Натиснувши "Прийміть усі файли cookie", ви погоджуєтесь із зберіганням файлів cookie на своєму пристрої для покращення навігації на сайті, аналізу використання сайту та допомоги в наших маркетингових зусиллях. Перегляньте нашу Політику конфіденційностідля отримання додаткової інформації.
Постійні стреси впливають на наше життя. Фото: Shutterstock
No items found.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Сьогодні весела, сповнена ідей, натхнення, а вже завтра — вся у сльозах, не хочеш навіть з ліжка вставати. Вам знайоме це відчуття? Емоційні гойдалки — це сильні емоції, які можуть дуже швидко змінюватися. Перепади настрою мають купу причин, які часом навіть важко відфіксувати. Люди живуть у постійному стресі, відчувають довкола небезпеку, а додайте сюди ще побутові чи сімейні проблеми. Наскільки шкідливі такі емоційні гойдалки? Як навчитись їх контролювати? І що, власне, найбільше розхитує емоційний баланс? Про це — у новому відеоблозі психологині Юлії Квасниці.
Психолог, сексолог, член Європейської, Української та Польської асоціацій транзакційного аналізу, член Польського сексологічного товариства.
Має понад 5 років приватної психологічної практики. 12 років роботи в судовій системі (перша спеціальність юридична).
З березня 2022 року перебуває у Варшаві, працює та продовжує психологічну практику онлайн та офлайн.
R E K L A M A
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Рятуючись від війни в Україні, майже 200 тисяч українців знайшли прихисток у польському місті Вроцлав. Зараз, за даними центрального статистичного управління Польщі, кожен четвертий житель Вроцлава — українець. З перших днів війни місто допомагало нужденним. З’являлися шелтери, збирали гуманітарку для України. До допомоги доєдналась і фундація «Калейдоскоп культур», яка понад 10 років займалась культурними заходами й збереженням українських традицій. Тепер фонд зосереджений на наданні психологічної підтримки. Про те, що переживають українці за кордоном, як говорити з дітьми про війну та до чого слід готуватися суспільству, Sestry поговорили з Ольгою Овчаренко — психологинею та координаторкою команди психологів фундації «Калейдоскоп культур».
Ольга Овчаренко: «Багато питань щодо адаптації дітей у школі»
Діти питають: «Мої сусід і друг залишилися. Чому виїхали ми?»
Наталія Жуковська: Сьогодні «Калейдоскоп Культур» — серед тих громадських організацій, які продовжують допомагати українцям, надаючи психологічну підтримку. З якими проблемами до вас приходять українці?
Ольга Овчаренко: Насамперед вимушені мігранти звертаються з проблемами порушення стосунків, тому що більшість жінок приїхала до Польщі без чоловіків, а стосунки на відстані зберегти непросто. Є й інша категорія жінок, які приїхали сюди до чоловіків, які тривалий час працювали у Польщі. Звісно, вони не звикли разом мешкати, вести побут. Їм доводиться пристосовуватись, це теж створює певні труднощі. Зокрема, у комунікації дітей з батьками, найчастіше з татом. Якщо він не був присутній у житті дитини тривалий час, а зараз намагається привчити до свого порядку — буде опір з боку малечі.
Багато питань щодо адаптації дітей у школі. Проблема з поведінкою — найчастіша, на яку скаржаться вчителі батькам. Чому так відбувається? Дитина протестує. Наймолодшому моєму клієнту було 5 років. У дівчинки були істерики, вона кричала, що хоче до бабусі в Україну.
Батькам важко підтримувати дітей, бо їм самим хочеться кричати, плакати, сховатись…
Є діти, які не розуміють, навіщо їм вчитись у польській школі, вивчати мову, особливо якщо мама чи тато цього не роблять. Та й підхід до навчання і виховання дітей у Польщі інший. Якщо вчитель бачить, що дитина відстає у навчанні — обов’язково буде наполягати, щоб батьки звернулися за психолого-педагогічною допомогою. Польські вчителі і вихователі несуть карну відповідальність за те, якщо вчасно не зголосять про проблеми у розвитку дітей. А для українців це дуже великий стрес, адже зазвичай вони не розуміють, чому їхніх дітей відправляють до спеціалістів. Бояться, що дитина буде визнана психічно нездоровою.
Психоедукаційна функція Фундації полягає зокрема в тому, щоб витлумачити батькам цю культурну різницю. Пояснити, що їх ніхто не хоче образити чи нашкодити їм.
Під час занять з дітьми
Багато звернень українських вимушених мігрантів стосуються проживання важких почуттів, втрати сенсу життя, неможливості пристосуватись до змін, туги за домом.
Які історії вас вразили найбільше?
Якщо ми беремо, наприклад, схід України, бо до Польщі дуже багато українців приїжджають саме звідти, то це переважно історії про життя в окупації.
Одного разу до мене прийшла 30-річна жінка з трирічною дитиною. Дівчинка не розмовляла. Вона посміхалася, дивлячись на мене, але водночас робила дивний жест — затуляла очі й обличчя руками, ніби постійно ховалась.
Виявилося, що вони з мамою перебували близько місяця в окупації і часто сиділи у підвалі. Дитині на той момент було півтора роки. Вона вже починала говорити, нормально розвивалась. Але повністю перестала розмовляти під час перебування в окупації. До того ж на тлі стресу почався енурез. Отямившись у Польщі від пережитого, жінка зрозуміла, що у її доньки значні проблеми, плюс на це звернули увагу польські вихователі.
Окрім психолога, я порадила мамі звернутись до логопеда. Вже за півтора місяці роботи дівчинка почала говорити, щоправда, тільки склади, характерні для однорічного розвитку дитини. Вона перестала ховатися і затуляти обличчя руками. Корекційна підтримка дівчинки продовжується. Взагалі робота з травмою — тривалий процес.
Ви багато працюєте з дітьми. Що вони вам розповідають?
Що бачили військових, але лише завдяки розмові батьків змогли зрозуміти, ворог це чи ні. Дехто розуміється на зброї. У родині, де батько служить, діти більш напружені, відчувають страх і сум. У них постійні питання: «А якщо впаде щось на тата? А якщо з ним щось станеться і я ніколи його не побачу? А чи побачу я бабусю?». Також діти розповідали, що бачили, як у сусідній будинок «прилетіло». Часто це стається, коли діти з мамою їдуть додому на тиждень-два і стають свідками удару.
Були діти, які малювали свої кімнати в деталях — з надією, що скоро повернуться. Також був хлопчик, який малював катакомби. Він проговорював, що коли повернеться в Україну, то будуватиме бомбосховище, в якому треба жити. Взагалі, хлопці частіше говорять про те, що підуть до війська, пов’язують своє життя у майбутньому з тим, що розроблять спеціальну зброю.
Чи варто говорити з дітьми про війну? Як?
Варто, тому що це наша історія, яку ми не повинні приховувати. Потрібно пояснювати дитині, чому ви виїхали зі своєї країни. Інформацію слід доносити залежно від її віку і ситуації у родині. Якщо, наприклад, мама чи тато служать, то слід пояснити їхню відсутність і місію: «Тато чи мама бережуть кордони нашої держави, захищають наше місто». Якщо це родина, не дотична до війська, то акцент бажано робити на тому, що ми турбуємося про те, що відбувається в Україні — донатимо, робимо все, що у наших силах. Потрібно вчити дітей розділяти відповідальність. Тому що їм властиво вважати, що за певних обставин винними є саме вони.
Під час тренінгу
Ще одна річ: часто діти виїжджали з України, не бачивши бойових дій. І вони не розуміють, чому поїхали. Батькам говорять, що війни немає: «Ну, подивіться, мій
сусід і друг там залишилися. Чому виїхали ми?». Мене чимало батьків питали, чи треба дітям давати обіцянку на повернення.
Якщо дитині відразу сказати, що ні, ми ніколи не повернемось, то її стан погіршиться
Не обманюйте — говоріть або правду, або речі, наближені до правди.
Вимушеність переїзду — головна причина психологічних проблем українських біженців
Чому вимушені мігранти страждають відчуттям провини за власний комфорт і безпеку? Як боротися з таким станом?
У воєнного мігранта може бути так званий синдромом «вцілілого». Тобто почуття провини, що ти у безпеці. До того ж пригнічує засудження тих українців, які залишилися вдома. Це посилює депресивні стани. Що робити? По-перше, відділити від себе фактори, на які ти не можеш вплинути. По-друге, оточити себе людьми, до яких завжди можна звернутися за порадою, підтримкою чи просто гарним настроєм. По-третє, згадати свої способи подолання стресу. Комусь допомагає хобі — малювання, в’язання, читання, прогулянки.
Є чимало дієвих технік. Щоб хоча б трішки заспокоїти мозок, для початку слід повільно випити склянку холодної води. Подивитися і порахувати п’ять предметів, чотири звуки, смаки, доторкнутись до того, що поряд. Відчути себе у просторі, зосередитися на диханні. Також є вправа «Безпечна рука». Беремо свою руку, уявляємо, що вона несе у собі добро, піклування, любов. І можемо навіть уявити, від кого за життя ми це все отримували. Уявіть, як наповнюється ця рука приємними відчуттями. Відчуйте тепло і притуліть її до грудей. Зосередьтеся на тому, як через ваше тіло рука пропускає тепло. П’ять хвилин, які швидко знімають напруження, людина навіть засинає після цього. Але якщо почуття провини не проходить, раджу працювати зі спеціалістом.
У штаті працюють 14 психологів, і всі — українки
Олю, чому не всім вдається адаптуватись за кордоном? І як прийняти новуреальність?
Перший критерій — вимушеність. І це доведено американськими психологами, які працювали з біженцями з інших країн. Вимушений мігрант постійно у стані очікування, невизначеності. Адже якщо це мігрант, наприклад, трудовий, то він вчив мову, готував документи, він чітко розуміє, чому змінив країну і за яких умов повернеться. А ось вимушений мігрант не обирав переїзд, він не готувався до нього. Він постійно очікує на повернення додому. І у такому стані може перебувати багато років. У мене є клієнтка, яка приїхала до Польщі з двома дітьми. Її чоловік в Україні, але він може приїздити до них, бо одна з дітей в родині — з особливими потребами. Але ця жінка перебуває у постійному пригніченому стані. На роботу в Польщі йти не хоче. Каже, що має в Україні вакансію, яку для неї тримають. Хоча вона вже не працює там два роки. Вона вірить, що повернеться, бо у неї там будинок і багато планів. Вона хоче бути тільки вдома. Але заради дітей мусить бути у Польщі. І ось ця вимушеність, як ярмо, яке на тебе одягли і ти мусиш його тягнути. При цьому не завжди розумієш, для чого саме ти це робиш. Чому не розумієш? Бо якщо у стані стресу і паніки ти втікав і тобою керувало бажання вижити, то за два роки, живучи у мирній країні, не чуючи сирен тривоги, тобі починає здаватися, що все вже нормально. І виникає питання: «Чого ти мусиш сидіти за кордоном?». І оцей внутрішній опір обтяжує найбільше.
Звичайно, є й успішні історії, коли жінки відкривають тут бізнеси, коли вони реалізовуються навіть після вимушеної міграції. Нещодавно одна моя клієнтка сказала: «Я зрозуміла різницю між друзями з України і іноземцями — це хімія, яку я відчуваю, коли спілкуюся з людьми зі свого краю. Словами це не пояснити». Це невидимий зв’язок, який буде відчуватись завжди. Ось чому я прогнозую, що коли закінчиться війна, дуже багато людей повернуться додому.
Фундація «Калейдоскоп культур» нині зосереджена на наданні психологічної підтримки
Попереду подолання колективної травми
Українці не соромляться звертатися за психологічною допомогою?
Іноді соромляться. Особливо, коли ми приїжджаємо до хостелів, де проживають українці.
Пропонуємо їм поспілкуватися з психологом. У відповідь зазвичай чуємо, що у них немає психологічних проблем. Притому, що серед них є люди з Бучі, які жили в окупації і бачили жахливі речі. В однієї жінки, наприклад, закатували чоловіка
Ці люди кажуть, що їм не потрібен психолог. І я навіть розумію, чому так. Тому що вони живуть разом, одна одну знають і бояться, що їхні проблеми вийдуть за межі їхнього простору. Тобто це теж питання безпеки. Ці жінки нікому не довіряють. Зокрема, психологам.
А чи є, наприклад, правила, котрі, якщо їх дотримуватися, допоможуть без ліків покращити свій психічний стан?
Є копінг-стратегія, яка довела свою ефективність — почати комусь допомагати. Волонтерити, турбуватись, опікуватись, шукати тих, кому ти можеш допомогти. Наприклад, можна доєднатися до нашої фундації. Це теж форма подолання наслідків стресу. Потрібно говорити з людьми, правильно налаштовуватися, самонавчатися, опановувати щось нове. Мозок слід тренувати. Іноді для заспокоєння достатньо пройтися вулицею.
Часто після консультації я кажу: «Пройдіться ногами, не їдьте транспортом»
І це теж спрацьовує. У кожного свій механізм для опрацювання важкого досвіду. Хтось тікає, хтось завмирає, хтось починає боротися за свободу і незалежність.
Ольга Овчренко:«Багато звернень українських вимушених мігрантів стосуються проживання важких почуттів, втрати сенсу життя, неможливості пристосуватись до змін, туги за домом»
З якими психологічними викликами доведеться боротися психологам і психотерапевтам після закінчення війни?
З багатьма. По-перше, — не прожита, довготривала втрата. По-друге, вже є військові з контузіями, з ПТСР (посттравматичний стресовий розлад) та іншими наслідками досвіду війни. По-третє, буде адаптація сім’ї до ветерана та реадаптація ветерана до мирного життя. Українцям, які будуть повертатися в Україну, теж заново доведеться адаптуватися. Вимушеним мігрантам по поверненню доведеться будувати життя знову з початкової точки. Буде зміна сімейної системи, пов’язана з тим, що діти повиростали, змінились ролі, трансформувались відносини у родині. Чимало дітей втратили своїх батьків і вже ніколи їх не побачать. Викликом також буде значна колективна травма. І тут надія тільки на те, що ми будемо об’єднуватись, а не загострювати ворожнечу. Бо якщо ми станемо порівнювати, говорити, що комусь легше, комусь важче, ми не допоможемо ані собі, ані іншим. Суспільство має бути готовим до значної реконструкції цінностей, зміни тих опор, на які спиралось до війни.
«Заохочуйте ветерана підтримувати зв'язок з побратимами»
Тетяна Виговська: В Україні офіційно близько 1,2 млн ветеранів, а після завершення війни ця цифра тільки зросте. Надзвичайно гостро постає питання адаптації до цивільного життя. Як краще допомогти українським військовим інтегруватися у мирне життя після повернення з фронту?
Джон Генден: Як колишній військовий я пам’ятаю величезну складність виходу з армії та повернення до цивільного життя.
Найкращий спосіб допомогти — це дати багато часу для перехідної фази, проявити максимальну терплячість. Перше правило — не ставити детальних питань про досвід на фронті. Якщо ветерани захочуть поговорити про це, вони самі це зроблять. У британських військових колах існує неписаний кодекс — «Ніколи не говори з цивільними про свою діючу службу».
Наступне правило — заохочуйте ветерана підтримувати зв’язок зі своїми побратимами по службі, військовими громадськими організаціями, спілками. Благодійні фонди, гуманітарні організації соціального спрямування, які надають індивідуальну допомогу в перехідний період, також можуть бути корисними. Особливо якщо працівники цих організацій самі є військовими або ветеранами.
Англійський психотерапевт, колишній військовий, автор бестселерів «Подолання бойового стресу» і «Запобігання самогубству» Джон Генден. Приватний архів
— Як ваш військовий досвід вплинув на ваше розуміння стресу і його наслідків?
— Суттєво. Моя військова служба, а також 20 років роботи тренером військових соціальних працівників і лікування ветеранів значно поглибили моє розуміння. Тож я вважаю, що найкраще можуть надавати допомогу ветеранам ті спеціалісти, які також служили й отримали досвід війни.
— В Україні існує підтримка для ветеранів, які хочуть відкрити бізнес, але далеко не кожен ветеран бачить себе підприємцем. Однією з проблем є повернення військового до мирної професії. Той же водій із ЗСУ може відносно легко знайти роботу, а, наприклад, оператору безпілотників вже важче. Через відчуття себе «непотрібним» можуть виникати внутрішні конфлікти. Як допомогти?
— У цивільному житті справи йдуть повільніше, ніж у військовому. До демобілізації варто готуватися наперед. Поміркуйте, яку майбутню цивільну роль ви могли б або хотіли б виконувати? В цьому питанні потрібно пам’ятати про правило «6П» — «Правильна Підготовка Попереджає Принизливо Погану Продуктивність».
Також я можу дати такі загальні поради військовим для покращення їхньої адаптації після повернення з війни:
1. Не впадайте в песимізм через відмови Пошук роботи — це природний процес, який потребує терпіння і часу. Відмови не завжди свідчать про ваш непрофесіоналізм, а часто залежать від інших факторів, як-от конкуренція чи обмежена кількість вакансій. Важливо не сприймати відмову як особисту поразку. Для ветеранів це може бути складніше, оскільки перехід з військового середовища до цивільного потребує адаптації, але наполегливість — ключ до успіху.
2. Приймайте зміни Життя у мирному середовищі суттєво відрізняється від життя в армії. Це інший темп, інші вимоги, інша соціальна взаємодія. Замість чинити опір змінам, спробуйте прийняти їх як частину вашого нового розділу життя і нові можливості.
3. Знизьте поріг своїх очікувань Не завжди вдається відразу знайти роботу, яка відповідатиме вашому досвіду чи статусу, який ви мали у військовій службі. Це нормально. Почніть з малого і поступово рухайтеся до своїх цілей. Занадто високі очікування можуть призвести до розчарування.
4. Замініть військовий жаргон на цивільний Чимало термінів і звичок, які є природними у військовому середовищі, можуть бути незрозумілими для цивільного суспільства. Наприклад, замість військових скорочень чи спеціалізованих термінів використовуйте простіші, загальноприйняті слова. Це допоможе налагодити кращу комунікацію з роботодавцями, колегами і знайомими.
5. Дотримуйтесь власних стандартів Попри те, що перехід до цивільного життя може здаватися викликом, важливо не втрачати своїх цінностей і принципів, які формували вас як особистість. Ваші стандарти — це те, що допомагає вам зберігати цілісність, підтримувати дисципліну і будувати стосунки на засадах взаємоповаги.
6. Наскільки це можливо — насолоджуйтесь поверненням до цивільного життя Перехід до мирного життя — це не лише виклик, але й можливість відкрити нові горизонти. Ставтеся до цього як до нового етапу, який дозволяє знайомитися з новими людьми й пробувати те, на що раніше бракувало часу. Кожен ваш крок уперед — це перемога, і важливо радіти кожному з них.
Успішні приклади і британський досвід
— Які у вашій практиці є приклади успішної інтеграції військових у суспільство, якими ви могли б поділитися?
— Я наведу два приклади. Один стосується колишнього армійського офіцера, якому вихід з армії дався дуже важко, Він потрапив у глибокий стан скорботи, втративши зв’язок зі своїми побратимами. У нього був ПТСР, який розвинувся в результаті двох бойових операції — в Іраку й Афганістані. Він мав дворічного сина і дружину, з якою постійно сварився, а з ними ще жила теща. Ветеран став думати про суїцид.
Рідні спонукали його шукати роботу, але він довго не міг знайти «своє», поки не побачив цікаву пропозицію в одній будівельній фірмі. Там шукали демобілізованих військовослужбовців, які були унтерофіцерами (військове звання і категорія молодшого командного, умовно відповідає сержантському корпусу — Авт.), а наш ветеран був ворентофіцером першого класу (умовно відповідає нашому штаб-сержанту). Причина, чому ця будівельна компанія шукала саме таких працівників, полягала в тому, що військові звикли керувати людьми і думати про ефективність, і саме ці якості тут були потрібні. Військовий пройшов тренінговий курс і став чудовим перевіряючим якості у цій компанії.
.Другий випадок стосується колишнього королівського морського піхотинця, який підтримував зв’язок зі спілкою офіцерів своєї військової частини та місцевим осередком цієї організації. Він взяв на себе їхній вебсайт, оновлював його та додавав різні записи. А потім разом з дружиною купив місцевий паб і ресторан. І найняв інших побратимів, які вміли готувати. Вони створили успішний ветеранський бізнес, в якому працювало 5-6 осіб.
— Через війну в Україні виріс відсоток розлучень. Вимушена розлука негативно впливає на шлюб. Нерідко після повернення військового з війни у родині доводиться віднаходити втрачену гармонію. Чи є тут якісь рецепти?
— Для партнерів ветеранів і ветеранок, а також їхніх батьків рекомендую переглянути воєнну драму «Цілісно-металева оболонка» (Full Metal Jacket). Задля розуміння, що відбувається у свідомості вашого ветерана. За сюжетом, дружина військовослужбовця, який повернувся з війни, не розуміє, через що він пройшов. Я пам’ятаю сцену, де вони стоять на кухні, чистять моркву, і він просто не може впоратися із буденністю, одягає військову форму і повертається на фронт.
Те, що здатне допомогти, — це групи підтримки. Подружня терапія дуже корисна, але бажано від організацій, що працюють саме з військовими чи ветеранами.
Є п’ять речей, які мають знати родини військовослужбовців:
1. Це нормально, що ПТСР ветерана впливає на всю вашу сім’ю. 2. Зверніться за допомогою, якщо це необхідно. 3. Пам’ятайте, що це не ви маєте ПТСР, але у вас теж можуть бути симптоми. 4. Будьте поруч із ветераном. 5. Не здавайтеся!
Поцікавтеся, які організації з підтримки ветеранів є у вашому регіоні. У Великій Британії існує велика кількість таких служб. У нас створено цілу систему таких осередків, і родини знаходять їх ефективними й корисними, адже отримують там підтримку від однодумців.
— Як підтримати сім’ї, які втратили близьких на війні? Яка тут місія громади?
— Більшість людей переживає втрату, глибоке горе й біль як природний процес, і необхідно уникати того, щоб це було класифіковано як психічне захворювання, синдром чи розлад, які може пропонувати біомедична психіатрія.
Варто уникати психотропних препаратів, якщо це можливо, за винятком короткотермінового використання. Зазвичай у своїй практиці я рекомендую не більше, ніж два-три тижні, у малих дозах, якщо це взагалі необхідно.
Також потрібно уникати «самолікування» алкоголем, нікотином, вуличними наркотиками чи препаратами без рецепта.
Для тих, хто переживає втрату близької людини, корисно щороку відзначати її день народження. Це може стати важливим ритуалом. Також можна створити пам’ятну скриньку загиблого товариша. Це може бути невелика коробка з медалями, особистими листами, цінними речами, які належали цій людині
Якщо ж симптоми горя і втрати дуже довго не зникають, потрібно звернутися за професійною допомогою. Бажано, щоб консультант або терапевт мав військовий досвід чи глибоке розуміння військової культури — тоді це набагато ефективніше.
У нас у Великій Британії вже багато років існує організація SSAFA — Асоціація сімей солдатів, матросів і авіаторів (Soldier’s, Sailor’s and Airmen’s Families Association). Можливо, в Україні є щось подібне? Якщо ні, варто було б перейняти цю модель, яка довела свою ефективність для багатьох ветеранів. SSAFA надає підтримку людям, які переживають втрату близьких.
В Америці є організація під назвою TAPS (Tragedy Assistance Program for Survivors), на сайті якої багато корисної інформації по темі. Групи TAPS вчать трансформувати горе в сприйняття місії загиблого героя, надавати сенсу й мети його життю заради служінню батьківщині. Це дуже цілеспрямований і обнадійливий підхід до втрати.
Ще один приклад — так званий Purple Pack (Пурпурний пакет). Посібник з підтримки сімей військових, які загинули. Онлайн-ресурс з великою кількістю інформації про пільги, благодійні організації, фонди допомоги тощо. В Україні також може бути створений подібний сервіс, який дає членам сім’ї, що переживають втрату, відчуття контролю над ситуацією.
Для дітей, чиї батьки загинули в бою, у британській армії теж є система підтримки. Наприклад, сайт Scotty’s Little Soldiers (Маленькі солдати Скотті).
Взяти флешбеки під свій контроль
— Ветеранів часто переслідують такі «привиди війни», як тригери і флешбеки. Які техніки можна запропонувати військовим для подолання флешбеків?
— Я одразу ж посилаюся на свою книгу «Подолання бойового стресу: 101 техніка для відновлення», яка вже перекладена українською і готується до друку. У першому розділі йдеться про тригери (ситуації, люди або місця, які нагадують про травматичну подію — Ред.), і там представлено п’ять ефективних технік. Одна з них — «Діафрагмальне дихання». Часто тригери можуть призвести до різкого вдиху. Ця техніка дозволяє контролювати своє дихання і себе.
Коли з’являється тригер, візьміть під свій контроль зір, звуки, запахи, смак, тілесні відчуття. Потім повільно вдихніть, використовуючи діафрагму, рахуючи до семи. Далі повільно видихніть на рахунок 11, використовуючи діафрагму: живіт втягується на видиху та випинається на вдиху. Такий тип дихання відомий як «техніка 7/11». Практикуйте це протягом кількох хвилин 6-7 разів на тиждень протягом 6-8 тижнів. За цей час техніка повністю закріплюється, і її можна використовувати у будь-який час.
Діафрагмальне дихання має неабиякий вплив та антистресову ефективність, заохочую опанувати цю техніку.
Другий розділ моєї книги присвячений флешбекам, у ньому описано шість технік. А третій розділ стосується нав’язливих думок, що може бути складнішою проблемою, адже такі думки виникають як вдень, так і вночі. Наприклад, спогади про бойові дії, обличчя ворога, сцени крові та поранень — усе це може створювати великі труднощі. У цьому розділі описано 15 ефективних технік.
Одна важлива деталь про тригери і флешбеки: якщо ветеран оволодів технікою боротьби з тригерами, це може запобігти розвитку флешбеків. Іншими словами, якщо тригер зупинений, флешбек не розвивається.
— За даними міністерства здоров’я України, станом на 2023 рік понад 20 тисяч людей у країні мають офіційно підтверджений діагноз «посттравматичний стресовий розлад» (ПТСР): Які інноваційні підходи у світі сьогодні використовують для лікування цього розладу?
— У цій сфері лідирують Департамент у справах ветеранів у США та військові благодійні організації у Великобританії. На жаль, американський приклад демонструє, що там домінує медикаментозне лікування, яке далеко не завжди допомагає. Такі методи лікування забезпечують обмежене полегшення, плюс чимало ветеранів потім страждають від серйозних і довготривалих побічних ефектів від одного, двох або навіть цілого комплексу препаратів.
Взагалі, термін «ПТСР» було введено біомедичними військовими психіатрами під час війни у В’єтнамі в 1960-70-х роках, і він є проблемно-орієнтованим діагностичним ярликом.
Канадський військовий ветеран, полковник Стефан Греньє запровадив інший термін — COSI (Combat Operational Stress Injury). Він мені більше до вподоби. Термін COSI іноді використовують як альтернативу ПТСР, щоб підкреслити, що травматичний досвід може бути не одноразовим, а тривалим і накопичувальним. COSI також може розглядатися як спроба дестигматизувати термін ПТСР. Люди одужують від травм, але «розлади» можуть становити складнішу проблему.
Є кілька дієвих методик, які використовуються, зокрема, в Департаменті у справах ветеранів. Насамперед це терапія тривалого впливу (prolonged exposure therapy). Пацієнта просять детально розповісти про травматичну подію, щоб зменшити її вплив на повсякденне життя людини. Далі пацієнт поступово стикається із ситуаціями, яких уникає через страх і тривогу, пов'язані з травмою. Це допомагає потроху повернути почуття контролю.
Інша техніка — когнітивна терапія, яка широко застосовується, а також CPT (когнітивно-процесуальна терапія) і тренінг зі стрес-інокуляції (stress inoculation training). Це основні методи при ПТСР.
Моя методика — терапія відновлення після травм із фокусом на вирішення (solution-focused trauma recovery therapy) — також довела свою ефективність. Я викладав цю методику в Україні, зокрема у Львові та Києві, і будь-хто може її опанувати. Вона дійсно дієва. Головне уникати виключно фармацевтичних підходів, окрім короткострокових випадків.
У Великій Британії є організація PTSD Resolution — недофінансована, але найефективніша в питанні відновлення ветеранів. Кілька років тому вона провела дослідження, яке показало, що близько 81% ветеранів із психологічними травмами повністю одужали. Йдеться про бойові або операційні стресові травми. І це вдвічі вищий показник успішності, ніж у Національної служби охорони здоров’я, служб психічного здоров’я та організації Combat Stress, які добре фінансовані, але здебільшого використовують медичний підхід. PTSD Resolution — гарний приклад для України. Рекомендую перейняти саме їхній досвід.
Техніка «Лист собі від себе»
— Яка із технік, описаних у вашій книзі, особисто вам найближча і чому?
— Я б виділив дві. Про першу «Дихання 7-11» я вже згадував. Вона надзвичайно ефективна і принесла мені велику користь у подоланні власних тригерів. Вона допомагає ветерану швидко перейти зі стану неконтрольованого емоційного вибуху до стану контролю над своїми симптомами.
Друга техніка — це лист на «чорний день». Вона полягає в тому, щоб створити важливий лист собі від себе. Такий лист потрібно писати у хвилини відносного спокою та благополуччя і відкрити, коли ви проживаєте складний період у житті. Лист має містити список способів турботи про себе; список дбайливих людей, яким можна зателефонувати; нагадування про ваші позитивні риси; нагадування про духовні чи філософські переконання, що роблять вас сильнішими. Також додайте нагадування про те, чого ви вже досягли на шляху до одужання, які техніки виявилися для вас особливо корисними, а також ваші надії та мрії на майбутнє.
Я колись теж написав собі «лист на чорний день» у процесі свого відновлення, і ветеранам рекомендую мати одну або кілька копій цього листа в місцях, де вони зможуть швидко його знайти у недобрий день, щоб повернулися до початкової точки. Вони можуть думати: «Я ніколи не вирішу своїх проблем. Кого я намагаюся обдурити?» і так далі.
У важкі дні потрібно одразу знайти лист і зачитати його. Як показує практика, завдяки цій техніці «чорний день» закінчується «чорним ранком», бо до обіду людина вже повертається до нормального стану
— Чи можна назвати стрес ресурсом? Якщо так, то як його використати?
— Так, стрес можна вважати ресурсом. Нам усім потрібен здоровий рівень стресу, який грецькою мовою відомий, як «еустрес» (eustress). Він може мотивувати нас і допомагати досягати повного потенціалу. Але коли він досягає незручного рівня, він стає проблематичним. Знову ж таки грецькою це називають «дистрес» (distress), і саме з дистресом нам потрібно працювати.
— Як уникнути передачі психологічних травм від батьків до дітей?
— Це можливо лише завдяки забезпеченню ветеранів своєчасною та ефективною психологічною допомогою одразу після їхнього повернення.
Найгірший випадок, який я зустрічав, був із батьком мого шкільного друга. Він брав участь у боях під час Другої світової війни на Далекому Сході, а потім повернувся додому, але через кілька років був задіяний у Корейській війні. Він так і не розібрався зі своїми симптомами, придушував їх, був дуже дратівливим і гнівним. Ми з моїм шкільним другом обговорювали це і передбачали, що він, імовірно, стратив дуже багато ворогів під час своєї військової служби. Але він ніколи про це не говорив, був дуже конфліктним, його родина страждала, а тепер її третє покоління переживає наслідки його бойового стресу. Це жахлива ситуація, якої потрібно уникати за будь-яку ціну. Якби цей колишній солдат отримав ефективну допомогу після повернення з Кореї, я впевнений, усе було б інакше, і члени його родини були б врятовані від страждань.
— Яку роль відіграє суспільне визнання і вдячність у процесі реабілітації військових?
— Це дуже важливо — визнання суспільством і вдячність. Я знаю, що українське населення дуже пишається своїми героями, спостерігав це під час відвідувань України. Це може бути надзвичайно корисним у процесі реабілітації.
Мешканці Білої Церкви зустрічають бійців 72 бригади після повернення із зони бойових дій. Фото Тетяни Виговської
Щодо негативних прикладів, у 1970-х роках, коли американські військові ветерани поверталися додому з війни у В’єтнамі, багато з них стикалися з байдужістю після прибуття. І це суттєво ускладнило процес реабілітації. Вони не тільки мали пережити свій бойовий досвід, але й прийняти думку, що суспільство їх не підтримує і не цінує. Такого не повинно статися в Україні — навпаки. Щорічний День захисників і захисниць України 1 жовтня є чудовим приводом для вшанування пам’яті й подяки за внесок, який ветерани зробили під час своєї служби.
Прем’єр-міністр Великої Британії Кір Стармер закликає не дозволяти Путіну «грати в ігри» з припиненням вогню в Україні. За його словами, Москва намагається виграти час, тож Заходу потрібно не послаблювати тиск, а навпаки — посилювати підтримку Києва.
15 березня Стармер провів онлайн-зустріч «коаліції охочих», а у четвер, 20 березня, у Великій Британії європейські військові лідери обговорять можливість миротворчої місії в Україні. Західні держави переходять до «оперативної фази» забезпечення безпеки України, що включає як військову допомогу, так і посилення санкцій проти росії.
Що означає цей новий етап підтримки України? Чи можлива миротворча місія, і за яких умов вона стане реальністю? На ці та інші питання в ексклюзивному інтерв’ю виданню Sestry відповів британський генерал у відставці Річард Ширрефф, який обіймав посаду заступника Верховного головнокомандувача військами НАТО в Європі.
«Коаліція охочих» та безпека України
Марина Степаненко: Яку роль, на вашу думку, можуть відіграти міжнародні сили безпеки, що обговорюються в рамках «коаліції охочих»? Яких конкретних кроків можна очікувати від конкретних країн, а особливо, від Великої Британії?
Річард Ширрефф: Єдина роль, яку варто обговорювати, — це стримування майбутнього російського вторгнення в Україну. Виклик очевидний — Росія вже заявила через міністра закордонних справ Сергія Лаврова, що не погодиться на європейські миротворчі сили після припинення вогню. Це означає, що РФ треба змусити прийняти їх, і єдиний спосіб зробити це — перемогти росіян.
Росія повинна зрозуміти, що вона ніколи не зможе досягти своїх цілей в Україні, але цей меседж відсутній у нинішніх дискусіях
Будь-які сили мають бути здатними перевершити Росію. Сили чисельністю 30 тисяч без важкого озброєння не мають сенсу. Їм потрібна значна чисельність, протиповітряна оборона, високоточні ракети дальнього радіусу дії і всі можливості, необхідні для боротьби з Росією. І це масштабне завдання. Миротворчі сили повинні охоплювати до 1200 кілометрів фронту, здійснюючи розвідку і спостереження. Менше — неефективно.
Чому на першу зустріч лідерів на початку березня Велика Британія не запросила представників країн Балтії, що призвело до дипломатичного інциденту? Чи мають ці держави брати участь в обговореннях, зважаючи на пряму їм загрозу з боку РФ?
Звичайно, вони мали б їх запросити. І це було безглуздою помилкою і справжньою образою для наших друзів у країнах Балтії.
Що потрібно для створення та функціонування міжнародного миротворчого контингенту без участі США? Наскільки ефективними можуть бути такі сили?
Потрібно дуже багато. Передусім це має бути сила, здатна перевершити росіян. Отже, вона потребує значної кількості повітряних сил і засобів. Їй потрібні високоточні ракети великої дальності. Потрібні штурмові гармати. Потрібні HIMARS. Їй потрібне управління і координація. Їй потрібне супутникове спостереження, інформація, розвідка — дуже багато речей.
Оператори безпілотників 3-ї десантно-штурмової бригади працюють на позиціях поблизу лінії фронту. Фото: AA/ABACA/Abaca/East News
І для того, щоб бути справді боєздатною силою, їй потрібні усі можливості, які може надати Америка, а також, звичайно, протиповітряна оборона. Європа має дещо з цього. Але не все. І це означає, що Європа повинна зібратися з силами і знайти шляхи їх забезпечення, якщо вона хоче бути ефективною.
Враховуючи заяви Росії про категоричне несприйняття введення міжнародного контингенту, якими є реалістичні важелі тиску на Москву, щоб змусити її погодитися на подібний формат?
Потрібна європейсько-канадська стратегія, спрямована на надання Україні засобів для перемоги над Росією — військової техніки, логістики, боєприпасів, а також підтримки у реформуванні її збройних сил з метою максимізації їхньої спроможності. Першим кроком є забезпечення здатності України утримувати лінію фронту і зупинити просування Росії, яке, незважаючи на величезні втрати, продовжується дюйм за дюймом.
США відновили відкликану раніше допомогу, зокрема, передачу розвідданих, а втім, Європа має допомагати Україні нарощувати власну силу. Ключовим кроком є інвестиції. Україна продемонструвала неабияку швидкість і спритність у розробці і закупівлі нових озброєнь. Фінансування цих зусиль матиме вирішальне значення. Зрештою, єдиний шлях до миру — це поразка Росії.
Які важелі впливу можна використати, щоб цього досягти?
Я впевнений, що можуть існувати так звані важелі тиску. Я також зазначу, що Україна висуває ідею припинення вогню — як у повітрі, так і на морі — як потенційну відправну точку.
Однак я принципово не вірю, що Путін коли-небудь відмовиться від своєї мети ліквідувати Україну як державу
Це залишається його кінцевою метою — це те, що рухає його вперед. Росія — це режим, який процвітає на війні, який підтримує себе через конфлікт. Якщо Трамп запропонує Путіну вигідну для нього угоду, яка дозволить йому оголосити про перемогу і дасть йому час на відновлення армії, він неминуче зробить ще одну спробу «розчленувати» Україну. І це знову повертає нас до критичної потреби в потужних силах для заспокоєння і стримування Москви.
Переговори США щодо завершення війни
Президент США Дональд Трамп вважає, що домовленості з Росією зможуть забезпечити довготривалий мир для України. Чи є історичні або військові прецеденти, які свідчать про те, що подібні угоди можуть бути використані Росією для перегрупування сил перед новим наступом?
Саме так. Трамп дурить себе, якщо вважає, що зможе домогтися припинення вогню, яке призведе до тривалого миру без поразки Росії. Поки що він вимагає від України всіх поступок.
Він поводився жорстоко з вашим президентом. Ми бачили цей прояв ненависті, грубості, неввічливості в Білому домі пару тижнів тому. Що він вимагав від Путіна? Нічого. Це все, що я можу сказати. Путін і Трамп. Трамп фактично «в ліжку» з Путіним, і ми повинні до цього звикнути.
Британський законодавець Грем Стюарт висловив припущення, що президента Сполучених Штатів Дональда Трампа протягом десятиліть готували спецслужби Кремля. У Сенаті США теж цікавляться, чи не є чинний президент частиною кремлівської агентури. Як ви оцінюєте такі закиди?
Є багато вагомих доказів, які свідчать про те, що якщо Трамп і не був фактичним агентом Росії, то принаймні він фінансувався нею в 90-х роках. Окрім того, його виборча кампанія була профінансована Росією у 2016 році. І Путін, і Трамп знали про це.
Все це робить Трампа зобов'язаним перед Росією. І я думаю, що те, як він поводиться, демонструє, що він, перш за все, корисний ідіот Путіна
Як, на вашу думку, можуть вплинути підходи Трампа, який бажає швидких рішень та апелює ультиматумами, на загальний формат перемовин з Росією?
Трамп обманює себе, якщо думає, що зможе досягти тривалого миру, тому що Росія не готова йти на жодні поступки, не відступила ні на йоту від своїх вимог щодо «розчленування» України.
Генерале Ширреффе, майже місяць тому Дональд Трамп раптово звільнив генерала Чарльза Брауна-молодшого з посади голови Об'єднаного комітету начальників штабів, а також ще п'ятьох високопосадовців Пентагону, зокрема першу жінку-начальника військово-морських операцій, адмірала Лізу Франчетті. Як подібні рішення впливають на оперативну ефективність американської армії та довіру військових до цивільного керівництва?
Це точно не допомагає Президенту. Вищий офіцерський склад американських збройних сил був відібраний не за політичними уподобаннями, а за військовими здібностями і розсудливістю. І за їхню здатність давати поради вищим політичним лідерам. Саме так працюють демократії.
Вище керівництво збройних сил існує для того, щоб надавати аполітичні поради, а далі вже справа політиків — ухвалювати рішення. Не політикам належить призначати людей, які будуть виконувати їхні політичні замовлення. Отже, це не піде на користь моральному духу американських збройних сил і їхньому потенціалу.
Різні підходи. Європа та США
Зараз ми бачимо, як Європа та США йдуть діаметрально протилежними шляхами: Трамп наполягає на компромісах, тоді як європейські лідери розуміють, що поразка України означатиме загрозу для безпеки ЄС. Чи можливе створення нового формату безпекової співпраці між Європою та Україною у випадку, якщо США вирішать безповоротно обмежити свою участь у забезпеченні безпеки України?
Європа і Канада повинні визнати, що Америка фактично зреклася свого лідерства у вільному світі. За Трампа США стали більш близькими до Росії, ніж до Європи — практично попутниками Путіна.
Ми побачили це, коли США проголосували разом з Росією та Північною Кореєю проти європейської резолюції, яка засуджувала російську агресію в Україні. Сигнали були чіткими — не лише з Мюнхенської конференції з безпеки, але й від Путіна, Трампа, Геґсета та Венса. Геґсет висловився чітко: Америка більше не гарантуватиме безпеку Європи. Це ставить серйозні питання щодо існуючих структур, зокрема НАТО.
Тепер Європа і Канада повинні розробити альтернативну систему безпеки — можливо, на основі НАТО, але з інтеграцією України в це рівняння. Необхідне стратегічне і творче мислення
Гарантії безпеки та інтеграція в НАТО
Усі ми спостерігали за переговорами у Саудівській Аравії, де США пропонували повне припинення вогню, а потім переговори про довгострокове мирне врегулювання. А Україна хотіла припинення вогню лише в повітрі і на морі, а на суші — продовження боїв до отримання гарантій безпеки. Як ви оцінюєте ці два сценарії? Що вони дають, чи навпаки, чим загрожують?
Україна ніколи не має погоджуватися на компроміси, яких вимагає Америка. Рубіо говорить про те, що Україна повинна відмовитися від територій заради миру, але насправді він пропонує віддати українців в обмін на тимчасову паузу в бойових діях.
Він очікує, що президент Зеленський віддасть під російський контроль вільних українських громадян, які проживають на територіях, які зараз не окуповані Росією. Це просто неприйнятно. Саме тому я залишаюся при своїй думці — я просто не бачу, щоб це кудись рухалося.
Якими мають бути реальні гарантії безпеки для України з боку США, Європи та НАТО, щоб вони не повторили долю Будапештського меморандуму?
Якби Америка все ще була на боці Європи і підтримувала Україну, єдиною гарантією безпеки, яка б дійсно мала значення, було б членство в НАТО. Але, з огляду на зміну курсу Америки, ми повинні розглянути нові рамки — європейсько-канадсько-атлантичну договірну організацію, яка спирається на НАТО. Цей альянс має не лише зміцнитися, ефективно функціонуючи без США, але й інтегрувати Україну.
Досягнення цієї мети, однак, є величезним викликом. Це вимагає спочатку перемоги над Росією, а потім створення надійної сили стримування в Україні. Це найважливіші питання, які мають бути вирішені протягом наступних трьох-п'яти років
Європа має шукати альтернативу США. Фото: ОПУ
Ви наголошуєте на співпраці у сфері безпеки між Європою та Канадою, але з огляду на розбіжності в Європі, чи бачите ви появу менших регіональних безпекових альянсів, якщо США вийдуть з НАТО? Наприклад, чи можуть країни Балтії сформувати власний оборонний пакт або Вишеградська четвірка створити окремий безпековий альянс? Чи призведе фрагментація НАТО до утворення клаптикового полотна з менших коаліцій чи це малоймовірно?
Дуже ймовірно, що майбутня європейсько-канадська система безпеки обертатиметься навколо «коаліції охочих» — країн, які щиро віддані колективній обороні. Такі країни, як Угорщина під керівництвом Орбана, який позиціонує себе як ще один корисний ідіот Путіна, повинні бути просто виключені. Якщо вони відмовляються робити внесок в європейську безпеку, нехай засохнуть на лозі.
Переважна більшість, однак, буде стояти разом. Ви вже можете бачити це на прикладі Паризької конференції, в якій взяли участь близько 20 країн — не лише європейські союзники, але й партнери, такі як Австралія, Японія, Південна Корея і навіть Ірландія. Ці країни визнають, що європейська безпека є спільним інтересом і що найкращий спосіб її забезпечення — це співпраця з країнами-однодумцями.
Титульне фото: AA/ABACA/Abaca/East News
Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»
Президент Франції Еммануель Макрон вже говорить про незворотні зміни у відносинах зі США, називає Росію прямою загрозою, наголошує, що мир не дорівнює капітуляції України, і пропонує поширити ядерну парасольку Франції на союзників. Польський прем’єр Дональд Туск заявив, що Польща почувалася б у більшій безпеці, якби мала власний ядерний арсенал. Мовляв, Україна стала жертвою нападу, бо позбулася своєї ядерної зброї. Німеччина — на порозі повної зміни своєї безпекової концепції. Майбутній канцлер Фрідріх Мерц більше не вважає США надійним партнером і певен, що Європа має створити власні оборонні структури. Він припустив, що вже до червневого саміту НАТО може бути розроблено альтернативний формат для країн ЄС. Градус занепокоєння європейців підвищується на тлі безпрецедентного тиску адміністрації Трампа на Україну. CША демонстративно призупинили постачання озброєння і обмін розвідданими і погодились це розблокувати лише після перемовин у Саудівській Аравії 11 березня — в обмін на згоду України тимчасово припинити вогонь.
Чи були переговори в Джидді успішними для України і чи є підстави говорити про контури майбутньої мирної угоди? Чому Вашингтон демонструє високу лояльність до Москви? Чи пройдена точка неповернення у відносинах ЄС та США та що буде з Північноатлантичним Альянсом? Чи здатна Європа захистити себе і підтримати Україну без США?
Переговори в Джидді
Зустріч української та американської делегацій у Джидді тривала 8 годин. Уже це — свідчення того, що обговорювалося дуже багато деталей, які йшли важко, каже міністр закордонних справ України (2007-2009 рр.) Володимир Огризко. А втім, за його оцінкою, загалом можна говорити про певні позитивні зрушення. Насамперед — в підсумковій спільній заяві зафіксовано, що Україна погоджується на 30-ти денну зупинку вогню за умови, що аналогічну згоду дасть і Росія.
У Білому домі заявили, що зустріч української та американської делегацій була продуктивною. Фото: ОПУ
Режим тиші запрацює, як тільки Росія дасть згоду, заявив у вечірньому зверненні Володимир Зеленський. З його слів, Україна на перемовинах запропонувала тишу на 30 днів у небі та на морі, тобто відсутність атак дронами, ракетами, бомбами та далекобійною зброєю. А США запропонували спробувати встановити повне припинення вогню по всій лінії фронту.
Американці пішли далі від українських пропозицій, каже Володимир Огризко, і зараз для Росії настає, так би мовити, час «Ч»:
— Тому що очевидно, що хтось з американців, можливо це буде Віткофф, негайно полетить до Москви і запропонує ось такі кроки. Я не знаю, що ховається за формулами, що американці зобов'язалися представити там наше бачення питань безпеки. Я не думаю, що вони будуть прийняті апріорі, тому моє відчуття, що цього припинення вогню може й не бути, якщо росіяни зрозуміють, що їм нав'язують ті безпекові моменти, які для них є неприйнятними.
Або ж піде ситуація іншим шляхом — почнуться торги про безпекові аспекти при тому, що фронт буде мовчати
Перемовини в Саудівській Аравії схвально оцінили європейські лідери. Дональд Туск в Х написав, що, схоже, американці та українці зробили важливий крок до миру. І Європа готова допомогти досягти справедливого та міцного миру.
Трамп вже заявив — сподівається, що Росія погодиться на припинення вогню, і припустив, що цього тижня, можливо, поговорить із Путіним, про це повідомляє Reuters.Також президент США додав, що запросив би Зеленського повернутися до Білого дому.
Радник Трампа з нацбезпеки Майкл Волц на брифінгу за підсумками зустрічі у Джидді анонсував контакти з російською стороною найближчими днями. Він підкреслив — українська делегація дала чітко зрозуміти, що поділяє бачення миру президента США. Зі слів Волца, Україна не лише пристала на американську пропозицію про повне припинення вогню, але й детально обговорила, що потрібно для завершення війни і які можна дістати гарантії безпеки. Американська сторона сподівається, що Москва відповість миру «так», адже «м'яч тепер на боці росіян», заявив держсекретар США Марко Рубіо. Мовляв, якщо росіяни скажуть «ні», то ми дізнаємось, хто перешкоджає миру.
Рубіо: «Найкраще, що можуть зробити росіяни, це погодитися на пропозицію української сторони припинити вогонь та сісти за стіл переговорів». Фото: ОПУ
Невідомо, коли росіяни дадуть свою відповідь, а те, що стосується військової допомоги, то вона має бути відновлена негайно — і про це сказано публічно, зауважує Володимир Огризко:
— Це сигнал для всіх, що якщо ви не будете зговірливими, то військова допомога до України не лише не припиниться, а надходитиме далі. Я думаю, що це для росіян дуже чітке повідомлення про перспективи. Там, правда, немає нічого про економічні санкції, але, я думаю, тут одне від одного лежить недалеко. Тому це позитив. Безумовно, не варто говорити про якісь неймовірні зближення з цією адміністрацією, бо вона думає виключно про свої інтереси, явно не про наші. Але це все ж таки означає, що їхня пропозиція припинення вогню прийнята і це може стати шансом для майбутніх перемовин. Але повторюю — зараз буде дуже цікава реакція Москви.
Американський мирний інтерес
Мирна угода між Росією та Україною в короткостроковій перспективі виглядає дуже малоймовірною, каже науковий співробітник Atlantic Council Пітер Дікінсон:
— Припинення вогню можливе, залежно від ролі Америки та тиску, який Трамп зможе чинити на Росію за лаштунками. Однак поки що його зусилля були зосереджені на дистанціюванні від України та тиску на Київ, а якщо не буде серйозного тиску на Москву, Путін продовжить війну.
Видається так, що Сполучені Штати турбуються виключно про себе і про свої домовленості з росіянами, вважає науковий співробітник Національної академії оборони у Відні Густав Грессель (Gustav Gressel):
— Не думаю, що є реальний шанс укласти зараз якусь мирну угоду. США покинули Україну. Вони, здається, підписали Zusatzprotokoll (таємний протокол — відсилка до засекречених частин пакту Молотова-Ріббентропа, в яких йшлося про поділ Європи. — Авт.), щоб Україна повернулася до російської сфери впливу. І всі їхні публічні вистави, на кшталт того, що сталося в Овальному кабінеті, просто зрежисовані, щоб виправдати це перед своєю публікою. Те ж саме і з «миром».
США абсолютно не переймаються миром
Що стосується Європи, то невідомо, що ще є в пакті Трампа-Путіна, продовжує Густав Грессель:
— Судячи з коментарів Трампа, ми цілком можемо опинитися в одному кошику з Україною. Враховуючи це, ми повинні готуватися до самостійної боротьби. Зараз у нас є труднощі, але єдина альтернатива їхньому вирішенню та лікуванню — це стати російською колонією.
Стратегія перемов Трампа
Європа не знає як закінчити війну, заявив 7 березня Дональд Трамп, але знає він сам, а до того ж, за визначенням американського президента, війну хоче завершити Путін, з яким, зі слів Трампа, йому легше мати справу, ніж з Україною. Трамп також наголошує, що його бачення розвитку подій в Україні відрізняється від позиції української влади та європейських союзників — спершу він вимагає зупинити бойові дії, а вже потім вести мову про гарантії безпеки. Які можуть бути ці гарантії безпеки, незрозуміло, але і сам Трамп і його найвищі посадовці вже заявили, що в НАТО Україну не чекають.
Справжні переговори включають як «пряники», так і «батоги»: пропозиції, які принесуть вигоду в обмін на досягнення бажаного результату, та загрози покарання, якщо домовленості не будуть виконані. Америка майже не використовує жодного з цих підходів. Натомість вона приймає вимоги Росії без отримання жодних зустрічних поступок, окрім обіцянки завершити війну на умовах, які диктує Росія, зауважує старший науковий співробітник з питань Росії та Євразії Міжнародного інституту стратегічних досліджень Найджел Гоулд-Девіс (Nigel Gould-Davies):
— Спершу США ізолювали й стримували Росію, зараз нормалізують відносини з нею та розглядають нові можливості торгівлі й інвестицій. Спершу вони надавали Україні військову та фінансову допомогу для самозахисту, а тепер оголосили про припинення допомоги та, приміром, погрожували відключити життєво важливий супутниковий зв’язок Starlink, водночас вимагаючи доступу до українських корисних копалин на невигідних умовах.
Після 80 років гарантій безпеки Європі Америка скорочує свій захист до все меншого, невизначеного й дедалі більш сумнівного рівня. Віцепрезидент Джей Ді Венс навіть припустив можливість виведення військ з континенту — за деякими повідомленнями, це одна з вимог, що висунула Росія
Москва при цьому, навпаки, проігнорувала прохання, принаймні, про які відомо, що їх висувала Америка, продовжує Найджел Гоулд-Девіс:
— Коли американські чиновники попросили Росію призупинити атаки на українську енергетичну інфраструктуру перед початком переговорів, російські представники заявили, що таких атак не відбувається. Кремль також категорично відкинув можливість розміщення іноземних сил в Україні, незважаючи на припущення міністра оборони США Піта Хегсета про можливе залучення «європейських та неєвропейських військ» як «миротворчих сил в Україні».
Перспективи колективної безпеки
Президент Чехії Петр Павел вважає, що потрібно готуватися до сценарію, в якому Європа залишиться без військової підтримки США. Мовляв, підтримувати Альянс зі США потрібно, але варто готуватись до того, що увесь ЄС чи його частина залишиться наодинці. Тезу про те, що США мають вийти з НАТО і не платити за безпеку Європи, просуває один з найближчих соратників Трампа — Ілон Маск.
Трамп може не вивести Америку повністю з Північноатлантичного альянсу, але стаття 5 вже під питанням, а без гарантій колективної безпеки НАТО втрачає сенс, каже науковий співробітник Atlantic Council Пітер Дікінсон:
— Тому це неминуче, що європейські країни будуть шукати додаткові структури безпеки. «Коаліція охочих» (coalition of the willing — формат, який склався 2 березня під час безпекової зустрічі в Лондоні. — Авт.) могла б стати основою цих зусиль. Але НАТО продовжуватиме функціонувати.
Європа зараз не готова самостійно протистояти Росії – упродовж 2024 року це визнали в Німеччині, Британії та Франції. Одна з небагатьох країн, яка активно переозброювалась та планує у 2025 довести витрати на оборону до 5% ВВП, — Польща. А втім, з огляду на сумнівні перспективи військової підтримки США, ЄС погодив збільшення оборонного бюджету до рекордних 800 млрд євро. Збільшення витрат на переозброєння на тлі зростаючої російської загрози на континенті підтримали навіть симпатики Кремля — прем’єри Словаччини та Угорщини.
Європа не може повністю замінити США в Україні, але може покрити більшу частину дефіциту, що виникне внаслідок виходу американців, вважає Пітер Дікінсон:
— Ключовими питаннями є політична воля і збільшення виробництва озброєнь. Одних лише грошей недостатньо.
Я не впевнений, що європейські лідери готові протистояти Росії поодинці — і Путін намагатиметься їх залякати. Тож це буде насамперед випробування волі
Фото: Justin Tallis/Associated Press/East News
Здається, Європа нарешті після всього цього схаменулася і зрозуміла, що залежати від того, з якої ноги сьогодні встане американський президент, не годиться, маючи під боком російського звіра, наголошує міністр закордонних справ України (2007-2009 рр.) Володимир Огризко:
— Для України це позитивний момент, тому що це означає, що європейці зрозуміли, що треба будувати свою власну європейську систему безпеки. Чи може вона існувати без України? Моя тверда відповідь — не може. Україна довела на всіх фронтах, на всіх полях, що сьогодні вона є найсильнішою, найдосвідченішою армією в Європі.
Зараз в Європі відбувається колосальний злам, резюмує Володимир Огризко, і в України за сприятливих обставин цілком є шанс стати потужним елементом цієї нової системи безпеки в Європі.
Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»
Лікар загальної практики (або сімейний лікар) — це людина, з якої починається ваш подальший шлях в системі польської медицини. Вся наступна медична допомога в системі NFZ (Narodowy Fundusz Zdrowia — Національний фонд здоров’я) надається лише з направленням від сімейного лікаря.
Потрапити на прийом без направлення можна до таких лікарів: психіатр, гінеколог та акушер, онколог, венеролог, стоматолог.
Для того, щоб отримувати безкоштовні консультації сімейного лікаря в Польщі потрібно бути застрахованим в системі державного медичного страхування та платити відрахування до ZUS (Zakład Ubezpieczeń Społecznych — Заклад соціального страхування). В інших випадках вам необхідно оформити приватну медичну страховку. У випадку звернення незастрахованої особи до медичних закладів будьте готові отримати медичні рахунки, або ж одразу звертайтеся за приватною медичною допомогою.
Якщо українці працюють в Польщі на основі трудового договору (Umowa o pracę), цивільно-правного договору (Umowa zlecenie), приїхали в Польщу після 24 лютого 2022 року (мають pesel з актуальним статусом UKR) — вони мають право на безоплатну медичну допомогу нарівні з громадянами країни.
Для укладання декларації з сімейним лікарем в Польщі вони можуть скористатися таким алгоритмом:
1. Відкрити Google-maps та знайти найближчу до себе Przychodnia POZ (Podstawowa Opieka Zdrowotna) — поліклініку первинної медичної допомоги, де приймають сімейні лікарі, терапевти та педіатри. Шукайте, щоб там була позначка NFZ. Перевірити, чи законтрактований заклад з NFZ можна тут. Вона може бути як у муніципальних, так і у приватних закладів. Часто там є оцінка роботи закладу, відгуки, за якими можна скласти уявлення про медичний сервіс конкретного закладу.
Перевірити відгуки на конкретного лікаря можна також у додатках типу https://www.znanylekarz.pl/, де можна вписати ім'я прізвища лікаря та подивитися відгуки.
2. Записатися на перший прийом до сімейного лікаря в Польщі
Медичний заклад забезпечує доступ до послуг лікаря первинної ланки відповідно до встановленого графіка роботи. Це можливо з понеділка по п'ятницю, з 8:00 до 18:00. Винятком є державні свята, тож слідкуйте за календарем державних свят у Польщі.
Записатися на прийом можна телефоном, який вказаний контактним на сторінці закладу, можна зробити це особисто (з власного досвіду — період очікування прийому сімейного лікаря в Польщі займав 1-3 дні). У випадку дійсно гострого стану, лікар може прийняти вас одразу після звернення. Також записатися до сімейного лікаря можна онлайн.
Для укладання декларації з сімейним лікарем онлайн можна скористатися безкоштовним мобільним додатком Internetowe Konto Pacjenta (IKP), в який можна зайти через сайт pacjent.gov.pl. Обліковий запис пацієнта зареєстрований для кожної особи, яка отримала ідентифікаційний номер PESEL.
Перший раз його треба активувати через “профіль зауфаний” (profil zaufany), або через один з банків, які входять для партнерської програми. У додатку необхідно знайти в розділ «Мій Обліковий запис», внизу сторінки, під заголовком «Ваша первинна медична допомога (POZ)», знайти відповідну позицію і клацнути «Заповнити декларацію», після вибору закладу/поліклініки вибрати лікаря, медсестру і акушерку (для вагітних жінок), потім підтвердити заповнені пункти.
Друга можливість записатися через додаток –це сервіс LikarPL, що працює українською, російською і англійською мовами. Перед візитом заповніть спеціальну форму обраною мовою, вказавши основні дані про стан здоров'я. Це допоможе лікарю підготуватися до прийому.
Форма доступна на комп'ютері та телефоні.
Після заповнення збережіть її номер, він знадобиться лікарю.
Форму можна завантажити та роздрукувати .
Під час консультування лікар використовуватиме спеціальний модуль: ваші слова українською будуть розшифровані польською, відповіді лікаря польською відображаються українською мовою.
Як підготуватися до візиту в поліклініку первинної ланки?
Часто українці бояться йти на візит для польських лікарів через страх мовного бар'єру. Ви можете прийти з членом сім'ї, опікуном або іншим для моральної підтримки. Якщо ви не володієте польською мовою, з вами має бути людина, яка допоможе у спілкуванні з лікарем. Заздалегідь можна написати текст, або підготувати фрази, які ви хочете обговорити з лікарем. Ось тут є словник медичних термінів та словник пацієнта, які вам стануть в нагоді.
Що ще треба знати під час візиту до сімейного лікаря в Польщі?
Приходьте приблизно за 5 хвилин до запланованого часу, враховуючи правила медичного закладу.
Майте з собою документи (паспорт або інший документ із відміткою про в’їзд до Польщі після 24 лютого 2022 року, pesel, карта побиту тощо).
Чекайте, поки вас запросити зайти — у кабінеті може бути інший пацієнт.
Відповідайте на запитання чітко та чесно — це допоможе швидше поставити правильний діагноз.
Якщо вам щось незрозуміло, не соромтесь перепитати.
Якщо у вас симптоми застуди, носіть маску навіть, якщо це не є обов'язковою вимогою.
Заздалегідь підготуйте: список ліків, які ви використовуєте (якщо приймаєте українські – знайдіть їх польський аналог), результати аналізів та обстежень, проведених нещодавно, виписки з лікарень та інформаційні картки з іншими консультаціями (за наявності), запитання до лікаря (розташуйте їх порядок у важливості, щоб встигнути обговорити головне).
Середня тривалість прийому сімейного лікаря в Польщі становить 10-15 хвилин. У цей час лікар з'ясує вашу проблему, оглянеться, поставить діагноз або призначить подальшу діагностику чи лікування.
Якщо сімейний лікар в Польщі відмовляє в укладенні декларації
Це часто стається з українцями, які мають pesel UKR. Заклад мотивує це тим, що вони нададуть допомогу за зверненням, однак не мають підстав укладати декларацію. Під час звернення на “гарячу лінію” там також підтвердили, що заклад має право укладати декларації з працюючими українцями, однак поки діє статус тимчасового захисту у медичній допомозі українцям не мають права відмовляти.
Ви маєте право двічі на рік безкоштовно змінити лікаря, акушерку або медсестру первинної медичної допомоги (ПОЗ) без пояснення причин. За кожну додаткову зміну іншу сплатити 80 злотих.
Безкоштовна зміна лікаря можлива також в таких випадках:
зміна місця проживання;
припинення роботи обраного закладу;
закриття поліклініки;
досягнення 18-річного віку (якщо раніше пацієнт був у педіатра);
інші обґрунтовані причини з боку лікаря або закладу.
Як потрапити до сімейного лікаря чи вузькопрофільного фахівця без черги
Як писали вище, період очікування візиту до вузькопрофільного лікаря, нетривалий. Однак якщо ви хочете потрапити до сімейного лікаря або вузькопрофільного фахівця без направлення, вам варто звернутися до лікарів приватної медицини.
Знайти його в своєму місті дуже легко за допомогою мобільного додатку znanylekarz.pl. Там у пошуку обирайте своє місто, або сусідні, напрямок, бажані дати – і шукайте лікаря. Однак врахуйте, що платна консультація коштує від 200-450 злотих в залежності від кваліфікації лікаря.
Часто в Польщі практикується таке, що люди звертаються для лікаря приватної практики, який працює також в системі NFZ, щоб отримати направлення на операцію, на високотехнологічне обстеження.
Якщо сімейний лікар виписав таке направлення для вас, то тут вже доведеться чекати своєї черги. Знайти найближчі вільні терміни “черги по нфз” можна за цим посиланням.
Там необхідно обрати напрямок, за яким ви маєте направлення, воєводство (тут немає територіальної прив’язки, дивіться, щоб вам було найближче). Далі складаєте список всіх доступних закладів та телефонуєте, щоб записатися. Це може бути трохи стресово, ви часто будете чути звук “зайнято”, але терпіння та наполегливість – і все вийде. Для отримання екстреної допомоги — звертайтеся на Швидку, у вихідні, вечірні\нічні та святкові години на SOR (заклад невідкладної медичної допомоги).
Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.