Психологія

Цей механізм формується з дитинства: дорослі навчають дитину відчувати провину за поведінку, зовнішність, якийсь вчинок, за якесь почуття. Перелік можна продовжити. Війна, катастрофа, трагедія здатна підсилити ці емоції і впливати на життя дорослих людей. Як виявити, що почуття провини вам притаманно? Маркером може бути потреба часто вибачатися, навіть за те, за що не потрібно перепрошувати. Якщо ви маєте підвищений рівень тривожності – це також, вірогідно, про провину. Ви намагаєтесь робити все якнайкраще, стараєтесь все більше, але претензії до самого себе не зникають. 

Що робити з почуттям провини? Про це розповідає психолог Юлія Квасниця: 

Ви втратили найближчих людей? Вам довелося покинути всіх і все? Почати жити в іншій країні? З вами немає близьких людей, яким можна довіряти, попросити підтримки? Потребуєте поради, підтримки?

Дозвольте допомогти вам. Напишіть нам ([email protected]), і ми подбаємо про те, щоб психолог або психотерапевт допоміг вам доброю порадою. Це може стати першим кроком, який полегшить ваше життя за кордоном і допоможе почати вирішувати проблеми. Ми публікуємо наступний лист, який отримали від української переселенки, а також відповідь психолога.

«Я зрозуміла, що можна жити без насильства»

Моя історія схожа на історію сотень тисяч українських жінок, які втекли від війни, рятуючи життя своїх дітей. Тільки в моєму випадку війна не лише змусила мене емігрувати, а й відкрила очі. Показала, що в моєму житті насильство й агресія були вже до російського нападу.

З початком війни мій чоловік одразу пішов воювати, а я вирішила вивезти трьох наших дітей за кордон. Після приїзду до Польщі нас прийняла у себе родина теж з трьома дітьми (тільки вже підлітками). Господарка — директор у великій компанії, її чоловік — лікар. Дивовижним було те, як ці люди нас прийняли. Мені здавалося, що ми з ними знайомі цілу вічність, просто не бачилися кілька років. Вони одразу запропонували перейти на «ти». В їхньому комфортабельному будинку в кожного з нас була своя кімната, у нас був власний санвузол, а холодильник завжди був повний. Ми часто їли разом, господарі цікавилися нашим життям, водили нас по магазинах, приділяли час моїм дітям. Вони ставилися до нас як до членів власної родини.

Коли діти займалися своїми справами, ми з моєю новою польською подругою пили каву та розмовляли про життя. Вона цікавилася моїм і охоче розповідала про своє. Одного вечора, коли ми сиділи отак за столом після прибирання будинку та занять з дітьми, її чоловік саме повернувся додому з роботи. Він прийшов після багатогодинного чергування. Було видно, що він втомився. Чоловік зайшов, привітався й каже: «О, я бачу, ви п’єте каву. Я теж би випив, зробиш мені?» На що дружина йому спокійно відповіла: «А хіба Бог не дав тобі рук? Зроби чашечку собі й ще по одній для нас». Я була приголомшена. В цей момент перед очима в мене промайнуло життя з моїм чоловіком.

Згадала, як якось після повернення мого чоловіка з роботи я сказала, щоб він приготував вечерю, бо я закінчую уроки з дітьми. Після цього я три дні не виходила з дому, щоб ніхто не бачив синця на моєму обличчі. А що відповів своїй дружині польський господар? «Авжеж, ти посидь, я зварю каву й охоче доєднаюся до вашої розмови».

Тоді я подумала, що, можливо, ця війна виникла в моєму житті не просто так. А щоб я зрозуміла, що родина може жити без насильства й крику. Що дружина не є власністю чоловіка, його служницею та коханкою на вимогу.

Зараз ми з дітьми живемо вже у власній квартирі, я маю роботу, а дітям добре в польських школах. При цьому родина, яка прийняла нас у перші місяці війни, не забуває про нас і тепер. Разом ми проводимо вихідні, ходимо за покупками, вони дарують моїм дітям подарунки. І я вдячна їм за все, особливо за цю фразу: «Хіба Бог не дав тобі рук?» Я усвідомила, що не хочу вертатись до свого колишнього життя. Не хочу їхати до свого чоловіка, або щоб він приїжджав до нас. І я дуже сильно боюся, що колись мені доведеться про це йому сказати. Від однієї думки про цю розмову мені страшно до болю. Не знаю поки, як я це переживу.

Юстина Майхровська, психолог на платформі Avigon.pl:

Шановна пані, насамперед прийміть від мене слова вдячності та поваги. Ви пишете, що ви не єдина жінка в такій ситуації, але це не змінює того факту, що домашнього насильства ніколи не повинно бути. Вітаю вас, що ви проявили мужність, силу та не здалися. Щиро радію, що ви знайшли таку гарну та приємну польську родину, яка забезпечила вам і вашим дітям гідні умови проживання, а також дала багато турботи й тепла. Вдячність — це почуття, яке, як я можу здогадатися, наповнює ваше серце.

Люди, яких ми зустрічаємо в житті, — дзеркала, в яких ми бачимо себе

Ситуація з фразою «А хіба тобі Бог не дав рук?» — це своєрідна рефлексія. Ви побачили тут себе. І вас можна тільки привітати з тим, що, як ви самі пишете, це вам «відкрило очі». Люди, яких ми зустрічаємо, є для нас дзеркалом, в якому ми бачимо як свої позитивні риси характеру, так і ті, яких хотілося б позбутися. Ця ситуація дозволила вам побачити, що є інший спосіб реагування в родині, окрім образ і з’ясовування стосунків. Адже чоловік вашої нової польської подруги, швидше за все, вирішив, що його жінка жартує, і просто приготував каву для вас трьох.

Кожна людина має право жити без страху та насильства

Ви маєте право на щастя, радість і мир. Право жити без страху й насильства. Розмова з вашим чоловіком, скоріше за все, буде нелегкою, але, без сумніву, ще важче було б для вас застрягти в ситуації небезпеки, невпевненості й дискомфорту.

Коли будете готові до розмови, варто подбати про умови, в яких ви повідомите новину чоловікові. Ви можете розглянути можливість зустрічі в громадському місці або в присутності третьої особи, щоб відчувати спокій і безпеку. Телефонна розмова також є непоганим варіантом. Існують організації та установи, що пропонують допомогу людям, які зазнали домашнього насильства. Крім того, безцінною є допомога та підтримка, яку ви та ваші діти отримуєте від польської родини, в якої зупинялися на початку війни. Чудово, що ви тримаєте контакт.

Нехай минуле стане уроком для зростання

Важливо, що у вас є робота, квартира, а ваші діти дуже добре почуваються в новій польській школі. Бажаю вам, щоб ви передавали отримане тепло своїм дітям та всім тим, хто його потребує. Нехай минуле зміцнить вас, нехай воно стане уроком для зростання, і нехай ваше майбутнє життя буде сповнене любові, щастя та свідомих дій без страху на шляху до кращого життя.

Посилання на Avigon.pl: https://avigon.pl/

Зазвичай на стрес організм відповідає тривогою. Це не завжди погано, адже таким чином ми теж вчимося, можемо йти вперед, розвиватися. Пам’ятаєте вислів: не було би щастя, так нещастя допомогло? Йдеться про мотивацію до дій, щоб позбутися страху.

Та важливою є міра тривоги. Якщо занепокоєння є надто сильним і не полишає людину більшу частину часу, то це значно погіршує якість життя. В певних випадках йдеться вже про тривожний розлад. Проте існують методи регулювання тривоги. Як навчитися контролювати рівень свого непокою? Про це розповідає психолог Юлія Квасниця:

‍

У нашій культурі та системі виховання нас вчили мовчки вислуховувати інших і приймати те, чого ми не хочемо приймати. Але ж іноді так хочеться, щоб нас пригорнули, вислухали. То чому ж нам соромно просити про щось для самих себе? Що заважає просто сказати про власні потреби? 

Підтримка – це не завжди порада як розвʼязати ту чи іншу ситуацію. Іноді близьку людину просто достатньо почути, обійняти. Необхідно лише навчитися говорити про свої потреби, втім, робити це потрібно поступово. Про це розповідає психолог Юлія Квасниця: 

Ви втратили найближчих людей? Вам довелося покинути всіх і все? Почати жити в іншій країні? З вами немає близьких людей, яким можна довіряти, попросити підтримки? Потребуєте поради, підтримки?

Дозвольте допомогти вам. Напишіть нам ([email protected]), і ми подбаємо про те, щоб психолог або психотерапевт допоміг вам доброю порадою.

Це може стати першим кроком, що полегшить ваше життя за кордоном і допоможе почати вирішувати проблеми.

Ми публікуємо наступний лист, який отримали від української переселенки. Вона побажала не називати її ім'я. Редакція Sestry поважає право кожного на анонімність. Ми публікуємо лист повністю, а також відповідь психолога.

«Втратила свій сад і тепер працюю в чужому»

До війни у ​​мене був найгарніший сад у місті. Я берегла його, як зіницю ока. Любила проводити там кожну вільну хвилину, дбати про рослини й облагороджувати кожен сантиметр площі. Сусіди жартували, що я вже можу продавати квитки за вхід у свій дивовижний сад. І ось нема тепер ні хати, ні садка… А мені нема куди повертатися.

Коли перші емоції після приїзду до Польщі вщухли, я зрозуміла, що треба якнайшвидше вивчити польську і знайти цікаве заняття, аби не збожеволіти. Найкраще, що я вмію робити — доглядати за садом. Отож, вирішила поєднати приємне з корисним. Але виявилося, що це не так легко.

Моє оголошення про пошук роботи садівницею зацікавило багатьох, але люди кидали слухавку, щойно чули мій акцент. Якось подзвонив чоловік і після мого привітання запитав: «Ви — українка?» «Так, — відповіла я, — але чому вас це хвилює»?

Цей чоловік шукав виключно польського садівника. Мій терпець увірвався: «Я не шукаю нічого безкоштовного, я хочу працювати, чому б мені не отримати шанс? Я не знаю, чому вас хвилює моя національність, ви ж не знаєте мене і навіть ніколи не бачили. Я не хотіла цієї війни, не прагнула тікати і втратити свій будинок і свій сад. Я не хочу бути тут, але я змушена»! Останні слова я промовляла вже плачучи. Не знаю, чи його зворушили жіночі сльози, чи йому відгукнулися мої суперечливі слова, але він запросив мене на співбесіду.

Тепер у нього порядок не тільки в саду, а й у голові

Сад був занедбаний, але вже за кілька годин всі побачили різницю між частиною, яку я прибрала, і заростями, що лишилися. Господар був задоволений, я отримала роботу. Ба більше, він ще й рекомендував мене своїм друзям. За місяць пан, який хотів польського садівника, вибачився переді мною за перший дзвінок і подякував за чудову роботу. Сказав, що тепер у нього порядок не лише в садку, а й у голові. Він навіть схвалив план змін сада, який я йому запропонувала.

Я задоволена настільки, наскільки може бути задоволена людина, яка не має дому і примусово відправлена ​​в еміграцію. Але мене дуже дратує ставлення місцевих, які думають, що ми приїхали сюди заради задоволення та кращого життя. Я б ніколи не виїхала з України, якби війна не зруйнувала моє все. Як згадаю свій садок, аж сльози течуть. Дуже важко починати все спочатку. Іноді я боюся, що настане день, коли туга переможе і змусить мене залишитися в ліжку. Страшно, що потім вже не зумію встати і жити далі...

Патриція Дерда, коуч Avigon.pl і педагог з багаторічним стажем

На жаль, війна лягла на вас величезним тягарем, ніхто не питав вашої думки. І людина, яка цього не пережила, не може собі уявити, через що ви пройшли. Читаючи ваш лист, я уявила собі квітучий сад, де ви доглядаєте за кожною квіткою, яку власноруч посадили з великою турботою і любов’ю. Ви плекали свій садок, але війна прийшла до вашого дому, залізла до вашого саду й знищила те, що було для вас безцінним.

Нас формують досвід, ситуації та події, які з нами відбуваються

Коли я дивлюся на сад, я бачу його барви, що грають під сонячними променями. Простір, де кожна рослина займає своє місце, і ми навіть відчуваємо їхній запах. І хоча ми вкладаємо в цю справу все серце, пристрасть і багато праці, не завжди все йде за нашим планом. Зненацька виявляється, що наш ґрунт не підходить для окремих рослин, інші ростуть не так, як обіцяли продавці, деякі рослини не закривають сусідський паркан, аби ми могли зберегти приватність, а інші вимагають пересадки.

Наше планування перетворюється на процес, який триває роками, адже щоб його сформувати, доводиться чекати до осені чи ранньої весни. Цей процес насправді ніколи не закінчується, тому що кожного року ми маємо різні потреби та уявлення про те, як це виглядатиме. Прямо як у житті. Нас формує досвід, ситуації та події, які з нами відбуваються. Але від нас залежить, які уроки ми хочемо з них винести.

Ми можемо багато втратити, але є те, чого ніхто не здатен у нас забрати

Те, що ви втратили у вашому житті — поза вашим контролем. Але є те, що ніхто не може у вас відняти. Це те, що кожен з нас носить у собі: наші цінності, емпатія, повага, радість життя чи віра — що вже ми оберемо. І наскільки важко б нам не було, ми повинні пам’ятати, хто ми є, бо, власне, це і є наша сила. Це від нас залежить, чи засяє завтра сонце, навіть якщо на вулиці дощ.

Рятуючись від насильства, кожен шукає місце, де йому безпечно, і це зрозуміло. Але куди втекти, коли ми боротьба йде всередині нас? Тоді жодне місце на світі не дасть нам спокою.

Немає правильної чи неправильної моделі почуття, але ми можемо виховати власну модель

У вашому листі я бачу безліч емоцій, які вас хвилюють. Це страх, туга, нерозуміння, безпорадність або лють. Кожна емоція, яку ви відчуваєте всередині, важлива і з нею варто працювати. Ви мусите усвідомити, що маєте право відчувати цілий спектр емоцій, від радості — до крайнього відчаю. На рівні нашого досвіду все має сенс. Тож називайте ці емоції та не соромтеся їх. Так, туга не є ганебною слабкістю, її не слід приховувати. Ви можете сумувати за всім, що втратили. Не буває правильної чи неправильної моделі почуття, але ми можемо виховати власну модель. Однак, якщо туга така сильна, що починає руйнівно впливати на життя, то це вже проблема, яку не можна недооцінювати.

Але якщо ви відчуваєте, що не можете впоратися, втрачаєте контроль над ситуацією, обов'язково  зверніться за професійною допомогою. Пам'ятайте, що робота з тугою — це процес, який триватиме певний час. Варто запастися терпінням й усвідомити, що в кожної людини свій темп.

Безпорадність може викликати тривогу, депресію та розчарування

Безпорадність — це стан, у якому людина відчуває себе нездатною вирішити проблему, досягти мети або протистояти складній і стресовій ситуації. Безпорадна людина, стикаючись з певними проблемами чи труднощами, може почуватися збентеженою, розчарованою та безсилою. Безпорадність може бути результатом різних факторів, таких як відсутність знань, досвіду, навичок або підтримки. Це також може бути пов’язано з ситуаціями, які здаються некерованими або надто складними. Безпорадність може призвести до почуття тривоги, депресії та розчарування. І в таких випадках важливо знайти способи впоратися з цими почуттями, шукати підтримки в інших людей або професіоналів, прагнути розвинути навички, необхідні для вирішення проблеми або подолання труднощів. Впоратися з безпорадністю непросто — це процес, який вимагає зусиль і відданості.

Ви маєте право злитися на все, що з вами відбувається, але хоч би як вам хотілося, ви не в змозі змінити минуле, повернути час і події назад. У такій ситуації можна лише змінити своє ставлення до того, що вже сталося, і подбати про завтрашній день, який настане. Я хочу сказати, що ви вже молодець, адже ви не здались. І, незважаючи на труднощі, небезпеку і втрату того, що було таким важливим, зуміли стати на ноги в іншій реальності. Початок був непростим, ви зазнали нерозуміння, неприйняття, але разом з тим — і допомоги.

Занурюючись у думки про минуле і майбутнє, ми ніколи не будемо тут і зараз

Мені прикро за ваш досвід, і я не маю виправдання ситуації, яка виникла у вас під час пошуку роботи. Якщо це допоможе вам хоч трохи зрозуміти нас, поляків, дозвольте мені сказати, що ситуація в Україні нас усіх сильно налякала. Ми теж втратили відчуття безпеки. Коли війна розгортається поруч, починається паніка.

Я радію, що ваші ентузіазм і старанність перемогли. Час зрозуміти, якого завтрашнього дня ви для себе хотіли б? Що ви вже маєте сьогодні і можете використати для цього?

Занурюючись у думки лише про минуле і майбутнє, ми ніколи не зможемо жити тут і зараз. Давайте не дозволяти сьогоднішньому дню програти боротьбу з вчорашнім і завтрашнім. Я вдячна бути частиною вашої подорожі, і я вірю, що наступна частина її буде такою ж чудовою та доглянутою, як ваш сад. Не можу обіцяти, що він буде незмінним у різні сезони, але бажаю, аби ви могли спокійно спостерігати за його трансформацією.

Посилання на сайт Avigon.pl: https://avigon.pl/

Листування інтимного характеру є досить поширеним явищем. Для збереження близькості пар, що перебувають на відстані, це може бути гарним інструментом. В деяких випадках секстинг може замінити секс. Наприклад, якщо люди не можуть чи не хочуть з певних причин зустрітися для сексу. Чи може таке спілкування на відстані бути корисним, щоб краще зрозуміти потенційного партнера? Чи дозволяє він уникнути ризиків і яких саме? Секстинг додає фарб у інтимне життя пар, урізноманітнює його.

Але таке спілкування таїть в собі загрози, коли йдеться про колишніх партнерів. Про усі «за» та «проти» секстингу розповідає психолог, сексолог Юлія Квасниця: 

Ви втратили найближчих людей? Вам довелося покинути всіх і все? Почати жити в іншій країні? З вами немає близьких людей, яким можна довіряти, попросити підтримки? Потребуєте поради, підтримки?

Дозвольте допомогти вам. Напишіть нам ([email protected]), і ми подбаємо про те, щоб психолог або психотерапевт допоміг вам доброю порадою. Це може стати першим кроком, який полегшить ваше життя за кордоном і допоможе почати вирішувати проблеми. Ми публікуємо наступний лист, який отримали від української переселенки, а також відповідь психолога.

Мобінг — це цькування працівника з метою зниження його статусу 

«Коли я приїхала до Польщі, найважливішим для мене було знайти роботу. Мені хотілося мати власні гроші і — найголовніше — відволіктися від постійних думок про розбомблений будинок, вбитих сусідів і необхідності починати життя з початку.

В Україні я була лаборанткою, але в Польщі через погане знання мови не було можливості працювати за фахом. На щастя, всі жінки моєї родини — від бабусі до тітки — гарно шили. Скільки себе пам’ятаю, я завжди без проблем сідала за швейну машинку, перешивала сукню або шила спідницю. Я це вмію і люблю. Тому одразу подумала, що шукатиму роботу швачкою. І це спрацювало.

Коли шеф побачив, як вправно я шию і які рівні у мене виходять шви, одразу взяв мене на роботу. Мене не хвилює, що ставки низькі. Я заробляю стільки ж, скільки польські швачки. Та й витрачаю я на себе небагато, навіть вдається відкладати й накопичувати.

Все було б добре, якби не колеги по роботі. Перші їхні коментарі в мій бік з'явилися, коли бригадирка мене похвалила. Виявилося, що я ламаю їм норми. Бо шию більше, ніж вони. Але я не виходжу курити цигарки, не затримуюсь на перервах, не бігаю до приятелів побазікати й не відволікаюсь на свій смартфон. Я продовжувала робити свою справу, аж поки одна з дівчат не підійшла і не показала мені на своєму телефоні перекладений на українську текст: «Ти тут не вдома, тому дотримуйся наших правил».

Перший час мені здавалося, що скоро стане легше. Але я не можу розслабитись. Я завжди була віддана роботі. Те, що колеги зі мною не розмовляють, хоч спочатку були мені цікаві, мене теж не бентежить. Моя польська жахлива, а вони теж не говорять українською, тому немає різниці. Але я боюся, що вони можуть перейти від слів до дій. Одного разу хтось чимось забив замок від моєї робочої  шафки — його довелося замінити. Я не думаю, що це випадковість. Хоча в іншому все поки мирно. Можливо, мені варто пристосуватися до групи і так буде спокійніше?».

‍Едита Квятковська, психологиня й терапевтка Avigon.pl

Мені дуже прикро, що ви пережили стільки неймовірно складних ситуацій в Україні, що, покинувши батьківщину, не відчули спокою на новому місці через події на роботі.

‍Від тиску колег у Польщі захищає закон

Те, про що ви пишете, є мобінгом — психологічним тиском і залякуванням на робочому місці. Якщо ви працюєте на Умові о праці, то вас від мобінгу захищає польський трудовий кодекс. Дії колег, про які ви пишете, не повинні мати місце. І роботодавець зобов’язаний протидіяти мобінгу, тому повинен якнайшвидше про це дізнатися.

Чи варто підлаштовуватися під вимоги колег?

Ви пишете, що боїтеся, що ваші колеги можуть перейти від слів до дій. Це тривожний, потужний меседж. Подумайте, будь ласка, чи зробили ви щось, що могло б вам допомогти? Якщо так, то що саме? А якщо ні, то яким може бути перший реальний крок для покращення умов праці? Як ви вважаєте, краще адаптуватися до стандартів, які нав’язують ваші колеги, чи до стандартів, які близькі вам? Як це вплине на вас? Що потрібно, аби відбулися зміни? Яким буде ваше життя, коли проблема, яку ви описуєте, зникне?

Чи вважаєте ви, що незнання польської мови є перешкодою для вашої професійної кар’єри? Чи є у вашому оточенні люди, які розмовляють польською і з якими ви могли б практикувати цю навичку? Можливо, мовні курси онлайн? Безкоштовні відео в інтернеті? Або десь поблизу вас є мовні курси?

Варто подумати про посилення своїх слабких сторін

Існує багато можливостей з точки зору мотивації до дій, спрямованих на навчання: кінцевою метою може бути вивчення польської мови на рівні, достатньому для отримання роботи за фахом, кращого спілкування або незалежності в новій країні.

Ви — працьовита людина, яка має різноманітний досвід та ресурси. Ви працювали в лабораторії, володієте навичками шиття. Ви дійсно немало знаєте і можете запропонувати свої цінні вміння в багатьох сферах. Про це варто пам’ятати і використовувати, думаючи про своє майбутнє життя — професійне та особисте.

Посилання на сайт Avigon.pl: https://avigon.pl/

Зневага, знецінювання, висміювання, постійна критика, ігнорування почуттів і потреб, залякування, погрози, навіювання почуття провини і страху, брехня та наклеп, звинувачення, руйнування особистих кордонів. Це далеко не повний перелік дій, які спеціалісти кваліфікують як психологічне насилля.

Такий вид психологічного терору як буллінг зустрічається не лише в школі, але й на роботі. Основна його мета – довести жертву до нестабільного психічного стану і неадекватного сприйняття реальності і навіть до самогубства. 

В умовах війни особливої уваги потребують діти – вони найбільш вразливі до жорстокого поводження інших. Про види психологічного насилля розповідає психолог Юлія Квасниця:

Ненасильницьке спілкування – це спосіб зрозуміло доносити інформацію, покращуючи взаємини з друзями, колегами, рідними. Цей підхід сформулював американський психолог Маршалл Розенберг ще у 1960-х роках і описав у книзі «Мова життя». Це спілкування без оцінок, перекладання відповідальності та без засудження. Базується вона на 4 компонентах: спостереження, почуття, потреби та прохання. Наприклад, якщо замість фрази: «Ии завжди спізнюєшся, бо не можеш себе організувати!» ви скажете: «Ти запізнився вже втретє», співрозмовник відчує менше негативу та почує саме ту інформацію, яку ви хочете донести. А ось після першої фрази у спілкуванні з'явиться стіна непорозуміння та небажання щось змінювати.

Про те як застосовувати методи ненасильницького спілкування спеціально для видання Sestry розповідає психолог Юлія Квасниця:

Ви втратили найближчих людей? Вам довелося покинути всіх і все? Почати жити в іншій країні? З вами немає близьких людей, яким можна довіряти, попросити підтримки? Потребуєте поради, підтримки? 

Дозвольте допомогти вам. Напишіть нам ([email protected]), і ми подбаємо про те, щоб психолог або психотерапевт допоміг вам доброю порадою. 

Це може стати першим кроком, який полегшить ваше життя за кордоном і допоможе почати вирішувати проблеми.

Ми публікуємо наступний лист, який отримали від української переселенки. Вона поділилась із нами своєю історією, але побажала не називати своє ім'я. Редакція Sestry поважає право кожної людини на анонімність. Ми публікуємо лист повністю, а також відповідь психолога.

‍Енурез як наслідок стресу 

«Ми опинилися в Польщі з моїм семирічним сином наприкінці березня 2022 року. Коли почалася війна, ми були переконані, що це тимчасово, що як швидко почалася, так само швидко вона і закінчиться. Однієї ночі нас розбудили сирени повітряної тривоги, і Матвій прибіг до мене в піжамі. Він заплакав і одразу ж обпісявся.

Я думала: коли хлопчик відпочине від війни, це пройде. Але, на жаль, не пройшло, а почало повторюватися щоночі. Після приїзду до Польщі я впоралася з цим завдяки підгузкам. Однієї ночі вони були сухими, а наступної — знову мокрими. Моя мама, бабуся Матвія, стверджувала, що це пройде. «Стрес є стрес. Йому треба розслабитися. Як тільки хлопець відпочине в Польщі від війни, все буде як раніше», — стверджувала вона.

Ми тут вже понад рік, а син досі іноді пісяє в ліжку. Йому тоді соромно, він навіть сам знімає простирадло. Я підстеляю під нього поліетиленову плівку, щоб він не зіпсував матрац. Сам він неохоче згадує дім і те, що з нами сталося. Лише раз запитав: «Як думаєш, наш будинок ще стоїть?» Я помітила, що він не може втримати сечі, коли бачить щось про війну по телевізору або чує розмови старших.

Я знаю, що в ньому є цей страх, і я повинна йому допомогти. Як мені з ним поговорити? Як його заспокоїти? Боюся, щоб це не стало початком якихось інших проблем для мого сина. Я люблю його понад усе і не хочу, щоб війна зруйнувала його життя, яке тільки починається».

Моніка Срока-Оссовська, психологиня Avigon.pl 

Ситуація, в якій опинилася ваша країна, народ, а отже, і ваша сім’я, є травматичною. Люди, які пережили війну, можуть страждати від багатьох наслідків як у психологічній, так і в соматичній сферах. Це може з’являтися на різних етапах, але, як правило, проявляється досить швидко.

Нетримання сечі — реакція на емоційно важку ситуацію

Ми часто говоримо про психосоматичні розлади, що виникають внаслідок травматичного досвіду. Також може виникнути посттравматичний стресовий розлад (ПТСР). Добре, що ви проявляєте пильність і не легковажите проблеми вашого сина. Енурез (особливо нічний) у дітей молодшого віку часто виникає як реакція на емоційно складну ситуацію.

Я б рекомендувала вам поговорити з сином про це, щоб це не було забороненою темою, інакше це посилить його почуття сорому, і йому буде важко поділитися з вами іншими складними емоціями, які він переживає. Варто сказати, що хоча нетримання сечі і викликає дискомфорт, це звичайна реакція у дітей, коли вони чогось дуже бояться. Хоча ви зараз в безпеці, психологічне відчуття безпеки вашого сина все ще може бути порушене, звідси і такі реакції.

Що більше заповнений розпорядок дня вашого сина, то краще

На щастя, як ви написали, таке трапляється дедалі рідше. Вночі, під час сну, ми часто несвідомо реагуємо на те, що сталося вдень, або на те, чого боїмося. Ось чому особливо важливо створити відчуття безпеки, передбачуваності і спокою вдень.

Для вашого сина що більше заповнений його розпорядок дня, то краще. Рекомендую види діяльності, які більше заспокоюють, ніж стимулюють. Обмежте кількість подразників, голосових і візуальних, особливо миготіння. Обійми перед сном, якась позитивна книга, прочитана або обговорена разом, плюшевий ведмедик, подушка чи ковдра, в яку можна загорнутися під час сну.

Якщо ви помітили, що певні подразники викликають у вашого сина тривогу, усуньте їх: наприклад, зображення війни по телевізору, особливо у вечірній час. 

Війна в Україні, на жаль, триває, і важливо, щоб ви говорили про це зі своїм сином. Якщо ми про щось не говоримо, це не означає, що цього не існує. А брак інформації, дезінформація або почуті уривки розмов дорослих можуть посилити тривогу у вашого сина, що може призвести до нічного енурезу.

Варто подбати про те, щоб він не був свідком розмов про війну — розмови дорослих можуть бути не цілком зрозумілими для дитини, і тоді вона може переінакшувати речі, додаючи від себе те, чого не чула або не зрозуміла.

Чесність і достовірність будують довіру дитини до нас

Я заохочую, щоб час від часу, особливо коли бачите зацікавлення дитини, ви говорили з нею про ситуацію у вашій країні, кажучи правду, без драстичних подробиць, адаптуючи лексику до віку дитини. Така розмова має бути вдень, вечірні розмови — радше на приємні теми.

Також добре заспокоювати дитину, кажучи правду, не обіцяючи того, в чому ми не впевнені або чого не можемо виконати. Чесність і достовірність будує довіру дитини до нас, і найгірше, коли батьки не виправдовують дитячої довіри. Страх, який супроводжує вашого сина, потрібно спочатку ідентифікувати, щоб його подолати.

Щоб подбати про психічне здоров’я дитини, ми повинні бути сильними самі

Важливо запитати сина, чого саме він боїться. Можливо, ви сама можете підтримати сина в усуненні цього страху: наприклад, якщо він боїться темряви, то можна увімкнути для нього лампу. Іноді дитячі страхи можуть бути дуже ірраціональними, і ви можете спробувати поговорити з ними про це, використовуючи якусь казкову метафору. Якщо емоційний стан сина далі вас турбує, я б порадила вам звернутися до психолога. Можливо, вам потрібна допомога фахівця.

У всьому цьому, будь ласка, пам’ятайте і про себе. Ви також є жертвою війни. Якщо хочемо подбати про психічне здоров’я дитини, ми повинні бути сильними самі. Можливо, ваш син переживає ті самі тривоги, що і ви або його бабуся. Варто подумати, яка атмосфера і який психічний стан панують у вашій родині. 

Бажаю вам багато сил і наполегливості.

Посилання на сайт Avigon.pl: https://avigon.pl/

Існують певні аспекти, які сприяють вирішенню конфліктів. Вчимося мистецтву як правильно сваритися. Важливо говорити партнерові відверто про свої почуття – без ворожості та мініпуляцій. Психолог Юлія Квасниця розповідає про всі нюанси «мистецтва  конфлікту».

Ви втратили найближчих людей? Вам довелося покинути всіх і все? Почати жити в іншій країні? З вами немає близьких людей, яким можна довіряти, попросити підтримки? Потребуєте поради, підтримки? 

Дозвольте допомогти вам. Напишіть нам ([email protected]), і ми подбаємо про те, щоб психолог або психотерапевт допоміг вам доброю порадою. 

Це може стати першим кроком, який полегшить ваше життя за кордоном і допоможе почати вирішувати проблеми.

Ми публікуємо наступний лист, який отримали від української переселенки. Вона поділилась із нами своєю історією, але побажала не називати своє ім'я. Редакція Sestry поважає право кожної людини на анонімність. Ми публікуємо лист повністю, а також відповідь психолога.

«Я була одружена з росіянином»

«Не могла повірити своєму щастю, коли він зробив мені пропозицію. Він — син лікарів з Москви, я — дочка бідних робітників. Щоб закінчити навчання, я мусила працювати, але впоралася. Мені здавалося, що це було кохання з першого погляду. Ми познайомилися на відпочинку в Криму. Він обіцяв повернутися, хоча мені не дуже хотілося в це вірити. Він повернувся, знайшов роботу і ми одружилися.

Його батьки були не в захваті від того, що він їде з Москви, але мене вони прийняли відразу. А коли з’ясувалося, що я вагітна, дуже зраділи. Зараз синові сім років, і я вже п’ять років виховую його одна. Виявилося, що мій чоловік дуже любить відпочивати в Криму, де залюбки знайомиться з новими жінками і проводить з ними час. Він надсилає гроші на дитину, і я завжди могла розраховувати на допомогу свекрів, яким годі було змиритися з тим, що їхній одинак покинув дружину з дитиною.

Коли почалася війна, першим бажанням мого сина було поїхати до бабусі з дідусем. Я не пояснювала, чому це неможливо. Він знав, що ми повинні тікати від війни, і ми зробили це разом з більшою частиною моєї родини, яка виїхала до Польщі. І тепер знаю, що вчинила правильно. Тут я знайшла роботу, спокій для себе і своєї дитини.

Свекри говорили так, ніби цитували Путіна

Син дуже часто розпитував про дідуся і бабусю, тому я намагалася налагодити контакт. Але вони почали ставитися до нас як до ворогів. Я перестала бути їхньою донькою, а мій син — улюбленим онуком. Ми стали українцями, яких треба «денацифікувати». Вони говорили так, ніби цитували Путіна. Я пояснювала їм, що російські війська бомбардують наші будинки, що ми мусимо тікати до Польщі, а виходило так, ніби говорила у порожнечу.

Вони не питали, як ми себе почуваємо, чи нам чогось не вистачає, чим вони можуть допомогти. За одну ніч ми перестали бути родиною і стали ворогами. Це сумно, як війна може розділяти сім’ї. Я ніколи не усвідомлювала цього, поки сама не опинилася в такій ситуації.

Найважче пояснити це дитині, у якої були люблячі дідусь і бабуся, а тепер вони не хочуть підтримувати з нею зв’язок. Я кажу синові, що ми далеко, в іншій країні, і нам важко спілкуватися з його бабусею і дідусем». 

Пауліна Кленевська, психологиня, професійна консультантка на Avigon.pl 

Дуже важливо, що ви намагаєтеся захистити свою дитину в такій складній для вас і вашого сина ситуації. Однак не існує однієї простої відповіді на питання, як розмовляти з дитиною. Все залежить від її чутливості, від того, як почувається у цей момент, яку інформацію про ситуацію отримала раніше, а також від того, які стосунки у неї склалися в родині. Та коли ваш син почне наполягати на зустрічі з бабусею й дідусем чи ставити більше запитань, вам варто бути чесною з ним.

Правда все одно колись вийде назовні, але можна подати її більш делікатно

Не варто вигадувати причини, чому родина не може або не хоче зустрічатися з дитиною. Виправдовувати їх теж не варто, адже правда однаково колись випливе назовні. Якщо справжня причина здається вам занадто болючою, можна розповісти дитині лише частину правди або подати її в більш делікатній формі, без подробиць. Моя порада: відповідати синові правдиво, пам’ятаючи, звісно, про відповідність форми подання інформації до його віку. Також краще не обіцяти того, в чому не маєте певності. Доцільніше просто сказати правду і висловити свої почуття, наприклад: «Не знаю, чи бабуся обізветься до нас, але я з тобою». Краще визнати незнання і власну безпорадність, а не заперечувати їх. Краще вести розмову невміло, ніж взагалі нічого не казати.

Варто уважно спостерігати за поведінкою дитини

В таких ситуаціях діти іноді схильні звинувачувати себе, тому дуже важливо не дати дитині відчути себе винною. Тут важливо виявляти максимальну уважність до дитячої поведінки. Запевніть сина, що він хороший, розумний, що ви його любите і що він абсолютно не винен в тому, що відбувається. Зрештою, є багато людей, яким подобається проводити з ним час, і це напевно означає, що він чудовий хлопчик. Терапевтичні казки й оповідання також можуть допомогти. Варто пам’ятати про розпорядок дня. Постарайтеся, щоб ваша дитина їла в той самий час протягом дня тощо. Це підвищить її відчуття безпеки і стабільності.

Найважливіше для розвитку дитини — відчувати любов до себе і безпеку

Діти в такій ситуації іноді можуть відчувати порожнечу. Тепер саме від вас залежить, як її заповнити. Покажіть дитині, як багато людей її люблять: друзі, близькі знайомі або родина з вашого боку. Найважливіше для розвитку дитини — відчувати любов до себе і безпеку. Тоді, навіть якщо їй часом буде сумно, вона впорається з цими почуттями. Також дуже важливо, щоб ви підтримували міцні стосунки зі своїм сином, які, звичайно, включають час і простір для розмов. Це пов’язано з тим, що ваш син може повертатися до питань про сім’ю на різних етапах свого життя. Краще уникати таких фраз, як «вони перестали нами цікавитися», «вони покинули нас».

Прийняття емоцій дитини зменшить її тривожність

Якщо виникають складні емоції, постарайтеся зрозуміти її смуток, тугу, гнів або навіть бунт, дозвольте їй пережити їх, а не заперечувати, при цьому весь час перебуваючи поруч з сином в ці моменти. Дозволити дитині говорити про свої емоції, переживати і приймати їх дуже важливо. Прийняття емоцій вашої дитини зменшить її тривожність. Дозвольте їй відчувати і те, що, на вашу думку, не відповідає дійсності, наприклад, надію. Також показуйте дитині свої почуття і говоріть про них, це збільшує близькість. Однак не забувайте показувати дитині, що, попри все, ви все одно підтримуєте її та піклуєтеся про неї.

Не намагайтеся вирішити всі проблеми дитини

Хлопчик росте і, ймовірно, з кожним роком відчуватиме відсутність бабусі й дідуся у своєму житті все менше і менше. Той зв’язок, який колись був із ними, швидше за все, ослабне. Намагайтеся плекати позитивні моменти і спогади, наприклад, переглядаючи фотографії, розповіді, граючи разом тощо. Ваша поточна ситуація поза вашим контролем, але те, як дитина запам’ятає вас і ваші способи вирішення складних ситуацій — так. Не намагайтеся також вирішити всі її проблеми. Найголовніше — запевнити дитину, що її люблять, вона в безпеці і дуже важлива. Може бути корисною консультація шкільного психолога або дитячого психолога. Варто поділитися своїми переживаннями і повним контекстом ситуації з фахівцем, який зможе надати повноцінну підтримку.

Посилання на сайт Avigon.pl: https://avigon.pl/ ‍