10 способів отримати насолоду від зими

Дорогі українські друзі!

Щиро вітаю вас з Днем Незалежності України! 24 серпня 1991 року ви досягли великої мети, за яку ваші предки боролися і якої прагнули протягом довгих століть — ви отримали незалежність і власну державу. Я радий і пишаюся тим, що першими у світі — 2 грудня 1991 року — незалежність України визнали дві держави: Канада і Польща.

Дев'яності роки минулого століття в нашій частині Європи були складними, і події в різних країнах розвивалися різними шляхами — залежно від минулої історії, місцевих політичних умов, мрій і прагнень громадян, а іноді й від щасливого чи нещасливого випадку. Не всім народам вдалося без проблем «подолати минуле», як висловився у назві своєї книги про історію України видатний український історик Ярослав Грицак. Для вас, українські друзі, доля не шкодувала труднощів, а згодом послала найгірше — збройну навалу сусіда й жахливу війну.

Вже понад три роки моє серце крається спостерігати за перебігом вашої героїчної боротьби. В яку і сам, в міру снаги, я намагаюсь внести свою скромну лепту. 

З початку повномасштабної війни я бачу в цій трагедії також шанс для обох наших народів на краще майбутнє, тіснішу єдність із Заходом заради співпраці й безпеки, дружні стосунки між нашими країнами й людьми, які в них живуть

Спочатку розвиток подій дозволяв думати, що мої сподівання збуваються, про що свідчили численні приклади. На жаль, останнім часом я розумію, що попереду ще довгий шлях.

Війна затягується, Збройні Сили України й мешканці країни платять найвищу ціну — життям, кров’ю, знищеними й зруйнованими будинками й містами. Але затяжну війну відчуває й агресор — його економіка слабшає і стоїть на порозі серйозної кризи, яка може підірвати основи його здатності продовжувати війну. Тому він кидає величезні сили й засоби на пропаганду, яку сміливо можна назвати гібридною війною, що ведеться в кіберпросторі, у ЗМІ, залах парламентів і на засіданнях урядів, а також — на вулицях. Терористична держава намагається залякувати, підкупляти, привертати на свій бік усіма способами політиків і громадян країн, які надають Україні допомогу. Вона підтримує радикальні, переважно схильні до фашизму громадські рухи й політичні партії, підкидає їм брехливі псевдоаргументи, руйнує почуття єдності з українцями, нацьковує на біженців. Приклади та наслідки такої діяльності видно скрізь: у США, Німеччині, Угорщині, Словаччині, Чехії. На жаль, також і в Польщі. 

‍Гнів і обурення викликає той факт, що лунають голоси проти продовження допомоги Україні й людям, які знайшли в нашій країні притулок від війни. Переконано запевняю вас, українські друзі, що серед поляків у вас, як і раніше, є величезна кількість прихильних людей

Про це свідчать опитування й результати останніх президентських виборів, які, на жаль, хоч і з незначною більшістю, виграв кандидат, підтриманий угрупованнями проросійських ксенофобів. Чимало й прикладів мужніх волонтерів, які продовжують організовувати збори коштів на допомогу й особисто передають Україні закуплене обладнання воїнам ЗСУ або цивільним майже на самій передовій, під дронами ворога над головою. Багато є й тих, хто обрав спільну службу з воїнами ЗСУ — як у якості польових медиків, так і у збройних формуваннях. Спільна боротьба «за вашу і нашу свободу» й пролита кров єднає, цементує дружбу. Це добре. Нехай ця дружба триває вічно. Разом ми — сила.

З нагоди Дня Незалежності України я хочу звернутися до вас, перефразовуючи слова українського гімну:

Ще не вмерла України ні слава, ні воля,
Ще вам, браття українці, усміхнеться доля.
Згинуть ваші воріженьки, як роса на сонці,
Запануєте й ви, браття, у своїй сторонці.

Все одно буде Україна! Слава Україні!

Адам Туз

Хоча Хорватію і не можна назвати популярним напрямом серед українських біженців, з початку повномасштабної війни сюди приїхало понад 27 тисяч українців — а для країни з населенням менше ніж чотири мільйони людей навіть ця цифра вважається значною. Цікаво, що приблизно стільки ж людей (28-30 тисяч) щороку залишають Хорватію, мігруючі до інших країн ЄС, що вже спровокувало демографічну кризу. Влада й медіа Хорватії постійно говорять про нестачу робочої сили в країні та те, що вже зараз кожен п'ятнадцятий працівник у країні є іноземцем. Очікується, що до 2030 року в Хорватії буде вже близько половини мільйона іноземних трудових мігрантів.

З огляду на очевидну кризу на ринку праці, приїзд українських біженців міг піти на користь хорватській економіці. Разом з тим українки, які переїхали сюди від війни, кажуть, що Хорватія — країна не для заробітків. «Тут тепло й красиво, але реальний прожитковий мінімум вищий за мінімальну заробітну плату, — пояснює Sesty Олександра з Києва. — Тож якщо ви не маєте тут свого житла й працюєте на місцевому ринку праці, вижити дуже непросто».

Безкоштовне житло, яке не можна вибирати

Олександра з двома синами приїхала до Хорватії восени 2022 року. Cпочатку евакуювалася від війни до Німеччини. Потім повернулася до України. Але з початком російських дронових атак виїхала знову.

— Цього разу — до Хорватії, і не лише з дітьми, а й з батьками, — розповідає Олександра. — Щомісячних соціальних виплат у Хорватії немає — тут можна отримати хіба 300 євро на людину на рік. Соціального житла, як у Німеччині, також немає. Але є (і вони існують досі) програми допомоги українцям з тимчасовим житлом, які, наскільки мені відомо, організовані Червоним Хрестом. Це безкоштовне проживання у будиночках — де можна жити доти, доки не знайдеш постійне житло. Ми жили в такому готелі рік, поки не переїхали до міста Задар, де самі винаймаємо квартиру. 

Ці будиночки знаходяться в горах — у гарних місцях, але далеко від цивілізації, великих міст і моря. Там немає кухні, але є безкоштовне харчування. Тобто тобі дають дах над головою, їжу, разом з тим знайти постійну роботу, яка б дозволила орендувати власне житло й облаштувати життя, практично нереально. Знаю людей, які живуть у таких будиночках уже три роки. Поки триває війна, їх не виселяють. 

Важливо розуміти, що якщо просиш таке житло, ти не можеш вибирати, де саме тебе поселять — а поселити можуть і в готелі на трасі, де в пішій доступності не буде взагалі нічого

З пошуком квартири під оренду буває по-різному: хтось знаходить швидко, хтось шукає місяцями. У Хорватії до орендарів немає таких жорстких вимог, як в інших європейських країнах, де дивляться і на твій офіційний дохід, і на кредитну історію. Але тут буває проблематично знайти відповідні умови — щоб, наприклад, протягом року платити фіксовану суму. Оскільки більшість місцевих живуть з турсезону, орендаря можуть попросити влітку платити вдвічі більше, а то й взагалі виселитися — з можливістю заїхати назад після закінчення сезону. Нам пощастило знайти квартиру з фіксованою орендною платою. Ціни останнім часом сильно зросли. Коли ми приїхали, однокімнатну квартиру ще можна було винайняти за 450 євро, тоді як зараз це щонайменше 650 євро.

Айтішники, бізнесмени й майстри манікюру. Хто знайшов себе в Хорватії?

Є українці, які мешкають у дорогих прибережних зонах — це здебільшого айтішники, які працюють на ринки інших країн. У Хорватії вони просто живуть і насолоджуються морем. 

Мало хто зміг знайти себе саме на місцевому ринку праці. Знаю дівчину, яка заробляє у Хорватії як майстер манікюру (і її клієнтки — переважно українки). Ще знаю чоловіка, який продає сонячні панелі. Він досвідчений бізнесмен, але каже, що спочатку було складно. Хорвати звикли щось купувати у тих, кого знають особисто — навіть якщо доведеться заплатити більше. Він доклав чимало зусиль, щоб завести знайомства. Деякі українці заробляють на тому, що беруть в оренду готелі та перездають.

Мінімальна зарплата тут близько 800 євро. Якщо при цьому віддавати 650 євро за оренду квартири, тобі просто не буде на що жити. Ціни на продукти вищі, ніж у Німеччині. Щоб купити, наприклад, шматочок м'яса та якусь кашу, овочі, доведеться викласти від 30 євро. Попри те, що живемо ми на морі, риба й морепродукти тут настільки дорогі, що дозволяємо ми їх собі не часто. Нещодавно приїжджала до України, де чоловік купив мені п'ять кілограмів креветок — то я ними снідала, обідала й вечеряла.

У Хорватії я працюю на себе — займаюся фотографією. Здебільшого це фотосесії у турсезон. Але фінансово допомагає чоловік, який надсилає нам гроші з України.

За словами Олександри, українці в Хорватії можуть отримати знижку на оренду житла за програмою компенсацій. Але на практиці це відбувається не завжди:

— Не всі власники житла хочуть цим займатися. Суть програми в тому, що саме орендодавець має подати заявку й документи, що підтверджують, що у нього живуть українці — і якщо він, наприклад, здає квартиру за 600 євро, то частину цих грошей йому сплатить не орендар, а держава. Багато хто не хоче брати в цьому участь ще й тому, що із заявкою на участь у програмі почнеться перевірка документів — а не у кожного хорватського орендодавця там усе «чисто». 

Хорватська реальність у цьому сенсі більше схожа на українську, ніж на німецьку чи швейцарську

Хорватський менталітет

Тут, як і в Україні, щось може бути нелегальним, а щось за принципом «як домовишся». Але вирішити питання через когось навряд чи вдасться — домовлятися хорвати згодні лише особисто, так би мовити, дивлячись у вічі. Знайома якось радила мені йти до лікаря, прихопивши шоколадку. Тож у певному сенсі тут панує звичний нам безлад. Забув принести якийсь папірець? Не страшно, потім занесеш. Люди вірять одне одному на слово. Що ще дуже відрізняється від тієї ж Німеччини, так це відсутність контролю. Немає ані суворих систем штрафів, ані джоб центрів, що змушують тебе шукати роботу. Нікого не цікавить, де і як ти живеш, працюєш ти чи ні, їздив в Україну чи ні. 

Немає соціальних виплат — відповідно, немає й контролю. Почуваєшся вільно, і мені це подобається

До речі, попри відсутність суворої системи штрафів і поліцейських на кожному кроці, у Хорватії почуваєшся безпечно. У маленьких містечках всі одне одного знають, і крадіжки трапляються переважно в турсезон. Загалом хорвати доброзичливі, добре ставляться до іноземців. У розмові з українцями часто згадують, що тридцять років тому вони самі пережили війну — і дуже нам співчувають. 

Більшість хорватів — люди релігійні. Це католицька країна, і тут навіть серед шкільних предметів є віровчення.

А от трудоголіками хорватів я б не назвала. Докладати надзусиль вони точно не будуть. Є у людини будиночок біля моря, вона десятиліттями здає його туристам. Пів року заробляє на цьому гроші, наступні пів року — на ці гроші живе. І більше їй нічого не потрібно. 

‍Сервіс з українським краще навіть не порівнювати

Моя поламана машина побувала на трьох хорватських СТО — тижнями стояла в кущах, ніхто навіть не починав ремонт. В Україні відремонтували відразу. За ремонт ноутбука чи смартфона візьмуть щонайменше 50 євро — але це не означає, що роботу буде зроблено. Не варто дивуватися, якщо в ресторані вам принесуть брудну тарілку чи склянку. Якщо попросите, поміняють, але швидше за все здивуються, чому це вас хвилює. Місцеві у цьому сенсі розслаблені. У жодній зі сфер, по суті, немає конкуренції, ніхто не прагне сподобатися чи більше заробити. Люди інакше ставляться до роботи, грошей і життя в цілому.

Оскільки заробітки тут невеликі, в сім'ях зазвичай працюють обидва партнери. Батьки часто працюють позмінно, діти теж ходять до школи за змінами: тиждень зранку, другий — після полудня. Шкільна програма тут трохи легша за українську, а ось підхід більш схожий на наш, ніж на німецький: вчитель може відчитати, навіть іноді підвищити голос. У Німеччині як би дитина себе не поводила, такого не буде. 

У прибережних зонах Хорватії можна побачити вілли, власників яких місцеві саркастично називають «німецькими хорватами». Це люди, які тридцять років тому через війну поїхали до Німеччини і там залишилися. Заробляючи значно більше, ніж могли б удома, вони залишаються у Німеччині, а нерухомість купують у Хорватії. Ті, хто під час війни не поїхав, називають цих людей зрадниками. Як я вже казала, українці та хорвати у певному сенсі схожі.

У «мертвий сезон» життя тут наче зупиняється

— На роботі тут справді не напружуються, — підтверджує Ксенія Норик з Києва, яка теж зараз мешкає у Хорватії. 

— Для хорвата нормально просто сидіти годину-дві, пити каву і дивитися на море

Нещодавно до мене в гості приїжджала подруга, яка сказала: «Дуже красиво, але я не змогла б весь час жити в такому відпускному вайбі». Хорвати самі дивуються, коли дізнаються, що хтось до них приїхав не відпочивати, а жити. Тому що місцева молодь, навпаки, їде до країн, де можна більше заробити.

Ксенія — професійна художниця. В Україні займалася живописом, викладала малювання у кількох студіях Києва й мала свій онлайн-магазин картин. З початком великої війни евакуювалася з на той момент трирічною донькою спочатку до Польщі, а далі — до хорватського містечка Водиці, де торік відкрила власну студію.

— Саме у Хорватії я почала малювати пейзажі. Природа й неймовірна краса навколо надихають, — каже Ксенія. — Поспіхом виїжджаючи з Києва, я прихопила лише п'ять маленьких картин, які помістились у сумку. Три з них продалися на польському аукціоні. Вже пізніше, через пів року життя у Хорватії, я поїхала в Україну і вивезла багато своїх картин і робочих інструментів.

У Хорватії пощастило знайти квартиру, власник якої погодився взяти участь у програмі компенсації житла — таким чином замість 600 євро на місяць я поки що плачу 300. Якщо тут самостійно орендувати житло, потрібно заробляти бодай 1300-1400 євро на місяць.

У деяких сферах — таких, як моя — тут можна знайти можливості. Я, наприклад, відкрила власну студію завдяки тому, що отримала від європейського фонду грант на розвиток бізнесу. Це був довгий і непростий процес з безліччю нюансів і документів, але все вийшло — і з літа минулого року маю власну студію, яка водночас є і моїм маленьким магазинчиком, де продаю свої картини, сувеніри, а також малюю на замовлення.

Місцеві вже добре мене знають — приїхавши до нашого містечка, я сама активно почала знайомитись з людьми. Заводила знайомства у дитячому садочку доньки, у місцевій бібліотеці, згодом організувала кілька персональних виставок — і про мене написала місцева газета. І зараз у мене вже є замовники як серед місцевих, так і серед туристів. Моя галерея-студія знаходиться у самому центрі міста — і вечорами люди, які гуляють набережною, заходять і часто щось купують чи замовляють. У сезон студія працює до одинадцятої години вечора. 

Взимку все по-іншому — це «мертвий сезон», тому в цей період я багато малюю, а також даю уроки малювання та майстеркласи. Уроки проводжу хорватською мовою, яку за ці три роки вже добре вивчила. Граматика, до речі, дуже схожа на українську, як і деякі слова. Я ходила на курси, займалася з репетитором, але більшість часу вчила сама. І справжній прогрес стався, коли перестала боятися робити помилки. До речі, більшість хорватів непогано знає англійську. 

За великого бажання можна і мову вивчити, і знайти варіанти для розвитку. Наприклад, грант, який я отримала — не тільки для художників, бізнес може бути різним. Залежно від сфери діяльності можна отримати від семи до двадцяти тисяч євро. Потім, за необхідності, можна пробувати подаватися і на інші гранти — якщо, наприклад, потрібно докупити обладнання.

Життя у Хорватії має свої плюси і мінуси. З плюсів для мене як для художника — звісно, неймовірна природа й архітектура довкола. Тут точно є звідки черпати натхнення. У Хорватії багато сонячних днів навіть взимку. Тут досить вітряно — і тому навіть у спеку не душно.

Тут цікава кухня, місцеві дуже люблять м'ясо. Часто можна побачити ягня, кабанчика або навіть корову на рожні. Хорвати чудово готують раків, і ще тут дуже смачна оливкова олія. Ще мені подобається блитва — це такий овоч, підвид буряка.

З мінусів — високі ціни (зараз до нас приїхала моя мама, і на всю сім'ю ми тільки на продукти витрачаємо по сто євро раз на кілька днів), а також «мертвий сезон», коли життя в місті на кілька місяців просто зупиняється. Ще в Хорватії дуже висока вологість, немає централізованого опалення, тому взимку в квартирах може бути цвіль. Місцеві до цього звикли, а от українців це часто шокує.

Те, що тут немає соціальних виплат, — це водночас і мінус, і плюс. Ти відповідаєш сам за себе і нікому нічого не винен.

За даними хорватських ЗМІ, найбільше українців зараз живе в Загребі, прибережній Сплітсько-Далматинській жупанії та північному регіоні Примор'я-Горський Котар навколо порту Рієка. Що стосується працевлаштування, то одним з найбільш затребуваних напрямків була і залишається готельно-ресторанна галузь — сезонна робота там є завжди. Також, як повідомляє місцева преса, зараз у Хорватії великий попит на продавців у магазинах і торговельних центрах, будівельників і фахівців з розвитку бізнесу зі знанням іноземних мов.

Деяким українцям у Хорватії вдається підтвердити свої дипломи й знайти роботу за фахом. Серед них є лікарі. Так, Хорватська медична палата наразі отримала 16 запитів на визнання медичних дипломів з України, повідомляє хорватське видання jutarnji.hr. Лікарів на хорватському ринку праці справді бракує, але медичні дипломи, видані в інших країнах, підтвердити складно. Наприклад, епідеміолог Ольга з Луганської області розповіла, що через різні навчальні програми й бюрократичні нюанси з 27 років свого трудового стажу вона змогла підтвердити лише 12 — і отримала право працювати не епідеміологом, а лікарем загальної практики. Щоб стати вузьким фахівцем, їй потрібно ще п'ять років навчатися у місцевому виші.

‍Фотографії з приватних архівів героїнь