«Лавра має бути місцем, яке дивиться з майбутнього в минуле», — Мар’яна Томин

Києво-Печерська лавра ― одна з головних святинь православних Східної Європи. Приблизно тисячу років тому її історія почалася з однієї печери, а зараз це вже понад 140 будівель та майже 27 гектарів землі. Протягом майже п'ятисот років Лавру намагалися захопити росіяни. І врешті більшовики вигнали звідти монахів, перетворивши монастир на пошту, адмінприміщення та… комунальні квартири. 1941 року при відступі радянських військ з Києва Успенський собор підірвали.

В 90-х територія Лаври стала заповідником, увійшла до списку Світової спадщини ЮНЕСКО, але аж до 2023 року залишалась місцем хазяйнування проросійських священників. Президент Володимир Зеленський оголосив про санкції для керуючої верхівки Лаври. А в січні 2023 року богослужіння у храмі Верхньої Лаври вперше провела вже Православна Церква України (ПЦУ). На сьогоднійшній день всі 79 об'єктів Нижньої Лаври повернулися на баланс держави. Але в тих будівлях, які встигли набудувати представники УПЦ Московського патріархату (МП) за роки свого хазяйнування і які не включені до списку держмайна, досі перебувають приблизно 60 монахів МП, очікуючи рішення суду.

Про те, що зараз відбувається у Лаврі та що планується зробити на її території, Sestry поговорили з директоркою Департаменту культурної спадщини Міністерства культури та інформаційної політики України Мар'яною Томин.

Вона була поруч з представниками правоохоронних органів, коли рік тому розпочався процес повернення Києво-Печерської Лаври від Московського патріархату. Ті, хто знають пані Томин, розуміють: найкращої кандидатури, яка вижене московських попів з Лаври, годі й шукати. Для неї історична спадщина — не просто слова.

Закрита зона монахів Нижньої Лаври

Ірина Твердовська: Вже рік, як Успенський собор та Трапезну церкву Києво-Печерської Лаври повернули державі з користування Української Православної Церкви так званого Московського патріархату. З чого все почалося і які плани у держави щодо Лаври? Коли може закінчитись остаточне повернення Києво-Печерської Лаври до Української православної церкви?

Мар’яна Томин: Починалося все, звичайно, з Успенського собору. Рік тому там пройшла перша знакова служба українською мовою. Вперше за більше ніж три століття.

Але процес повернення Лаври (а саме нижньої її частини) державі почався ще в березні 2023. Мало хто усвідомлює, що перед тим як цей процес (виселення релігійної організації певного спрямування з території заповідника) запустився, йому передував величезний юридичний пласт роботи. Зокрема, взаємодія Міністерства культури, Міністерства юстиції, Міністерства внутрішніх справ і Служби безпеки України. Була задіяна величезна кількість професіоналів. Розроблено декілька стратегій розвитку подій, одна з яких і була реалізована. Те, що потрапляє у публічний простір, це зазвичай тільки зовнішня сторона масштабного процесу.

Ще одна комісія паралельно займалася звіркою культурних цінностей. Я маю на увазі 800 предметів, які становлять музейний фонд України. Ікони, раки — місця, де знаходяться рештки святих. Була розпочата робота майнової комісії з приймання-передачі майна нижньої частини Києво-Печерської Лаври. Нижня Лавра — це 79 об'єктів культурної спадщини, що мають особливе архітектурне та історичне значення.

ІТ: Як юридично вирішувалося питання припинення діяльності московського патріархату на території Лаври?

МТ: Верхню Лавру переважно займав заповідник, а Нижню Лавру — монастир. Причому розподіл був дуже жорсткий.

Нижня Лавра мала свою систему відеоспостереження, свою пропускну систему, свою систему охорони. Це була закрита контрольована територія, до якої не мали доступу навіть працівники заповідника. Ви розумієте весь цей сюрреалізм?

Рік тому Кабінет Міністрів України скасував рішення, яке передбачало передачу Нижньої Лаври у безстрокове користування монастирю. Паралельно так само був заявлений позов про усунення перешкод у користуванні майном. Це був процес приймання-передачі майна, без якого повноцінне відновлення користування Києво-Печерською Лаврою неможливе.

8 лютого 2024 року Київрада ухвалила доленосне рішення про передачу землі в користування Національному заповіднику «Києво-Печерська Лавра». Понад тридцять років земля, на якій розташовані пам’ятки національного та світового значення, не була законодавчо оформлена. Передача землі дозволить заповіднику взяти під охорону і контроль пам’ятки зі списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Приміщення Лаври займають 71 644 квадратних метрів.

ІТ: Проведіть аналогії зі світовими пам’ятками культури…

МТ: Лувр — це приблизно 72 гектари за площею території. Площа території Букінгемського палацу — 20 гектарів. А нашої Лаври — 26,9 га. Якщо порівняти площі приміщень, то Букінгемський палац і Лувр трохи більші.

За часів гетьмана Івана Мазепи територія пам’ятки розбудовувалась як автономне місто в місті. Таким план території і залишився до наших днів. Коли ми консультувалися з архітекторами, вони підтвердили, що Лавра є невід'ємною складовою так званої «Золотої київської милі», яка йде по Печерських пагорбах.

Монахи з проукраїнською позицією продовжать свою справу

ІТ: Поговоримо про монахів, які живуть на території Нижньої Лаври. Чому російська пропаганда використовує і розігрує цю карту — тему монахів Лаври?

МТ: Росіяни на всіх можливих майданчиках — в ООН та інших міжнародних інституціях — постійно повторюють, що процес передачі майна Києво-Печерської Лаври — це не повернення української національної святині українцям, а знищення монашого життя в Лаврі. Що є абсолютною неправдою і підміною понять. Про зникнення, знищення монашого життя ніколи не йшлося. Це дуже важливий аспект і ми маємо це усвідомлювати.

У контексті позиціонування Лаври як національної святині важливими є три аспекти: науковий, культурний і духовний. Ми чудово розуміємо, що без збереження сакрального статусу цього місця історичні наслідки будуть непоправними.

У Нижній Лаврі, навколо сімнадцятого корпусу зароджується вже інше монаше життя. Монахи будуть мати вибір, яким чином здійснювати свої обряди та адаптуватися до служіння Богу й Україні в спосіб, що відповідає нинішнім реаліям та не передбачає поширення антиукраїнських настроїв.

ІТ: Доводилось читати і чути припущення, що Києво-Печерська Лавра з ПЦУ не матиме достатньо вірян. Між тим я вперше зайшла в Успенський собор лише в грудні минулого року, вже після того, як «русскій мір» був звідти вигнаний. І таких людей чимало. Що тепер буде в українській Лаврі?

МТ: Коли ми взялися переосмислювати контекст Лаври, то подумали: як правильно розставити акценти, щоби привернути увагу не тільки всієї України, але й світу? І після багатьох дискусій — наукових, історичних, ідеологічних, культурологічних і консультацій з великою кількістю людей, вийшли на прості істини, що Лавра це і є одвічно український культурний, науковий і духовний центр. Це означає, що це є триєдина історія, яка матиме приваблюючий фактор саме в балансі цих трьох складових. Я вважаю, що це місце може дати багато цінного кожному українцю, бо це є його національна святиня.

Києво-Печерська Лавра — особливий об'єкт, який має релігійну та музейну складові, тут знаходяться унікальні наукові історичні знахідки, які підтверджують нашу прадавню історію.

Чого Росія так зловживає в інформаційному полі фактором захисту монахів? Тому що це єдине, чим можна маніпулювати через складність юридичних нюансів процесу повернення державного майна. Тому що все одно їм доведеться визнати, що ми є та прадавня частина Київської Русі, з якої вже походять інші гілки, які вони активно заплутують на свій лад

Ми вирішили, що Лавра має бути місцем, яке дивиться з майбутнього в минуле. Це дуже важливо. Ми завжди говоримо, що ми маємо дивитися з минулого в майбутнє. Як на мене, основна деструкція полягає в тому, що ми настільки драматично витягуємо всі фактори минулого, що в нас не вистачає зусиль, щоб прогнозувати майбутнє.

Зараз ідеальні умови для того, аби це місце стало відкритим для світу і показувало світові Україну, якою вона є, справжню і прадавню. Якщо ми говоримо про те, які ми є, то основна історія — це наша справжня відвертість перед собою. Не все було добре в минулому. Саме тут Мазепу піддавали анафемі. І рік тому, вперше за триста років у Києво-Печерській Лаврі була проведена молитва за спасіння його душі.

Я вважаю, що такі переосмислення історії — основна задача Лаври.

Новий храм Марії Магдалини та Лабіринт пам'яті

З грудня минулого року в лаврській дзвіниці почав бити дзвін. В 2023 році це було дев'ять ударів Великої Лаврської дзвіниці. Цього року це вже десять ударів. Кожен удар — це рік війни, починаючи з 2014 року.

Цей дзвін буде лунати до повернення останньої людини, яка є в полоні. Це дзвін за загиблими, за тими, кого ми втратили. Як нагадування того, що ми зобов'язані назавжди тим людям, які віддали життя за всіх нас. Це дзвін пам’яті та надії.

До Лаври приходять капелани, військові, і коли вони бачать цю історичну спадщину, вони говорять: ми воюємо також за нашу історичну ідентичність, що підтверджується чисельними артефактами на території Лаври, історією Лаври, величчю філософської спадщини, що є невід’ємною частиною світової культури, за все це. І головне — за правду і справедливість, бо саме Московія намагалася віками все це у нас вкрасти.

ІТ: Розкажіть про Храм Марії та Лабіринт Пам'яті...

МТ: Один з наших планів — створити Храм Марії в пам'ять про загиблих у Маріуполі. За зовнішнім муром Лаври, але на території заповідника, знаходиться занедбаний 101-й корпус. Колись це був підземний пороховий льох. Ми його відновимо, відбудуємо, і в його межах відкриємо храм. Тобто всередині це буде сучасний храм. Але за суттю це буде не новобудова, а відновлення пам'ятки національного значення.

Місце буде мати назву Храм Марії — зокрема на честь церкви Марії Магдалини в Маріуполі. Він був зруйнований більшовиками в 1930-х роках, і пізніше на його місці з'явився Драмтеатр. Той самий, де було написано ДІТИ. Той самий, на який скинули бомбу росіяни. В майбутньому храмі буде унікальне оздоблення — ікони, намальовані на дошках з-під ящиків від набоїв. Це буде місцем пам’яті загиблих у Маріуполі та тих, хто пройшов крізь морок тортур полону і повернувся звідти до життя. Ця лінія буде наповнена реальними історіями загиблих, тих, хто повернувся з полону і тих, чий розшук триває.

Марія Магдалина була першою з людей, кому явився воскреслий Ісус. Цікаво, що матір Івана Мазепи у чернецтві прийняла ім’я Марії Магдалини. Цей факт є також історичним ракурсом відновлення пам’яті матері Мазепи, ігумені Києво-Печерського Вознесенського і Глухівського Успенського дівочих монастирів, бабусі Андрія Войнаровського (який брав участь у складанні Конституції Пилипа Орлика).

А Лабіринт Пам'яті — це буде місце вшанування видатних особистостей, від лаврських святих до сьогоднішніх діячів у чотирьох напрямах (духовний, інтелектуальний, творчий та державницький).

Місце для спільного для всіх конфесій молитовного вшанування воїнів

Також наша філософська група запропонувала зробити так зване Молитовне Коло пам'яті або Молитовне Коло діалогу. Поки є два можливих варіанти назви проекту: «Спочатку було Слово» або ж «Ковчег Заповіту».

Які б не вирували міжконфесійні пристрасті в мирному житті, на війні всі капелани звертаються до Бога як до першоджерела. Мусульмани, іудеї, християни не думають про конфесійні відмінності

Війна вчить розуміти і думати про найголовніше. Тому виникла ідея створити місце для спільного молитовного вшанування воїнів та загиблих у російсько-українській війні ХХІ століття, які є вірянами різних релігій та конфесій, а також проведення міжрелігійного і міжконфесійного діалогу. Воно буде розташоване за зовнішньою огорожею Лаври, біля церкви Спаса на Берестові. В перспективі це місце може стати локацією для проведення зібрань Всеукраїнської Ради Церков і Релігійних Організацій  (ВРЦіРО).

ІТ: Відновлення Лаври передбачає доволі масштабні та амбітні плани аж до 2051 року. Наскільки своєчасно зараз про це думати?

МФ: У мене зустрічне запитання — а коли на часі? Києво-Печерська Лавра, Софія, Чернігів, Почаїв і Святогірська Лавра (зруйнована й окупована) —  це сакральні місця, національні святині, духовні центри України, які незабаром будуть винесені на інший законодавчий рівень з іншою системою управління. Це унікальні місця релігійного поклоніння та паломництва.

Так що це значить, не на часі? Що тоді на часі?

Чимало іноземних колег шоковані від культурних втрат та руйнацій об’єктів культурної спадщини, викрадень культурних цінностей в Україні під час війни. Але я їм у відповідь пропоную: давайте я вам покажу, що ми маємо зберегти

Що є підтвердженням нашої ідентичності? Чому ми частина європейської спільноти? Чому ми є частиною світової спільноти? Ми унікальні нашими фантастичними об'єктами, дійсно унікальними історичними й археологічними знахідками, особливими артефактами.

І якщо ми раніше цього не робили, якщо нас війна змусила нечуваною у XXI столітті жорстокістю, геноцидом та вандалізмом мобілізувати всі можливі ресурси для боротьби, то, може, вона стимулювала людей також по-іншому подивитись на наше культурне надбання. Коли як не зараз?

Лавра може стати частиною національного маршруту єднання «Діадема української Слави», його наріжним каменем. До складу такого історико-культурного маршруту, концепція якого ще в розробці,  можуть входити Парк Вічної Слави, Національний музей Голодомору, Церква Спаса на Берестові, Мистецький Арсенал, Національний заповідник «Києво-Печерська лавра», Національний центр народної культури «Музей Івана Гончара», Музей Другої світової війни, монумент Батьківщина-Мати, Видубицький монастир.

ІТ: Добре. А гроші? Всі ці плани потребують фінансів.

МФ: І не тільки грошей, але також знань і людських ресурсів. Багато європейських країн готові допомагати. Плюс країни Саудівської Аравії, Далекого Сходу.

Навіщо їм це треба? Україна — частина світової, європейської культури, яка була обкрадена й постійно піддавалась нищенню у всіх сенсах — історично, матеріально, духовно, культурно.

Але зараз ці цінності, що ми повертаємо на законних підставах, є неоціненним світовим скарбом. Україна — земля Пекторалі, Скіфського золота, унікальних реліквій і національних святинь, які належать Україні і доступні для світу. Ми з нашою культурною спадщиною є цивілізаційною опорою для демократичного світу. Ця спадщина транслює: «Ми були, є і будемо».