Ексклюзив
20
хв

Володимир В’ятрович: «Політики не можуть бути головними речниками минулого»

Найактуальніший урок, який ми можемо зараз винести з польсько-українського конфлікту, — це те, що ним користується Росія

Sestry

Візит прем'єр-міністра Польщі Дональда Туска в Україну. Київ, 22 січня 2024 року.
Фото: Офіційна інтернет-представництво Президента України

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Народний депутат України, історик, екс-голова Інституту Національної пам’яті України Володимир В’ятрович — про історичне підґрунтя блокади на польсько-українському кордоні, брехню Путіна і протистояння ворогові, а не собі.

Володимир В’ятрович.
Фото з особистої сторінки у Фейсбуці

Sestry: На польсько-українському кордоні з листопада 2023 року тривають протести — спочатку перевізників, зараз — фермерів. Як Ви оцінюєте ситуацію загалом і як, на Вашу думку, повинні діяти сторони? 

Володимир В’ятрович: Передусім, потрібно вгамувати емоції. Бракує підходу з холодною головою. У частини українського суспільства були очікування, що після парламентських виборів у Польщі у жовтні 2023 року ми врешті побачимо відповідну реакцію з боку польської влади. Ці очікування не справдились. Відбулось перезавантаження влади, однак інтенсивність протестів не зменшується. Навпаки — розростається, а з часом набуває ще й відверто антиукраїнських форм. Це при тому, що згідно з усіма соціологічними дослідженнями, українці сприймали поляків як найбільш дружню для них націю. Ситуація на кордоні вливає на це ставлення. 

В першу чергу зараз бракує конкретних кроків з боку польської влади для розв'язання проблеми. Звісно, за участі представників української влади. З іншого боку, бракує тверезого голосу громадськості, суспільних моральних авторитетів, звернень до польського суспільства щодо неприпустимості деяких кроків, які роблять протестувальники щодо України. 

Протести польських фермерів.
Фото: Adam Stepien/Agencja Wyborcza

Sestry: Нещодавно прем’єр-міністерка Литви Інґріда Шимоніте назвала блокаду гібридною операцією — зерновою каруселлю Кремля, метою якої є розсварити Польщу, Україну та Литву. На Вашу думку, наскільки значний вплив російських спецслужб на події на кордоні? 

ВВ: Росія завжди користувалась будь-якими непорозуміннями між українцями та поляками. Про це можу говорити не лише як політик, але й як історик. Абсолютно переконаний, що й зараз, в цьому протистоянні, одним із «бенефіціарів» є Росія. Є певна частина антиукраїнськи налаштованого польського політикуму і польського суспільства. Найбільш виразною політичною силою в цьому контексті можна назвати ультраправу «Конфедерацію». Ці сили акумулюють антиукраїнські настрої й зараз навіть вважають за можливе їх озвучувати публічно, гуртувати довкола них людей.

«Московський слід» у протестах польських фермерів є, але вважаю неправильним говорити про те, що за цим стоїть лише Кремль. На жаль, проблема глибша, і якщо ми справді хочемо її вирішити — мусимо це усвідомлювати

У самій польській політиці питання ставлення до українців також використовувалося останніми роками як інструмент мобілізації електорату. Раніше це здебільшого були питання, що стосувались минулого, оцінки польсько-українських конфліктів першої половини ХХ сторіччя. Зараз — це актуальні питання економічного характеру, «українська карта» експлуатується навіть на блокадах. Українські політики вважали, що все це тимчасово, під виборчу кампанію, що варто зачекати зпереговорним процесом. Однак виявилося, що списувати все на вибори й сподіватись, що антиукраїнські гасла і реакції самі собою відійдуть у минуле — докорінно неправильно. Ці гасла щоразу залишають слід. Вони поступово формують взаємні уявлення поляків про українців, а українців — про поляків. І це найбільша небезпека, яка зараз грає на руку Кремлю.

Пункт прийому українських вимушених переселенців у Центрі спорту та відпочинку в Грубешові, 1 квітня 2022 року.
Фото: Beata Zawrzel/REPORTER

Sestry: Після російської атаки в лютому 2022 року поляки продемонстрували безпрецедентну підтримку України, підставили дружнє плече. Чи відійшли в минуле дискусії навколо історії перед обличчям спільних загроз?

ВВ: На мою думку, нічого не вказує на те, що ми рухаємось у напрямку порозуміння щодо історії. 

Дійсно, після початку повномасштабного вторгнення Росії на територію України ми всі стали свідками унікальної підтримки з боку польського суспільства. Коли президент Анджей Дуда приїжджав до Києва, його оплесками вітали у Верховній Раді. Однак у питаннях політики національної пам’яті, на мою думку, за цей період не відбулося жодних суттєвих зрушень. Навпаки, були досить різкі заяви з боку минулої польської влади щодо історичних постатей України.  

Я бачу певний зв’язок між економічними протестами, які спостерігаємо зараз, і спекулюванням політиків на болючих епізодах спільної історії. Як результат, в польському суспільстві назріли небезпечні для самої Польщі та для безпеки обох наших країн настрої

Приклад — нещодавній інцидент з вивішеним плакатом із закликом до Путіна «розібратися з Україною, Брюсселем, і з польським урядом». Для українців це спрацювало як «тригер» — нагадування про те, що ми вже переживали: коли в Україні виходили різного роду проросійські сили з гаслами «Путин, введи войска!». Для абсолютної більшості українців було прикро й боляче, що подібні речі можуть відбуватися в країні, яку ми вважали головною союзницею у протистоянні з агресором. 

Тим більше, що Польща для нас — це приклад успішного подолання комуністичного минулого, де будь-які прокомуністичні заяви та спроби «вибілювати» комуністичне минуле — неприпустимі, на відміну від інших посткомуністичних країн. І тепер ми бачимо, що дехто вже забуває про злочини комунізму і вважає нормальним використання червоного прапора. Знаєте, що до цього призвело? Безвідповідальність деяких польських політиків, які роками системно заміняли контекст Катині, ключовий в історичному минулому польського суспільства, — контекстом Волині. Саме пам’ять про Катинь наприкінці 80-х – початку 90-х років сприяла відновленню демократичної Польщі. Зараз це забувається, і це — дуже тривожний симптом. Звісно, згаданий банер може бути справою рук марґінального шаленця. Тішить, що є реакція польської поліції, відкрито кримінальну справу. Але сам факт появи таких гасел — бентежить. 

Візит прем'єр-міністра Польщі Дональда Туска в Україну. Київ, 22 січня 2024 року.
Фото: Офіційна інтернет-представництво Президента України

Sestry: Історію вже не перепишеш. Які сценарії виходу з замкненого кола в побудові надійного партнерства України і Польщі?

ВВ: Найактуальніший урок, який ми можемо зараз винести з польсько-українського конфлікту — це те, що ним користується Росія. 

Політики не можуть бути головними речниками минулого. Їм є про що зараз говорити — про сьогодення, про політичні, економічні проблеми.

Як мені здається, частина польського політикуму може вбачати загрозу в історичному діалозі. Бо коли ця тема потрапляє у більш глибокі дискусії між істориками, — вона перестає бути матеріалом для маніпуляцій

Можливо, варто говорити про мораторій на радикальні історичні оцінки в політиці двох країн. Політика повинна сприяти побудові простору для порозуміння з обох боків. 

Sestry: Історію використовують як зброю передусім росіяни. Тут варто згадати нещодавнє інтерв’ю Путіна американському журналісту Такеру Карлсону, під час якого було спотворено багато історичних фактів. З цього приводу МЗС Польщі навіть опублікувало заяву щодо 10 міфів — тобто випадків брехні — Путіна про Польщу та Україну.

ВВ: Дійсно, щонайменше чверть сказаного Путіним — псевдоісторія. Путін намагається виправдовувати свої дії сьогодні через пседво-посилання на минуле. Наприклад, поширюючи міф про те, що України як такої — ніколи не існувало. Він докладає колосальних зусиль до переписування історії. Цими міфами, на жаль, живуть не лише в Росії, вони знаходять відгук й на Заході — адже людину, не заглиблену в контекст, легше дизінормувати. Так чи інакше, варто пам'ятати, що уся так звана харизма Путіна побудована на брехні.

Sestry: На які позитивні моменти в спільній польсько-українській історії потрібно спиратися українцям і полякам, щоб протистояти спробам нас посварити?

ВВ: В нашій спільній історії є багато моментів, які демонструють головне: коли українці та поляки об’єднуються — вони здатні чинити спротив спільному ворогу, навіть потужному. 

В роки тієї ж Другої світової війни, після кривавого польсько-українського конфлікту, який є болісним для обох наших держав, учасники цього конфлікту — польські й українські підпільники — зрозуміли, що заради виживання вони мусять припинити сутички і простягнути один одному руки. Пізніше відбувались потужні спільні акції українського та польського підпілля проти російських окупантів. Таким епізодом стала подія у польському містечку Грубешів, на сході Польщі, коли учасники українського і польського підпілля  спільно провели переможну операцію проти комуністичних збройних сил. Мені здається, це неймовірно важлива сторінка історії, яка абсолютно не висвітлюється на суспільно-політичному рівні. У 2015-му вийшла моя стаття про «українсько-польську мрію». Я дуже хотів би, щоб у Грубешові, який під час російсько-української війни став місцем, де знайшли прихисток десятки тисяч українських воєнних мігрантів, президенти України і Польщі спільно відкрили монумент у пам'ять про події більш давньої історії, яка демонструє, яким потужним може бути наш союз проти спільного ворога. 

Хотілося б, щоб у наш час, на відміну від ХХ сторіччя, це єднання навколо однієї цілі відбулося — поки ще не запізно.

Акція "Марш підтримки України" під стінами посольства РФ у 2-гу річницю вторгнення Росії в україну. Варшава, 24 лютого 2024 року.
Фото: Paweł Wodzyński/East News

No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Напередодні 9 травня Росія активізувала пропаганду в країнах глобального півдня: в Індонезії, ПАР, Індії, Китаї. Наприклад, за інформацією Центру протидії дезінформації при РНБО, телеканал RT спільно з «Русскім домом» у Джакарті організували показ радянського фільму «Летять журавлі» з індонезійськими субтитрами. Захід відбувся в межах проєкту «Спільна перемога» — в рамках якого в десяти країнах планують розмістити в публічному просторі інформаційні банери з фотографіями місцевих ветеранів, які нібито воювали разом із солдатами СРСР, що супроводжуються текстами вдячності за «спільну перемогу». Кремлівські «святкування» дістались навіть Генасамблеї ООН. Там 6 травня хор Турецького співав радянські пісні, зокрема, хіт Кобзона «День победы». Що примітно, про цей концерт стало відомо з соцмереж російських гастролерів, а от керівництво ООН про нього змовчало. Подібні акції — частина масштабної кампанії Кремля, де Росія намагається використати культ «Дня Перемоги» для максимального поширення закордоном своєї пропаганди та фальсифікованої історії.

Як змінились ці наративи за час повномасштабної війни? Наскільки масовані російські кампанії «9 травня»? Як реагують в Європі? Чи довго ще Кремль зможе розносити світом культ «побєдобєсія» і як руйнувати міфи російської пропаганди?

Культ «Великої Перемоги»: етапи трансформації

Загалом, культ «Великої Перемоги», створений за час правління Путіна — це ключова підвалина рашизму, тобто сучасної ідеології Кремля. Месіанський міф про те, що Росія нібито самотужки перемогла нацизм, виправдовує імперські зазіхання Москви на суверенітет інших держав. Мовляв, якщо Росія врятувала світ від коричневої чуми у ХХ столітті, значить вона має «історичне» право диктувати свою волю іншим державам у ХХІ столітті, пояснює експерт Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки Максим Віхров:

— В контексті агресії проти України загальний наратив Кремля такий: «Війна проти України — це продовження священної війни з фашизмом, яку Росія почала у 1941 році». Цей наратив залишається практично незмінним з 2014 року. Хіба що з 2022 року риторика Кремля стала ще більш агресивною.

Важливо зазначити, що облудні звинувачення у «фашизмі/ нацизмі» є частиною геноцидної риторики Москви щодо України і українців

При цьому, зауважує Максим Віхров, в словнику російської пропаганди слова «фашизм», «нацизм» позбавлені первісного значення. Якщо Москва затаврувала якусь державу чи народ «фашистськими», значить вони нібито не мають права на існування і проти них можна чинити будь-які злочини:

— Буча, Ізюм, Маріуполь, Бахмут — все це для рашистів є «справедливим покаранням фашистів». Наратив про «український фашизм» активно використовується російськими спецслужбами в інформаційних операціях проти України: для дискредитації вищого військово-політичного керівництва, Сил Оборони, урядових політик тощо. З одного боку, Москва прагне у такий спосіб підірвати міжнародну підтримку України, а з іншого — дестабілізувати Україну зсередини. 

Сам термін «Великая Отечественная война», який Росія використовує на позначення  Другої світової війни — пропагандистський, адже він означає, що СРСР визволив виключно народи Центральної та Східної Європи, а сама війна була перемогою СРСР, незважаючи на величезні втрати, яких зазнала країна, зауважує директорка програми «Демократія та громадянське суспільство», старша аналітикиня польського Інституту суспільних відносин Соня Горонзяк (Dr Sonia Horonziak). Більше того, навесні 2014 року російська Дума ухвалила закон про пам'ять, який має захистити історичну пам'ять у путінській Росії, запровадивши кримінальну відповідальність, серед іншого, за заперечення «фактів», пов'язаних з діями Червоної армії під час війни або за неповагу до «днів військової слави Росії». Тому День Перемоги, 9 травня, пояснює Соня Горонзяк, має особливе значення для втілення історичної політики Росії:

— Такий підхід є нечуваним в інших країнах, хіба ще в деяких колишніх радянських республіках, таких як Білорусь. Відмова від подібної риторики стала також способом боротьби України з російською пропагандою після окупації Криму в 2014 році.

Україна відмовилася як від терміну «Велика Вітчизняна війна», так і від 9 травня як національного дня перемоги — тому в Україні, як і в багатьох західноєвропейських країнах, вшановують 8 травня

Кремль і російські державні ЗМІ постійно використовують так званий «День Перемоги», зокрема, для виправдання і глорифікації російської агресії проти України. Російські офіційні особи та державні ЗМІ проводять хибні паралелі між Другою світовою війною та повномасштабним вторгненням в Україну, стверджуючи, що російські солдати борються з нацизмом в Україні так само, як їхні діди боролися з нацистською Німеччиною, каже старша дослідниця німецького Центру моніторингу, аналізу та стратегії (CeMAS), експертка з цифрового авторитаризму та дезінформації в Інтернеті Юлія Смірнова:

— На внутрішньому рівні ці наративи використовуються для мобілізації підтримки Кремля і війни проти України, а також для створення відчуття загрози, від якої Росія нібито захищається. На міжнародному рівні Кремль намагається зобразити Росію як антифашистську силу, яка нібито зацікавлена в мирі та справедливому світовому порядку. 

Росія ширить культ «Великої Перемоги». Фото: KIRILL KUDRYAVTSEV/AFP/East News

Після анексії Криму і особливо з початком повномасштабного вторгнення в Україну російські державні ЗМІ використовували зображення «Дня Перемоги» на окупованих територіях України для посилення пропагандистського наративу про «денацифікацію» і стверджували, що люди на цих територіях вітають окупаційні сили як визволителів і що їм українська влада нібито забороняла їм святкувати цей день. Цікаво також аналізувати, як змінилась російська риторика після перемоги Трампа, продовжує Юлія Смірнова: 

— Після інавгурації Дональда Трампа на посаді президента США в офіційних виданнях і державних ЗМІ з'явився наратив про війну «США та Росії, які знову об'єдналися проти фашизму». У квітні 2025 року російська розвідувальна служба СВР опублікувала статтю «Єврофашизм, як і 80 років тому, є спільним ворогом Москви і Вашингтона», в якій порівнювала Європу і Україну з нацистською Німеччиною.

Масштаби та цілі російського інформаційного впливу 

Після початку повномасштабної війни позиції Росії у країнах Заходу дуже сильно похитнулися — саме тому у Кремлі стали волати про скасування російської культури, але Росія робить все, щоб повернутись в публічний простір Заходу, наголошує експерт Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки Максим Віхров: 

— І 80-та річниця завершення Другої світової — зручна нагода спробувати вийти з ізоляції. Мовляв, це не про путінську Росію, а про пам’ять, про подвиг тих, хто воював проти нацизму. Тобто йдеться про маніпуляцію контекстами, які, наприклад, у США можуть не розуміти і не відчувати. 

Саме тому, наполягає експерт, Україна повинна дуже чітко і голосно артикулювати своє знання про те, що таке рашизм і як Москва маніпулює пам’яттю про Другу світову війну:

— Ніхто краще за нас цього не знає, бо ми мали сумну нагоду спостерігати це зло зблизька і з 2014 року ведемо безпосередній «контактний» бій з ним. 

Пропагандистські кампанії організовують місцеві координатори, які, як правило, формально не пов'язані з російською державою, але підтримують з нею неформальні зв'язки, розповідає старша дослідниця німецького Центру моніторингу, аналізу та стратегії (CeMAS) Юлія Смірнова:

— Координаторів з різних країн регулярно запрошують до Москви. Наприклад, у квітні цього року координаторів «Безсмертного полку» з 52 країн зібрали в Москві на міжнародний форум, де вони могли узгодити свої дії один з одним і з російськими «експертами», в тому числі з пропагандистського ЗМІ Russia Today. Іспанська координаторка «Безсмертного полку» Вікторія Самойлова взяла участь у заході з Путіним. 

«Безсмертний полк» спочатку починався як низовий рух пам’яті в Росії, нагадує Юлія Смірнова, але держава його захопила і використала для поширення державної пропаганди навколо пам'яті про Другу світову війну:

— Однією з цілей подібних кампаній за кордоном є мобілізація росіян, які там проживають, а з іншого боку — вони створюють враження широкого масового проросійського руху.

Група підтримки російських наративів

Візити європейських лідерів до Москви 9 травня в той час, коли Росія веде повномасштабну війну проти України — неприйнятні, заявив польський прем’єр Дональд Туск. З його слів, лідери Китаю чи Бразилії можуть мати інші погляди на історію та сьогодення, але жоден європеєць не може вдавати, що не бачить, де таїться загроза і як важливо зберегти солідарність та європейську спільноту.

Раніше на неприпустимості участі європейських очільників у російських святкуваннях 9 травня наголошувала головна дипломатка ЄС Кая Каллас. З європейців путінський «День Победы» особисто зголосились підтримати президент Сербії Олександр Вучич та прем’єр Словаччини Роберт Фіцо.

А втім, коло споживачів російських месседжів в Європі значно ширше — переважно ці наративи знаходять відгук у політиків і ширшої аудиторії з уже існуючими прокремлівськими поглядами, каже старша дослідниця німецького Центру моніторингу, аналізу та стратегії (CeMAS) Юлія Смірнова:

— У Німеччині політики з партії BSW (Альянс Сари Вагенкнехт) нещодавно публічно говорили про «історичну відповідальність» Німеччини перед Росією та критикували рекомендацію Міністерства закордонних справ Німеччини не запрошувати цьогоріч офіційних представників Росії та Білорусі на заходи з вшанування пам'яті про Другу світову війну. Їхні заяви підтримувала німецькомовна версія телеканалу Russia Today.

Росія готується до 80-річчя перемоги у Другій Світовій війні. Фото: ANGELOS TZORTZINIS/AFP/East News

Стратегії політиків визначаються їхніми власними політичними інтересами. Тому це питання насправді про їхніх виборців — про їхню чутливість до російських наративів, вважає експерт Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки Максим Віхров. І тут Москва веде масштабну і агресивну боротьбу за розум мешканців країн Європи: 

— Мета Росії — дестабілізувати і врешті зруйнувати Європейський Союз, а також НАТО. І для цього Москва активно підігрує різноманітним популістським силам у Європі, аж до прямих втручань у виборчі процеси. Зовсім не обов’язково йдеться про пряму рекламу «русского міра» — акцент робиться на розпалюванні невдоволення «диктатом Брюсселя», «засиллям мігрантів».

Також важливою темою для інформаційних атак є Україна: мовляв, чому гроші наших платників податків йдуть на фінансування війни, в якій ще невідомо, хто жертва, а хто агресор

Росія експлуатує страхи перед ескалацією: нібито ЄС, підтримуючи Україну, ризикує втягнути держави Європи у прямий збройний конфлікт з РФ. Тобто йдеться про класичну операцію із дестабілізації, підсумовує Максим Віхров.

Живучий культ «Победы»

Враховуючи увесь цей контекст, не дивно, що метою сучасної російської пропаганди є підтримка та посилення в інших країнах сприйняття Росії як країни-переможниці та «рятівниці» інших народів, каже директорка програми «Демократія та громадянське суспільство», старша аналітикиня польського Інституту суспільних відносин Соня Горонзяк:

—  Це риторика сили та боргу, який, на думку Росії, повинні відчувати інші країни — особливо Україна — перед її нинішньою агресією. Саме тому всі дії, як правові — з 2014 року українська політика у сфері пам'яті спрямована насамперед на боротьбу з цими історичними викривленнями, так і інформаційні — мають посилювати кампанію про факти, про реальну участь і про реальні дії Червоної армії та СРСР у Другій світовій війні.

Якщо йдеться про внутрішні російські справи, то там тема Другої світової війни може експлуатуватися ще дуже довго, аналізує експерт Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки Максим Віхров:

— Свого часу все починалося із реконструкції брєжнєвського культу «Великої Вітчизняної війни», але сьогодні «побєдобєсіє» — це вже інше явище. Воно дуже близьке до своєрідної громадянської релігії, а релігійні вірування не можуть бути спростовані раціональними аргументами. До того ж, «побєдобєсіє» сучасного зразка — це не так про Другу світову війну, як про імперську манію величі. Колись всі ці почуття відливалися у концепцію Росії-захисниці православ’я, потім — у Росію-провідницю людства у світле комуністичне майбутнє.

Тепер Росія нап’ялила на себе шати рятівниці людства від нацизму

Зупинити це можна лише, коли Росія буде деколонізована, і те, що від неї залишиться, переосмислить своє місце і призначення у світі, переконаний експерт, так само, як у ХХ столітті це змусили зробити Німеччину:

— А до того часу ми можемо скільки завгодно спростосувати міфи про Другу світову війну, але на російську масову свідомість це не вплине. 

А от що стосується міжнародного виміру, продовжує Максим Віхров, тут все виглядає оптимістичніше. Наприклад, на Україну ця пропаганда вже не впливає — за винятком зовсім маргінальних груп, які не здатні впливати на життя країни:

— Західні країни також мають своє усталене розуміння Другої світової війни, свою модель пам’яті, яку Москва не здатна змінити. Навіть країни, які певною мірою сприймають російські наративи, мають досить стійкий імунітет до «побєдобєсія».

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

20
хв

Культ перемоги без кордонів: як росіяни перетворили 9 травня на інструмент глобального впливу

Катерина Трифоненко

Позиція Києва в цьому питанні непорушна — Україна не визнає юридично окупацію Криму. Як наголошує український президент, це територія народу України: «Ми не маємо про що говорити на цю тему — це поза нашою Конституцією». 25 квітня агентство Reuters опублікувало повний текст американських пропозицій про припинення російсько-української війни, які представив спецпосланець Трампа Стів Віткофф у Парижі. У цьому проєкті, зокрема, йдеться про юридичне визнання США російського контролю над анексованим українським Кримом. Чи може Трамп одноосібно легалізувати російську окупацію Криму? Чим небезпечний такий крок? Які наслідки це рішення може мати для України та світу? Яка позиція Європи?

Злам доктрини

Визнання анексії Криму стало б сейсмічним зсувом у зовнішній політиці США, ознаменувавши розрив із десятиліттями правових принципів, покликаних захищати територіальну цілісність. Стратегічно — це вкрай небезпечний прецедент, йдеться в аналізі американського Інституту Роберта Лансінга, який досліджує глобальні загрози демократії. 

Для України це означало б відверту зраду, а в НАТО та Європейському Союзі, особливо серед країн Східної Європи, такий крок сприймався б як поступка агресору й фактична капітуляція перед російською експансією, вважають американські дослідники.

Здається малоймовірним, що президент США може просто ухвалити таке рішення, прийти і сказати: «Добре, я визнаю це». Ймовірно, йому все ж знадобиться схвалення Конгресу, каже науковий співробітник Atlantic Council Пітер Дікінсон (Peter Dickinson):

— Навіть якби Америка в односторонньому порядку визнала Крим російським, я не думаю, що багато інших країн наслідували б її приклад, хіба що можливо якісь країни Африки. Я навіть не думаю, що це ж зроблять китайці або інші країни, дружні до Росії. Це дуже фундаментальне питання про недоторканність кордонів.

І я думаю, мало хто насправді готовий порушити міжнародну політику, міжнародне право — норму про те, щоб не змінювати кордони силою

Таким чином, моделює ситуацію Пітер Дікінсон, у випадку визнання де-юре російської окупації Криму, США ризикують опинитись у поганій компанії:

— Я думаю, це Північна Корея, Білорусь, Еритрея і ще пара країн-вигнанців. Але, звичайно, це Америка, тож їхні рішення мають вагу. І головне, до чого привів би такий крок — це до більш агресивних дій зі змін кордонів у світі. 

Проукраїнські активісти тримають плакати з написом «Крим+Україна = любов» під час мітингу перед будівлею кримського парламенту в Симферополі 26 лютого 2014 року. Фото: AFP/EAST NEWS

З юридичної точки зору, це була б складна ситуація, каже старший науковий співробітник Німецької ради з міжнародних відносин (DGAP) Андраш Раць (András Rácz). Конгрес, безумовно, не підтримає такий крок — однак, технічно Трамп може видати президентський указ і оголосити Крим частиною Росії або перейменувати Крим на «російський Крим» чи щось подібне:

— Де-юре, схвалення Конгресу для цього не буде необхідним. Іншими словами, є речі, які Трамп може робити в односторонньому порядку плюс є багато сірих зон щодо того, що він може, а що не може робити президентськими указами.

Проблема в тому, що навіть якщо Трамп зробить юридично спірний крок, він може бути дуже добре використаний Росією в пропагандистських цілях

Водночас, вважає Андраш Раць, президент США навряд чи зважиться руйнувати міжнародний світопорядок встановлений після 1945 та заохочувати інші країни захоплювати території військовим шляхом, зокрема, провокувати Китай на напад на Тайвань.   

Крим і міжнародне право

Складно уявити, що США можуть визнати анексію Криму. У 2018 році тодішній державний секретар Майк Помпео зробив заяву, що США не визнають претензії Росії на Крим — і ця позиція досі має значення, зауважує дослідниця програми «Демократична стійкість» в Центрі аналізу європейської політики (CEPA) Еліна Бекетова:

— Це також порушило б Будапештський меморандум 1994 року, згідно з яким США зобов’язалися поважати кордони України в обмін на відмову України від ядерної зброї. Це порушило б Конституцію України — адже Крим є частиною України. І згідно з українським законодавством, жоден президент не може віддати Крим — для цього потрібні зміни до Конституції, які вимагають двох голосувань у парламенті і висновків Конституційного Суду на його відповідність Конституції.

Це навряд чи станеться, особливо під час воєнного стану, коли такі зміни взагалі не дозволені. Ну, і з політичної точки зору, це б було неприпустимо для будь-якого президента України і складу Верховної ради

Переважна більшість західних країн, зокрема ЄС, Канада, Велика Британія, Японія, ще з 2014 року чітко заявили, що анексія Криму є незаконною і не визнають його російським, наголошує Еліна Бекетова. Ця позиція закріплена в численних резолюціях ООН, відтак визнання Криму російським означало б, що світ погоджується з тим, що території можна анексувати силою.

Трамп заявив, що Крим «залишиться з Росією». Фото: ОПУ

Найімовірніше, Європейський Союз спробує запровадити санкції проти будь-яких країн, які визнають Крим російським, вважає старший науковий співробітник Німецької ради з міжнародних відносин (DGAP) Андраш Раць:

— Я не впевнений, чи вплине це на США, але на будь-які інші країни — безумовно. Питання полягатиме в тому, чи вдасться досягти єдності всередині ЄС для запровадження таких санкцій, зважаючи на можливе вето Угорщини. У цьому конкретному випадку я не думаю, що Словаччина накладе вето на запровадження таких санкцій, зважаючи на власне неспокійне минуле та територіальні конфлікти. З тих же причин Братислава не визнала і Косово. Отже, в рамках ЄС я б очікував проблем лише від Угорщини.

Євросоюз ніколи не визнає Крим російським, заявила в інтерв’ю Financial Times головна дипломатка ЄС Кая Каллас: «Не можу говорити за США й передбачати їхні дії, але в Європі ми неодноразово заявляли, що Крим — це Україна». 

«Ніхто не просить Зеленського визнати Крим російською територією, — написав у мережі Truth Social Дональд Трамп, — але якщо він хоче Крим, то чому вони не боролися за нього одинадцять років тому, коли він був переданий Росії без жодного пострілу?». Трамп вважає, що непоступливість України в цьому питанні шкодить мирним зусиллям США. Відповідальність за окупацію українського півострова росіянами Трамп покладає на свого попередника — Обаму та водночас не бачить нині військового шляху деокупації Криму. 

Україна дійсно не має достатньо зброї, щоб повернути собі контроль над окупованим Кримом, а втім, світ має різні можливості тиску на Росію, щоб обговорювати територіальні питання, переконаний Володимир Зеленський.

Ризикований прецедент

Росія ніколи не допустить повернення України до кордонів 1991 року, таке 1 травня заявив Сергій Лавров. Мовляв, зусилля України і її західних союзників марні і безпідставні — цитує свого очільника пресслужба російського МЗС. 

Безумовно, Росія буде натхненна вірою в те, що вона зможе в кінцевому підсумку отримати визнання за усі акти агресії в Україні та інших країнах, міркує науковий співробітник Atlantic Council Пітер Дікінсон:

— Наприклад, кордони Росії з Казахстаном — це територія, на яку зазіхає Росія, російські пропагандисти часто говорять про можливе повернення частини цієї території. Це одна з областей. Також, можливо, вони дивитимуться на країни Балтії тощо. Але крім Росії, по всьому світу існує мільйон і одна прикордонна суперечка. Тож багато країн подумають: гаразд, може, нам теж трохи зачекати, а потім з часом отримаємо це світове визнання.

Це відкрило б скриньку Пандори

Якщо дозволити легалізувати анексію — з часом це може стати нормою, застерігає дослідниця програми «Демократична стійкість» в Центрі аналізу європейської політики (CEPA) Еліна Бекетова:

 — Що поставлено на карту для Європи та США?
На прикладі Криму видно: півострів було анексовано й перетворено на військову базу. Через вісім років з нього розпочали атаки на Україну. Тобто довготривале використання території Росією має ще серйозніші наслідки — сприяє мілітаризації й подальшій агресії. Коли Україна контролює власну територію — європейський континент стає безпечнішим. 

Коли Крим під контролем Росії — зростає ризик нових вторгнень, резюмує Еліна Бекетова. У 2022 році Україна не була близькою до вступу в НАТО, але Росія все одно напала — що доводить: нейтралітет не гарантує безпеки, а наслідки виходять далеко за межі України.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

20
хв

Кримський прецедент: як легалізація окупації може вплинути на міжнародне право та безпеку

Катерина Трифоненко

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Табличка на стіні Народного дому каже: «Немає незалежної України без незалежної Польщі, немає незалежної Польщі без незалежної України»

Ексклюзив
20
хв

Психіатр Кшиштоф Станішевський: «Часто бачу в дітях біженців вражаючу внутрішню силу. Вони емоційно зріліші за своїх іноземних однолітків»

Ексклюзив
20
хв

Зенон Войтас: «Військові кажуть, що якщо Україна впаде, то противниками вже будуть не росіяни, а українці»

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress