20 тисяч людей вийшли на підтримку України у Варшаві

25 серпня Президент Республіки Польща наклав вето на урядовий законопроєкт, спрямований впорядкувати захист і підтримку сімей, які тікають від війни. Це рішення та супроводжуюча його риторика — оголошення про те, що допомога дитині залежатиме від працевлаштування її батьків, подовження шляху до громадянства, розпалювання конфліктів щодо пам'яті — не є питанням настроїв, а холодним політичним розрахунком. Вони шкодять українським жінкам-біженкам, їхнім дітям, людям похилого віку і хворим; вони також шкодять нашим школам, лікарям і місцевим органам влади. Замість впевненості вони приносять страх, замість спокою — загрозу розлучення сімей, вторинної міграції та ерозії довіри до польської держави.

Уявіть, що ви воюєте, захищаючи свою Батьківщину, а сусідня країна ставиться до ваших дружин, матерів і дочок, як до заручниць політики.

Після рішення Президента в тисячах будинків по всій Польщі запанували шок, розчарування і почуття зради. Матері, які з дітьми і хворими батьками втекли з міст і сіл, перетворених на пил, сьогодні задаються питанням, куди їм тікати далі. Жінки, які обрали Польщу з любові й довіри, відчувають, що ця любов не була взаємною.

Дитина — це не літери у законі, а допомога, що надається на неї, не може бути важелем тиску на її матір. Солідарність не сезонна, це не примха і не мода. Якщо це правда в березні, то це має бути правдою і в серпні. Пам'ять — не палиця. Держава, яка замість того, щоб лікувати рани історії, використовує примітивні символи, не будує спільноти. Держава не може бути вуличним театром. Серйозна держава обирає відповідальність, а не політичне шоу: процедури, чітку комунікацію, захист найвразливіших.

Ми, польські жінки — матері, дружини, дочки, сестри й бабусі — говоримо прямо: ніхто від нашого імені не має права ставити умови жінкам, які тікають від війни. Ми не згодні, щоб біль і страждання людей, які потребують нашої підтримки, перетворювалися на паливо для суперечок. Ми не дозволимо руйнувати довіру, на якій базується спільнота. Це рація держави і наша совість. Саме мости, а не стіни, роблять сусідів союзниками, а передбачуване і справедливе право й мова поваги зміцнюють безпеку Польщі більше, ніж популістські вигуки з трибуни.

Європа, а отже і ми, висловилася за безперервність захисту цивільних осіб, які втекли від агресії. Наш обов'язок — дотриматися свого слова. Це означає одне: публічно, чітко і без двозначності підтвердити, що сім'ї, які довірилися Польщі, не прокинуться завтра в правовому вакуумі; що дитина не буде покарана за те, що один з її батьків працює; що мова влади не буде ділити людей на «своїх» і «чужих». Для дитини та її самотньої матері закон має бути щитом, а не інструментом примусу до лояльності й покори. Політика має бути службою, а не видовищем.

Ми закликаємо вас, хто створює закони та представляє Республіку, відновити впевненість у захисті та відкинути слова, які стигматизують, а не захищають. Нехай закони служать людям, а не політичним іграм. Нехай Польща залишається домівкою, в якій мати не мусить питати: «Куди тепер?», бо відповідь завжди буде такою: «Залишайся в країні, яка тримає слово».

Це не суперечка про юридичні технічні деталі. Це питання про обличчя Республіки. Чи буде вона державою слова, яке дотримується, чи державою слів, кинутих на вітер. Чи ми станемо на бік матерів і дітей, чи на бік страху.

‍

Лист можуть підписати тільки польки. Перешліть його знайомим польським жінкам. Щоб підписати лист, достатньо надіслати повідомлення на адресу: redakcja@sestry.eu

‍____________________________________

Підписано:

польські жінки – матері, дружини, дочки, сестри, бабусі.

Данута Валенса, перша леді РП в 1990-1995

Йоланта Кваснєвська, перша леді Республіки Польща в 1995-2005 роках,

Анна Коморовська, перша леді Республіки Польща в 2010-2015 роках,

Аґнєшка Голланд, кінорежисерка,

Кристина Янда, акторка

Ганна Мачинська, доктор юридичних наук, колишня заступниця Уповноваженого з прав громадян

Яніна Охойська

Майя Коморовська, акторка

Домініка Кульчик

Ольга Токарчук, письменниця і лауреатка Нобелівської премії

Кристіна Захватковіч-Вайда

Кристіна Демська-Ольбрихська

Марта Лемпарт, Загальнопольський страйк жінок

Аґнєшка Чердерцька, Загальнопольський страйк жінок

Ева Вжосек, прокурорка

Ева Войдило-Осіатнська

Анда Роттенберг

Ева Еварт, журналістка, режисерка документальних фільмів

Марія Севрин, акторка, режисерка

Катажина Кася – журналістка, філософка

д-р Ельжбета Корольчук, професорка Варшавського університету

проф. д-р Бернадетта Дарська, літературознавиця, літературна критикиня

Моніка Качмарк-Слівінська, професорка Варшавського університету, науковиця

Катажина Сурміак-Доманська, журналістка, письменниця

Ельвіра Невєра, кінорежисерка та волонтерка

Габріела Мускала, актриса, драматург, сценарист і режисер

Людвіка Влодек, соціолог, письменниця

Олександра Юста, актриса

Йоанна Мосей, головний редактор Sestry.eu

Олександра Кліх, редакторка, письменниця

Кая Путо, головна редакторка krytykapolityczna.pl

Йоанна Сарнецька, Фонд культури «Валіза» та Група «Границя»

Моніка Тутак-Голл, головна редакторка wysokieobcasy.pl

Сильвія Зієнтек, письменниця

Маłгожата Копка-Пяток, президент асоціації FemGlobal. Жінки в міжнародній політиці

Ренета Кім, журналістка

Вікторія Магнушевська, LexQ

Бянка Залевська, репортерка, журналістка

Сильвія Хутнік, письменниця

Йоанна Гєрак-Оношко, письменниця

Моніка Глуська-Дюренкамп, журналістка

Марія Змарз-Кочанович, режисерка, професорка Державної вищої школи кіно, телебачення і театру в Лодзі

Івона Райхардт, заступниця головного редактора «Нової Східної Європи»

Юстина Домбровська, психотерапевтка, письменниця, багаторічна головна редакторка щомісячного журналу «Дитя»

Магдалена Чиж, президентка Фонду «Демократія»

Маша Потоцька

Анна Мазярська, активістка, членкиня Ради Асоціації «Конгрес жінок», співголова Варшавської Ради жінок

Кароліна Сулей, репортерка, оглядачка «Політики», активістка Фонду «Країна»

Данута Пшивара, Гельсінська фундація прав людини

Кінга Лозінська, Комітет захисту демократії

Йоланта Кава, президент Фундації «Центр ім. професора Броніслава Геремка»

Йоанна Щенсна, письменниця

Ельжбєта Богуцька-Літинська, вдова Яна Літинського

Паула Савіцька, асоціація «Відкрита Республіка»

Анна Додзюк, антикомуністична опозиціонерка

Марина Хуля, журналістка

Пауліна Сєгень, журналістка, редакторка

Анна Дудек, журналістка

Марта Пєтрашун, терапевтка

Наталія Будзинська, письменниця

Дорота Водецька, журналістка «Gazeta Wyborcza»,

Анна Гмітерек-Заблоцька, журналістка

Магдалена Кіцінська, журналістка

Данута Столецька, антикомуністична опозиціонерка

Барбара Торуньчик, антикомуністична опозиціонерка, головна редакторка «Zeszyty Literackie»

Магдалена Смочинська, психологиня, професорка-пенсіонерка Ягеллонського університету

Меланія Крих, режисерка та активістка

Маłgorzata Gołota, журналістка, репортерка

Александра Гіршфельд, Entuzjastki World

Ганна Кустра, Фонд Загальнопольський страйк жінок, голова Рыбницької ради жінок

Юлія Богуславська, президент Фонду «Українка в Польщі»

Йоанна Чудець, перекладачка

Аґнєшка Дея, соціологиня, волонтерка, лауреатка I редакції Премії «Портрети сестринства»

Анна Мєржинська, аналітикиня, OKO.press

Дорота Новак, редакторка

Кароліна Рогаська, журналістка

Магдалена Камінська-Мауругеон, перекладачка

Маłгожата Щурек, видавчиня, видавництво Karakter

Беата Баранович

Анна Мазюк, письменниця, репортерка

Альдона Хартвінська, журналістка, волонтерка

Йоанна Кравчик, директорка CORRECTIVE.Europe

Роксана Шумовська-Ясковська

Агнешка Совінська, перекладачка

Мая Крих

Йоанна Віленговська, журналістка, письменниця

Анна Месціцька-Ліддердейл, перекладачка

Магдалена Тільзер, викладачка Варшавського університету

Беата Салонек, директорка офісу в Інституті розвитку соціальних справ

Мірелла Валечек, авторка «Сім жінок. Сілезькі оповіді»

Агата Фіют-Дудек, медіазнавець

Ізабела Йоанна Баррі, бібліотекарка, журналістка

Віола Плага-Гловцька, художниця, активістка

Магдалена Бєльська, громадська діячка

Марія Мазур, ректорка Вищої школи підприємництва та адміністрації в Любліні

Беата Лижва-Соколь, фоторедакторка Sestry.eu, керівниця відділу виставок DSH

Юстина Лаговська, сценографка, режисерка

Кристіна Здзеховська, лікар-анестезіолог

Йоанна Луберадзька-Груца, Фонд «Польські жінки можуть все»

Йоланта Клімкевич

Каліна Чварногог, член правління Фонду «Рятування»

Кристіна Домбровська, поетеса

Іга Возняк, Акція Демократія

Ельжбєта Сарнецька, пенсіонерка

Кароліна Опонович, головна редакторка видавництва Agoradla dzieci

Марзанна Кондратович, рестораторка

Магдалена Срока, менеджерка культури

Ева Блащик-Вархол, громадська діячка у сфері прав людини

Йоанна Майчик, науковець, Вроцлавський політехнічний університет

Аґнєшка Томашевич, науковець, Вроцлавський політехнічний університет

Юдіта Ваховська, науковець, Університет імені Адама Міцкевича в Познані.

Проф. Ельжбета Верніо, Академія образотворчих мистецтв у Вроцлаві

Магдалена Невядомська, академічна бібліотекарка, перекладачка

Катажина Августинек, активістка

Ренета Шредзінська, соціологиня, Фонд «Даємо дітям силу»

Беата Гепперт, перекладачка

Ева Бартниковська, журналістка

Агата Левандовська, викладачка Університету імені Адама Міцкевича в Познані

Марта Рушковська, ілюстраторка

Диба Лах, документалістка

Ева Маньковська

Пауліна Кунце, гуманітарна працівниця

Марта Мазусь, репортерка

Ева Вуйчак, Театр Восьмого Дня

Аґнєшка Садовська, фоторепортерка

Ева Гроховська, музикантка, педагогиня, докторка гуманітарних наук

Данута Чехмановська

Аґнєшка Маковіцька-Пастусяк, психоаналітик

Йоанна Островська, Інститут культурології Університету імені Адама Міцкевича в Познані

Інгеборга Яніковська, експерт з питань підтримки громадських організацій

Юдита Ваховська, науковець, Університет імені Адама Міцкевича в Познані

Беата  Боровська

Наталія Будзинська, письменниця

Зузанна Лесяк, активістка

Лорета  Шалянська, активістка Обиvatele RP

Ядвіга Герета, журналістка «Tygodnik Zamojski», волонтерка

Марта Абрамович

Анна Стрзалковська

Ева Замойська, педагог, Університет імені Адама Міцкевича в Познані

Йоланта Ласковська, педагог

Майя Загаєвська

Мілена Клочковська, юрист, член правління товариства Homo Faber

Кристіна Криницька

Наталія Криницька

Юстина Бутримович, активістка

Емі Лах, художниця

Ірена Якобік, пенсіонерка

Ягода Рогуцька, пенсіонерка

Леокадія Юнг, активістка

Домініка Приходьон, активістка

Сильвія Ковальська, громадська діячка, Фонд Autism Team, Ініціатива «Ми хочемо повного життя»

Анна Скіендзіель, Асоціація «Шляхом жінок»

Юлія Доманська, студентка Музичної академії в Лодзі

Ага Зарян, джазова співачка

Міхаліна Беднарек, журналістка «Gazeta Wyborcza»

д-р Барбара Вестерманн, перекладачка

Вероніка Мурек, письменниця

Йоланта Козіол

Катажина Левандовська, академік, куратор, активіст

Катажина Моравська, мама, активіст, сестра

Сильвія Марковська

Катажина Прот-Клінгер, психіатр, психотерапевт

Агата Мендик, вчителька

д-р Моніка Глосовіц, Сілезький університет, дослідниця, активістка, мама

Катажина Бауміллер, архітекторка

Ганна Кустра, активістка, Фонд Загальнопольський страйк жінок, Рисницька рада жінок

Ева Воелькель-Кроковіч, Фонд Воелькель, Concordia Design

Катажина Галіцька, Фонд «Милі люди»,

Ізабела Вєржбіцька, редакторка

Моніка Мускала, письменниця

Моніка Френкель

Катажина Батко-Толуць, членкиня правління Фонду для Польщі, при якому діє Громадянський фонд імені Людвіки та Генріка Вуйців

Катажина Роман-Равська, дослідниця, письменниця

Катажина Павловська, редакторка

Барбара Кліх-Ключевська, історикиня, Ягеллонський університет

Анна Москаль, акторка, викладачка

Анна Кацприк, психологиня

Данута Куліговська, Газета Виборча

Ева Трояновська, Громадяни РП

Маłgorzata Фариновська, Громадяни РП

Вєслава Гмітерек, бібліотекарка на пенсії

Кароліна Кацпрак, редакторка

Аґнєшка Родович, репортерка

Катажина Бєлас, журналістка

Магдалена Прусіновська

Наталія Кертичак, член правління Фонду «Освіта для демократії»

Аліція Островська, соціолог, пенсіонерка, мама

Марта Полтович-Бобак, археолог IA UR, учасниця руху «Громадяни Республіки Польща», член правління Асоціації «Фольковіско»

Каліна Бурнат, мама, нейробіолог

Катажина Радзивілль, видавець

Агнешка Блонська, режисер

Ренета Янц

Ізабела Вітовська, антикомуністична опозиціонерка, активістка «Громадяни Республіки Польща»

Марія Квіцінська, мати трьох дітей і бабуся восьми онуків

Анна Любовська, наставниця лідерок

Іга Ганчарчик, драматургиня, викладачка АСТ

Рута Співак, мама дочок, соціологиня села

Йоанна Касперська, акторка, громадська діячка

Юлія Богуцька

Юстина Вольнієвич-Врабець, активістка, мати, підприємниця

Маłgorzata Наганська-Пілак

Катажина Сколимовська, акторка

Ева Піроговська, викладачка Академії Маріацького університету, мати чотирьох дітей

Магдалена Трач, мати двох дітей, фермерка

Марія Куос, диригентка

Анна Ваховська-Кухарська, міська активістка, громадська діячка, Познань

Кароліна Ніденталь, перекладачка

Дорота Алексівська

Аґнєшка Родович, репортерка

Аґнєшка Зіатек, психологиня

Богоня Кушнір, громадянська активістка

Малгожата Плавго, психологиня, редакторка

Анна Шапєль

Маłгожата Ткач-Янік, сьлезька феміністична активістка, членкиня правління Асоціації Конгрес жінок

Беата Бауман

Тереза Солтан, художниця

Олена Київська

Надія Сокур-Воровська, вчителька

Івона Дучмаль, художниця

Моніка Голебіовська

Катажина Сікорська-Сюдек лікарка, активістка Громадяни РП

Вероніка Міровська – президентка Фонду Grand Press

Анна Дунієвич, активістка, Ініціатива «Наш речник», Громадянська ініціатива «Ми хочемо повного життя!»

Моніка Урбанська, психотерапевтка, продюсерка

Ельжбета Буян-Жмуда, вчителька

Юлія Жмуда, студентка

Олександра Ліпчак, репортерка, письменниця

Магда Сікорська

Анна Шмель, Громадяни РП

Магдалена Пекул-Кудельська, хімік, Громадяни РП

Антоніна Бохінська, підприємниця

Аґнєшка Пшепьорська, акторка

Богоня Святковська

Магда Зажицька

Олександра Овчарек

Дорра Острожанська – бізнес-тренерка, наставниця, феміністка та історикиня

Юлія Хіміак, мама, освітянка, перекладачка

Моніка Шевчик, мама, сестра, дочка, підприємниця

Магдалена Гірна-Будка, лінгвістка, активістка, викладачка Варшавського університету

Йоланта Валь

Анна Смоляр, театральна режисерка

Магдалена Саха, викладачка та перекладачка

Аґнєшка Країнська, освітянка, лідерка діалогу

Олександра Ска, докторка наук, професорка Академії мистецтв у Щеціні, художниця візуальних мистецтв

Анна Ніжегородцева, професорка Університету Яна Конарського, англістка

Кристіна Квятковська-Яблонська, президент правління Фонду імені Ірени Квятковської

Маржена Марчевська, викладачка Університету Яна Кохановського в Кельце

Аґнєшка Рембіалковська, вчителька, перекладачка

Ізабелла Родович

Агата Щигельська-Якубовська, Газета Виборча Бідгощ

Мая Жмуда, студентка

Кінга Дереніовська, журналістка

Беата Войтковська

Агата Бунти

Данута Дов'ят, перекладачка

Анна Пасіковська, вчителька

Марія Келлер-Хамела

Наталія Савка, журналістка OKO.press

Кінга Осух, акушерка

Кароліна Яклевич, художниця, викладачка Вроцлавського політехнічного університету

Мая  Клечевська, театральна режисерка

Агата Ключевська, активістка з прав людини

Марта Скерковська, психологиня

Ева Рачинська – в.о. головної редакторки Onet Lifestyle

Дорота Ранцев-Сікора, соціологиня, науковиця та викладачка

Магдалена Хрччонович, головна редакторка OKO.press

Каха Шанявська, редакторка

Катажина Овчарек-Стаськевич, Równoważnia

Романа Муха, президентка Фонду «Місце на Землі»

Анна Бауміллер, сценографка

Віолетта Гнациковська

Ольга Вуйтович, бібліотекарка

Йоанна Валь

Анна Хилак

Марцеліна Пшилуцька

Ельжбета Красовська Модлінгер, комп'ютерна графік, громадська діячка

Тамара Рубін

Малгожата Скшипчак, психологиня

Марила Медведовська

Юстина Білік, сценаристка

Магда Лесяк, активістка, Комітет захисту демократії

Агата Дідушко-Зиглевська

Люція Сколанкевич

Дорра Острожанська - бізнес-тренерка, наставниця, феміністка та історикиня

д-р Беата Ковальська, проф. ЯН

Ізабелла Родович

Аґнєшка Рзонца, редакторка

Кристіна Зоучак-Ястжембська, активістка, опозиціонерка, мати і бабуся

Ванда Вагнер, пенсіонерка-вчителька

Гелена Копицінська Комітет захисту демократії

Марта Сохацька, кіноекспертка

Зофія Янкевич

Моніка Тредер

Катажина Кендзела феміністка, мати, бабуся, пенсіонерка

Моніка Куфель, президент Фонду Десяти Талантів на користь Театру BARAKAH, актриса, сценограф

Олександра Канторовська

Юлія Шмит

Магдалена Знамівська

Данута Вавровська

Барбара Паперська

Марженна Заторська

Моніка Малашук

Катажина Станчук

Уршула Вольфрам, голова POPH. Підляська добровільна гуманітарна допомога

Д-р Катажина Сушкевич, педагог

Ева Суфін-Жакмар, Фонд «Зона зелені»

Вікторія Герун, Міська рада Любліна

д-р, Малгожата Моледа-Здєх, соціолог і політолог

Цвета Димитрова, психотерапевт

Івона Зюлковська

Барбара Стець, пенсіонерка з Варшави

Магдалена Шмідт

Івона Оброцька-Ратайчак

Івона Косінська

д-р Малгожата Моледа-Здзех, професор СGH

Тереза Дячук, вчителька

Маріка Ратайчак

Агнешка Форись, практик культурної освіти, авторка «Близько до тексту»

Беата Чуба (викладачка, мати, громадянка)

Малгожата Штейн

Анна Барчик, адвокат

Марія Сітарська, психотерапевт, сестра

Сільвія Грегорчик-Абрам, адвокат, захисниця прав людини

д-р геб. Гелена Хмілевська-Шляйфер

Мілена Богданович, юрисконсульт

Аліція Магдалена Моленда, активістка загальнопольського Страйку жінок

Лєна Фус

Агнешка Вдовчик, пенсіонерка

Ядвіга Майхржак

Анна Колтунович, Фонд Агори

Кароліна Яклевич, художниця, викладачка Вроцлавського політехнічного університету

Анна Рилов, судовий чиновник

Катажина Бауман, вчителька

Марта Кабара-Дзядош

Пауліна Рейтер, редакторка Wysokie Obcasy

Аліція Грачик, вулична опозиція

Йоанна Каперська, акторка, громадська діячка

Аґнєшка Гольчинська Грондас, професорка Лодзького університету

Анна Гольчинська

Беата Тилевська-Новак

Д-р Аліція Новак, професорка Янгівського університету

Беата Гжегжілька-Йозьвіак

Агата Жешевська

Малгожата Порада-Лабуда, колишня журналістка

Ганна Овчарек

Аґнєшка Ейме

Ула Кяк, режисерка

Малгожата Вітеська

Гонгората Лукашевська

Анна Град-Мізгала, активістка, громадська діячка, депутатка міської ради Przemyśla

Божена Косінська

Моніка Пєцюль

Ева Богдан

Малгожата Росновська

Дорта Гутри-Булік – мати, вчителька

Івона Вишгородська, журналістка, активістка

Патриція Карван-Макош, психотерапевтка

Ева Мацієвська-Мрочек, антропологиня, дослідниця дитинства

Анна Левандовська-Ягелло

Ельжбета Мосінгевич, пенсіонерка

Луїза Зареба-Пьотрович

Ренета Ліс – письменниця

Соня Кіша – письменниця

Марта Квятковська, юристка

Валентина Ракіель-Чарнецька

Малгожата Фальковська, приватний підприємець (консультант)

Йоанна Єсіс-Полевська, голова правління

Катажина Шинішевська, спеціалістка з дослідницьких проектів

Анна Сівко, спеціалістка з управління нерухомістю та розвитку

Кінга Каларус, вчителька

Ада Клімашєвська, активістка, Różowa Skrzyneczka

Йоанна Жиговська, кураторка та дослідниця мистецтва для молоді

д-р Маргарет Охіа-Новак

.....

Почнемо з факту: президент Кароль Навроцький відмовився підписати поправку закону про допомогу громадянам України. Він обґрунтував вето, серед іншого, вимогою, щоб допомога 800+ була доступною лише тим українським сім'ям, де один з батьків працює в Польщі. Він також анонсував власний законопроєкт: продовження шляху до громадянства до 10 років, збільшення покарання за нелегальний перетин кордону до 5 років в'язниці та додавання до закону гасла «стоп бандеризму». Водночас він поставив під сумнів положення щодо доступу біженців до медичного обслуговування.

Вчора — обійми, побажання найкращих результатів президенту Володимиру Зеленському, заяви про «непохитну солідарність з Україною, яка бореться за виживання». Сьогодні — вето на законопроєкт, який мав продовжити захист і уточнити питання підтримки дітей. Спочатку конфеті, потім — молоток. Це не політика держави з історією боротьби за «вашу і нашу свободу», це не Європа. Це шоу: посмішка на камери, палиця у закони, цинізм у діях. І все це — наступного дня після Дня Незалежності України.

Суть прийому проста: замінити слово «солідарність» словом «умовно». «Допомога — так, але за умови, що батько/мати працює». Наче 800+ — це корпоративний бонус, а не допомога на дитину. Дитина не може бути алгоритмом для перевірки податкової декларації. Дитина — не «бенефіціар на випробувальний період».

Символічне зіткнення — вчорашні «вітання» і сьогоднішнє «але» — це не випадковість. Це метод: спочатку жест на адресу сусіда, потім — жест до електорату. Гравітація очевидна: сповзання до страху, підозри, образи

Я не буду тут нічого «обговорювати». Немає потреби. Але просто почитайте, що відбувається в серцях наших українських друзів:

• Хочеться поплакатися щодо вета, хто має статус UKR, які у вас плани?*
• Заберіть мене із собою, куди б ви не їхали. Я не хочу залишатися тут сама. (...) мені дуже важко психологічно.
• Хочу підтримати морально та обійняти подумки. Це просто скотство. Інших слів немає.

Цей цинізм працює в реальному житті. Не в мемах. Не в студії. У подорожах, школах, у планах на вересень. У відчутті, що все, що якимось чином вдалося зібрати докупи за останні два роки, можна зруйнувати з трибуни однією фразою, після якої людина знову відчуває, ніби земля вислизає з-під ніг.

• Ми були в Празі, я зробила дитині подарунок на день народження. Було так добре, ніхто не шеймив нас на вулиці за українську мову. Повертаємося додому – відкриваю новини, бо свідомо нічого не читала до цього, а тут таке.

Йдеться не про «доброту чехів» проти «відсутності доброти поляків». Йдеться про те, чи може держава бути передбачуваною в кризовій ситуації. Чи здатний уряд сказати правду простим реченням: «Так, статус захисту буде продовжено відповідно до європейського рішення. Так, ми не каратимемо дітей за те, що вони не працевлаштовують своїх батьків. Так, ми не будемо розпалювати війну пам’яті».

Натомість — оголошення пакету «очищення»: суворіші покарання, довший шлях до громадянства, гасла про «бандерівську ідеологію», кинуті в дебати, як сірник у суху траву. Це не захист польської пам’яті. Це розпалювання вогню на складі боєприпасів російської пропаганди. Не потрібно бути стратегом, щоб зрозуміти, що чим менше ми говоримо про російську агресію і чим більше ми говоримо про «символи», тим краще для Кремля і гірше для справжньої, щоденної польсько-української співпраці.

‍У нормальному світі, якщо ми взагалі пам’ятаємо, як він виглядає, соціальні закони працюють за двома головними принципами: забезпечують передбачуваність і захищають найвразливіших. Саме це будує довіру

Тут, зараз, ми робимо навпаки: заплутуємо й перекладаємо витрати на сім’ї. Ще раз: сім’ї, а не «систему».

• У мене службова поїздка 22 вересня, і якщо не буде статусу, як мені повертатися, якщо його не продовжать до 30-го? Маю повертатися 3 вересня.
• Чорний гумор: Залиш нам хоча б ключі й адресу, щоб ми потім могли переслати тобі твої речі. З 22 по 30 вересня ми ще тут будемо.
• Якщо не подовжать, є ризик, що ми з дитиною опинимося по різні боки кордону.

Це мова реальної невизначеності. Чорний гумор, бо як інакше тримати нерви під контролем? І водночас — спроба раціоналізації, пошук ґрунту під ногами:

• Не нагнітайте. Зі статусом все точно буде гаразд. Вони не можуть окремо від інших країн анулювати його.
• Польща не може самостійно скасувати статус тимчасового захисту, оскільки він надається відповідно до європейського законодавства, а не лише польського.

Звісно. Але це не вирішує проблему довіри. Бо довіра не закінчується фразою «вони змушені». Люди повинні планувати: подорожі, школу, навчання, роботу, житло, терапію для дитини після травми. Довіра — це відчуття, що держава раптом не увімкне режим «шоу» і не ризикне чиїмось вереснем, щоб додати собі пунктик у опитуваннях.

А під цим, глибше — щось ще важче: відчуття зради. Бо вибір Польщі часто був не за розрахунком. Він був від щирого серця.

• Зараз думаю, що це було ідіотське рішення — зупинитися в Польщі. Дитина вивчила польську з метою вступу до університету, бо в Україні вона в останньому класі. А я не бачу в цьому вже хорошої ідеї. Краще б вона вивчила англійську/німецьку. Бо ця антиукраїнська тема — майже в усіх таборах, усі змагалися, хто створить гірші умови. Мені так шкода всього цього, бо я обрала Польщу з любові, а не з розрахунку — Ірландія/Німеччина/Великобританія. Але любов виявилась нерозділеною.

Це речення має висіти над кожним столом, де сьогодні хтось планує «корекцію курсу». Не тому, що ми маємо всіх у всьому задовольняти. А тому, що держава, яка роками повторює, що є лідером солідарності, не може грати в гру «вчора квіти, а сьогодні — м'яка депортація».

Звернімо увагу на ще одне поєднання: «охорони здоров'я» і «гостей». Тут йдеться не про нібито чиїсь «переваги». Йдеться про реальну реформу системи, щоб черги стали коротшими для всіх — поляків і українців, — бо всі стоять в одній черзі до сімейного лікаря, і єдина різниця — це кількість лікарів і фінансування, а не походження пацієнта. Інакше замість державної політики ми створюємо суспільний розкол.

Гарна політика, особливо під час кризи, менш ефектна, ніж мріють політики. Вона складається з нудних, конкретних рішень: запровадити європейський захист до 4 березня 2026 року без медійних зигзагів; чітко написати, що допомога на дітей не залежить від коливань на ринку праці батьків; і нарешті припинити підганяти поточну політику під війну пам'яті. Історію не вирішують пресконференції. Історію не роблять припискою «стоп» у законі. Історію вивчають, передають і зцілюють через освіту, архіви, діалог, а не підкидаючи чергову гранату в дебатах.

Чи можна дозволити тут собі краплю іронії? Хіба такої: якби цинізм мав PR-відділ, він би сьогодні написав комюніке: «Турбуючись про соціальну справедливість, ми спрощуємо життя: позбавляємо страху і даємо ясність». Тільки ж єдине, що сьогодні отримали українські біженці в Польщі, — це саме страх і невизначеність.

Ось міра польської держави і її президента. Не в словах гімну. А в тому, що через день після святкування Дня Незалежності України хтось досі не знає, чи повернеться з дитиною додому. І в тому, чи хтось інший — маючи владу — визнає, що його завданням є позбавити цього страху, а не створювати його.

‍

*Висловлювання анонімізовано заради безпеки героїнь. Як нам уже відомо, в Польщі нічого не відомо.

‍Текст передруковано з порталу Onet.pl