Ексклюзив
20
хв

Вартість перевезень росте: як на український меблевий бізнес впливає блокада кордону з Польщею

Меблеві ритейлери в один голос нарікають на зростання послуг перевезень. Натомість українські виробники шукають способи заміни імпортних матеріалів, щоб менше залежати від подібних потрясінь. Як блокаду кордону переживає меблевий бізнес — ритейлери та виробники?

Юлія Малєєва

Як блокада впливає на меблевий ринок? Фото: Marek M Berezowski/REPORTER

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

JYSK шукає обхідні шляхи

Тиждень тому на українсько-польському кордоні стояло близько 100 вантажівок, які перевозили товари скандинавського ритейлера товарів для дому JYSK. Велика частка вантажівок вимушена рухатися окільними шляхами через сусідні країни, для того, щоб потрапити в Україну, — розповідає Country Director JYSK в Україні Євген Іваниця. Окремо в компанії наприкінці лютого-на початку березня почали тестувати новий спосіб постачання залізницею. 

Євген Іваниця, Country Director JYSK. Фото: пресслужба JYSK

Утім гарантувати час доставки сьогодні важко. Є вантажівки, які стоять на кордоні понад три тижні. Наразі є питання і з товарами українського виробництва, що замовив JYSK для продажу в європейських магазинах і які застрягли на в’їзді в Польщу, і з постачанням товарів з європейських розподільчих складів в українські магазини JYSK. Щоправда, ця ситуація поки не вплине на вартість товарів, переконує Євген Іваниця:

— На цей час перегляду роздрібних цін на наші товари в сторону збільшення не передбачається. Логістика є лише одним з драйверів, що впливає на собівартість товарів, а ще є девальвація національної валюти. Потрібно зазначити й позитивні драйвери, зокрема зниження світових закупівельних цін на частину меблів, що закуповується JYSK. Тож на цей час позитивні драйвери частково балансують негативний ефект від подвійного росту вартості фрахтів з Європи в Україну. Водночас варто зазначити, що маржинальність реалізованих товарів JYSK в лютому 2024 року суттєво знизилась у порівнянні до минулого року, що підтверджує факт того, що JYSK частково взяв на власні плечі ріст логістичних витрат. 

Загалом товарні запаси закінчуються не рівномірно. До прикладу, залишків готових фіранок може вистачити й на пів року, а то й більше, а от запаси садових меблів, сезон, яких, щойно стартував в магазинах і які ще не у всі магазини встигли завезти, дещо обмежені. 

— У середньому на виставках магазинів представлено 90% від планового активного асортименту, а складських запасів вистачить на декілька місяців, — пояснює Country Director JYSK в Україні.

Доставлення подорожчало більш ніж удвічі

Вартість доставлення товарів з портів Польщі зросла у 2-2,5 раза порівняно з тарифами до блокади, зазначає директор напрямку «Меблі» компанії «Епіцентр К» Олександр Лук’янченко. Вантажівки компанії  зараз стоять у чергах 7-10 днів. 

Олександр Лук’янченко, директор напрямку «Меблі» компанії «Епіцентр К». Фото: приватний архів

— При цьому наша команда з логістики завжди перебуває в «активному режимі» та в пошуках маршрутів, щоб скоротити терміни постачання меблів, — каже Олександр Лук’янченко.

Відповідно, це впливає на ціну товарів для кінцевого споживача в Україні:

— Найбільше це впливає на габаритні недорогі товари, такі як стільці, офісні крісла, недорогі дивани. На таких товарах собівартість транспорту здорожчала в середньому на 18-22%.

Сподіваємось, що питання розблокування кордону буде врегульовано найближчим часом, адже це зменшить тиск і на меблевий бізнес

Деякі логістичні компанії повідомили своїх партнерів про тимчасове підвищення вартості доставлення вантажів на 10% у зв’язку з блокуванням кордонів польською стороною, що призвело до збільшення витрат на логістичні операції.

Через блокаду і затримки у логістиці в дорожчають меблі. Фото: «Епіцентр К»

Час очікування на кордоні складає в середньому 12-14 днів, якщо не буде критичного повного блокування. Кожен день простою вантажу — це додаткові 100 євро до вартості доставлення. Проте дехто з українських імпортерів меблів знайшов вихід: негабаритну продукцію B2C доставляють Укрпоштою (доставлення до 2 тижнів) чи Новою поштою (3-4 дні). У цьому випадку терміни поки дотримуються. 

Головні проблеми — попереду

Більшість магазинів-орендарів у мережі меблевих ТЦ «Аракс» не відчувають критичного впливу на свою діяльність. Це вдалося досягти завдяки швидкій адаптації логістичних ланцюгів та пошуку альтернативних шляхів імпорту, зокрема через Румунію і формуванню достатніх запасів витратних матеріалів та кінцевих товарів на складах. Про це розповів Про це розповів керуючий мережею меблевих ТЦ «Аракс» Микита Панін:

— Основне навантаження для сезонних товарів меблевого ринку розпочнеться в березні, ситуація стане більш критичною, якщо до цього моменту питання не буде вирішене. Компанії, які залежні від імпорту через морські порти, вже  відчувають на собі логістичні складнощі, зокрема збільшення термінів доставлення з традиційних 2-3 днів до 2-3 тижнів в деяких випадках строки сягають в загальному неймовірних 3,5 місяця.

Керуючий мережею меблевих ТЦ «Аракс» Микита Панін. Фото: з відкритих джерел

Уже зараз це призвело до значного збільшення витрат на логістику, включаючи портові штрафи за зберігання (Storage) та неповернення вчасно порожніх контейнерів (Demurrage), а також оплату за простій транспортних компаній. Також збільшилась і кількість видатків на перевезення, наголошує Панін:

— Один з наших орендарів LLC Cavas Group розповідав, що вантажівки не можуть виїхати з України в ЄС, щоб забрати замовлення з фабрик. Кожен день таких затримок збільшує дефіцит транспорту на завантаження з Європи, а значить швидко зростають ціни на перевезення. Вони вже зросли майже у два рази. Назад із Європи вантажівки теж стоять, іноді по 12 діб. У них виходить доставити набагато менше замовлень ніж раніше, зростає собівартість доставляння.

В імпортерів зараз стоїть вибір — або підіймати ціни, або зменшувати прибуток. Це вплине на загальні заробітки та на подальші податки в індустрії

До прикладу ціла вантажівка коштувала з Європи 2500 євро, а зараз — 4000 євро залежно від країни та маршруту. 

— Експортери також відчувають труднощі, зокрема з вивозом готової продукції за кордон, особливо хто має безпосередні продажі в самій Польщі. Це призводить до зниження торгового обороту та негативних наслідків для державного бюджету через недоотримання податкових платежів. Блокування кордону спричиняє загальне сповільнення економічного розвитку, підвищує вартість життя для кінцевих споживачів, на чиї плечі лягає фінансове навантаження у вигляді заложених витрат на товари та послуги. Це створює додатковий стрес для громадян та підприємств, ускладнюючи їхню фінансову ситуацію та впливає в цілому на національну економіку, — каже Панін.

Тут необхідні невідкладні заходи та міжнародні зусилля для вирішення кризи, відновлення нормального функціонування торгівлі та мінімізації негативних наслідків для української економіки та її громадян.

Микита Панін: «В імпортерів зараз стоїть вибір — або підіймати ціни, або зменшувати прибуток». Фото: ТЦ «Аракс»

Як на виклики реагують виробники? 

Українська асоціація меблевиків (УАМ) 6 березня оприлюднила результати опитування членів асоціації щодо вже наявних та прогнозованих наслідків, з якими вони стикнулись через блокування кордонів.

Згідно з результатами опитування, 50% з респондентів зазначили, що блокування кордонів польськими перевізниками призвело до розриву середніх та довгострокових контрактів. Якщо блокада завершить наприкінці березня, 6% респондентів зазначили, що не зможуть відновити роботу. Майже 27% зазначили, що зможуть це зробити лише на 50%. До слова, згідно з цим же опитуванням, 94% респондентів налаштовані не зупиняти роботу підприємства, навіть, якщо ситуація не буде вирішена до кінця квітня 2024 року, проте 6% — не зможуть забезпечити таку тривалу стагнацію і будуть вимушені повністю зупинити роботу, якщо кордони не розблокують до кінця квітня 2024 року.

Заснована у 2014 році компанія Drommel, приміром, повідомила, що поки вони не відчули впливу блокади на виробництво, бо свій товар вони не експортують. Їхні меблі — у мінімалістичному стилі й виготовляються з дерева і сталі, а фурнітура і компоненти поки купуються без проблем.

Натомість засновник компанії з виготовлення меблів Tekstura Home Антон Молчанов зауважує — блокада впливає на їхнє виробництво щодня:

— Постійно зривається постачання тканин, поролону. Наприклад, ми чекаємо тканину, яка має приїхати цього тижня, але нам телефонують, що доставлення відкладається на тиждень, потім — ще на тиждень, Це, звісно, впливає на терміни виробництва. І так само це впливає безпосередньо на продажі.

Коли дзвонить клієнт і чує, що замість, приміром, 3 тижнів, на виготовлення треба чекати усі 6, то він відмовляється і каже, що пошукає, де їм зроблять швидше
Засновник компанії з виготовлення меблів Tekstura Home Антон Молчанов. Фото: приватний архів

До слова, свою компанію Антон Молчанов відродив з нуля після евакуації: одне з виробництв нині в окупації, інше — зруйноване. Тож вільних обігових коштів в компанії майже немає.

— Всі кошти ми вкладаємо в обладнання і наразі не можемо накопичити 20-30 тисяч доларів, щоб мати великий запас комплектуючих на складі. У нас раніше був склад, але після того, як там все згоріло, ми вирішили, що такого більше не будемо робити. Вирішили, що не будемо заморожувати на складі великі суми, щоб у разі знищення майна принаймні не все було знищене, — пояснює бізнесмен. 

Щоб розв'язати ці питання, додає управляючий мережею меблевих ТЦ «Аракс» Микита Панін, українські компанії-виробники активно шукають альтернативні шляхи доставляння та поступово відмовляються від імпортних матеріалів на користь якісних українських аналогів. Це не лише допомагає подолати поточні труднощі з імпортом, але й стимулює розвиток вітчизняного виробництва.

No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Журналістка, працювала директоркою та головною редакторкою ІА «ВСН», кореспонденткою ІА «Волинські Новини». Випускниця курсу «Економіка, ринки та аналіз даних» Центру журналістики Київської школи економіки. Магістр української філології.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати
український бізнес у польщі піцерія варшава

«Понад два роки ми вивчали ринок»

Юлія Карлова: Ми все життя займалися підприємницькою діяльністю: торгували на базарі в Чернівцях, мали точки сантехніки, магазини. Війна змусила змінити плани. Я відкрила у Варшаві манікюрний салон, працювала сама і здавала місця іншим майстриням. А потім ми з чоловіком вирішили спробувати себе в ресторанному бізнесі. 

Микола Карлов: Коли почалась повномасштабна війна, я поїхав в Україну волонтерити. Працював у гуманітарному хабі: спочатку на завантаженнях, потім координатором. По 14-16 годин щодня.

Коли в нашу діяльність стали вмішуватись особисті інтереси деяких депутатів, я повернувся до Варшави. Став допомагати, зокрема з житлом, звідси. І паралельно ми замислились над гастрономічним бізнесом. Часто ходили по ресторанах, кав’ярнях, вивчали, аналізували. Ми завжди були критичними клієнтами й цікавились якісною їжею та хорошим сервісом. Для нас це був новий напрям, тому ми хотіли вивчити все до дрібниць.  

Чому саме піцерія?

Микола: Ми взагалі любимо смачно їсти. У нас був бізнес у виробництві, продажах, у Юлі — в б’юті. Але гастрономія стала новим викликом. Ми понад два роки вивчали ринок, дивились, які бренди ростуть, які падають. Їздили по різних районах Варшави, досліджували конкурентів.

Зрештою вирішили, що піцерія — оптимальний варіант. У неї вищий середній чек, ніж у кафе. Але важливо було знайти бренд, який дбає про якість. 

Юлія: Ми аналізували, які франшизи закриваються, які продаються. Обрали ту, що тримається стабільно і дорого продається — це ознака цінності. Поспілкувалися з кількома франшизодавцями і зрозуміли, хто з них справді дбає про бренд, а хто — просто продає назву.

Зрештою 21 грудня 2023 року ми відкрилися. Це наша перша й поки єдина точка. Робили все самі — нікого спеціально не наймали, вклали останні заощадження, навіть продали автівку. Батько Миколи приїхав до нас з України, щоб допомогти робити ремонт приміщення. Працювали від рання до пізнього вечора.

Юлія із сином під час ремонту приміщення під піцерію

«Перші місяці ми працювали вдвох»

Скільки коштує відкрити піцерію? 

Микола: Залежить від метражу, ремонту, обладнання. У нашому випадку, а у нас площа 100 квадратних метрів, ми витратили до 100 тисяч доларів. І це ми ще заощадили на ремонті.

Юлія: Перші місяці ми працювали самі. Микола з керівника перетворився на піцайоло, я — і на касі, і помічником кухаря. Повар з нашої франшизи вчив Колю готувати піцу, брускети, фокача, а мене — макарони, салати й десерти. Поки обороти були малі, не могли дозволити собі наймати працівників. Наш син теж допомагав. Спочатку — бо треба було, але з часом йому стало подобатись. Зараз він охоче працює офіціантом. 

З якими викликами зіткнулися на старті? Чи було складно відкрити бізнес у Польщі?

Микола: Викликів було багато. Ми вперше зайшли в гастрономію. Без франшизи було б надто складно — вони дали меню, рецептуру, стандарти. Це дуже допомогло. Але довелося вчитись у процесі. Перші святкові дні були дуже насичені — безліч замовлень, один офіціант і ми вдвох з дружиною. Я літав між пічкою і столом. Фото й відео, на жаль, немає (сміється). Юлі теж було складно, бо вона не розмовляла вільно польською. Але з часом все налагодилось. Зараз Юля будь-яке питання вирішить польською! А як інакше — 90% наших основних клієнтів — поляки.

Скільки у вас працівників?      

Юлія: На зміні зазвичай працює кілька людей: піцайоло, касир, офіціант і помічник. Маркетологів чи PR-фахівців у нас немає — не дозволяють обороти. Тож поки ми і це робимо самі.

Який середній дохід з такого бізнесу? 

Микола: У кращому випадку — 10-15 тисяч злотих. Але багато з цього йде на оренду, електрику, зарплати. Середній чек — 70 злотих. Щоб наторгувати 7000, треба зробити 100 продажів, а це — близько 150 піц.

Перший час Миколі доводилося самому бути піцайолою

«Репутацію піцерії часто псують служби доставки»

Чому зараз закриваються інші схожі заклади в Польщі? Що вони роблять не так?

Микола: Закриваються через низьку маржинальність. Залишається, скажімо, 10 відсотків чистого прибутку.

Якщо в тебе невеликі обороти, то буває, що найманий працівник заробляє більше, ніж власник

Юлія: У центрі легше — там туристи. У спальному районі — постійні клієнти, і якщо впаде рейтинг, нових не буде. А ще служби доставки часто псують репутацію: водії приїжджають без термосумок, плутають адреси, запізнюються, не розмовляють польською, — а весь негатив летить на піцерію.

Як ставитесь до критики, до поганих відгуків? 

Микола: Нормально. За відгуками в Google бачимо, що 95% клієнтів задоволені. Ми маємо найвищу оцінку серед схожих піцерій у місті. Іноді, звичайно, трапляється всяке. На жаль, не можна догодити всім. 

Клієнт завжди правий. Дотримуєтеся цього правила?

Юлія: Ми ділимо клієнтів на два типи: тих, хто може довести свою правоту, і на тих, хто все ж не правий. Коли дзвонить нетверезий клієнт, замовляє піцу, йому її доставляють, а він не хоче за неї платити, бо не пам’ятає, що замовляв, — клієнт не правий.

До речі, ця історія мала продовження. Це виявився наш постійний клієнт. Він приїхав наступного дня, вибачився і зажадав розрахуватися за піцу. Але я сказала, що не потрібно, бо кур’єр привіз піцу назад. На це чоловік відповів: «Дякую, що поважаєте своїх клієнтів». 

Микола: А була ситуація, коли прийшла клієнтка, стала на вулиці біля нашої піцерії й кричала, щоб інші не замовляли у нас їжу, бо треба довго чекати на замовлення. І що ви думаєте? Зараз постійно приходить до нас і замовляє піцу. Люди такі дуже різні…

Як ви розподілили обов’язки у бізнесі?

Микола: Донедавна на чужу людину я працював лише один день у житті, бо весь час маю власну справу. Але зараз почав у Варшаві працювати на одну українську медичну компанію — обіймаю там посаду керівника напрямку будівництва. Також паралельно у мене є компанія, яка надає послуги з опалення, вентиляції. Піцерією зараз вже займається Юля. Вона — директорка. Але я завжди поруч. Син теж з нами. 

Юлія: Ми звикли працювати разом — ще з України. Після 25 років спільного життя вже навіть не сваримось (посміхається). У нас також доросла донька — їй 23 роки, вона теж займається бізнесом. У нас справді дуже тепла атмосфера в команді. За останні пів року зібрався чудовий колектив. 

Зараз я займаюсь улюбленою справою. Мені приємно бачити, що людям у нас смачно, затишно. Клієнти стають, як рідні. Мрію, щоб піцерія запрацювала автономно. А потім, можливо, відкрию ще або маленьку цукерню, або хлібний магазин. 

Якби ви зараз давали пораду українцям, які мріють про власний бізнес у Польщі?

Микола: Я точно не буду говорити про труднощі, з якими можна зіткнутися, бо це лише демотивує інших. А труднощі точно будуть. Треба просто не боятися і ризикувати. І розуміти, що в 90% випадках може бути поразка. 

Заради чого ви працюєте?

Юлія: Для нас головне — наше сімейне щастя. Заради цього ми працюємо. І ці цінності передаємо нашим дітям. Наприклад, наша донька з 17 років почала жити окремо, якийсь час мешкала в Італії, тепер живе з нами. І ми дуже щасливі збиратися разом ввечері. Разом ми проходили чимало психологічних тренінгів. 

Родина Карлових у Польщі

Якось у нас була ситуація, коли донька в 11 класі почала прогулювати уроки. Я випадково про це дізналась. Микола тоді запитав її, чому вона це робить. Донька відповіла, що їй нецікаво. На що Микола висунув пропозицію: «Поїхали зі мною в Київ у бізнес-школу». І хоча я була сповнена скепсису, Іра там побачила, як люди грають у великий бізнес, і як це впливає на їхні життя. Що ці люди живуть краще, ніж ми жили на той момент. А значить — таки важливо вчитися. Ми часто повторюємо дітям: «Не будеш працювати головою — будеш працювати руками». А будеш працювати головою — буде у тебе і твоя справа, і сімейне щастя.

Фотографії з приватного архіву

20
хв

«Середній чек тут більший, ніж у кафе». Історія родинної піцерії, відкритої українцями у Варшаві

Оксана Щирба
косметичний бізнес салон кабінет український Польща

За останні три роки українці в Польщі зареєстрували 77,7 тисяч бізнесів, що становить 9% від загальної кількості ФОПів, відкритих у країні в цей період. З кожним роком кількість українських бізнесів збільшується. Як підрахували в Польському економічному інституті (PIE), близько 37% новостворених фірм відкривають жінки. І одним з найпопулярніших напрямів серед них є індустрія краси — косметичні, манікюрні й перукарські салони (до 13% від усіх українських бізнесів). 

Тетяна Ковнацька до 2022 року мешкала на Житомирщині. Придбала будинок, в якому планувала жити й виховувати двох синів (молодший син має діагноз ДЦП). Але встигла пожити в ньому всього 4 місяці. Війна змусила переїхати до Польщі й самостійно дбати про дітей. Заради них і завдяки ним Тетяна досягла поставленої мети — відкрила в Кракові власний косметичний кабінет. 

«Я — косметолог, але спочатку в Польщі мила під'їзди»

— Коли я з двома дітьми приїхала до Польщі, навіть уявити не могла, що можу працювати за професією, — розповідає Sestry косметолог Тетяна Ковнацька. — Перше, що мені тут запропонували, — мити посуд. Потім — під'їзди. Я на все погоджувалась, хоча платили копійки. 

Коли порахувала, скільки буду отримувати за свою роботу, зрозуміла, що доведеться працювати по 10 годин, а ще — вночі, і навіть так я не зможу забезпечити дітям ні житла, ні школи. Розплакалась… 

Подзвонила своєму старшому сину. Він вислухав мене і сказав:

«Мама, кидай мити під'їзди й шукай роботу за спеціальністю. Кілька днів зможемо прожити. Будемо їсти один суп»

Його слова дуже на мене вплинули. Я прийшла додому, сіла й стала писати у фейсбуці всім салонам краси, що шукаю роботу. 

Зі старшим і молодшим синами

— Розкажіть, як ви приїхали до Польщі. Чому саме сюди?

— 24 лютого у мене була страшна паніка. Що робити? В голові не було жодної відповіді. Старшому сину тоді було 15 років, молодшому — сім. 

Спочатку поїхала до мами, яка живе біля кордону з Білоруссю. Це було небезпечно. Але коли небезпека, то ми, як діти, хочемо сховатися у мами. 

А у мами через постійні вибухи доводилося носити молодшого сина на руках у льох. Сам він спуститися й піднятися не може, бо має діагноз ДЦП. Але навіть тоді, серед вибухів у погрібі, я не думала виїжджати з України. 

Аж поки 1 березня не подзвонила сестра з монастиря, при якому мій син ходив у садочок для неповносправних. Сестра сказала: «Таня, ти повинна вивезти Влада. Ти повинна про нього подбати». І пояснила, що дитина з ДЦП дуже чутлива. І якщо щось вибухне поруч, його контузить набагато сильніше, ніж нас, здорових людей. Так я вирішила їхати з України.

Наступного дня сіла в машину зі своїми дітьми й нарешті відчула силу. Усвідомила, що все роблю правильно.

Перетнувши кордон з Польщею вночі, ми поїхали до центру біженців. Але коли я побачила цей центр, зрозуміла, що там ми не залишимось. Великий спортзал, де дуже багато людей. Гучно, світло не вимикається. Майже ніхто не спить. І ми заночували просто в машині на стоянці. І вже вранці взяли курс на Краків.

«Конкуренція в косметології висока. Майже всі конкуренти — українки»

— Що було після того, як ви розіслали своє резюме краківським салонам краси? Довго довелося чекати відповіді?

— Після того, як я розіслала десятки листів місцевим салонам, два з них взяли мене на роботу. Я працювала одночасно в обох — їздила між двома локаціями. «Хочеш заробити, маєш сама знайти клієнтів». Такі умови висунули мені працедавці. Але я знала, що в мене вийде. Адже я не мала вибору.

А коли у мене в житті немає вибору, я завжди знаходжу вихід

Згодом стала орендувати місце в салоні. Платила 40% з кожного клієнта. На свою справу у мене грошей ще не було. Бо податки, витрати були, а стабільного доходу — ні. Але коли я напрацювала свою базу клієнтів, зрозуміла, що вже готова зареєструвати свою діяльність і працювати «на себе». 

Зараз у мене свій косметологічний кабінет. І шлях до нього був непростий. Довелося витратитися на матеріали, якісні апарати, довго шукати й знайти хороше місце, до якого зручно добиратися. Я позичала гроші, потім віддавала. Мені ніхто не допомагав. Я не називаю себе бізнеследі. Говорю про це як про свою справу. Бо бізнес — це щось велике. А у мене тільки початок великого. 

Зареєструвати свою справу в Польщі не складно. Українцям під час війни спростили умови, тож реєстрація зайняла у мене з пів години. Маю бухгалтера — це обов'язкова умова ведення бізнесу. Він мені допомагає зі звітністю, податками, паперами. 

— Конкурентів багато? 

— Конкуренція в косметології у Польщі висока. Але майже всі конкуренти — українські майстрині. Українці у сфері краси дійсно найкращі.

Конкуренція змушує весь час вдосконалюватися. І це не тільки про техніки, апарати й сучасні процедури. Це й про просування власного бренду. Ти маєш записувати відео, «скакати на камеру», показувати і роботу, і особисте життя. 

Бо тільки зупинився, все — роботи немає. 

Звичайно, доводиться весь час вчитися новим технікам. Тільки в цьому місяці була на трьох навчаннях. Один навчальний курс коштує від 1500 до 4000 злотих.

Чому ще я тут навчилася? Що порівнювати себе з кимось з майстрів неправильно. У кожного свої умови, ситуація, і я живу й працюю згідно зі своїми умовами. Я йду власними кроками. Нехай вони не швидкі й не великі, але я роблю їх сама

— Що для вас найважливіше: прибуток, кількість клієнтів, репутація?

— Репутація для мене завжди на першому місці. Дуже важливо, що клієнт говорить про мою роботу. За грошима я не женусь, але мені треба, щоб грошей було стільки, щоб могли нормально жити мої діти і я. Самотужки забезпечую свою сім'ю, тому ігнорувати прибуток не можу. А він приходить, якщо хороша репутація. Тільки так це і працює — репутація сприяє росту кількості клієнтів, клієнти приносять прибуток.  

— Які б поради ви дали українкам, які хочуть відкрити свій бізнес у новій країні?

— Брати й робити. Боїшся? Все одно бери й роби. Важливо бути як відважною, так і уважною. Заздалегідь розрахувати все: податки, оренду, витрати. Відкрити свою справу — це одне, а от втримати діяльність — окреме завдання. Варто розуміти, що це «гра в довгу». І бути готовою до різних викликів. Але не боятися — найважливіше.

— Скільки треба мати грошей, щоб відкрити свій косметологічний кабінет?

— Щоб відкрити свою справу, я вклала близько 10 тисяч злотих. І це при тому, що частина матеріалів у мене вже була, я привезла їх з України. Довелося купувати лампи, кушетки, столи, а також касовий апарат і термінал. Якщо додати до витрат апарати, з якими я працюю, вийде близько 30 тисяч злотих. Але апарати я купую поступово. Ціни на них — від тисячі доларів. Мої апарати коштують 1,5-2 тисячі доларів кожний. 

Дуже хочу розширятися. Йду до цього. Хочу кращі умови, більший кабінет, більше працівників. 

— Яким може бути дохід і прибуток косметолога в Польщі?

— Взагалі дохід у косметолога може бути дуже непоганим. Якщо завантаженість з 8 ранку до 8 вечора — і так щодня, можна мати 30-40 тисяч злотих на місяць. Але я так працювати не можу. Адже моя дитина потребує мене дома. Логопед, масаж, фізіотерапевт у молодшого сина, школа старшого — і між усім цим треба встигнути. Зараз я заробляю 15-20 тисяч злотих брутто. Віднімаємо податки, зарплату бухгалтеру, витрати на матеріали, оренду (2000 злотих) тощо. Залишається 7-9 тисяч злотих. У косметолога великі витрати. 

Разом з тим у Польщі я дуже виросла, розкрилась. Почала себе впевнено почувати. Можу сама в чужій країні жити в комфорті, розвиватися професійно, відчувати впевненість. Пишаюся собою.

— Що ви вважаєте головним своїм успіхом?

— Те, що я не боюся. Руки трусяться, але я роблю. Вперто і наполегливо. Постійно вчуся чомусь новому. Коли згадую, як вперше робила мезотерапію (ін’єкційна процедура в косметології. — Ред.), аж смішно. Руки трусилися, плакала. Але робила! А далі призвичаїлась, набила руку — тепер легко. І так в усьому. Страшно, але я йду вперед.

20
хв

«Страшно, але йду вперед». Українка про відкриття власного косметичного кабінету в Польщі

Ксенія Мінчук

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Заборона на фотозйомку в Польщі: де тепер не можна знімати?

Ексклюзив
20
хв

Ультраправі — лише прикриття. Ексрадник президента Румунії про те, як Кремль створює нові інструменти впливу на вибори в Європі

Ексклюзив
20
хв

Ексстратег НАТО Штефані Бабст: «Ми передбачили Донбас, Маріуполь і Чорне море — але нас не почули»

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress