Ексклюзив
20
хв

Вибори-2023: як голос польських жінок змінить країну

«Громадянки Польщі 2023» закликають польок брати участь у виборах: «Не можна давати поле для гри лише чоловікам»

Марія Гурська

Головна редакторка Sestry Марія Гурська із Першою леді Йолантою Квасневською. Фото: Юлія Ладнова

No items found.

Вже цієї неділі у Польщі відбудуться вибори. Їхній результат важливий для України, адже ключове питання — чи залишиться незмінною підтримка Києва Варшавою, а також якими будуть соціальні гарантії для українців, які шукають тимчасового притулку в Польщі у зв'язку з війною.

Багато хто вважає, що результат цих виборів значною мірою залежить від голосу жінок, яких серед польських виборців 53%. Про це йшлося на конференції «Громадянки Польщі 2023» за участі Перших леді Польщі Йоланти Квасневської та Анни Коморовської, а також жінок-лідерок з усієї Польщі.

— Є багато речей, які повинні змінити. Це стосується законодавства у найчутливіших для жінок питаннях таких, як аборти, медична опіка, десятках інших важливих справ для жінок — наприклад, освіта, яка жахливо кульгає, нам соромно, як вчать наших дітей, фальшування історії, відсутність поділу влади, знецінення суддів. Ми віримо у наше повернення до великої європейської родини і до демократії, — каже Йоланта Квасневська, Перша леді Польщі (1995-2005).

Головне, у чому сходяться польські лідерки, — підтримка Києва після виборів повинна залишитися незмінною. Адже перемога України — це безпека всієї Європи.

— У вас є зерно на продаж, світ хоче це зерно купувати. Це тільки і виключно питання наших політиків, які повинні так організувати транспортування цього зерна, щоб воно не залишалося в нашій країні, — і невеличке коло осіб на цьому не збагачувалося, — наголошує Йоланта Квасневська, Перша леді Польщі (1995-2005)

— Коли нашим друзям, нашим сусідам завдають кривду, ми маємо допомагати їм усім, чим можемо, — ділиться із Sestry Анна Коморовська, Перша леді Польщі (2010-2015). — Я дуже хотіла б, щоб наші обидві країни були в ЄС, щоб ці вибори принесли такий результат, який не віддалить нас від Євросоюзу, а Польща, натомість, зможе запросити в Європейської унії Україну. 

Напередодні виборів Перші леді Польщі та жінки-лідерки — волонтерки, телеведучі, мисткині та представниці багатьох впливових організацій — закликали усіх польок не залишатися байдужими й іти на вибори і власноруч будувати майбутнє європейської Польщі.

— Величезну роль відіграють жінки, бо мають потужну силу голосів — їх тільки потрібно використати. У нас 16 мільйонів польок, які мають право голосу. Багато жінок в Польщі не ходять на вибори, не вірять в силу свого голосу, у те, що здатні щось змінити. Але цьогоріч перед виборами було багато освітніх заходів, так звана профілактична робота із жінками, аби донести — їхній голос має значення, вони повинні взяти справу в свої руки і змінити долю жінок, — сказала Малгожата Незабітовська, журналістка, речниця першого некомуністичного уряду Польщі.

No items found.
Війна в Україні
Польща
Допомога Україні
Жінки в політиці
Безпека
Амбасадорка

Головна редакторка онлайн-журналу Sestry. Медіаекспертка, телеведуча, культурна менеджерка. Українська журналістка, програмна директорка телеканалу «Еспресо», організаторка міжнародних культурних подій, значущих для польсько-українського діалогу, зокрема, Вінцензівських проєктів в Україні. Була шеф-редакторкою прайм-таймових шоу про життя знаменитостей, які виходили на СТБ, «1+1», ТЕТ, Новому каналі. З 2013 року — журналістка телеканалу «Еспресо»: ведуча програм «Тиждень з Марією Гурською» та «Суботній політклуб» з Віталієм Портниковим. З 24 лютого 2022 року — ведуча воєнного телемаратону на «Еспресо». Тимчасово перебуває у Варшаві, де активно долучилася до ініціатив сприяння українським тимчасовим мігранткам у ЄС —  з командою польських та українських журналістів запустила видання Sestry.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Саміт миру — важлива платформа, а втім не варто чекати від нього швидких результатів, у цьому одностайні як українські, так і європейські експерти, з якими поспілкувались Sestry. Нюанс ще й в тому, що низка країн, які не входять до кола прихильників української перемоги у війні, ймовірно, можуть використати цей майданчик для просування російського порядку денного. І так час від часу у світовому публічному просторі виринають заклики до України утриматись від ескалації і розглянути опцію переговорів з Москвою задля припинення бойових дій. Чи не найбільше на цій ниві відзначився Папа Римський, чия порада українцям підняти білий прапор і почати перемови поки не пізно, викликала неабияке обурення в Україні і критику з боку наших партнерів у НАТО, Польщі та Німеччині. А втім, не Папою єдиним. Хто, як і навіщо штовхає Україну чи то на шлях дипломатії, чи то капітуляції — і що нам з тим робити? 

Шоу на всі гроші

Зараз для Росії відкрилося вікно можливостей. Росіяни його послідовно формували, починаючи десь з середини 23-го року, проводили інформаційно-психологічні операції, впливали на американців та європейців, пояснює дипломат, експерт з питань міжнародних відносин Руслан Осипенко:

— Їм вдалося зупинити американську допомогу, американці пішли у внутрішню дискусію, вони підірвали солідарність європейську. Вони на фронті відвоювали певні території, ми відійшли, таким чином десь на лютий-березень вони опинилися в сильній позиції, а ми — у слабкій дипломатичні позиції. І тут почалося шоу, як то кажуть, на всі гроші. З'явилися китайські посередники, потім турецький президент, потім Папа Римський. І це все йде паралельно з обстрілами. Українці не розуміють, чому енергетичну інфраструктуру почали обстрілювати, коли зима вже закінчилася, водночас посилились обстріли великих міст, як, наприклад, Харків, що дуже чутливо для політичного керівництва.

А це все не що інше, як тиск з метою посадити Україну за стіл переговорів і підписати капітуляцію, змусити нас комбінованим шляхом визнати окуповані території

Мир в обмін на території — ідея не нова. З останніх прикладів, 7 квітня видання The Washington Post, з посиланням на свої джерела, повідомило, що Дональд Трамп міг би запропонувати Україні відмовитися від деяких територій, скажімо, Криму та Донбасу на користь Росії. Згодом речник кампанії Трампа назвав The Washington Post  брехунами, втім нічого не спростував по суті, зауваживши лише, що 45-й президент США не ухвалить мирний план, доки не прийде до влади і не зможе належним чином зважити всі варіанти. Можна лише припустити, які у Трампа варіанти, поглянувши на його заяви від початку повномасштабного вторгнення. З-поміж іншого він хвалився, що завершить війну за 24 години, нарікав, що США передають Україні надто багато зброї, і розповідав про розумного російського диктатора Путіна, який хотів миру.   

На публікацію у The Washington Post відреагував Володимир Зеленський: «Якщо план в тому, що ми просто віддамо свої території, то це дуже примітивний план».

А вже 12 квітня в Новой газете — російському медіа, яке називає себе опозиційним чинному режиму, з'явилася публікація, нібито президент Туреччини Реджеп Ердоган планує просувати новий проєкт мирного договору між Україною та Росією. Серед пунктів, зокрема, заморожування війни по існуючій лінії фронту, зобов'язання провести у 2040 році загальноукраїнський референдум про зовнішньополітичний курс країни, а також референдуми на українських територіях, окупованих на момент заморозки війни Росією. Крім того, РФ не заперечуватиме проти вступу України до ЄС, а Київ погодиться на позаблоковий статус, іншими словами відмовиться від НАТО. В офісі президента цю інформацію прокоментували заявою, що мирний план з точки зору України може бути лише один — і це формула миру Зеленського.  

Реджеп Ердоган неодноразово заявляв, що Туреччина готова провести так звані мирні переговори між Україною та Росією. Фото: ОПУ

Російський тиск триватиме, продовжує Руслан Осипенко, адже росіяни розуміють, що вигідні для них умови не триватимуть безкінечно:

— Вікно можливостей зачиниться десь через три місяці, коли переобереться Європарламент. А в Європі тенденція така, що вони підтримуватимуть Україну, і справа не в тому, подобається чи не подобається наша країна, а в тому, що ми даємо час Європі краще підготуватися до війни. Тому вони будуть підтримувати, надійдуть снаряди, надійдуть Ф-16 — і баланси сил України і Росії на фронті приблизно зрівняються. Такої можливості в Путіна, як зараз, може вже не бути. Хіба Трамп прийде і буде напряму тиснути на нас, зупинивши взагалі будь-які відносини, поставить ультиматум, щоб ми сідали і підписували щось.

У росіян такий розрахунок певна річ є, але об’єктивно липень-серпень — і їхнє вікно можливостей зачиниться

Страх війни

Оці заклики до швидшого припинення вогню і заяви, що Україна має піти на перемовини, є наслідком трьох факторів, пояснює політичний аналітик Центру досліджень Східної Європи (Вільнюс) Адам Рожевич. По-перше, чимало людей на Заході не розуміють саму складність ведення війни і не сприймають війну, як щось таке, що, по суті, ставить під загрозу існування України:

— Ще один фактор — політичний. Найкращим прикладом цього є те, як Дональд Трамп використовує війну, щоб підвищити свій статус і отримати політичні важелі у власній країні, щоб показати американцям, що він може закінчити цю війну дуже швидко, тоді як Байден не зміг цього зробити. І третя причина полягає в тому, що деякі люди орієнтовані на російську позицію, мовляв, якщо Захід підштовхне Україну до переговорів, то він й отримає перевагу. Такі голоси теж чутно.

У всіх, хто спонукає Україну до переговорів, — від Папи Римського до Трампа — можуть бути свої обґрунтування і своя логіка, але головний спільний елемент — страх перед війною, її наслідками і страх того, що їм доведеться воювати самим, вважає старший науковий співробітник Інституту міжнародних відносин Egmont-Royal (Брюссель) Йоріс ван Бладель. Він наводить приклад з особистого досвіду:

—  Коли я проводжу конференції на підтримку України або пишу статті на цю тему, я одразу отримую дуже негативну реакцію від деяких громадян, які кажуть, що я розпалювач війни. І це відбувається лише тому, що я кажу, що ми повинні зупинити росіян, допомогти українцям зупинити росіян.

Але страх бути втягнутими у війну породжує агресію і тоді починається оце так зване миротворство — як наслідок, тиск на уряди, щоб вони зі свого боку тиснули на Україну

Мир по-пекінськи

Китай так і не засудив російське вторгнення в Україну, а американські журналісти, посилаючись на джерела в розвідці, час від часу повідомляють про те, що китайці допомагають Росії зброєю.  

Офіційний Пекін мовчав цілий рік перед тим, як публічно озвучити свої пропозиції щодо завершення війни в України. Вперше план з 12 пунктів китайці презентували на Мюнхенській безпековій конференції 2023 року: там йдеться про безумовне припинення вогню і відновлення мирних перемовин. У китайській версії війна названа українською кризою, звертає увагу кандидат політичних наук, експерт-міжнародник Станіслав Желіховський, і вже з цього зрозуміло чиї інтереси просуває Китай. Крім того моделюється такий посил — оскільки це буцімто криза, то її легше врегулювати:

— Позиція Китаю зрозуміла, вони мають сильні союзницькі відносини з Росією. І ми бачимо, що під час останнього візиту Лаврова вони домовилися про посилення стратегічного співробітництва. З іншого боку, Китай не хоче втрачати торгові ринки на Заході та відносини з країнами Європейського Союзу. Тому Сі і збирається на початку травня з візитом в Європу. Для Китаю це важливо в контексті їхнього проєкту «Один пояс, один шлях». Це сучасна концепція Пекіна. І, звісно, вони не хочуть наражатись на санкції європейські чи американські. Але вивчають їх в контексті своїх регіональних амбіцій, Тайваню, зокрема.

Одним словом, Китаю важливо, щоб Росія не програла, а Україна і Захід не виграли, щоб не було ні явних переможців, ні переможених
Спецпредставник уряду КНР з питань Євразії Лі Хуей та керівник Офісу Президента України Андрій Єрмак. Київ, 7 березня 2024 року. Фото: ОПУ

В останні тижні китайська дипломатія активізувалась. З 2 по 11 березня відбулось європейське турне Лі Хуея — спецпредставника Пекіна у справах Євразії. Він відвідав чотири європейські столиці: Париж, Берлін, Варшаву і Брюссель, а також Київ і Москву. Звісно, візит позиціонувався як спроба знайти консенсус задля вирішення конфлікту, а втім, це радше була свого роду ревізія настроїв, наскільки Європа втомилась від війни і як довго готова підтримувати Україну. 

Власне, від відповіді, зокрема, на ці питання залежатиме і позиція Китаю на майбутньому саміті миру в Швейцарії, вважає Станіслав Желіховський: 

— Поки що Китай не виявляє жодної прихильності до української формули миру. Але Глобальний саміт миру буде показовим в цьому сенсі: побачимо, чи буде там присутня китайська делегація, на якому рівні і в якій ролі.

Переговори не на часі 

Є таке кліше, що кожна війна закінчується переговорами, каже старший науковий співробітник Інституту міжнародних відносин Egmont-Royal (Брюссель) Йоріс ван Бладель. Але якщо одна зі сторін заходить на переговори зі слабкої позиції, то очевидно, на чию користь вони завершаться:

— Зараз ні Україна, ні Росія не вважають, що вони перебувають у досить сильній позиції, щоб почати переговори. Якщо Москва відчує своє домінування, вони підуть на переговори і назвуть їх мирними. Для Києва ситуація зараз не дуже райдужна. На мою думку, 2024 рік для України — це рік виживання.

Ще треба витримати цей літній наступ росіян, який анонсується. В такому випадку мирні переговори — це абсурд

Бо це лише підсилить позицію Росії, а її мета знищити Україну, вони заперечують право України на існування, в цьому суть. Тому будь-які переговори на даний момент цілковито безглузді 

Нинішня стратегія Заходу, а також України полягає в тому, щоб перечекати 2024-ий рік, після — буде можливість поставити Росію в дуже погане становище, прогнозує  політичний аналітик Центру досліджень Східної Європи (Вільнюс) Адам Рожевич:

— Оборонна промисловість на Заході зростає, виробництво зростає, і в довгостроковій перспективі Україна має більше шансів виграти цю війну, ніж Росія. Загальний ресурс на виробництво західної продукції набагато більший, ніж у РФ, але, щоб все це реалізувати, потрібно доволі багато часу.

Саміт миру

Ініційований Україною Глобальний саміт миру відбудеться 15–16 червня на швейцарському курорті Бюрґеншток неподалік міста Люцерн. «Це форум для діалогу на високому рівні щодо шляхів досягнення всеосяжного, справедливого та міцного миру для України відповідно до міжнародного права та Статуту ООН», — йдеться в офіційному повідомленні швейцарського уряду. Україна, зі слів Володимира Зеленського, розраховує, що участь в зібранні візьмуть до сотні країн:

— Кожен лідер, кожна держава, які прагнуть, щоб російська агресія завершилася дійсно справедливим миром, мають змогу приєднатися до наших глобальних зусиль. Готуємо саміт, готуємо конкретні його результати — чітку позицію світу щодо справедливого закінчення цієї війни. Мир не має альтернативи.

Глобальний саміт миру відбудеться у готелі Bürgenstock у Швейцарії. Фото: Shutterstock

Росію на саміт у Швейцарії не запросили, російські дипломати відповіли, що без них це буде черговий раунд безплідних консультацій, а втім попередили, що не брали б участі, навіть, якби отримали запрошення.

Саміт миру сам по собі важлива ініціатива, каже політичний аналітик Центру досліджень Східної Європи (Вільнюс) Адам Рожевич:

— Ми бачимо зусилля президента Зеленського та України, а також колег із Заходу, спрямовані на  досягнення консенсусу в НАТО та європейських країнах щодо того, що Україна не повинна відмовлятися від своєї території, свого права на членство в НАТО і так далі. Так що це, по суті, більше конференція для досягнення консенсусу, спрямована на те, щоб показати Росії, що будь-які спроби нав'язати свої умови, російські умови Україні, не будуть визнані також і західними країнами.

А також представити всьому світу, не лише Росії, але й іншим країнам, які є більш пасивними у цій війні, таким як, наприклад, Індія, що існує сильна підтримка української справи, і сильна підтримка української справи
20
хв

«Миротворці» для України: чи покладе саміт у Швейцарії край війні і на чиїх умовах?

Катерина Трифоненко

Нещодавні вибори у Туреччині продемонстрували не лише незадоволення авторитетним президентом країни Реджепом Ердоганом, але й стали важливим уроком для опозиційних партій, які мають труднощі із пошуком ефективних кандидатів та проведенням ефективних кампаній. 

Ще один приклад — місцеві вибори у Польщі, які відбулись 7 квітня. Вони стали першим сигналом відносного зміцнення демократичних партій після торішніх парламентських виборів, коли ліберальна коаліція нарешті відправила у відставку антиліберальний уряд партії «Право і справедливість» (ПіС).

Для коаліції прем'єр-міністра Дональда Туска ці вибори стали своєрідним референдумом за результатами перших чотирьох місяців її правління 

Водночас ці місцеві вибори мають чимале практичне значення. Велика частина національної політики здійснюється відповідно до ухвалених на субнаціональному рівні рішень. Там само розподіляються кошти Євросоюзу. І, зрозуміло, є сотні посад, які мають обійняти місцеві політики.  

На цих виборах ПіС отримала 34,3% голосів, партія Туска «Громадянська платформа» — 30,6%, блок «Третій шлях» — 14,25%, «Конфедерація» — 7,25%, а «Ліві» — 6,3%. Партії, які входять до правлячої коаліції, перемогли майже у кожному зі 100 найбільших польських міст, як це зазвичай і відбувається з лібералами на муніципальних виборах. Крім того, порівнюючи із результатами торішніх парламентських виборів (36% і 31%), підтримка ПіС зменшилась відносно «Громадянської платформи».

Оскільки партія «Право і справедливість» отримала загалом найбільший відсоток голосів, результати виборів можна трактувати по-різному. При цьому мало хто вважає Туска та партнерів («Третій шлях» і «Лівих») переможцями. Втім, якщо ПіС і може заявляти про якусь перемогу, то вона, очевидно, піррова. У 2018 році ця партія перемогла у дев'ятьох із 16 воєводств Польщі, а тепер два з них вона втратила. 

Тим часом правляча коаліція підтвердила своє домінування, показавши, що її підтримка може зростати навіть за низької явки (близько 52% проти 75% на загальних виборах). Не менш важливо, що місцеві вибори укріпили позиції партії Туска всередині правлячої коаліції, особливо щодо «Лівих». Відносно високий рівень підтримки Магди Беят («Ліві») на виборах мера Варшави став радше виключенням, ніж правилом. Правильною виявилась думка експертів «Лівих», які багато років говорили, що тріумвірат лівих чоловіків (Влодзимежа Чажастого, Роберта Бедроня й Адріана Зандберга), які робили акцент на захисті прав жінок, відштовхує багатьох прихильників цієї партії. 

Магдалена Беят балотувалась на мера Варшави від «Лівих» і посіла третє місце. Варшава, 7 квітня 2024 року. Jacek Dominski/REPORTER

Хоча «Третій шлях» називає свій результат успіхом, частка цієї партії у загальній кількості голосів виявилась на 9,5 процентних пунктів нижче за показник Польської народної партії (ПНП) у 2018 році (у 2023 році ПНП об'єдналася із «Польщею 2050» у виборчий блок «Третій шлях»). Попри високі показники у передвиборчих опитуваннях, націоналістична антиукраїнська партія «Конфедерація» отримала слабкий результат — 7%.

Все це означає, що «Громадянській платформі» буде складно програти у президентській гонці 2025 року. Її кандидат на посаду мера Варшави, Рафал Тшасковський, впевнено виграв із результатом 57%, а кандидат ПіС, Тобіаш Бохеньський, набрав трохи більше 20%. Ще один можливий кандидат — Шимон Головня з «Третього шляху», маршалок польського Сейму. Хоча він втратив значну частину своєї популярності через занадто самовпевнену поведінку. Його нещодавнє рішення відкласти до закінчення виборів розгляд законопроєктів про захист права на аборт було розкритиковане суспільством. Результати виборів стали хорошим знаком не лише для «Громадянської платформи», але й загалом для польської демократії.

Поки партію ПіС не виженуть із президентського палацу, Польща не зможе впевнено рухатись вперед шляхом відновлення принципів верховенства права після багатьох років поганого правління популістів
Блок «Третій шлях» взяв на місцевих виборах 14,25%. Фото: Piotr Molecki/East News

Гарні новини для «Громадянської платформи» принесли й вибори у Кракові. До недавнього часу цим містом, яке є другим за чисельністю населення у Польщі, керував незалежний політик Яцек Майхровський. Але він йде на пенсію. У другий тур виборів вийшли Олександр Мишальський (37,2%) від «Громадянської платформи» і незалежний кандидат Лукаш Гібала (26,8%).

У Познані, ще одному великому місті, кандидат у мери від «Громадянської платформи» Яцек Яськовяк набрав менше голосів (43,7%), ніж очікувалось, і не зміг виграти у першому турі. Та будь-хто, хто спостерігав за діями кандидата від ПіС, розуміє, що Яськовяк у реальності змагається сам із собою. Під його керівництвом проводилась масштабна перебудова міста, яка викликала чимало розголосу і яка буквально гарантувала поразку будь-якого іншого політика. Яськовяк завжди був більше менеджером-технократом, аніж політиком, що ідеально для фінансової столиці Польщі. 

Іншими словами, стабільний, на перший погляд, рівень підтримки партії ПіС, можливо, є ілюзією. У кращому випадку ця політична сила може радіти, що її підтримка не знизилась ще більше.

Єдина партія, яка має суттєві причини для оптимізму, — це «Громадянська платформа». Це гарні новини для Польщі, а також для України й Європи загалом 

Copyright: Project Syndicate, 2024

20
хв

Перемогти популістів на найнижчому рівні

Славомір Сєраковський

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

«Вибір цінностей»: українські митці представляють Польщу на бієнале у Венеції

Ексклюзив
20
хв

Чому українці звикають до повітряних тривог і що з цим робити

Ексклюзив
20
хв

Як говорити з дітьми про війну?

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress