Ексклюзив
20
хв

Вибори у Польщі: чого очікувати Україні

15 жовтня у Польщі парламентські вибори. Хто ключові гравці? Як наближення виборів впливає на загострення українських питань? Що зміниться у польській політиці щодо України?

Андріана Стахів

Лідер партії «Право і справедливість» Ярослав Качинський під час передвиборчого виступу у Кракові. Фото: Przemek Wierzchowski / REPORTER

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Відповіді на ці питання — у статті сайту «Еспресо», яку Sestry публікують на умовах партнерства.

Як відбуваються парламентські вибори у Польщі: сейм та сенат, розподіл відсотків

У неділю, 15 жовтня, уся Польща вирушить до виборчих дільниць: обиратимуть нових депутатів та сенаторів, які формуватимуть уряд. Тут варто відзначити, що парламент відіграє провідну роль у розподілі державної влади у країні. Тому ці вибори можна назвати визначальними для подальшої діяльності всієї Польщі.

Поляки обирають представників до Сенату (верхня палата) та Сейму (нижня палата), а це відповідно 100 та 460 народних обранців. Власне, функція Сенату у цій владній структурі — стабілізувати політичну ситуацію, натомість формують уряд та змінюють закони саме представники Сейму, потрапити до якого партії можуть, набравши 5% голосів, а партійні блоки — 8%. Проте тут важливим нюансом є те, що кількість отриманих відсотків на виборах не дорівнює кількості відсотків у самому парламенті.

Вирішальним моментом для формування уряду є створення коаліції за участі мінімум 231 депутата. Саме із членів цієї коаліції обирають прем’єр-міністра, який запрошує до роботи команду міністрів. Тут якраз помітна ще одна важлива відмінність від української системи: у Польщі суб'єктом права є прем’єр-міністр, а не Кабінет міністрів, як в Україні. Це фактично канцлерська система, за нею міністри — уповноважені особи прем’єр-міністра для виконання його доручень, тоді як юридична відповідальність залишається на прем’єрі.

Ключові гравці виборів 2023 року та їхнє ставлення до України

За попередніми опитуваннями та прогнозами, до польського парламенту проходять 5 партій: ПіС, Громадянська коаліція, Конфедерація, Третій шлях та Нова Лівиця. Кожна із них наразі всіма можливими способами намагається активізувати та консолідувати своїх виборців.

Правляча партія — націонал-демократична ПіС, себто «Право і Справедливість». На початку російського вторгнення її рішучість зіграла свою роль, фактично створивши приклад для решти Європи, яка слідом за поляками активно включилась у допомогу українським біженцям. Проте значною мірою ця рішучість була продиктована думкою та діями звичайних польських громадян, які без вагань відчинили для українців двері своїх домівок. ПіС прагне утриматися при владі й далі, тому докладає значних зусиль для того, аби змобілізувати свою авдиторію, зокрема і граючи на питаннях зерна, щоб поповнити її ряди фермерами. Тобто дії ПіС та політика щодо України цілком залежатимуть від настроєвих коливань її електорату — реального та потенційного.

Практично в один рівень із ПіС просувається до парламенту Громадянська платформа, вона ж основа Громадянської коаліції, яка, зокрема, включає в себе Агроунію на чолі із Міхалом Колодзейчаком — одним з ініціаторів протестів проти імпорту українського зерна. Власне за його допомогою Громадянська коаліція планує заручитися підтримкою аграріїв, адже він сам є вихідцем із цього середовища. За даними опитувань, вона фактично не поступається відсотками провладній партії. Останню акцію із мобілізації своїх прихильників опозиція провела рівно за два тижні до виборів. Це Марш мільйонів сердець, який відбувся у неділю, 1 жовтня, та зібрав у Варшаві понад мільйон поляків із різних куточків країни. Проте під час цього маршу піднімалися здебільшого внутрішні польські питання й проблемні теми: «Я хочу пообіцяти вам закінчення польсько-польської війни наступного дня після виборів. Якщо ви проженете агресора, немає сенсу воювати», — можна тут процитувати лідера коаліції Дональда Туска. Серед іншого опозиція обіцяє поновити повноцінну співпрацю із ЄС, яка дещо охолола за теперішньої влади. А для українців тут важливим є те, що лише кілька днів перед тим Туск дуже становчо і впевнено висловився на підтримку України, передовсім щодо беззаперечного продовження безпекової допомоги. Це свідчить про постійність їхньої політики, на відміну від ПіС.

Марш мільйонів сердець. Варшава, 1 жовтня 2023 року. Фото: Beata Zawrzel/REPORTER

Ще однією прохідною партією наразі виглядає Третій шлях, одним із її лідерів виступає Шимон Головня. Ця партія не висловлюється різко із жодного критичного питання, залишаючись начебто посередині, не приймаючи сторону одних чи інших. Таким способом Третій шлях намагається утримати увагу різних категорій виборців, але натомість дещо губиться серед інших більш гучних конкурентів. Проте вони також активно воюють за голоси польського фермера, оскільки у складі Третього шляху є і Польська селянська партія, яка ще у 2000-х роках була єдиним представником інтересів села.

Владислав Кошиняк-Камиш разом із Шимоном Головнею з Третього шляху. Фото: Andrzej Iwanczuk/REPORTER

Нова Лівиця належить до опозиції та активно виступає проти гострих консервативних рішень ПіС. Це об’єднання різних лівих партій. Вони спільними зусиллями також набирають прохідний відсоток і можуть стати частиною майбутньої коаліції, яку сформують опозиційні партії.

Варто зазначити, що відверто антиукраїнською серед претендентів на місця у парламенті є лише ультраправа Конфедерація. Її лідер був єдиним депутатом, який не проголосував у Сеймі за резолюцію зі зверненням до ЄС і НАТО допомогти Україні у війні з Росією. Про це свідчить і їхня сьогоднішня політика, зокрема й останні заяви Славоміра Менцена щодо «ремонту» ключового аеропорту, через який прибуває зброя для України, або ж залізничних шляхів, у випадку, якщо Україна не поступиться у зерновому питанні. До речі, саме ця партія найактивніша у соцмережах. Менцен записує короткі відео для Tik Tok, постійно публікує щось у Facebook та не менш жваво використовує для просування своєї політики Youtube. Проте лайки у соціальних мережах далеко не завжди перетворюються у голоси на виборах.

Зерно, біженці та безпекова складова: як наближення виборів впливає на загострення українських питань

Виборчі кампанії розгойдують політичну ситуацію у будь-якому суспільстві, тож Польща — не виключення. А, як відомо, збурювати громадськість легше гострими питаннями. Теми українських біженців та зерна для поляків сьогодні перебувають саме серед гострих. Тому лунають гучні передвиборчі заяви, дещо змінилися і настрої самих поляків, на чому вдало грають політики.

«Настрої вже погіршились. І ставлення, це відчувається. Це і об'єктивні речі — такі, як втома поляків від того, що діється, і втомленість від війни, від економічної кризи. І загальні трохи депресивні настрої в поляків, бо життя погіршилося, — зазначає для Еспресо політтехнолог, член правління Polish Public Relations Association Михайло Красюк. – Не критично, але певна ерозія є».

І в той час, як зернове питання цілком ймовірно відійде на другий план та знайде певні консенсуси, тема біженців залишатиметься ключовою в українському питанні на польській політичній сцені. Наразі її активно розкручує Конфедерація, підігріваючи у мережах думку своїх прихильників. Тим часом конкретні дії у цій сфері цілком залежатимуть від результатів виборів та створеної коаліції. А їх спрогнозувати поки що складно. Попри це, за попередніми прогнозами, більш ніж реально, що частина допомоги чи пільг для українців можуть не бути продовженими. Власне не скасованими, а просто не продовженими.

Разом із тим безпекова тема, а саме подальше постачання зброї для України та навчання українських військових, не ставиться під сумнів з огляду на постійну участь у цьому процесі НАТО та ЄС. Тут не говорить про припинення підтримки навіть затята Конфедерація, а вже решта політичних партій демонструють її у достатній мірі.

«Безпекова допомога пов'язана із присутністю НАТО, стратегією НАТО і американською підтримкою, — пояснює Еспресо депутат другої й третьої каденції Польського сейму, громадський діяч, історик Мирослав Чех. — Це пов’язано із безпекою України, але воно прямо корелюється із безпекою Польщі».

Святкування Дня Незалежності України у Гданську. Фото: Wojciech Stróżyk/REPORTER

Чого очікувати від результатів: що може змінитися в польській політиці щодо України

Звісно все виглядає так, що для України існують кращі та гірші варіанти результатів виборів у Польщі. Найімовірнішими серед них є три шляхи формування переможцями парламенту, які залежатимуть від набраного відсотка голосів.

Перший варіант — це той, коли ПіС візьме абсолютну більшість і проведе уряд через парламент самостійно. У цьому варіанті гостре питання зерна потрохи зійде на маргінеси, але залишиться питання вступу України до ЄС. Що ж до політики, то вона коливатиметься разом із настроями суспільства.

Другий варіант — коли відносну більшість візьме Платформа і отримає шанс утворити коаліцію з Новою Лівицею та Третім шляхом. Відповідно тут постійна та непохитна позиція Туска відома, підтримка України не зміниться.

І є третій варіант — коли ПіС візьме відносну більшість, але не отримає в Сеймі абсолютної більшості, за законом право спробувати створити уряд отримує партія, яка виграла вибори. Щоб скористатися цим шансом, ПіС домовлятиметься із Конфедерацією. Як підкреслює Михайло Красюк, цей варіант для України є найгіршим: «У світоглядних питаннях у них різниці немає. Тому я боюся, якщо вони почнуть домовлятися, то якраз компромісом буде підтримка України. Тому якщо так станеться, це буде друга Угорщина. Для них питанням торгу буде Україна».

І для досягнення будь-якого із цих результатів важливу роль відіграє те, яких домовленостей вдасться досягнути у зерновому питанні.

Наближення наступних виборів

На жаль, виборча хитавиця у Польщі аж ніяк не завершиться 15 жовтня, бо її підживлюватиме наближення наступних виборів. Йдеться передовсім про місцеві, які очікуються вже за пів року і для яких тема українців також матиме наріжний характер.

«Треба розуміти, що Польща вже увійшла у період дуже довгої політичної турбулентності, – наголошує Михайло Красюк. – І ця думка, що от 15 жовтня пройдуть вибори і все заспокоїться – хибна. Нічого не заспокоїться хоча б тому, що навесні 2024 року відбудуться місцеві вибори, де українське питання також буде дуже важливим.  Оскільки саме органи місцевого самоврядування доклалися до підтримки біженців. Восени 2024 року – вибори Європарламенту, і 2025 рік — президентські вибори. Фактично із відступом у пів року будуть кілька потужних виборчих кампаній, де важливу роль займатиме тема України».

Український компонент роками був так чи інакше присутній у польських виборах, чи у питаннях історичної пам’яті, чи трудової міграції. А війна лише збільшила його можливий обсяг.

No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

«Путін хоче весь Донбас», — заявляє Трамп у розмові з Зеленським за підсумками саміту в Анкориджі. При цьому глава Білого дому фактично оголосив про зміну дипломатичного курсу  — вже не йдеться про принцип «спочатку перемир’я», а потім переговори. Натомість Трамп підтримав концепцію «мирної угоди», що збігається з позицією Кремля і дозволяє росіянам нав’язати формат: переговори на тлі активних бойових дій. Зі слів Трампа, Україна мала би погодитись на мирну угоду, бо Росія — дуже велика держава, а Україна ні.
Хто виграв від саміту на Алясці, які можливі подальші сценарії та які ризики розвитку подій, як Європі відстояти власні інтереси у світі дипломатії Трампа і Путіна — Sestry зібрали думки експертів.

Бенефіс Кремля

Зустріч виглядає як перемога для Путіна, вважає український дипломат, посол України в США (2005-2010 рр.) та у Франції (2014-2020 рр.) Олег Шамшур. На його думку, Путіну на саміті вдалося чимало, щоб продати свою нову «перемогу» російській публіці та міжнародній аудиторії — як друзям, так і ворогам. Зокрема, вийти з дипломатичної ізоляції та вчергове отримати відтермінування запровадження жорсткіших прямих і вторинних санкцій. А сама позиція Путіна при цьому залишається незмінною:

— У своїх заявах він був цинічним і лицемірним і водночас не відступав від своєї звичної аргументації на виправдання війни та наміру продовжувати агресію.

Саміт не завадив Путіну завдати десятків ударів по цивільних об’єктах в Україні та продовжити свій літній наступ

Саміт не завадив Путіну завдати ударів по цивільних об’єктах в Україні та продовжити свій літній наступ

«Путін отримав червону доріжку з Трампом, Трамп не отримав нічого», — написав в X німецький дипломат Вольфганг Ішингер, який до 2022 року очолював Мюнхенську безпекову конференцію. — «Явний рахунок 1:0 на користь Путіна — жодних нових санкцій. Для українців: нічого. Для Європи: повне розчарування».

З інтерв'ю Fox News стало зрозуміло, що на зустрічі з російським очільником йшлося про територіальні поступки й гарантії безпеки для України. З публічних оголошень — Трамп заявив, що вони з Путіним загалом погодили умови завершення війни: «Я думаю, ми близькі до фінішу». 

Про Україну і Європу без України і Європи

Попри те, що Путін не виконав жодної з попередніх вимог Трампа з припинення війни Росії проти України, він отримав зустріч, під час якої українську та європейську безпеку обговорили без участі українців і європейців, звертає увагу співдиректорка програми європейської безпеки Європейської ради закордонних відносин (ECFR) Яна Кобзова. Це ще один вигідний результат для Кремля, який вписується у путінське бачення світу, де великі держави вирішують долю менших — і це повна протилежність європейській концепції:

— Більшість європейців, особливо українців, цілком справедливо занепокоєна таким розвитком подій. Шалена дипломатична активність, телефонні дзвінки та онлайн-зустрічі протягом тижня засвідчили, що в Європі усвідомлюють високу ставку та ризики саміту. 

Та попри швидкі бонуси, які Путін уже отримав ще до його початку, зарано порівнювати ситуацію з Мюнхеном чи Ялтою

У Кремлі, ймовірно, виходять з того, що мають перевагу на полі бою, і якщо не зможуть отримати поступки дипломатичним шляхом, йтимуть в наступ в Україні, продовжує експертка:

— Але Путіну доведеться діяти обережно і якось реагувати на амбіцію Трампа стати миротворцем між Україною та Росією. Якщо Путін не проявлятиме жодної гнучкості, це може підштовхнути президента США нарешті виконати свої погрози щодо нових санкцій проти Москви та її союзників.

Гарантії безпеки та реакція Європи


Джерела CNN кажуть, що американці пропонують гарантії безпеки у форматі 5-ої статті НАТО, але без участі НАТО. Цю пропозицію Трамп нібито озвучив спершу Зеленському, а потім повторив у розмові з європейськими лідерами.

Президент Франції привітав готовність США зробити свій внесок у гарантії безпеки для України: «Будемо працювати з ними та з усіма нашими партнерами в «коаліції рішучих», з якими ми  знову зустрінемося, щоб досягти конкретного прогресу», — заявив Еммануель Макрон. Німецький канцлер Фрідріх Мерц запевнив, що Україна може і надалі розраховувати на повну підтримку Німеччини.

Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн наголосила, що сильні гарантії безпеки для України та Європи є невід’ємними для будь-якої мирної угоди. Голова європейської дипломатії Кая Каллас переконана, що Росія не має наміру припиняти війну в Україні найближчим часом, але США мають силу змусити Москву до серйозних переговорів.

«Гра за майбутнє України, безпеку Польщі та всієї Європи вступила у вирішальну фазу. Сьогодні ще очевидніше, що Росія поважає лише сильних, а Путін вкотре показав себе хитрим і безжальним гравцем. Тому збереження єдності всього Заходу має вирішальне значення», — такий висновок польського прем’єра Дональда Туска.

За оцінкою британського прем’єра Кіра Стармера, Трамп наблизив всіх — як ніколи раніше — до завершення війни. Наступним кроком мають бути подальші переговори за участю Зеленського.

У Вашингтоні розглядають тристоронні перемовини: Трамп-Зеленський-Путін, у Кремлі заявляють, що безпосередньо такий формат на Алясці не обговорювали — у фіналі зустрічі в Анкориджі Путін публічно запропонував Трампу наступного разу зустрітися в Москві. 

Володимира Зеленського вже сьогодні, 18 серпня, чекають у Вашингтоні і, як стверджують джерела видання Axios, вже 22 серпня Трамп волів би зустрітись трьох. 

Делегація європейських політиків вирішила теж їхати 18.08 до США, щоб підтримати Володимира Зеленського. На фото: Еммануель Макрон, Урсула фон дер Ляєн, Марк Рютте, Сігеру Ісіба, Фрідріх Мерц, Скотт Бессент, Марк Карні та Володимир Зеленський під час саміту «Групи семи» (G7), Канада, 17 червня 2025 року. Фото: LUDOVIC MARIN/AFP/East News

Російські ігри в затяжні перемовини

Цілі війни Росії не змінилися від моменту її вторгнення в Україну у 2022 році. На саміті Путін чітко дав зрозуміти, що хоче спершу обговорити так звані корінні причини війни, які Кремль визначає як розширення НАТО та появу в Україні влади, яка опирається російському впливу, аналізує директор з міжнародної безпеки британського королівського об'єднаного інституту оборонних досліджень (RUSI) Ніл Мелвін. «Всеосяжна мирна угода» Путіна фактично призведе до підкорення України. 

Тепер увага зміститься на боротьбу за наступні кроки. Багато що залежатиме від дій Трампа. Путін явно прагне втягнути США у тривалі переговори, а Трамп, безперечно, і далі зацікавлений у посередництві в мирній угоді, не в останню чергу тому, що це найпростіший шлях до Нобелівської премії миру, продовжує Ніл Мелвін:

— Проте наприкінці саміту Трамп, схоже, дав зрозуміти, що тепер процес мають просувати Україна та європейці.

Якщо Путіну не вдасться втягнути Трампа у подальший цикл двосторонніх стратегічних самітів, він буде задоволений вже тим, що Трамп просто втомиться і фактично відступить

Якщо Путіну не вдасться втягнути Трампа у подальший цикл двосторонніх стратегічних самітів, він буде задоволений вже тим, що Трамп просто втомиться і фактично відступить

Постає питання: яку ж роль можуть реально відіграти європейці? Співдиректорка програми європейської безпеки Європейської ради закордонних відносин (ECFR) Яна Кобзова посилається на нещодавну аналітику ECFR, яка свідчить: яким би не було завершення війни, ЄС постраждає значно більше, ніж США. Для Європи має вирішальне значення, чи стане Україна через кілька років стабільною та процвітаючою державою, навіть якщо вона не контролюватиме всі свої території, чи погана угода перетворить її на слабку, нестабільну країну, вразливу до гібридних або прямих атак Росії:

— Сам факт, що Трамп і Путін можуть самостійно вирішити майбутнє України, а фактично й безпеку Європи, вже спонукав лідерів ЄС збільшити оборонні витрати, посилити військову допомогу Україні й активніше взаємодіяти з Трампом і його командою, щоб донести свої меседжі та червоні лінії. Останні телефонні розмови з Трампом свідчать, що їм це загалом вдалося — принаймні у короткостроковій перспективі.

Зеленський у Вашингтоні: наступні кроки

За даними Reuters, серед вимог Путіна, озвучених в ході саміту з Трампом, такі: Україна має повністю вивести війська з Донецької та Луганської областей в обмін на заморозку лінії фронту в Херсонській та Запорізькій областях. Росія нібито готова повернути окуповані райони на півночі Сумської та в північно-східній частині Харківської області. У Москві хочуть формального визнання російського суверенітету над Кримом. Проте Reuters зауважує: не зрозуміло, це означає визнання урядом США чи, наприклад, усіма західними державами й Україною. Путін також хоче скасування бодай частини санкцій проти РФ, Україна має відмовитись від вступу в НАТО за умови отримання гарантій безпеки поза Альянсом. Серед вимог — офіційний статус для російської мови в Україні та дозвіл на вільну діяльність російської православної церкви.

Позицію України в питанні виходу з Донецької і Луганської областей Зеленський озвучував неодноразово: ЗСУ не вийдуть з Донбасу. Так само неприйнятними виглядають і інші умови Путіна.

Водночас з точки зору Києва, саміт уникнув найгіршого сценарію — угоди між Трампом і Путіним за спиною України, вважає директор з міжнародної безпеки RUSI Ніл Мелвін. Тепер Зеленському потрібно не допустити, щоб Путін втягнув Трампа у серію обговорень широкої економічної та політичної програми, поступово знижуючи значущість війни в Україні у двосторонніх відносинах США та Росії:

— Зеленський вирушить до Вашингтона, щоб просувати цю ідею. Його головні завдання у понеділок в Овальному кабінеті — зміцнити рішучість Трампа залишатися залученим і переконати його посилити тиск на Путіна для реального й негайного виходу на переговори через подальші санкції та нарощування військової підтримки України.

20
хв

Післясмак Аляски: чи справді це виграш Росії і які нові пастки з'явились для України і Європи

Катерина Трифоненко
Армія, навчання, балтійське море

Більше знань, менше страху — це гасло циклу публікацій. Адже безпека — це факти, перевірена інформація та обґрунтовані аргументи. Чим більше ми знаємо, тим краще підготуємося до майбутнього.

Згідно з останнім звітом «Дослідження думки на теми, пов'язані з війною в Україні», підготовленим для Defence24 та Фонду “Stand with Ukraine”, лише кожен четвертий респондент вважає, що Росія не нападе на Польщу, а 12% вважають такий напад дуже ймовірним. Більше половини респондентів (53%) підозрюють наявність російського впливу — зокрема дезінформації та пропаганди – у польських ЗМІ. З одного боку, 57% поляків вірять, що США допомогли б Польщі в разі російської агресії, з іншого — 61% вважають, що польська армія недостатньо чисельна, а половина громадян заявляють, що витрати на оборону повинні бути збільшені. 42% поляків підтримують повернення обов'язкової військової служби, але тільки 23% заявили про готовність особисто зголоситися на захист країни; зате 69% підтримують обов'язкові військові навчання в школах.

Ці дані змушують задати питання не стільки про наші погляди, скільки про нашу готовність — практичну, емоційну та соціальну. І саме тому час почати говорити про військову безпеку не як про завдання виключно для армії, а як про виклик для всієї держави — від верхівки влади до районного клубу.

Польська оборонна стратегія — «ми не чекаємо, ми діємо» — базується на чотирьох стовпах: самостійній обороні на першому етапі загрози, стримуванні потенційного агресора, співпраці з НАТО, але без ролі пасивного очікування, та побудові соціальної стійкості — так званої тотальної стійкості.

На практиці це означає, що не буде поділу на «наших» і «ваших». У момент загрози зникають відмінності — культурні, мовні, історичні. Усі, хто живе в Польщі — поляки, українці, мігранти, резиденти — стануть на захист країни, в якій живуть, працюють і виховують дітей. І саме українці — ті, хто пройшов через пекло вторгнення — можуть бути тими, хто відреагує першими. Вони швидше розпізнають небезпеку, швидше знають, що потрібно робити, швидше допомагають іншим — бо мають досвід, який ніхто не хоче здобувати на власному досвіді. Їхня присутність — це не тягар для Польщі, а потенціал, який потрібно включити до спільної стратегії.

Як часто ми задаємо собі питання: що насправді є військовою безпекою Польщі? І що ми про неї знаємо — крім усвідомлення, що «ми маємо армію», «ми належимо до НАТО» і «ми в безпеці»?

Військова безпека — це набагато більше, ніж наявність військової техніки. Це здатність держави захищати свою територію, громадян та інституції від збройної агресії — як самостійно, так і у співпраці з союзниками

Польща, як член НАТО, користується так званою гарантією колективної оборони (стаття 5 Північноатлантичного договору). Але гарантія — це не автоматизм. Це політичний процес, що вимагає рішень, консенсусу, готовності. Тому наша національна стратегія безпеки передбачає, що в разі загрози Польща негайно захищається — власними силами, на власній території, не чекаючи сигналу з Брюсселя чи Вашингтона. Простіше кажучи: недостатньо мати сильну армію, якщо суспільство не готове до екстремальних ситуацій. А готовність не народжується з декларацій — лише з практики, освіти, організації та спільних дій.

26.03.2025 Варшава Зустріч прем'єр-міністра Дональда Туска з генеральним секретарем НАТО Марком Рютте. Ліворуч: Фото: Andrzej Iwanczuk/REPORTER

М'яка військова безпека — тобто як суспільство повинно підготувати ґрунт для реальної оборони

Не всі повинні служити в армії, але всі ми є частиною системи безпеки. В епоху гібридних загроз, дезінформаційних атак, саботажу та провокацій першими, хто реагує, є громадяни, а не генерали. Саме від людей залежить, чи збережуть вони спокій, розпізнають загрозу, допоможуть сусіду, повідомлять про інцидент або просто не дадуть собою маніпулювати.

Саме тому в Польщі був прийнятий Закон про захист населення, який у 2025 році почне реально впроваджуватися на рівні кожного воєводства. В рамках спеціальних місцевих бюджетів будуть проводитися:

  • тренінги з евакуації та першої допомоги,
  • ситуаційні навчання за участю служб та ВОТ,
  • семінари з протидії дезінформації,
  • тренінги з кризової комунікації та соціальної самоорганізації.

Це конкретні заходи, які мають навчити суспільство, як діяти, перш ніж приїдуть танки. І що важливо — ці програми повинні бути доступними також для мігрантів, у тому числі для біженців з України. Їхній досвід в організації допомоги, комунікації в умовах війни та подоланні кризи — це цінність, якою Польща повинна свідомо користуватися.

Українці в Польщі — невидима армія опору

Одним з найбільш красномовних прикладів м'якої військової безпеки є діяльність української діаспори в Польщі. З перших днів повномасштабної інвазії Росії сотні тисяч людей, які втекли від війни, знайшли тут притулок, а також поле для діяльності. Військові біженці стали не тільки бенефіціарами допомоги, але й її співорганізаторами.

Вони організовують збори для війська, пакують аптечки, купують дрони, проводять інформаційні кампанії, борються з російською пропагандою, просвічують поляків і західну громадську думку. Їхня діяльність є реальною підтримкою для української армії та держави. Без зброї, але з величезним впливом на моральний дух, логістику та суспільну свідомість.

У цьому сенсі дії українських біженців у Польщі є елементом воєнних зусиль — не менш важливим, ніж дії на фронті. Можна сказати: без форми, але на передовій.

Що означає бути в безпеці як військовий біженець?

Безпека — це не тільки відсутність фізичної загрози. Для військового біженця це також доступ до інформації, можливість інтеграції, правова та економічна стабільність і почуття спільності. Це право голосу — і можливість діяти.

Польща зіткнулася з величезним викликом — прийняти та підтримати мільйони громадян України. Від рішення уряду, через дії місцевих органів влади, до низових громадських ініціатив — вдалося побудувати унікальну систему допомоги, яку сьогодні можна вважати частиною ширшої політики національної безпеки.

Держава, яка надає біженцям не тільки дах над головою, але й інструменти для дій, збільшує свою стійкість. Суспільство, яке здатне прийняти та включити в суспільне життя людей, які постраждали від війни, стає сильнішим.

Польща є новим двигуном безпеки НАТО, і кожен, хто в ній живе, повинен хоча б трохи розуміти, яке місце займає країна в цьому альянсі

Згідно з офіційними даними, опублікованими в прес-релізі НАТО «Витрати на оборону країн НАТО (2014-2024)» (www.nato.int), у 2024 році Польща досягла того, що ще десять років тому здавалося нереальним: рівень витрат на оборону досяг 4,12% ВВП, що робить її безперечним лідером НАТО в плані відносної заангажованості в безпеку. Це більш ніж удвічі перевищує мінімальний поріг альянсу (2%) і майже вдвічі перевищує середній показник для країн НАТО в Європі та Канаді (2,02%).

Але це не тільки відсотки в таблицях Excel – це принципова зміна ролі Польщі в структурі колективної безпеки. З країни, яка «набирає обертів» і часто сприймається з побоюванням, ми стали серйозним гравцем, який не тільки отримує, але й реально забезпечує безпеку — і не тільки собі, але й усьому регіону.

Не в кредит, а напевно!

Витрати Польщі на оборону в 2024 році (за даними НАТО в постійних цінах 2015 року) склали 26,8 мільярда доларів, що означає зростання на понад 213% порівняно з 2014 роком — друге за величиною в усьому альянсі. Для порівняння: Німеччина збільшила свої витрати «лише» на 95%, Франція — на 25%, а Велика Британія — на 22%.

Ще важливішим за зростання суми є те, як ці гроші витрачаються. Понад 51% польських витрат на оборону — це кошти, призначені на обладнання та дослідження нового озброєння. Це рекордний результат у НАТО — вищий навіть за показники США (29,88%) чи Туреччини (34,18%). На практиці це означає, що Польща не тільки «накачує» армію, але й модернізує її темпами, які викликають повагу навіть у Пентагоні.

Водночас зменшилася частка витрат на персонал — з 51% у 2014 році до лише 29,5% у 2024 році. Це означає свідому зміну: менше грошей на пенсії та адміністрацію, більше на наступальні можливості, взаємодію та стримування.

16.06.2024 Центральний полігон ВПС в Устці. Міжнародні морські маневри Baltops 2024, які є одними з найбільших і найважливіших навчань НАТО на Балтиці. У десантній операції на полігоні в Устці взяли участь кілька сотень солдатів із США, Іспанії, Болгарії та Польщі. Зліва: Морський десант US Marines на пляжі в Устці. Фото: Gerard/REPORTER

Армія як політика

За цими цифрами стоїть політичне рішення. Польща інвестує в оборону не тому, що «треба», а тому, що бачить загрозу, яку Захід ще до кінця не визнає. Війна Росії з Україною пробудила в Польщі інстинкт виживання — і здоровий прагматизм. Ми знаємо, що неможливо захистити критичну інфраструктуру, кордони чи власний спосіб життя, якщо не маєш армії, яка викликає повагу.

У 2022 році Польща мала 176 тисяч професійних і територіальних військовослужбовців. У 2024 році — вже понад 216 тисяч. Це більше, ніж армії Франції чи Великої Британії. При цьому йдеться не про цифри як такі, а про «готову» армію, а не «на папері». Готовність до дій, здатність до швидкого розгортання сил і широкий резерв сьогодні є валютою безпеки.

Ціна висока, але альтернатива дорожча

Не можна ігнорувати витрати на цю стратегію. Сьогодні Польща витрачає на оборону більше, ніж на вищу освіту, і майже стільки ж, скільки на всю систему охорони здоров'я. Для багатьох громадян — особливо в період інфляції та економічного спаду — це може бути важко сприйняти. У публічному дискурсі виникає питання: чи не перебільшуємо ми?

Відповідь залежить від того, як ми визначаємо безпеку. Як фізичне виживання і стійкість під час війни? Як баланс між військовою і соціальною безпекою? Сьогодні, в умовах російського імперіалізму, ми не маємо розкоші вибору. Соціальна безпека не виживе без військової безпеки.

Нова вага, нова відповідальність

Зростаюча військова сила Польщі — це не тільки привід для гордості, а й нові обов'язки. Союзники очікуватимуть, що Польща озброюватиметься не тільки для себе, а й для спільної справи. Це означає більшу участь у місіях НАТО, більший політичний ризик і необхідність збереження стратегічної узгодженості з рештою альянсу — навіть тоді, коли інтереси не завжди збігаються.

Але, можливо, саме Польща — а не Німеччина чи Франція — стане новим стабілізатором східного флангу. Не з обов'язку, а з вибору. І, можливо, саме це визначить майбутнє безпеки в Європі.

Адже в XXI столітті виживе не той, хто найбільше обіцяє, а той, хто найбільше інвестує в готовність. Польща вже інвестує. І робить це серйозно

Тому зараз – це наш момент.

У час відносного спокою, але зростаючої загрози, потрібно побудувати міст між суспільством і оборонною системою. Спільні тренування, освіта, місцева робота — це не другорядні заходи. Це майбутня перша лінія оборони. Нехай біженці та мігранти стануть частиною цієї системи. Бо НАТО відреагує – але перш ніж це станеться, Польща має бути готова захищатися сама. А готовність починається з людей.

Сьогодні лінія фронту проходить не на Сході — вона проходить через наше повсякденне життя. Через те, чи готові ми допомагати, розуміти і діяти разом. Саме це є сучасною територіальною обороною, яка починається зі спільноти. І ніхто не виключений з неї. Не питаймо, чи захистить нас держава. Запитаймо, чи готові ми захищати її, коли настане час випробувань.

Без уніформи — але з готовністю. Таким є сучасний патріотизм. І такою має бути щоденна безпека Польщі.

‍Переклад: Анастасія Канарська

20
хв

Без уніформи, але на передовій

Юлія Богуславська

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Післясмак Аляски: чи справді це виграш Росії і які нові пастки з'явились для України і Європи

Ексклюзив
20
хв

Докази для Гааги: як український журналіст документує злочини росіян в Україні

Ексклюзив
20
хв

На коліях війни. Що я чула в українських потягах

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress