Ексклюзив
20
хв

Яких політиків і яких змін хочуть українці на після війни? Огляд головних трендів

Попри те, що на фронтах Донбасу без суттєвих позитивних перемін, в українські новини повернулась політика. У середовищі політичного класу — метушня, конкуренція та бажання покращити медійність

Марина Данилюк-Ярмолаєва

Хто буде при владі після закінчення війни? Фото: ОПУ

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Невже це можна назвати репетицією підготовки до виборів? Звісно, дивно думати нині мирними категоріями, коли немає навіть приблизного натяку на припинення вогню, а новий рік почався з того, що шахеди зруйнували цивільні будинки за 300 метрів від Офісу президента. Ба, більше — Путін і не думає зупинятись, хто б його не просив, бо війна — частина і опора його режиму. А ще — гарантія його фізичного існування, бо не буде війни — Росії доведеться стикнутись із власними демонами. 

Утім нинішні часи для українців — добрий момент подивитись на себе критично

І дати собі відповідь, чи справді добре, коли у політику приходить критична маса людей, яка до цього не мала жодного досвіду? Чи можуть нові обличчя зі сфери розваги стати справді добрими управлінцями часів гострої фази війни. І врешті — якого майбутнього ми хочемо і які ресурси нам на це потрібні. 

Київський міжнародний інститут соціології підсумував 2024 рік великим дослідженням про настрої українців щодо майбутнього. 

— Перше, є стала тенденція до зниження частки тих, хто оптимістично дивиться в майбутнє України. Якщо наприкінці 2022 року 88% вважали, що Україна через 10 років буде процвітаючою країною в ЄС, то до грудня 2023 року їхня частка скоротилася до 73%, а до грудня 2024 року — до 57%. Водночас з 5% до 28% зросла частка тих, хто вважає, що Україна матиме зруйновану економіку, — починають з поганої новини дослідники. 

— По-друге, коли ми аналізуємо результати, ми маємо також фокусуватися, крім динаміки, і на фактичних поточних показниках. Ми бачимо, що наразі, попри непростий рік та його складне завершення, більшість українців (57%) у цілому схиляються до оптимістичного погляду на майбутнє країни, — дають тут же солодку пилюлю соціологи. 

Тут же постає питання, а кого українці бачать новими лідерами? Хто вестиме нас у це оптимістичне майбутнє після війни? 

Торік наприкінці листопада центр «Соціальний моніторинг» оприлюднив тенденції настроїв у суспільстві. Пікантна деталь — вони досить наближені до інших непублічних соціологій, які замовляє Банкова. І що пікантно — тримаються десь рік. 

Дослідження каже, що українці більше довіряють колишньому головнокомандувачу Збройних сил України, а нині послу України у Великій Британії Валерію Залужному, а також начальнику Головного управління розвідки Міноборони Кирилу Буданову, аніж президенту України Володимиру Зеленському. Так, Залужний та Буданов є єдиними із публічних осіб, в кого рейтинг довіри переважає за недовіру. Цікавість населення до цих прізвищ зрозуміла — обоє  є кадровими військовими з безпосереднім бойовим досвідом. Третім у цьому рейтингу став президент Володимир Зеленський — він має 44% довіри супроти 52% недовіри. Тут вдається взнаки деяка втома він чинного президента і те, що світовий тренд на здолання популізму і повернення до класичної політики з серйозним лідером — який пішов від виборів у США — докочується і до нашого кутка Східної Європи. 

У Залужного та Буданова рейтинг довіри переважає за недовіру. Фото: ОПУ

Вибори 2019 року у Україні — були тріумфом попереднього тренду, коли люди шукали приємні харизматичні обличчя в сфері розваг. А ще — щиро вірили у прості рішення від простих людей. 

Викликів у новій українській реальності стає все більше — власне, на кожну нову фігуру, яка вигулькуватиме в політичному полі, типовий український виборець буде дивитись крізь серпанок розчарування

Попри стрес та знесилення, дослідження «Соціального моніторингу» показує великий запит (32%) на розбудову якісної армії і тривожність, що нинішня урядова команда з цим не справляється. Ба більше, коли багато українців гостро негативно сприйняли сумну новину перед Різдвом про тисячі неякісних мін, які буцімто солдати «неправильно зберігали» на фронті. Це було сприйнято як плювок в лице тим, хто з усіх сил тримає фронт на Донбасі. 

Утім є очевидний тренд. На 33-му році незалежності українці зрозуміли, що треба розбудовувати свою армію. Якщо не хочеш аби тебе убила чи зґвалтувала чужа
Слов’янськ (приватний сектор) після російського удару 3 січня 2025 року. Фото: AA/ABACA/Abaca/East News

Настрій цей стабільний, попри демонізацію ТЦК і купу проблем, які на голови ЗСУ обвалюють політики. Тому, щойно стане можливим повноцінне політичне життя, політичні перспективи отримають ті сили і ті персоналії, які зможуть задовольнити головне — запит на безпеку. 

Прикметно, що у багатьох дослідженнях одразу з'явились такі особи як серйозні волонтери, ветерани та професійні політики — Сергій Стерненко, Андрій Білецький, Тарас Чмут, Олена Зеркаль, Богдан Кротевич та Дмитро Кулеба. 

Ці прізвища варті уваги. Адже ми їх з високою долею вірогідності побачимо в партійних списках та серед кандидатів.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

 

No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Українська журналістка, політичний аналітик та медіа-консультант. Працювала парламентським оглядачем більше 10 років. Співпрацює з виданнями «Цензор.нет» та «Еспресо». Є авторкою популярних YouTube-каналів «Цензор.нет» та «Шоубісики». Спеціалізується на темі політики, економіки та медіатехнологій.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати
застосунок SafeMe для захисту жінок

Як жінки ми мусимо покладатися на себе й близьких, яким дійсно можемо довіряти. Розриваюча серце історія 25-річної Лізи, жорстоко зґвалтованої та вбитої у Варшаві, нагадала нам, жінкам, що наші крики й наше «ні» ніколи не будуть до кінця зрозумілими чоловікам. Читання новин і досвід життя жінкою спонукали мене шукати способи, як я можу себе захистити.

Заняття із самооборони, перцевий балончик, таксі замість добирання пішки чи громадським транспортом у темну пору — все це ефективно. Але мене дуже дратує, що «безпека» означає, що я мушу витрачати більше грошей, а головне — віддавати ці гроші компаніям, що належать чоловікам. Тому я вирішила перевірити, як можу профінансувати ідеї жінок.

Так я натрапила на застосунок SafeMe, створений і перевірений молодими жінками, які — як і я — шукали рішення, яке допоможе себе захистити. На мій подив, коментарі під рекламою додатка були жахливими, а чимало чоловіків висміювали жінок за те, що вони хочуть почуватися безпечніше, ще й поширювали расизм. Це спонукало мене детальніше дослідити застосунок.

SafeMe має два режими: «Замовити спостереження» і «Викликати допомогу». Якщо ви виберете «Замовити спостереження», асистент безпеки SafeMe буде стежити за вашою поїздкою, перевіряючи, чи ви рухаєтеся правильним маршрутом — і в разі небезпеки повідомить про це відповідні служби порядку. Достатньо вказати вид транспорту і вибрати пункт призначення в додатку, і програма буде стежити за вашою безпекою.

У режимі «Викликати допомогу» читаємо: «У разі небезпеки або відчуття загрози скористайтеся додатком і викличте допомогу. Одним натисканням кнопки ви сповістите асистента безпеки SafeMe, який направить відповідні служби до вашого місцезнаходження».

Завдяки цьому вам не потрібно дзвонити в поліцію і повідомляти своє місцезнаходження або пояснювати, в якій ви ситуації, — додаток вже відстежує це. Я вирішила встановити його і користуюся дотепер (щомісячна абонентська плата становить 12,49 злотих). На ринку доступні також інші додатки, як-от HomeGirl, Uber Women або Bolt Women, якими я часто користуюся, повертаючись додому.

Я знаю, що застосунок не є рішенням у разі відсутності почуття безпеки, яке ми, жінки, відчуваємо. Однак, втішним є усвідомлення, що існує спільнота жінок, які піклуються одна про одну, щоб створити простори (навіть в інтернеті), де ми можемо почуватися в безпеці.

20
хв

Як я захищаюсь у таксі й на вулицях Польщі

Меланія Крих

Його можна умовно назвати «список Навроцького». Так, Польща — парламентсько-президентська республіка, де повноваження глави держави не вражають обсягами. Проте заяви Кароля Навроцького під час президентських перегонів потребують від України радикальних змін підходів до діалогу з Варшавою. Нинішній президент-елект виступає каталізатором потрібних змін у відносинах Польщі й України, тому «список Навроцького» необхідно формувати вже зараз.

1. Новий договір про дружбу та співробітництво. Нагадаю, що Договір про добросусідство, дружні відносини та співробітництво між Україною та Республікою Польща був підписаний і ратифікований ще у 1992 році. Це було логічно з огляду на першість Польщі у питанні визнання незалежності України, але сьогодні актуальним кроком є ухвалення нової версії Договору. Варшава і Київ почали вести відповідні консультації у розквіті повноважень президента Анджея Дуди, і завершення цього процесу дозволило б перекинути логічний місток від одного президента до іншого. 

2. Рішення про продовження ексгумації жертв Волині. Рішення про проведення ексгумації у Пужниках (Тернопільська область) дозволило нейтралізувати негативний ефект від чергового акту вандалізму над похованням воїнів УПА на горі Монастир. І продовження ексгумації — бодай з огляду на місце роботи Навроцького, який очолював Інститут національної пам’яті, є логічним. Цей крок дозволить мінімізувати негативні наслідки очікуваної участі Кароля Навроцького у заходах з агресивного вшанування пам’яті жертв Волинської трагедії у липні. 

3. Залучення Польщі як посередника до переговорного процесу з Росією. Для Варшави є характерними небезпідставні дипломатичні амбіції. Хоча президент Польщі не призначає міністрів оборони й закордонних справ (як його український колега), впливати на зовнішню та оборонну політику він точно намагатиметься. Відтак більш активне посередництво Польщі в російсько-українському діалозі може виявитися корисним і для Києва, і для Варшави. 

4. Участь у відзначенні п’ятої річниці створення Люблінського трикутника. Цьогоріч цій геополітичній конструкції в Балто-Чорноморському регіоні виповнюється п’ять років. Хоч останніми місяцями у зовнішньополітичній риториці Польщі більш помітним є Веймарський (Німеччина — Польща — Франція) трикутник, проте саме Люблінський трикутник, як і створена в Любліні десять років тому Польсько-литовсько-українська бригада імені князя Костянтина Острозького, можуть сприяти зміцненню регіональної безпеки. Це варто «продавати» Каролю Навроцькому й членам його команди. 

5. Активізація участі України у проєкті Тримор’я. Ініційований президентами Польщі й Хорватії проєкт розвитку країн між Адріатичним, Балтійським і Чорним морями повинен політично пережити своїх засновників — Анджея Дуду й Колінду Грабар-Кітарович. Для Кароля Навроцького це може стати елементом власної зовнішньополітичної активності, а для України — шансом на збільшення зовнішньополітичної суб’єктності. До того ж Україна має розгалужену ГТС, яку необхідно використовувати для транзиту природного газу. 

6. Відновлення діалогу про участь Польщі у процесі відновлення України. Представники польського бізнесу понад два роки намагаються отримати від України відповідь на питання щодо власної участі у процесі відбудови України. Вони небезпідставно припускають, що представники різноманітних транснаціональних корпорацій можуть в останній момент їх відтіснити. Тут доцільно згадати обіцянку Навроцького під час теледебатів «відправляти в Україну не польських солдатів, а польських бізнесменів» — та підіграти їй. 

7. Просування «нового прометеїзму». Спираючись на публічний образ новообраного президента Польщі, Україна могла б запропонувати йому «новий прометеїзм» — концепцію спільної протидії Росії та її впливу у Балто-Чорноморському регіоні. Творчо переосмисливши спадщину Юзефа Пілсудського, українське керівництво могло б спробувати створити атмосферу довіри у відносинах з Варшавою. 

Замість післямови. Україна має два місяці на формування політики щодо Навроцького й Польщі, яку він очолить у серпні. Зараз м’яч — на українському боці поля, а шанси порозумітися з політиком з «новим обличчям» є високими.

20
хв

Список Навроцького: актуальний must have для польсько-українських відносин

Євген Магда

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Військовий психолог Андрій Козінчук: «В історію “я покохав її на лінії вогню” я не вірю. Після війни більшість таких пар розійдеться»

Ексклюзив
20
хв

Міністр Михайло Федоров: «Стрімкий розвиток штучного інтелекту змінює світ, але ШІ не замінить людину»

Ексклюзив
20
хв

Праві наступають. Чому на Заході бум на правих та лояльних до Росії?

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress