Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
«Я планувала поїхати подалі, але почала допомагати людям»
Коли Росія почала повномасштабне вторгнення в Україну, Моніка Бур, нейрологопед з Варшави, піддалася загальній паніці і почала пакувати валізи.
«Я була як в тумані. Все, що коїлось, здавалося жахливим і несподіваним. Я подумала: якщо Путін насмілився розпочати таку велику війну в Україні, що йому заважає піти далі? Заправила повний бак, поміняла гроші на євро, склала найнеобхідніші речі. А через кілька днів усвідомила, що пережила почуття страху, вирішила скерувати свою енергію на допомогу людям», — згадує Моніка.
Відтоді стала активною волонтеркою, збирала речі та відвозила їх у центр для біженців, організовувала заняття для українських дітей, допомагала влаштовувати їх до шкіл та садків, організувала допомогу через усіх своїх друзів, перші кілька місяців присвячувала більше часу українкам, ніж своїй родині. А ще полька стала користуватись усіма послугами, які пропонували українські жінки у соціальних мережах.
«Зіткнулася з тим, що не всі готові просто так прийняти допомогу. Українки дуже працьовиті, вони прагнуть самі заробляти гроші. Вирішила, що допомагатиму їм у цьому», — ділиться жінка.
Відтоді вона робить макіяж, манікюр тільки в українських майстринь, купує торти, пельмені, вареники, її діти тривалий час мали няню з Києва. «Вона вчила польську мову у нас, а ми в неї вчилися української. Нині вона повернулася додому», — каже Моніка.
Зізнається, що ніколи не намагалася заощадити на послугах українок, завжди платила ринкову вартість і раділа, що люди у такій складній ситуації не опускають руки.
«Я не боюся ракет та повітряної тривоги, бо тепер знаю ціну людяності»
Ася Мішталь — шкільна вчителька з Варшави. Від 24 лютого 2022 року вона допомогла сотням сімей. Почалося з того, що жінка стала волонтером в ЕКСПО-Центрі, куди на той момент прибував величезний потік біженців. Жінка займалася пошуком житла для них, але виявила ініціативу та вирішила допомагати просто від себе.
Щодня, крім виконання волонтерських завдань, обирала тих, кому особливо потрібна допомога та намагалася вирішити їхні питання за допомогою усіх своїх зв’язків, друзів, знайомств. Хтось шукав лікаря, інші хотіли переїхати до іншої країни. Купувала їжу та одяг, квитки, планувала маршрути, ночівлю й оренду житла, займалася з дітьми — так Ася допомагала підопічним адаптуватися до нових умов.
«У мене був хлопчик Назар. З сім’ї лікарів, ця дитина має неймовірний хист до хімії. Ми почали шукати для нього заняття та способи проявити себе. Важливо, щоб діти почували себе потрібними в новому місті, щоб у них з’явилися друзі. Назар переміг в Олімпіаді з хімії. За якийсь час його сім’я вирішила повернутися додому, і я влаштувала їм прощальний вечір у Варшаві. Найголовнішою нагородою за всі ці місяці стало зізнання підлітка, що єдине, за чим він нудьгуватиме вдома, це наші бесіди, спортивні та шкільні змагання, прогулянки», — ділиться жінка.
Цього літа вона їде до Києва у гості до своїх підопічних. Асю запросили, вона без вагань взяла квитки. Каже, що дуже хоче побачити людей, котрі стали їй рідними.
«Я не боюся ракет і повітряної тривоги, бо тепер знаю ціну людяності та вірю, що Україна переможе. Добро завжди перемагає — цього я навчаю дітей, і сама живу за таким принципом», — резюмує вона.
«Якщо росіяни забрали в них дім, то мої ляльки хоча б змусять їх посміхнутися»
«Я займаюся продажем автозапчастин, ми працюємо з українцями. Від них часто чула, що може початися війна, але це здавалося мені чимось неможливим», — згадує Марцеліна.
Коли до Польщі почали прибувати біженці, понад сто людей жінка розселила у своїх знайомих, друзів, родичів, колег та у себе вдома. Допомагала оформити виплати, давала гроші, купувала продукти й одяг, займалася влаштуванням дітей у школи і садочки.
«Я відкладала гроші на новий автомобіль, але витратила їх на допомогу людям. Не вважаю це чимось особливим — у такій ситуації було б не нормально не допомогти. І якби мені довелося віддати все, що в мене є, аби ця страшна війна закінчилася, я без сумніву зробила б це», — зізнається Марцеліна.
Вона посміхається і жартує, що неможливе зробила лише її 6-річна донька Зоя, яка віддала всю свою скарбничку й улюблені іграшки українським дітям — родина прийняла їх у себе вдома. Досі дівчинка неохоче ділилася іграшками, та коли в будинку з’явилися біженці, вона підійшла до мами і сказала: «Якщо росіяни забрали у них дім, то мої ляльки хоча б змусять їх посміхнутися».
«Мама сказала, що любить мене та більше не розплющила очі»
Маґда Ковальська — кризовий психолог, багато працювала з неблагополучними родинами, але досвіду роботи з людьми, які пережили воєнні дії, не мала. Коли почалася війна, жінка без роздумів пішла працювати в один із центрів для біженців, а також активно збирала речі, одяг і продукти для них.
«Найскладніше було працювати з тими, хто пережив окупацію. Хто не просто чув звуки вибухів, але й бачив, як знущаються з їхніх рідних, бачив їхні останні хвилини життя — це назавжди залишиться в їхній пам’яті. І в моїй пам’яті залишиться історія маленької дівчинки з-під Києва: «Нашу машину сильно обстріляли. Мама сказала, що любить мене та більше не розплющила очі. Машина спалахнула, потім тато взяв мене на руки, ми з бабусею довго бігли лісом. Хочу повернутися додому і сказати мамі, що я теж її люблю», — подібні історії Маґда досі згадує зі сльозами на очах.
За півтора року вона провела сотні консультацій, допомагаючи українцям адаптуватися до нових умов життя, батьки жінки прихистили понад 50 українських сімей у своєму готелі неподалік Закопаного, відомого польського курорту.
«Все, що ми, звичайні люди, можемо протиставити жорстокості цього світу — це людяність та взаємодопомога. Я ніколи не чекала на якусь особливу подяку, але мені приємно, що з багатьма українцями ми підтримуємо зв’язок досі, моя допомога виявилася їм корисною», — вважає Маґда.
Фото надані героїнями публікації
Журналістка, PR-спеціалістка. Мама маленького генія з аутизмом та засновниця клубу для мам «PAC-прекрасні зустрічі у Варшаві». Веде блог та ТГ-групу, де допомагає мамам особливих діток разом зі спеціалістами. Родом з Білорусі. В студентські роки приїхала на практику до Києва — і залишилася працювати в Україні. Працювала у щоденних виданнях «Газета по-київськи», «Вечірні вісті», «Сьогодні». Була автором статей для порталу оператора бізнес-процесів, де вела рубрику про інвестиційну привабливість України. Має досвід роботи smm-менеджером і маркетологом у девелоперській компанії. Вийшла заміж на телепроєкті «Давай одружимося», коли виконувала редакційне завдання. Любить людей та вважає, що історія кожного унікальна. Обожнює репортажі та живе спілкування.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
.jpeg)
