Ексклюзив
20
хв

Інтеграційна гойдалка

Кінець року для України та її інтеграційні перспективи нагадують перебіг подій у трилері

Євген Магда

Президент України Володимир Зеленський з президенткою Єврокомісії Урсулою фон дер Ляєн (ліворуч) у листопаді 2023 року в Києві. Photo: AFP/East News

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

З одного боку, є листопадове рішення Європейської Комісії, яка рекомендувала розпочати переговори з Молдовою та Україною про вступ до ЄС. З іншого — без суттєвих змін у внутрішній політиці та оптимізації дипломатичних зусиль Україні не варто розраховувати на успіх у цій справі.

Передвиборча арифметика

Рекомендація Європейської Комісії про початок переговорів про вступ Молдови та України, надання статусу кандидата на членство в ЄС Грузії та нагадування Боснії і Герцеговині про її євроінтеграційні перспективи пояснюються легко. У своєму виступі перед депутатами Європарламенту в середині вересня голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн наголосила на необхідності ЄС «дати відповідь на історичні виклики» та висловила впевненість, що Європейський Союз буде ефективним і в умовах, коли в його лавах буде більше тридцяти членів.

Очевидно, що Європейській Народній партії, яка нині домінує у політичному просторі Старого Світу, потрібно розвіяти страхи щодо можливості нового -exit, дати відповідь євроскептикам та продемонструвати наявність власного бачення політичних перспектив.

Слова Урсули фон дер Ляєн підхопили та ретранслювали на різних майданчиках головний дипломат Європейського Союзу Жозеп Боррель та президентка Європейського Парламенту Роберта Мецола (обидва політики представляють Європейську народну партію, що на європейському рівні об'єднує національні консервативні партії). Це дозволяє припустити, що «народники» будуть тримати курс на демонстрацію активності ЄС не лише всередині об’єднання, але й у відносинах з партнерами. Проте не варто забувати про балканські країни, які не лише давно прагнуть стати членами ЄС (багато буде залежати від прийдешніх позачергових виборів у Сербії), але й мають потужне лобі всередині ЄС з боку Австрії та Німеччини (Хорватія та Словенія також можуть підтримати колишні югославські республіки в їхніх інтеграційних прагненнях).

Геополітичний галоп у Скоп’є

Щорічна міністерська зустріч ОБСЄ у Північній Македонії залишила по собі присмак скандалу, адже в ній взяв участь міністр закордонних справ РФ Сєргєй Лавров. Ветеран російської дипломатії продовжує лінію Андрея «Містера Ні» Громика — керівника радянського зовнішньополітичного відомства. Проте за часів існування СРСР Москва не поводила себе настільки брехливо й нахабно. Зокрема, Лавров у столиці Північної Македонії дозволив собі прямо погрожувати Молдові, мовляв, ця країна «стане наступною жертвою хибної політики Заходу».

Цей лексичний рудимент політики холодної війни має цілком зрозуміле пояснення: він спрямований на зовнішню аудиторію. Складно уявити, що досвідчений дипломат Лавров не знає, що Молдова має кордони лише з Румунією та Україною, а військовий потенціал самопроголошеного Придністров’я є мізерним. Шеф російського МЗС натякає на успіхи російської зброї на українському Півдні, хоча вони є ефемерними, і не згадує про знищення ЗСУ флагмана Чорноморського флоту РФ ракетного крейсера «Москва». До речі, прямі погрози Лаврова Молдові можуть зіграти свою роль для позитивного вирішення Європейською Радою питання початку переговорів з Молдовою про вступ до ЄС. Проте виставити Росію за двері ОБСЄ члени Організації не спроможні, навіть під загрозою падіння її власного авторитету. ОБСЄ залишається надто строкатою організацією, яка не має реального механізму тиску на агресора, тим більше, коли у цій ролі виступає ядерна держава. Якщо відверто, на Заході чимало публічних політиків та залаштункових гравців, які хотіли б повернутися до business as usual з Кремлем.

Регіональний фактор

Україна має більше проблем, першою з яких, безумовно, є війна. Хоча Кремль формально ніколи не виступав проти членства України в Європейському Союзі, позиція ЄС після 24 лютого 2022 року навряд чи подобається Москві. І нехай Євросоюз надав Україні всього третину з обіцяного мільйона артилерійських снарядів, проте ця допомога була з низки причин безпрецедентною. Путін та його прибічники чудово розуміють, що без України європейський інтеграційний проєкт не буде завершеним, тому прагнуть, щоб наша держава була найбільшою сірою зоною Старого світу, де можна буде диктувати або протискати власні правила поведінки. Як це було до 2014 року.

Є ще один фактор, який може ускладнити для України початок переговорів про членство в ЄС. Це відносини з її найближчими центральноєвропейськими сусідами, які входять до «Вишеградської четвірки». Певне виключення становить Чехія, проте там вже понад рік немає українського посла. В авангарді антиукраїнських настроїв — Угорщина, причому вже не перший рік. Віктор Орбан не приховує того, що його турбує конкуренція за гроші фондів ЄС з Україною, тому продовжує вигадувати нові причини для дискримінації України. Він добре усвідомлює, що в Брюсселі дуже не хотіли б HunExit, тому всіляко демонструє постійний контакт з Путіним та стабільний євроскепсис.

Вишеградська четвірка на саміті в Празі в листопаді 2023 року. Президенти Угорщини Каталін Новак, Польщі Анджей Дуда, Чехії Петр Павел та Словаччини Зузана Чапутова. Фото: twitter.com/visegrad24

Як виглядає словацький прем’єр

Роберт Фіцо поки розмірковує, якими мають бути його дії щодо України. З одного боку, антиукраїнські гасла були вагомою частиною передвиборчої кампанії партії SD-Smer, з іншого — Словаччина потребує виконання оборонних замовлень для підтримання іміджу «економічного тигра» Центральної Європи та збільшення рівня життя громадян держави, та й взяти участь у відновленні України вона не відмовиться. Фіцо надто досвідчений політик, щоб не розуміти необхідність маневрувати між Росією, Україною та Заходом. Тому коливання між прагматизмом та прагненням «відновити відносини з Росією» триватимуть. До речі, вірогідний польський прем’єр Дональд Туск може не встигнути до засідання Європейської Ради повністю вирішити проблему відновлення перевезень між Польщею та Україною. Адже досвідчений політик розуміє, що надмірний ентузіазм у цьому питанні може зіграти проти нього навіть у перших 100 днів прем’єрства. «Право і справедливість» чекає помилок Туска, особливо цього не приховуючи. Опоненти звинувачують Туска у готовності танцювати під дудку Брюсселя, і тому просто політично невигідно власними діями підтверджувати ці публічні закиди. Власне, всередині майбутньої польської правлячої коаліції немає єдиної позиції ані щодо українського зерна, ані щодо блокування перевезень на польсько-українському кордоні.

Потрібні зміни!

За час, що залишився до засідання Європейської Ради, українській владі корисно було б здійснити низку заходів, реагуючи хоча б на чутки про перенесення рішення про початок переговорів на весну 2024 року, адже в нинішній ситуації Україні вкрай важливо продемонструвати власний європейський вибір діями:

*Простягнути руку країнам  «Вишеградської четвірки», наголошуючи, наскільки важливим є їхній досвід для майбутньої європейської інтеграції України

*Показово, проте щиро прискоритися в питанні виконання «домашнього завдання», запропонованого Європейською Комісією

*Наголосити на важливості європейської інтеграції та вдячності Європейському Союзу за його послідовну підтримку

*Продемонструвати елементи національної єдності (не показної, а реальної) у питаннях, пов’язаних з євроінтеграцією.

*Відмовитися від тези «Ми будемо готові до вступу в ЄС за два роки», демонструвати реалізм та прагматизм.

No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Євген Магда — український політолог, історик, журналіст, директор Інституту світової політики. Автор книг «Гібридна війна. Вижити і перемогти» та «Гібридна агресія Росії: уроки для Європи». Увійшов до десятки кращих політичних експертів й аналітиків України в рейтингу видання «Коментарі» 2020 року. Син, брат, чоловік, батько. Тримає руку на пульсі подій в Україні та її сусідів понад 20 років.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати
голос америки закриття мирослава гонгадзе

Пам’ятаю, як пізно ввечері тато налаштовував радіо, щоб спіймати хвилю «Голосу Америки» чи «Радіо Вільна Європа» й дізнатися, що насправді відбувається в Польщі та за «залізною завісою». Я була дитиною, але розуміла, що беру участь у чомусь забороненому, про що не можу розповідати подругам у школі.

Думаю, це був спільний досвід багатьох мешканців країн колишнього радянського блоку аж до 1989 року. Ми добре пам’ятаємо, яку роль відігравав доступ до вільних ЗМІ у країнах, де дозволений був лише один, пропагандистський, урядовий канал. Так і зараз у багатьох місцях, де панують диктатори — у Білорусі чи Росії, або там, де демократія під серйозною загрозою, як сьогодні у Грузії.

І важко не відчувати, що Сполучені Штати Дональда Трампа вже понад місяць реалізують мрію Кремля. Адже як інакше можна зрозуміти заяву Білого Дому про те, що закриття «Голосу Америки» та «Радіо Вільна Європа»/«Радіо Свобода» означає, що американські платники податків більше не будуть фінансувати «радикальну пропаганду»?

Це відбувається під час гібридної війни, коли для Росії пропагандистський вплив і поширення дезінформації є такими ж важливими, як і підкорення України.

Закриття мовника «Голос Америки», який був створений у 1942 році для боротьби з нацистською пропагандою, є жахливим і символічним на тлі того, що Венс нещодавно заявив у Мюнхені про Європу, а також відкритої підтримки ним і Маском ультраправої німецької партії AfD.  

Закриття цих легендарних і важливих для демократій радіостанцій, а також, ймовірно, неминучий занепад багатьох дрібних незалежних ЗМІ через скорочення фінансування USAID — це великий ризик того, що абсолютне зло у вигляді авторитаризму й фашизму швидко відродиться.

Ми бачимо, як за останні два місяці було порушено багато меж і кордонів. Цілі роки подій відбулися за два місяці. І це не ті події і зміни, до яких ми звикли, в яких бачили розвиток, а мету політики — зробити світ кращим, більш справедливим, демократичним, таким, де поважають права людини.  

Останні зміни та рішення, що стоять за ними, відкидають нас на десятиліття назад. Вони кидають цілі суспільства в обійми дезінформації та пропаганди, яку фінансують авторитарні режими. Штати зраджують не лише Європу. Вони зраджують світ цінностей, які були фундаментом, на якому вони були побудовані. Цінностей, які Трамп, Венс і їхні союзники більше не цінують. Адже, на їхню думку, не Росія чи Китай є найбільшою загрозою для Європи, а… європейські демократії. А боротьбу з дезінформацією вони називають, як Венс у Мюнхені, цензурою.

Тепер лише одне може сказати напевно: у світі перевернутих значень ми маємо боротися за демократію, не озираючись на «дядька Сема».

20
хв

Боротися далі, не озираючись на Дядька Сема

Йоанна Мосєй

Звісно, навіть Трамп, Маск та Джей Ді Венс не можуть одним махом грохнути американську бюрократію. Тому, за найновішою інформацією, американська розвідка продовжує ділитись з Україною розвідувальною інформацією, яка може допомогти її військам захистити себе. Утім американці скоротили обмін розвідданими, які українські Сили оборони можуть використовувати для наступальних операцій на російські війська. Це суттєво заважає для нанесення точних ударів сил оборони по тилах російських окупантів.

Так, у рамках обмежень 7 березня американська аерокосмічна компанія Maxar Technologies перестала надавати українським військовим розвідувальні дані, що стосуються російських військових об'єктів і дислокації та пересування живої сили ворога. Таким чином, ЗСУ тепер не можуть отримувати безплатної розвідувальної інформації. Проте, як з'ясувалось, вони можуть її отримати обхідними шляхами — за гроші. Це час і додаткові ресурси, які могли би піти на інші закупи військового часу.

Знімок Maxar Technologies, який показує вигляд Новокаховської греблі та гідроелектростанції до обвалу 28 травня 2022 року та після обвалу 16 червня 2023 року. Фото: HANDOUT/AFP/East News
На зауваги про те, що таким чином Америка допомагає Росії у війні, Трамп байдуже зауважив, що Путін «робить те, що зробив би будь-хто інший»

Більше того зустріч американських переговорників з українською делегацією у Саудівській Аравії навряд чи може відновити паузу у військовій допомозі США. Адже Трампу мало нашумілої угоди про корисні копалини — він хоче уламати Володимира Зеленського на кілька поступок — від відмови від деяких територій на користь Росії до вимог до українського президента піти у відставку та на вибори. 

Можна констатувати, що формула «мир через силу» в розумінні команди Трампа пішла кудись не туди і перетворилася радше на примус до «миру» жертви агресії

Навесні 2024 року давній товариш Трампа, генерал американської армії Кіт Келлог, оприлюднив свій мирний план. Не те, щоб це був досконалий документ, утім він передбачав одночасний тиск на Росію й на Україну для зупинки гарячої фази війни. Україну мали шантажувати припиненням військової допомоги. А Росії погрожувати значним посиленням мілітарних потужностей Києва та запровадженням болісних санкцій. Утім, зараз ми бачимо, що батіг для Росії десь загубився, зате Вашингтон поставив на розтяжку Зеленського. Заради переговорів із Кремлем нові обличчя адміністрації Трампа навіть ввели певне табу на маркування Росії як агресора, що силою ламає кордони та угоди.

Дикий краш-тест американських стосунків змушує європейські держави задумуватись — чи варто сліпо покладатись на Америку у плані власної безпеки та купувати зброю лише там. Бо завтра можуть відімкнути супутники, забанити доступ до даних ЦРУ, припинити поставки комплектуючих. І який сенс тоді купувати за шалені гроші щось високотехнологічне, як то літаки F-35 чи M142 HIMARS — якщо воно стоятиме металобрухтом в амбарі?

Нинішні фаворити Трампа готові відправити в урну навіть бізнес-угоди, за які сплачено не просто гроші, а шалені гроші. Взяти хоча би погрози Ілона Маска відімкнути системи супутникового зв’язку Starlink ЗСУ. Мовляв, без цього уся лінія фронту завалилась би, і взагалі він весь такий миролюбний, що його нудить від війни. 

По-перше, ще кілька днів тому було офіційне пояснення від уряду Польщі, що це бізнес угода з компанією Space X та Пентагоном на 50 мільйонів доларів на рік, і відключати щось це точно непорядно

Але коли міністр МЗС Польщі Радослав Сікорський припустив, що у разі гірших сценаріїв, коли «SpaceX виявиться ненадійним постачальником, ми будемо змушені шукати інших постачальників», нинішні еліти США влаштували атаку брудом у соцмережі Х. Державний секретар Марк Рубіо пригрозив, що без американських технологій «росіяни вже стояли б на кордоні з Польщею». А фаворит президента Маск обізвав урядовця ще недавно держави-союзника у Східній Європі «маленькою людиною», якій варто закрити рот.

Уявити щось подібне за Ентоні Блінкена, Джо Байдена, Діка Чейні чи хоча би Майка Пенса — віце-президента Трампа за першої каденції — було просто нереально. Це просто майстер-клас, як наживати ворогів на пустому місці і заміщувати реальну політику гопотою з підворітні.

ЗСУ використовують передові ракетні системи HIMARS для ураження російських цілей. Фото: Cover Images/East News

Який урок із цього має винести Україна, Польща та весь Європейський союз? Поки авторка писала цю статтю, видання Forbes повідомило, що США в рамках паузи у військовій допомозі припинили обслуговувати ALQ-131 — блоки радіоелектронної протидії для самозахисту українських F-16. На щастя, французькі винищувачі Mirage-2000 стали порятунком для українських пілотів і дещо закрили нагальну потребу у захисті неба, але цього мало.

Цей гіркий урок від Вашингтона із примусом до миру жертви, а не агресора, каже одне, що не можна залежати від країни, котра може в будь-яку мить позбавити тебе можливості застосовувати системи озброєнь, котрі мають критичне значення для армії, що обороняється

Сьогодні США позбавляють засобів українську армію, завтра подібне щось можуть почути Литва чи Польща, бо у Трампа добрі стосунки з Путіним та бажання швидкої мирної угоди заради Нобелівської премії.

Поведінка Трампа і його молодих державників, які без цензури пишуть все, що спаде на думку в соцмережі Х, говорить, що про стару Америку із фільмів, яка рятувала всіх від війну і тероризму, можна забути. Тепер порятунок Європи в її руках. То ж час діставати плани розвитку власних армій і не економити гроші на власну зброю. Адже технофеодали, які заполонили Білий дім і Мар-а-Лаго, не визнають ані правил, ані союзів, ані угод. Тому найкраща кара для них — розбити монополію і створювати свої окремі безпекові союзи з розвідданими і зв'язком.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

20
хв

Помста Трампа. Як США допомагає Росії виграти війну в Україні і піти на Європу?

Марина Данилюк-Ярмолаєва

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Вправи з деколонізації

Ексклюзив
20
хв

Як отримати довідку про набуття громадянства України для дитини, яка народилась у Польщі: документи й покрокова інструкція

Ексклюзив
20
хв

Все крихке

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress