Ексклюзив
20
хв

«Українки бояться ризикувати, але починають все спочатку заради дітей. Це парадокс»

Бізнес в Польщі – можливості для українців отримати фінансову підтримку. Ми зібрали весь спектр таких інструментів: гранти та дофінансування з різних джерел

Альбіна Трубенкова

Ізабела Анушевська впевнена, що українки працьовиті і тому заслуговують на успіх. Фото: приватний архів

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Українські біженки адаптуються і активно розвивають власний бізнес у різних сферах в Польщі. Але наважитись буває дуже складно. Як шукати гранти та програми фінансування малого бізнеса? Чи одразу треба створювати фірму? Чи ще до її старту можна знайти відповідне рішення щодо фінансування? Виявляється, у Польщі є дуже багато можливостей, але й певних нюансів, знаючи які легко подолати всі перепони. Про це ми поговорили з експерткою з оцінок заявок на гранти Європейських фондів та державних установ Польщі, експерткою в польсько-українському проєкті Forbes Women Academy Ізабелою Анушевською.

Альбіна Трубенкова: Пані Ізабело, на що звернути увагу жінкам з України, біженкам, які хочуть відкрити бізнес в Польщі? Яким шляхом йти?

Ізабела Анушевська: Українки, як і громадянки Польщі, можуть звертатися з заявками на гранти до Європейських фондів, недержавних організацій, польських фондів – як державних, так і приватних, Норвезьких на Швейцарських фондів. Також є можливість отримати дофінансування на рівні воєводства, гміни, повіту – треба відслідковувати ці регіональні конкурси, дивитись, чи ви відкрили (або відкриваєте) фірму саме у цьому регіоні, бо це важливо. Вам не обов’язково самим подавати заявку на фінансування – можете долучитися до іншого проєкта на рівні партнера (тобто разом з іншим підприємцем подаєте заявку на грант), або ж на рівні учасника (ви приєднуєтесь до проєкта, який вже виграв грант).

Також треба інтегруватися у бізнес-середовище. Наприклад, у Польщі дуже популярні дискусійні групи на Facebook. Я знаю українок з Жешува, які багато зрозуміли і отримали, коли приєдналися до спільнот на Фейсбуці, місцевих дискусійних груп. Це полегшило пошук інформації про оренду житла, вакансії, корисні заходи. І дозволило їм жити життям громади. Ще одна дуже корисна річ – жіночі організації. Багато з них мають відповідне фінансування, зокрема різноманітні гранти, в тому числі Європейського Союзу. Треба вивчити, чим займаються ці організації, знайти для себе найвідповідніші за тематикою та напрямками і спробувати в межах співпраці з цими організаціями реалізувати власний проєкт. Варто слідкувати за конкурсами, які оголошують жіночі організації. Наприклад, такі як мережа жінок-підприємиць в Польщі.

Ще один шлях – відвідування івентів, де надають консультації стосовно започаткування бізнесу в Польщі. І відповідно, відслідковування конкурсів для бізнесів, які оголошують місцеві органи влади. 

АТ: Є нюанси, на які варто звернути увагу?

ІА: Безумовно. Наприклад, ви не отримаєте жодного фінансування, якщо маєте не сплачений штраф, навіть у кілька злотих. Тому треба перевірити, чи немає щодо вас запису в Національному реєстрі боргів (Krajowego Rejestru Długów KRD). Вам варто мати заздалегідь розроблену концепцію проекту, яку вже значно легше адаптувати до вимог того чи іншого конкурсу. 

Щоб краще орієнтуватися, можна звернути по допомогу до інформаційних пунктів державних установ, наприклад, Центру розвитку малих і середніх підприємств в Польщі (PARP).

Визначте, які варіанти фінансування здатен отримати ваш бізнес, згідно з вимогами конкурсу. 

АТ: Чим українки, які розпочинають бізнес в Польщі, відрізняються від польок, за Вашими спостереженнями?

ІА: Українки, які приїжджають сюди, мають великий імпульс, вони закладають масштабні бізнеси. До війни у них добре йшли справи в Україні, тож це просто зміна середовища. Вони мають свої підприємницькі ідеї.

Однак, коли мова йде про людей, які дуже сильно пережили страхіття війни, смерть близьких, втратили майно, ці люди розгублені, психологічно їм важко почати з початку. Вони бояться ризикувати, остерігаються соціальних проблем в іншій країні. Але вони неймовірно працьовиті, знають, що мусять долати страхи заради дітей, родини. Такий парадокс. 

Але ж найуспішніші бізнесмени у світі, були тими, хто мусив подолати якийсь великий виклик. І саме тоді вони стали найбільш рішучими. І я бачу в українках саме таких людей, які дуже багато працюють.

Українки – незламні, сильні. В основному я працюю з жінками і бачу: тут вони мають одну роботу, а тут вони намагаються налагодити якусь локальну ініціативу з громадою. Так, я бачу багато страху в їхніх очах. Але вони працюють над собою, долають власні розчарування, піднімаються та йдуть далі.  

АТ: І чи можна сказати, що українці стають частиною цього польського суспільства? Чи вони все ще відділені? 

ІА: Безумовно, є українські спільноти – послуги для своїх, хоча існує велика різниця між маленькими і великими містами. Я спостерігаю за спільнотою українок. Більше того, дуже часто користуюся їхніми послугами. Чи йду в перукарню, чи в салон манікюру, чи ще кудись, бачу, як вони намагаються зробити все якнайкраще, дбають про високу якість послуг. 

Вони використовують свої конкурентні переваги. Наприклад, у Варшаві багато українок, тому українські майстрині намагаються орієнтувати свої послуги на саме на співвітчизниць. Водночас вони все більше і більше адаптуються у Польщі. 

АТ: А з якими найбільшими проблемами стикаються українки в Польщі, коли прагнуть почати бізнес? Які ризики, виклики, болючі ситуації? Про що вони одразу говорять

ІА: У них була гарна робота в Україні, вони мали багато часу, їздили на велосипедах, що вони пам'ятають той луг, вони пам'ятають той ліс. І це все в минулому. З цим важко змиритися, але треба жити далі. Ось таке трохи роздвоєння. Деякі перебувають у терапевтичному процесі постійно. Іноді просто зізнаються, що не мають сил. 

Деякі дівчата не можуть звикнути до того, що в Польщі трохи складніше отримати клієнта, процес трохи затягується. В Україні було простіше, а тут доводиться завойовувати  довіру. І пропозиція для клієнта має бути розроблена по-іншому, сайт має бути зроблений по-іншому. 

Також складно впоратися з бюрократичними процесами початку бізнесу, мовного бар'єру. 

Одна з онлайн-подій для українок, де спікеркою була Ізабела Анушевська. Фото: https://empowerment.org.ua/

АТ: На початку, що, на вашу думку, є найважливішим: психологічний настрій, чи велика ідея? 

ІА: Потрібно просто рухатися. Неважливо, зі швидкістю 5 чи 40 кілометрів на годину. Подолати ще один, другий, третій крок. Це важко, але тоді вже піде ефект доміно. Можливо, сьогодні у вас буде лише один клієнт. Зробіть для нього все, що можете. Він, вдячний і задоволений, розповідатиме про вас. З дванадцяти інших може повернеться тільки чотири, але працюйте. Просто потрібно іноді кілька місяців, іноді рік, щоб бізнес почав приносити гроші. Ви повинні бути щасливі, що до вас взагалі хтось прийшов. Що можете покрити поточні витрати на існування. 

Також важливо, щоб певні послуги виконувалися однаково добре, щоб клієнти залишали відгуки – українською, польською, а також іншими мовами.

Я ходжу як клієнтка на манікюр і бачу, що там українська майстриня вже має змішане середовище, і українці і поляки. Тобто довіра клієнта вже створена. Оцінка про хорошу якість послуг українських професіоналів пішла у світ. Наприклад, є така програма для бронювання buksi. Там ви просто залишаєте ці відгуки. 

АТ: Які тенденції ви спостерігаєте: як українки створювали бізнеси у Польщі рік, півтора тому і як зараз? 

ІА: Тоді їм було важливо лише одне – заробляти на життя, просто вижити, існувати. Та з кожним наступним місяцем з'являлося бажання професіональної реалізації. Жінка розуміла, що діти хочуть тут жити. Це був сигнал: не можна залишатися в імпровізованій тимчасовій ситуації. Тож вони почали думати про амбітніші, краще оплачувані речі. І це потребувало певної колоборації. Наприклад, такий бізнес, як освіта: у жінки є ідея, досвід, але вона не може робити це сама. І звертається до громадської організації, де є приміщення і в певних годинах воно простоює.

Дівчата також змогли об'єднатися, щоб, наприклад, доглядати за дітьми: на цьому тижні одна доглядає за всіма, потім інша. Пізніше деякі з них створили ясла для дітей. Вони просто хочуть бути такою ж частиною суспільства, як і всі інші, мати професійну реалізацію. 

АТ: В яких сферах українки здебільшого відкривають власний бізнес в Польщі? 

ІА: Це освіта, психологія, сфера бʼюті-послуг і багато іншого. Є дівчата, які займаються бізнес-консалтингом, інші – заняттями для дітей, одна пані має мережу франчайзингових кав’ярень, є ті, хто займається перевезеннями. Отже, вони  намагаються пристосуватися до потреб ринку, але також намагаються використовувати те, ким вони є, надавати послуги насамперед своїм українцям, тому що тут вони мають конкурентну перевагу – легше отримати цю аудиторію. Я їм кажу, що на певному етапі бізнесу це є добрим методом, але на триваліший час сприяє створенню таких закритих анклавів. І це не дуже добре, поступово ви повинні виходити за межі цих середовищ, залучати різних клієнтів. 

АТ:  І як би ви мотивували тих людей, які в Україні, які хочуть, але, можливо, вони бояться, або у них щось не виходить?

ІА: Треба виходити з дому, брати участь у нетворгінгах, відвідувати івенти, де можна отримати поради з ведення бізнесу. Потрібен поштовх, енергія, зворотній зв'язок, однодумці. Ця синергія допомагає. 

Наприклад, у Варшаві, є певний простір, спільноти для проведення вільного часу з сім'єю, з друзями і так само існують спільноти, які можуть стати у нагоді у просуванні бізнесу. Варшава дуже допомагає у реалізації підприємницьких ідей, є програми, які фінансує мерія (Urząd Miasta). І українці також можуть cкористатися з цього, відвідувати ці зустрічі, які організовує місцева влада. Вони ходять, всі, наприклад, до Центру підприємництва Смольна (Centrum Przedsiębiorczości Smolna), до Центру креативності Таргова (Centrum Kreatywności Targowa). Це місця, де можна багато чого отримати для розвитку власної справи. 

АТ: Кожна десята компанія в Польщі цьогоріч заснована українцями. Чим пояснюється  такий результат?

ІА: Українці мають потужну мотивацію. Це боротьба за життя, за дітей. Боротьба за гідність. Також має значення менталітет українських жінок, вони прагнуть довести собі, своїм сім'ям, що можуть почати все з початку. А польське суспільство прийняло цей факт позитивно. Звісно, завжди будуть підприємці, незадоволені, що українці створюють конкуренцію, забирають клієнтів. З іншого боку, в польському суспільстві є повага до того, що українці працьовиті, надійні, вони добре виконують свою роботу, тому мають хорошу репутацію на польському ринку.

Українці швидко адаптуються, бо мають мислення переможців.

Корисні посилання на інституції та організації, де можна шукати конкурси та гранти для бізнесу:

Європейські фонди в Польщі:

https://www.funduszeeuropejskie.gov.pl/

Європейські фонди для східної Польщі:

https://www.fepw.gov.pl/

Європейські фонди, що підтримують інновації в економіці:

https://www.nowoczesnagospodarka.gov.pl/

Європейські фонди соціального розвитку:

https://www.rozwojspoleczny.gov.pl/

Європейські фонди для розвитку Мазовецького воєводства:

https://www.funduszedlamazowsza.eu/

Фонди недержавних організацій:

https://www.ngo.pl/fundusze

Офіційна сторінка ЄС:

https://european-union.europa.eu/ 

Офіційна сторінка норвезьких фондів в Польщі

https://www.eog.gov.pl/

Сервіс о грантах: 

https://granty.pl/

Сторінка, на якій є оголошені конкурси:

https://www.witkac.pl/strona

База програм підтримки та міжнародної співпраці:

https://www.eurodesk.pl/

*** Публікація створена завдяки підтримки Українського центру розвитку та співпраці Empowerment

No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Журналістка, публіцистка. Понад 20 років займається темою європейської інтеграції України. Як журналістка та редакторка працювала в УНІАН, «Газеті по-київськи», журналах «Політика і культура», «Профіль України» та інших. Консультувала Урядовий офіс з європейської інтеграції України. Розробила комунікаційну стратегію для проєкту розвитку центрів малого бізнесу ЄБРР. Працювала як спеціаліст з комунікацій у кількох проєктах Представництва ЄС в Україні. Брала участь у міжнародних проєктах, створених за підтримки ЮНЕСКО. Від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну поїхала до Польщі. Працювала редактором Польської агенції преси. Отримала журналістську стипендію MLU, саме завдяки цьому змогла приєднатися до проєкту «Сестри».

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати
що потрібно щоб відкрити салон краси в польщі

«Жінки — як кактуси: сильні зовні, ніжні всередині»

Ірина Мілевська з Умані — засновниця варшавських студій лазерної і воскової депіляції Cactus. 

Епіляцію і, зокрема, шугаринг (видалення небажаного волосся за допомогою густої цукрової пасти — Ред.) вона відкрила для себе ще в 2016 році в Україні. Пройшла курс навчання, а роком пізніше приїхала до Польщі, де продовжила працювати в цьому напрямі тут — спочатку сама, потім у салоні. Паралельно з роботою проходила нові курси. За словами Ірини, вона завжди відчувала потребу в свободі від керівників і прагнула бути господинею власного життя. Ірина Мілевська розповідає:  

— У мене двоє дітей, плюс зараз я вагітна третім хлопчиком. Разом з тим у мені завжди жила підприємниця. Мені було мало просто бути мамою або просто надавати послуги в чужому салоні — я хотіла створити власний простір, свою атмосферу, команду, сервіс на рівні, який би захоплював. 

Ірина взяла кредит, щоб почати власну справу

Водночас я розуміла, що епіляція — це не тільки про естетику. Це про комфорт, упевненість, турботу про себе. Захотілося дати жінкам саме це — місце, де про них подбають.

Зібравши свою першу велику суму, я купила апарат для лазерної епіляції (5 років тому такий апарат коштував близько 60 000 злотих). Це був серйозний крок, не соромлюсь зізнатися — я взяла під це кредит. Стала працювати з лазером — і попит перевершив всі мої очікування. Це дало поштовх для подальшого росту. І вже незабаром я відкрила свою першу невеличку студію у районі Вілянув. Але апарат вийшов зі строю через пів року. Тоді ми купили 2 інших апарати, ще дорожчих.

На той момент у мене вже була база постійних клієнток, які ходили до мене на шугаринг і воскову депіляцію — тому коли я поставила лазер, вони майже автоматично перейшли на нову послугу. Я дуже вдячна їм за довіру — саме завдяки цим жінкам усе закрутилося. Зараз у мене вже дві студії. 

— Скільки потрібно грошей, щоб відкрити салон депіляції? І як швидко ця інвестиція окуповується?

— Якщо щиро — для старту потрібно від 20 тисяч євро. Це враховуючи оренду, ремонт, витратні матеріали, навчання персоналу, запуск реклами й, звісно ж, апарат. Який у моєму випадку став найбільшою інвестицією.

— Як ви шукали клієнток, спеціалістів?

— Працювало «сарафанне радіо» — дівчата рекомендували мене одна одній. Також я активно просувала себе в українських жіночих спільнотах Варшави. Але згодом почало з’являтися дедалі більше польських клієнток — і це для мене був особливий знак, що сервіс і якість справді на рівні.

Коли я зрозуміла, що вже фізично не встигаю приймати всіх охочих, стала шукати помічниць. І не просто майстринь — я хотіла, щоб вони несли ту саму філософію, що і я. Тому всіх своїх спеціалісток я навчала особисто, ділилася досвідом, контролювала кожен нюанс, щоб клієнтки, які до нас приходять, відчували від майстринь ту саму турботу, яку б отримали від мене.

Я постійно навчаюсь — проходжу нові курси, цікавлюсь новими технологіями, вдосконалюю техніку. І далі навчаю свою команду. 

— Що було найважчим у відкритті власної справи в Польщі? Чи стикалися ви з бюрократією, мовним бар’єром, недовірою? 

— Оскільки до того, як відкрити бізнес, я вже кілька років жила в Польщі, працювала на різних роботах, щодня спілкувалася польською — мовних бар’єрів я не відчувала. 

Я пройшла інтенсивний мовний курс, і це дало мені велику впевненість — я вільно спілкуюся з польськими клієнтками, розумію всі документи, спокійно веду комунікацію

Бюрократія? Як і в будь-якій країні, в Польщі є свої нюанси. Але якщо ти готова вчитись і не боїшся запитувати, все поступово стає на свої місця. Мені допомагали внутрішня організованість і бажання зробити все чесно й правильно від початку.

Думаю, те, що руйнує будь-які бар’єри — це щирість, повага і професіоналізм.

Приблизно 60% наших клієнток — це українки, і близько 40% — польки. 

В Україні жінки ставляться до зовнішності дуже серйозно. Процедури краси для нас  — не розкіш, а частина щоденного догляду. Українки починають дбати про себе рано: регулярні візити до косметолога, майстра з брів, епіляція, укладки, манікюр — усе чітко, системно і з увагою до деталей.

У Польщі підхід трохи інший. Тут більше цінується природність, простота. Жінки можуть зробити процедуру раз — і повернутись через кілька місяців, коли знову «захочеться». Є ті, хто дуже дбайливо ставиться до себе, але здебільшого культура краси тут спокійніша, без поспіху й такої чіткості, як у нас.

Чимало польок не знали, наскільки ефективними можуть бути сучасні процедури, зокрема лазерна епіляція. І коли вони пробували, поверталися з фразою: «Чому я не зробила це раніше?». А це завжди надихає.

Українська любов до догляду за собою плюс польська легкість і природність разом створюють дуже цікаву культуру краси, яку я бачу щодня в своїй студії

— Чому така назва — Cactus?

— Кактус — це символ сили, витривалості й краси, яка не потребує зайвого, щоб розквітнути. Він може вистояти навіть у найсуворіших умовах. Мені дуже близька ця філософія. Жінки — як кактуси: ніжні всередині, сильні ззовні, і завжди готові розквітнути, якщо поруч є турбота й підтримка.

— Коли справа починає окупатися? 

— Якщо працювати з повною віддачею, бути щирою з клієнтами й не знижувати планку сервісу — інвестиції можуть почати повертатись вже через 6-12 місяців. У мене це сталося досить швидко. Клієнтки перейшли на лазер, стали приводили подруг, писати відгуки — і потік збільшився.

Але я завжди кажу: успіх — це не тільки про гроші. Це про готовність ризикувати, вчитися, не здаватися. Якщо у вас є віра в те, що ви робите — навіть кредит не страшний. Він може стати поштовхом до великої перемоги.

Моя головна порада — не чекати і не боятися. Не чекати ідеального моменту, не боятися нової країни, мови, системи чи невдач. Віра в себе — це найперша інвестиція, яка справді окупається.

Ще я раджу не намагатися копіювати інших. Зробіть свій бізнес таким, як ви самі — щирим, живим. Люди це відчують.

І головне — не забувайте, для чого ви це робите. Бізнес за кордоном — це не просто про прибуток. Це про те, щоб знайти себе знову, проявити себе і показати своїм дітям, що немає нічого неможливого

Моя мрія зараз — відкрити авторське навчання, щоб до мене могли приїжджати українки з усієї Європи. Я хочу ділитися не тільки технікою роботи з лазерним апаратом чи воском — я хочу передавати систему, яку сама будувала роками. Від А до Я: від вибору обладнання, матеріалів, до комунікації з клієнтами, створення атмосфери довіри. Багато жінок мають золоті руки, але бояться почати. І я хочу стати тією, хто допоможе зробити цей перший крок у новій країні.

«Я почала з 9 тисяч злотих. І бажання вирватися з токсичного простору»

23-річна Руслана Ротова з Кривого Рогу — власниця салону краси Oh My Girl у Варшаві, розповідає:

— У мене створення власного бізнесу стало наслідком життєвих обставин. Я працювала майстринею манікюру, орендувала кабінет у польки. На жаль, у нас були досить складні неприємні стосунки, і в якийсь момент я зрозуміла: або залишаюсь у токсичному середовищі, або беру відповідальність і починаю щось своє. Звичайно, це був ризик. Мені було 20, у кишені — рівно 9 тисяч злотих

Але іноді страх — найкращий мотиватор

Я тоді працювала на двох роботах, економила, відкладаючи кожну копійку. Тож вклала у справу виключно свої кошти. Пам’ятаю перше маленьке приміщення — лише 33 квадратні метри. Але на той момент воно здавалося мені цілим світом. Дуже добре пам’ятаю запах фарби, тріск ламінату, мамину підтримку й поради — вона допомагала мені з ремонтом. Ми з нею все робили самі. 

— Яким був перший набір послуг?

— Починали з базового: манікюр, педикюр, брови. З часом додали вії, ламінування, а згодом, коли переїхали у велике приміщення, — послуги, пов'язані з волоссям. Зараз у нас 200 квадратних метрів на двох поверхах. Коли я вперше зайшла в це приміщення, серце тремтіло: «А раптом не витягну?» Але ось — витягнула. І буду рости далі.

— Як ви збирали команду? 

— О, це був окремий виклик! Хороших майстрів дуже важко знайти, бо багато хто  працює вдома або в орендованих кабінетах. Тому я пішла своїм шляхом — знаходила новачків і навчала їх. Ми вклали багато часу, сил і довіри, щоб сформувати справжню команду. Я і мама, яка весь цей час була поруч.

У нашій команді — лише українки. Ми пробували працювати з польськими майстринями, але техніка, підходи, стандарти у нас різні. Сьогодні у моїй команді — десять працівниць. І я також працюю: веду курси, беру клієнтів, керую процесами. Я не лише власниця — я живу цим.

— Яка була найбільша помилка на старті?

Я намагалася бути подругою для працівників. Але бізнес — це не дружба. Це чіткі межі. Тепер я тримаю професійну дистанцію, команді так навіть комфортніше. І ефективніше для справи

— Що ви б ніколи не пробачили працівнику?

— Розголошення особистої інформації. Це суворо заборонено. Було одне порушення — і ми одразу попрощались. Довіра — основа бізнесу.

— Чи відрізняються запити у клієнток-польок і українок?

— Українки приходять з конкретним запитом: дизайн, форма, колір — знають, чого хочуть. Польки стриманіші, часто обирають класичне, наприклад, просто нюдовий або червоний лак. Але наші послуги їм також подобаються — ми маємо зараз десь 50% клієнток-польок.

Мрію створити власний бренд — можливо, матеріалів для манікюру. У нас вже був досвід двох салонів у 2023 році, але зрештою я вирішила зосередитися на одному. Масштабувати бізнес самотужки — неймовірно важко. Зараз хочеться стабільності.

Руслана працювала на двох роботах, щоб накопичити на відкриття свого салону

— Що найважче у бізнесі?

— Робота з клієнтами. Особливо — негативні відгуки. На початку я дуже болісно все сприймала, навіть плакала. Хотіла всім догодити. Тепер розумію: помилки бувають, не всі люди готові йти на діалог. Але треба вміти виправляти ці помилки, вчитися спілкуватися з клієнтом.

— Щомісячні витрати на догляд — скільки це в середньому для жінки?

— Від тисячі злотих. І це не про розкіш — це про турботу про себе.

— Що порадите українкам, які мріють відкрити бізнес за кордоном, але бояться?

— Ризикувати. Бо краще пошкодувати про те, що зробила, ніж усе життя шкодувати, що не спробувала. І дуже раджу збирати фінансову подушку. Уникати імпульсивних рішень. Не боятися просити допомоги і робити помилки, бо саме на них ми вчимося і стаємо сильнішими.

— Як вас змінила власна справа? 

— Я пройшла шлях від 20-річної дівчини, яка боїться все втратити, до жінки, яка впевнено керує командою. Я змінилася і внутрішньо, і зовні. Моя спина — пряма. Я виросла. І я дійсно цим пишаюсь.

«Іноді доводиться працювати 24/7. Але це — умова власної справи»

Інна Зюркевич з Кривого Рогу — власниця і gold-майстриня манікюрного салону In Room у Варшаві:

Найбільшими труднощами стали мовний барʼєр, життя в хостелі і наймана праця за зовсім іншими стандартами, до яких я не звикла. Через ці труднощі я навіть повернулась через деякий час в Україну. Але потім знову виїхала.

Я — майстер манікюру з 10-річним досвідом роботи. Тому інші сфери навіть не розглядала. Набравшись досвіду роботи у польському салоні і зіткнувшись з обманом власників салону, вирішила спробувати працювати самостійно. Не було чарівної казки, коли хтось був спонсором і мені допоміг.

Інна отримала негативний досвід найманої праці, що підштовхнуло її до автономії

Найважче — працювати на когось, хто нічого не розуміє в манікюрі, через що часто трапляються ситуації, коли ти робиш якнайкраще, а потім за це ще й отримуєш штраф. Важко, коли умови праці жахливі. Після такого досвіду я вирішила, що в моєму салоні буде все геть інакше: дружня, позитивна атмосфера, зона відпочинку для майстринь, а також ідеальні санітарні умови.

— Чи складно відкрити б’юті-бізнес у Варшаві?

— Не складно, якщо маєш на це кошти. Несподіванкою стала система оподаткування, адже податки тут набагато вищі, ніж в Україні. Мовний барʼєр був на початку, але клієнти це пробачали, бо якість роботи була вища, ніж у багатьох інших майстрів. Після повномасштабного вторгнення я чула про випадки поганого ставлення поляків до українців, але сама у своєму салоні ніколи з таким не стикалася. 

— Який потрібен стартовий капітал, щоб відкрити манікюрний салон? На що йде найбільше коштів?             

Потрібно бодай 50 тисяч злотих. Основні витрати — це ремонт приміщення, меблі й техніка. І тут, звісно, можуть бути як космічні суми, так і прийнятні. 

Потрібно розуміти, що коли вкладаєш великі кошти в ремонт, це не страхує тебе від того, що через рік власник приміщення не попросить це приміщення звільнити. І тоді доведеться починати все спочатку, хоча за цей рік кошти, закладені на ремонт, могли ще не окупитися

— Скільки можна заробити, маючи свій салон?

Від 7 тисяч злотих. 

— Який ваш підхід?

— Мій салон — моя дитина! Тому я ніколи не шкодую коштів на матеріали. Ми, наприклад, маємо палітру понад 1000 відтінків, завдяки чому часто чуємо від клієнтів «вау». 

Я пройшла складний шлях адаптації в іншій країні, почала все з нуля — без великих фінансів, без гарантій, без чіткої стратегії. Лише з бажанням і підтримкою близьких. І зараз я дивлюся назад із вдячністю — навіть за труднощі. Бо саме вони мене загартували. 

Буває, доводиться працювати 24/7. Але це — частина власної справи, до якої треба бути готовою ще до старту

Разом з тим важливо знаходити баланс між роботою і особистим життям. Тому що краса — це не лише зовнішність. Це твоє вміння балансувати — між внутрішнім і зовнішнім, між впевненістю й ніжністю, між енергією та спокоєм.

‍Цифри

Стартові витрати на салон краси в Польщі — це 50-100 тисяч злотих (12-25 тисяч євро). Найдорожча стаття витрат — оренда, матеріали для роботи, а також стерилізація.
Сума оренди залежить від стану й розміру приміщення, а також локації. І це від 2000 до 10 000+ злотих на місяць. Зекономити можна на ремонті, меблях, тобто взяти уживані (так, простий б\в стіл для манікюру може коштувати близько 500 злотих, тоді як новий і сучасний — всі 4 000 злотих). На якості стерилізації і матеріалів економити не можна.
Коли обираєте приміщення, важливо, щоб воно відповідало нормам санепідемстанції. Тому або купіть консультацію досвідчених власників такого ж бізнесу, або завітайте до санепідемстанції і дайте їм оцінити приміщення, яке вподобали. Часто новачки відкривають салон, а через пів року до них приходить інспектор і виявляє неочікувані порушення, через що бізнес у цьому місці закривається.
Прибуток манікюрного салону — від 7 тисяч злотих. При цьому з одного робочого місця можна заробити близько 10 тисяч злотих.
Оплата майстрам — це 40-50% від доходу. Собівартість матеріалів — 10-15%. Операційні витрати — 15-20%. Вам залишається близько 25%.

Фотографії з приватних архівів героїнь

20
хв

Як відкрити салон краси в Польщі? Українки про ризики, помилки й те, як знайшли себе знов

Оксана Щирба
український бізнес у польщі піцерія варшава

«Понад два роки ми вивчали ринок»

Юлія Карлова: Ми все життя займалися підприємницькою діяльністю: торгували на базарі в Чернівцях, мали точки сантехніки, магазини. Війна змусила змінити плани. Я відкрила у Варшаві манікюрний салон, працювала сама і здавала місця іншим майстриням. А потім ми з чоловіком вирішили спробувати себе в ресторанному бізнесі. 

Микола Карлов: Коли почалась повномасштабна війна, я поїхав в Україну волонтерити. Працював у гуманітарному хабі: спочатку на завантаженнях, потім координатором. По 14-16 годин щодня.

Коли в нашу діяльність стали вмішуватись особисті інтереси деяких депутатів, я повернувся до Варшави. Став допомагати, зокрема з житлом, звідси. І паралельно ми замислились над гастрономічним бізнесом. Часто ходили по ресторанах, кав’ярнях, вивчали, аналізували. Ми завжди були критичними клієнтами й цікавились якісною їжею та хорошим сервісом. Для нас це був новий напрям, тому ми хотіли вивчити все до дрібниць.  

Чому саме піцерія?

Микола: Ми взагалі любимо смачно їсти. У нас був бізнес у виробництві, продажах, у Юлі — в б’юті. Але гастрономія стала новим викликом. Ми понад два роки вивчали ринок, дивились, які бренди ростуть, які падають. Їздили по різних районах Варшави, досліджували конкурентів.

Зрештою вирішили, що піцерія — оптимальний варіант. У неї вищий середній чек, ніж у кафе. Але важливо було знайти бренд, який дбає про якість. 

Юлія: Ми аналізували, які франшизи закриваються, які продаються. Обрали ту, що тримається стабільно і дорого продається — це ознака цінності. Поспілкувалися з кількома франшизодавцями і зрозуміли, хто з них справді дбає про бренд, а хто — просто продає назву.

Зрештою 21 грудня 2023 року ми відкрилися. Це наша перша й поки єдина точка. Робили все самі — нікого спеціально не наймали, вклали останні заощадження, навіть продали автівку. Батько Миколи приїхав до нас з України, щоб допомогти робити ремонт приміщення. Працювали від рання до пізнього вечора.

Юлія із сином під час ремонту приміщення під піцерію

«Перші місяці ми працювали вдвох»

Скільки коштує відкрити піцерію? 

Микола: Залежить від метражу, ремонту, обладнання. У нашому випадку, а у нас площа 100 квадратних метрів, ми витратили до 100 тисяч доларів. І це ми ще заощадили на ремонті.

Юлія: Перші місяці ми працювали самі. Микола з керівника перетворився на піцайоло, я — і на касі, і помічником кухаря. Повар з нашої франшизи вчив Колю готувати піцу, брускети, фокача, а мене — макарони, салати й десерти. Поки обороти були малі, не могли дозволити собі наймати працівників. Наш син теж допомагав. Спочатку — бо треба було, але з часом йому стало подобатись. Зараз він охоче працює офіціантом. 

З якими викликами зіткнулися на старті? Чи було складно відкрити бізнес у Польщі?

Микола: Викликів було багато. Ми вперше зайшли в гастрономію. Без франшизи було б надто складно — вони дали меню, рецептуру, стандарти. Це дуже допомогло. Але довелося вчитись у процесі. Перші святкові дні були дуже насичені — безліч замовлень, один офіціант і ми вдвох з дружиною. Я літав між пічкою і столом. Фото й відео, на жаль, немає (сміється). Юлі теж було складно, бо вона не розмовляла вільно польською. Але з часом все налагодилось. Зараз Юля будь-яке питання вирішить польською! А як інакше — 90% наших основних клієнтів — поляки.

Скільки у вас працівників?      

Юлія: На зміні зазвичай працює кілька людей: піцайоло, касир, офіціант і помічник. Маркетологів чи PR-фахівців у нас немає — не дозволяють обороти. Тож поки ми і це робимо самі.

Який середній дохід з такого бізнесу? 

Микола: У кращому випадку — 10-15 тисяч злотих. Але багато з цього йде на оренду, електрику, зарплати. Середній чек — 70 злотих. Щоб наторгувати 7000, треба зробити 100 продажів, а це — близько 150 піц.

Перший час Миколі доводилося самому бути піцайолою

«Репутацію піцерії часто псують служби доставки»

Чому зараз закриваються інші схожі заклади в Польщі? Що вони роблять не так?

Микола: Закриваються через низьку маржинальність. Залишається, скажімо, 10 відсотків чистого прибутку.

Якщо в тебе невеликі обороти, то буває, що найманий працівник заробляє більше, ніж власник

Юлія: У центрі легше — там туристи. У спальному районі — постійні клієнти, і якщо впаде рейтинг, нових не буде. А ще служби доставки часто псують репутацію: водії приїжджають без термосумок, плутають адреси, запізнюються, не розмовляють польською, — а весь негатив летить на піцерію.

Як ставитесь до критики, до поганих відгуків? 

Микола: Нормально. За відгуками в Google бачимо, що 95% клієнтів задоволені. Ми маємо найвищу оцінку серед схожих піцерій у місті. Іноді, звичайно, трапляється всяке. На жаль, не можна догодити всім. 

Клієнт завжди правий. Дотримуєтеся цього правила?

Юлія: Ми ділимо клієнтів на два типи: тих, хто може довести свою правоту, і на тих, хто все ж не правий. Коли дзвонить нетверезий клієнт, замовляє піцу, йому її доставляють, а він не хоче за неї платити, бо не пам’ятає, що замовляв, — клієнт не правий.

До речі, ця історія мала продовження. Це виявився наш постійний клієнт. Він приїхав наступного дня, вибачився і зажадав розрахуватися за піцу. Але я сказала, що не потрібно, бо кур’єр привіз піцу назад. На це чоловік відповів: «Дякую, що поважаєте своїх клієнтів». 

Микола: А була ситуація, коли прийшла клієнтка, стала на вулиці біля нашої піцерії й кричала, щоб інші не замовляли у нас їжу, бо треба довго чекати на замовлення. І що ви думаєте? Зараз постійно приходить до нас і замовляє піцу. Люди такі дуже різні…

Як ви розподілили обов’язки у бізнесі?

Микола: Донедавна на чужу людину я працював лише один день у житті, бо весь час маю власну справу. Але зараз почав у Варшаві працювати на одну українську медичну компанію — обіймаю там посаду керівника напрямку будівництва. Також паралельно у мене є компанія, яка надає послуги з опалення, вентиляції. Піцерією зараз вже займається Юля. Вона — директорка. Але я завжди поруч. Син теж з нами. 

Юлія: Ми звикли працювати разом — ще з України. Після 25 років спільного життя вже навіть не сваримось (посміхається). У нас також доросла донька — їй 23 роки, вона теж займається бізнесом. У нас справді дуже тепла атмосфера в команді. За останні пів року зібрався чудовий колектив. 

Зараз я займаюсь улюбленою справою. Мені приємно бачити, що людям у нас смачно, затишно. Клієнти стають, як рідні. Мрію, щоб піцерія запрацювала автономно. А потім, можливо, відкрию ще або маленьку цукерню, або хлібний магазин. 

Якби ви зараз давали пораду українцям, які мріють про власний бізнес у Польщі?

Микола: Я точно не буду говорити про труднощі, з якими можна зіткнутися, бо це лише демотивує інших. А труднощі точно будуть. Треба просто не боятися і ризикувати. І розуміти, що в 90% випадках може бути поразка. 

Заради чого ви працюєте?

Юлія: Для нас головне — наше сімейне щастя. Заради цього ми працюємо. І ці цінності передаємо нашим дітям. Наприклад, наша донька з 17 років почала жити окремо, якийсь час мешкала в Італії, тепер живе з нами. І ми дуже щасливі збиратися разом ввечері. Разом ми проходили чимало психологічних тренінгів. 

Родина Карлових у Польщі

Якось у нас була ситуація, коли донька в 11 класі почала прогулювати уроки. Я випадково про це дізналась. Микола тоді запитав її, чому вона це робить. Донька відповіла, що їй нецікаво. На що Микола висунув пропозицію: «Поїхали зі мною в Київ у бізнес-школу». І хоча я була сповнена скепсису, Іра там побачила, як люди грають у великий бізнес, і як це впливає на їхні життя. Що ці люди живуть краще, ніж ми жили на той момент. А значить — таки важливо вчитися. Ми часто повторюємо дітям: «Не будеш працювати головою — будеш працювати руками». А будеш працювати головою — буде у тебе і твоя справа, і сімейне щастя.

Фотографії з приватного архіву

20
хв

«Середній чек тут більший, ніж у кафе». Про досвід родинної піцерії, відкритої українцями у Варшаві

Оксана Щирба

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Без уніформи, але на передовій

Ексклюзив
20
хв

Що робити з дитиною влітку? Літні денні табори в Польщі 2025

Ексклюзив
20
хв

Чи стане Навроцький «другим Орбаном» Європи? Колишня прем’єрка Литви Інґріда Шимоніте про категоричну різницю між Польщею та Угорщиною

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress