сергій Наришкін звинуватив НАТО в нарощуванні військової активності біля кордонів Росії. Заразом звинуватив Польщу та країни Балтії в особливій агресивності і сказав, що вони будуть першими, хто постраждає в разі конфлікту Росії з НАТО.

Президент Польщі Анджей Дуда назвав погрози Наришкіна класичною дезінформацією, мовляв, все, що робить НАТО — це виключно відповідь на російську агресію.

А міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський під час виступу в сеймі 23 квітня заявив, що Росія розуміє лише мир через силу і порадив Москві краще управляти власною територією: «Замість того, щоб фантазувати, як знову завоювати Варшаву, потурбуйтеся про те, чи зможете ви втримати Хайшенвай» (так китайською називається Владивосток. — Авт.).

Сікорський під час виступу у Сеймі. Варшава, 23 квітня 2025 року. Фото: ANDRZEJ IWANCZUK/REPORTER

Заяви російських посадовців — типова російська політика шантажу, каже міністр закордонних справ України (2007-2009 рр.) Володимир Огризко, яка, на превеликий жаль, спрацьовує:

— Тому що на Заході, як чорт ладана, бояться самого слова «ядерна зброя». А Росія, як ви бачите, нею розмахує і наліво, і направо, й офіційно, і неофіційно. І саме на цьому побудована вже, до речі, віками російська політика відносно Заходу: з залякуванням, брехнею і так далі. Поки що працює. Наша українська мета має полягати в тому, щоб пояснити європейським друзям, що Путін настільки хоче жити, що тема про війну з НАТО взагалі не стоїть на порядку денному.

Якщо він не може три роки захопити повністю дві українські області, то що говорити про те, що він може напасти на НАТО, на об'єднані сили, які б там зараз розібрані вони не були

Не піддаватися на шантаж і обман з боку Росії закликали Трампа й американський конгрес сім європейських країн — голови комітетів із закордонних справ парламентів країн Балтії, Франції, Чехії, Великої Британії та України 25 квітня оприлюднили спільну заяву, де підкреслили необхідність безкомпромісного захисту суверенітету й територіальної цілісності України. Дипломати також закликали пришвидшити процес вступу України до Європейського Союзу та НАТО і  конфіскувати заморожені російські активи на користь Києва.

«Ми не повинні повторювати помилок Мюнхена 1938 року. Переговори з військовим злочинцем Путіним є безглуздими: його головна мета — послабити і принизити нашого союзника, Сполучені Штати», — йдеться в заяві.

Україна очікує, що гарантії безпеки від США будуть такими сильними, як в Ізраїлю. Фото: ОПУ

Від Росії постійно йде фоновий шум і суть в тому, щоб визначити, коли він перетворюється на щось реальне. Існує багато спекуляцій щодо того, куди РФ може завдати наступного удару — чи то для того, щоб випробувати НАТО, чи то, щоб спробувати знищити НАТО, чи для прямої територіальної експансії. Багато уваги, звичайно, приділяється країнам, що безпосередньо межують з Росією. Але це не обов'язково можуть бути найпривабливіші цілі, міркує старший консультант британського аналітичного центру Chatham House Кір Джайлз: 

— Для Росії має сенс атакувати цю систему там, де її найслабше місце. Отже, якщо у вас є країна, яка визначила себе як співлідера так званої коаліції охочих як Велика Британія і якщо врешті-решт виглядає так, що вона може ввести війська в Україну, щоб спробувати підтримати український суверенітет, тоді ця країна стає мішенню для Росії. 

Альтернативні союзи і союзники

Американці в кінцевому рахунку вийдуть з Європи, питання лише в часі і алгоритмі дій — як вони це будуть робити, вважає директор Центру оборонних стратегій Олександр Хара. До прикладу, досі відкрите стратегічне питання, чи вони знімуть, наприклад, свою ядерну парасольку з Європи:

— Другий момент, зрозуміло, що НАТО є наріжним каменем нинішньої системи безпеки. Якщо Сполучені Штати зменшують зобов'язання, це означає, що тоді треба переформатувати цю організацію під ті виклики, які є, але з ресурсами, які набагато обмеженіші в плані військ і в плані технологій.

США — це арсенал демократії, вони виробляють велику кількість високотехнічної зброї, плюс частково забезпечують інфраструктуру, командну, розвідувальну і технологічну підтримку НАТО. Відповідно, на те, щоб це замістити, потрібен час та інвестиції

Але в будь-якому разі, певен Олександр Хара, Україна має інтегрувати у себе стандарти НАТО, не відмовлятись від перспектив членства, а у випадку появи альтернативних безпекових союзів — посісти там своє місце.   

А втім, нині Україна потребує гарантій безпеки. У своїх «мирних» пропозиціях США ці зобов’язання покладають на країни Європи. Натомість Володимир Зеленський заявив, що Україна чекає від США потужних гарантій безпеки — як в Ізраїлю. Зі слів українського президента, присутність американського контингенту в Україні — не обов’язкова умова, але необхідні розвіддані та системи ППО, зокрема Patriot.

Ми бачимо перші непевні кроки, але, принаймні, публічно досі не було достатнього визнання нагальності пошуку стабільнішої і надійнішої альтернативи НАТО, зауважує старший консультант британського аналітичного центру Chatham House Кір Джайлз: 

— Фактично, деякі організації, які могли б слугувати ядром або прототипом такої організації, були значною мірою відкинуті. Ми чуємо багато розмов про так звану коаліцію охочих, але ж є Об'єднані експедиційні сили — очолювана Великою Британією група північноєвропейських країн, які однаково бачили безпеку і хотіли бути готовими діяти в часи, коли НАТО не здатне. Зараз якраз такі часи, але про цю організацію повністю забули.

Найбільші щорічні навчання НАТО Dynamic Mariner/Flotex25. Затока Кадіс, 28 березня 2025 року. Фото: AA/ABACA/Abaca/East News

Серед європейців переважає одна концептуальна прогалина, яка, на думку Кіра Джайлза, дуже стримує європейське мислення про нове безпекове середовище:

— Йдеться про те, яким чином за цих обставин Україна буде постачальником безпеки, а не споживачем безпеки. Адже Україна — одна з найважливіших, найсильніших і найрозвиненіших країн і армій, коли йдеться про утримання лінії фронту проти Росії.

Тож безпекові альтернативи НАТО можливі, але це вимагає більшої демонстрації лідерства з боку тих країн, які розуміють, наскільки серйозним і нагальним є цей виклик. Однак, продовжує Кір Джайлз, ми бачимо, що європейські лідери поки шукають рішення, які не визнають цю реальність:  

— Як швидко Європа може бути готова — потрібно багато часу, щоб скасувати 30 років руйнування власного військового потенціалу. Ми бачимо значні інвестиції в оборону,наприклад, в таких країнах як Польща, та на захід від Варшави — у Західній Європі все ще існує заперечення, що означає, що ці важливі інвестиції досі навіть не обговорюються публічно.

А між тим збільшення витрат на оборону, безумовно, має бути зараз серед пріоритетів Європи, вважає науковий аналітик Інституту безпекових досліджень Європейського Союзу Джузеппе Спатафора. Брюссель має допомогти державам-членам, наприклад, через спеціальні фінансові інструменти або спільні позики. Це покаже США рішучість Європи, а також дозволить самостійно підтримувати Україну:

— Друге, ЄС має інвестувати у стратегічні можливості — критичні для автономного воєнного потенціалу: авіаперевезення, розвідку, ППО і так далі. А також мають бути ресурси для ведення війни — від артилерії до великих армій.

Без цього стримування Росії без США буде неможливим

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

20
хв

Трансатлантичний розлам: чи зможе Європа створити нову систему безпеки без США

Катерина Трифоненко
екран, мобільний телефон, гучномовець

<frame>Більше знань, менше страху — це гасло нашого нового циклу публікацій. Адже безпека — це факти, перевірена інформація та обґрунтовані аргументи. Чим більше ми знаємо, тим краще підготуємося до майбутнього.<frame>

Усвідомлення того, що таке національна безпека і з чого вона складається, сьогодні є не привілеєм, а необхідністю. Але ще важливіше розуміти, що на багато її ключових сфер ми можемо впливати самі — як громадяни, мешканці, а також мігранти, які проживають у Польщі. Безпека — це не лише сфера держави, політиків і стратегів. Це наша спільна справа — повсякденна практика, заснована на знаннях, співпраці та відповідальності.

Основними напрямками національної безпеки є: військова безпека, безпека союзників, енергетична безпека, інформаційна безпека, економічна безпека, соціальна безпека, екологічна безпека.

На деякі з цих сфер впливають рішення, прийняті на державному чи міжнародному рівні. Але є й такі, на які ми можемо впливати — тут і зараз. І ми повинні робити це разом — незалежно від походження, мови чи історії. Тому що тільки тоді ми побудуємо суспільство, яке буде дійсно стійким до криз. Однією з таких ключових сфер сьогодні є інформаційна безпека — і вона стає першою лінією оборони в сучасному світі.

У XXI столітті війна не завжди починається з вибухів бомб. Іноді вона починається з посту в Facebook, зманіпульованого відео в TikTok або вирваного з контексту висловлювання, яке хтось кидає в інформаційний млин

Перш ніж впаде перша ракета, з'являються фейкові новини, перешіптування чуток і зростаюче відчуття, що «щось не так». У цифрову епоху знання стають нашим першим притулком, а інформаційна стійкість — новою формою цивільного захисту.

Дезінформація не знає кордонів, і її мета одна: розділити суспільство, посіяти недовіру та підірвати довіру до держави. Україна надто добре знає цей сценарій. Російській агресії передувала повномасштабна дезінформаційна кампанія — крок за кроком підривалися основи суспільної єдності. І, на жаль, ті ж самі методи сьогодні намагаються застосувати в Польщі.

Фото: Shutterstock

Українці перетворюються з героїв на цапів-відбувайлів? Неправдиві наративи б'ють по найслабших — а іноді й по тих, хто просто «новий» і досить помітний. Місяцями ми чуємо, що українці «не працюють», що вони «живуть на 800+», що вони «їздять на кращих машинах, ніж поляки» і що вони «псують ринок праці». 

Звучить знайомо? Так працює дезінформація — просто, емоційно, без фактів. А правда? Правда зовсім інша.

78% українців у Польщі або працюють, або активно шукають роботу. Це вищий показник участі в робочій силі, ніж серед багатьох груп польських громадян. Вони багато працюють — у логістиці, будівництві, громадському харчуванні, догляді. Скрізь, де поляки часто більше не хочуть працювати. Більше того — їхня присутність допомагає підтримувати темпи економічного зростання, які інакше сповільнилися б. Простіше кажучи, Польща потребує українців так само, як вони потребують безпечного місця для життя.

Гроші? Так. Але в один бік — до бюджету. Згідно зі звітом BGK «Вплив припливу мігрантів з України на польську економіку», опублікованим у березні 2025 року: з кожного злотого, виплаченого українцям у вигляді допомоги на рівні 800+, 5,4 злотих повертається до бюджету у вигляді податків і внесків. Ні, це не означає, що вони «віддають у п'ять разів більше», але це означає одне: вони віддають більше, ніж беруть. І це тверді цифри, а не думки з коментарів в інтернеті.

А ті розкішні автомобілі? Так, деякі українці приїжджали до Польщі на дорогих автомобілях. Тому що є люди з України, які володіють такими автомобілями, так само, як є поляки, які їздять на таких автомобілях.

Варто також поставити собі питання: якби у вас було 15 хвилин, щоб втекти з Києва чи Харкова під обстрілом, що б ви вибрали — автобус чи власне авто, якщо б воно у вас було? Це не розкіш. Це порятунок. Це єдине, що ти можеш забрати зі свого розбомбленого будинку

800+ для українців? Політичне страшило. У передвиборчій кампанії тема повернулася бумерангом — з твердженням, що «ми заберемо пільги в українців, а полякам залишиться більше». Проблема в тому, що це не лише популізм, але й натягування ковдри на очі. По-перше — незрозуміло, чи відбудуться якісь зміни. По-друге — навіть якщо вони будуть, то торкнуться маргіналів. Тому що переважна більшість українських сімей і так справляється самостійно і не потребує 800+.

А як щодо соціальних відносин? Ми спостерігаємо охолодження настроїв. Згідно з дослідженням, проведеним у листопаді 2024 року компанією Info Saliens, та звітом, опублікованим Центром Мєрошевського, одним із найпомітніших висновків є «значне зниження позитивних думок про Польщу та поляків. У 2022 році 83% українців мали добру думку про поляків, тоді як у листопаді 2024 року цей відсоток зменшився до 41%. Водночас зросла кількість тих, хто ставиться до них нейтрально, що свідчить про дедалі більш прагматичний характер відносин».

Але і для цього є причина: дезінформація, виснаження та відсутність чітких урядових наративів. Проте, ми не говоримо про конфлікт — ми говоримо про непорозуміння, яке можна виправити. Але тільки через діалог і факти.

У публічному просторі також неможливо оминути тему Волині — трагічної та болючої сторінки спільної історії, яка й сьогодні викликає сильні емоції. Саме ця рана найчастіше використовується як інструмент поділу. Лунають заяви, що українці «не хочуть віддавати тіла», що немає бажання співпрацювати, що пам'ять про злочин свідомо придушується.

Але треба чітко сказати: Волинь — це трагедія для обох народів. Це драматична сторінка історії, яка заслуговує на правду, пам'ять і гідність, а не на інструменталізацію та використання для розпалювання ворожнечі

Вшанування пам'яті жертв і повага до історичної правди є важливими. Але не менш важливо, щоб історія не стала зброєю в руках політичних наративів. Тому що ми не можемо повернути час назад. Ми можемо лише вирішити, що ми робимо з цією пам'яттю — і чи дозволяємо їй роз'єднувати нас у той час, коли ми найбільше потребуємо єдності.

Сьогодні ми стикаємося з новими викликами — війна, кризи, дезінформація, підрив основ безпеки. У такі часи історія має бути дороговказом, а не перешкодою. Ми повинні дивитися в майбутнє разом — поляки та українці.

Дезінформація — це зброя масового знищення. Потрібно сказати прямо — Польща не буде в безпеці, якщо не побудує систему опору інформаційним маніпуляціям. Медіаосвіта, вміння критично мислити, розпізнавати неправдиві джерела та свідомо користуватися ЗМІ — все це має бути настільки ж важливим, як знання місцезнаходження найближчого бомбосховища. Тому що достатньо однієї вправно поданої фейкової новини, щоб викликати паніку, розпалити обурення або заблокувати систему.

Познань, 24.08.2024 р. Марш з нагоди Дня Незалежності України. Фото: Lukasz Gdak/East News

І тут українці можуть зіграти величезну роль. Вони мають досвід боротьби з дезінформацією, вони знають інструменти, вони знають, як реагувати. В Україні місцеві лідери — вчителі, бібліотекарі, територіальна оборона, громадські організації — стали інформаційними «маяками», будуючи мережі довіри. У Польщі ми також можемо підтримувати і створювати таких лідерів. І це дуже нагальна справа.

Національна безпека сьогодні - це більше, ніж просто укриття і закони. Це про міжособистісні стосунки, соціальну довіру та інформаційну гігієну. І все починається з обізнаності. Якщо ми хочемо бути готовими до криз — ми повинні говорити про факти, а не про міфи. Про людей, а не про стереотипи. Про співпрацю, а не поділ.

Єдиний фронт —  безпечне суспільство. Українці не «гості» — вони частина нашого суспільства. І якщо ми зможемо разом з ними побудувати систему цивільного захисту, ми також зможемо разом захистити себе від атак, які приходять не з неба, а з інтернету.

Хто сіє страх, той пожинає кліки. Хто сіє знання — будує притулок. Інформаційна війна триває. І або ми навчимося вести її, або програємо ще до першого пострілу.

20
хв

Щоб розпочати війну, не потрібні бомби. Все, що вам потрібно, це вдалий фейк

Юлія Богуславська

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Заборона на фотозйомку в Польщі: де тепер не можна знімати?

Ексклюзив
20
хв

Улюблениця Трампа. Як Джорджа Мелоні стала арбітром між Вашингтоном, Брюсселем та Києвом?

Ексклюзив
20
хв

Трансатлантичний розлам: чи зможе Європа створити нову систему безпеки без США

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress