Натиснувши "Прийміть усі файли cookie", ви погоджуєтесь із зберіганням файлів cookie на своєму пристрої для покращення навігації на сайті, аналізу використання сайту та допомоги в наших маркетингових зусиллях. Перегляньте нашу Політику конфіденційностідля отримання додаткової інформації.
Вранці 10 квітня 2010 року світ облетіла новина про катастрофу польського урядового літака біля міста Смоленськ у Росії. Сьогодні в Польщі відзначають 14 річницю цієї трагедії, в результаті якої загинули польський президент Лех Качинський з дружиною та ще 94 людини. Смоленська катастрофа стала для Польщі найдраматичнішою подією з часів Другої світової війни.
14.04.2010 Варшава після Смоленської катастрофи. Фото: Wojciech Olkuśnik / Agencja Wyborcza.pl
No items found.
Дві трагедії в один день
Бортом президентського літака Ту-154М польська державна делегація летіла на жалобні урочистості з нагоди 70-річчя Катинського злочину — масового розстрілу польських офіцерів в 1940 році.
Під час Другої світової керівництво комуністичної партії наказало НКВД вбити приблизно 22 000 польських громадян пострілом у потилицю. Місцем цього жахливого злочину стала Катинь — село в Росії, розташоване за 18 кілометрів від Смоленська, адже саме там у 1943 році були виявлені масові поховання. Страти відбувалися і в інших місцях, проте Катинь стала символом для всього злочину.
Пам’ять про Катинський розстріл зберігалася людьми багато років попри те, що після війни Польща опинилась під комуністичним режимом, який приховував правду. Тільки 1990 року Михайло Горбачов визнав відповідальність НКВД за цей злочин.
Варшава 13 квітня 2010 року. Фото: Krzystof Niemiec/National Digital Archives
Після падіння комунізму демократично обрана польська влада надала великого значення вшануванню пам’яті трагічних подій. Урочистості організували як у Польщі, так і на місці загибелі убитих. І в 2010 році державна делегація Польщі летіла вшанувати їхні могили з нагоди 70-річчя трагедії.
Польська сторона хотіла надати урочистостям належного значення та привернути увагу громадськості до історії злочину. Тому взяти участь у церемонії на цвинтарі було запрошено людей, які відзначилися у боротьбі за збереження пам’яті про Катинь.
10 квітня 2010 року о 8:41 за варшавським часом літак, який перевозив польського президента, високопосадовців, представників релігійних громад, збройних сил і родини загиблих у Катині розбився за кілька сотень метрів від злітно-посадкової смуги під час спроби приземлитися в аеропорту Смоленська.
На місці катастрофи. Фото: Wikipedia
Опівдні цього ж дня у Кракові пролунав найбільший у Польщі дзвін Сигізмунд, який б’є виключно у найважливіші для країни моменти. В країні оголосили тижневий траур. До Президентського палацу стали приходити люди зі свічками і квітами. Їх було дуже багато і вони плакали. Це був один з моментів в історії Польщі, коли суспільство згуртувалося, а політичні чвари відступили.
Тіла загиблих одне за одним поверталися до Польщі. Президент і його дружина були поховані у склепі на Вавелі в Кракові. Поруч із саркофагом президентського подружжя встановлено табличку з іменами й написом: «Тіла сплять, душі пильнують».
Поховання президента Леха Качинського і його дружини Марії у Вавелі. Фото: Wikipedia
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
<frame>Суперово піти на побачення зі собою, почитати наодинці книжку, вирушити у соло-подорож, але часом на зміну хочеться товариства. А де взяти такого, щоб не мріяти, щоб пошвидше пішов?! Знайти «свою» людину — завдання не з найпростіших. Ускладнюється воно у випадку вимушених міґранток, які часто потрапляють у зовсім нові для себе культурні середовища. Sestry.eu попросили українок поділитися своїми історіями онлайн-побачень, побудови стосунків з іноземцями. Про це ми писатимемо у циклі статей про різні країни, наша нова зупинка — Швейцарія.<frame>
Дисклеймер: це історії кількох десятків жінок, з якими поспілкувалися Sestry.eu. Їхній досвід є особистим. Він не може сприйматися як соціологічне дослідження щодо всіх чоловіків з країн, які згадані в циклі статей.
Про Швейцарію співрозмовниці Sestry.eu говорить як про країну максимально безпечну для жінок. Втім оголошення, в яких шукають виключно українок для побачень, рекомендують оминати. Часто за ними приховується бажання чоловіка знайти залежну жінку: вона не буде висувати таких вимог як швейцарки, або жінки з сусідніх європейських країн.
Любов по-швейцарськи
Співрозмовниці Sestry.eu розділилися на дві групи. Одна стверджувала, що швейцарці дуже відкриті до стосунків з еміґрантками/еміґрантами. І це, власне, підтверджує статистика. У 2019 році 36 % всіх офіційних шлюбів швейцарців були укладені з іноземними громадянами. Ймовірно, йдеться про великі міста, де люди більш мультикультурні, багато хто знає англійську мову, яка полегшує комунікацію.
Разом з тим, інша частина говорить про протилежне. Нібито швейцарці «налякані» історіями про користолюбність «слов'янських жінок». Що вони дуже закриті та наші жінки можуть розраховувати на побачення з такими ж еміґрантами. Тут криються інші небезпеки. Хоча українки походять з досить ще патріархального суспільства, уклад життя еміґрантів зі східних країн, з мусульманської культури, може бути абсолютно їм неприйнятним.
— На сайті знайомств мене обирали, переважно, африканці, албанці, інколи італійці, — розповіла одна зі співрозмовниць Sestry.eu, яка попросила її не називати,— швейцарці дуже важко сходяться з людьми іншої культури. Та й загалом, вони дуже обережні, тривалий час приглядаються до людини, вони не з тих, хто кинеться у стосунки з головою. Будуть дуже повільно зближуватися. Бояться відмови, тому можуть тривалий час спілкуватися, і не запрошувати на зустрічі. Однак якщо вже наважаться, то це буде максимально приємне спілкування. Бо вони все ж досить консервативні, хочуть робити перший крок самостійно.
Варто оминати оголошення на сайтах, де в описі пишеться про те, що чоловік шукає «дружину-українку». Часто за ним приховується бажання знайти собі залежну жінку, якою можна буде легко маніпулювати через її статус біженки
Це стосується, загалом, всіх країн. Швейцарки тривалий час боролися за рівноправ'я, вони хочуть до себе рівного ставлення, поваги, розподілу обов’язків. Українок часто змальовують як більш домашніх, невибагливих, покірних жінок. Ці якості в ціні у місцевих чоловіків, які з різних причин не доросли для рівноправних стосунків з партнеркою.
Співрозмовниці Sestry.eu кажуть, що часто зустрічаються з упередженнями щодо українок,їх сприймають як людей з «третього світу», в якому не знають, що таке антипригарна сковорідка, міксер чи посудомийна машина. Цими спостереженнями ділилися жінки, які жили, переважно, у невеликих населених пунктах.
Фото: Shutterstock
Повага до особистих кордонів
Українки, які через війну опинилися у Швейцарії, кажуть про повагу до особистого простору людини. Якщо ти в басейні, то ніхто не буде розглядати твоє тіло, це непристойно.
На вулиці тобі не будуть відпускати слизьких компліментів, як би гарно ти не виглядала, але й на побачення навряд чи запросять. Бо це може бути розцінене як домагання, порушення кордонів іншої людини.
Багато пар все ще знайомляться традиційним способом — в компаніях, на роботі, через активності, у школі, в університеті, на вечірках. Втім додатки для знайомств набирають популярності, особливо у великих містах
Українки попереджають, що варто уважно читати описи на сторінках чоловіків. Якщо там написано, що чоловіка цікавить тільки формат на ніч, він не бреше. Разом з тим, про серйозність намірів теж відверто артикулюють.
— Власне мене це дуже підкуповує тут, — каже українка Юлія, яка у Швейцарії будує стосунки з місцевим чоловіком, — люди будують дорослі, серйозні стосунки, про все говорять на старті. Немає такого, що ти розраховуєш на партнерство, на вірність, тобі це обіцяють заради того, щоб затягнути у ліжко, а потім зникають. Тут і чоловіки, і жінки досить відверто говорять про свої очікування від стосунків.
Фото: Shutterstock
Юлія — класична красуня. Однак в Україні тривалий час була самотня, сама виховувала сина.
— Якось подруга зареєструвала мене на сайті для знайомств в Україні. У неї схожа ситуація. На сайті я побула якийсь час і швидко видалилася, оскільки мене просто завалили непристойними фото, пропозиціями сексуального характеру. Моя подруга в Україні на різних сайтах роками шукає партнера, але до цього часу одна.
В Швейцарії жінка наважилася на розміщення анкети, бо захотіла, щоб її просто обійняла якась жива людина.
— Я працювала у дві зміни: зранку в школі, ввечері за барною стійкою. Вдома у мене був «колючий» син-підліток, хвора на онкологію близька родичка. За три місяці від переляку я вивчила німецьку мову, англійську знала дуже добре до того, валилася з ніг від перевтоми. Життя в Швейцарії дуже дороге. Бачила, як вечорами в бар приходять наші дівчата, проводять час, спілкуються. Було трохи заздрісно. Мої думки, мабуть, прочитав фейсбук, який показав мені рекламу місцевого сайту знайомств. Він платний, як для жінок, так і для чоловіків, але я наважилася зареєструватися.
В анкеті вона чесно написала, що шукає спілкування, спільного проведення часу, пізнання один одного, а лише потім, можливо, тривалих стосунків. Юля каже, що важко звикала до місцевих традицій.
В українській культурі на початковій стадії стосунків у жінок є очікування, що чоловік буде тебе «завойовувати»: дарувати квіти, водити в ресторан, купувати якісь подарунки, вирішувати якісь проблеми. Тут це можливо, переважно, коли люди вже визначилися, що вони будують пару разом.
Фото: Shutterstock
— Багато жінок тут заробляють на рівні з чоловіками. Пропозиція поділити рахунок — чесна, якщо ви на початковій стадії стосунків. Місцеві жінки мені радили завжди пропонувати розділити рахунок, але жоден чоловік не прийняв цієї пропозиції. Щодо квітів, подарунків, знаків уваги — та ж історія. Якщо це етап знайомства, залицяння, ви чужі один одному люди, то чому він повинен щось для вас робити? У стосунках буде все: і квіти, і увага, і спільні подорожі. Наші жінки часто ображаються, що швейцарці не вкладаються на початковому етапі, але у них своя логіка. На етапі залицяння вони не сприймають, що зобов'язані цій, чужій по суті, жінці чимось. Коли ви в парі, то ставляться вже по-іншому, так як українці на етапі залицяння. Однак ця турбота нікуди не зникає.
Юлія каже, що для тривалих стосунків швейцарці, якщо це зріла людина, шукають собі не домогосподарку, а партнерку, цікаву особистість, з якою приємно буде ділити життя
— Прибрати вдома, приготувати вечерю вони можуть й самі, — каже жінка, — власне я шукала людину, з якою мені буде максимально комфортно. Тому зараз з чоловіком виховуємо разом його трьох дітей та мого сина. У мене було багато різних варіантів, але до серця припав саме він.
* Бонус — в останній статті циклу (Польща) будуть поради, які гарантовано допоможуть знайти вам партнера — в Україні, чи за кордоном, завдяки сервісам онлайн-знайомств. Тож підпишіться на наші соцмережі, щоб не пропустити статті циклу: Facebook, Instagram, Telegram. У попередніх матеріалах ми розповідали про Німеччину, Францію, Швецію і Фінляндію, наступні країни — Італія та Іспанія.
«Україну та український прапор буде видно в Парижі. Участь в Іграх у нашій ситуації — це вже перемога», — наголосив Вадим Гутцайт, президент НОК України та ексміністр молоді та спорту.
Вадим Гутцайт, колишній шабліст і олімпійський чемпіон у складі збірної на Іграх в Барселоні (1992), підкреслив труднощі, з якими стикаються українські спортсмени, зокрема часті перебої в електропостачанні та постійні напади з боку Росії.
«Проблемою також є відсутність належної інфраструктури, яка б дозволяла спортсменам тренуватися», — зазначив він.
Чиновник повідомив, що в результаті дій російської армії з 24 лютого 2022 року було зруйновано понад 500 українських спортивних об'єктів.
— Українські спортсмени стикаються з тими ж проблемами, що і будь-який громадянин — втрачають свої домівки, близьких та змушені переїжджати через окупацію
Гутцайт зазначив, що деякі з них «заплатили найвищу ціну».
«Внаслідок російської агресії проти України загинуло 488 українських спортсменів», — повідомив Гутцайт і додав, що за кілька днів до початку Ігор у Парижі відбувся марш пам'яті вбитих спортсменів, організований Союзом українців у Франції та Світовим конгресом українців, в якому взяли участь понад тисячу людей.
Підкреслюючи роль спортсменів як амбасадорів країни, Гутцайт сказав:
— На міжнародних заходах і змаганнях представники України говорять правду про війну, піднімають український прапор і нагадують про необхідність підтримки. Україна захищає свою цілісність, незалежність та державні інтереси
У зв'язку з російською агресією Міжнародний олімпійський комітет (МОК) дозволив російським і білоруським спортсменам брати участь в Іграх лише під нейтральним прапором, без національної символіки та кольорів і за спеціальним запрошенням, яке могло відбутися після виконання всіх вимог нейтралітету. За цією формулою на старт Ігор, ймовірно, вийдуть 16 білоруських і 15 російських спортсменів.Така невелика кількість запрошених спортсменів з двох країн-агресорів пов'язана, серед іншого, з тим, що Україна, підкреслив Гутцайт, надала докази приналежності російських і білоруських спортсменів до лав зьройних сил або засвідчила їхню підтримки режимів у своїх країнах.
НОК України та Міністерство молоді та спорту України, за його словами, видало відповідні рекомендації збірній, як уникнути конфронтацій з представниками цих країн.
«Для України найголовніше — це безпека наших спортсменів. Ми подбали про те, щоб олімпійці уникали контактів зі спортсменами з Росії та Білорусі», — визнав колишній міністр. Він також висловив переконання, що Росія не зможе використати Ігри в пропагандистських цілях через обмежену кількість спортсменів і відсутність прапора та гімну.
Олімпійські ігри в Парижі розпочнуться у п'ятницю. Це вже втретє, коли Париж приймає ці престижні змагання. Цього року 10 500 спортсменів змагатимуться у 32 дисциплінах за 329 комплектів медалей.
Дитячу лікарню у самому центрі Варшави організатори акції — «Євромайдан-Варшава» — обрали невипадково. Це символічне місце. Кожна людина у світі має зрозуміти, які жахливі злочини коїть Росія. Особливо відносно українських дітей.
Ці свічки у пам'ять про всіх загиблих в Україні дітей
Ця інсталяція символізує українських дітей, які щодня стають жертвами російської агресії
Сотні людей прийшли із українськими прапорами та плакатами — «Росія вбиває українських дітей», «Путін — вбивця», «Україна має стати членом НАТО».
Редакція онлай-журналу Sestry.eu на акції протесту
Учасниці акції протесту принесли символічні закривавлені дитячі речі
— Дитячий шпиталь є місцем болю, де щодня триває битва за життя. І саме в таке місце поцілила російська ракета, — наголошує лідерка «Євромайдан-Варшава» Наталя Панченко.
Наталя Панченко під час акції протесту
До учасників акції протесту емоційно звернулась Дорота Лобода, депутатка Сейму Польщі, коментуючи обстріл дитячої лікарні у Києва 8 липня:
— Важко зрозуміти, що ще має статись, аби світ прокинувся. Хто зараз не є на боці України, того треба називати поплічником Путіна.
«Прокиньтесь. Росіяни вбивають українських дітей», «Зупиніть вбивство українських дітей» — про це плакати у руках українських жінок
Тим часом лідерка громадської думки Марта Лемпарт нагадала, що за ситуації, яка зараз відбувається в Україні, ніхто з росіян не має право голосу:
— Поки триває війна Росії проти України, нема так званих хороших руських.
Після дитячої лікарні сотні людей вирушили до представництва Єврокомісії в Україні. Поліція перекрила рух центральною дорогою, аби всі учасники протесту безпечно дійшли до місця призначення.
Такий своєрідний меморіал влаштували перед представництво Єврокомісії у Варшаві
Свічки, які учасники акції залишили перед представництвом Єврокомісії, мають нагадувати про всіх вбитих і постраждалих українських дітей. Україна досі не є членом Євросоюзу та НАТО, і саме тому Росія продовжує вбивати маленьких українців, бо не має відчуття страху.
Українці приносили свічки та дитячі іграшки
— Нема жодної гарантії, що завтра ракета не впаде десь тут, у Польщі, чи в іншій країні ЄС. Ми не є у безпеці, навіть якщо перебуваємо в Євросоюзі. Якщо Росія переможе Україну, то вона піде далі. Ворог розуміє лише мову сили. Якщо не дати в морду РФ, то росіяни підуть далі, — наголосив Євген Клімакін, волонтер, головний редактор «Нової Польщі».
Євген Клімакін та Наталя Панченко
Головна редакторка Sestry.eu Марія Гурська, яка теж виступила на акції протесту, розповіла про свою героїчну знайому лікарку з «Охматдиту», яка допомагала постраждалим:
— Дають надію несамовиті люди, які мешкають в Україні. 8 липня я подзвонила лікарці своїх дітей, щоб дізнатись, як вона. А вона мені відповіла, що не має ані секунди вільного часу, бо разом з іншими людьми розбирала завали і подавала воду. Вже ввечері вона мені передзвонила і заспокоїла: все відбудуємо, все буде добре.
Максимальна ціна на газ для домогосподарств, а також лікарень, будинків соцзахисту, шкіл, садочків і ясел, яка до липня становила 200,17 злотих за МВт/год, зросте до 239 злотих за МВт/год. Така ціна діятиме до кінця червня 2025 року.
Як це вплине на рахунки споживачів?
За підрахунками Держенергетики, з 1 липня 2024 року рахунок за газ для домогосподарства зросте в середньому на 20%.
Для тих, хто використовує газ тільки для приготування їжі, щомісячне збільшення рахунку за газ становитиме 5-6 злотих. Якщо ж будинок опалюється газом (тариф W-3), то рахунок зросте десь на 1000 злотих на рік.
Щодо цін на електроенергію, то тут тарифи також зростуть. Ціна електроенергії в тарифах 5 найбільших продавців відтепер буде 622,8 злотих за МВт/год (на кінець червня ціна становила 412 злотих за МВт/год). Але для домогосподарств закріплена ціна — 500 злотих за МВт/год.
Ця зміна призведе до підвищення рахунку за газ у середньому на 14,5 злотих на місяць. Але це ще не все. З 1 липня зникає також замороження ціни за плату за розподіл електроенергії — з 289 до 430 злотих за МВт/год. Разом з цим закон звільняє домогосподарства від іншої статті рахунку — плати за потужність (близько 10,64 злотих нетто на місяць).
У підсумку маємо збільшення ціни у рахунку споживача за електроенергію в середньому на 33 злотих брутто на місяць (за іншими підрахунками — до 50 злотих на місяць).
Хороша новина в тому, що з серпня 2024 року близько 3,5 мільйонів домогосподарств у Польщі зможуть отримати допомогу від держави у вигляді енергетичного ваучера (субсидії).
— Нам пощастило виїхати з Маріуполя першим коридором 16 березня 2022 року. Це була рулетка на виживання, — розповідає освітянка Ольга Єфремова, яка через війну з трирічним тоді сином виїхала до Польщі й зараз проживає у Вроцлаві. — До того ми повністю перебували в інформаційній ізоляції, без світла, води та їжі. Не знали, чи за межами дому ще є Україна. Я спостерігала, як виїздять машини із білими ганчірками, якісь із них повертаються, і наважилась. Ми покинули дім, у чому були. Я взяла паспорт, але про документи про освіту тоді не подумала. Сподівалася, що повернемося. Але того дня, коли розбомбили маріупольський драмтеатр, у нашу п’ятиповерхівку теж влучила авіабомба — вигоріло все, нічого не залишилось.
Ольга Єфремова
Ольга Єфремова — філологиня-елліністка, закінчила Маріупольський державний університет. Має дві спеціалізації — грецька та англійська мови. Завдяки великій грецькій діаспорі, консульству й міжнародним бізнес-проєктам у мирному тоді Маріуполі було нескладно знайти застосування своїм знанням. Вона також працювала і в Греції:
— Я займалась відновленням документів з Києва, куди переїхав навчальний заклад, але інформація про кваліфікацію та інші дані «не підтягнулися». На електронних носіях інформації немає, а вся база залишилася в окупованому місті. Тобто, мені просто прислали сертифікат, що я навчалася. Але цього недостатньо.
Зараз вона викладає англійську для дітей, а також працює у Червоному Хресті, де є безкоштовні курси для дітей і дорослих:
— Кваліфіковану роботу за освітою у Польщі знайти майже неможливо.
З дипломом філолога можна влаштуватися хіба що на завод чи на фабрику або на низькокваліфіковану посаду
Аби покращити своє становище на ринку праці, Ольга Єфремова разом з іншими освітянками взяла участь у проєкті «Працюй за освітою, працюй в освіті», організованому фундацією «Незламна Україна».
Завдяки цій ініціативі вчителі, вихователі, шкільні психологи з українською освітою, медсестри шкіл та працівники закладів громадського харчування можуть нострифікувати диплом, пройти курс польської, підвищити кваліфікацію, дізнатися про особливості польської системи освіти і навчальної програми. А потім — і працевлаштуватися у навчальні заклади Польщі.
— Польські заклади освіти тривалий час відчувають брак педагогічних кадрів, — ділиться керівниця відділу комунікації фундації «Незламна Україна» Марина Юсин. — Українські фахівці могли б заповнити цю прогалину, але через невизнання українських документів про освіту не можуть цього зробити. Дипломи до 2006 року нострифікації не потребують.
Але загалом процедура підтвердження дипломів є складною та дороговартісною, тема заплутана, тож самостійно впоратися з усім цим українським вчителям складно
Для участі у програмі зареєструвалися більш як 1800 українських педагогів. Найбільше запитів на нострифікацію дипломів з іноземних мов — 339, психології — 121, математики — 104. Завдяки фінансуванню CARE Poland і Mosakowski Family Foundation участь у програмі для українських освітян безплатна.
«Мені кажуть, що треба залишатися, що я перспективна»
Марія Світлик-Браілко із Запоріжжя теж взяла участь у проєкті «Працюй за освітою, працюй в освіті». Два роки вона працює у школі містечка Цехоцинек помічницею вчителя для учнів з України. І теж сподівається на допомогу із нострифікацією диплома:
— Я — асистент учителя, але отримую найнижчу зарплату, бо працевлаштована як звичайний техпрацівник. Директорка школи зацікавлена в моєму працевлаштуванні як асистентки дитини з особливими освітніми потребами, але без визнання диплома я не можу обійняти цю посаду.
Марія Світлик-Браілко
Із початком повномасштабного вторгнення Марія збиралася поїхати до батьків у Пологівський район, але рідний дім опинився в окупації. Батьки наполягли, щоб вона виїздила за кордон. У Польщі освітянка більш як півроку працювала офіціанткою в санаторії:
— На початку всі обіцяли працевлаштування, бо спеціальність «інклюзивна освіта» дуже затребувана. Але на ділі, коли почала цікавитись, відмовили. Не підтверджений диплом — раз, недостатній рівень володіння мовою — два. І так далі.
Наприкінці серпня рада міста Цехоцинек і бурмістр ухвалюватимуть рішення про дофінансування шкіл й власне виділення грошей на оплату праці асистентів учителя:
— У нашому місті дві школи, тож я та моя напарниця мусимо чекати на рішення і хвилюємося. Робота залежить від кількості дітей з України.
Якщо дитина прийде, я матиму працю, а якщо ні — вона під загрозою
Щойно стане безпечно, освітянка планує повернутися в Україну:
— Мені кажуть, що треба залишатися — що я молода, перспективна, що тут більше можливостей. Але ні, для мене важливо взяти участь у розбудові нашого суспільства. Я багато працювала з дітьми, цього живого спілкуваня мені дуже не вистачає. Я сумую, бачу себе в Україні, хочу розвиватися як учитель і науковець.
Інна Ломакіна — вчителька фізики із Рівного. Із початком повномасштабної війни виїхала з України й оселилася із трьома дітьми у невеликому містечку Свебодзіце. Встигала займалася ще й волонтерською діяльністю:
— Щоб не рахувати кожну копійку, почала шукати роботу з таким графіком, щоб можна було відводити дітей до школи, садочка і забирати. Я проходила курси польської мови, але рівень знань не дозволив піти працювати за професією. Тому погодилася працювати прибиральницею в пекарні з 8-ої ранку.
Жінка розповідає, що це вимушений крок і сподівається повернутися до педагогічної роботи.
— Роботу шукала, звертаючись до Центру для безробітних, з моєї професії вчителя фізики та інформатики була вакансія лише на дві робочих години, це дуже мало, я б заробила лише на проїзд, — ділиться Інна Ломакіна. — Думаю, що вчителька фізики — все-таки моє покликання. Бо час від часу в голові «літають» образи, як можна показати той чи інший дослід, яким чином розкрити тему чи підвести дітей до самостійного виведення закону. Але для того, щоби працювати педагогом у Польщі, необхідна нострифікація диплому, кількість годин і мова — затребуваний для уроків словниковий запас. Тож я планую вивчати польську далі — щодня потихеньку займаюся.
«У трьох школах заробляла сумарно 1500 злотих»
Олена Сафронова — практикуюча психологиня, до великої війни проживала у Бучанському районі Київщини. Евакуювалася за кордон саме у той час, коли у Бучі російські війська вчиняли геноцид. Досі, пригадуючи увесь цей шлях, жінка не може стримати сліз. Попри широку практику й експертизу, спершу влаштувалася працювати у закладі харчування, чистила картоплю:
— Працювала психологом в маленькому містечку під Вроцлавом, а потім у соціальній службі міста. Але працювала недовго, вони то підписували зі мною умову, то не підписували, крутили як завгодно, кожен раз лякали, що підписання не буде. Врешті-решт я пропрацювала два тижні, за які не оплатили нічого, бо умову підписати не встигли.
Олена Сафронова
Як психологиня вона багатьом безплатно допомагала на початку війни. Згодом півроку була працевлаштована в OPS (Центрі соціального захисту). А далі жінці повідомили, що більше нема потреби надавати психологічні консультації українцям, грошей на це катма, тож і робота закінчилася:
— Я працювала в трьох школах помічницею вчителя, заробляла сумарно десь 1500 злотих. Після цього півроку у Фундації «Україна». Коли проєкт закінчився, мені сказали, що відтепер потрібна нострифікація диплома. Лише так можуть офіційно працевлаштувати психолога.
Освітянка Анастасія Паніна зі Стрия в Україні була вчителькою англійської, іспанської мов та зарубіжної літератури. Утім, в школі працювати не довелося — реалізовувалася як репетиторка. Рік у польському містечку Єльч-Лясковіце вона працювала асистенткою вчителя з українськими дітьми в інтеграційному класі. Торік освітянка намагалася влаштуватися у польський дитячий садок:
— Дуже довго шукали фахівця і були вже навіть готові мене взяти. Я ж була шокована, що тут не вистачає вчителів англійської.
Однак через відсутність підтвердженого диплома мені відмовили
Попри невдачі, цей досвід допоміг краще зрозуміти польську освітню систему. Зараз Анастасія веде приватні індивідуальні й групові заняття з англійської мови для дітей і дорослих. Найменшому її учню — чотири роки:
— Мені б хотілося працювати в державній польській школі, бо умови виглядають доволі непогано: оплачувані канікули, свята, вихідні та графік із менш як вісім годин на день. Це дуже зручно і навіть залишається час для репетиторства. Я вже влилася в систему, в принципі, так і хотіла б продовжувати.
Анастасія Паніна
Утім, як і іншим героїням, Анастасії складно планувати своє життя і кар’єру на найближчі хоча б п’ять років. У стані непевності, тривог і переживань перебувають чи не всі українські біженці за кордоном. І освітянки тут не виключення.
«Працюй за освітою, працюй в освіті»: основні моменти
Цільовою групою проєкту є працюючі або безробітні українки з вищою освітою, дипломами вчителя або психолога (з педагогічним досвідом), які бажають та можуть обіймати посаду у навчальних закладах польської освітньої системи.
Щоб подати заявку на участь в проєкті, треба заповнити форму. Після цього буде складений індивідуального плану розвитку — вибір найоптимальнішого шляху та варіантів для кандидаток. З кожною буде підписаний договір, щоб українські вчительки були відповідальним і мотивованим дійти до кінця проєкту. Адже проєкт націлений саме на працевлаштування. Далі триватиме підготовка документів, нострифікація диплома тощо. Після почнеться навчання: професійні курси та тренінги, курси польської, робота з психологом. Фінальний етап — працевлаштування.
Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.