Ексклюзив
20
хв

Без 500+. Як повернути соцвиплати у Польщі?

Майже кожна п’ята українська родина втратила право на отримання грошової допомоги від польської держави

Ольга Гембік

Українські переселенці у Польщі масово втрачають соціальні виплати. Фото: Daniel Derajinski/Abaca/East News

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Світлана із чотирма дітьми отримала у Польщі тимчасовий прихисток у зв’язку із воєнними діями в Україні. На родину отримували по пів тисячі злотих на кожного малюка — за програмою «Родина 500+» [польською «Rodzina 500+». — Ред.]. Цю допомогу держава платить не лише полякам, але й певній категорії іноземців, зокрема українцям, які прибули до Польщі після початку повномасштабного вторгнення. Також жінка отримала разову виплату для біженців у розмірі 300 злотих.

Наприкінці минулого року Світлана вирішила повертатись додому. До справи підійшла відповідально: сповістила про свій виїзд Заклад соціального страхування [польською Zakład Ubezpieczeń Społecznych, ZUS. — Ред.] через спеціальний портал. 

Однак через масовані російські атаки жінка передумала — вирішила не поспішати із переїздом. Світлана швидко поновилася як особа зі статусом UKR [це правовий статус іноземця, насамперед громадянина України, який означає отримання ним тимчасового захисту в Польщі. — Ред.]. Утім, відновити виплати за програмою «500+» виявилось не так просто. І Світлана, як і багато інших українців, не отримувала грошову допомогу на дітей.

Масові перевірки українців: що шукають інспектори?

Статус UKR, а разом із ним і виплати за програмами «500+» або «Сімейний опікунський капітал» українці почали втрачати з осені 2022 року. Однак масового характеру проблема набула після 28 січня 2023 року. Саме тоді у Польщі набули чинності зміни до закону «Про допомогу громадянам України у зв’язку зі збройним конфліктом у цій країні» від 12 березня 2022 року. Заклад соціального страхування (ZUS) почав ретельно перевіряти переселенців з України, вивчати історії їхніх перетинів кордонів. Перевірка торкнулася навіть тих, хто назавжди виїхав із Польщі, — додому або в інші країни.

Блокування виплат відбувається без жодних листів чи попереджень. Тому треба самостійно час від часу перевіряти актуальність статусу UKR.

Із початку року зі скасуванням або замороженням виплат на дітей зіткнулася така велика кількість українців, що заступник Уповноваженого з прав людини у Польщі Станіслав Троцюк надіслав листа до Голови Закладу соціального страхування із проханням звернути увагу на цей факт. За його словами, без 500 злотих залишились навіть ті родини, які постійно перебували на польській території. Крім втрати виплат, багато біженців залишилися й без безкоштовного медичного обслуговування.

Чому зникають виплати? 

Лідія вперше в’їхала на територію Польщі у червні 2022 року. Прикордонник запитав її, чи з туристичною метою вона їде в країну. Жінка, не зрозумівши, кивнула на знак згоди. Вже у Варшаві за кілька днів вона оформилася як особа, що рятується від війни. Почала отримувати на дитину 500 злотих щомісячно й жодного разу не залишала країну.

Однак цьогоріч у січні гроші перестали надходити. Як виявилось, на кордоні жінку внесли до реєстру як особу, яка в’їхала з туристичною метою, а не на підставі тимчасового захисту. Відтак її в’їзд не потрапив до категорії «Q-ewakuacja». 

Речник ZUS Павел Жебровський стверджує: втрата статусу викликана тим, що при перетині кордону українські біженці не пред’являють електронного документу diia.pl та не повідомляють про використання тимчасового захисту.

Серед причин втрати 500+ також в’їзд до Польщі з третіх країн, особливо при наявності захисту іншої країни або спроби отримати там тимчасовий прихисток. За польським законодавством, виплати неможливо поновити, навіть якщо спроба влаштуватися в іншій країні була невдалою. І тут не вдасться схитрувати, наприклад, перетнути польський кордон з боку України «наче вперше» — усі дані фіксуються відповідними реєстрами. Якщо ж людина отримає статус UKR незаконно, то їй загрожує до 8 років ув’язнення або ж депортація.

Також можуть виникнути проблеми з виплатами через різні прізвища у документах матері і дитини, зміни прізвища уже в Польщі (наприклад, через розлучення, новий шлюб, зміну даних у новому паспорті тощо), помилки інспекторів й одруківки. Причини невиплати пів тисячі злотих, які трапляються рідше, але бувають — зміна особи, яка подавала документи на виплату для дитини (наприклад, першого разу допомогу оформлював батько, а тепер — мати), а також народження дитини у Польщі. В останньому випадку новонароджений не буде в реєстрі ZUS, бо не перетинав кордон. 

Нерідко буває й так, що до припинення соціальної допомоги призводять одразу кілька причин. Тож треба враховувати і це, починаючи процес повернення виплат. 

Світлана, яка вирішила-таки залишитись у Польщі, зібрала усі документи і докази свого перебування у країні, як-от документи з роботи, подзвонила і написала кілька листів до Закладу соціального страхування. Виплати вдалось поновити за півтора місяця, але був нюанс: гроші прийшли лише на трьох із чотирьох дітей. Найменшого сина — через помилку або надмірне навантаження на прикордонників — не внесли до жодного реєстру, відтак для соціальних служб він залишився… невидимим. Жінці довелось заново почати роботу із відновлення виплат.

Погляд юриста: єдиного механізму відновлення виплат немає

Правник Ігор Солодовник надає юридичні поради українцям за програмою «Варшавський університет для України». Серед іншого, консультує українок з питань повернення 500+. За останні пів року мав більше пів сотні випадків, як він каже, безпідставних відмов у наданні соціальної допомоги.

— Алгоритму відновлення виплати допомоги не існує, у кожному випадку маємо справу з окремою адміністративною процедурою, — переконаний юрист. — Вирішення конкретних випадків дуже залежить від «людського фактору»: хто ухвалює це рішення, хто бере на себе відповідальність.

Українські громадяни, які прибули до Польщі через війну, мають право на допомогу «500+»

Якщо у своєму рішенні про припинення виплат ZUS посилається на нібито перебільшення 30-денного терміну перебування за межами Польщі, треба отримати від польської прикордонної служби (Straż Graniczna) електронним листом інформацію, коли саме особа виїхала і коли повернулася. Іноді відповідь може прийти за день-два, іноді доводиться чекати тиждень, а часом й кілька місяців. У кожному разі фінальне рішення про відновлення виплат ухвалює лише один орган — Заклад соціального страхування. 

Ігор Солодовник розповідає про жінку, яку консультував. Вона виїхала до України на 11 днів. Гроші перестали приходити. Причина: перевищення 30-денного терміну перебування поза Польщею. І хоча жінка має всі докази свого перебування у країні, однак виплати поки що не вдалось повернути.

— Ситуація складна, — каже Ігор Солодовник. — Мами нервуються, витрачають час і сили, почуваються приниженими. Тим часом офіційні особи, до яких ми звертаємося, а це працівники ZUS, муніципалітетів, польські прикордонники, втомлюються від постійних звернень. У них складається враження, що українки тільки й роблять, що просять гроші. Наростає фрустрація й апатія.

Як же повернути 500+?

Каріна Беземенна евакуювалася до Польщі із Житомирщини. Намагаючись легалізуватися, почала розбиратися із місцевою бюрократичною машиною, вивчати польські закони і вчитуватися у документи тоді ще незрозумілою їй мовою.

Проаналізувавши все, жінка створила алгоритми повернення коштів за програмою 500+. Ділиться з українками інформацією на своїй сторінці в інстаграмі, яка має понад 18 тисяч підписників. Там викладає покрокові інструкції для відновлення виплат. За спостереженням Каріни, повернути гроші реально у 85% випадків. Найшвидше це вдавалося зробити за 1,5-2 тижні. Однак найчастіше — це складний шлях із листування, телефонних дзвінків, написання звернень і скарг, який може затягнутися на місяці.

Каріна Беземенна наголошує, що у більшості випадків боротьба за відновлення 500+ і справедлива, і законна. Хоча має приклади, коли жінки живуть в Україні, перетинають кордон раз на місяць, аби лишень відмітитися й дотриматися умови про перебування в Україні не більше 30 днів — щоб про всяк випадок зберегти статус UKR і виплати.

Речник ZUS Павел Жебровський наголошує, щоб українці не забували показувати всі необхідні документи на кордоні:

— Для того, щоб уникнути втрати законності перебування, іноземець, який повертається до Польщі, під час паспортного контролю повинен повідомити прикордонника про намір в’їхати у зв’язку з використанням тимчасового захисту в Польщі та показати diia.pl у телефоні.

Каріна Беземенна радить почати процес відновлення виплат з листа до відділень прикордонної служби Польщі, де людина перетинала кордон. Найкраще це зробити у власному кабінеті через довірений профіль. У листі треба попросити, щоб усі виїзди і в’їзди до Польщі позначили як «Q-ewakuacja». За законом, відповідь може прийти протягом 30 днів. Утім, буває й скоріше.

Після отримання відповіді від митників в муніципалітеті або районних дільницях належить взяти довідку про підтвердження статусу UKR і написати лист до ZUS із повним роз’ясненням справи. Найкраще додати максимальну кількість доказів проживання у Польщі: лист від польських прикордонників, копії паспортів із печатками із датами виїзду та в'їзду, трудовий договір, угоду на оренду житла, учнівський квиток зі школи, документ про відвідування садка тощо.

Відповідь від Закладу соціального страхування можна чекати довго — від 30 до 90 днів, а то й довше. Для пришвидшення справи варто замовити Е-візит (онлайн-відеозв’язок з інспектором ZUS, який веде вашу справу), писати листи-нагадування і телефонувати. Залежно від відповіді, буде зрозумілим наступний алгоритм дій, твердить Каріна. Можливо, доведеться ще раз писати до прикордонної служби, якщо статус, попри лист із митниці, таки не було відновлено.

Якщо справа зовсім не рухається з місця, можна написати звичайного листа, додати усі докази перебування у Польщі й надіслати до головного офісу ZUS у Варшаві, а копію — у відділення у місті Білосток, де також розглядають справи із невиплатою 500+. Поки легальність перебування у Польщі не доведена, виплат добитися неможливо, каже Каріна.

Іноді, зібравши усі докази законності свого перебування у Польщі, нарахування 500+ не вдається поновити через помилку в системі. Тоді варто писати або телефонувати до Міністерства цифризації.

Каріна Беземенна наголошує: у цій кропіткій і непростій справі найкраща порада — не опускати рук. І наводить як приклад історію українки, яка тричі втрачала статус UKR і щоразу успішно його поновлювала. У кожному разі, за інформацією із ZUS, що її отримала Каріна Беземенна, кожна з українок має 3 роки на спроби відновити виплати. Компенсацію виплатять навіть якщо людина давно покинула територію Польщі.

No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Редакторка і журналістка, письменниця, колумністка, авторка текстів про бізнес, філософію, науку і літературу. Вивчала полоністику у Волинському національному університеті імені Лесі Українки і тюркологію в Інституті імені Юнуса Емре (Туреччина). Була редакторкою і колумністкою «Газети по-українськи» і журналу «Країна», працювала для української діаспори на Radio Olsztyn, друкувалася у виданнях Forbes, Leadership Journey, Huxley, Landlord та інших. Дипломована спеціалістка Міжнародного сертифікованого курсу Thomas PPA (Велика Британія) з експертизою у human resources. Перша книга «Жінкам ніззя» вийшла у видавництві «Нора-друк» 2016 року, над другою працювала за сприяння Інституту Літератури у Кракові вже під час повномасштабного вторгнення.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати
аборти польща

Для поляків аборт є суперечливою темою. За часів правління ПіС про аборти постійно говорили громадяни й політики. Зараз здається, що ми про це забули, а більшість політиків вирішила відсунути це питання на другий план. Але як взагалі можливо, що право жінки користуватися власним тілом може стати тим, що так легко викреслити? Зростання впливу крайньої правої сили помітне скрізь, а разом з ним з'являються обмеження автономії жінок: політики прагнуть контролювати над нашими тілами, домінувати над меншинами та нав'язати згори політичне прагнення збільшити населення — за будь-яку ціну.

Голос жінок повністю ігнорується при обговоренні цих питань. Це змушує нас взяти справу у власні руки. Хоча ситуація з правами жінок у світі дедалі погіршується, я покладаю надію на конкретних сміливих людей. Проведення часу в таких місцях, як ABOTAK, нагадує мені, наскільки важлива спільнота і як багато ми можемо досягти.

Ми, жінки, далеко просунулися порівняно з часами моєї бабусі. І це мотивує мене рухатися далі й сподіватися, що наступне покоління жінок буде жити ще краще. Доки ми не подолаємо патріархат, який нами керує, жодна з нас не зможе почуватися вільною. Ми повинні разом визнати, що існуюча система нам шкодить.

ABOTAK — місце, створене для допомоги жінкам іншими жінками, які пройшли через такі ж чи подібні ситуації. Ми побували в центрі й дізналися від Наталії Бронярчик не тільки її власну історію, а й про те, що стоїть за цим проєктом:

20
хв

Що тепер буде з абортами в Польщі? Подкаст

Меланія Крих

Як же я втомилася! 

Колега жартує: «Не встигли ми набутися мілфами (від англійського MILF — мати, з якою хотілося б переспати — Ред.), як вже стали жінками-канапками». Цей термін «покоління канапок» (або «покоління сендвічів») ввела в обіг у 1981 році соціальна працівниця Дороті Міллер. Так вона описала групу людей, переважно жінок 35-65 років — тобто у віці, коли більшість вже має дорослих дітей і хоче пожити для себе, — яким доводиться піклуватися і про старіючих батьків, і про своїх підлітків.

Проблеми затискають з обох боків, як хліб у сендвічі. Але жінки добре знають: світ не любить слабких. Вони навчилися грати в цю гру, давати собі раду, розраховувати лише на себе, жонглювати десятками обов'язків. Вони майже не жаліються, хоча в скронях дедалі частіше пульсує: «Як же я втомилася».

Моя власна історія триває вже понад пів року. Спочатку — мама. З того покоління, яке не звикло дбати про себе. Раптом каже по телефону, що почувається погано. Слово за слово з’ясовується, що «погано» триває вже давно. Вона просто не хотіла турбувати. 

Кидаєш усе. Вловлюєш випадковий вільний квиток до України в той час, як всі святкують Різдво. Залишаєш хвору на застуду дитину-підлітка на Святвечір в чужому домі. Того ж вечора кількома потягами поспішаєш додому. Місяць ходиш від одного лікаря для іншого: десятки аналізів, кілометрові рахунки, і нарешті чуєш діагноз, від якого холодіє в грудях. Після чого залишаєшся поруч з мамою, поки їй роблять операцію, а потім повертаєшся до Польщі, аби трохи видихнути…

А тут зустрічає дитина, у якої за час твоєї відсутності накопичились проблеми у стосунках з подругами, підліткові гормони, непорозуміння зі шкільними предметами... І це я мовчу про нові рахунки й власні невирішені робочі питання. 

Сучасні Атлантиди, які тримають на собі світ

Професорка Барбара Йозефік з Ягеллонського університету пояснює феномен «покоління сендвічів» на прикладі польських жінок. Вони перенесли стрес під час ковідної пандемії, потім — вибух війни за східним кордоном. Все це підняло рівень тривожності до найвищих піків, аж тут гоп — нові виклики: постаріли батьки, діти начебто підросли, але залежати не перестали, ще й тіло починає зраджувати. Воно вже не таке стійке до стресів, не таке витривале, потребує піклування й турботи. 

Фото Shutterstock

Пояснення цього явища таке: жінки стали пізніше народжувати, разом з тим тривалість життя зросла. Зрештою коли наші батьки досягають віку, коли їм потрібна наша допомога, у нас все ще є діти, про яких ми маємо піклуватися. І якось вже без колишнього скепсису згадуєш слова старших, які часто лунали в юності: «Треба народити до 25. Уяви: ти ще молода, а діти вже — дорослі й самостійні».

До цього варто додати зростання рівня самотнього материнства, коли жінкам немає з ким розділити тягар утримання й виховання дітей. Відповідно, жінка має ще й забезпечувати родину, дбати про власний професійний розвиток за кордоном. 

Ще один тренд часу, на який звертає увагу польська дослідниця, — зникнення моделі спільного проживання кількох поколінь під одним дахом. Сьогодні це вже не є поширеною практикою. Відтак навіть базова логістика догляду за батьками, які потребують підтримки, значно ускладнюється. Плюс втрачається підтримка з боку батьків — ви не можете просто залишити дітей на когось з родичів і трохи відпочити

Подвійний тиск на жінок часто призводить до депресивних думок і вигорання, зазначає Йозефік. У їхній голові весь час крутяться суперечливі фрази:  «Я погана донька», «Я погана мати», «Я не справляюсь», «Я люблю своїх батьків, але мрію, щоб за ними доглядав ще хтось» тощо.

Тривалий стрес послаблює імунну систему, погіршується й соматичне здоров’я. Жінки часто скаржаться: «У мене самої проблеми із серцем, тиском, хребтом. Але я не маю часу, щоб зайнятися цим, піти на йогу чи пілатес». В житті жінок-канапок майже немає місця для себе. 

І все це на тлі війни

Мені пощастило, я у мами не одна. У мене є брат, вихований в атмосфері рівності прав і обов’язків, який разом зі мною розділив піклування про маму. Однак, навіть це не рятує, коли у твоїй країні війна. 

Типова ситуація, коли зненацька вночі лунає телефонний дзвінок: «Наше місто (я з Одещини) під масованою дроновою атакою. Вибухи чутно з усіх боків. Горять будинки на сусідній вулиці». І ти не спиш до ранку, бо переживаєш за своїх вдома.

Питаю в інших українських жінок-біженок з «покоління канапок», як вони дають собі раду (їхні розповіді будуть трохи нижче). Адже те, що для інших є винятковою ситуацією, для українців зараз є нормою. Війна обнулила наш майновий і соціальний стан, з’їла фінансові накопичення, чимало українок за кордоном живуть без підтримки партнерів — і при цьому дбають і про дітей, і про батьків. Часто перед нами навіть вибір не стоїть — оплатити батькам доглядальницю чи дітям літній табір, адже зароблені гроші йдуть на оплату орендованого житла. А у багатьох батьки категорично не хочуть залишати Україну, і жінки мотаються туди-сюди через кордон, бо не можуть собі навіть уявити повернути дітей під дрони й ракети. 

«Повернулася з дітьми з Британії до мами, аби вона не помирала сама». Історії українок

Американська геріатрологиня Паула Бенкс пропонує шість кроків: видихнути й заспокоїтися, перестати себе звинувачувати, не соромитися просити допомоги в інших членів родини, зокрема фінансової, підключати до догляду за старшими членами родини дітей-підлітків, включати у свій графік турботу про себе, не розривати контакти з друзями й регулярно з ними зустрічатися. Звучить гарно, але… більшість цих порад погано працює в умовах війни й вимушеної міграції. 

«Ми виїхали з Харкова до Ірландії, — ділиться 51-річна Ірина, — за півтора роки, що жили разом — я, 74-річна мама та мій 16-річний син — кілька разів ловила себе на думці: ой, який міст, а якщо стрибнути з нього, чи сильно мені буде боляче? Якщо я зупинюся посеред дороги, чи зіб'є мене та червона машина? Мене не лякали ці думки, вони несли звільнення. Все навалилося: мама, яка не може без мене навіть вийти з квартири; син зі звинуваченнями, навіщо я відірвала його від дому, навчання, друзів; пошук роботи, нова мова, проблеми зі здоров'ям, страх за чоловіка, який пішов до війська. Мені стало легше, коли нам з мамою вдалося роз’їхатися по різним квартирам. Виявилося, що вона не така вже й безпорадна».

41-річна Наталія В. з Вугледару розповідає: «Ми “поділили” старших членів нашої родини. Мама, яка категорично не хотіла залишати Україну, живе з братом, я висилаю їй гроші, які покривають половину оренди квартири у Полтаві, набір необхідних ліків. Я приїхала до Польщі з двома дітьми-підлітками й батьками чоловіка — 69 та 73 років. Жили всі разом у квартирі площею 36 квадратних метрів. Я багато працювала — спочатку на заводі, плюс на вихідних вчилася робити манікюр, а тепер працюю на себе. Батьки чоловіка не були тягарем, навпаки, взяли на себе піклування про дітей, приготування їжі, догляд за домом. На жаль, відірвані від рідної землі, вони почали хворіти. Батька чоловіка минулоріч не стало, довелося поховати його в Польщі, бо наше місто знаходиться в окупації». 

«Мій підлітковий вік прийшовся на літні роки моїх дідуся та бабусі. Бабуся вже тоді дуже хворіла, — згадує 45-річна Олена С. — Мені було 15 років, я дуже просила маму дозволити мені запросити друзів на день народження. Мама обізвала мене егоїсткою, яка думає лише про себе. Чомусь я часто це згадую. В моїй родині інтереси старшого покоління завжди були в пріоритеті, і зараз цього для себе вимагають мої батьки. Але я обрала безпеку дітей. Найняла людину, яка навідується до батьків і допомагає їм по дому двічі на тиждень. Раптом трапиться щось гірше — буду шукати будинки з проживанням і доглядом. Разом з тим всередині мене постійно лунають розмови з мого минулого, в яких засуджується “західний спосіб” життя, коли літні люди доживають на самоті в пансіонатах». 

Професорка Барбара Йозефік переконана, що ми не маємо відчувати себе винними, коли ухвалюємо рішення оплатити якісний догляд за старшими членами родини, і варто вийти з матриці під назвою «бути жертвою — це подвиг». 

Разом з тим у ситуації з батьками часто йдеться не про почуття жертовності, а про любов

Саме вона спонукає бути поруч, поки є можливість. І частина українських біженок, навіть ризикуючи безпекою дітей, повертається до України, щоб дбати про батьків старшого віку. 

«Знаю, що я ніколи б собі не пробачила, якби мама залишилася помирати одна. Я повернулася з Великобританії з двома дітьми, вже абсолютно інтегрованими, бо дізналася про смертельний діагноз мами. Рік ми були поруч з нею, я не жалкую про це, мені лише шкода, що мене не було поруч раніше, — розповідає 47-річна Маргарита. — Зараз я працюю із психологом, і вона каже, що я не пройшла процес сепарації, тому мені так важко змиритися з втратою. Але я просто дуже любила свою маму, вона була найкращою мамою у світі». 

Морозиво замість Лондона

У пошуках відповіді, як не задихнутися під тиском обов’язків з двох боків, я дійшла до неочікуваного висновку: в цій ситуації надважливо подбати про себе. Бо як мені зараз, так і моїй доньці через 15-20 років може знадобитися не фінансова підтримка, а просто мамина присутність, розмова, обійми. Якщо я не подбаю про себе зараз, у спадок донька отримає не лише мою тривожність, а й матрицю жертви й потребу дбати про мене.

Важливо знаходити час для якісного спілкування з дітьми-підлітками, щирої розмови з ними й прохання про підтримку (зокрема, взяти на себе частину домашніх обов'язків). У критичний момент, коли у мене накопичилися великі рахунки за мамині операції, моя донька сама запропонувала відмовитися від поїздки з класом до Лондона. Це була її мрія, я її до цього не змушувала, це було її власне рішення. Натомість ми стали частіше виходити кудись разом — просто випити кави чи з’їсти морозиво. Здається, це лише зміцнило наші стосунки. 

Ці думки підтверджує подкаст MD Anderson Cancerwise, де обговорюють підтримку доглядальників — людей, які піклуються про батьків або рідних з онкологічними діагнозами. В одному з подкастів соціальна працівниця Мері Дефф ділиться порадами, сформованими з багаторічної практики роботи у хоспісах:

У ситуаціях тривалого догляду особливо важливо не забувати про того, хто доглядає.

Просте запитання «Як ти?» може стати сигналом, що ця людина не забута. Це звернення не лише до лікарів, а й до нас з вами — колег, друзів, сусідів, які можуть підтримати простим словом тих, хто опинився у сендвіч-ситуації

У хоспісах це вже частина протоколу: там відстежують не тільки стан пацієнта, а й стан доглядальника — чи не виснажений він, чи має доступ до груп підтримки.

Важливо мати план: як створити вдома максимально комфортні й безпечні для старшої людини умови, прагнучи її максимальної самостійності. Особливу увагу фахівці радять звертати на емоційний стан літніх батьків. Втрата самостійності для них — це удар по ідентичності. Вона може проявлятись у роздратуванні, зневірі, небажанні приймати допомогу. Та саме тиха присутність, співчуття і підтримка здатні зберегти гідність — і звільнити вам трохи більше простору для себе.

Ще один ключовий момент — чесно оцінити власну систему підтримки. Чи можу я справлятися сама, якщо маю роботу, дітей, інші обов’язки? Чи можу покластися на чоловіка, братів, сестер, друзів, сусідів? Іноді найкраще рішення — делегувати частину турбот, навіть якщо це важко психологічно.

Одна з жінок у подкасті сказала: «Я знала, що якщо не подбаю про себе, не зможу подбати про батьків, дітей і чоловіка».  Догляд за собою — це частина догляду за родиною. Тож якщо це усвідомлення може допомогти вам звільнитися від суспільного пресингу й внутрішнього сорому, що ви робите недостатньо — дослухайтеся бодай до цього аргумента. 

20
хв

«Я погана донька чи погана мати?» Чому «жінки-канапки» не мають права на втому

Галина Халимоник

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Як змінилися настрої поляків щодо підтримки України? Опитування

Ексклюзив
20
хв

Ольга Муха: «Хочеш нашкодити ворогу на окупованій території — доведеться стати “невидимим”»

Ексклюзив
20
хв

Що робити з дитиною влітку? Літні денні табори в Польщі 2025

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress