Нові блекаути: чи буде чергова хвиля українських біженців до Європи після ударів по ТЕС?

1 січня Польща офіційно почала головувати в Раді Європейського союзу. Польське головування почалось після угорського, тож в українському МЗС на нього покладають чималі сподівання, зокрема, в питанні євроінтеграції. Варшава очолила Раду ЄС на тлі серйозних світових й європейських викликів: це, окрім російської війни проти України, початок президентства Дональда Трампа, вибори в Німеччині, політична криза у Франції. «Ми очікуємо на активну спільну роботу в дусі концепції миру завдяки силі з новообраним президентом США Трампом. Обговорили питання санкцій проти РФ за війну. Також обговорили шлях України до ЄС. Ми можемо відкрити щонайменше кілька кластерів», — заявив під час пресконференції з Дональдом Туском у Варшаві 15 січня український президент Володимир Зеленський. Якими будуть пріоритети польського головування, чи вдасться Києву і Варшаві порозумітись з дискусійних питань, чи посилить Польща свої лідерські позиції в ЄС у найближчі півроку? 

Польське лідерство

Важко сьогодні знайти країну, яка була б краще підготовлена до головування в Європейському Союзі саме в цей час, наголошує старший науковий співробітник Центру східних досліджень (Ośrodek Studiów Wschodnich, OSW) Кшиштоф Нечипор (Krzysztof Nieczypor). Протягом багатьох років Польща вказувала на загрозу з боку Росії та намагалася переконати своїх європейських партнерів у необхідності рішучих кроків для припинення агресивної політики Російської Федерації. Ця позиція польської держави була послідовною — незалежно від того, яка політична сила перебувала в Польщі при владі:

—  Гуманітарна, фінансова та військова допомога Україні та продовження санкцій проти Російської Федерації залишаються незмінною рисою польської зовнішньої політики, незважаючи на зміну уряду торік. На польській політичній сцені сили, які виступають проти цієї політики, є маргінальними.

Це робить Польщу надійною і стабільною країною з потенціалом політичного лідерства у сфері безпеки в Європі. Особливо тоді, коли інші важливі країни ЄС переживають внутрішні кризи, а міжнародна ситуація залишається нестабільною і непередбачуваною

Важливим питанням у найближчі пів року, на які припадає польське головування, може стати пошук балансу між зміцненням стратегічної автономії Європи і підкресленням ролі НАТО — наріжного каменю європейської безпеки, вважає виконавчий директор Празького інституту Європейської політики EUROPEUM Мартін Вокалек (Martin Vokálek):

— Повернення Дональда Трампа на посаду президента США викликає занепокоєння щодо потенційних змін у зобов'язаннях перед НАТО та трансатлантичних зв'язках, і Польща як рішучий прихильник партнерства ЄС-НАТО надаватиме пріоритет збереженню міцної співпраці з Вашингтоном. 

Що стосується внутрішньої динаміки Європейського Союзу, то результати виборів у Німеччині визначатимуть економічні та політичні пріоритети ЄС, продовжує Мартін Вокалек (Martin Vokálek):

— Польське головування має діяти як стабілізуюча сила, гарантуючи, що перехідні процеси в Німеччині не порушать реалізацію політики ЄС. Виклики всередині Німеччини чи Франції також посилюють позицію Польщі як великого, сильного та проактивного члена ЄС, яку раніше частіше приписували Німеччині чи Франції.

Пріоритети внутрішні та зовнішні

Не лише зовнішні, а й внутрішні виклики стоять перед польською владою — перш за все, це польські президентські вибори, на яких дуже часто розігрується й антиукраїнська карта, зауважує журналіст, народний депутат України та співголова групи з міжпарламентських зв'язків з Республікою Польща Микола Княжицький. І це стосується історичної політики, питань сільського господарства і питань транзиту. Тож Польщі і польському уряду буде надзвичайно складно, з одного боку, задовольняти стратегічні інтереси Польщі, а з іншого — встояти під тими політичними звинуваченнями, які польська влада буде отримувати в період перед президентськими виборами:

— Та я сподіваюся, що Польща буде піднімати питання заморожених російських активів, які повинні йти на допомогу Україні і буде піднімати питання загальної оборонної політики Європейського Союзу. Для нас це вкрай важливо зараз, бо ми до кінця не знаємо, якими будуть стосунки зі Сполученими Штатами Америки. Польша буде піднімати питання нашої європейської інтеграції і тут можуть бути проблеми пов'язані з питаннями історичної політики чи економічної співпраці. Але загалом я, очевидно, ставлюся позитивно до цього періоду, особливо після періоду головування Угорщини. Наступним буде головування Данії.

І я думаю, що Польща і Данія разом за наступний рік могли б допомогти Україні і в оборонній сфері, і в сфері інтеграції до Європейського Союзу

Головування Польщі в Раді ЄС під гаслом «Безпека, Європо!» ґрунтується на зміцненні європейської стійкості та стабільності у відповідь на зростаючі геополітичні, економічні та соціальні виклики. Польські пріоритети спрямовані на зміцнення обороноздатності, захист зовнішніх кордонів, боротьбу з іноземним втручанням, забезпечення енергетичної безпеки та просування процесу розширення ЄС, особливо для України та Молдови, каже виконавчий директор Празького інституту Європейської політики EUROPEUM Мартін Вокалек (Martin Vokálek):

— Після угорського головування це ключова можливість для України на шляху до членства в ЄС. Очікується, що Польща як один з найсильніших союзників Києва в ЄС наполягатиме на початку переговорів про вступ під час своєї каденції. Військова та гуманітарна підтримка залишається критично важливою, і Польща, ймовірно, виступатиме за постійну допомогу ЄС для протидії російській агресії. Крім того, польське головування може очолити зусилля, спрямовані на наближення України до стандартів ЄС, що потенційно може призвести до більш глибокої інтеграції країни в політичні та економічні рамки Союзу — що, звичайно, залишається великим викликом, поки Україна захищається від безпрецедентної російської агресії

Згідно з програмою, яку оприлюднив польський уряд, пріоритетами польського головування в ЄС є багатовимірна безпека: зовнішня, внутрішня, інформаційна, енергетична, економічна, продовольча та безпека у сфері охорони здоров'я. Що важливо для України, Польща намагатиметься використати час свого головування, щоб переконати партнерів у тому, що розширення ЄС за рахунок України є геополітичним імперативом і можливістю розширити зону стабільності та розвитку, звертає увагу старший науковий співробітник Центру східних досліджень (OSW) Кшиштоф Нечипор (Krzysztof Nieczypor):

— Польське головування домагатиметься сталої підтримки України та її відновлення, а також посилення тиску на Росію та її прихильників з метою якнайшвидшого припинення триваючої агресії, беручи до уваги міжнародне право, а отже, територіальну цілісність України, повне збереження її суверенітету та незалежності.

Розширення ЄС і євроінтеграція України

Політичні процеси всередині ЄС також дуже важливі. У 2025 році Європейська Комісія представить проєкт Багаторічної фінансової рамки на період після 2027 року. Польське головування організує експертну конференцію високого рівня щодо цих проєктів у лютому 2025 року, продовжує Кшиштоф Нечипор (Krzysztof Nieczypor). Важливо, щоб держави-члени вже зараз передбачили адекватне фінансове забезпечення в цьому часовому горизонті, яке передбачатиме можливість розширення ЄС. Це буде своєрідним тестом на те, наскільки серйозно Союз думає про розширення і готується до нього інституційно та фінансово:

— Польща намагатиметься відкрити перший розділ переговорів з так званих фундаментальних питань. Про це вже заявив міністр у справах ЄС Адам Шлапка. Варто, однак, зазначити, що важливим елементом переговорів буде виконання Україною умов щодо збереження стандартів, які містяться в окремих переговорних розділах. Для Варшави розширення є найефективнішим способом просування європейських цінностей на чолі з демократією та верховенством права, які визначають рівень безпеки та стабільності у нашому сусідстві. З іншого боку, розширення Союзу без дотримання відповідних стандартів несе в собі ризик протилежного сценарію — посилення нестабільності, підвищення ризику внутрішніх криз в Союзі.

Саме тому для України так важливо відповідати критеріям вступу — ухвалити відповідні законодавчі акти та імплементувати їх. Але це в першу чергу залежить від влади в Києві

Під час польського головування в ЄС буде відкритий перший кластер, необхідний для початку переговорів про вступ України в ЄС і почнеться робота над другим, прогнозує журналіст, народний депутат України та співголова групи з міжпарламентських зв'язків з Республікою Польща Микола Княжицький:

— Попри всі політичні спекуляції, які чулися в Польщі, я думаю, що в її стратегічних інтересах це зробити і вона це буде робити. Політики, які зараз перебувають при владі у Польщі, розуміють, яка відповідальність на них, вони є переконаними демократами і виступають за єдність Європейського Союзу.

Головування Польщі в ЄС — це час, який має принести конкретні  результати для України, Польщі і всієї Європи, заявив під час останнього візиту у Варшаву 15 січня український президент Зеленський, мовляв, Росія не пройде там, де є наша інтеграція, спільна сила і повага одне до одного.

Польща працюватиме разом з Україною над прискоренням євроінтеграції, пообіцяв Зеленському під час спільної пресконференції польський прем’єр Дональд Туск. Польське головування в ЄС, з його слів, дасть змогу вийти з глухого кута, який був очевидний останніми місяцями. 

А президент Польщі наполягає, що Україна вже зараз має отримати запрошення від НАТО. Зі слів Анджея Дуди, до завершення бойових дій в Україні повноцінне членство в Альянсі неможливе, а втім, це був би перший крок до надання реальних гарантій безпеки України від НАТО.

Виклики єдності і безпеці ЄС

Прем'єр-міністр Словаччини Роберт Фіцо після зустрічі з представниками Єврокомісії пригрозив, що може скоротити гуманітарну допомогу, підтримку українських біженців, а заразом блокувати рішення Євросоюзу щодо України. Раніше наміри блокувати євроатлантичну інтеграцію України неодноразово висловлював угорський прем’єр Віктор Орбан.

Навряд чи їхня позиція зможе зруйнувати європейську єдність в питаннях, пов’язаних з Україною, вважає журналіст, народний депутат України та співголова групи з міжпарламентських зв'язків з Республікою Польща Микола Княжицький:

— Коли торік затверджувалася допомога від Європейського Союзу — 50 мільярдів євро для України, Угорщина намагалася їх блокувати. Тоді канцлер Шольц напівжартома сказав Орбану, щоб той вийшов і попив кави. Я думаю, що і зараз справжні партнери України в Європейському Союзі, коли це буде потрібно, будуть радити Угорщині і Словаччині попити кави.

Польському головуванню в ЄС необхідно буде стратегічно подолати розбіжності, щоб зберегти єдину відповідь на російську агресію і захистити основні принципи Союзу, зауважує виконавчий директор Празького інституту Європейської політики EUROPEUM Мартін Вокалек (Martin Vokálek):

— Польща могла б очолити зусилля з формування сильніших коаліцій серед країн-членів-однодумців, щоб ізолювати незгодні голоси, апелюючи до спільних цінностей і важливості колективної безпеки для всієї Європи. У разі відсутності єдиного рішення або блокування спільних дій такими країнами, як Словаччина та Угорщина, такі коаліції могли б діяти, наскільки це можливо самостійно.

Водночас механізми, такі як бюджет ЄС, можуть забезпечити фінансові стимули для деяких країн-членів, щоб узгодити їхні цінності з цінностями ЄС

Угорщина і Словаччина, попри свою зацікавленість в російському газі й інших російських енергоносіях, за якими, як правило, стоять різноманітні корупційні інтереси, набагато більше зацікавлені в тому, щоб отримувати допомогу від Європейського Союзу, погоджується Микола Княжицький:— Відтак країни, які стратегічно мислять і виступають за справжню незалежність ЄС і європейські цінності, зроблять все, щоб цей тиск з боку Угорщини і Словаччини, який робиться під впливом Росії, не впливав на майбутню долю України в Європейському Союзі.

‍Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

Вихід фільму «Путін» Патрика Веги на екрани Польщі мусить спонукати глядача подивитися навколо і в минуле, і задатися питанням — як так сталося? Чи завжди президент Росії був монстром? А якщо не завжди, тоді як він на нього перетворився? Частково фільм Патрика Веги на це питання відповідав. Втім, важливо зрозуміти: ЦЕЙ монстр — такий не один, і монстри при владі були до нього, в різних місцях і в усі часи, різноманітні диктатори і тирани, імператори та інші інженери людських душ. Як вони такими стали? Наприклад, в одному маловідомому серіалі чоловік на прізвище Шикльгрубер перетворюється на Гітлера тоді, коли його, художника-початківця, ганьбить при дівчині єврей. А в одному українському фільмі суть Леніна проявляється під час розливу річки, і зайці, рятуючись, застрибують у човен до Леніна, де він починає їх вбивати веслом... Питання залишається без відповіді лише одне — чому людство, знаючи про монстрів, вкотре допускає їх існування?   

Смерть Сталіна (2017), реж. Армандо Яннуччі

Здається, Патрик Вега, конструюючи Путіна, апелював саме до «Смерті Сталіна», принаймні частково. І нехай Яннуччі не показав життя і розвиток радянського тирана, сама його смерть і занепад культу особистості демонструє те, як закінчуються всі подібні історії. Оточення Сталіна — ось головні персоналії фільму, фільму ревізіоністського і викривального, де герой показаний через антигероїв: покидьки, недоумки і гниди становили головних «друзів» та «соратників» «батька народів», й італійський режисер показує їх сатирично і гротескно, гіперболізуючи їхню форму для виявлення їхньої гіпертрофованої суті. Дико смішно дивитися на сильних світу радянського союзу 1953 року, коли вони бояться навіть доторкнутися до тіла хазяїна, чи вже здохлого, чи ще ні, і врешті здохлого саме через страх соратників з’ясувати стан здихаючого. Яннуччі вдалося прекрасно зорганізувати блеф того часу, чого, на жаль, не вдалося Патрику Везі.

Макбет (2015), реж. Джастін Курзель

Кінематографічний шедевр злету і падіння людини, якій напророкували владу, яка зрадила друга і короля, яка владу отримала і, врешті, її втратила разом із життям. Шекспіру як автору п’єси йшлося про сучасного йому короля Якова І, хоча формально мова йшла про Шотландію ХІ сторіччя. Курзель не осучаснював п’єсу і не міняв її тло, опускаючи справжні наміри автора, натомість досягаючи намірів своїх. Його «Макбет» — це мистецтво плюс мораль, шаленство і сміливість у способі показу битв і природи разом з надривним сюжетом про зраду, владу і смерть. Ось благородний і сильний чоловік-воїн і ось його благородні наміри — вони сходять на пси, бо чоловік піддається спокусливим словам дружини, яка вплинула на його марнославство. За цим шаблоном, зшитим, здається, з біблійних сюжетів, проступає типова картина потрапляння в пекло спокушеного медовими словами і полум’яними перспективами.

Рим (2005-2007)

Це був один з перших серіалів нового типу, коли на телебаченні став можливий розмах великого і дорого кіно. І «Рим» в повній мірі відповідав новим можливостям, втілюючи на екрані пеплум з трагедією, оповідаючи пронизливу історію успішного політика, судді, понтифіка, консула, величного полководця і, зрештою, довічного диктатора та імператора Гая Юлія Цезаря, принизливо сконавшого від ножових ударів своїх колись товаришів, поплічників у перемогах на полі бою та сенатських дебатах. У 22-х серіях серіал показує, на яких жертвах і крові, зрадах і підкупах, брехні та страхах виріс цей талановитий, розумний і проклятий римлянин, занепастивши себе і Рим. 12 серій першого сезону — це доріжка вгору, до вершини і особистої смерті Цезаря, а 10 серій другого сезону — кошмар розвалу всього, що він будував. Трагічно і закономірно, попри велич і блиск сяючих легіонів на марші.

Останній король Шотландії (2006), реж. Кевін Макдональд

Те, як міняється герой, проявляючи суть антигероя, ідеально і миттєво, буквально, показує актор Форест Вітакер: ось він дружньо всміхається, а наступної миті приязнь сповзає з кам’яного обличчя вже ворога. Насправді другом, чи-то пак героєм, персонаж Вітекера ніколи не був. Поваливши у військовому перевороті попереднього президента, «останній король Шотландії», як сам себе назвав цілком реальний генерал Іді Амін, новий президент Уганди грав героя, запрошуючи шотландського лікаря до себе в палац зі словами, що є шанс зробити найкращу медицину в Африці. Він захоплює лікаря — і весь народ — палкими промовами і щирими обіцянками. Він міняє свою сорочку з погонами на футболку лікаря. Він знищує опозицію із запевненням, що це на благо... Як він став монстром? Не «став», а був. Просто люди не помічають монстрів, допоки вони сидять під ліжком, а коли вони вилазять пізно дорікати казкам.

Цар (2009), реж. Павло Лунгін

Попри російське походження, не прийнятне зараз до згадки в пристойному товаристві, саме російське в цьому фільмі є визначальним маркером для розуміння суті: як з фашизмом — російське так само має печатку зла, поставлену з давніх давен, але з давен не царя Гороха, а царя Грозного, Івана Грозного. Лунгін, ще до того, як впав у немилість російського мистецького істеблішменту і влади, зробив портрет центрального правителя своєї батьківщини, в певному сенсі чорного дзеркала російської душі, що рветься в рай, та гріхи не пускають. У вельми доречному виконанні юродивого актора Петра Мамонова Грозний постає ідеальним пацієнтом Фройда, бо виголошує правильні і праведні думки, але дії його під впливом страхів ведуть до пекла, топлячи в крові Московію XVI сторіччя. Красномовна картина утворення монстра, де Лунгін перевершує Босха, змальовуючи пекло на землі, перетягнуте росіянином з потойбіччя в реальність.

Літній пан на велосипеді зупиняється біля одноповерхового кафе «Краяни» на околиці Токіо. Заходить всередину, кланяється, дістає з гаманця купюру найбільшого номіналу — 10 тисяч єн (2700 грн) — кладе її в банку із українським прапором, знову кланяється і мовчки виходить. «Боже, він же пробував наш борщ вчора на фестивалі!», — вигукує Наталія Ковальова, голова і засновниця неприбуткової організації українців «Краяни». 

Саме через їжу на багаточисельних фестивалях, надзвичайно популярних в Японії, місцеві не тільки дізнаються про Україну від самих українців, а й залюбки допомагають. За останні 2,5 роки у цьому непримітному кафе та на всіх доброчинних заходах організації «Краяни» назбирали майже 33 мільйони гривень (137 млн 155 тис єн). На ці кошти серед іншого відбудували будинки в Бучі та Ірпені, надіслали в Україну такмед, ліки, генератори, карети швидкої допомоги, машини для евакуації. 

Водночас громада українців в Японії справді малочисельна. До повномасштабного вторгнення в країні з населенням 127 мільйонів мешкали лише 1,5 тисячі українців. У 2022 році зазвичай закрита для іноземців Японія здійснила безпрецедентний вчинок — надала дозвіл на перебування ще 2,6 тисячам українців. Це втричі більше ніж для біженців із усіх інших країн за останні 40 років. 

<frame>Українців забезпечили житлом, медичним страхуванням та прожитковим мінімумом. Також на безкоштовне навчання запросили понад сотню українських студентів, які вчать японську мову або продовжують навчання в університетах. Японія також організовує фізичну та ментальну реабілітацію для українських військових і безкоштовно допомагає встановлювати біонічні протези. <frame>

До прибулих українських шукачів захисту японці поставилися надзвичайно сердечно. Наприклад, до містечка Комае з населенням 83 тисячі осіб в префектурі Токіо приїхала лише одна шукачка захисту з України. І місцева громада забезпечила її серед іншого городиком, бо японці десь дізналися, що українці дуже люблять щось вирощувати. Водночас більшість місцевих будинків зазвичай не мають прибудинкової території, адже земля – надзвичайно дорога. — Мер Комае настільки перейнявся, що вже у травні 2022-го організував український фестиваль. Усіх пригощали борщем — безкоштовно, але поставили скриньку для доброчинних внесків. Їх було стільки, що опісля «Краяни» змогли запустити волонтерські проєкти навіть в Україні. І відтоді вже ціла хвиля пішла, в інших містах почали щось схоже робити. Узялися проводити лекції, тому що японці просили пояснити: “Чому ця війна почалася?”, “Ви ж братній народ!”. Ми розповідали і про голод, і про репресії, про історію Криму, киримли. Японці переймаються, співчувають і хочуть допомагати, — розповідає Наталія Ковальова. 

Сім'я киянки Наталії Ковальової живе в Країні сонця, що сходить, понад 30 років. За фахом жінка — вчителька. Вона викладала в японській школі, а ще разом із чоловіком заснувала українську недільну — «Джерельце»  та організацію «Краяни». У 2022 році Наталія ухвалила рішення покинути роботу в місцевій школі і повністю присвятити себе громадській та волонтерській діяльності. 

Японія — країна фестивалів. Організація «Краяни» представляє батьківщину на різних заходах по всій Японії майже щотижня, часом навіть 5-6 разів на місяць. Роздають листівки, співпрацюють із місцевими медіа, пропонують спробувати борщ і голубці, розповідає Наталія:

— Шлях до серця японців — через їжу. Поїсти — це їхня найбільша розвага і улюблене часопроведення. На фестивалях лише ми презентуємо щось закордонне. Уся інша — японська їжа. Я спершу думала, що наші страви будуть для місцевих занадто тяжкі. На відміну від японської кухні, ми і готуємо довго, і їмо досить жирне. Але ні — їм подобається.

Японці зазвичай обережні до всього нового, та як розпробують, щиро цінують. Торік на фестивалях українське пробували неохоче, а цього року уже черга стояла: «Ви ж були минулого року! Ми знову хочемо замовити, бо дуже сподобалося!»

Наталія згадує, як нещодавно «Краяни» брали участь у фестивалі з трьохсотлітньою історією в токійському районі Асакуса і до них підійшла сім'я японців. Пані знала багато про Україну. Розповіла, що борщ із пампушками вона вже готувала за рецептом з інтернету, навіть фото показала. А на прощання сказала «Слава Україні». 

Саме після одного з таких фестивалів до українців звернулася 80-річна японка і запропонувала відкрити кафе в приміщенні, яким вона володіє. Спершу без орендної плати, а далі — як піде. 

— Звісно, спершу у нас нічого не виходило, бо ніхто в цьому не розбирається. Але з часом вдалося налагодити всі процеси, — згадує Наталія Лисенко, заступниця голови «Краяни».

В Японію жінка приїхала 14 років тому — вийшла заміж. Шукала своїх, зокрема українську школу для доньки, і так познайомилася з іншою Наталею, яка цю школу заснувала. Зараз пані Лисенко курує роботу кафе, та основна її робота — вчителька англійської мови в японській школі. 

Евакуйовані українці відразу почали шукати роботу, але не володіли японською. Тому в кафе одразу розставили пріоритети: працевлаштовуватимуть шукачів захисту, навіть якщо вони не професійні кухарі. Згадують: деякі українки, які раніше вдома взагалі не готували, пропрацювавши в кафе, почали і сім'ю домашньою їжею радувати. 

У меню — борщ, гречаники, вареники — з солоною та солодкою начинками, а також ліниві, деруни, котлета по-київськи, є комплексні обіди. Надзвичайно популярний, особливо на фестивалях, — тертий пиріг із ягідним варенням. Ціни — українські: вареники — 700 єн (160 грн), деруни — 880 єн (200 грн), борщ — 1100 єн (260 грн). 

<frame>Буряк купують у місцевих фермерів. Гречку — в магазині українки, яка займається імпортом з Європи. Кріп замовляють в іншої українки, яка вирощує його спеціально для цього кафе. Сало роблять самі. Замість сметани використовують японський йогурт без додатків. Окремо варто згадати про чудову підбірку українських вин, які не часто навіть в українських ресторанах пропонують, — Beykush, Stakhovsky, Biologist, Fathers Wine та питні меди від Cikera — їх на інший край світу імпортують аж дві компанії. <frame>

Українське кафе «Краяни» працює майже два роки. Воно розташоване і далеко від центру Токіо, і навіть не одразу біля станції метро. Але туди приходять не тільки з сусідніх кварталів, а й приїздять із інших міст та регіонів за сотні кілометрів. Одного разу — навіть в тайфун! Японці хочуть спробувати екзотичну кухню, але й взяти участь в активностях. 

«Краяни» мріють про український центр в Японії. А поки облаштували маленький культурний осередок. Щомісяця в кафе проводять фотовиставки, майстеркласи, лекції — одночасно й українською, й японською: як малювати петриківкою, як виготовити українську прикрасу, як змайструвати дідуха. Часом навіть співвітчизники шоковані: мовляв, це треба було приїхати аж в Японію, щоб навчитися робити символ нашого Різдва!

На кухні кафе також готують страви для дегустацій на фестивалях. Власне, щоб взяти участь у таких заходах, необхідно спершу надати організаторам план приміщення, в якому будуть куховарити, а також перелік усіх потрібних продуктів. Наприклад, влітку заборонено готувати страви з молочкою. На цій же кухні готували страви для прийому до Дня Незалежності в Посольстві України в Японії. 

Окремий напрямок роботи — кулінарні майстеркласи для японців. Вони користуються надзвичаною популярністю, розповідає Наталія Лисенко:

— Кухня в кафе для цього замаленька. Тому ми недорого винаймаємо муніципальні кухні, які облаштовані саме для кулінарних майстеркласів. Цього місяця буде три таких заходи, кожен для 20 охочих. Тобто от уже 60 японців зможуть вдома варити борщ.

Вибір страв для майстеркласів надзвичайно різноманітний — галушки, зрази, деруни, капусняк, гороховий суп з грінками, фарширований перець, салат з буряка і квасолі. Також почали співпрацю з кафе Clare&Garden. Заклад в англійському стилі відкрила японка у дворі власного будинку і запросила українців двічі на місяць влаштовувати там день українського обіду. 

Останнє нововведення — зайнятись доставкою їжі через Uber Eats. Менеджерка по роботі з клієнтами цього сервісу Юкі Тагава саме прийшла в кафе, щоб узгодити деталі співпраці. Каже: зробила це з власної ініціативи. Хоче, щоб японці не лише пробували нові страви, а й щоб завдяки їжі більше цікавилися Україною.

— Якщо порівнювати з японською кухнею, то, як на мене, українська має яскравіше виражені смаки, — пояснює Юкі Тагава. — Я відчуваю смак овочів — помідорів або капусти. І загалом ці смаки зовсім інші. Тому що, як правило, основа страв японської кухні — це рибний бульйон даші, місо паста або соуси, які мають специфічний смак.

І я знаю, що більшість японців, які до цього ніколи не пробували українські страви, кажуть, що мали зовсім інше уявлення, не думали, що їм так сподобається

Для охочих глибше зануритися в українську кухню «Краяни» у співпраці з Українським інститутом переклали книгу «Україна. Їжа та історія». Вона розповідає про минуле і сьогодення української кухні, представляє рецепти страв, які зможе приготувати кожен, локальні продукти і страви-візитівки України. 

— Робота над перекладом була цікавою і не з простих, — ділиться Наталія Ковальова, голова організації. —По-перше, хотілось передати назви якнайближче до українського звучання. По-друге, не всі продукти можна знайти в японських магазинах. Скажімо, де тут знайдеш ряжанку? Це і було найскладнішим — описати потрібні продукти, адаптувавши їх до реалій Японії, замінивши їх на схожі за смаком. 

Частина виручених коштів з продажу книги, а також із усіх активностей організації «Краяни» йде на волонтерські проєкти допомоги Україні. 

Фото надані авторкою та організацією «Краяни»