Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Своєчасне запізнення
Про масштабну фінансову підтримку України у Брюсселі почали говорити ще минулого року. За логікою речей, це рішення мало бути ухвалене одночасно з наданням зеленого світла на початок переговорів України та Молдови про вступ до ЄС. Проте цього не сталося. На заваді став Віктор Орбан, прем’єр-міністр Угорщини, яким, схоже, керують не лише власне самолюбство, а й політичний розрахунок. Переговори тривали понад місяць, і у перший день лютого програма Ukraine Facility була врешті схвалена. На перший погляд, сума у 50 мільярдів євро — здається настільки великою, що голова йде обертом. Проте на тлі протестів фермерів, буркотіння Орбана та ниття євроскептиків за чотири місяці до виборів до Європарламенту, Україні варто проявити стриманість.
50 мільярдів євро, які виділятимуться протягом 4 років (тобто трохи більше 1 мільярда євро на місяць), будуть спрямовані на латання дірок у державному бюджеті та інвестиції у пріоритетних секторах економіки. Астрономічна на перший погляд сума на практиці навряд чи зможе вирішити наявні економічні проблеми України, хоч і зовсім не є зайвою. Це — потужний сигнал, який вказує на те, що Україну не залишать одну зі своїми проблемами. Разом з тим — збільшувати асигнування на військову допомогу Україні Єврокомісія відмовилася.
Європейський Союз дійсно вчинив як стратегічний партнер, який почав допомагати Україні дуже активно одразу після початку російського повномасштабного вторгнення. Виділення 50 мільярдів євро — очевидне продовження цього курсу. Ця сума складається на 2/3 з позики на пільгових умовах та на 1/3 — з безповоротної допомоги. Українській владі, зі свого боку, потрібно представити Європейській Комісії план реформування, забезпечити багатопартійний парламентаризм, верховенство права та захист національних меншин.
І тут на арену виходить Віктор Орбан.
Чому Орбан дав задню?
Варто нагадати, що перспектива розширення Європейського Союзу до понад 30 країн в його складі є однією з програмних цілей Європейської народної партії (ЄНП) — політичної сили, яка наразі домінує у ЄС. З такою ціллю вона йде на вибори до Європарламенту, які відбудуться на початку червня 2024 року. Вже сьогодні зрозуміло, що виборча кампанія не стане для ЄНП легкою прогулянкою, а українське питання звучатиме у передвиборчих баталіях Старого Світу доволі активно.
Спільники Орбана з партії Fidesz ще у 2021 році вийшли з фракції ЄНП у Європарламенті, проте не поспішають приєднуватися до політичної групи «Європейських консерваторів та реформістів». Питання, схоже, не стільки у політичній доцільності, скільки у прагненні угорського прем’єра продовжити маневрування у пошуках найбільш вигідної для себе позиції.
Фото: Ludovic MARIN / AFP / East News
На інтенсивній критиці питань стосовно України Віктор Орбан суттєво підвищив власну впізнаваність у Європі, і, ймовірно, намагатиметься використати її на загальноконтинентальному рівні. Повернення Fidesz під крило ЄНП виглядає малоймовірним, а от пошук нових партнерів — цілком можливим. Нагадаю, у січні голова Європейської Ради Шарль Мішель заявляв про свій намір залишити посаду, аби мати можливість взяти участь у виборах до Європарламенту. Цим він спровокував припущення, що, згідно з процедурою, у такому випадку його крісло може зайняти Віктор Орбан, на час головування Угорщини у ЄС у другій половині 2024 року.
З цим, до речі, можна пов’язати і гнучкість Віктора Орбана, яку ми спостерігаємо протягом останніх тижнів. Угорський прем’єр не надто поступився своїми позиціями у питанні надання Україні фінансової допомоги. Про те, що до України «не підуть угорські гроші» досвідчений політик вже гучно повідомляв своїм землякам. Менш гучно про це заявляє сьогодні, проте не менш наполегливо він вже ближчим часом вимагатиме збільшення асигнувань ЄС на допомогу Угорщині та її економіці. У крайньому разі — розмороження 20 мільярдів євро на додачу до 10 мільярдів вже розморожених у період політичних торгів за Ukraine Facility. Компанію Орбану з великою долею вірогідності складе словацький колега Роберт Фіцо, якого до того ж підштовхують масові протести у Словаччині.
Думаю, міністр закордонних справ Угорщини Петер Сіярто, який 29 січня зустрічався в Ужгороді з Андрієм Єрмаком та Дмитром Кулебою, далекоглядно зробив щонайменше одну заяву, а саме: про прагнення Будапешта повернути права угорської меншини, які існували в Україні до 2015 року. Дотримання прав національних меншин — серед умов надання Україні фінансової допомоги з боку ЄС, і цю карту Віктор Орбан обов’язково розігруватиме у власних інтересах.
Зберігати холодну голову
У ситуації, яка склалася, для України дуже важливо не допустити «запаморочення від успіхів». Питання не лише в тому, що надання фінансової підтримки обумовлене необхідністю здійснення перетворень, які6 в свою чергу, — потребують політичної волі та стратегічного бачення від керівництва України. Російсько-українська війна має стати каталізатором серйозних змін у системі державного управління в Україні, а європейська допомога — це лише інструмент, а не «фетиш». Її значення може зрости завдяки внутрішнім перетворенням та реальній боротьбі проти корупції.
На жаль, в останньому кварталі 2023 року українські відносини з сусідніми країнами — Вишеградською четвіркою — суттєво погіршились. Питання не лише у зміні влади у Польщі та Словаччині, а й у прагненні тамтешніх урядів більш прагматично захищати національні інтереси. Відтак емоційні аргументи офіційного Києва сприймаються з меншим, ніж раніше, ентузіазмом. Це засвідчив не лише вкрай короткотривалий візит Роберта Фіцо до Ужгорода, але й приїзд Дональда Туска до Києва. Досвідчений польський прем’єр щедро продемонстрував готовність глобально підтримувати Україну, однак не конкретизував шляхи вирішення проблемних питань у польсько-українських відносинах. Та й Фіцо не отримав бажаного у питанні щодо збереження транзиту українською територією російського газу до Словаччини після 2024.
Ukraine Facility — не панацея, а допомога, призначена для вирішення нагальних економічних проблем. Ця програма має стати символом не лише прагнення ЄС допомогти реалізуватись найбільшій країні континенту. Але також й символом спроможності України кардинально та ефективно змінюватися в умовах екзистенційної війни з Росією.
Це виклик, який потрібно усвідомити вже зараз.
Євген Магда — український політолог, історик, журналіст, директор Інституту світової політики. Автор книг «Гібридна війна. Вижити і перемогти» та «Гібридна агресія Росії: уроки для Європи». Увійшов до десятки кращих політичних експертів й аналітиків України в рейтингу видання «Коментарі» 2020 року. Син, брат, чоловік, батько. Тримає руку на пульсі подій в Україні та її сусідів понад 20 років.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
.jpg)
