Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Про розуміння та порозуміння
Дозволю собі почати з особистого досвіду. Я усвідомив причини чутливості Волинської трагедії для польського суспільства кілька років тому, 1 листопада, у День Всіх Святих. У перший день листопада практично всі поляки вшановують своїх померлих, і наявність невизначеної офіційно кількості загиблих та не похованих за християнським обрядом земляків для польського суспільства є потужним тригером. На ньому до останнього часу грали переважно праві політики та кресов’яки — нащадки вихідців зі східних областей Другої Речі Посполитої, яка існувала між Першою та Другою світовими війнами.
Проте цього літа все змінилося — карту Волині почав розігрувати і Дональд Туск. Цей крок польського прем’єра свідчить, що у польському суспільстві існує консенсус щодо необхідності вшанувати жертв Волинської трагедії за польськими правилами. І переконувати Україну польські політики і не лише вони готові у різний спосіб.
Чому ця тема не чіпляє українців настільки сильно, як поляків? По-перше, ми довго жили у державі, де колективна історична пам’ять була підпорядкована чужим інтересам. Спочатку — Російської імперії, потім — Радянського Союзу. По-друге, Україна має об’єктивні труднощі з персоналізованим виміром втрат під час найбільших трагедій ХХ століття — Голодомору та Другої світової війни. Брак документів і перебування значної частини архівів у Росії не дозволяють встановити точну кількість жертв. Власне, як і назвати поіменно всіх загиблих. По-третє, триває російсько-українська війна, найпотужніша у світі після 1945 року, яка щодня забирає життя українців. На цьому тлі історичні суперечки виглядають щонайменше непершорядними.
Проте ексгумація жертв Волинської трагедії є потрібною з низки причин.
Лише у такий спосіб — спираючись на об’єктивні дані — можна зрозуміти приблизну кількість жертв, уточнивши, йдеться про тисячі чи десятки тисяч загиблих
Процес ексгумації не може бути швидким. Разом з тим у цієї процедури можуть бути об’єктивні труднощі, адже польський Інститут національної пам’яті фактично має функції правоохоронного органу, і його робота на території держави, яка є стратегічним партнером, має визначатися спеціальним документом. Бажано — рішенням двох урядів, яке могло б бути підтримано на політичному рівні Сеймом та Сенатом Польщі і Верховною Радою України. Через чутливість теми групи пошуковців краще робити інтернаціональними, з присутністю представників не лише Польщі й України, що також створює об’єктивні труднощі до завершення бойових дій. Далеко не кожен іноземний фахівець захоче їхати до країни, де регулярно звучать сигнали повітряної тривоги.
Натомість готовність українського Інституту національної пам’яті відновити пошукові роботи після завершення воєнного стану та як виняток провести пошукові роботи на запит громадянки Польщі Кароліни Романовської-Адамець виглядають промінчиком надії на порозуміння. Не зайвим буде визначитися з ареолом пошуків — тобто чи будуть проводитися пошукові роботи на території колишнього Волинського воєводства (нинішніх Волинської, Рівненської та Тернопільської областей).
Війна з пам’ятниками
Українська громадськість також нагадує про пам’ятник воякам УПА на горі Монастир на території Польщі. У цього меморіального об’єкта складна доля, він неодноразово піддавався нападам невідомих вандалів. Спільне доручення президентів Польщі та України відновити пам’ятник належним чином, з таблицею з іменами загиблих (у бою з військами НКВС) понад 60 бійців УПА не було виконано. Подібна вибірковість дій польської влади викликає заперечення та спротив з боку її українських візаві, обидві країни потрапляють у спіраль протистояння, в якій Польща почувається більш впевнено, бо її історичний наратив сформований та усталений у суспільній свідомості.
З іншого боку є приклад Гути Пеняцької — населеного поляками села на Львівщині, яке було базою для радянських партизанів та вояків Армії Крайової. Його мешканці були знищені німецькими карателями у лютому 1944 році. Пам’ятник жителям Гути Пеняцької неодноразово атакували невідомі вандали, проте українська сторона відновлювала його максимально швидко.
Варто також звернути увагу й на вплив на події на Волині Російської православної церкви (чисельність членів «Союзу Михаїла Архангела» у першій чверті ХХ століття складала сотні тисяч) та радянських партизанів, діяльність яких координувалася з Москви.
Також не можна забувати, що Волинська трагедія сталася під час німецької окупації цієї території, і саме окупаційна влада несла відповідальність за те, що відбувалося. Етнічні чистки (навряд чи хтось може заперечувати їхній факт) здійснювали і поляки, і українці, от тільки українці на той момент не мали своєї незалежної держави.
Пам’ять з політичним присмаком
Віцепрем’єр і міністр оборони Польщі, голова PSL (Польської селянської партії) Владислав Косіняк-Камиш ще у липні 2024 року заявив, що без вирішення Волинської проблеми Україна не зможе стати членом ЄС. У жовтні він наголосив на непохитності власної позиції, публічно не погодившись із зауваженнями Анджея Дуди. Здавалося б, це не зовсім у сфері повноважень шефа оборонного відомства. Проте у польському політикумі є інші думки й позиції. В оточенні Косіняка-Камиша є парламентарій від PSL Тадеуш Самборський, відомий проведенням у Нижній Сілезії «волинських» акцій.
І все ж головна причина в іншому.
Навесні наступного року в Польщі пройдуть президентські вибори, які можна охарактеризувати за назвою старого польського серіалу — «Ставка більша за життя». Нині лише «Конфедерація» визначилася з кандидатом у президенти, ним став Славомір Менцен, який відзначився низкою гострих заяв у відповідності з партійною лінією. «Конфедерація» робить ставку на антиукраїнські заяви протягом тривалого часу, періодично підсилюючи їх ксенофобськими проявами. Інші політичні сили, які представлені у парламенті, продовжують пошук кандидатів. У разі перемоги представника «Громадянської коаліції» прем’єр-міністр Дональд Туск зможе зосередити в своїх руках максимум влади. Очевидно, така перспектива подобається не всім політикам Польщі.
Використати Волинське питання під час кандидатського кастингу — ніде правди діти — логічно
Саме тому директор польського Інституту національної пам’яті Кароль Навроцкий назвав Галичину «східною Малопольщею». Це визначення неможливо назвати конструктивним, проте маємо підготуватися, що у боротьбі за голоси виборців звучатимуть ще й не такі заяви.
Адже заступник міністра закордонних справ Владислав Теофіл Бартошевський анонсував порушення питання Волинської трагедії Польщею під час переговорів у межах першого переговорного розділу між Україною та ЄС. Його безпосередній керівник Радослав Сікорський, перебування якого в Києві у вересні створило інформаційний резонанс, називає процес європейської інтеграції складним і також говорить про необхідність належним чином вшанувати жертв Волинської трагедії.
Парадокс ситуації в тому, що використання теми Волинської трагедії під час президентських перегонів є маловірогідним саме через існування суспільного консенсусу у польському суспільстві. Під час виборів політичні технологи роблять ставку на теми, які дозволяють розділити суспільство, і вшанування пам’яті жертв Волині навряд чи може претендувати на подібний вплив.
Проте правляча коаліція на чолі з Дональдом Туском може, зокрема, у такий спосіб переключати увагу суспільства з невиконання власної обіцянки про послаблення законодавства проти абортів після свого приходу до влади
Також буде помилкою вважати, що у Польщі не звучать інші голоси щодо Волинської трагедії. І питання навіть не в позиції колишнього міністра закордонних справ Яцека Чапутовича, який порівняв нинішню політику польської влади з діями гієни, що в Україні зрозуміли не всі (нагадаю, що про польську «політику гієни» напередодні Другої світової війни говорив Вінстон Черчилль). Президент Анджей Дуда у 80-річницю Варшавського повстання порівняв подію з обороною Маріуполя, хоча це залишилося поза увагою офіційного Києва. Глава Польщі також відзначив, що надмірне роздмухування теми Волинської трагедії відповідає інтересам Путіна, проте цей пасаж був, швидше, не проявом симпатій до України, а елементом внутрішньополітичної боротьби. Готовність відкласти на пізніший час дискусію про Волинську трагедію висловив і маршал Сейму Шимон Головня, який також має президентські амбіції.
В ар’єргарді порозуміння
Чи розуміють у Києві всю складність ситуації? Впевнений, що так, однак забезпечити суттєві зміни тут і зараз неможливо. Дмитро Кулеба в останні тижні перебування на посаді міністра закордонних справ припустився помилки під час Campus Polska в Ольштині. Але його відставка не стала ритуальним жертвоприношенням Варшаві, тут відіграли роль інші резони.
Наступник Кулеби Андрій Сибіга перший телефонний дзвінок на посаді міністра закордонних справ зробив Радославу Сікорському, після чого він невдовзі відвідав Київ. На початку жовтня у Варшаві побував і сам Сибіга, провів зустріч з Анджеєм Дудою, спікерами обох палат парламенту, Сікорським, польськими експертами. Але серед його співрозмовників не виявилося Дональда Туска, якому сьогодні належить найбільший шматок владного пирога в Польщі.
Що робити?
Діяти у звичному форматі в ситуації, що склалася, навряд чи корисно, адже позиції Польщі й України неможливо змінити швидко. Розрізати «нарив пам’яті» можна хіба що в асиметричний спосіб. Україна б суттєво виграла, якби Володимир Зеленський знайшов можливість, скажімо, по дорозі до Рамштайну показати план перемоги Анджею Дуді та Дональду Туску. Так, так, їм обом, адже у березні ці політики вдвох літали до Джо Байдена домовлятися про посилення обороноздатності Польщі.
Корисним було б і публічне укладення контракту на закупівлю польських озброєнь або активізація діяльності Польсько-литовсько-української бригади імені Костянтина Острозького.
Нам потрібні не імітація бурхливої діяльності, а кроки, які наповнюють тезу про стратегічне партнерство двох країн реальним змістом
Євген Магда — український політолог, історик, журналіст, директор Інституту світової політики. Автор книг «Гібридна війна. Вижити і перемогти» та «Гібридна агресія Росії: уроки для Європи». Увійшов до десятки кращих політичних експертів й аналітиків України в рейтингу видання «Коментарі» 2020 року. Син, брат, чоловік, батько. Тримає руку на пульсі подій в Україні та її сусідів понад 20 років.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
