Нещодавно в одній з груп «наші в Польщі» я наштовхнулася на повідомлення про продаж готового бізнесу під кафе. Власниця запостила чарівні фото стильного інтер’єру, в який захотілося поринути, й стало шкода, що заклад закрився, навіть не відкрившись. У коментарях посипалися питання, чому продається кафе, жінка прокоментувала, що не розрахувала видатки в бізнес-плані. І їй банально бракує грошей, щоб відкритися, хоча ремонт вже зроблено.
Раніше я чула історії про закриття кав’ярень від моїх знайомих: художників з Катовіц та письменниці з Вроцлава, але там були об’єктивні причини — епідемія ковіду. Захотілося дослідити цю тему, і я знайшла два успішні кафе-бізнеси українців у Польщі, власники яких погодилися поділитися своїми вдалими кроками та невдачами.
Спілкування понад усе
Близько року тому на мапі Катовіце з’явився заклад Szczęście istnieje («Щастя існує»), який вже став для місцевих і туристів одним з улюблених місць. Всередині можна почути не лише українську та польську мови: мультикультурний простір об’єднав креативних людей різних національностей з різними хобі. А сама власниця закладу Дар’я Рудик знає крім української ще п’ять мов: польську, англійську, турецьку, іспанську та китайську.
— Ми хотіли створити не просто кав’ярню, а ком’юніті, — пояснює Дар’я Рудик. — Простір, де будуть різні клуби, події, заходи. Наприклад, поліглот-зустріч, літературні вечори, жіночі й бізнес-клуби тощо. Тобто ми пропонуємо не лише каву та їжу, а передусім спілкування та спосіб зав’язати цікаві й корисні контакти.
Почніть з низів
Дар’я походить з багатодітної родини. У батьків 8 дітей, і 7 з них мають власні справи — хист до підприємництва дітям прищепила мама, яка не тільки їх виховувала, але й мала велике швейне підприємство на Вінниччині, експортувала товари за кордон, була зіркою телебачення. Без допомоги тата теж було б вкрай важко вести сімейний бізнес.
Так само як тато для мами, для Дар’ї є опорою її чоловік. Без його фінансової підтримки реалізувати подібний проєкт було б набагато складніше.
— Мій чоловік моряк, — каже Дар’я, — і ми думали, що оскільки нам важко на відстані, ми повинні щось разом створити на суші. Досвіду у нас не було. А це великий мінус, коли ти відкриваєш кав’ярню без досвіду, адже твої помилки коштують тобі чимало грошей.
Нам пощастило, що у нас була фінансова подушка і декілька людей позичили нам гроші. Якби не це, ми б дійшли до якогось етапу в ремонті — і довелося б продати бізнес.
Якщо хочеш відкрити кав’ярню, варто попрацювати в іншій кав’ярні менеджером навіть безкоштовно
Хоча знаю немало людей, які довго працюють у цій сфері і не хочуть мати власну кав’ярню. Тому що це хвилювання 24/7. Це багатозадачність. Потрібно швидко переключатися з одного завдання на інше, але при цьому встигати закінчувати попереднє.
Бізнес-план родина теж писала без досвіду:
— Ми розписали його на 30 000 доларів, насправді проєкт нам коштував набагато більше. Треба розраховувати мінімум 1000 доларів на 1 кв метр. Це я почула від підприємиці, у якої мережа кав’ярень в Польщі. Дешевше буде тільки якщо у вас все секонд-хенд. У нас не вистачило грошей на техніку, посуд ми купували дешевий, аби лише відкритися. Кавовий апарат ми орендуємо. Дякуючи тому, що чоловік має таку роботу (йому довелося взяти 2 контракти, щоб закрити наші борги), ми змогли подолати труднощі, які спіткали нас на початку.
Від закриття врятував кризовий менеджер
Треба бути готовим, що спочатку вас не чекатимуть високі прибутки, а при неправильному плануванні ви можете навіть вийти в мінус.
— У нас був період, коли ми мали мінус 6000 злотих щомісяця. При розрахунках ми користувалися українським мисленням у плані ціноутворення. Але в Польщі інші правила: плата працівників оплачується високо. А у нас на початку було багато працівників на умові о праці (взагалі у мене працюють і поляки, і українці). Я бачила цінність цих людей і знаю, що вони чекали на карту побиту, їм це було потрібно. Тоді ще не розуміла, що коли працівники становлять 50% витрат — це забагато. Зараз у мене 30% і це легше.
Друга проблема — низькі ціни на їжу. Дар’я згадує, що на початку їй самі клієнти ніби підказували: «Мені у вас все подобається, особливо ціни».
— А ще кухарі все робили на око, тоді як продукти важливо зважувати, — додає підприємиця. — Треба все робити згідно з технологічною картою. Якщо раніше у мене на закупівлю продуктів йшло мінімум 30 000, зараз я вкладаюся в 17 000.
Але вся ця мудра інформація не впала з неба. Дар’ї довелося звернутися до спеціаліста:
— Я робила ексель-таблиці, статистику, — каже Дар’я, — але через відсутність досвіду в кризовому аналізі проєкту не знала, з чого почати зміни. І тоді я замовила послуги кризової менеджерки, яка допомогла в створенні нового меню. Все було розраховано до копієчки. Вона відмінно розробила технологічну карту: собівартість, націнка, маржа... І вже в грудні минулого року я вийшла в плюс.
Людей потрібно звільняти так, щоб вони відчували себе щасливими
Також потребувала оптимізації кількість працівників:
— У нас було двоє бариста і двоє кухарів, — ділиться Дар’я. — Зараз я залишила по одному. Так, для працівників збільшилося роботи, але, як виявилося, вони можуть виконувати такий обсяг без шкоди для себе і мого бізнесу. Бариста робить каву і миє посуд. На жаль, лише таким чином можна вижити власнику, який інвестував чимало грошей у цю справу.
Дар’я впевнена, що до працівників потрібно ставитися з повагою — навіть до тих, яких збираєшся звільнити.
— Коли людина не справляється, з нею доводиться прощатися. Іноді приходять люди і ти не одразу бачиш, що вони не зовсім підходять для цієї роботи, вони неохайні, або недостатньо прудкі, а у нас у кафе сходи, потрібно регулярно підніматися ними та спускатися. Мені на початку було дуже важко звільняти людей. Зараз я навчилася.
Не можна прямо говорити людині: ти не підходиш на роль бариста, бо у тебе, приміром, бруд під нігтями. Або ти не справляєшся з обов’язками офіціантки, бо занадто повільно обслуговуєш клієнтів. З кожною людиною потрібно прощатися коректно, щоб її не образити. Адже кав’ярня називається «Щастя існує», і хочеться, щоб тут усі були щасливі. До того ж негативний відгук в Google може коштувати репутації.
Одного разу я звільнила людину так, що пізніше ми подружилися і вона приходить до нас пити каву
Я їй сказала: «Оленко, ти занадто розумна і талановита для цієї роботи. Ти тут не на своєму місці, ти повинна знайти себе в іншій діяльності. І вона пішла в CMM»…
Сьогодні у Дар’ї багато планів. В її кафе тепер можна придбати оригінально упаковану каву, на черзі продаж футболок.
Шлях від біженця до підприємця
До відкриття кав’ярні Дар’я вже 10 років жила в Польщі, навіть отримала громадянство. Я навмисно не почала статтю цією інформацією, аби ви не подумали: «Якщо вона з польським паспортом мала стільки проблем, я точно не справлюсь». Але мені дуже хочеться надихнути вас на реалізацію мрії, плюс очевидно, що атмосферних закладів у Польщі має бути більше. Тому наступною історією буде досвід біженців з окупованих Олешків.
— Ми пів року жили в окупації, — згадує Наталя Рітєва. — Бувало, по 2-3 тижні без зв’язку та інтернету сиділи, телефон можна було використовувати як ліхтарик або калькулятор. А в серпні вирішили, що потрібно їхати, бо дитину в кацапську школу я не поведу. Виїжджали через Крим, бо через Василівку обстрілювали людей і ми боялися.
Польську мову я спочатку не вчила, бо чекала деокупації, щоб повернутися додому. Але Олешки не звільнили. І стало ясно, що відкривати свою справу тепер треба в Польщі.
Якщо не знаєш, що робити — роби те, що вмієш
На Херсонщині родина мала 2 магазини: один в Олешках, другий сезонний біля моря в Лазурному, тож вирішили і тут спробувати себе в торгівлі:
— Спочатку ми хотіли займатися розливним пивом, — каже Наталя, — для цього потрібне маленьке приміщення на 20-30 квадратів. Яке ми не знайшли. Натомість знайшли інше — майже центр, поруч фабрика Шиндлера, чимало туристів, тож ми зрозуміли, що органічніше тут впишеться кав’ярня.
Далі знайшли українку, яка пече смачні «наполеони» й медовики, зробили ремонт, адже приміщення в новобудові, не було навіть туалету.
— Чоловік все робив сам. Ми ж тоді не знали, що ремонтом не обійтися. Зараз я б не шукала місце в новобудові, бо санепід до нових приміщень має дуже суворі вимоги. Ми мали відкритися ще влітку, але прийшов санепід і почалося… стеля у нас занизька, потрібно 2 туалети, а не один, кількість мийок теж не відповідала нормам... Чоловіку довелося ламати все, що він побудував, робити ремонт повторно і влаштовуватися таксистом, бо нам вже не було на що жити. Відкриття відклалося на 3 місяці.
Коли кав’ярня запрацювала, подружжя зрозуміло, що промахнулося в прорахунках. Солодощі випікали не вони, тож на одній каві було нереально покрити видатки та ще й щось заробити. Почали думати, що ще запропонувати клієнтам.
— Я часто зустрічала питання в соцмережах «Де можна посмажити м’яса?» і сама дуже сумувала за нашими шашликами. В Україні ми жили в приватному будинку, і чоловік робив на мангалі дуже смачний шашлик. І я йому кажу: подивись, скільки українців тут сумує за нашим шашликом, а ти так смачно його готуєш, давай спробуємо!
Так на мапі Кракова з’явилася шашлична під назвою Bacchus café.
На маркетинг не було грошей, але врятувало сарафанне радіо
Наталя каже, що не вклала в рекламу ні копійки, адже якщо пропонуєш унікальний продукт, він сам зробить тобі рекламу.
— Я навіть пости тільки в тих групах публікувала, модератори яких не просили за це грошей. Таргетовану рекламу в соцмережах теж не оплачувала, але наші сторінки в інстаграмі та ФБ мають вже понад 1000 підписників.
Наталя вважає, що це завдяки приязній атмосфері, яка панує в закладі. Власниця спілкується з відвідувачами, розповідає їм свою історію, цікавиться їхніми справами. І людям хочеться повертатися.
Крім замовлень безпосередньо в закладі, немало беруть навинос. Хтось бере готовий шашлик на природу, на озера, хтось замовляє додому. Продають також через мобільні додатки. Спочатку хотіли на «Глово», але для реєстрації потрібно було заплатити 400 злотих, тож відмовилися від цієї ідеї. Почали співпрацю з «Пишне». Тут вступний внесок платити не потрібно, лише 30% з продажів. Наталя каже, що через те, що у них один мангал і велика завантаженість у вихідні, вони вмикають цей додаток лише в будні.
Готую, як хотіла б удома, але шкодувала на це час
Більшість клієнтів шашличної — українці. Для поляків шашлик наразі є незвичною стравою. Але ж це лише поки не спробував... Часто приходять за рекомендаціями і залишаються вражені новизною смаку і якістю приготованого м’яса.
— Я помітила, що поляки дуже люблять цибулю, а я на шашлик кладу багато маринованої цибулі. Не раз до мене підходили й питали, за яким рецептом я її мариную. В чому секрет? Я сміюся, що немає жодного секрету, лише сіль та оцет, але в певних пропорціях. І вони брали блокнот і записували, які саме пропорції. Мені не шкода ділитися рецептами, але рецепт свого фірмового соуса я не скажу нікому!
Загалом на роботі намагаюся готувати так, як хотіла б удома, але лінувалася або шкодувала на це час. Тут я проявляю всі свої винаходи і з радістю ділюся цим з іншими. У нас тут туристичний район, куштували наш шашлик і іспанці, й італійці. Дивувалися, хвалили... Іноземці не до кінця розуміють, як це їсти, адже я подаю шашлик на лаваші, і вони думають, що це треба скручувати і кусати... Але коли подаю прибори, стає ясно, що до чого. Загалом мені хочеться, щоб наше, українське, було популярне в світі. Щоб той іспанець чи італієць, коли поїде додому і побачить там щось українське, згадав: о, я знаю цю культуру і вона класна! Пробував їжу, приготовану українцями — дуже смачно!
Поради
«Якби мала цей досвід на початку, наробила б менше помилок», — кажуть героїні публікації. Тож запам’ятаємо їхні поради:
- Читати закони. Якби Наталя розуміла, що у Польщі інший підхід до відкриття бізнесу, не відкривала б заклад в новобудові. Шукала вже обладнане місце.
- Вчити мову або найняти перекладача. На першій консультації в санепід Наталя зрозуміла, що їхня стеля занизька, але слова інспектора «це можна узгодити» сприйняла буквально. І коли прийшла перевірка й заборонила відкриватися, стало ясно, що «узгоджує» інший орган. Було втрачено час, необхідно було все кардинально переробляти.
- Низькі ціни — не гарантія успіху. Саме низькі ціни на їжу були однією з причин кризового періоду у кав’ярні Дар’ї, а Наталя розповідає, що перший раз вони підняли ціни саме за рекомендацією клієнтів. «У вас нереально смачно, але невиправдано дешево», — сказала відвідувачка. — Коли дивишся на такі ціни, не довіряєш якості... Бо хіба може свіжий салат коштувати 10 злотих?» Тепер салат у Наталі коштує 20 злотих і питань це не викликає.
- Бути готовим до того, що відкриття затягнеться мінімум на 3 місяці і мати заощадження. Як детально ви б не прораховували бізнес-план, закладіть суму на непередбачувані витрати та кризовий менеджмент.
- Ефективний маркетинг — це не тільки платна реклама. Вибудовуйте хороші взаємини з клієнтами, поважайте їхню думку. Дар’я називає своїх клієнтів гостями і вірить, що добре ставлення до кожної людини може зробити її щасливою, а Наталя не шкодує часу, аби запитати постійного відвідувача, як сьогодні його справи.
Фотографії з приватного архіву героїнь
Засновниця та головна редакторка видавництва "Час Змін Інформ", співзасновниця благодійного фонду "Час Змін", фронтова волонтерка, журналістка, друкувалася в українських та польських газетах, зокрема, "Dziennik Zachodni" та "Gazeta Wyborcza". Членкиня Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Тараса Шевченка, організаторка культурних подій, фестивалів, білоцерківських "Парадів Вишиванок".
У Катовіце створила українську бібліотеку, проводить літературні читання, організовує зустрічі з українськими письменниками. Лауреатка Білоцерківської міської літературно-мистецької премії ім. М.Вінграновського. Отримала медаль «За сприяння Збройним Силам України», а також нагороду Visa Everywhere Pioneer 20 — відзнаку за досягнення жінок-біженок, які мешкають в Європі та мають значний вплив у своїх нових спільнотах.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
