Ексклюзив
20
хв

«Ми вже маємо нову генерацію українців, яку називаємо кодовим словом — “покоління перемоги”. Вони розвиватимуть країну після війни», — Оксана Нечипоренко, номінантка на премію Sestry

«Ми маємо перемогти у 2-х війнах: із зовнішнім ворогом, який хоче знищити нас, та із внутрішнім, який не виживе у країні демократії та верховенства права. Йдеться про перемогу над корупцією, кумівством, безвідповідальністю», — Оксана Нечипоренко

Наталія Жуковська

Оксана Нечипоренко, директорка найбільшої освітньої волонтерської ініціативи в Україні GoGlobal. Фото: приватний архів

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Оксана Нечипоренко — лідерка багатьох громадських ініціатив в Україні, директорка найбільшої освітньої волонтерської ініціативи в Україні GoGlobal, а також співзасновниця  українського фонду «Masha Fund», що проводить програми психологічної реабілітації жінок. У перші дні війни організувала і досі очолює Кризовий координаційний центр у Варшаві. До 30% гуманітарної допомоги, яка надійшла в Україну через Польщу, було доставлено за допомогою Центру.  А ще Оксана Нечипоренко — одна з номінанток першої премії «Портрети сестринства». Редакція міжнародного журналу Sestry заснувала нагороду, якою хоче відзначити жінок, які з початком великої війни зробили неоціненний внесок у підтримку України проти російської агресії. 

Наталія Жуковська: Оксано, ви неодноразово говорили про те, що завдяки своїй діяльності хочете виростити нову генерацію українців. Якою ви її бачите?

Оксана Нечипоренко: Ми вже маємо нову генерацію українців, яку називаємо   кодовим словом — «покоління перемоги». Вони розвиватимуть країну після війни. У нас є велика кампанія з цією назвою, де ми говоримо про цих дітей, які так швидко подорослішали і взяли на себе відповідальність за те, що відбувається у державі. Вони відповідальні та активні. Багато з них пережили окупацію, живуть під обстрілами, але паралельно волонтерять, створюють свої проєкти, допомагають ЗСУ та переселенцям. Це прямо покоління мрії. Ми маємо надати їм всі інструменти для того, щоб вони робили те, що задумали, тому що вони більш розвинені і свідоміші за нас. Я у 10-му класі не знала, що таке благодійна організація або ж волонтерство. А вони це вже не просто знають, вони це все роблять.

Війна забрала у них дитинство — і наша задача не тільки перемогти ворога, але й дати їм всі можливості реалізуватися

НЖ: На вашу думку, як війна змінила сучасне покоління? Чим вони відрізняються від своїх однолітків у світі?

ОН: 100% вони відрізняються. Насамперед відповідальністю. Вони готові взяти на себе обов’язок за те, що відбувається з ними, з їхньою громадою, селом, селищем, містом чи навіть державою. Вони максимально включені в те, що відбувається у країні. Не забувайте, що це покоління, яке спочатку було у карантині через COVID-19, а потім вони змушені були спуститися у бомбосховище. Їм хочеться соціалізації, вони не до кінця розуміють, що їм не дуже комфортно бути в соціумі. Тому це теж виклик. До того ж вони швидко подорослішали, по-іншому дивляться на життя. Їм властива  усвідомленість і розуміння, що всі потенційні проблеми у світі не є абстрактними. 

НЖ: Наприкінці 2022-го року ваша освітня фундація GoGlobal оприлюднила дані дослідження про довготривалі наслідки війни і вплив на освітян. Воно показало, що 54% вчителів перебувають у стані професійного вигорання, а 75% школярів мають прояви стресу. Розкажіть детальніше, з якими проблемами стикаються як викладачі, так і діти.

ОН: По-перше, вчителі не хочуть визнавати, що перебувають у стані психічного вигорання. Якщо запитаєте у них: «Чи у вас все ок?», то, за статистикою, 50% скажуть, що в них все добре. А якщо запитаєш інакше: «А у ваших колег?», то вони скажуть, що 90% колег не ок. Але ми всі розуміємо, що вони говорять про себе. Викладачі не хочуть визнавати, що їм насправді важко. Навчання під час війни — не проста річ. Ті, хто народився за часів Радянського союзу, відчули на собі наслідки системи, де психологічна допомога була табу. Вчителі мають усвідомити, що їм також потрібно працювати зі своїм психічним здоров'ям. Це новий навик, який вони вчаться здобувати. Але коли ми запитали, яка їм потрібна допомога, то всі сказали: «Дайте нам інструменти роботи з дітьми в класі, роботи зі стресом, з травмою». Не забуваймо, що зараз всі теми стали травматичними. Раніше було інакше. Вчитель міг запитати на уроці: «Розкажи, як ти провів своє літо? Розкажи про своїх домашніх тваринок, про свій дім».  А тепер всі ці теми можуть тригернути травму. Діти під час знайомства тепер запитують одне в одного не як тебе звати, а звідки ти? У  кожному класі є переселенець, є дитина, яка щось втратила. Та й освітні втрати в Україні величезні. Нещодавно були оприлюднені дослідження PISA (міжнародне дослідження якості освіти, спрямоване на оцінювання здатності 15-річного учнівства застосовувати знання й уміння з читання, математики та природничо-наукових дисциплін. — Авт.). І, наприклад, з англійської мови наші учні відстають на рік. З математики — на 2 роки. Тому викликів надзвичайно багато.

Це нова реальність, в якій ми живемо. І паралельно, коли ти бачиш, що дітки не втратили віру у життя, любов, мотивацію щось робити і творити, то це не може не надихати
Оксана Нечипоренко разом із дітьми, які беруть участь в освітній ініціативі GoGlobal. Фото: приватний архів

НЖ: За час повномасштабної війни Росія атакувала понад 3,5 тисячі закладів освіти в Україні. Половина з них — школи. Чому Росія прицільно знищує українську освіту?

ОН: Вони розуміють, що освіта — це майбутнє. Наприклад, зараз, коли українки ухвалюють рішення, повертатися в Україну чи ні, то перше питання, чи є школа, куди дитина може піти і чи є лікарня, якщо щось трапиться. Це важливо для тих, хто повертається. Ми з вами говоримо про мільйони українок і українців, які зараз за кордоном. Школа — це про наше майбутнє. Росіяни не просто прицільно знищують наші навчальні заклади, вони, окупувавши наші території, вже на другий день привозять свої підручники і змушують дітей вчитися за російською програмою. Ворог чітко розуміє, що школи — це інструмент формування психіки, менталітету і характеру. Ми з вами боремося і за виживання і за майбутнє. І чим більше вони знищать  шкіл, тим більше вони розуміють, що нам буде важче відновлюватися. Ми втрачатимемо молодь, буде відтік населення з України. 

Оксана Нечипоренко та учасники громадянської освіти для молоді. Фото: приватний архів

НЖ: Оксано, ви  також є співзасновницею “Masha Fund” — найбільшого українського фонду, що проводить програми психологічної реабілітації жінок. З якими проблемами найчастіше  до вас звертаються жінки?

ОН: Наш фонд працює з жінками, які стали жертвами війни з точки зору сексуального насильства та воєнних злочинів. Ми стикаємося з страшними історіями. Може це звучатиме пафосно, але ми віримо, що допомагаємо відроджувати жінок, повертаємо їм  інтерес та жагу до  життя. Багато з них потрапляють до нас, коли вже не мають бажання жити, не можуть пережити те, що з ними сталося. Йдеться переважно про військовополонених, цивільних бранців, жертв воєнних злочинів, сексуального насилля і тортур.

НЖ: З якою найбільш вражаючою людською історією за період війни довелося зіткнутися вам?

ОН: Найбільше мене вражають історії дітей. Коли вони клепають елементи для дронів, танцюють вальс на руїнах своєї школи, записують відео, діляться ним і збирають гроші для ЗСУ. Коли дітки відновлюють театральну традицію у своєму навчальному закладі, тому що вірять, що це важливо. Коли жінка знаходить себе заново і їде запускати свій бізнес або знаходить себе в іншій професії. Коли діти всією школою  подають петицію про збір підписів за визнання Героєм України свого односельчанина, який загинув, врятувавши 20 побратимів на фронті. Ці всі історії поступово формують тебе і ти розумієш, що не маєш права бути засмученим чи втомленим. У тебе завжди будуть сили. Ти не маєш жодного права відступати. Тим більше, якщо ти живеш у достатньо захищеному теплому Києві. 

НЖ: Як витримуєте психологічно, пропускаючи щодня через себе стільки болю? Що допомогає триматися?

ОН: Фізично допомагають крапельниці. Часом ходжу до психолога, перевіряю, як у мене справи, використовую технології заспокоєння, відпочинку, дихання, медитації. Головне — усвідомити, що твоє ментальне здоров'я не так легко прокапати крапельцями. Це набагато важча робота за догляд за тілом. По-друге, шукайте натхнення. І третє — святкуйте життя, відчувайте його.

Дозволяйте собі якісь незвичні речі. Ми з вами розуміємо, що завтра може не бути. Тож будьте щасливі сьогодні

НЖ: Історія свідчить, що у складні часи саме роль жінки  стає надважливою. Чи вірите ви у силу сестринства? Чи здатні жінки, об’єднавшись, змінити світ?

ОН: Моя віра щодо цього величезна. У травні 22-го року  ми зібралися зі співзасновницями нашого жіночого фонду і вийшли на нашу місію — відродити  жінку для того, щоб вона відродила Україну. Ми щиро віримо, що чоловіки, які нас зараз захищають, — відповідають за функцію вижити. А ми з вами будемо відповідати за функцію жити. Як ми будемо жити далі? Яка це буде якість життя? Як ми потім їх приймемо після перемоги і змінимо наш соціум для того, щоб вони відчували себе огорнутими любов’ю. Ми розуміємо, що на нас, жінок, дуже багато функцій ляже. У нас буде фізично менше чоловіків, вони будуть в іншому стані. Буде потрібна інша енергія — не війни, а розбудови миру. І це можемо зробити тільки ми. Війна показала, настільки у нас мужні чоловіки і надзвичайно сильні жінки. Від волонтерок до медиків, снайперок, лідерок величезних фундацій. Тому я вірю у жіночу силу,  енергію — і надзвичайно вірю у сестринство.   

НЖ: У чому сила сестринства? 

ОН: Мені здається, що без жіночої енергії нам не вдасться розбудувати   довготерміновий мир. Я маю на увазі не перемир'я, а те, яку Україну ми маємо побудувати. Нам потрібно буде знайти нове дихання. Українці навчилися бути героями, помирати за країну, а нам треба навчитися жити за неї щодня. Розбудовувати, платити податки, боротися з корупцією. І це більше про жіночу енергію. Це про надзвичайне сестринство, як ми вміємо об'єднуватися і допомагати один одному. І це саме те, що врятує нас, тому що разом ми сила.

Оксана Нечипоренко: «Ми маємо зберегти єдність та силу сестринства. Бути єдиним фронтом та тилом». Фото: приватний архів

НЖ: Повномасштабна війна вас застала  у Варшаві. Чи були у вас думки, що Росія піде на цей крок?

ОН: Так, я розуміла, що буде велика війна. Всіх своїх я ще за кілька місяців попередила про ймовірний наступ. Говорила, аби вони продумали алгоритми виїзду із Києва, запаслися їжею, генераторами. Декілька місяців я чула, що я — псих. Однак я  все ж таки вивезла свою родину в Ужгород за місяць до початку повномасштабної війни. Сама ж планувала бути у Києві. Однак мої американські друзі витягнули мене на один день на конференцію у Польщу. 23 лютого я мала прилетіти, а 24-го — повернутися назад. Утім, я не змогла повернутися до Києва ще впродовж наступних двох  місяців.

НЖ: У перші дні війни ви організували Кризовий координаційний центр, що надавав допомогу українцям — гуманітарну, консультаційну та комунікаційну… 

ОН: На другий день повномасштабної війни я пішла у наше посольство у Варшаві і сказала: «Доброго дня, я хочу допомогти». Вже через місяць у нас було 12 логістів, які займалися всією гуманітарною допомогою. Ми зайняли перший поверх посольства України у Варшаві і назвалися «Кризовим координаційним центром». До нас телефонували і говорили: «Привіт, ми вам відправили літак, прийміть його». Згодом, перший поверх ми фактично  перетворили у пресцентр України в Польщі. В якийсь момент у нас працювало до 50 людей. У нас був слоган: «Україна не спить — і ми не спимо». Ми жили у посольстві. 

НЖ: Як виглядає ситуація з допомогою зараз — через два роки війни?

ОН:  Кризовий координаційний центр досі є, але вже немає такої паніки, все налагоджено працює. По-друге, немає такої кількості гуманітарних вантажів. Та і потреби у нас не такі, як були на початку повномасштабної війни.  

НЖ: А як ваше життя змінила війна?

ОН: Ми живемо тепер тільки війною. У нас немає довгострокових планів. Є  план перемогти — і все, що ти можеш зробити для цього, ти це робиш. Ти заточив всі свої фонди, всю свою роботу на перемогу. Це як окреме життя. Зовсім інше, яке було до 24 лютого 2022-го.

НЖ: Як думаєте, чи повернуться українці з Європи після перемоги? Що для цього має зробити держава?

ОН: Держава має підготувати механізми повернення, зокрема інфраструктуру. До того ж має сказати, що ми на вас чекаємо і ви нам потрібні. Треба не розділяти суспільство на тих, хто тут, і на тих, хто там. Це неприємно. Мені здається, що надзвичайно важливо, аби ми розуміли, що ми всі українці і ми всі потрібні Україні. Точно не треба звинувачувати когось, хтось не вдома і не під обстрілами і не розуміє, що таке не спати у травні 25 днів.

Нам треба не допустити цього страшного поділу на свій-чужий. Ми всі свої. У нас чужих достатньо

НЖ: А якою б ви хотіли бачити Україну після перемоги? 

ОН: За право жити у незалежній, вільній державі ми платимо занадто велику ціну. Тож ми не можемо дозволити собі залишити все, як було. Ми маємо докорінно змінити країну. У нас змінився суспільний запит на справедливість, гідність, свободу. Ми маємо перемогти у 2-х війнах: із зовнішнім ворогом, який хоче знищити нас, та із внутрішнім, який не виживе у країні демократії та верховенства права. Йдеться про перемогу над корупцією, кумівством, безвідповідальністю. А ще — ми маємо зберегти єдність та силу сестринства. Бути єдиним фронтом та тилом. Для нас давно вже немає нічого неможливого.

No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Ведуча, журналістка, авторка понад трьох тисяч матеріалів на різні теми, у тому числі низки резонансних журналістських розслідувань, які призвели до змін в місцевому самоврядуванні. Пише також про туризм, науку та здоров’я.  У журналістику потрапила випадково, понад 20 років тому. Вела авторські проєкти на телеканалі УТР, працювала кореспонденткою служби новин, понад 12 років на телеканалі ICTV. За час роботи відвідала понад 50 країн. Має відмінні навички сторітелінгу й аналізу даних. Працювала викладачкою на кафедрі міжнародної журналістики НАУ. Навчається в аспірантурі, за спеціальністю «Міжнародна журналістика»: працює над дисертацією про висвітлення роботи польських ЗМІ в умовах російсько-української війни.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати
вплив українців на економіку польщі

Оцінка польської допомоги для України 

Офіс Президента Польщі стверджує, що Польща виділила на допомогу Україні еквівалент 4,91% ВВП, з яких 0,71% ВВП витрачено на підтримку України, а 4,2% ВВП — це витрати на допомогу українським біженцям. Цю інформацію одразу підхопили критики польсько-українських відносин. 

У тексті не уточнюється, з чого складається ця цифра. Обсяг військової допомоги (15 мільярдів злотих) при цьому детально розписаний, а от значно більша сума — чомусь ні. Витрати тільки на українських біженців з 2022 року оцінено в 88,73 мільярдів злотих, але ця цифра не підтверджується жодним з інших джерел. Так, авторитетний німецький інститут ifW Kiel, який від початку війни веде детальний підрахунок міжнародної допомоги для України, оцінив загальну вартість польської допомоги (і збройної, і гуманітарної, і фінансової) в 5 мільярдів євро (це трохи більше 20 мільярдів злотих). 

Окремо допомогу, надану біженцям з України, порахували і в Польському економічному інституті: у 2022 році це — 15 мільярдів злотих, у 2023 — вже 5 мільярдів злотих. Цифри за 2024 рік поки немає, але вже зрозуміло, що вона буде меншою. Взяти хоча б таку статтю витрат, як виплати на дітей «800+»: в 2024 нею скористалися 209 тисяч з 400 тисяч українських дітей. На медичну опіку витрати теж скорочуються: в 2024 році меддопомогою в Польщі скористалися 525 тисяч українців, тоді як у 2023 році було 802 тисячі.

Торгівля: економічний баланс на користь Польщі

Починаючи з 2021 року, відповідно до аналітичної довідки Центру східних досліджень, Польща нарощує обсяги експорту товарів до України. Вже у 2023 році обсяги виросли на 80%, а торговий профіцит збільшився з 2,1 мільярда євро до 7,1 мільярда євро. 

Важливим фактором росту експорту польських товарів стала війна. Так, у 2024 році Польща експортувала в Україну товарів на суму 56 мільярдів злотих (приблизно 12,7 мільярда євро), що на 5 мільярдів злотих більше, ніж у попередньому році. Ключові сектори, які забезпечують це зростання, — паливо, військове обладнання, машини та автомобільна продукція. 

Щодо товарів масового вжитку й продуктів, то тут теж пожвавлення. Якщо раніше не виникало питання, що українцям везти з Польщі в якості презента: одяг, взуття, сири, алкоголь, продукцію для рукоділля, то зараз це вже проблема, адже більшість відомих польських товарів можна легко знайти в українських супермаркетах. 

Війна зробила Польщу ключовим логістичним партнером України. Дохід тільки від постачання в Україну військової техніки досягнув у 2024 році майже 10 мільярдів злотих, що вдвічі більше, ніж у 2023.  

Це зростання підкреслює важливість України як торговельного партнера, що є сьомим за величиною ринком польського експорту, випереджаючи США й Іспанію. Саме українська міграція, на думку аналітиків Банка народного господарства Польщі, найбільше вплинула на зміцнення торговельних зв'язків між країнами. 

Україна відкрила двері польським виробникам навіть попри блокування кордонів, «зернове ембарго», намагання деяких політиків грати на історичній пам'яті. Водночас ослаблена війною Україна отримує значно менші прибутки. 

Блокування польсько-українського кордону, 2022. Фото: Filip Naumienko/REPORTER/East News

Як зазначає в.о. директора Польського економічного інституту Павло Слівовський, «інтеграція України з Європейським Союзом та розвиток інфраструктури дозволять Польщі отримати більші економічні вигоди від торгівлі з Україною».

Вплив біженців на польську економіку 

Тут цифри ще більш вражаючі. 78% повнолітніх українців у Польщі — працюють. Вони складають 5% (як трудові мігранти, так і особи зі статусом тимчасового захисту) від всіх працюючих людей в Польщі. 

Відповідно до звіту Державного банку розвитку Польщі, у 2024 році українські вимушені мігранти внесли до Національного фонду здоров'я та Фонду соціального страхування 15,21 мільярдів злотих. Ця сума значно перевищує витрати, які понесла польська держава на соціальну підтримку дітей та медичне обслуговування українців зі статусом тимчасового захисту. 

Bank Gospodarstwa Krajowego звітує, що на кожен злотий, отриманий на дитину за польською програмою «800+», українці сплатили до польського бюджету 5,4 злотих

Українці стали частиною польського ринку праці, особливо в галузі будівництва, у транспортній і сфері послуг, логістиці тощо. Українці заповнюють критичні прогалини. Українські жінки, які становлять більшість серед біженців, часто беруть на себе роботу, якою не хочуть займатися самі поляки, а також працюють там, де традиційно до війни через великі навантаження працювали чоловіки — наприклад, на складах чи м’ясопереробці.

Українська міграція сприяє росту польського ВВП. Так, згідно з дослідженнями Банку народного господарства, йдеться про щорічне зростання ВВП Польщі на 0,5-2,4 відсотки

А колишній віцепрем’єр, міністр фінансів і багаторічний голова Національного банку Польщі Лешек Бальцерович взагалі впевнений, що «якби не біженці, валовий внутрішній продукт Польщі був би на 7 відсотків нижчим».

Є і такий факт: у 2023 році, після низки випадів з боку деяких польських політиків на адресу українських біженців і блокування українсько-польського кордону, стався масовий виїзд українців з Польщі — переважно до сусідньої Німеччини.

Польський економічний інститут пов'язує з виїздом українців зменшення економічного зростання у другому кварталі 2023 року на 0,2-0,3 відсоткових пункти

І йдеться вже не лише про «робочі руки». Польському ринку роками бракує вчителів, лікарів, інженерів, медсестер, доглядальниць за людьми похилого віку. Згідно з цьогорічним «Барометром професій», який визначає попит на окремі професії, 29 зі 168 професій можна вважати дефіцитними, з яких 13 — професії, що потребують високої кваліфікації. І в українців ця кваліфікація є.

Підприємництво та інвестиції: українці створюють робочі місця 

У 2024 році кожен восьмий новий підприємець у Польщі мав українське походження. Із січня 2022 року по червень 2024 року в Польщі було створено близько 59,8 тисяч бізнесів, заснованих українцями, повідомляє Польський економічний інститут. 

Українці перевозять виробництво, відкривають салони краси, ресторації, IT-компанії. За даними Польського економічного інституту, українські бізнеси працюють переважно в таких секторах: будівництво (23% від відкритих українських бізнесів), інформація та зв’язок (19%) та інші види послуг (12%).

Українці йдуть на ризик, працюючи в новому для себе середовищі, розбираються в нових для себе законах, бухгалтерській і податковій системах, щоб не залежати від соціальної допомоги й мати можливість утримувати власні родини

Відзначимо, що попри війну польський бізнес також інвестує в Україну. З початку війни інвестори зі 100 країн заснували в Україні понад 3000 компаній. Серед них поляки посідають третє місце (7,3%), випереджаючи німців, американців та англійців, повідомляє публічний портал Opendatabot. Більше половини польських компаній зареєстровані у Львові. 

Відкриття магазину «Україночка» з українськими товарами в Любліні, 2025. Фото: Jan Rutkowski/REPORTER

Споживання та туризм: українці витрачають гроші в Польщі

Якщо довоєнні мігранти зосереджувалися на тому, щоб переказувати заробітки додому, то воєнні мігранти витрачають зароблене на місці — в Польщі. Дослідження Grupy Progres свідчить, що реальний заробіток українських біженців коливається від 3,3 до 5,5 тисяч злотих нетто, хоча більшість українців розраховує на більші ставки. 

Основна причина в тому, що близько 66% свого заробітку українці віддають на оренду житла, плюс — комунальні послуги, інтернет, телефон, пальне. На чому економити? Якщо 80% опитаних говорять, що на їжу вони витрачають 1,5-2 тисячі злотих на місяць. Нерідко через низькі заробітки українців у Польщі родини біженців змушені витрачати кошти з дому, які надсилає чоловік, батьки. 

— Я вирішила повернутися в Україну, коли нам в черговий раз підняли оплату за квартиру, — розповідає моя приятелька Зоя. — З двома маленькими дітьми важко знайти роботу, мій дохід був 1600 злотих на дітей, 2300 я заробляла прибиранням. Оплату за житло підняли до 2850 злотих, плюс комунальні — і шо, голодувати? 

Національний банк Польщі звітує, що залишитися в Польщі після війни хоче 21 відсоток українських біженців. Основні причини, якими пояснюють бажання виїхати, — крім туги за Україною і рідними, — це відсутність перспективи мати власне житло, необхідність виконувати працю, яка не відповідає освіті та вмінням (лише 34 відсотки українців працюють відповідно до своєї кваліфікації, освіти), відчуття відокремленості від спільноти й незахищеності, негативний досвід під час працевлаштування (41 відсоток українців був ошуканий польськими працедавцями).

Ще один пункт впливу українців на економіку Польщі — туризм з України та виїзд в різні країни ЄС через Польщу. Українці виїжджають до ЄС переважно через три точки: Кишинів (Молдова), Будапешт (Угорщина), а більше половини пасажиропотоку — через українсько-польський кордон. У Польщі українські туристи купують їжу, залишаються на ніч у готелях, купують квитки з місцевих аеропортів у Кракові, Катовіце й Варшави. 

Лише за третій квартал 2024 року ця стаття доходу принесла Польщі 2,2 мільярда злотих. І стала стабільним стимулом для місцевих економік, особливо в прикордонних регіонах.  

Висновки: разом ми сильніші 

Хоча Польща надала значну підтримку Україні та її біженцям, вона має позитивну віддачу від цих інвестицій у власну економіку. Українські мігранти не лише заповнили прогалини на ринку праці, але й сприяли зростанню ВВП Польщі, сплатили більше податків, ніж отримали соціальних виплат, медичної допомоги, вони розвивають підприємництво й витрачають в Польщі гроші як споживачі та туристи, а отже, — приносять користь польському бізнесу й економіці в цілому. Цифри говорять самі за себе. Українці — не лише реципієнти допомоги, а й активні учасники ринку праці, споживачі й платники податків, які суттєво зміцнюють польську економіку. 

Польща та Україна можуть створити партнерство, яке принесе користь не лише їхнім економікам, а й суспільствам. Подальша інтеграція України з ЄС може ще більше зміцнити цей зв’язок, забезпечуючи стабільне зростання обох країн.

20
хв

«Чиста фінансова вигода». Як українці впливають на економіку Польщі

Галина Халимоник
USAID Україна програми

USAID підтримувало медичну реформу в Україні

Одна з найважливіших змін, яка сталася в Україні завдяки коштам USAID, — технічна та юридична підтримка медичної реформи. Ситуація була катастрофічною. За даними Національного канцер-реєстру, до війни в Україні фіксували 130-140 тисяч випадків онко, щорічно помирали від цього захворювання 80 тисяч людей. Українці нехтували найпростішим способом зменшити ризики смерті від раку — вчасною діагностикою. 

Вони відмовлялися від оглядів чи навіть лікування, бо не хотіли ставити свої родини перед вибором: рятувати їм життя чи зберегти дах над головою. Для повного курсу лікування доводилося продавати квартири, брати кредити, просити допомоги у благодійників. Траплялися випадки, коли, дізнавшись про діагноз, онкохворі зводили рахунки з життям, щоб фінансово не обтяжувати родину. 

— Це був 2016 рік. Щоб почати лікування, я продала власний невеликий бізнес, — розповідає голова ГО «Афіна. Жінки проти раку» Вікторія Романюк. 

Цих грошей вистачило лише на операцію та хіміотерапію. Для  подальшого лікування  потрібний був спеціальний препарат вартістю 50 000 гривень за дозу (на той час — близько 2000 доларів — Ред.), загалом 36 000 доларів за 18 необхідних доз. 

Вікторія Романюк. Приватний архів

Кілька флаконів Вікторія купила за власні гроші. Ще на три їй зібрала в соціальних мережах донька випадкової знайомої по лікарняній палаті. Надія залишалася на державні програми, про які вона дізналася випадково. 

— В той час я вже лікувалася в Інституті раку в Києві, — розповідає Вікторія, — почала все вивчати, моніторити, розбиратися. Виявилося, що держава щороку витрачає чималі кошти на ліки, але розподіл цих ліків непрозорий. Це стало змінюватися, коли Міністерство охорони здоров’я очолила Уляна Супрун, стартувала медична реформа, яку з 2016 року аж до «заморожування» фінансування підтримувало USAID. 

USAID інвестували в розробку програм для підтримки реформи, навчання управлінців медзакладів і лікарів, співпрацю з громадським сектором, фінансування окремих програм, точкові гуманітарні проєкти із заміни застарілого обладнання на більш сучасне тощо. 

Важливою частиною реформ стала підтримка цифрових платформ, де можна було побачити всі фінансові операції, залишки ліків тощо

З відкритих реєстрів Вікторія Романюк дізналася, що держава закупила понад 700 флаконів необхідного їй препарату для онкохворих, але вона не потрапила до списку отримувачів. Всього 13 щасливців на всю Україну витягнули лотерейний квиток з правом на життя. Завдяки своїй активності вона теж потрапила в програму. І стала єдиною жінкою в палаті, якій провели повний курс лікування коштом держави.

— Заради можливості увійти до програми люди сідали на жорстку дієту, ще більше руйнуючи свій виснажений хворобою організм, якому потрібна була енергія для боротьби з раком, — згадує Вікторія. — Кількість необхідних флаконів розраховувалася в залежності від ваги. На мої 50 кг треба було 2 флакони для дози. Якщо жінка важила більше, доза й вартість зростали. Більшість жінок, які були зі мною в палаті, померли, так і не дочекавшись лікування.

Критики USAID звинувачували, що організація вчила, як боротися зі своїми урядами, однак активісти, зокрема, Вікторія Романюк розповідають, що організація вчила їх боротися за права людини і пацієнта. Вікторія брала участь у тренінгах, навчаннях, де вчили аналізували бюджет, працювати з цифровими платформами, сайтами державних закупівель. 

Саме USAID наполягло, що в громадській раді при Міністерстві охорони здоров’я обов'язково мають бути громадські активісти, які дійсно знають, що потрібно пацієнтам і можуть допомагати формувати закупівлі, виходячи з потреб реальних людей, не обмежуючись уявленнями про це МОЗ. Завдяки цьому Вікторія разом з головою БФ «Крапля крові» Іваном Зеленським увійшли до експертної групи МОЗ і домоглися внесення важливого препарату до списку державних закупівель. Рятувати тисячі людей з онкодіагнозами зрештою стало легше.  

— І це були вже не разові закупівлі чи гуманітарна допомога — ліки стали закуповувати системно, — резюмує Вікторія Романюк. 

Мільярди інвестицій і мільйони врятованих

За даними секретаріату Кабінету міністрів і сайту USAID, на 31 грудня 2024 року в Україні діяли 39 програм USAID, загальний бюджет яких становив 4,28 мільярдів доларів. На охорону здоров'я з цієї суми припадало 381,8 мільйонів доларів. 

Одним з найбільш значущих медичних проєктів є надання Україні технічної та юридичної допомоги для реалізації програми «Доступні ліки», за якою українці отримували ліки безкоштовно або купували з невеликою оплатою.

За словами прем'єр-міністра України Дениса Шмигаля, за останні п'ять років програмою скористалися понад 5 мільйонів пацієнтів, з них 2,2 мільйони — у 2023 році. За дослідженням USAID SAFEMed, 80 відсотків пацієнтів користувалися програмою понад рік, 78 відсотків відчули зменшення витрат на лікування, а 77 відсотків лікарів вважають, що програма значно покращила доступ до ліків.

До переліку входять понад 500 препаратів, зокрема, знеболювальні для паліативних пацієнтів, імуносупресори та тест-смужки для діабетиків. 

І це далеко не всі важливі для життя і здоров'я людей проєкти, були десятки інших. Зараз вони всі поставлені на паузу. 

У 2024 року через програму USAID «Підтримка реформи охорони здоров'я» планувалось навчити 2000 лікарів Харківської та Запорізької областей користуватися УЗД-апаратами, купити ці апарати та встановити у прифронтових громадах. Завдяки проєкту «Реабілітація в Україні» (Rehab4U) в 15 громадах з 14 областей України мали з'явитися високотехнологічні центри для українців, які отримали поранення й травми під час війни.

Мінсоцполітики заявляє, що припинення невійськової допомоги США поки не вплинуло на фінансування проєктів, бо вони спиралися переважно на підтримку Європи, Великої Британії та Світового банку. Міністерство охорони здоров'я поки не коментує наслідки скасування програм USAID. Sestry вже направили запит до МОЗ, як це вплине на медичну галузь в Україні (опублікуємо відповіді після отримання). Однак, оскільки в самих США йдеться про можливе скорочення видатків страхових програм Medicaid, Medicare і Дитячої програми медичного страхування (CHIP) для економії федерального бюджету, ситуація не виглядає оптимістичною. 

Проєкт «Реабілітація в Україні» (Rehab4U). Фото: МОЗ

Чим замінити американську допомогу?

Одним з ключових напрямів підтримки USAID була допомога вразливим групам населення, зокрема, людям з ВІЛ/СНІДом і туберкульозом. Були закуплені тести для виявлення нових випадків, надавались соціальні послуги, а з початком повномасштабної війни постачалися життєво необхідні ліки.

Новина про можливе припинення роботи програми викликала неабияку тривогу серед тих, чиє життя залежить від цих препаратів.

«Втім, поки що немає підстави для паніки», — заспокоює Юлія Чабанюк, голова правління благодійної організації «100 відсотків життя. Кропивницький», найбільшої пацієнтської організації України. І наголошує, що на складах є достатній запас ліків, а їхню кількість постійно моніторять. 

Юлія визнає, що американська допомога була своєрідною страховкою, оскільки більшість державних коштів зараз йдуть на війну. І вірить, що всі медичні програми USAID не будуть повністю скасовані — просто зменшиться їхній обсяг.

На момент «заморожування» роботи благодійна організація «100% життя» мала чотири проєкти, які фінансувалися американськими партнерами. Тільки один з них — тестування нових випадків ВІЛ/СНІДу — вже відновився, але й той поки без фінансування.

Інші проєкти на паузі. Пацієнтів, хворих на туберкульоз, перевели до інших програм. Для проєкту виявлення хворих на туберкульоз серед груп ризику (безхатьки, люди з алкозалежністю тощо) альтернативного джерела фінансування поки не знайшлося. Американська допомога становила 40% фінансування організації.

«За 20 років роботи ми звикли до викликів», — каже Чабанюк. Організація вже має досвід фінансування проєктів з місцевих бюджетів, наприклад, щодо профілактики соціально значущих хвороб серед умовно засуджених. «Такий “холодний душ” загартовує та змушує працювати ще більше, адже ця робота надзвичайно важлива».

Основні ідеї, як замінити втрату американського фінансування, — шукати нові партнерства поза США, працювати з місцевими бюджетами, спиратися на спільноту й бути готовими зменшити витрати, обираючи найбільш важливі напрями. 

Протест проти скорочення допомоги USAID у Вашингтоні, 26 лютого 2025. Фото: Nathan Posner/Rex Features/East News

Біженки втратили психологічну підтримку рідною мовою 

Зменшення фінансування від USAID опосередковано вплинуло на благодійну сферу в усьому світі. Деякі фонди, зокрема, в Польщі, перенаправили допомогу від жінок-біженок на постраждалі міста в Україні.

Українка Світлана Велика завершує роботу у фундації LWF Zierz у Зґежі — центр для українок закривається через нестачу коштів. Їм повідомили, що зусилля фонду будуть спрямовані на допомогу всередині України. 

Як психолог вона підтримувала жінок, дітей, літніх людей та людей з інвалідністю. «Спочатку це був простір допомоги для дезорієнтованих жінок, пізніше — місце, де вони могли висловитися, виплакатися, знайти розраду. Центр працював навіть вночі, якщо комусь треба була термінова підтримка, допомагав дітям інтегруватися в шкільні колективи», — пояснює Світлана.

Закриття центру — втрата для жінок, які вже втратили дім, друзів, родину. Тут їм допомагали пережити горе, знайти роботу, відновити психічне здоров'я.

«Центр став для багатьох домом, а для літніх людей — єдиним місцем, де можна було говорити рідною мовою. Ми відбудовували нове життя з нуля, тепер цього не буде».

Світлана Велика. Приватний архів

Завдання із зірочкою

Державний секретар Марк Рубіо, який тимчасово виконував обов'язки голови USAID, поінформував Конгрес, що частину функцій USAID можуть передати Держдепартаменту, а решту організації — ліквідовують. Рубіо підкреслив, що USAID, фінансоване за рахунок американських платників податків, перетворилося на міжнародну благодійну структуру, що «втратила зв'язок з національними інтересами США».

Питання не лише в тому, що USAID було одним з найбільших благодійників світу, якого важко просто замінити іншими зовнішніми донорами чи пошуком внутрішніх резервів. Демонтаж USAID став прелюдією до всього, що почули українці після. Донедавна США орієнтувалися на концепцію «м'якої сили» (soft power), були «пагорбом свободи», до вершини якого прагнули піднятися інші, долаючи труднощі. USAID було невід'ємною частиною цього процесу, адже підтримувало інші народи на їхньому шляху до демократії та стабільності. 

Безперечно, лише американський народ має право визначати, на що йому витрачати свої податки. Однак, схоже, що в новому світі Америка більше не буде асоціюватися з величчю душі, стабільністю, справедливістю, як це було раніше. І для українців вижити в цьому хаосі — чергове завдання із зірочкою. 

20
хв

USAID рятувало життя українців. Чим замінити цю допомогу? ‍

Галина Халимоник

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Мій спосіб бути українцем

Ексклюзив
20
хв

«Чиста фінансова вигода». Як українці впливають на економіку Польщі

Ексклюзив
20
хв

Генерал Річард Ширрефф: Трамп фактично «в ліжку» з Путіним — і до цього треба звикнути

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress