Через проблеми у житловому секторі та навантаження на систему соцзабезпечення у 2024 році норвезький уряд запровадив низку нововведень, метою яких є зменшення потоку українських біженців. Одна з таких новацій — повна заборона на поїздки в Україну. Які умови життя передбачає тимчасовий захист в одній з найдорожчих скандинавських країн, Sestry спитали в українських біженок. Які попри мовний бар'єр зуміли знайти собі в Норвегії роботу за фахом і розповіли про мінуси й плюси перебування в Норвегії.
Обирати житло і навіть місто біженці не можуть
Катерина Чижик з Києва приїхала до Норвегії разом з трирічним сином у березні 2022 року. Живе в місті Порсгрунн у двох годинах їзди від Осло.
— Приїзд до Норвегії біженцем — це свого роду лотерея. Ніхто не може знати напевно, що на нього чекає, — розповідає вона. — Зараз усі новоприбулі українці проходять через Роде — табір для біженців (flyktninger råde). У центрі намети з двоярусними ліжками, де люди зазвичай проводять до десяти днів — поки їх не зареєструють і не розселять далі.
Але ми з сином до Роде не потрапили: на момент нашого прибуття в Норвегії було ще кілька місць реєстрації українців, і нас зареєстрували прямо в аеропорту, після чого направили до мутаку — гуртожитоку. Вони бувають різними, але у нашому випадку це був типовий гуртожиток із загальними туалетом та кухнею на поверсі. Перші кілька днів ми жили в кімнаті на десять людей, потім нас переселили в окрему кімнату, бо я була з дитиною.
У мутаку нас годували тричі на день, харчування було дуже добрим — і м'ясо, і червона риба. Кажуть, у Роде з цим було складніше, бо вся їжа була надто гострою.
До речі, перший потік українських біженців був шокований, коли після прибуття їх роздягли, видали всім однаковий одяг, а всі речі забрали на перевірку та переморозку. Такі правила тут звикли застосовувати до біженців з інших країн. Зараз щодо українців їх вже не застосовують.
Що стосується перебування в нашому мутаку, то його затьмарив спалах ротавірусу. Заразилися майже всі. Із загальним туалетом на коридорі це було ще те випробування. Найчастіше люди живуть у мутаку близько двох місяців, але ми з сином затрималися на сім.
Тут люди не шукають житло самі, його шукає держава
Якщо це родина з дітьми, найчастіше дають квартири, а якщо людина одна, це може бути кімната у великій квартирі, яку ділять кілька біженців. Це вже постійне житло, яке людина орендує сама. Вибирати місто чи комуну біженці не можуть — поселять там, де буде місце.
Ми із сином отримали квартиру у напівпідвалі приватного будинку. Це окреме від сусідів житло із цілком пристойними умовами. У квартирі навіть були меблі, що для Норвегії рідкість — переважно квартири здаються порожніми.
Школа для українців, в якій платять зарплату
При поселенні місцевий муніципалітет дає 2-3 тисячі крон (200-300 доларів) на облаштування та купівлю речей першої необхідності. Поки жили в мутаку, нам давали 550 крон (близько 55 доларів) раз на два тижні. У Норвегії цих грошей вистачить бодай на один похід до магазину, але оскільки нас годували, цієї суми було достатньо.
Коли переїжджаєш у своє житло, ці виплати припиняються. Замість них, якщо людина не працює, вона може оформити соціальну допомогу у розмірі 6500 крон (650 доларів) на дорослого на місяць (на дитину менше). Окремо можна податись на спеціальну програму допомоги з орендою житла, де порахують твій дохід і доплатять суму, якої бракує для оренди.
Після переселення в постійне житло українці мають два варіанти: шукати роботу або йти на спеціальну інтеграційну програму (що і робить більшість біженців).
— В інтеграційній школі навчають і норвезької мови, і нюансів життя в Норвегії, — пояснює Катерина.
Ті, хто ходять до школи, отримують зарплату — 17 тисяч крон (1700 доларів) на місяць
Соціальні виплати скасовуються. Для тих, хто ходив до школи у 2022 році, навчання тривало рік. Для новоприбулих вже менше — від трьох місяців до пів року, залежно від комуни.
Якщо за час навчання у школі ти не працевлаштувався, то після її закінчення можна знову перейти на соціальні виплати. Але передбачається, що після інтеграційної школи людина має знайти роботу чи хоча б робочу практику. Суть останньої в тому, що певний час ти працюєш безкоштовно (але за тобою зберігаються соціальні виплати), набуваєш досвіду, а працедавець отримує безкоштовного працівника.
Манікюр у Норвегії українкам не по кишені
Нормальна зарплата за норвезькими мірками — це 3-4 тисячі доларів на місяць. На ці гроші можна гідно жити, але за умови, що в сім'ї працюють обидва партнери. Тут не прийнято, щоб, наприклад, чоловік працював, а дружина сиділа вдома.
В Україні я була майстром манікюру, тож практику знайшла саме у цій сфері. Працювати почала ще до інтеграційної школи, коли мешкала в мутаку. Містом пішли чутки, що я роблю дівчаткам манікюр, і на мене вийшла норвежка — власниця салону краси, яка шукала саме українську майстриню (до цього в неї вже працювала українка і клієнти були задоволені сервісом).
Працюючи в неї неповну зміну, я заробляла близько п'яти тисяч крон (500 доларів) на місяць, що для Норвегії — копійки. Умови роботи були невигідними: мені платили не за клієнтів, а за відпрацьовані години. Виходило, що більше роботи я виконувала, то менше за неї отримувала.
І коли господарка салону запропонувала повний робочий день, я порахувала, що зарплати не вистачить навіть на оплату оренди й звільнилася. І після інтеграційної школи знайшла робочу практику вже в іншому салоні, де умови кращі. Практику пройшла і зараз чекаю вже на підписання контракту.
За словами Катерини, українок серед її клієнток небагато:
— Більшість наших дівчат не можуть дозволити собі манікюр у норвезьких салонах краси. Наприклад, у моєму першому салоні покриття шелаком коштувало 800 крон (80 доларів), а нарощування нігтів — від 1200 крон (120 доларів). Тому клієнтки салонів краси — здебільшого норвежки, для яких такі ціни прийнятні.
Не можу сказати, що добре знаю норвезьку, але моя робота і не вимагає високого рівня мови. У більшості сфер знання норвезької необхідні, і це основна перешкода, з якою стикаються українці під час пошуку роботи.
Тут усі розуміють англійську, але без знань норвезької тебе не візьмуть навіть в супермаркет
Навіть сфера клінінгу в Норвегії не дуже доступна — щоб влаштуватися в хорошу клінінгову компанію, потрібно мати спецкваліфікацію. Курс, який дає цю кваліфікацію, коштує близько 30 000 крон (3 тисяч доларів). Без кваліфікації можуть взяти хіба що покоївкою в готелі на мінімальну зарплату.
Чимало українців знайшли роботу у службах доставки. Серед іноземців існує думка, що в Норвегії можна заробити статки на рибних заводах, і при цьому, мовляв, знання норвезької не потрібне.
На рибних заводах справді добре платять (4-5 тисяч доларів на місяць), але українцю потрапити до цієї сфери практично нереально — там усе давно схоплено своїми
Ціни високі. Оренда моєї невеликої двокімнатної квартири коштує 1100 доларів на місяць (в Осло ціна однокімнатних стартує від 1500 доларів). Закупівля базових продуктів на три дні — мінімум сто доларів. Кілограм замороженого курячого філе — 30 доларів. Тому багато хто (і я зокрема) їздить за м'ясом до сусідньої Швеції, де кілограм цього філе коштує 14 доларів. І це за умови, що я не маю машини, їжджу громадським транспортом, який тут теж недешевий. Наприклад, поїздка в інше місто автобусом коштуватиме 80 доларів.
Особливості життя на хуторі
Щоб мати можливість пересуватися, ще одна українська переселенка — Олена Третяк із Харкова — змушена була придбати машину. Адже Олену з донькою-школяркою та мамою поселили в окрузі Іннландет за 500 кілометрів від Осло.
— Це фермерська місцевість, до найближчого міста — близько 190 кілометрів, — розповідає Олена Третяк. — Ненову машину можна купити і за тисячу доларів, автомобілі тут доступні (чого не скажеш про ціни на страховку та обслуговування).
Ми живемо на хуторі за шість кілометрів до найближчого села. Але навіть у такій начебто глушині тут обов'язково буде дитячий садок і може бути навіть початкова школа. Навіть більше — мій приклад показав, що «в глушині» можна знайти офлайн-роботу в офісі. Тут життя не зосереджене виключно у великих містах.
В Україні Олена працювала у сфері IT. У Норвегії спочатку теж ходила до інтеграційної школи, зуміла за рік з нуля вивчити норвезьку до рівня В1:
— Мова досить складна, але в школі був хороший викладач. Після школи мені пощастило знайти практику за фахом у місцевій держструктурі. Через мову спочатку було настільки складно, що я навіть плакала від розпачу — здавалося, що нічого не розумію.
Загалом була на робочій практиці близько семи місяців (насправді це були дві практики в межах різних програм, але я працювала в одній і тій самій організації). А потім змогла знайти роботу сама. Колеги з першої роботи допомогли скласти резюме. Я на той час встигла скласти мовний іспит, підтвердити свій український диплом IT-фахівця (це було зовсім не складно, тому що в Україні навчалася за болонською системою), закінчити курси підвищення кваліфікації від місцевого науково-технічного університету.
З великих міст не отримала жодної відповіді. Натомість вдалося знайти роботу системного адміністратора в компанії в нашій комуні. Через мовний бар'єр мені і зараз буває непросто, але робота подобається, до того ж я продовжую активно вивчати норвезьку.
Діти в садочках їдять сніг і бутерброди
— Доньці мову вдалося вивчити дуже швидко, бо в дитячому садочку, крім неї, не було жодного українця. До школи вона йшла вже майже вільно розмовляючи. Деякі речі в норвезьких школах і садках шокують. Якось у садку я побачила, як діти на вулиці (де було всього сім градусів тепла) разом із вихователями стоять у гумових костюмах та обливають одне одного водою.
Тут діти можуть валятися в багнюці, їсти сніг, пити з калюжі (сама це бачила!) — і їм ніхто не скаже жодного слова
Може скластися враження, що у школі вони лише грають і зовсім не навчаються, але насправді це не так. Діти багато часу проводять на вулиці (п'ятниця у них взагалі день для походу в гори за будь-якої погоди), заняття проходять в ігровій формі. Але при цьому донька у першому класі без моєї допомоги навчилася читати, писати, рахувати до ста і вже знає чимало англійських слів.
Не можу сказати, що мені подобається система харчування — у садках та школах дітям дають самі бутерброди. І дорослі також постійно їх їдять. У Норвегії бутерброд — найпопулярніша страва (особливо з рибою). Ще одна національна страва — pinnekjøtt — засолені та засушені баранячі ребра на березових паличках. Тут цю страву їдять на Різдво. Популярно також ріббе — це щось на кшталт печені зі свинини. Ще на Різдво вони їдять рисову кашу з вершковим кремом, і це справді дуже смачно.
«Вони весь час усміхаються»
Норвежці люблять смачно поїсти, але ще більше — рухатися. Тут популярні велосипедні прогулянки, походи в гори. Краса навколо (здається, в Норвегії немає негарних місць) надихає, але погодні умови далеко не завжди дозволяють нею насолодитися.
Наприклад, там, де живемо ми, минулої зими було мінус 40. Кажуть, буває і мінус 50. При таких температурах фізично боляче дихати. Літо тут прохолодне — у середньому близько 13 градусів тепла. Нещодавно було 20 градусів і для місцевих це вже спека.
За словами Олени, поширена думка про те, що норвежці — одна з найщасливіших націй у світі, недалека від істини:
— Вони весь час усміхаються. Не нервують через дрібниці, не дозволяють проблемам зіпсувати настрій. Якось один чоловік з'їжджав з гори велосипедом, впав і розбив ноги. Стоїть у крові, по коліно у багнюці, і при цьому посміхається. Бачила також, як у підвалі прорвало стару трубу і норвежця в білосніжній сорочці з ніг до голови оббризкало чорною рідиною. Він стоїть весь мокрий і сміється. Всі живі, нічого страшного не сталося — то чому б не посміятися? Суть у тому, щоб не нервувати через ситуації, які не можеш змінити.
Напевно, лише такий підхід може зберегти нерви коли, наприклад, стикаєшся з місцевою медициною, яка, відверто кажучи, шокує. Я вже не перший місяць безуспішно намагаюся домогтися вирішення однієї медичної проблеми. Коли сказала лікареві, що приймала препарат, який мені зовсім не допоміг, він порадив попити його ще. Домовляюсь про прийом у вузькопрофільного лікаря, а він перебуває за 200 кілометрів від нас.
Коли моя мама вивихнула палець, їй сказали у травмпункті, що він «зростеться сам», хоча палець явно став кривим
Добре хоч наш знайомий наклав бандаж — у шпиталі не зробили навіть цього. Тим не менш люди тут якимось чином примудряються жити до 80-90 років і довше. Пацієнт платить за медичні послуги до 3000 крон на рік (300 доларів). Все, що перевищує цю суму, за нього платить вже держава.
Рішення, з яким частина українських біженців не змогла змиритися
Норвезькі реалії шокують українців. Тому багато хто їде додому. Хтось не може вивчити мову, хтось — прийняти місцеві реалії та спосіб життя. Залишити Норвегію деяких спонукала також заборона на поїздки в Україну. Тепер якщо українець, який перебуває під тимчасовим захистом, навіть на один день поїде в Україну, його позбавлять соціальної підтримки, а, можливо, навіть статусу, який дозволяє перебувати в Норвегії.
Норвегія стала першою країною ЄС, яка заборонила українцям зі статусом тимчасового захисту, їздити в Україну
Щоб зменшити потік біженців, було ухвалено й інші обмеження. Наприклад, уряд перестав покривати витрати на ввезення біженцями домашніх тварин, а для біженців віком 19-24 років перестали бути безкоштовними стоматологічні послуги. Також влада повідомила про намір відправити усіх працеспроможних біженців на роботу (щоб українці працювали не менше 15 годин на тиждень). Станом на червень 2024 року в Норвегії працювало лише 11 тисяч українців.
У своїй статті для LSE EUROPP професор-дослідник Норвезького інституту міських та регіональних досліджень при Столичному університеті Осло Аадне Осланд зазначає, що основними перешкодами в інтеграції українців у Норвегії є мовний бар'єр, труднощі з підтвердженням своїх кваліфікацій, а також нерозуміння того, чи надовго вони в Норвегії і чи дозволять їм залишитися в країні після закінчення дії тимчасового захисту.
Фотографії з приватного архіву героїнь
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
