Де покататися на лижах у Польщі?

Марія Гурська: Нещодавно ви повернулися з Києва. Які найважливіші розмови та враження привезли у Варшаву? 

Павел Коваль: У мене є одне враження, яким я хотів би поділитися. Знову кілька машин стали на кордоні. Вони навіть особливо нічого не заблокували. Я кажу про польсько-український кордон. А всі вже кажуть: «Ой, матінко, Польща перекрила кордон». Дозвольте нагадати: польський уряд не підтримує ці протести. Вони розганяються відповідно до закону — і так буде й надалі. Проте Польща — демократична країна і тут завжди хтось буде протестувати. Але я хотів би попросити всіх українських друзів — не робіть висновків про всю Польщу і про всю польську допомогу, про всі польсько-українські відносини на основі кількох вантажівок. Абсурд полягає у тому, що польські вантажівки протестують на кордоні з Україною проти підписання Польщею угоди з південноамериканськими країнами Меркосур.

Все це не має жодного відношення до України. Але в Україні навіть мудрі люди починають приходити до думки, що Польща хоче нашкодити Україні

Можливо, бо Аргентина, Бразилія, Парагвай, Болівія та Уругвай перебувають трохи далі, ніж наш кордон?

Вони просто відчули, що наш кордон — це чутливе місце, і тому щоразу намагаються його блокувати. Але польський уряд веде переговори та використовує інші правові форми, щоб уникнути блокування. Так є і буде, але не можна через кожну пару вантажівок на кордоні оголошувати кінець польсько-українського діалогу, бо це просто абсурд.

Фермери кажуть, що вони повернуться, поновлять блокаду 10 грудня, а для України кожне таке блокування болюче і є ударом по нашій економіці. Як з цим бути?

Польський уряд цього не підтримує і намагається з цим боротися. У рамках закону. Україна — правова держава, як і Польща. Влада не може нашкодити цим протестувальникам. Вона повинна або вести з ними переговори, або використовувати інші законні методи, щоб не дати їм перекрити кордон. Але, чесно кажучи, повністю кордон ніколи й не перекривали, навіть у розпал протестів рік тому, а зараз справа лише в кількох фурах. Розуміння пропорції здається мені надзвичайно важливим у наш час, бо інакше з’являються такі емоції, які вже неможливо потім опанувати.

До президентських виборів у Польщі залишається приблизно пів року. Точна дата не визначена, але, швидше за все, це буде в травні. Найбільші політичні сили визначилися з кандидатами. Громадянська коаліція висунула нинішнього президента Варшави Рафала Тшасковського. Передусім питання — чому Тшасковський, а не Сікорський, нинішній міністр закордонних справ? Що це означає для України?

Тшасковський переміг на праймеріз Громадянської коаліції з рахунком приблизно 75 проти 25. Він довго готувався до цього. Важливу роль тут відіграє пам’ять про вибори 5 років тому. У часи влади ПіС Тшасковський був дуже близький до перемоги над Анджеєм Дудою. У нас тоді було таке переконання, що ці вибори у нас вкрали. Влада і уряд здійснили надзвичайно великий тиск у тій кампанії, це були нечесні вибори. Я думаю, тут зіграли роль усі ці елементи — пам’ять про минулу кампанію, з якою Тшасковський дуже добре впорався, традиція, яка існує в Польщі, що президент Варшави вважається потенційним кандидатом у президенти країни, а також той факт, що він є популярним, — це також відіграє роль, бо Тшасковського просто люблять люди.

Якою є позиція Рафала Тшасковського щодо східної політики, щодо України?

Я не думаю, що йому навіть потрібно щось говорити. Все, що потрібно, це подивитися на дії Варшави.

Варшава за мерства Тшасковського була одним із найбільш відкритих міст для біженців з України. Це було місто, яке підтримувало і підтримує Україну. Це одне з перших міст у світі, яке долучилося, наприклад, до планів відбудови Маріуполя

Я міг би довго говорити про участь Варшави під керівництвом Рафала Тшасковського в допомозі Україні — як у мікромасштабі окремих конкретних міських проєктів, так і в політичному, міжнародному сенсі. Тшасковський відомий на світовому рівні, має досвід роботи заступником міністра закордонних справ, був депутатом Європарламенту і неодноразово висловлювався з приводу російської війни в Україні. Його позиція з цього приводу чітка, і я її повністю підтримую.

Кандидатом від ПіС став голова Інституту національної пам'яті Кароль Навроцький. Чи будуть болючі питання польсько-українських відносин розігруватися у президентських кампаніях обох кандидатів? 

Не думаю. Після заяви Андрія Сибіги, за яку я хотів би подякувати, ми бачимо, як поступово досягається розуміння того, що питання ексгумацій слід відокремити від питань вшанування пам’яті і визнати, що всі ексгумації будь-яких — польських, українських чи єврейських могил чи то з одного боку кордону, чи з іншого — є питанням прав людини. Наші близькі заслуговують на те, щоб на нормальних умовах сказати: ми хочемо знайти рештки наших рідних, поховати їх, написати їхні ім’я та прізвище, щоб була змога інколи помолитися у цьому місці. Це базове право на гідну пам'ять про близьких. У цьому немає нічого надзвичайного. Раніше питання ексгумації поєднувалося з іншими темами і ставало предметом торгів. Я певен, що родичі кожного загиблого, будь-якої національності мають право пам’ятати про своїх близьких. Я говорю «будь-якої» національності, але, звісно, маю на увазі передусім польську, але також українську. Це питання не буде великим елементом виборчої кампанії, якщо піде в тому руслі, в якому це бачить сьогодні українська сторона.

Якщо ми будемо слідувати прикладу Сибіги, який він показав у своїй промові у Варшаві, ми зможемо знайти хороші рішення і для інших тем

Фіксацією жертв Волинської трагедії з українського боку зараз займається польський професор Ігор Галагіда в Українському Католицькому Університеті. Цікаво, чого українська та польська команди досягнуть разом. Після пресконференції голів МЗС обох країн Сибіга і Сікорський заявили, що працюватимуть над практичними механізмами проведення пошукових і ексгумаційних робіт. Як ви бачите ці механізми під час війни?

У мене є бачення, але я поки що нічого не скажу, бо не маю на це повноважень. Розмови тривають. По-перше, ця діяльність є частково архівною, адже ці місця потрібно точно позначити, більшість вже позначена, і це дослідження можна і потрібно проводити. Війна тут — може бути перешкодою — а, можливо, в якомусь сенсі це хороший контекст, тому що люди розуміють біль, і все це десь перехрещується.

Українці також відчувають біль, коли хтось із їхніх близьких помирає, а вони не знають, де його тіло. Польські й українські експерти зробили велику політику з такої елементарної речі, як те, що через 80 років родичі хочуть знати, де тіло їхнього дядька або діда. Що стоїть на заваді тому, щоб врешті закрити цю справу?

Чи вірно я розумію, що Рада з питань співпраці з Україною братиме активну участь у цьому процесі?

Так і, можливо, навіть я особисто, якщо буде потреба. Історичні питання не є основним нашим завданням, але на них також розширюється наш мандат. Якщо буде потрібна підтримка — ми підтримаємо.

Міністр закордонних справ України Андрій Сибіга заявив, що Україна зацікавлена ​​в отриманні від Польщі будівлі Генконсульства Росії в Познані і вже направила запит польській стороні. Що ви думаєте про можливість ухвалення такого рішення?

Я не до кінця поінформований щодо стану справ цьому питанні. Відкриття офіційного консульства в якомусь місці, передача будівлі — це значна кількість юридичних і формальних аспектів. Питання — які там юридичні умови, наскільки це можливо на даному етапі з формальної або безпекової точки зору.  Я скажу вам більше в майбутньому, коли про все дізнаюся. До речі, я б говорив не тільки про Познань, а й, наприклад, про Ряшів, де діє українське консульство, але все ще чекають на консула.

Я відчуваю потребу і запит українських громадян на представництво своїх дипломатів, і у різних містах є запит на консульське дипломатичне представництво України, тому що багато речей, які відбуваються в Польщі, пов’язані з Україною

Наразі прямо навпроти російського посольства у Варшаві діє ресторан «Крим» — як нагадування про російські злочини, а поруч із ним розташовна Алея жертв російської агресії як ще один важливий факт підтримки України польською столицею. Та чи цього достатньо?

Якщо говорити про нагадування, я вважаю, що Польща є країною, яка справді багато робить. Ми демонструємо солідарність з Україною в усіх сферах. І це зрозуміло всім, з ким я маю справу. 

Cвітові медіа обговорюють ядерний шантаж з боку Кремля і те, як гарантувати перемогу України в довгостроковій перспективі. Видання The New York Times повідомляє: деякі західні чиновники припускають, що президент США Байден може повернути Україні ядерну зброю. Наразі це просто коментарі, але що ви думаєте про таку можливість?

Це не викликає довіри. Справа проста: українцям потрібно дозволити атакувати з застосуванням найкращих зразків озброєння і згідно з міжнародним правом, тому що на них напали. Все інше є створенням плутанини для послаблення обороноздатності України. Додавання заяв про потребу ядерної зброї для України — це наче спроба погрожування якоюсь ядерною війною, а тут мова не про ядерну війну, а про звичайну просту річ: українці захищаються, і в рамках оборони атакують стратегічні цілі, з яких на них нападають. Все інше — непотрібне реагування на російські провокації. 

Видання Le Monde пише, що між європейськими лідерами відновилися конфіденційні консультації щодо можливості введення військ європейських країн на територію України для сприяння припиненню російсько-української війни. Що ви думаєте про таку перспективу?

Путін зараз в такому психічному стані, що не чекає жодних пропозицій з Європи. У нього є видимість успіху після після саміту BRICKs у Казані та деяких нових подій у міжнародних відносинах — наприклад, дзвінок федерального канцлера Шредера. Чекайте. Як зараз звуть федерального канцлера? 

Шольц.

Точно! Шольц. Я просто забув, він нагадує мені Шредера. Не знаю чому. Так от, він йому подзвонив. Цей дзвінок був більше в стилі Шредера, на жаль. І, можливо, Путін думає, що для нього дме якийсь новий вітер, і він отримав якусь суперенергію, а тим часом всі на Заході очікують, що буде якийсь перелам. Може, буде, а може, й ні. Сам не знаю.

То яке може бути рішення? Захід його шукає. І Путін також шукає, як перемогти.

Підтримка України. У нас є тільки один вихід — послідовно підтримувати Україну заради спільної безпеки. 

(Обережно, в тексті спойлери)

Уникати компліментарності і при цьому всіляко зачіпати дражливі теми — це коник поляків, у всі часи здатних наступати на власні болючі мозолі, хоробро кидатися на амбразури будь-якої системи і плювати в очі лицемірам з відповіддю про «божу росу». Ще з радянських 60-х років Анджей Вайда вів метафоричні війни з комуністичною системою з її уявленням про людей, ніби вони з каменю чи сталі. Від початку незалежності Польщі метафори стрімко канули в минуле (хоча Sztuka spadania Томаша Багиньского була пречудовим переносом значення одного на інше). Режисери почали говорити прямо і цілковито жорстко, оприявнюючи гнилля людей, байдужих в якій системі їм гнити. В 90-х саме з «Псів» Владислава Посіковського почалася боротьба з корупцією в поліції та силових структурах, де разом з ними мафія стала законною мішенню режисерів, снайперів кіно.

У 2000-х, вже після війни мафій та поліції, Патрик Вега поцілив точно в яблучко своїм «Пітбулем», а потім масштабував цілі та свої влучання в них: два десятиліття (!) він стріляє вже не одиночними, а чергами, знімаючи і фільми, і серіали — «...нові порядки» і «...небезпечних жінок», «Жінок мафії» та «Спецслужби». І майже все — про одне й те саме! Фактично лише Войцех Смажовський зміг вклинитися в цей нескінченний потік продукції Веги-людини-оркестру, але «Дім зла» і «Дорожній патруль» Смажовського мали найвищий мистецький рівень і, відповідно, отримали світовий розголос. Певно, саме через цих двох режисерів світовим стрімінгам в 10-20-х роках XXI сторіччя було легко вийти на польські кримінальні довгограйки, і то вийти дуже потужно: на НВО з’явилася «Ватага», на Canal+ — «Засліплені вогнями» та «Фуріоза», а на Netflix — «Трясовина».

«Вперед, брате» продовжує цю традицію, де тісно, немов мотузки у канаті, зв’язані історії колишнього поліцейського і мафії

І серіал отримує перший бал саме за це — за чергову, спадкову силу висвітлювати таємне, злочинне поєднання закону з криміналітетом, за що у свій час свідомо страждали творці і «Хрещеного батька», і «Спрута».

Причому головний герой «Уперед, брате», Оскар Ґвязда (Пьотр Віктовскі), власне, не брат, а ПОбратИм решти в поліційному загоні спецпризначення, злочинцем стає сам, вдаючись спочатку до пограбувань, потім до вбивств і, у фіналі, до роботи на мафію. Він — великий і широкий драматургійний центр цього бойовика, бо його спадання зі світлого боку на бік темний відбувається, як часто це буває у людей, не очевидно і не стрімко, але значущо і з гучним гуркотом, під впливом обставин і з жертвою в ім’я інших, реалізуючи крилатий вислів про «дорогу в пекло», що «всіяна благородними намірами». Він турбувався за батьком, але той вмер. Він хотів врятувати його дім, але замість цього вдався до руйнування родини своєї сестрі. А тут ще й борги. І його панічні атаки. І смерть побратима. І звільнення з поліції... На похиле дерево почали активно скакати кози, обламуючи його гілки.

Другий бал присуджується за гру чоловічого і жіночого, за танець двох статей, які сплітаються в ще один канат, і цілісність його подібна до дуалістичної концепції інь та янь

Дві долі, долі хлопця і дівчини, органічно притягуються одна до одної, перетікаючи одна в одну, і утворюють єдине драматичне ціле. Причому жіноча роль, другопланова за сюжетом, часом переважає роль головну, принаймні за силою чуття і трагічністю. Ось за що бал — за правильне поєднання чоловічого із жіночим. Творці, розуміючи необхідність розбавити напругу драми головного героя, створили підстави для романтики. А введення в сюжет жіночої краси й енергії в свою чергу дало шанс зробити кримінальний екшн з присмаком мелодраматизму.

Образ персонажа Єви — це образ українки, а виконавиця її ролі — українська акторка Анастасія Пустовіт. І кращої виконавиці годі було шукати! По-перше, її образ не такий вже й другий та планомірний, як здається, всіма своїми аспектами і втіленням врізаючись в душу і пам'ять. Вона надзвичайно вдало доповнює головного героя, бо така ж, як і він, з одного боку смілива і зухвала, а з іншого — вражена життям, болючо-емоційна. Вона дає йому ляпаса, мов кувалдою, і відразу віддається йому з силою, аж невідомо, хто кого бере. Вона має сили йому допомагати в скрутний час, а сама не в силах стримати сліз, потоком проливаючи їх під час намагання втекти від переслідування мафіозі з Польщі до України, як в свій час втікала від болю з України до Польщі. Ця її спроба втечі і загалом кавалок серії про Єву — пік драми жінки посеред драми чоловіка.

Тільки у них різні драми, різне їхнє підґрунтя. Питання дівчинки на вокзалі, коли Єва стоїть при вході до автобусу, прямуючого з Лодзі «кудись-в-Україну» — «а вам не страшно повертатися?» — вже це питання змушує сполотніти. І шок грамотно посилюється музичним рядом, сучасною піснею «Радість моя» львівського репера Паліндрома, грамотно, бо перегукується з народною піснею «Спи, мій принце, спи», яку співає Єва своєму сину — від лагідності Євиного голосу нічого не залишилося, і у Паліндрома спокійний повільний вокал переходить у вереск «блек металу». Так, як за змістом — сон знесло, мов рукою, і тепер в душі лише чорнота болю. Якого болю? Чому героїня так страждає? Це стає зрозуміло згодом.

Сидячи в церкві, Єва показує сестрі Оскара на телефоні відео зі своїм сином, кажучи: «Коли впала ракета, я мала померти з ним...». І додає: «Сьогодні я вперше після його смерті плакала. Як добре плакати...». Страшний і геніальний момент

Втім, один принциповий момент в серіалі може викликати дошкульну полеміку. Справа в тому, що «Уперед, брате» ніяким чином не згадує російсько-українську війну, хоча ця війна, може і за межами серіалу, але, все ж є найбільшою війною в Європі з часів Другої світової, і вона йде поруч з Польщею. При цьому — вже в межах серіалу — згадується, що героїня «втекла» з України. Від чого вона втікала? Чому творці про це не говорять? Чому ставлять у фінал кілька трагічних моментів, ніяк не пояснюючи причини трагедії? Від якої такої ракети загинула її дитина? Поляки втомилися від згадок про «цю» війну?  

Дошкульність цього питання майже скандальна, як і скандальна фраза, вкладена творцями у вуста героїні: жаліючись Оскару на свою роботу в супермаркеті, Єва каже: «Вони до мене ставляться як до сміття!». Чому, якщо повсюдно стверджується як поляки допомагають українцям? І чому творці цю фразу вставили, зважаючи, наприклад, на те, як розказувала виконавиця ролі Єви, Настя, що під час зйомок серіалу, посеред 2023 року, творці допомагали збирати гроші для постраждалих від підриву росіянами Каховської ГЕС? Очевидно, таким чином польські творці хочуть привернути спершу увагу самих поляків до проблематики, виниклої останнім часом, не надто поширеної, майже не публічної, але, очевидячки, карколомної, якщо вже вдалися аж до такого самозвинувачення, самокритики, зрештою, вираженої з дуже польською сміливістю.

З іншого боку, винятково драматургійно, як раз на третій бал, опускання інформації, які ж це ракети вбили сина героїні, створює інтригу, і змушує задавати питання, врешті, ті ж самі, дошкульні — чому про це творці так і не сказали? І так само — чому не акцентовано, не розшифрована наявність в серіалі росіян? Поруч з головним мафіозі, Деміаном Чорним (Марцін Ковальські) є люди з російськими іменами і вони артикулюються саме з російською вимовою. Але хто вони? Чому тут? Російські бандюки? І чому ж тоді так не називаються в серіалі? Це страх непорозуміння з рф? Політкоректність Netflix?.. В будь якому разі, це дуже розходиться зі сміливістю, з якою дозволяє собі прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск говорити про РФ, кажучи, що ми «не повинні мати сумнівів у конфронтації із “злом”», маючи на увазі Росію. 

Серіал неоднозначний, не дуже рівний, але він викликає дражливі питання — і до тих, хто його створив, і про те, про що в ньому йдеться

І це добре, бо глядач залишається не перед порожнім екраном мовчання, а з переповненою душею гучних емоцій, і, бажано, з рішучістю дізнатися відповіді на питання, навмисно закладені творцями чи виниклі випадково.  

Всі фото: матеріали для преси

‍Black Friday: чи можуть у магазинах вас обманути? 

Чорна П'ятниця — це не лише головне свято шопоголіка, а й довгоочікувана подія у світі роздрібної торгівлі, адже розпродаються мільйони товарів у всьому світі. Чимало людей спеціально чекають на розпродаж, аби здійснити покупку, про яку мріяли.

Звісно, ​​покупці часто бояться фіктивних знижок, коли продавець просто міняє цінник чи штучно підвищує ціну напередодні великих знижок. 

Такі випадки траплялись раніше, але з 1 січня 2023 року в Польщі запроваджено нові правила для магазинів. Продавці зобов'язані надати та відобразити на ціннику найнижчу ціну за останні 30 днів до знижки. Також вас зобов'язані проінформувати про продаж бракованого товару або товару, термін придатності якого закінчився або добігає кінця. 

Які акції пропонують магазини в 2024 і коли починаються знижки?

‍Інтернет-магазини: 

• Allegro: маркетплейс пропонує знижки на електроніку, одяг, модні аксесуари та косметику. Для замовлення від 30 злотих можна оформити безкоштовну доставку.  Black Weeks на Allegro триватиме до 2 грудня.

• Amazon: з 21 листопада до 2 грудня тут знижки на електроніку, книги, іграшки та одяг. Але можна не хвилюватися не встигнути щось купити: ці знижки плавно переходять у різдвяні розпродажі. 

• BiedronkaHome: це онлайн-магазин популярної мережі Бедронка, де можна замовити безліч товарів для дому: дрібну побутову техніку, посуд, меблі, постільну білизну, товари для саду та городу та багато іншого. На Black friday знижки сягають 60 % на товари для дому, побутову техніку та електроніку.  Діє така пропозиція до 2 грудня.

• AliExpress: з 23 по 30 листопада знижки на цьому китайському маркетплейсі сягають -80%. Замовити можна все від одягу та взуття до іграшок та товарів для дому. 

Електроніка та побутова техніка:

• MediaMarkt: магазин пропонує знижки від 10 до 40% на телефони, планшети, телевізори та побутову техніку, а також бонусні програми та вигідні розстрочки. 

• RTV Euro AGD: акції у цьому магазині діють з 24 листопада по 5 грудня. Діють вигідні пропозиції на розстрочку (2 платежі gratis, великий термін виплат без%), знижка 33% на другий товар у чеку. 

‍Косметика:

• Sephora – з 29 листопада (знижки до -60%)

У магазині діє знижка -25% на аромати та косметику для покупки онлайн. А також до 24 грудня -30% на бестселлери. Також є товар із -60%. Продавці не скупляться на подарунки та пробники косметики.

• Notino: у магазині діють знижки до 50% на різні товари, а також при покупках онлайн на суму від 90 злотих можна отримати стильну пляшку для води, а за покупки від 200 дарують сумку для спортзалу. 

• Douglas: при покупках від 149 злотих діє знижка -22%. Топ-продукти та люксові бренди можна купити зі знижкою -30%.

‍Магазини одягу:

• Zara – з 28 листопада (знижки до -50%)

• H&M – з 29 листопада (знижки до -30%)

• Victoria's Secret – з 24 листопада (знижки на піжами та білизну 30%)

• Adidas – з 25 листопада (знижки до -60%) 

• Mango – з 29 листопада (знижки до -50%) 

• Nike – з 25 листопада (знижки до -50%) 

• Bershka – з 29 листопада (знижки до -50%)

• Stradivarius – з 29 листопада (знижки до -50%)

Магазини одягу, побутової техніки, магазини товарів для дому та будівельні маркети, декор та сайти з китайським товаром: Чорна п'ятниця однаково актуальна для офлайн та онлайн магазинів. З актуальними пропозиціями по всій Польщі можна ознайомитись на сайті. Зверніть увагу, що на деяких сайтах можна одразу оформити розстрочку та замовити доставку товару зі знижкою.

<span class="teaser"><img src="https://cdn.prod.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/66dc124089d64d834e437217_%D1%80%D0%BE%D0%B7%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%B0%D0%B6.avif">«Читайте також: Сезон розпродажів у Польщі: коли діють максимальні знижки?»</span>