Ексклюзив
20
хв

Гойда, гойда, гойдаша… Життя між прірвою зневіри та піднесенням

Коли здається, що більше вже вгору нікуди, що далі вже вниз нікуди, завжди буде щось, що піднесе ще вище, завжди буде щось, що кине ще глибше

Татуся Бо

Життя на гойдалках емоцій. Малюнок: Магдалена Данай

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

У дитинстві я обожнювала кататися на гойдалках. Сідаєш і «гойда» — летиш до неба, «гойда» — летиш на землю. Моя подруга вміла на одній із гойдалок «крутити сонечко», тобто розгойдуватися так, щоб та зробила повний оберт. Лариса так робила десятки разів поспіль. Я все намагалася повторити цей трюк, але ні чорта не виходило, я була обережна.

І от мені 43 роки. Привіт, я — Татуся, мені 43 роки. Я в Києві. Це столиця країни, в якій 10 років йде війна. І я кручу те сране сонечко щодня. Іноді по сто разів на день. На жаль, не в буквальному сенсі.

Я про емоційний стан зараз. Так-так… я саме про те емоційне гойда-гойда-гойдаша. Колись я прочитала про це поняття, і там писалось щось типу «сьогодні в тебе все добре, ти піднесена, а завтра летиш в прірву зневіри». БРЕХНЯ.

Яке сьогодні? Яке завтра? Сонечко іноді вдається крутонути в межах однієї години. 

Наприклад, прокидаєшся від вибуху. Так, на жаль, це вже звична практика — проспати тривогу. Бо хвилини і години сну такі безцінні, бо вранці після тривог ніхто роботу, школу, садочок не відміняє, тому телефон каже «Увага, повітряна тривога» десь о 5 ранку, ти навіть не прокидаючись вимикаєш і спиш далі. А потім «БАБАБАХ». Прокидаєшся уже з дітьми у ванній (у нас там укриття, точніше ілюзія укриття, ну, як іконки на заглушках для ременів безпеки, як дитяче «чик-чик, я в будиночку»). І от рахуєш вибухи, на слух намагаєшся зрозуміти, де саме гупає і наскільки далеко (іноді навіть вдається вгадати), донатиш усім, кого знаєш, хоч в самої збір не закритий, дивишся, як донатять тобі такі самі переляки. І в цей момент на адреналіні гойдалка несе тебе вгору, в голові звучить пісня Surface Tension «Ми вас всіх убʼєм». А потім зʼявляються перші новини. Без адрес. «У Шевченківському районі падіння уламків на житлову багатоповерхівку, працюють рятувальники», — і твоя гойдалка з неймовірною швидкістю летить донизу. Так, що аж дух перехоплює, так, що забуваєш дихати. Мозок підкидає тобі всіх друзів і знайомих у Шевченківському районі, їхніх дітей, їхніх котиків, їхніх песиків, їхніх папужок. І ти боїшся писати їм, бо враження, ніби в той момент емоційного дна чиясь розвалена квартира, чиїсь поранення, чиїсь втрачені котики, чиєсь непрочитане повідомлення обірвуть твою гойдалку к чортовій матері.

Дихаєш. Знову дихаєш. Плакати не можна. Мама, яка реве під час тривоги і вибухів, лякає дітей більше ніж «Кинжал» (назва російської ракети. — Авт.) у напрямку Києва.

— Привіт. Як ти? Цілі? — пишуть хлопці з фронту, і твоя гойдалка знову пре вгору. 

— Та все ок, — відповідаю, — ППО — боги. Трохи злякакалися, але все ок. Що переживаєте, що ракета грохне волонтера і ніхто вам шоколадочку не пришле?

І вони скидають відео підбитого танка і власна гойдалка мчить вгору аж до сонечка. «На наступний танк напишіть на вибухівці “з добрим ранком, суки” від мене». І от на тому піку сонечка я сповнена холодної люті і рішучої злості, готова рятувати світ. Я всесильна. Я крута. Я потужна жінка. Я можу все. 

23 січня 2024 року росіяни вкотре обстріляли мирних людей. Того дня загинули 10 людей, у тому числі 8-річна дівчинка. Фото: телеграм / Олег Синєгубов

«Знайшли тіло дівчинки… 8 років…»

Дивишся на своїх дітей, які у ванні під ковдрою снідають печивом. У 8 років Надійка просила мене «мама, поцьомай мій сум» — і підставляла потиличку, яка мала такий свій, такий бажаний, найкращий з усіх у світі ароматів. У 8 років ми вчили вдома математику, бо був ковід, і я чомусь сварилася. Чому я тоді сварилася, дурна? Чи варта була та довбана математика?

— Надійка, я тебе люблю. Запам'ятай це назавжди.

— Мам, у тебе сльози?

— Ні, то я позіхнула.

І борсаєшся там внизу, в тому протилежжі сонечка, щоб хоч трошки, хоч якось.

«Відбій повітряної тривоги».

Російська армія обстріляла Кривий Ріг. 8 січня 2024 року. ото: телеграм / Сергій Лисак

Новини. Фото. У Дніпрі уламки впали…. Знайомий будинок… У Кривому Розі приліт в… Харків влучання… На фронті загинув… Жінка шукає двох котів, відгукуються на «киць-киць». Песик загинув. Шукають людей, тіла людей, уламки людей, уламки будинків, з яких звисають уламки доль і чиєсь більше ніколи. І люди, чиїх імен не називають в новинах, бо це обтяжує заголовки і лід. Люди, чиї імена мають звучати у світі, вже більше ніколи. І з цієї прірви подумки говориш із польським фермером, з техаським політиком, з німецьким чиновником, з італійською зіркою кіно про те, що ця війна має імена, сотні тисяч імен. Сотні тисяч світів. Мільйони голосів. Ця війна в один із моментів відгукується на «киць-киць», плаче, споглядаючи як дім, затишок, особисте укриття, з усіма надщербленими улюбленими чашками, фотографіями бабусь і дідусів, мов скальпелем, розрізано навпіл. І світ зачудовано дивиться у самісінькі нутрощі їхнього життя. І думає… Щось своє…

«Дрони доїхали. Завтра почнуть працювати. Дякую. У Віталіка малий народився, то ми вирішили, що дрони на подарунок його синові». І гойдалка не знає уже куди їй — трішечки вгору чи ще глибше вниз. 

У наших гойдалок дна немає. Як і немає якогось верху. Коли здається, що більше вже вгору нікуди, що далі вже вниз нікуди, завжди буде щось, що піднесе ще вище, завжди буде щось, що кине ще глибше.

Це вийшов непрофесійний текст з мільйоном трикрапок. Але ми так живемо між трикрапками. Це наші гойдалки між емоціями. Добре — трикрапка, погано — трикрапка. Борися — крапка. Бо коли борешся, поки пхаєш цю довбану гойдалку власних емоцій, — живеш. 

No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Татуся Бо (Тетяна Комлик) — доросла блогерка, дитяча письменниця, волонтерка, виконавча директорка Благодійного фонду «Українська фундація "Мрія"». Народилася на Полтавщині.  За освітою режисерка видовищно-театралізованих заходів і вчителька української мови та літератури. Працювала кореспонденткою,  редакторкою, сценаристкою. Мама двох смішнючих дітей.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати
політика трамп магда путін зеленський рютте

Наче у фільмі жахів. Геополітичних 

Заради справедливості, чимало зі здійснених протягом останніх 8 тижнів дій Дональд Трамп анонсував ще під час виборчої кампанії та перехідного періоду, що передував його вступу на посаду. 47-й президент США заслуговує на різноманітні оцінки, проте його курс є очевидним: з особистих психологічних і політичних причин він потребує глобального політичного успіху у перші 100 днів власного президентства. 

Оточують Трампа й проводять його курс ті, хто повністю поділяє ці плани та не має сумнівів у доцільності їхньої реалізації. Попередні біографії цих людей мають мінімальне значення, а нинішня особиста відданість не викликає сумнівів.

У підсумку Сполучені Штати протягом короткого терміну перетворилися зі стратегічного союзника України (зокрема, під час перебування Трампа у ролі 45-го президента США держсекретар Штатів Майк Помпео та міністр закордонних справ України Павло Клімкін проводили засідання Комісії стратегічного партнерства у листопаді 2018 року) на посередника. Причому посередника, який вимагає оплати власних послуг, вдаючись до відвертого шантажу. Цей поворот для України має вельми драматичні наслідки й навряд чи обмежиться гарячою дискусією, яка сталася 28 лютого в Овальному кабінеті Білого Дому. 

У Вашингтоні сприймають Україну як слабку ланку світової політики, і це не лише особисте сприйняття Дональда Трампа, але й системний підхід до побудови відносин. Хоча ніде правди діти: заяви президента США демонструють не лише особливості поведінки людини, яка звикла давати характеристики всьому у найвищому ступені. Трамп, судячи з усього, не забув про ситуацію навколо його спроби отримати від Володимира Зеленського компромат на Гантера Байдена. Ця ситуація, як відомо, спричинила початок процедури імпічменту — дошкульної, проте неоднозначної за результатами. 

Україна — не єдиний об’єкт атак з боку адміністрації Трампа, але єдина країна, яка продовжує опиратися російській агресії попри втрату 20 відсотків своєї території. Відтак ознаки залаштункових домовленостей між Москвою та Вашингтоном, які спричинили успіх російських військ на Курщині, відмова США від участі у міжнародних юридичних діях проти Кремля виглядають, на жаль, логічними. Путін ставить Трампу попередні умови, а Трамп їх приймає та виконує з ентузіазмом. 

Ані факт безпрецедентної за розмірами у ХХІ столітті агресії, ані масштабні чужі страждання не є аргументами для Трампа, він легко жонглює цифрами жертв російсько-української війни, видобуваючи їх з власної уяви, а не з розвідданих

Маємо констатувати: 47-й президент США перетворився на об’єкт рефлексивного управління з боку Кремля. З огляду на те, що Штати послідовно відмовляються від використання елементів юридичного тиску на Кремль, це цілком відповідає поглядам Трампа на міжнародні відносини. Його цікавить deal — угода, причому резонансна й спроможна переконати весь світ у геніальності та дипломатичних талантах Трампа. Він, як відомо, «стабільний геній» (с).

Дональд Трамп під час передвиборчої кампанії, 2024. Фото: Evan Vucci/Associated Press/East News

Горе тим, хто чинить опір

Україна у цьому випадку зіткнулася не лише зі зміною глобального політичного клімату (слово «глобальний» у Вашингтоні можна вживати виключно для опису величі Трампа). Вчорашній стратегічний партнер не лише вимагає підписати «мінеральну» угоду, але й зупиняє/відновлює постачання виділеної ще Джо Байденом військової допомоги, обмін розвідувальними даними та підкреслено вибірково підходить до питання політичної підтримки.

Дійшло до того, що у повідомленнях посольства США про обстріли українських міст перестали звучати згадки про Росію, наче ракети й дрони запускають інопланетні істоти

Згадаємо, що обурення обстрілами українською стороною російських НПЗ висловлював міністр оборони в адміністрації Байдена Ллойд Остін. І саме за 46-го президента процес перепризначення Путіна президентом Росії із залученням окупованих українських територій у березні 2024 року викликав хіба що блискуче мовчання G-7. США виступали лідером у коаліції на підтримку України, проте не поставили державі-жертві агресії жодного F-16. Це свідчить про системне прагнення Вашингтону самому визначати ступінь залученості до бойових дій без уваги на моральні імперативи. 

На жаль, Володимир Зеленський не зумів перелаштуватися у процесі реалізації державної політики у відповідності з новими викликами. «План перемоги», «план стійкості» виявилися декларативними, а підстав для проведення нового саміту миру немає. Ставка на вузьке коло довірених осіб продовжує превалювати у його modus operandi, до чого додалося запровадження масштабних санкцій проти Петра Порошенка. Верховна Рада України попри формальне існування монобільшості не перетворилася на конвеєр з ухвалення рішень конституційною більшістю, а Кабінет Міністрів залишається «урядом ноунеймів». Українська влада надає забагато аргументів бажаючим називати нашу державу failed state («недодержава» — Ред.).

Прагнення США забезпечити щонайшвидше проведення виборів в Україні не є ідеєю, яка оволодіває масами всередині країни, проте більшість політичних гравців розпочали підготовчі роботи на цьому напрямі. Оскільки зупинити цей процес навряд чи можливо, обмежимося нагадуванням про те, що вибори для світової спільноти — не лише певна кількість бюлетенів в урнах для голосування, але й міжнародне визнання процесу волевиявлення.

Кремль розуміє це, тому вправно інфікував Білий Дім «глибоким занепокоєнням» про стан української демократії. Фаворит Путіна у цих майбутніх перегонах — загальний хаос, організувати який російські спецслужби готові просто зараз

Мета Кремля очевидна — показати на прикладі України, що жодна країна з уявної сфери впливу РФ не повинна опиратися. Це не Мюнхен-1938, не Ялта-1945, це квінтесенція кремлівського мислення і прагнення диктувати свою волю. Не розвалившись під першими ударами російської армії у лютому 2022 року, Україна довела власну суб’єктність, проте не зуміла переламати ставлення низки світових політичних акторів. Сильна Україна навряд чи потрібна комусь, крім її громадян, і це необхідно усвідомлювати. Іншим глобальним акторам доцільність існування незалежної і потужної України необхідно доводити.

Європейська дилема

Виступ віцепрезидента США Джей Ді Венса на Мюнхенській безпековій конференції став не просто «чорною міткою», США продемонстрували готовність кардинально змінити політику щодо Старого Світу. Ще більш самотніми європейці відчули себе після лютневої суперечки у форматі Трамп+Венс проти Зеленського, яка має всі шанси потрапити до підручників з дипломатії. 

З одного боку, ЄС та США залишаються економічними конкурентами, на чому наголошує Дональд Трамп. З іншого боку, без європейського компоненту НАТО значною мірою втрачає свій сенс, і це добре розуміють ті, хто порадив 47-му президенту США наголошувати на необхідності збільшення військових витрат країнами Старого Світу. 

Разом з тим між усвідомленням необхідності (через підписання комюніке про схвалення плану ReArm Europe лідерами країн ЄС) та суттєвим збільшенням витрат на оборону обов'язково мине час. Який будуть розтягувати не лише прихильники порозуміння з Кремлем, але й представники європейських країн, які рівняються на Вашингтон. Буде насправді непросто.

Проте не варто відкидати ще низку цікавих фактів. Показну рішучість Еммануеля Макрона, готовність Кіра Стармера виступати у ролі модератора «коаліції рішучих» попри Brexit, активність скандинавських країн у питаннях допомоги Україні. Тут можна пригадати слова генерального секретаря НАТО Марка Рютте «Європа вже не живе у мирі, Європа ще не живе у війні». Вибір парадигми розвитку ситуації залежить сьогодні від самих європейців. 

Президент США Дональд Трамп і генсек НАТО Марк Рютте в Овальному кабінеті Білого дому, 13 березня 2025. Фото: MANDEL NGAN/AFP/East News

Кремлівська спокуса

Багато говорять про те, що у Кремлі зараз захлинаються шампанським, адже перебіг подій підтверджує давню гіпотезу Путіна «Будь-яку західну владу можна пересидіти». Це переконання ґрунтується на якісному вивченні західних політичних процедур російськими спецслужбами, які не соромилися проводити «практичні заняття» в електоральних кампаніях країн Заходу.

Росія вивчила політичні механізми Заходу куди краще, ніж її опоненти вивчили її сутність

Владімір Путін не лише хоче повернутися до клубу керівників провідних країн світу (далеко не факт, що його уособить створення ситуативного формату Росія – США – Китай). Його мета полягає у максимальній дезорганізації Заходу, послабленні НАТО та посиленні суперечностей між США і Європейським Союзом. У такий екстенсивний спосіб Кремль намагається наростити власний світовий вплив. На руку Росії згорнуті на сьогодні економічні контакти із США та масштабні санкції, які Кремль прагне послабити за будь-яку ціну.

Загалом Путін вже досягнув доволі серйозного успіху: найбільша в сучасному світі російсько-українська війна завдяки позиції США буде призупинена без покарання агресора й заходів, спрямованих на його нейтралізацію. Відтак питання відновлення бойових дій в Європі — це лише питання часу

Адже ані логіка поведінки Путіна (або його можливого наступника), ані аргументи трансатлантичних путінферштеєрів найближчим часом кардинально не зміняться. Політика Трампа створює вкрай хиткий і тимчасовий баланс у Європі, щось на кшталт «паскудного миру», стан якого підсилюється психологічними особливостями Трампа. 

Як читати сигнали?

  • Насамперед розуміти, що адміністрація Дональда Трампа не надто переймається моральними обмеженнями й готова діяти «за законами джунглів»;
  • Пам’ятати, що Владімір Путін і Сі Цзіньпін не залежать від результатів виборів, на відміну від європейських та американських політиків;
  • Усвідомлювати, що команда Дональда Трампа часто видає бажане за дійсне, мало переймаючись спричиненим ефектом;
  • Не забувати, що процес ухвалення політичних рішень в Європі суттєво відрізняється від аналогічних дій всередині США, РФ чи Китаю;
  • Тверезо оцінювати спроможність Росії вкидати фейкові й дезінформаційні повідомлення до світового інформаційного простору;
  • Шукати ознаки опори на цінності, а не вартість того чи іншого активу, незалежно від ступеня його глобальності;
  • Розуміти, що переговори про припинення російсько-української війни не можуть бути блискавичними з огляду на характер цієї війни.
20
хв

Обмін сигналами

Євген Магда
голос америки закриття мирослава гонгадзе

Пам’ятаю, як пізно ввечері тато налаштовував радіо, щоб спіймати хвилю «Голосу Америки» чи «Радіо Вільна Європа» й дізнатися, що насправді відбувається в Польщі та за «залізною завісою». Я була дитиною, але розуміла, що беру участь у чомусь забороненому, про що не можу розповідати подругам у школі.

Думаю, це був спільний досвід багатьох мешканців країн колишнього радянського блоку аж до 1989 року. Ми добре пам’ятаємо, яку роль відігравав доступ до вільних ЗМІ у країнах, де дозволений був лише один, пропагандистський, урядовий канал. Так і зараз у багатьох місцях, де панують диктатори — у Білорусі чи Росії, або там, де демократія під серйозною загрозою, як сьогодні у Грузії.

І важко не відчувати, що Сполучені Штати Дональда Трампа вже понад місяць реалізують мрію Кремля. Адже як інакше можна зрозуміти заяву Білого Дому про те, що закриття «Голосу Америки» та «Радіо Вільна Європа»/«Радіо Свобода» означає, що американські платники податків більше не будуть фінансувати «радикальну пропаганду»?

Це відбувається під час гібридної війни, коли для Росії пропагандистський вплив і поширення дезінформації є такими ж важливими, як і підкорення України.

Закриття мовника «Голос Америки», який був створений у 1942 році для боротьби з нацистською пропагандою, є жахливим і символічним на тлі того, що Венс нещодавно заявив у Мюнхені про Європу, а також відкритої підтримки ним і Маском ультраправої німецької партії AfD.  

Закриття цих легендарних і важливих для демократій радіостанцій, а також, ймовірно, неминучий занепад багатьох дрібних незалежних ЗМІ через скорочення фінансування USAID — це великий ризик того, що абсолютне зло у вигляді авторитаризму й фашизму швидко відродиться.

Ми бачимо, як за останні два місяці було порушено багато меж і кордонів. Цілі роки подій відбулися за два місяці. І це не ті події і зміни, до яких ми звикли, в яких бачили розвиток, а мету політики — зробити світ кращим, більш справедливим, демократичним, таким, де поважають права людини.  

Останні зміни та рішення, що стоять за ними, відкидають нас на десятиліття назад. Вони кидають цілі суспільства в обійми дезінформації та пропаганди, яку фінансують авторитарні режими. Штати зраджують не лише Європу. Вони зраджують світ цінностей, які були фундаментом, на якому вони були побудовані. Цінностей, які Трамп, Венс і їхні союзники більше не цінують. Адже, на їхню думку, не Росія чи Китай є найбільшою загрозою для Європи, а… європейські демократії. А боротьбу з дезінформацією вони називають, як Венс у Мюнхені, цензурою.

Тепер лише одне може сказати напевно: у світі перевернутих значень ми маємо боротися за демократію, не озираючись на «дядька Сема».

20
хв

Боротися далі, не озираючись на Дядька Сема

Йоанна Мосєй

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Мій спосіб бути українцем

Ексклюзив
20
хв

Генерал Річард Ширрефф: Трамп фактично «в ліжку» з Путіним — і до цього треба звикнути

Ексклюзив
20
хв

Ера Трампа: США руйнують баланс, Європа шукає точку опори

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress