Ексклюзив
20
хв

Бізнес без реєстрації в Польщі. Як розпочати?

Якщо ви варите мило на продаж, вишиваєте, можливо, вам не потрібно реєструвати бізнес у Польщі

Галина Халимоник

Ірина Данько змогла протестувати свою бізнес-ідею з мікрозеленню. Фото: приватний архів

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Багато українок в Польщі займаються рукоділлям, надають послуги графічного дизайну, ліплять вареники та млинці на продаж, беруть участь у ярмарках чи продають товари в інтернеті. Чи потрібно з суми продажу платити податки та реєструвати підприємницьку діяльність? Sestry довідались як це робити правильно, щоб не отримати неприємностей від податкових органів. 

Рахуємо дохід і визначаємо, чи реєструвати діяльність

Цей вид підприємницької діяльності називається незареєстрована господарська діяльність (niezarejestrowana działalność gospodarcza).

До такого виду зайнятості належить невелика комерційна діяльність фізичних осіб, яка не потребує реєстрації підприємства.

Під господарською діяльністю мається на увазі справа, якою ви займається організовано, з метою отримання прибутку, безперервно, від свого імені.

Умовно кажучи, якщо ви свідомо купили борошно та зробили начинку, організували процес ліпки пельменів, продажу готових виробів, отримуєте за це прибуток та проводите продажі — ви займаєтеся господарською діяльністю.

А от реєструвати чи не реєструвати її, платити регулярно податки чи ні, це залежить від кількох факторів. Можна не реєструвати, якщо:

дохід не перевищує 75% мінімальної заробітної плати в місяць. З липня 2023 року поріг доходу, нижче якого не потрібно реєструвати бізнес, становить 2700 злотих на місяць (перевірити це можна тут).

ви не вели підприємницької діяльності на території Польщі, або призупинили її, протягом останніх 60 місяців.

Щодо розрахунку доходів, то є кілька нюансів. До ліміту доходів входять всі грошові надходження щомісяця, які ви отримали на руки, або ж  видали документ продажу (рахунок чи інвойс), але клієнт ще не заплатив вам. Звісно, всі отримані кошти не є вашим доходом, бо є видатки на сировину, можливо, вам щось повернули з товару. Ці видатки ви відраховуєте від усіх отриманих коштів і ось ця сума становить ваш дохід. Якщо він не перевищує 2700 злотих, ви можете вести бізнес без реєстрації. 

Чому медсестра не може працювати без реєстрації?

Попри те, що ви ведете незареєстровану діяльність, на вас все одно покладаються зобов'язання перед державою та споживачами.

Ви повинні:  

  • вести спрощений облік продажів (Журнал реєстрації продажів) у зручному форматі — паперовий зошит, або електронна таблиця Excel. Право Польщі не регламентує, які елементи має містити спрощений облік продажів. Зазвичай це: порядковий номер, дата продажу, вартість, сумарна вартість. Вносити продажі потрібно в день, коли ви їх здійснили, фіксувати «заднім числом» не можна. Якщо облік ведеться недостовірно або не ведеться, а на підставі документації неможливо визначити вартість продажу, податковий орган зробить це самостійно. І тоді ставка оподаткування може бути на рівні 22%.
  • розрахувати дохід від незареєстрованої діяльності у річній декларації PIT-36 відповідно до податкової шкали, там є спеціальна графа «незареєстрована господарська діяльність».
  • виставляти рахунки на вимогу покупця (ви не зобов’язані завжди виставляти рахунки-фактури, однак повинні виставити такий документ на вимогу клієнта. Запит може бути поданий клієнтом протягом 3 місяців після закінчення місяця, в якому ви доставили товари чи послуги або отримали повний чи частковий платіж). Рахунок-фактура має містити: дату виставлення; імена та прізвища або назви продавця та отримувача товару (послуги) та їхні адреси; назву (вид) товару чи послуги; розмір і кількість доставлених товарів або обсяг наданих послуг; ціну за одиницю товару або послуги; загальну суму. 
  • поважати права споживача, включаючи право відмовитися від товару чи послуги протягом 14 днів, виконувати зобов’язання, пов’язані зі скаргами, поверненням або ремонтом проданого товару.

Якщо ви перевищили ліміт доходу, то зобов’язані протягом 7 днів зареєструвати свій бізнес у спеціальному реєстрі CEIDG та починати працювати, як підприємець з усіма вимогами до нього.

Не вся діяльність може здійснюватися без реєстрації. У разі, якщо вам потрібен дозвіл, ліцензія, запис у реєстрі регульованої діяльності, то потрібно звертатися спочатку за виготовленням цих документів. Йдеться про напрямки, які вимагають спеціальної освіти, кваліфікації (медсестри, детективи),  а також про діяльність, яка вимагає обов’язкової сплати ПДВ (у Польщі це податок VAT). Більше про це можна прочитати тут.

Якщо маєте сумніви, чи підходить ваша діяльність під ту, яку можна не реєструвати, краще звернутися за порадою до урядового консультанта. Це можна зробити тут (лист потрібно написати польською мовою). Або ж зверніться за телефоном: 801 055 088 чи 22 765 67 32. Можна скористатися Live Chat. Гаряча лінія працює в робочі дні з 7:00 до 17:00, окрім святкових днів.

Незареєстрована діяльність дозволяє протестувати ідею бізнесу

Одна з героїнь наших попередніх публікацій, Олена Бондаренко, менеджерка за професією в Україні, виїхала з Київщини на початку повномасштабної війни без жодних заощаджень.

У Польщі почала ліпити вареники на продаж. Завдяки незареєстрованій господарській діяльності заробила кошти на здійснення мрії — оплатила курси з дизайну інтер'єрів та зараз розвивається в цій сфері.

Ще одна українка, Ірина Данько, завдяки цьому змогла протестувати свою бізнес-ідею та зараз оформила підприємництво. Ірина завжди була самозайнятою. У Києві мала магазин дитячих речей та іграшок, планувала відкрити ще один в Ірпені. Війна змінила  плани — через кілька днів після російської агресії їй з молодшим сином та літніми батьками довелося тікати з міста.

Ірина Данько. Фото: приватний архів

Отримавши дозвіл власників орендованої квартири у Польщі, вона почала вирощувати мікрозелень на продаж. З допомогою рідних змонтувала систему для вирощування, а продавала мікрозелень на ринку органічної продукції у місті Глівіце.

— Іноді продаю все, іноді щось залишається. Принаймні в моєму холодильнику завжди є свіжа зелень, — каже Ірина, — відколи ми почали їсти мікрозелень, у сина майже припинилися напади астми, ми всі стали значно здоровішими. Попит є. Побачила обсяги, замовлення, налагодила точки збуту. Порахувала, що можу стати на ноги та оформити підприємництво. Планів багато. Хочу вирощувати їстівні квіти та збільшувати обсяги вирощування зелені. Можливо, напишу бізнес-план на якісь проєкти та програми дофінансування бізнесу. Буквально за пару днів до війни ми планували відкрити ще один магазин, вклали багато коштів у товар. Від усього пережитого стресу мій мозок не сприймав польську мову. Торгівля на ринку почала додавати польські слова сама собою. Найлегше запамʼятовую назви рослин, які вирощую: червона мізуна, кольрабі, кервель. Раніше я їх не знала навіть українською.

Привітання від ведмедика. Якось його замовив воїн з фронту для коханої в Польщі

Катерина Черната надає послугу  — привітання у костюмі ведмедика. Коли приїхала до Польщі у 2022 році, то працювала з українськими дітьми в центрі психологічної підтримки у Глівіцах. Адже за освітою  — вихователька.

— Через деякий час фінансування проєкту закінчилося, — розповідає Катерина, — я мала думати про утримання трьох дітей, тому знайшла іншу роботу — опікункою для старших людей у спеціалізованому закладі, а також помічницею вихователя у дитячому закладі. Працюю за змінами, маю змогу поєднувати роботи, навіть залишається трохи вільного часу. Однак моя душа потребує творчості. У Вінниці, звідки приїхала, я була організаторкою зустрічей для мам, щоб вони могли присвятити кілька годин собі. У Польщі мені бракувало можливостей реалізувати творчий потенціал.

Жінка звернула увагу, що у Польщі трохи інший підхід до культури святкування, ніж в України, а українців — багато. І вони шукали звичного формату.

У Вінниці в жінки залишилися костюми двох ведмедів, які використовували на різноманітних святах та заходах. Ось ідея, за яку вона вхопилася.

Катерина  розмістила оголошення в соціальних мережах про послугу.

— У костюмі працює моя старша донька, якій 14 років, — розповідає Катерина, — звісно, ми завжди разом, тож я можу брати ті замовлення, які вписуються в мій робочій графік. Дохід — кишенькові гроші для доньки. Велику платню ми не ставимо. Наші клієнти, переважно, українці, у них не так багато грошей на розваги. Але які це емоції! Українці пережили глибокі травми, змушені з камінчиків відбудовувати зруйноване життя — ми даємо трохи радості та щастя.

Якось хлопець замовив привітання для своєї дівчини. Він захищає Україну в ЗСУ. Дівчина працює у Польщі. Вітали її на робочому місці, у кафе. На вулицю вийшли всі колеги. Плакав хлопець, вони вели трансляцію для нього просто в окопи, плакала дівчина, плакали перехожі. Але це були сльози зняття напруги.

Катерина каже, що їхній ведмедик нагадує людям, що всі вони в душі —  діти. Було привітання з 50-річчям, яке замовила для чоловіка-поляка його дружина-українка. Він при серйозній посаді, суворий та сконцентрований, як і колеги. Але коли побачили ведмедика, то розтанули, веселилися, наче діти. Був випадок, коли вітали дитину, а поруч гуляла літня жінка-полька, яка попросила сфотографувати її з великою іграшкою, телефонувала рідним та увімкнула трансляцію. Її очі сяяли від радості. Було таке, що родина замовила іншого ведмедика на День народження дитини, але в останній момент відмовили через форс-мажор, довелося їхати, виручати.

Вітальний ведмедик Катерини Чернати. Фото: приватний архів

— Дорога не близька, ми приїхали ближче до півночі, всі на нас чекали, люди спраглі до гарних емоцій, — впевнена Катерина.

Замовлень на ведмедика небагато. Послуга сезонна. В теплу пору року замовлень більше, у холодну — менше.

— Нам заважають розвиватися відстані, —  каже жінка. Сілезія — один великий організм з міст та містечок. Це нормально, що люди з Рибника чи Бельсько-Бялої просять нас приїхати до них з Глівіце, але без машини це вкрай важко. На дорогу потягом чи автобусом потрібно 3-4 години. Це підштовхнуло мене піти на курси водіння. Вартість курсів майже 3000 злотих. Однак вирішила, що в моїй ситуації з трьома дітьми, з бажанням розвиватися, мушу отримати права та навчитися водити машину. Коли, як не зараз?

Катерина так само веде діяльність без реєстрації та сподівається, що колись хобі дасть поштовх для відкриття бізнесу у сфері розваг.

Насправді, для багатьох воєнних біженок така незареєстрована діяльність дозволяє спробувати себе, свої сили без ризику отримати втрати, а не дохід. 

No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Редакторка та журналістка, авторка текстів про місцеве самоврядування, екологію, людські історії, амбасадорка журналістики рішення, пояснювальної журналістики та соціальних кампаній у ЗМІ. У 2006 році створила міську комунальну газету «Вісті Біляївки». Видання успішно пройшло роздержавлення у 2017 році, перетворившись у інформаційну агенцію з двома сайтами Біляївка.City та Open.Дністер, великою кількістю офлайнових проєктів та соціальних кампаній. Сайт Біляївка.City пише про громаду у 20 тисяч мешканців, але має мільйонні перегляди та близько 200 тисяч щомісячних читачів. Працювала в проєктах ЮНІСЕФ, НСЖУ, Internews Ukraine, Internews.Network, Волинського пресклубу, Українського кризового медіацентру, Media Development Foundation, Deutsche Welle Akademie, була тренеркою з медіаменеджменту для проєктів Львівського медіафоруму. Від початку повномасштабної війни живе і працює у Катовіцах, у виданні Gazeta Wyborcza.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати
що потрібно щоб відкрити салон краси в польщі

«Жінки — як кактуси: сильні зовні, ніжні всередині»

Ірина Мілевська з Умані — засновниця варшавських студій лазерної і воскової депіляції Cactus. 

Епіляцію і, зокрема, шугаринг (видалення небажаного волосся за допомогою густої цукрової пасти — Ред.) вона відкрила для себе ще в 2016 році в Україні. Пройшла курс навчання, а роком пізніше приїхала до Польщі, де продовжила працювати в цьому напрямі тут — спочатку сама, потім у салоні. Паралельно з роботою проходила нові курси. За словами Ірини, вона завжди відчувала потребу в свободі від керівників і прагнула бути господинею власного життя. Ірина Мілевська розповідає:  

— У мене двоє дітей, плюс зараз я вагітна третім хлопчиком. Разом з тим у мені завжди жила підприємниця. Мені було мало просто бути мамою або просто надавати послуги в чужому салоні — я хотіла створити власний простір, свою атмосферу, команду, сервіс на рівні, який би захоплював. 

Ірина взяла кредит, щоб почати власну справу

Водночас я розуміла, що епіляція — це не тільки про естетику. Це про комфорт, упевненість, турботу про себе. Захотілося дати жінкам саме це — місце, де про них подбають.

Зібравши свою першу велику суму, я купила апарат для лазерної епіляції (5 років тому такий апарат коштував близько 60 000 злотих). Це був серйозний крок, не соромлюсь зізнатися — я взяла під це кредит. Стала працювати з лазером — і попит перевершив всі мої очікування. Це дало поштовх для подальшого росту. І вже незабаром я відкрила свою першу невеличку студію у районі Вілянув. Але апарат вийшов зі строю через пів року. Тоді ми купили 2 інших апарати, ще дорожчих.

На той момент у мене вже була база постійних клієнток, які ходили до мене на шугаринг і воскову депіляцію — тому коли я поставила лазер, вони майже автоматично перейшли на нову послугу. Я дуже вдячна їм за довіру — саме завдяки цим жінкам усе закрутилося. Зараз у мене вже дві студії. 

— Скільки потрібно грошей, щоб відкрити салон депіляції? І як швидко ця інвестиція окуповується?

— Якщо щиро — для старту потрібно від 20 тисяч євро. Це враховуючи оренду, ремонт, витратні матеріали, навчання персоналу, запуск реклами й, звісно ж, апарат. Який у моєму випадку став найбільшою інвестицією.

— Як ви шукали клієнток, спеціалістів?

— Працювало «сарафанне радіо» — дівчата рекомендували мене одна одній. Також я активно просувала себе в українських жіночих спільнотах Варшави. Але згодом почало з’являтися дедалі більше польських клієнток — і це для мене був особливий знак, що сервіс і якість справді на рівні.

Коли я зрозуміла, що вже фізично не встигаю приймати всіх охочих, стала шукати помічниць. І не просто майстринь — я хотіла, щоб вони несли ту саму філософію, що і я. Тому всіх своїх спеціалісток я навчала особисто, ділилася досвідом, контролювала кожен нюанс, щоб клієнтки, які до нас приходять, відчували від майстринь ту саму турботу, яку б отримали від мене.

Я постійно навчаюсь — проходжу нові курси, цікавлюсь новими технологіями, вдосконалюю техніку. І далі навчаю свою команду. 

— Що було найважчим у відкритті власної справи в Польщі? Чи стикалися ви з бюрократією, мовним бар’єром, недовірою? 

— Оскільки до того, як відкрити бізнес, я вже кілька років жила в Польщі, працювала на різних роботах, щодня спілкувалася польською — мовних бар’єрів я не відчувала. 

Я пройшла інтенсивний мовний курс, і це дало мені велику впевненість — я вільно спілкуюся з польськими клієнтками, розумію всі документи, спокійно веду комунікацію

Бюрократія? Як і в будь-якій країні, в Польщі є свої нюанси. Але якщо ти готова вчитись і не боїшся запитувати, все поступово стає на свої місця. Мені допомагали внутрішня організованість і бажання зробити все чесно й правильно від початку.

Думаю, те, що руйнує будь-які бар’єри — це щирість, повага і професіоналізм.

Приблизно 60% наших клієнток — це українки, і близько 40% — польки. 

В Україні жінки ставляться до зовнішності дуже серйозно. Процедури краси для нас  — не розкіш, а частина щоденного догляду. Українки починають дбати про себе рано: регулярні візити до косметолога, майстра з брів, епіляція, укладки, манікюр — усе чітко, системно і з увагою до деталей.

У Польщі підхід трохи інший. Тут більше цінується природність, простота. Жінки можуть зробити процедуру раз — і повернутись через кілька місяців, коли знову «захочеться». Є ті, хто дуже дбайливо ставиться до себе, але здебільшого культура краси тут спокійніша, без поспіху й такої чіткості, як у нас.

Чимало польок не знали, наскільки ефективними можуть бути сучасні процедури, зокрема лазерна епіляція. І коли вони пробували, поверталися з фразою: «Чому я не зробила це раніше?». А це завжди надихає.

Українська любов до догляду за собою плюс польська легкість і природність разом створюють дуже цікаву культуру краси, яку я бачу щодня в своїй студії

— Чому така назва — Cactus?

— Кактус — це символ сили, витривалості й краси, яка не потребує зайвого, щоб розквітнути. Він може вистояти навіть у найсуворіших умовах. Мені дуже близька ця філософія. Жінки — як кактуси: ніжні всередині, сильні ззовні, і завжди готові розквітнути, якщо поруч є турбота й підтримка.

— Коли справа починає окупатися? 

— Якщо працювати з повною віддачею, бути щирою з клієнтами й не знижувати планку сервісу — інвестиції можуть почати повертатись вже через 6-12 місяців. У мене це сталося досить швидко. Клієнтки перейшли на лазер, стали приводили подруг, писати відгуки — і потік збільшився.

Але я завжди кажу: успіх — це не тільки про гроші. Це про готовність ризикувати, вчитися, не здаватися. Якщо у вас є віра в те, що ви робите — навіть кредит не страшний. Він може стати поштовхом до великої перемоги.

Моя головна порада — не чекати і не боятися. Не чекати ідеального моменту, не боятися нової країни, мови, системи чи невдач. Віра в себе — це найперша інвестиція, яка справді окупається.

Ще я раджу не намагатися копіювати інших. Зробіть свій бізнес таким, як ви самі — щирим, живим. Люди це відчують.

І головне — не забувайте, для чого ви це робите. Бізнес за кордоном — це не просто про прибуток. Це про те, щоб знайти себе знову, проявити себе і показати своїм дітям, що немає нічого неможливого

Моя мрія зараз — відкрити авторське навчання, щоб до мене могли приїжджати українки з усієї Європи. Я хочу ділитися не тільки технікою роботи з лазерним апаратом чи воском — я хочу передавати систему, яку сама будувала роками. Від А до Я: від вибору обладнання, матеріалів, до комунікації з клієнтами, створення атмосфери довіри. Багато жінок мають золоті руки, але бояться почати. І я хочу стати тією, хто допоможе зробити цей перший крок у новій країні.

«Я почала з 9 тисяч злотих. І бажання вирватися з токсичного простору»

23-річна Руслана Ротова з Кривого Рогу — власниця салону краси Oh My Girl у Варшаві, розповідає:

— У мене створення власного бізнесу стало наслідком життєвих обставин. Я працювала майстринею манікюру, орендувала кабінет у польки. На жаль, у нас були досить складні неприємні стосунки, і в якийсь момент я зрозуміла: або залишаюсь у токсичному середовищі, або беру відповідальність і починаю щось своє. Звичайно, це був ризик. Мені було 20, у кишені — рівно 9 тисяч злотих

Але іноді страх — найкращий мотиватор

Я тоді працювала на двох роботах, економила, відкладаючи кожну копійку. Тож вклала у справу виключно свої кошти. Пам’ятаю перше маленьке приміщення — лише 33 квадратні метри. Але на той момент воно здавалося мені цілим світом. Дуже добре пам’ятаю запах фарби, тріск ламінату, мамину підтримку й поради — вона допомагала мені з ремонтом. Ми з нею все робили самі. 

— Яким був перший набір послуг?

— Починали з базового: манікюр, педикюр, брови. З часом додали вії, ламінування, а згодом, коли переїхали у велике приміщення, — послуги, пов'язані з волоссям. Зараз у нас 200 квадратних метрів на двох поверхах. Коли я вперше зайшла в це приміщення, серце тремтіло: «А раптом не витягну?» Але ось — витягнула. І буду рости далі.

— Як ви збирали команду? 

— О, це був окремий виклик! Хороших майстрів дуже важко знайти, бо багато хто  працює вдома або в орендованих кабінетах. Тому я пішла своїм шляхом — знаходила новачків і навчала їх. Ми вклали багато часу, сил і довіри, щоб сформувати справжню команду. Я і мама, яка весь цей час була поруч.

У нашій команді — лише українки. Ми пробували працювати з польськими майстринями, але техніка, підходи, стандарти у нас різні. Сьогодні у моїй команді — десять працівниць. І я також працюю: веду курси, беру клієнтів, керую процесами. Я не лише власниця — я живу цим.

— Яка була найбільша помилка на старті?

Я намагалася бути подругою для працівників. Але бізнес — це не дружба. Це чіткі межі. Тепер я тримаю професійну дистанцію, команді так навіть комфортніше. І ефективніше для справи

— Що ви б ніколи не пробачили працівнику?

— Розголошення особистої інформації. Це суворо заборонено. Було одне порушення — і ми одразу попрощались. Довіра — основа бізнесу.

— Чи відрізняються запити у клієнток-польок і українок?

— Українки приходять з конкретним запитом: дизайн, форма, колір — знають, чого хочуть. Польки стриманіші, часто обирають класичне, наприклад, просто нюдовий або червоний лак. Але наші послуги їм також подобаються — ми маємо зараз десь 50% клієнток-польок.

Мрію створити власний бренд — можливо, матеріалів для манікюру. У нас вже був досвід двох салонів у 2023 році, але зрештою я вирішила зосередитися на одному. Масштабувати бізнес самотужки — неймовірно важко. Зараз хочеться стабільності.

Руслана працювала на двох роботах, щоб накопичити на відкриття свого салону

— Що найважче у бізнесі?

— Робота з клієнтами. Особливо — негативні відгуки. На початку я дуже болісно все сприймала, навіть плакала. Хотіла всім догодити. Тепер розумію: помилки бувають, не всі люди готові йти на діалог. Але треба вміти виправляти ці помилки, вчитися спілкуватися з клієнтом.

— Щомісячні витрати на догляд — скільки це в середньому для жінки?

— Від тисячі злотих. І це не про розкіш — це про турботу про себе.

— Що порадите українкам, які мріють відкрити бізнес за кордоном, але бояться?

— Ризикувати. Бо краще пошкодувати про те, що зробила, ніж усе життя шкодувати, що не спробувала. І дуже раджу збирати фінансову подушку. Уникати імпульсивних рішень. Не боятися просити допомоги і робити помилки, бо саме на них ми вчимося і стаємо сильнішими.

— Як вас змінила власна справа? 

— Я пройшла шлях від 20-річної дівчини, яка боїться все втратити, до жінки, яка впевнено керує командою. Я змінилася і внутрішньо, і зовні. Моя спина — пряма. Я виросла. І я дійсно цим пишаюсь.

«Іноді доводиться працювати 24/7. Але це — умова власної справи»

Інна Зюркевич з Кривого Рогу — власниця і gold-майстриня манікюрного салону In Room у Варшаві:

Найбільшими труднощами стали мовний барʼєр, життя в хостелі і наймана праця за зовсім іншими стандартами, до яких я не звикла. Через ці труднощі я навіть повернулась через деякий час в Україну. Але потім знову виїхала.

Я — майстер манікюру з 10-річним досвідом роботи. Тому інші сфери навіть не розглядала. Набравшись досвіду роботи у польському салоні і зіткнувшись з обманом власників салону, вирішила спробувати працювати самостійно. Не було чарівної казки, коли хтось був спонсором і мені допоміг.

Інна отримала негативний досвід найманої праці, що підштовхнуло її до автономії

Найважче — працювати на когось, хто нічого не розуміє в манікюрі, через що часто трапляються ситуації, коли ти робиш якнайкраще, а потім за це ще й отримуєш штраф. Важко, коли умови праці жахливі. Після такого досвіду я вирішила, що в моєму салоні буде все геть інакше: дружня, позитивна атмосфера, зона відпочинку для майстринь, а також ідеальні санітарні умови.

— Чи складно відкрити б’юті-бізнес у Варшаві?

— Не складно, якщо маєш на це кошти. Несподіванкою стала система оподаткування, адже податки тут набагато вищі, ніж в Україні. Мовний барʼєр був на початку, але клієнти це пробачали, бо якість роботи була вища, ніж у багатьох інших майстрів. Після повномасштабного вторгнення я чула про випадки поганого ставлення поляків до українців, але сама у своєму салоні ніколи з таким не стикалася. 

— Який потрібен стартовий капітал, щоб відкрити манікюрний салон? На що йде найбільше коштів?             

Потрібно бодай 50 тисяч злотих. Основні витрати — це ремонт приміщення, меблі й техніка. І тут, звісно, можуть бути як космічні суми, так і прийнятні. 

Потрібно розуміти, що коли вкладаєш великі кошти в ремонт, це не страхує тебе від того, що через рік власник приміщення не попросить це приміщення звільнити. І тоді доведеться починати все спочатку, хоча за цей рік кошти, закладені на ремонт, могли ще не окупитися

— Скільки можна заробити, маючи свій салон?

Від 7 тисяч злотих. 

— Який ваш підхід?

— Мій салон — моя дитина! Тому я ніколи не шкодую коштів на матеріали. Ми, наприклад, маємо палітру понад 1000 відтінків, завдяки чому часто чуємо від клієнтів «вау». 

Я пройшла складний шлях адаптації в іншій країні, почала все з нуля — без великих фінансів, без гарантій, без чіткої стратегії. Лише з бажанням і підтримкою близьких. І зараз я дивлюся назад із вдячністю — навіть за труднощі. Бо саме вони мене загартували. 

Буває, доводиться працювати 24/7. Але це — частина власної справи, до якої треба бути готовою ще до старту

Разом з тим важливо знаходити баланс між роботою і особистим життям. Тому що краса — це не лише зовнішність. Це твоє вміння балансувати — між внутрішнім і зовнішнім, між впевненістю й ніжністю, між енергією та спокоєм.

‍Цифри

Стартові витрати на салон краси в Польщі — це 50-100 тисяч злотих (12-25 тисяч євро). Найдорожча стаття витрат — оренда, матеріали для роботи, а також стерилізація.
Сума оренди залежить від стану й розміру приміщення, а також локації. І це від 2000 до 10 000+ злотих на місяць. Зекономити можна на ремонті, меблях, тобто взяти уживані (так, простий б\в стіл для манікюру може коштувати близько 500 злотих, тоді як новий і сучасний — всі 4 000 злотих). На якості стерилізації і матеріалів економити не можна.
Коли обираєте приміщення, важливо, щоб воно відповідало нормам санепідемстанції. Тому або купіть консультацію досвідчених власників такого ж бізнесу, або завітайте до санепідемстанції і дайте їм оцінити приміщення, яке вподобали. Часто новачки відкривають салон, а через пів року до них приходить інспектор і виявляє неочікувані порушення, через що бізнес у цьому місці закривається.
Прибуток манікюрного салону — від 7 тисяч злотих. При цьому з одного робочого місця можна заробити близько 10 тисяч злотих.
Оплата майстрам — це 40-50% від доходу. Собівартість матеріалів — 10-15%. Операційні витрати — 15-20%. Вам залишається близько 25%.

Фотографії з приватних архівів героїнь

20
хв

Як відкрити салон краси в Польщі? Українки про ризики, помилки й те, як знайшли себе знов

Оксана Щирба
український бізнес у польщі піцерія варшава

«Понад два роки ми вивчали ринок»

Юлія Карлова: Ми все життя займалися підприємницькою діяльністю: торгували на базарі в Чернівцях, мали точки сантехніки, магазини. Війна змусила змінити плани. Я відкрила у Варшаві манікюрний салон, працювала сама і здавала місця іншим майстриням. А потім ми з чоловіком вирішили спробувати себе в ресторанному бізнесі. 

Микола Карлов: Коли почалась повномасштабна війна, я поїхав в Україну волонтерити. Працював у гуманітарному хабі: спочатку на завантаженнях, потім координатором. По 14-16 годин щодня.

Коли в нашу діяльність стали вмішуватись особисті інтереси деяких депутатів, я повернувся до Варшави. Став допомагати, зокрема з житлом, звідси. І паралельно ми замислились над гастрономічним бізнесом. Часто ходили по ресторанах, кав’ярнях, вивчали, аналізували. Ми завжди були критичними клієнтами й цікавились якісною їжею та хорошим сервісом. Для нас це був новий напрям, тому ми хотіли вивчити все до дрібниць.  

Чому саме піцерія?

Микола: Ми взагалі любимо смачно їсти. У нас був бізнес у виробництві, продажах, у Юлі — в б’юті. Але гастрономія стала новим викликом. Ми понад два роки вивчали ринок, дивились, які бренди ростуть, які падають. Їздили по різних районах Варшави, досліджували конкурентів.

Зрештою вирішили, що піцерія — оптимальний варіант. У неї вищий середній чек, ніж у кафе. Але важливо було знайти бренд, який дбає про якість. 

Юлія: Ми аналізували, які франшизи закриваються, які продаються. Обрали ту, що тримається стабільно і дорого продається — це ознака цінності. Поспілкувалися з кількома франшизодавцями і зрозуміли, хто з них справді дбає про бренд, а хто — просто продає назву.

Зрештою 21 грудня 2023 року ми відкрилися. Це наша перша й поки єдина точка. Робили все самі — нікого спеціально не наймали, вклали останні заощадження, навіть продали автівку. Батько Миколи приїхав до нас з України, щоб допомогти робити ремонт приміщення. Працювали від рання до пізнього вечора.

Юлія із сином під час ремонту приміщення під піцерію

«Перші місяці ми працювали вдвох»

Скільки коштує відкрити піцерію? 

Микола: Залежить від метражу, ремонту, обладнання. У нашому випадку, а у нас площа 100 квадратних метрів, ми витратили до 100 тисяч доларів. І це ми ще заощадили на ремонті.

Юлія: Перші місяці ми працювали самі. Микола з керівника перетворився на піцайоло, я — і на касі, і помічником кухаря. Повар з нашої франшизи вчив Колю готувати піцу, брускети, фокача, а мене — макарони, салати й десерти. Поки обороти були малі, не могли дозволити собі наймати працівників. Наш син теж допомагав. Спочатку — бо треба було, але з часом йому стало подобатись. Зараз він охоче працює офіціантом. 

З якими викликами зіткнулися на старті? Чи було складно відкрити бізнес у Польщі?

Микола: Викликів було багато. Ми вперше зайшли в гастрономію. Без франшизи було б надто складно — вони дали меню, рецептуру, стандарти. Це дуже допомогло. Але довелося вчитись у процесі. Перші святкові дні були дуже насичені — безліч замовлень, один офіціант і ми вдвох з дружиною. Я літав між пічкою і столом. Фото й відео, на жаль, немає (сміється). Юлі теж було складно, бо вона не розмовляла вільно польською. Але з часом все налагодилось. Зараз Юля будь-яке питання вирішить польською! А як інакше — 90% наших основних клієнтів — поляки.

Скільки у вас працівників?      

Юлія: На зміні зазвичай працює кілька людей: піцайоло, касир, офіціант і помічник. Маркетологів чи PR-фахівців у нас немає — не дозволяють обороти. Тож поки ми і це робимо самі.

Який середній дохід з такого бізнесу? 

Микола: У кращому випадку — 10-15 тисяч злотих. Але багато з цього йде на оренду, електрику, зарплати. Середній чек — 70 злотих. Щоб наторгувати 7000, треба зробити 100 продажів, а це — близько 150 піц.

Перший час Миколі доводилося самому бути піцайолою

«Репутацію піцерії часто псують служби доставки»

Чому зараз закриваються інші схожі заклади в Польщі? Що вони роблять не так?

Микола: Закриваються через низьку маржинальність. Залишається, скажімо, 10 відсотків чистого прибутку.

Якщо в тебе невеликі обороти, то буває, що найманий працівник заробляє більше, ніж власник

Юлія: У центрі легше — там туристи. У спальному районі — постійні клієнти, і якщо впаде рейтинг, нових не буде. А ще служби доставки часто псують репутацію: водії приїжджають без термосумок, плутають адреси, запізнюються, не розмовляють польською, — а весь негатив летить на піцерію.

Як ставитесь до критики, до поганих відгуків? 

Микола: Нормально. За відгуками в Google бачимо, що 95% клієнтів задоволені. Ми маємо найвищу оцінку серед схожих піцерій у місті. Іноді, звичайно, трапляється всяке. На жаль, не можна догодити всім. 

Клієнт завжди правий. Дотримуєтеся цього правила?

Юлія: Ми ділимо клієнтів на два типи: тих, хто може довести свою правоту, і на тих, хто все ж не правий. Коли дзвонить нетверезий клієнт, замовляє піцу, йому її доставляють, а він не хоче за неї платити, бо не пам’ятає, що замовляв, — клієнт не правий.

До речі, ця історія мала продовження. Це виявився наш постійний клієнт. Він приїхав наступного дня, вибачився і зажадав розрахуватися за піцу. Але я сказала, що не потрібно, бо кур’єр привіз піцу назад. На це чоловік відповів: «Дякую, що поважаєте своїх клієнтів». 

Микола: А була ситуація, коли прийшла клієнтка, стала на вулиці біля нашої піцерії й кричала, щоб інші не замовляли у нас їжу, бо треба довго чекати на замовлення. І що ви думаєте? Зараз постійно приходить до нас і замовляє піцу. Люди такі дуже різні…

Як ви розподілили обов’язки у бізнесі?

Микола: Донедавна на чужу людину я працював лише один день у житті, бо весь час маю власну справу. Але зараз почав у Варшаві працювати на одну українську медичну компанію — обіймаю там посаду керівника напрямку будівництва. Також паралельно у мене є компанія, яка надає послуги з опалення, вентиляції. Піцерією зараз вже займається Юля. Вона — директорка. Але я завжди поруч. Син теж з нами. 

Юлія: Ми звикли працювати разом — ще з України. Після 25 років спільного життя вже навіть не сваримось (посміхається). У нас також доросла донька — їй 23 роки, вона теж займається бізнесом. У нас справді дуже тепла атмосфера в команді. За останні пів року зібрався чудовий колектив. 

Зараз я займаюсь улюбленою справою. Мені приємно бачити, що людям у нас смачно, затишно. Клієнти стають, як рідні. Мрію, щоб піцерія запрацювала автономно. А потім, можливо, відкрию ще або маленьку цукерню, або хлібний магазин. 

Якби ви зараз давали пораду українцям, які мріють про власний бізнес у Польщі?

Микола: Я точно не буду говорити про труднощі, з якими можна зіткнутися, бо це лише демотивує інших. А труднощі точно будуть. Треба просто не боятися і ризикувати. І розуміти, що в 90% випадках може бути поразка. 

Заради чого ви працюєте?

Юлія: Для нас головне — наше сімейне щастя. Заради цього ми працюємо. І ці цінності передаємо нашим дітям. Наприклад, наша донька з 17 років почала жити окремо, якийсь час мешкала в Італії, тепер живе з нами. І ми дуже щасливі збиратися разом ввечері. Разом ми проходили чимало психологічних тренінгів. 

Родина Карлових у Польщі

Якось у нас була ситуація, коли донька в 11 класі почала прогулювати уроки. Я випадково про це дізналась. Микола тоді запитав її, чому вона це робить. Донька відповіла, що їй нецікаво. На що Микола висунув пропозицію: «Поїхали зі мною в Київ у бізнес-школу». І хоча я була сповнена скепсису, Іра там побачила, як люди грають у великий бізнес, і як це впливає на їхні життя. Що ці люди живуть краще, ніж ми жили на той момент. А значить — таки важливо вчитися. Ми часто повторюємо дітям: «Не будеш працювати головою — будеш працювати руками». А будеш працювати головою — буде у тебе і твоя справа, і сімейне щастя.

Фотографії з приватного архіву

20
хв

«Середній чек тут більший, ніж у кафе». Про досвід родинної піцерії, відкритої українцями у Варшаві

Оксана Щирба

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Без уніформи, але на передовій

Ексклюзив
20
хв

Що робити з дитиною влітку? Літні денні табори в Польщі 2025

Ексклюзив
20
хв

Чи стане Навроцький «другим Орбаном» Європи? Колишня прем’єрка Литви Інґріда Шимоніте про категоричну різницю між Польщею та Угорщиною

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress