Ексклюзив
20
хв

Все більше вакансій: особливості економічної міграції українців в Європі

Українські біженці у Європі не розраховують лише на соціальні виплати й допомоги. Малими кроками вони змінюють європейські ринки під себе, заробляючи репутацію мотивованих працівників, а не дешевої робочої сили десь зі сходу Європи. Зарплата працівників може сягати 1800-2000 євро нетто

Ольга Гембік

Скільки українців знайшли роботу в ЄС? Фото: Shutterstock

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Вибух повномасштабної війни в Україні дав поштовх до нової хвилі економічної міграції у країнах ЄС. Тимчасовий захист із можливістю проживати і працювати у Європі, наданий Євросоюзом у зв’язку з російською агресією і масовим напливом воєнних біженців з України, спровокував останніх до активних пошуків працевлаштування. Найбільше біженців прийняла у себе Німеччина — йдеться у дослідженні, проведеному міграційною платформою EWL разом із Центром Східноєвропейських студій Варшавського університету. Станом на травень 2024 року 67 громадян України в Німеччині працюють або проходять підготовчі курси для працевлаштування. 

Про те, як нині виглядає працевлаштування у ЄС і на що можуть розраховувати українські біженці, — в інтерв’ю з Маргаритою Нестеренко, керівницею відділу міжнародної рекрутації Міграційної платформи EWL.

Маргарита Нестеренко, керівниця відділу міжнародної рекрутації Міграційної платформи EWL. Фото: EWL

Де найбільше працевлаштованих українців?

Ольга Гембік: Що зараз відбувається на європейському ринку праці?

Маргарита Нестеренко: Останні десять років у Польщі і загалом в Європі ми спостерігаємо нестачу працівників. Промисловість швидко розвивається, виробляється усе більше продукції — це все вимагає нових промислових потужностей і, звісно, працівників.

Відчувається нестача некваліфікованих працівників на промисловості чи логістичних складах, а також більш кваліфікованих, наприклад, операторів промислових машин, електриків, операторів вилочних навантажувачів, водіїв вантажівок тощо.

До того ж, Європа швидко старіє. Тому проблема із нестачею працівників буде лише посилюватися

До яких країн після початку війни посилилися економічні міграції українців?

Міграція посилилася до всіх європейських країн. На першому місці — Німеччина, де на умовах тимчасового захисту нині перебуває більше мільйона українців. На другому місці — Польща із 900 тисячами. Інші напрямки — Чехія (350 тисяч), Словаччина (трохи менше за 300 тисяч), Нідерланди (більш за 100 тисяч), Литва (більш як 80 тисяч).  

У Німеччині кожен п'ятий українець працює. У Нідерландах 46% українських біженців знайшли роботу. У Литві — 53%, у Чехії — 51%

У Литві кількість працівників з України стрімко росте, хоч раніше українці не розглядали країну як місце для економічної міграції. Прогнозую, що найближчим часом ця країна посуне навіть Нідерланди і ще нас здивує. 

Потік українців з Польщі до Німеччини відбувався із самого початку й досі кількість тих, хто виїжджає, зростає. Це стабільний тренд. У Німеччину їдуть влаштовувати життя. Тим паче, країна пропонує доплати і субсидії, безкоштовну німецьку освіту дітям. 

Ті, хто хочуть працювати, вибирають країни, де немає вимог знання мови і можна працевлаштуватися швидше, — Польщу, Чехію, Литву і Словаччину 

Як нині виглядає працевлаштування українців за кордоном? 

Зараз українці в ЄС працюють на умовах тимчасового захисту. Це дає можливість перебувати у країні й працювати. Це тимчасове рішення, але директивою ЄС воно щороку продовжується до моменту, поки війна в Україні не закінчиться. 

Тимчасовий захист отримати дуже просто. Наприклад, у Польщі, Литві, Чехії, Словаччині й Румунії можна це зробити  за один день — і вже наступного виходити на роботу. Звісно, тут є свої нюанси. Люди, які від початку повномасштабного вторгнення вже перебували за кордоном більш як один місяць, отримати тимчасовий захист у Чехії не зможуть. 

Українців на роботу приймають охоче, усі процеси максимально спрощені. Може, хіба, за винятком Нідерландів і Німеччини, де бюрократія перемагає над бажанням допомогти і зробити життя біженців трохи простішим у цей складний період. 

Тимчасовий захист дає українцям можливість працювати в ЄС. Фото: Shutterstock

Пропозиції для українців

На що може розраховувати український працівник на ринках праці у Європі?

Наприклад, у Німеччині більше як 70% українців, що отримали тимчасовий захист, мають вищу освіту і прагнуть займати подібні посади до того, що мали в Україні, або хоча б наближені. Дуже багато людей шукають роботу в офісах, а не фізичну роботу. І це наразі дуже великий бар’єр. Бо якщо я в Польщі була бухгалтером і переїжджаю, приміром, у Литву, то в мене дуже мало шансів.

Попри те, що це країни ЄС, існують різні правила і закони. Досвід, який людина здобула в одній країні, навіть в Європейському союзі, дуже часто не береться до уваги в іншій

Але є й позитивні приклади працевлаштування. Наприклад, жінка працювала на молочному виробництві в Україні, на доволі високій посаді у відділі тестування, мала під собою цілу команду. Вона запитала, як може влаштуватися на аналогічну посаду. Я порекомендувала почати із посади рядового працівника на продукційній лінії такого роду підприємства у Німеччині. Зараз вона уже працює як тімлід, має підлеглих й можливість потрапити до відділу, в якому працювала раніше.  

Це дуже часта історія у Польщі — люди, котрі приїжджали ще до війни, спочатку працювали на заводах, на складах, пізніше отримували підвищення до керівника, координатора, а з часом переходили у компанії на посади відповідно до своєї української освіти. 

Специфіка працевлаштування у різних країнах

Які особливості працевлаштування у найближчих до нас Польщі, Чехії, Литві, Румунії?

Працевлаштування у Польщі має дуже багато плюсів — це близько, просто, зрозуміло. Більшість працедавців, які беруть на роботу українців, мають чимало років досвіду співпраці. Тож знають, що для нас важливо. Перевага — відсутність мовного бар’єру. Я не бачила у Польщі жодного закладу, в якому не було б хоча б одного працівника з України. Тож працівники потрапляють у свою сферу, розмовляють рідною мовою, підтримують традиції, святкують свята. Ще один плюс — завжди є чимало вакансій. 

У Польщі за останній час кілька разів підвищували мінімальну зарплату. За базову кількість робочих годин працівник може заробляти й до 1200 євро нетто. До Чехії українці так само їхали на роботу задовго до повномасштабного вторгнення. Вакансії тут дуже схожі до польських — це харчова промисловість, автомобільна галузь. Чеські працедавці не вимагають, щоб українці говорили чеською або англійською. Тут працівник так само потрапляє у зрозуміле для себе середовище і це — плюс.

У Литві теж не буде проблеми порозумітися із працедавцем. Роботу тут можна знайти на підприємствах автомобільної та харчової промисловості: м’ясному і рибному виробництвах. Зарплати коливаються від 1000-1300 євро нетто. При цьому литовські працедавці забезпечують безкоштовне проживання у комфортних кімнатах по 2-3 людини. На відміну від Чехії, за бажанням працівника тут є можливість працювати понаднормово — й до 10-20 годин на місяць. 

Румунія програє іншим країнам за рівнем зарплати, але великою перевагою є те, що тут охоче беруть на роботу жінок із дітьми і людей у віці 60-65+ років, які в інших країнах, і в Україні також, мають проблеми із працевлаштуванням

Робота у Румунії є навіть у невисокий зимовий сезон, тоді як у решті європейських країн вакансій меншає. До того ж, українцям з південних регіонів країни легше приїхати у Румунію, аніж у Польщу. 

Яка ситуація із працевлаштуванням у Нідерландах та Німеччині? 

Найскладніше у цих країнах — легалізація. Причому Нідерланди у рейтингу «складних країн» перебувають на першому місці, бо тут треба чекати довше на оформлення тимчасового захисту. Буває, що чекають від 2-ох до 6-ти місяців і до цього моменту не можуть працювати. Якщо ти жінка більше 45 років, не володієш англійською і не маєш водійський прав, то знайти роботу в Нідерландах буде важко. У країні проблема з доступністю житла і цінами на нього, тож люди часто живуть за 20-30 км від місця роботи, дістатися без автомобіля складно. 

Один із найбільших плюсів — зарплата у 1800-2000 євро нетто, із вирахуванням вартості житла і доїзду. Ще одна перевага — можливість кар’єрного росту

Якщо у Німеччині на офісну роботу мігрантів приймають неохоче, то у Нідерландах такої проблеми немає. Тут є можливість почати роботу на більш низькій посаді й отримати підвищення. Однак, щоб отримати прихисток у Нідерландах, людина не повинна мати його в інших країн.

Німеччина, натомість, приймає українців, які мали статус тимчасового захисту в інших країнах. Утім, якщо попередній захист ви, наприклад, мали у Нідерландах, де довідку про це вклеюють у паспорт, то рішення може залежати від волі конкретного працівника міграційної служби. Ми знаємо й такі ситуації.

Для того, щоб податися на тимчасовий захист і почати працювати у Німеччині, потрібно один-два тижні. Треба зареєструватися на біржі праці, у ДжобЦентрі, звідти уже направляють на мовні курси — це одна із вимог на отримання соціальної допомоги. І тільки після цього можна активно шукати роботу.

Більшість працедавців усе ж таки хочуть працівників, які розмовляють німецькою. Навіть ті, хто добре знає англійську, мають тут труднощі із працевлаштуванням

Напрямки, за якими набирають українських працівників у цих країнах: сільське господарство, харчова промисловість (м’ясна і рибна переробка), автомобільна галузь, сезонні роботи, пов’язані зі збором овочів і фруктів. У Німеччині ще популярний такий напрямок, як сортування скляних пляшок. 

Без українських чоловіків

Як на ринки праці сусідніх країн вплинула війна і відсутність українських чоловіків? Якими чином намагаються це компенсувати?

Проблем з відсутністю працівників-чоловіків була і до початку повномасштабної війни. Єдина можливість компенсувати українських чоловіків у Польщі — набір працівників з Азії або Південної Америки, наприклад, із Колумбії. В інших країнах ЄС частіше погоджуються на те, щоб брати на «чоловічі» позиції жінок. 

Наприклад, у Литві у EWL майже немає наборів для чоловіків, у Чехії теж набирають переважно жінок. Насправді, коли працедавець каже, що хоче набирати чоловіків, то це не тому, що жінкам не пасує ця робота. Працедавцеві здається, що чоловіки будуть справлятися краще.

Але насправді навпаки —  чоловіки менш стабільні, вони шукають краще оплачувану роботу, що логічно, бо найчастіше саме вони мають утримувати усю родину

Справді, жінки не працюють на будівництві, на логістичних складах, де треба завантажувати машини, які приїздять з товаром. Але дуже багато типово «чоловічих» процесів, наприклад, в автомобільній галузі, де є робота з інструментами, скручування деталі, опанували жінки.  

Чи відчутний брак українських чоловіків на європейському ринку праці? Фото: Shutterstock

Які тенденції спостерігатимемо на ринках Європи у найближчій перспективі?

Кількість вакансій для українців у Європі лише зростатиме. Від початку повномасштабної війни й до сьогодні ми спостерігаємо, що битва європейських працедавців за українського працівника продовжується. Працедавці цікавляться, які умови праці пропонують в інших країнах і які зарплати варто пропонувати їм, аби зацікавити українців. І це буде посилюватися, бо дуже багато країн, які не мали доступу до українських працівників, — Литва, Словаччина — зараз зрозуміли, що це відповідальні люди, які готові виходити і на додаткові години.

Думаю, що цей дефіцит буде загострюватися, адже багато галузей розвиваються дуже стрімко, зводяться нові заклади і склади

Беручи до уваги те, що в українців дуже великий досвід роботи за кордоном, вони мотивовані працювати, я думаю, що на європейських ринках для нас з’являтиметься все більше вакансій. І ще більше європейських країн будуть відкриватися для українців — навіть ті, які зараз не дуже активно інтегрують їх у локальний ринок праці.

No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Редакторка і журналістка, письменниця, колумністка, авторка текстів про бізнес, філософію, науку і літературу. Вивчала полоністику у Волинському національному університеті імені Лесі Українки і тюркологію в Інституті імені Юнуса Емре (Туреччина). Була редакторкою і колумністкою «Газети по-українськи» і журналу «Країна», працювала для української діаспори на Radio Olsztyn, друкувалася у виданнях Forbes, Leadership Journey, Huxley, Landlord та інших. Дипломована спеціалістка Міжнародного сертифікованого курсу Thomas PPA (Велика Британія) з експертизою у human resources. Перша книга «Жінкам ніззя» вийшла у видавництві «Нора-друк» 2016 року, над другою працювала за сприяння Інституту Літератури у Кракові вже під час повномасштабного вторгнення.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати
діти допомагають армії зсу

Sestry поговорили з трьома дівчатами, які перетворили свій талант на спосіб зібрати для української армії десятки тисяч гривень‍.

«Якщо виграю я — людина донатить»

— У 2022 році багато хто почав допомагати армії, — розповідає 13-річна Валерія Єжова, чемпіонка світу з шашок. — Мені теж захотілося долучитися. Я спитала маму, як саме можу це робити. «Що ти вмієш робити найкраще?» — поставила мені правильне питання мама. Від нього ми відштовхнулись і поступово вийшли на ідею, що я можу збирати гроші для армії, граючи у шашки. 

Суть у тому, що я сідаю на вулиці і граю в шашки з усіма бажаючими. Якщо людина у мене виграє, то може не донатити (хоча таких, хто не донатив, ще не було). Якщо ж перемагаю я, людина має покласти суму від 1 гривні. 

Валерія Єжова збирає на ЗСУ грою в шашки біля супермаркета в Києві

Ми довго думали, з чого почати. Треба було знайти локацію, де я могла б грати, не заважаючи іншим. Зрештою обрали місце біля супермаркету в Дарницькому районі Києва. Поставили там дитячі стільці, я сіла чекати. Мама пішла на закупи. До мене стали підходити, питати, цікавитися... Коли мама вийшла, біля мене вже була черга. У той день я зібрала близько 1200 гривень.

Звісно, бували ті, хто вигравав. Бо я за своє життя грала з майстрами спорту, кандидатами в майстри тощо. Але біля супермаркету, де я починала свій волонтерський шлях, у мене за весь час виграло 3-4 людини.

Далі було чимало інших місць. Наприклад, я грала у парку Шевченка. Найбільша сума, яку мені вдалося зібрати за один день, це близько 15 тисяч гривень.

За весь час моєї волонтерської гри я зібрала понад 220 тисяч гривень

Першу зібрану мною 21 тисячу я передала до фонду Сергія Притули. Я страшно хвилювалася, слова не могла вимовити. Сергій Притула давно мені подобається. Тому зустріч з ним була важливою. Коли він побачив, яку суму я, десятирічна, принесла, — розплакався. І обійняв мене.

У фонді Сергія Притули

— Як і чому ти стала грати саме в шашки? Які нагороди маєш?

—  Я пішла займатися шашками, коли мені було 7. У нас тоді тільки відкрився новий гурток з шашок, захотілося спробувати. І це мене захопило. 

У 2021 році я стала чемпіонкою світу серед дівчат до 10 років. Також у мене є три кубки з чемпіонату Європи за перше місце. П’ять років поспіль я ставала чемпіонкою Києва серед дівчат свого віку. Також я — неодноразова чемпіонка України, абсолютна чемпіонка Європи серед дівчат свого віку та чемпіонка світу 2023-24 з чекерсу серед юніорок (це дівчата до 19 років). Зараз граю у категорії «Дівчата від 13 до 16 років». 

— Розкажи про свій найбільший особистий здобуток у цьому спорті?

— Важких партій було дуже багато. Але була одна, яка для мене стала особливою. Є гросмейстерка Олена Коротка. Вона — найсильніша шашкістка України. Я зіграла з нею на Чемпіонаті України серед дорослих у 2024 році внічию. І була дуже щасливою від цього результату. Зробити нічию з Оленою для мене — дуже почесно.

— Як ще шашки допомагають тобі в житті? 

— Вони відволікають. Бо коли граєш, зосереджуєшся, прораховуєш кожен хід. Місця для поганих думок не залишається. Але іноді навпаки — це нерви. Іноді голова після гри болить, тиск підвищується. Хоча в цілому гра мене захоплює. 

«Дружба з польською шашкісткою врятувала нашу перемогу»

— Вперше Валерія і Мая зустрілися на чемпіонаті світу 2021, — розповідає Любов Єжова, мама Лери, історію, яка сталась з її донькою на одному із змагань. — В останньому турі Лера грала з росіянкою. Від цієї партії залежало золото чемпіонату світу. У шашках грають два мікроматчі, результат загальний. І ось Лера перший мікроматч виграє, а другий грає внічию і кличе суддю, щоб той зафіксував загальний результат. І тут російська спортсменка каже судді, що не пам'ятає результат першого мікроматчу… Суддя збентежений. Хто ж виграв? Полька Мая Ридзь тоді грала свою партію поруч і спостерігала за грою Валерії. Вона і допомогла довести, що саме Лера перемогла. За небайдужість Валерія подарувала Маї свою медаль з чемпіонату світу. 

Коли почалася війна, Майя з мамою звернулися до польської шашкової федерації з проханням допомогти знайти інформацію, чи все добре з Лерою, чи ми в безпеці. Представник польської федерації розшукав мене у фейсбуці. Мама Маї запропонувала нам виїхати до них, але ми залишилися в Україні. Зараз бачимось на міжнародних змаганнях.

‍Хто тільки не намагається виграти у Валерії. От тільки майже нікому це не вдається

— З ким тобі, Валеріє, доводилося грати? 

— Я грала багато з ким. Якщо говорити про відомих людей, то це Ектор Хіменос Браве, Володимир Остапчук, Вікторія Булітко, Єгор Крутоголов... Усіх не згадаю. Але вони у мене не вигравали. Багато грала з військовими. Часто це буває, коли я передаю їм свою допомогу.

— Як військові реагують на твою допомогу?

— Дякують. Часто приходять дружини військових і показують відео вдячності від їхніх чоловіків на фронті. Часто плачуть. Пам'ятаю, зустрічалася з військовим Олексієм Притулою, лікарем-ветеринаром із Одеси. Він у вересні 2022 року під час наступу на Лиман отримав важке поранення і втратив обидві ноги. Я збирала гроші йому на лікування. Після того, як йому поставили протези, ми зустрілися. Він подарував мені красивий букет квітів. Попри всі випробування, він дуже світла людина. Також мене нагороджували медаллю військові 28 ОМБр (окрема механізована бригада. — Авт.). Командир, який мені передавав медаль, згодом загинув, намагаючись врятувати побратима. Тож ця нагорода для мене вдвічі важлива. 

Хочеться вірити, що мої гроші (хоч вони і невеликі) комусь допоможуть

— Які найяскравіші моменти зі збору коштів запам’яталися?

— Як хлопці на вулиці збирали й приносили копійки, тільки б зі мною пограти — по 50 копійок, по гривні. Кожен день прибігали до того супермаркету, де я грала. Потім просили, щоб я їх навчила. 

З Олексієм Притулою, якому допомогла зібрати гроші на лікування

— Ти продовжуєш грати і збирати зараз? 

— Так! Біля супермаркету грала дуже часто. Улітку кожен день, в інші сезони — на вихідних. Там мене вже знають. Працівники, адміністратор. Навіть гарячі обіди виносили. Зараз вже частіше граю на благодійних заходах. Мене запрошують — я погоджуюся. Там набагато більше людей, а це означає, що можна зібрати більше грошей на потреби армії. Мій спосіб працює, тож буду продовжувати.

— Про що мрієш? 

— Найголовніше — щоб скоріше закінчилась війна. Думаю, це мрія кожного українця зараз. А щодо особистої мрії — хочу побачитися з Лесею Нікітюк. І, звичайно, прагну стати чемпіонкою світу. Буду тренуватись, аби досягти цього.

«Листівка з насінням, яке проростає, — це мій донат»

— У себе в інстаграмі ти пишеш «Шаную минуле, не цураюся сучасного, творю майбутнє. Несу традиції свого роду». Розкажи, чим саме ти допомагаєш армії. 

— Мені 11 років, я з міста Славута, допомагаю військовим від початку повномасштабної війни, — розповідає 11-річна Соломія Дебопре, етноблогерка, яка робить незвичайні листівки й свічки, збираючи на армію. — Спочатку в нашому місцевому Центрі для волонтерів ми всією родиною плели сітки, збирали одяг, готували їжу. Коли для мене там стало менше роботи, почала робити власні листівки й свічки.

Соломія Дебопре почала допомагати в 8 років

Мої листівки зроблені власноруч — від паперу до оздоблення. Для виготовлення паперу я маю спеціальні інструменти. Роблю його з перероблених зошитів, упаковок, різного залишкового паперового сміття. У спеціальному ситі формую, додаю насіння, яке потім може прорости. Цій техніці я навчилась в українського майстра в Естонії, коли була в Таллінні на фестивалі разом із фольклорним гуртом, в якому співаю. Кілька разів на рік ми їздимо за кордон, співаємо українські пісні, розповідаємо про нашу культуру, беремо участь у ярмарках, де продаємо вироби українських майстрів. І коли я потрапила до паперової майстерні, мене це так вразило, що я теж захотіла таке робити.

Свої перші листівки я просто дарувала військовим. Писала: «Сійте квіти на визволеній землі»

— Яку найбільшу суму вдалося зібрати? 

— 18 тисяч за один раз. Кожного місяця я заробляю 5-7 тисяч гривень. І усі ці гроші передаю військовим. Іноді це друзі батьків, іноді рідні, іноді мої підписники, яких я добре знаю. Якось я збирала для свого дядька Романа. Ще допомагала нашому місцевому художнику. Він мені робив форми для свічок. У нього на війні загинув брат. Потрібна була автівка, щоб перевезти тіло. Я долучилася до збору.

Листівки з насінням і свічки від Соломії

— Як військові реагують на твою допомогу?

— Часто мені записують відео зі словами вдячності. Іноді присилають маленькі подаруночки: прапори частин, шеврони тощо. Колись військовий подарував мені великий снаряд. Нам його привезли прям додому і ми залишили його на подвір'ї. А татові про це сказати забули. Так от він вийшов на вулицю, побачив його і злякався — подумав, що то бойовий снаряд впав просто біля нашого дому. Думаю тепер розмалювати цей снаряд і розіграти за донат.

Часто у себе в інстаграмі роблю різні конкурси, розіграші, долучаюся до лотерей, де можна за донат щось придбати. І в мене вже є своя аудиторія, яка підтримує всі мої збори. 

— Яка твоя мрія?

— Щоб скоріше закінчилась війна. А ще коли я виросту, хочу відкрити кав'ярню і продавати там свої свічки й листівки.

На ярмарці

Картини, що змушують плакати

Моє волонтерство почалося ще в 2014 році, — розповідає 16-річна художниця Аліна Стебло. — Так сталося через моє виховання — мені прищеплювали любов до України і вчили, що за волю ми завжди боролися і будемо боротися, якщо доведеться. А також ми маємо допомагати тим, хто виборює нашу свободу. Так, на нашому Майдані у Хмельницькому я була, ще коли в дитячий садочок ходила. А коли в 2014 році почалась війна, стала малювати листівки пораненим. 

Спочатку допомагала у громадській організації «Захист — об’єднання волонтерів». Там ми збирали пайки для військових. За кілька тижнів цієї роботи зрозуміла, що можу робити й інше. А саме — малювати. Це у мене виходить набагато краще. І від початку повномасштабної війни я вже тільки малюю, бо це мій спосіб висловити свої емоції та переживання. 

Після п'ятої картини, яка була подарована знайомим військовим, мама сказала: «А що це ми просто роздарюємо твої роботи? Давай їх на аукціони віддавати. Нехай приносять гроші». Так і зробили.

Аліна Стебло малює картини, які потім продаються на аукціонах

Також з іншими дітьми ми розмальовували списану амуніцію, яку потім теж передавали на аукціони. Я розписала близько 50 робіт. ГО «Захист — об’єднання волонтерів» знаходить для моїх картин аукціони.

Я не продаю свої картини, а виставляю їх на виставках і передаю волонтерам. Моя перша виставка називається «Війна, що нас змінила». У Хмельницькому я вже 4 рази її показувала, і щоразу ми збираємо на цих подіях донати. 

Люди бачать у моїх роботах різне: і розпач, і біль, і надію. Часто говорили, що не вірять, що це роботи підлітка.

Було таке, що дорослі чоловіки стояли й плакали від того, що бачили у моїх картинах

Зараз я закінчую 11 клас, готуюся до іспитів, але все одно малюю. Мені пишуть волонтери з різних країн і просять мої роботи для аукціонів. Мої картини вже поїхали в Німеччину, Шотландію, Австрію, США (в багато різних штатів). На аукціонах за кордоном вони зібрали вже понад 140 тисяч гривень.

Коли я віддаю свої роботи, не думаю про те, скільки вони зберуть. Думаю про те, що вони принесуть.

— Як військові реагують на твою допомогу?

— Найкраща для мене подяка від військових — щоб вони були живі. Більше мені нічого від них не треба. 

Виставка картин Аліни Стебло

— Про що мрієш?

— Щоб скоріше закінчилася війна. Це трохи егоїстично, бо я хочу навчатися в Одесі на архітектора, але не можу туди поїхати, бо там небезпечно. Але я все одно стану архітектором, бо хочу після закінчення війни відбудовувати нашу країну.

— Що можна сказати дітям і дорослим, які теж хочуть допомагати, але не знають, з чого почати?

— Ви завжди можете прийти до будь-якого фонду чи громадської організації і сказати: «Хочу допомагати». Там швидко вирішать, у чому саме ви можете бути корисним.

Немає віку, з якого можна починати бути корисним. Просто робіть те, що вмієте найкраще

Фотографії: приватні архіви героїнь

20
хв

«Немає віку, з якого можна бути корисним». Історії українських дітей, які збирають тисячі гривень на ЗСУ

Ксенія Мінчук

Залишаючи свої будинки у 1986 році, мешканці Чорнобильської зони не усвідомлювали, що це назавжди. Ставили квартири на сигналізацію, ховали від дружин заначки під плінтуси. Залишали тварин. Евакуювали людей нібито на три дні...

Чорнобильські «біороботи» рятують світ

26 квітня 1986 року сталася найбільша техногенна катастрофа в історії людства. Вночі на ЧАЕС проходив експеримент. Ситуація вийшла з-під контролю і один за одним сталися два вибухи. Четвертий реактор було повністю зруйновано, внаслідок чого в атмосферу потрапила величезна хмара радіоактивного пилу.

Радянська влада довгий час замовчувала катастрофу і навіть влаштувала традиційні першотравневі паради.

Світ нічого не знав про вибух два дні

10 днів — з 26 квітня до 6 травня — тривав максимальний викид радіоактивних речовин із пошкодженого реактора. 11 тонн ядерного палива потрапило в атмосферу. Найбільша хмара осіла на території Білорусі. 30 співробітників ЧАЕС загинули внаслідок вибуху або гострої променевої хвороби протягом місяця.

Внаслідок Чорнобильської катастрофи постраждало орієнтовно 5 мільйонів людей. Було забруднено радіоактивними нуклідами близько 5 тисяч населених пунктів Білорусі, України та РФ. З них в Україні — 2218 селищ та міст з населенням приблизно 2,4 мільйонів людей.

Ліквідація наслідків аварії коштувала Радянському Союзу 18 мільярдів доларів. З усіх його куточків на боротьбу з «мирним атомом» було кинуто щонайменше 600 тисяч людей, і скільки з них загинуло від променевої хвороби — невідомо. За різними джерелами — від 4 до 40 тисяч осіб.

«Біороботи» — люди, які рятували світ від розповсюдження радіоактивних речовин ціною своїх життів. Фото: Європейський Інститут Чорнобиля

Унікальні підрозділи хлопців, які скидали з даху реактора радіоактивні шматки графіту, іноземці прозвали «біороботами». Адже ці люди працювали за таких небезпечних умов, у яких ламалися навіть спеціально створені для робіт під час катастроф роботи. Активність радіації на даху була від 600 до 1000 рентгенів на годину — а це смертельні дози опромінення. «Біороботи» виходили на дах на кілька хвилин, кидали одну лопату графіту в палаючий реактор і йшли, поступаючись місцем наступним. Більшості з них ця дійсно героїчна праця коштувала життя.

Колишнє місто-мрія Прип'ять тепер — місто-примара, його нема на сучасних картах.

Магніт для сталкерів і туристів з 75 країн світу

Перші чорнобильські сталкери з'явились на початку дев'яностих, одразу після розвалу Радянського союзу. На початку 2000-х сюди стали приїжджати туристи. А в 2010 році було прийнято рішення відкрити Зону для всіх бажаючих — необхідно було тільки отримати на це офіційний дозвіл і заплатити від 500 гривень до 500 доларів. За наказом Міністра з надзвичайних ситуацій України були проведені радіологічні дослідження та сформовані маршрути для відвідувачів. Зазначалось, що на території цих маршрутів у 30-кілометровій зоні можна перебувати до 4-5 днів без шкоди для здоров'я, а в 10-кілометровій зоні — 1 день.

Зона відчуження. Фото Марії Сирчиної

Поїздка до 30-кілометрової Чорнобильської зони стала лідером у світовому списку унікальних місць та екзотичних екскурсій (нижче у рейтингу — Антарктида та Північна Корея). Що більше часу минало з моменту аварії, то більше туристів приїжджало. Усього — з 75 країн світу.

У Зону, що за своїми розмірами дорівнює трьом Києвам чи п’яти Варшавам, їхали з усього світу, щоб побачити можливу модель майбутнього людської цивілізації

Відчути атмосферу покинутого будинку. Зрозуміти, що буває, коли людське життя цінується менше, ніж прибуток від дешевої електроенергії чи державна таємниця.

— Кілька років тому я тут бачив жінку, що засмагала, — розповідав колишній супроводжуючий туристів у Зоні Сергій Чернов. — При цьому повз неї йшли місцеві працівники, одягнені в захисні, щільно застебнуті костюми. «Я, — сказала вона, — у московській газеті прочитала, що чорнобильська засмага найстійкіша, рік не змивається!»

Чорнобиль після російської окупації

У перший же день повномасштабного російського вторгнення Чорнобильська АЕС, яку 36 років консервували і берегли від подальшого розповсюдження радіації, була окупована військами РФ. Місце, в якому колись відбувся найстрашніший цивільний ядерний інцидент у світі, знову стало зоною підвищеної небезпеки.

Російські війська були в Зоні трохи більше місяця — до 2 квітня. І хоча великих боїв там не було (тільки зіткнення з прикордонниками та обстріли у перші дні), окупація змінила ці особливі землі на багато років.

Вражає історія про росіян у Чорнобильській зоні, які рили окопи в Рудому лісі — одній з найбрудніших локацій місцевості. Працівники станції, які залишалися там під час окупації, пояснювали, що рити чорнобильську землю дуже небезпечно. Але ніхто їх не слухав. Ба більше: радіоактивний пил росіяни вивезли за межі Зони на гусеницях своїх танків.

Російські позиції в найбруднішому Рудому лісі. 2022 рік. Фото: Енергоатом України

У Чорнобильській зоні і раніше було правило, що краще не сходити з асфальту. Але зараз окрім небезпеки від радіації додалася загроза мін та розтяжок. Тепер ні про який туризм чи сталкерські походи навіть не йдеться, адже 95-98% території зони відчуження вважається замінованою (оскільки вона поки не обстежена на наявність вибухових пристроїв).

Внаслідок вторгнення росіян на територію ЧАЕС було пошкоджено і розграбовано офісну та комп'ютерну техніку на суму понад 230 мільйонів гривень. Заступнику гендиректора «Росатома» Ніколаю Мулюкіну Національна поліція України оголосила підозру про порушення законів і звичаїв війни. За даними слідства, Мулюкін під час російської окупації Чорнобиля навесні 2022 року керував пограбуванням атомної електростанції. Окупанти не знали, чим там займатися, і просто крали майно. Утримуючи в заручниках працівників станції та нацгвардійців, які її захищали.

Аби привести ДСП «ЧАЕС» у довоєнний стан та відновити все необхідне, потрібно 1,6 мільярдів гривень, вважають в державному агентстві України з управління зоною відчуження.

Але найгірше — у полоні росіян досі залишаються 103 бійця Нацгвардії, які охороняли ЧАЕС. Як розповідає дружина одного з полонених військовослужбовців Наталія Кушнарьова, окупанти захопили їх під час вторгнення 24 лютого 2022 року.

20
хв

Чорнобильська трагедія: річниця вибуху

Sestry

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Ультраправі — лише прикриття. Ексрадник президента Румунії про те, як Кремль створює нові інструменти впливу на вибори в Європі

Ексклюзив
20
хв

«Ми — безхатченки, але не самотні»: як переселенці, бездомні і волонтери рятують одне одного  

Ексклюзив
20
хв

Ексстратег НАТО Штефані Бабст: «Ми передбачили Донбас, Маріуполь і Чорне море — але нас не почули»

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress