Ексклюзив
20
хв

50 мільярдів недостатньо

1 лютого 2024 року Європейська Комісія ухвалила рішення про надання Україні допомоги у розмірі 50 мільярдів євро терміном на 4 роки. Це продемонструвало зацікавленість Європейського Союзу в Україні, надало додаткові інструменти фінансування, проте не вирішило «малою кров’ю, єдиним ударом» всіх проблем української економіки. Власне, такої мети ЄС й не мав

Євген Магда

Фото: Shutterstock

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Своєчасне запізнення

Про масштабну фінансову підтримку України у Брюсселі почали говорити ще минулого року. За логікою речей, це рішення мало бути ухвалене одночасно з наданням зеленого світла на початок переговорів України та Молдови про вступ до ЄС. Проте цього не сталося. На заваді став Віктор Орбан, прем’єр-міністр Угорщини, яким, схоже, керують не лише власне самолюбство, а й політичний розрахунок. Переговори тривали понад місяць, і у перший день лютого програма Ukraine Facility була врешті схвалена. На перший погляд, сума у 50 мільярдів євро — здається настільки великою, що голова йде обертом. Проте на тлі протестів фермерів, буркотіння Орбана та ниття євроскептиків за чотири місяці до виборів до Європарламенту, Україні варто проявити стриманість.

50 мільярдів євро, які виділятимуться протягом 4 років (тобто трохи більше 1 мільярда євро на місяць), будуть спрямовані на латання дірок у державному бюджеті та інвестиції у пріоритетних секторах економіки. Астрономічна на перший погляд сума на практиці навряд чи зможе вирішити наявні економічні проблеми України, хоч і зовсім не є зайвою.  Це — потужний сигнал, який вказує на те, що Україну не залишать одну зі своїми проблемами. Разом з тим — збільшувати асигнування на військову допомогу Україні Єврокомісія відмовилася. 

Європейський Союз дійсно вчинив як стратегічний партнер, який почав допомагати Україні дуже активно одразу після початку російського повномасштабного вторгнення. Виділення 50 мільярдів євро — очевидне продовження цього курсу. Ця сума складається на 2/3 з позики на пільгових умовах та на 1/3 — з безповоротної допомоги. Українській владі, зі свого боку, потрібно представити Європейській Комісії план реформування, забезпечити багатопартійний парламентаризм, верховенство права та захист національних меншин. 

І тут на арену виходить Віктор Орбан.

Чому Орбан дав задню?

Варто нагадати, що перспектива розширення Європейського Союзу до понад 30 країн в його складі є однією з програмних цілей Європейської народної партії (ЄНП) — політичної сили, яка наразі домінує у ЄС. З такою ціллю вона йде на вибори до Європарламенту, які відбудуться на початку червня 2024 року. Вже сьогодні зрозуміло, що виборча кампанія не стане для ЄНП легкою прогулянкою, а українське питання звучатиме у передвиборчих баталіях Старого Світу доволі активно. 

Спільники Орбана з партії Fidesz ще у 2021 році вийшли з фракції ЄНП у Європарламенті, проте не поспішають приєднуватися до політичної групи «Європейських консерваторів та реформістів». Питання, схоже, не стільки у політичній доцільності, скільки у прагненні угорського прем’єра продовжити маневрування у пошуках найбільш вигідної для себе позиції. 

Прем'єр-міністр Угорщини Віктор Орбан на багатосторонній зустрічі в кулуарах засідання Європейської ради, Брюссель, 1 лютого 2024 року.
Фото: Ludovic MARIN / AFP / East News

На інтенсивній критиці питань стосовно України Віктор Орбан суттєво підвищив власну впізнаваність у Європі, і, ймовірно, намагатиметься використати її на загальноконтинентальному рівні. Повернення Fidesz під крило ЄНП виглядає малоймовірним, а от пошук нових партнерів — цілком можливим. Нагадаю, у січні голова Європейської Ради Шарль Мішель заявляв про свій намір залишити посаду, аби мати можливість взяти участь у виборах до Європарламенту.  Цим він спровокував припущення, що, згідно з процедурою, у такому випадку його крісло може зайняти Віктор Орбан, на час головування Угорщини у ЄС у другій половині 2024 року.

З цим, до речі, можна пов’язати і гнучкість Віктора Орбана, яку ми спостерігаємо протягом останніх тижнів. Угорський прем’єр не надто поступився своїми позиціями у питанні надання Україні фінансової допомоги. Про те, що до України «не підуть угорські гроші» досвідчений політик вже гучно повідомляв своїм землякам. Менш гучно про це заявляє сьогодні, проте не менш наполегливо він вже ближчим часом вимагатиме збільшення асигнувань ЄС на допомогу Угорщині та її економіці. У крайньому разі — розмороження 20 мільярдів євро на додачу до 10 мільярдів вже розморожених у період політичних торгів за Ukraine Facility. Компанію Орбану з великою долею вірогідності складе словацький колега Роберт Фіцо, якого до того ж підштовхують масові протести у Словаччині. 

Думаю, міністр закордонних справ Угорщини Петер Сіярто, який 29 січня зустрічався в Ужгороді  з Андрієм Єрмаком та Дмитром Кулебою,  далекоглядно зробив щонайменше одну заяву, а саме: про прагнення Будапешта повернути права угорської меншини, які існували в Україні до 2015 року. Дотримання прав національних меншин — серед умов надання Україні фінансової допомоги з боку ЄС, і цю карту Віктор Орбан обов’язково розігруватиме у власних інтересах. 

Зберігати холодну голову

У ситуації, яка склалася, для України дуже важливо не допустити «запаморочення від успіхів». Питання не лише в тому, що надання фінансової підтримки обумовлене необхідністю здійснення перетворень, які6 в свою чергу, — потребують політичної волі та стратегічного бачення від керівництва України. Російсько-українська війна має стати каталізатором серйозних змін у системі державного управління в Україні, а європейська допомога — це лише інструмент, а не «фетиш». Її значення може зрости завдяки внутрішнім перетворенням та реальній боротьбі проти корупції. 

На жаль, в останньому кварталі 2023 року українські відносини з сусідніми країнами — Вишеградською четвіркою — суттєво погіршились. Питання не лише у зміні влади у Польщі та Словаччині, а й у прагненні тамтешніх урядів більш прагматично захищати національні інтереси. Відтак емоційні аргументи офіційного Києва сприймаються з меншим, ніж раніше, ентузіазмом. Це засвідчив не лише вкрай короткотривалий візит Роберта Фіцо до Ужгорода, але й приїзд Дональда Туска до Києва. Досвідчений польський прем’єр щедро продемонстрував готовність глобально підтримувати Україну, однак не конкретизував шляхи вирішення проблемних питань у польсько-українських відносинах. Та й Фіцо не отримав бажаного у  питанні щодо збереження транзиту українською територією російського газу до Словаччини після 2024.

Ukraine Facility — не панацея, а допомога, призначена для вирішення нагальних економічних проблем. Ця програма має стати символом не лише прагнення ЄС допомогти реалізуватись найбільшій країні континенту. Але також й символом спроможності України кардинально та ефективно змінюватися в умовах екзистенційної війни з Росією. 

Це виклик, який потрібно усвідомити вже зараз.  

 

No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Євген Магда — український політолог, історик, журналіст, директор Інституту світової політики. Автор книг «Гібридна війна. Вижити і перемогти» та «Гібридна агресія Росії: уроки для Європи». Увійшов до десятки кращих політичних експертів й аналітиків України в рейтингу видання «Коментарі» 2020 року. Син, брат, чоловік, батько. Тримає руку на пульсі подій в Україні та її сусідів понад 20 років.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати
голос америки закриття мирослава гонгадзе

Пам’ятаю, як пізно ввечері тато налаштовував радіо, щоб спіймати хвилю «Голосу Америки» чи «Радіо Вільна Європа» й дізнатися, що насправді відбувається в Польщі та за «залізною завісою». Я була дитиною, але розуміла, що беру участь у чомусь забороненому, про що не можу розповідати подругам у школі.

Думаю, це був спільний досвід багатьох мешканців країн колишнього радянського блоку аж до 1989 року. Ми добре пам’ятаємо, яку роль відігравав доступ до вільних ЗМІ у країнах, де дозволений був лише один, пропагандистський, урядовий канал. Так і зараз у багатьох місцях, де панують диктатори — у Білорусі чи Росії, або там, де демократія під серйозною загрозою, як сьогодні у Грузії.

І важко не відчувати, що Сполучені Штати Дональда Трампа вже понад місяць реалізують мрію Кремля. Адже як інакше можна зрозуміти заяву Білого Дому про те, що закриття «Голосу Америки» та «Радіо Вільна Європа»/«Радіо Свобода» означає, що американські платники податків більше не будуть фінансувати «радикальну пропаганду»?

Це відбувається під час гібридної війни, коли для Росії пропагандистський вплив і поширення дезінформації є такими ж важливими, як і підкорення України.

Закриття мовника «Голос Америки», який був створений у 1942 році для боротьби з нацистською пропагандою, є жахливим і символічним на тлі того, що Венс нещодавно заявив у Мюнхені про Європу, а також відкритої підтримки ним і Маском ультраправої німецької партії AfD.  

Закриття цих легендарних і важливих для демократій радіостанцій, а також, ймовірно, неминучий занепад багатьох дрібних незалежних ЗМІ через скорочення фінансування USAID — це великий ризик того, що абсолютне зло у вигляді авторитаризму й фашизму швидко відродиться.

Ми бачимо, як за останні два місяці було порушено багато меж і кордонів. Цілі роки подій відбулися за два місяці. І це не ті події і зміни, до яких ми звикли, в яких бачили розвиток, а мету політики — зробити світ кращим, більш справедливим, демократичним, таким, де поважають права людини.  

Останні зміни та рішення, що стоять за ними, відкидають нас на десятиліття назад. Вони кидають цілі суспільства в обійми дезінформації та пропаганди, яку фінансують авторитарні режими. Штати зраджують не лише Європу. Вони зраджують світ цінностей, які були фундаментом, на якому вони були побудовані. Цінностей, які Трамп, Венс і їхні союзники більше не цінують. Адже, на їхню думку, не Росія чи Китай є найбільшою загрозою для Європи, а… європейські демократії. А боротьбу з дезінформацією вони називають, як Венс у Мюнхені, цензурою.

Тепер лише одне може сказати напевно: у світі перевернутих значень ми маємо боротися за демократію, не озираючись на «дядька Сема».

20
хв

Боротися далі, не озираючись на Дядька Сема

Йоанна Мосєй

Звісно, навіть Трамп, Маск та Джей Ді Венс не можуть одним махом грохнути американську бюрократію. Тому, за найновішою інформацією, американська розвідка продовжує ділитись з Україною розвідувальною інформацією, яка може допомогти її військам захистити себе. Утім американці скоротили обмін розвідданими, які українські Сили оборони можуть використовувати для наступальних операцій на російські війська. Це суттєво заважає для нанесення точних ударів сил оборони по тилах російських окупантів.

Так, у рамках обмежень 7 березня американська аерокосмічна компанія Maxar Technologies перестала надавати українським військовим розвідувальні дані, що стосуються російських військових об'єктів і дислокації та пересування живої сили ворога. Таким чином, ЗСУ тепер не можуть отримувати безплатної розвідувальної інформації. Проте, як з'ясувалось, вони можуть її отримати обхідними шляхами — за гроші. Це час і додаткові ресурси, які могли би піти на інші закупи військового часу.

Знімок Maxar Technologies, який показує вигляд Новокаховської греблі та гідроелектростанції до обвалу 28 травня 2022 року та після обвалу 16 червня 2023 року. Фото: HANDOUT/AFP/East News
На зауваги про те, що таким чином Америка допомагає Росії у війні, Трамп байдуже зауважив, що Путін «робить те, що зробив би будь-хто інший»

Більше того зустріч американських переговорників з українською делегацією у Саудівській Аравії навряд чи може відновити паузу у військовій допомозі США. Адже Трампу мало нашумілої угоди про корисні копалини — він хоче уламати Володимира Зеленського на кілька поступок — від відмови від деяких територій на користь Росії до вимог до українського президента піти у відставку та на вибори. 

Можна констатувати, що формула «мир через силу» в розумінні команди Трампа пішла кудись не туди і перетворилася радше на примус до «миру» жертви агресії

Навесні 2024 року давній товариш Трампа, генерал американської армії Кіт Келлог, оприлюднив свій мирний план. Не те, щоб це був досконалий документ, утім він передбачав одночасний тиск на Росію й на Україну для зупинки гарячої фази війни. Україну мали шантажувати припиненням військової допомоги. А Росії погрожувати значним посиленням мілітарних потужностей Києва та запровадженням болісних санкцій. Утім, зараз ми бачимо, що батіг для Росії десь загубився, зате Вашингтон поставив на розтяжку Зеленського. Заради переговорів із Кремлем нові обличчя адміністрації Трампа навіть ввели певне табу на маркування Росії як агресора, що силою ламає кордони та угоди.

Дикий краш-тест американських стосунків змушує європейські держави задумуватись — чи варто сліпо покладатись на Америку у плані власної безпеки та купувати зброю лише там. Бо завтра можуть відімкнути супутники, забанити доступ до даних ЦРУ, припинити поставки комплектуючих. І який сенс тоді купувати за шалені гроші щось високотехнологічне, як то літаки F-35 чи M142 HIMARS — якщо воно стоятиме металобрухтом в амбарі?

Нинішні фаворити Трампа готові відправити в урну навіть бізнес-угоди, за які сплачено не просто гроші, а шалені гроші. Взяти хоча би погрози Ілона Маска відімкнути системи супутникового зв’язку Starlink ЗСУ. Мовляв, без цього уся лінія фронту завалилась би, і взагалі він весь такий миролюбний, що його нудить від війни. 

По-перше, ще кілька днів тому було офіційне пояснення від уряду Польщі, що це бізнес угода з компанією Space X та Пентагоном на 50 мільйонів доларів на рік, і відключати щось це точно непорядно

Але коли міністр МЗС Польщі Радослав Сікорський припустив, що у разі гірших сценаріїв, коли «SpaceX виявиться ненадійним постачальником, ми будемо змушені шукати інших постачальників», нинішні еліти США влаштували атаку брудом у соцмережі Х. Державний секретар Марк Рубіо пригрозив, що без американських технологій «росіяни вже стояли б на кордоні з Польщею». А фаворит президента Маск обізвав урядовця ще недавно держави-союзника у Східній Європі «маленькою людиною», якій варто закрити рот.

Уявити щось подібне за Ентоні Блінкена, Джо Байдена, Діка Чейні чи хоча би Майка Пенса — віце-президента Трампа за першої каденції — було просто нереально. Це просто майстер-клас, як наживати ворогів на пустому місці і заміщувати реальну політику гопотою з підворітні.

ЗСУ використовують передові ракетні системи HIMARS для ураження російських цілей. Фото: Cover Images/East News

Який урок із цього має винести Україна, Польща та весь Європейський союз? Поки авторка писала цю статтю, видання Forbes повідомило, що США в рамках паузи у військовій допомозі припинили обслуговувати ALQ-131 — блоки радіоелектронної протидії для самозахисту українських F-16. На щастя, французькі винищувачі Mirage-2000 стали порятунком для українських пілотів і дещо закрили нагальну потребу у захисті неба, але цього мало.

Цей гіркий урок від Вашингтона із примусом до миру жертви, а не агресора, каже одне, що не можна залежати від країни, котра може в будь-яку мить позбавити тебе можливості застосовувати системи озброєнь, котрі мають критичне значення для армії, що обороняється

Сьогодні США позбавляють засобів українську армію, завтра подібне щось можуть почути Литва чи Польща, бо у Трампа добрі стосунки з Путіним та бажання швидкої мирної угоди заради Нобелівської премії.

Поведінка Трампа і його молодих державників, які без цензури пишуть все, що спаде на думку в соцмережі Х, говорить, що про стару Америку із фільмів, яка рятувала всіх від війну і тероризму, можна забути. Тепер порятунок Європи в її руках. То ж час діставати плани розвитку власних армій і не економити гроші на власну зброю. Адже технофеодали, які заполонили Білий дім і Мар-а-Лаго, не визнають ані правил, ані союзів, ані угод. Тому найкраща кара для них — розбити монополію і створювати свої окремі безпекові союзи з розвідданими і зв'язком.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

20
хв

Помста Трампа. Як США допомагає Росії виграти війну в Україні і піти на Європу?

Марина Данилюк-Ярмолаєва

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Генерал Річард Ширрефф: Трамп фактично «в ліжку» з Путіним — і до цього треба звикнути

Ексклюзив
20
хв

Все про подорожі автодомом у Польщі: оренда, купівля, популярні моделі й кемпер-маршрути 

Ексклюзив
20
хв

USAID рятувало життя українців. Чим замінити цю допомогу? ‍

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress