Натиснувши "Прийміть усі файли cookie", ви погоджуєтесь із зберіганням файлів cookie на своєму пристрої для покращення навігації на сайті, аналізу використання сайту та допомоги в наших маркетингових зусиллях. Перегляньте нашу Політику конфіденційності для отримання додаткової інформації.
УподобанняЗаперечуватиПриймати
повернутися
Ексклюзив

Суспільство

20
хв

Біженці під покровом трьох сестер

«Ми розвантажували допомогу, і ящик з консервами з гуком випав з машини на асфальт — діти одразу попадали на землю... Перші місяці вони боялись, сахались, ховались за мам, не давали до себе доторкнутись і мовчали»

Віра Бічуя

Організацію допомоги десяткам жінок та дітей взяли на себе сестра Тетяна, сестра Юлія та сестра Шимона (зліва направо). Фото авторки

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

У тихому закутку на півдні Тернопільської області, в стінах старовинного палацу ховається римо-католицький жіночий монастир. До пандемії це місце притягувало тисячі паломників і туристів, а потім різко спорожніло. Сьогодні в монастирі знову вирує життя, але вже аж ніяк не безтурботне. Після 24 лютого 2022 року Язловецький жіночий монастир Сестер Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії став притулком для жінок і дітей, які втекли від війни.

У монастирі всього три сестри: настоятелька сестра Юлія, сестра Шимона та сестра Тетяна. І ці три відважні жінки зуміли організувати прихисток для двох сотень біженців.

«На території, де жили десятки дітей, панувала неприродна тиша»

— Перше, що ми відчули, це страх, невпевненість в завтрашньому дні, розгубленість, — згадує настоятелька монастиря сестра Юлія перші дні російського нападу. — Ми розуміли, що це серйозна війна з великими жертвами й великим горем. І що в будь-який момент вона може дійти до нашої Язловецької землі. Почали робити барикади, разом з мешканцями села Язловець познімали вказівні знаки. Звичайно, Польща пропонувала нам евакуацію, але ми вирішили нікуди не їхати й надавати допомогу.

Запитали нашу верховну настоятельку, чи можемо залишитися, і почули: «А до чого сестри готові?» Наша відповідь була: «Бути тут до кінця».

Тому коли довідались, що до нас їдуть перші біженці зі східних областей України, відразу почали готувати для них кімнати. А тим самотнім жінкам, які перебували в нас з дітьми ще до війни, забезпечили термінову евакуацію до Польщі.

Єпископ Едвард Кава з Львівської єпархії приїхав до нас, провів інструктаж, ознайомив з правилами поведінки під час обстрілів. І привіз нам першу допомогу — м’ясні консерви. Ми зрозуміли, що не самотні.

Потім почалися дзвінки: священик з Харкова питав, чи ми можемо прийняти чотирьох біженців, які вже другий день в дорозі, а сестри оріоністки з Харківської області просили притулку для 50 осіб. На початку війни в монастирі перебувало понад 100 біженців, з яких 56 осіб — діти. Усі кімнати монастиря були зайняті. Звичайно, організувати стільки людей було непросто. Але внутрішня сила, яка нами керувала, перемогла, дала нам відвагу та натхнення служіння.

Здебільшого ті, хто приїхав до Язловецького монастиря — це були біженці з Харківської області, які стикнулися з жахіттями війни з перших її днів. Психологічний стан біженців був пригнічений, невпевнений та дуже тривожний. Деякі довго не розпаковували речі й спали одягнені. На території, де жили десятки дітей, панувала тиша.

Сестрам вдалося повернути дітям вміння радіти життю й не боятися. Фото: Вікторія Якубовська, Credo

— Одного разу, коли ми розвантажували допомогу і ящик з консервами з гуком випав з машини на асфальт — діти попадали на землю, а жінки зіщулились, — продовжує розповідь сестра Юлія. — Це було відображення їхнього внутрішнього стану. Діти були налякані, розгублені. В їхніх очах застигли відчай і біль. Вони сахались, ховалися за мам, не давали до себе доторкнутись, не хотіли спілкуватись. Так тривало перші три місяці.

До монастирських стін потрапили також біженці з Миколаївської, Запорізької, Полтавської, Вінницької областей, але вони згодом повернулись додому. Зараз тут проживають жінки з дітьми з Херсонської та Луганської областей.

— Мої вікна виходили на Чорнобаївку, я пережила всі жахи окупації, — говорить 56-річна переселенка Юлія з Херсону. — Я знищила свої дипломи, щоб росіяни не змусили мене на них працювати. Ми так довго чекали на наших! Нарешті дочекались. Але коли почались щоденні сильні обстріли, я не витримала і поїхала. Дев’ять діб добиралась. І само провидіння привело мене в таке благодатне місце.

«В якийсь момент ми стали отримувати стільки гуманітарної допомоги, що перетворились на маленький логістичний хаб»

Виклик трьом сестрам був кинутий серйозний. Зима. Діти приїхали хворі або почали хворіти вже на місці, потрібні були ліки, місце для ізоляціїї, доводилось возити дітей в лікарню і вдень, і вночі.

Бракувало простору для ігор дітей під дахом. На щастя, допомагали сестри оріоністки. Потрібні були одяг, взуття, побутова хімія, їжа, і все це в великих кількостях. Монастир попросив допомогу в Польщі. Так з’явились кварцеві лампи й додаткові обігрівачі. Виникла проблема прання вбрання та сушіння білизни для маленьких дітей, оскільки приміщення монастиря не пристосовані до цього, особливо взимку. Сестри з Польщі за гроші японського фонду AAR Japan закупили та передали взуття, пральну машину. Згодом допомога стала надходити в великій кількості. Але біженцям потрібна була також психологічна поміч.

— Дуже допомагали сестри оріоністки, які привезли до нас людей з Харкова, — розповідає Настоятелька Язловецького монастиря сестра Юлія. — У себе вони мали налагоджену методику надання допомоги одиноким матерям та жінкам з важкими психологічними травмами, привезли свого психолога, вчительку та виховательку для дошкільнят. Потім, дякуючи допомозі пані Олені Сурм’як, заступниці голови місцевої ОТГ (об'єднаної територіальної громади), до нас приїжджала працівник соціальної служби. Згодом почали допомагати Благодійний Фонд «Рокада» та люди з Червоного хреста — вони привозили лікарів і психологів, забезпечували жінок і дітей  ліками тощо.

Перші три місяці ми не залучали жінок до роботи, крім миття посуду згідно черги. Вони повинні були відпочити. Ми возимо дітей в лялькові театри, в зоопарк, діти граються на свіжому повітрі, можуть допомагати нам в господарстві чи на кухні, якщо виявляють бажання. Ми не змушуємо, але намагаємось залучати, заохочуємо. В монастирі вже є велика ігрова кімната, яка стала дитячим садочком для дошкільнят. Поляки також подарували нам ігровий майданчик.

Діти в монастирі чекають на Миколая й майструють різдвяні поробки. Фото: Facebook сторінка монастиря

— Який розпорядок дня в монастирі під час війни? — питаю в сестри Юлії.

— Такий самий, як і до війни. Сніданок о сьомій, обід о 13.00 з корективами на час обіду дітей, які повертаються зі школи в різний час, вечеря о 18:00. Єдиними обмеженнями тут є не пити, не палити та не водити чоловіків. Зараз темніє рано, тож монастир закривають о 20.00. Влітку діти могли гуляти в парку навіть до 21:30.

— Де ви берете продукти, щоб нагодувати людей?

— У нас є власне невелике господарство: кури, гуси, кози та качки. Але всіх потреб воно не покривало. Прийшли на поміч місцеві мешканці — Язловця та оточуючих сіл, — які з перших днів принесли нам велику кількість продуктів, напівфабрикатів та домашньої їжі: вареники, булочки, мясо, консерви. Фермери та селяни забезпечували нас хто чим міг — від огірків ібуряка до сирів. На польових роботах нам також допомагали місцеві, плюс наймані працівники. Цього року майже 20 чоловік з околиць збирали картоплю на наших двох гектарах поля.

Допомогли з продуктами також згадані вище японський фонд, сестри оріоністки та Польща. А потім ми почали отримували допомогу з різних джерел, і її було вже стільки, що ми перетворились на такий собі малий логістичний хаб. І самі стали надавати медикаменти, продукти та побутову хімію на схід та для військових. Наприклад, ми передали на фронт ковдри та 130 комплектів постільної білизни.

— Війна розкрила в нас солідарність та взаємодопомогу. Чи підтримували вас українські волонтери?

— Дуже. Наприклад місцевий фермер пан Слоньовський привіз нам цілу машину речей з-за кордону. І це сталося саме в піковий момент, коли людей в монастирі було дуже багато. Максимально допомагали поляки, які знали нас давно. Місцева вчителька математики безкоштовно навчала дітей. Місцевий лікар — лікував. Наша пані Юлія з Херсону протягом п’яти місяців вчила діток англійської мови, тепер працює як тьютор (той, хто веде індивідуальні чи групові заняття з учнями, наставник — Ред.), батьки віддячують їй. А ще з нами вже кілька років живе волонтерка Ірена, яка допомагає нам вести господарські справи.

— Як впливає на жінок атмосфера монастиря, ваші правила та цінності, які тут проповідують?

— Багато жінок з Харківської області — зі складними долями. Було всяке. Але ми привчали жінок до порядку, залучали до роботи — виключно до прибирання за собою, допомоги на кухні, бо нам самим було важко справлятися з такою кількістю людей. Хто не міг погоджуватись з нашими правилами, просто їхав звідси. Ми намагались привчити мам проводити більше часу з дітьми, десь треба було відкоригувати гігієнічні звички. Ми намагаємося забезпечити не тільки матеріальну сторону життя, а й відкрити духовну. Не знаю, як оцінювати зміни, які відбулись з жінками під час перебування тут. Але діти змінились однозначно, вони знову стали дітьми з їх радостями, сміхом і розвагами.

Заняття із сестрою Юлією в монастирі. Фото: Вікторія Якубовська, Credo

Сестра Тетяна проводила для дітей навчання з Катехізису — звісно, для тих, хто хотів. Сестра Шимона теж проводила заняття з релігії. Тепер діти чекають на Святого Миколая, святкують свята разом з мамами. Разом з жінками та дітьми ми молимось перед кожним споживанням їжі. Але на літургію люди ходять тільки за власним бажанням, і це зовсім небагато жінок. Сподіваємось, що наше служіння знайде відгук в їхніх душах, нехай згодом.

«Втратити близьку людину і після цього не стати таким самим вбивцею —  це стоїцизм»

— Скільки всього жінок та дітей знайшли тут прихисток в часи війни? Чи хтось з них повернувся додому чи виїхав за кордон?

— Взагалі за час війни в нас побувало понад 200 людей. Деякі зупинялись, а далі їхали за кордон, до своїх знайомих. Хтось давно повернувся додому. А деякі досі тут, бо повертатися їм небезпечно або нема куди.

Ми свідомі, що біженці не можуть перебувати в нас довго. Людям потрібно повертатися до справжнього життя. Ми спонукаємо жінок знаходити власне житло, починати жити самостійно. До нас приходили представники Фонду, який пропонує будинки для проживання, але зараз біженці стикнулися з проблемою оформлення документів.

— Знаємо з історії, що монастирі неодноразово рятували життя євреям, переховуючи їх від нацистів. Чи має для вас значення, якого віросповідання біженці?

— Ми католицький монастир і завжди відкриті для тих, хто звертається до нас за порятунком та допомогою. Ми не питаємо, якого вони віросповідання. Більшість біженців — люди православні, були також протестанти. В неділю в нашому костелі відбувається служба, і, звичайно, ми запрошуємо всіх до спільної молитви разом з нами.

Сестра Юлія з котом в монастирі, осінь 2023 року. Фото авторки

— Що б ви порадили українцям, які відчувають ненависть до ворогів? Як справлятися з ненавистю, яка випалює їх зсередини?

— Це дуже важке питання. І не тільки для віруючих. Бо воно вимагає від нас певного героїзму. В моменті, коли людина втрачає близьку особу, не стати таким самим вбивцею —  це стоїцизм. Людина без внутрішньої сили не зможе з цим справитись. Я не вважаю, що зуб за зуб буде відповідним методом, бо так ми опинимось у прірві. Прощати дуже важко, забути неможливо. Потрібно молитись за ворогів, хоча це дуже важко. Людей, які все це вчинили, чекає відповідний суд. Бог їм суддя.

— Яким  ви бачите майбутнє України ?

— Я багато думаю над цим. Україна буде! Стільки пролитої крові не піде на марно. Ця земля є святою, і ця святість набирає своєї сили. Я бачу силу України в її єдності. Поєднання народу — це велика сила і майбутнє України. І Україна повинна бути вільна й обирати тих партнерів, яких вважає доцільними. Ми бачимо скільки нам зараз допомагає Захід. Я сама полька, і бачу скільки допомогла Польща, розумію наскільки поляки були і залишаються відкритими на допомогу.

— Наскільки ситуація змінила вас та сестер?

— Зміцнила, не зламала. Важко, бо війна триває, багато жертв, зокрема наших чоловіків з Язловця. Немає розуміння, коли це закінчиться і що на нас чекає ще. Багато людей втрачають домівки, втрачають надію. Але ми не втрачаємо віри у краще, бо в нас є та сила, яку нам дає Бог. Моє переконання: маєш здорові руки і ноги — роби добро! Не дивлячись ні на що — роби добро! Війна зробила нас сильнішими, в чомусь зцілила, і ми готові й надалі тут залишатися та допомагати...

Маєш здорові руки та ноги — роби добро! — впевнені в Язловецькому монастирі. Осінь 2023 року. Фото авторки

‍

Дата публікації:
30.11.2023
No items found.
Допомога переселенцям
Біженки
Монастир
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.
Віра Бічуя

Волонтерка, з початку війни працює в Торгово-Промисловій палаті міста Івано-Франківськ, радником президента. Понад десять років працювала в міжнародній інвестиційній компанії Kulczyk Investments, співпрацювала з Kulczyk Foundation, який з 2014 року допомагає дітям, вдовам та пораненим.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Суспільство

За закон проголосували 227 депутатів, 194 були проти, а сім утрималися.

Раніше депутати проголосували за пропозицію про перехід до третього читання проекту без повторного направлення його до комісії та проголосували проти пропозиції депутатської групи Конфедерації Польської Корони про відхилення закону в цілому. Вони також відхилили поправки та пропозиції меншості, подані опозицією.

Не отримали підтримки пропозиції клубу PiS, що стосувалися, зокрема, посилення покарань для осіб, які незаконно перетинають кордон, введення покарання за пропаганду бандеризму, подовження з 3 до 10 років мінімального періоду безперервного проживання в Польщі, необхідного для визнання іноземця громадянином Польщі, та обмеження можливості отримання кредитів і позик Банком державного господарства на користь Фонду допомоги.

Депутати також відхилили пропозиції меншості, подані Клаудією Яхірою (KO), яка хотіла, зокрема, пов'язати виплату 800 плюс з професійною діяльністю не тільки іноземців, які проживають у Польщі, але й польських громадян.

Не отримала підтримки також поправка партії Разом, яка повертала умови  виплат до стану попереднього проекту закону.

Проект закону про внесення змін до деяких законів з метою перевірки права на виплати на користь сім'ї для іноземців та про умови надання допомоги громадянам України у зв'язку з збройним конфліктом на території цієї держави був розроблений після того, як наприкінці серпня президент Кароль Навроцький повідомив, що не підписав поправку до закону про допомогу громадянам України. Своє рішення він мотивував, зокрема, тим, що допомогу 800 плюс повинні отримувати тільки ті українці, які працюють у Польщі.

Регулювання ущільнює систему отримання виплат на користь сім'ї іноземцями. Право на ці виплати буде пов'язане з професійною діяльністю та навчанням дітей у польській школі, за винятком, наприклад, осіб з інвалідністю. Крім того, право на виплати буде пов'язане з отриманням іноземцями щонайменше 50 відсотків мінімальної заробітної плати, що означає, що в 2025 році це буде 2333 злотих брутто.

ЗУС щомісяця перевірятиме, чи іноземці були професійно активними. Якщо в даному місяці іноземець не був активним, виплата буде призупинена, а переказ не буде здійснений. ЗУС також перевірятиме в реєстрі головного командира Прикордонної служби, чи даний іноземець не виїхав з Польщі.

Для кращої ідентифікації іноземців, які претендують на виплати, та їхніх дітей буде введено обов'язкове отримання номера PESEL. При присвоєнні PESEL також буде перевірятися перебування дітей на території Польщі.

Нові правила також передбачають інтеграцію баз даних різних установ, що дозволить ефективніше контролювати права іноземців та усунути спроби шахрайства з виплатами.

Також будуть введені обмеження щодо можливості користування послугами охорони здоров'я дорослими громадянами України. Йдеться, зокрема, про програми охорони здоров'я, лікувальну реабілітацію, стоматологічне лікування та програми медикаментозного лікування.

Відповідно до закону, діючі норми щодо легальності перебування громадян України, які втекли від війни, будуть продовжені до 4 березня 2026 року.

Нові рішення мають набути чинності, як правило, на наступний день після опублікування в Звістках Закону.

Тепер закон буде переданий до Сенату. (PAP)

опр. Dmytro Menok

20
хв

Сейм прийняв закон, який пов'язує виплату 800+ для іноземців, зокрема, з професійною діяльністю

Polska Agencja Prasowa
правила виживання під час війни дрони

Суспільство

Що зробити заздалегідь, поки ще нічого не почалось

1. Насамперед — навести лад у документах. Починайте саме з цього, навіть якщо не плануєте нікуди переїжджати. Зробіть свіжі закордонні паспорти собі й родині, перевірте страховки, зберіть разом всі посвідчення, свідоцтва про народження, шлюб, військовий білет, водійські права, документи на квартиру, про освіту тощо. Покладіть їх в той самий «тривожний наплічник». Докладіть туди заряджений павербанк і ліки — індивідуальні, знеболювальні та жарознижувальні, заспокійливі, сорбенти, антигістамінні, засоби від кишкових розладів, а також антисептики, бинти, пластирі й турнікет для зупинки кровотечі. Поставте цей рюкзак у безпечне місце, яке в разі повітряної тривоги стане вашим укриттям.

2. Наповнити по вінця бак автівки (або мати каністру про запас). Ті, хто знехтував цією порадою, 24.02.2022 в Україні змушені були витратити безцінні години на черги на заправках. 

3. Перевірити, де знаходиться найближче до вас укриття (бомбосховище, підвали, підземні паркінги). Якісних бомбосховищ у Польщі мало, у Варшаві є метро, станції якого можуть стати сховком, тоді як у багатьох містах бомбосховищ немає взагалі. Підготуйтеся — розпитайте свого бургомістра, облаштуйте підвал у своєму будинку, поставте там воду. Якщо доведеться йти в укриття, візьміть із собою тривожний наплічник.

4. Пройдіть курси первинної медичної допомоги. Вміння накладати турнікет дійсно рятує життя.

5. Щоб бути в курсі, які дрони/ракети і куди летять, можна підписатися на українські телеграм-канали monitor і ППО Радар — про дрони у повітряному просторі Польщі там теж є інформація.

Якщо ви чуєте сирену повітряної тривоги

1. Вікна — місця підвищеної небезпеки. Одна з головних причин поранень людей під час вибухів — осколки скла, які вибуховою хвилею, що рухається з надзвуковою швидкістю, розносить на 10-15 метрів. Ніколи не стійте біля вікна під час повітряної тривоги — навіть якщо дуже цікаво.

Популярна на початку війни порада «відчинити вікна на провітрювання», щоб зменшити тиск і убезпечитись від руйнівної сили ударної хвилі, не працює. Пляшки, розставлені на підвіконні, теж не стримують ударну хвилю. Не витрачайте на це час. А що тоді працює? 

Найефективніший спосіб захиститись від осколків — заклеїти вікна удароміцною бронеплівкою. З плівкою вікна виглядають естетично. Бюджетний варіант захисту вікон — заклеїти скло скотчем хрест-нахрест, але щоб було ефективно, треба клеїти суцільно, не залишаючи голих місць. «Краси в цьому мало, від скотчу вікна стають непрозорими, потім залишаються сліди клею, але коли нещодавно дрон влучив у сусідній будинок, і в нашому ударною хвилею винесло всі вікна, моє було єдиним, яке потріскалось, але не розсипалось. Я сплю під вікном, і якби його отак не заклеїла, могла б сильно постраждати», — розповідає подруга.

Щільні штори певною мірою допомагають стримати осколки. Як кажуть в Україні, це краще, ніж нічого. А ще людей іноді рятують товсті ковдри, в які вони загортаються під час сну. 

2. Люди з досвідом кажуть: «Мінімум дві стіни між тобою і вулицею». Це означає — не сидіти у кімнатах з вікнами під час тривоги. Найбезпечніші: внутрішні ванні кімнати, коридори, підсобки.

Досвід українців показує, що відоме «правило двох стін» підвищує безпеку у більшості випадків (прильоти дронів, падіння уламків, вибухові хвилі), але, на жаль, не може гарантувати захист при прямому влучанні важкого снаряда

І ще — коли ховаєтесь у коридорі чи ванні між двома стінами, подбайте про те, щоб там не було великих дзеркал, які можуть поранити осколками.

Порада від військових: якщо ви з якихось причин можете бути тільки в приміщенні з вікном, сідайте на підлогу, схиливши голову до колін, і відсуньтесь бодай на пів метра від зовнішньої стіни. Закрийте вуха і відкрийте рота — це допоможе врятувати легені і слух від впливу ударної хвилі.  

3. Шафа — це не сховище. Поширена помилка — ховатися в шафу. Це смертельна пастка. Вас може завалити, ви не зможете вибратися, вас не знайдуть рятувальники. Укриття — не під шафою чи всередині неї, а біля її дальньої стінки ззовні.

4. Автомобіль — теж не укриття. Якщо ви за кермом під час дронової атаки — вимкніть фари й зупиніться. Не намагайтеся швидко кудись доїхати. Зупиніться на узбіччі, вийдіть з авто і прямуйте в укриття. Якщо укриття немає — лягайте на землю — бажано за парапетом, бетонною стіною або в будь-яке заглиблення (яму, виїмку). І подалі від машини (бо може загорітися). Світло і рух — орієнтир для дронів.

Люди, які мешкають у приватних будинках, радять не залишати авто на ніч просто під вікнами. Натомість обирати найтемніші кути подвір'я, місця під навісами, ідеально — під маскувальними сітками.

Що робити, коли ви почули вибух, а потім все затихло? 

1. Перші 5-10 хвилин — не рухайтесь і мовчіть. Чекайте. Адже дуже часто за першим вибухом йде другий. Не виходьте «просто поглянути»: можуть бути пошкоджені конструкції будівлі, звалитися дах, арматура, звисати дроти під напругою. Дочекайтесь офіційного відбою тривоги.

2. Якщо у ваш будинок сталося влучання — перекрийте по можливості газ і воду. Це запобігає пожежам та затопленням.

3. У випадку влучання дзвоніть спочатку близьким, а не екстреним службам. Екстрені лінії будуть перевантажені. Ваші рідні — перші, хто має знати, що ви живі. Вони ж можуть швидше організувати допомогу.

Здається, з вами цього ніколи не станеться? Дай Бог, щоб так і було. Але ваша безпека більше, ніж ви думаєте, залежить від того, наскільки ви підготовлені. Це не параноя, це рутина виживання, і це вже врятувало тисячі життів.

20
хв

Перевірено на собі: поради тих, хто живе під обстрілами 

Марія Сирчина

Може вас зацікавити ...

Блоги

Ексклюзив
20
хв

«В очах президента я — нахлібниця»

Суспільство

Ексклюзив
20
хв

Лист протесту польських жінок до Прем'єр-міністра, Сейму, Сенату та Президента Республіки Польща

Суспільство

Ексклюзив
20
хв

День сорому після Дня Незалежності: інструкція з цинізму

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress