Ексклюзив
20
хв

«Українки бояться ризикувати, але починають все спочатку заради дітей. Це парадокс»

Бізнес в Польщі – можливості для українців отримати фінансову підтримку. Ми зібрали весь спектр таких інструментів: гранти та дофінансування з різних джерел

Альбіна Трубенкова

Ізабела Анушевська впевнена, що українки працьовиті і тому заслуговують на успіх. Фото: приватний архів

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Українські біженки адаптуються і активно розвивають власний бізнес у різних сферах в Польщі. Але наважитись буває дуже складно. Як шукати гранти та програми фінансування малого бізнеса? Чи одразу треба створювати фірму? Чи ще до її старту можна знайти відповідне рішення щодо фінансування? Виявляється, у Польщі є дуже багато можливостей, але й певних нюансів, знаючи які легко подолати всі перепони. Про це ми поговорили з експерткою з оцінок заявок на гранти Європейських фондів та державних установ Польщі, експерткою в польсько-українському проєкті Forbes Women Academy Ізабелою Анушевською.

Альбіна Трубенкова: Пані Ізабело, на що звернути увагу жінкам з України, біженкам, які хочуть відкрити бізнес в Польщі? Яким шляхом йти?

Ізабела Анушевська: Українки, як і громадянки Польщі, можуть звертатися з заявками на гранти до Європейських фондів, недержавних організацій, польських фондів – як державних, так і приватних, Норвезьких на Швейцарських фондів. Також є можливість отримати дофінансування на рівні воєводства, гміни, повіту – треба відслідковувати ці регіональні конкурси, дивитись, чи ви відкрили (або відкриваєте) фірму саме у цьому регіоні, бо це важливо. Вам не обов’язково самим подавати заявку на фінансування – можете долучитися до іншого проєкта на рівні партнера (тобто разом з іншим підприємцем подаєте заявку на грант), або ж на рівні учасника (ви приєднуєтесь до проєкта, який вже виграв грант).

Також треба інтегруватися у бізнес-середовище. Наприклад, у Польщі дуже популярні дискусійні групи на Facebook. Я знаю українок з Жешува, які багато зрозуміли і отримали, коли приєдналися до спільнот на Фейсбуці, місцевих дискусійних груп. Це полегшило пошук інформації про оренду житла, вакансії, корисні заходи. І дозволило їм жити життям громади. Ще одна дуже корисна річ – жіночі організації. Багато з них мають відповідне фінансування, зокрема різноманітні гранти, в тому числі Європейського Союзу. Треба вивчити, чим займаються ці організації, знайти для себе найвідповідніші за тематикою та напрямками і спробувати в межах співпраці з цими організаціями реалізувати власний проєкт. Варто слідкувати за конкурсами, які оголошують жіночі організації. Наприклад, такі як мережа жінок-підприємиць в Польщі.

Ще один шлях – відвідування івентів, де надають консультації стосовно започаткування бізнесу в Польщі. І відповідно, відслідковування конкурсів для бізнесів, які оголошують місцеві органи влади. 

АТ: Є нюанси, на які варто звернути увагу?

ІА: Безумовно. Наприклад, ви не отримаєте жодного фінансування, якщо маєте не сплачений штраф, навіть у кілька злотих. Тому треба перевірити, чи немає щодо вас запису в Національному реєстрі боргів (Krajowego Rejestru Długów KRD). Вам варто мати заздалегідь розроблену концепцію проекту, яку вже значно легше адаптувати до вимог того чи іншого конкурсу. 

Щоб краще орієнтуватися, можна звернути по допомогу до інформаційних пунктів державних установ, наприклад, Центру розвитку малих і середніх підприємств в Польщі (PARP).

Визначте, які варіанти фінансування здатен отримати ваш бізнес, згідно з вимогами конкурсу. 

АТ: Чим українки, які розпочинають бізнес в Польщі, відрізняються від польок, за Вашими спостереженнями?

ІА: Українки, які приїжджають сюди, мають великий імпульс, вони закладають масштабні бізнеси. До війни у них добре йшли справи в Україні, тож це просто зміна середовища. Вони мають свої підприємницькі ідеї.

Однак, коли мова йде про людей, які дуже сильно пережили страхіття війни, смерть близьких, втратили майно, ці люди розгублені, психологічно їм важко почати з початку. Вони бояться ризикувати, остерігаються соціальних проблем в іншій країні. Але вони неймовірно працьовиті, знають, що мусять долати страхи заради дітей, родини. Такий парадокс. 

Але ж найуспішніші бізнесмени у світі, були тими, хто мусив подолати якийсь великий виклик. І саме тоді вони стали найбільш рішучими. І я бачу в українках саме таких людей, які дуже багато працюють.

Українки – незламні, сильні. В основному я працюю з жінками і бачу: тут вони мають одну роботу, а тут вони намагаються налагодити якусь локальну ініціативу з громадою. Так, я бачу багато страху в їхніх очах. Але вони працюють над собою, долають власні розчарування, піднімаються та йдуть далі.  

АТ: І чи можна сказати, що українці стають частиною цього польського суспільства? Чи вони все ще відділені? 

ІА: Безумовно, є українські спільноти – послуги для своїх, хоча існує велика різниця між маленькими і великими містами. Я спостерігаю за спільнотою українок. Більше того, дуже часто користуюся їхніми послугами. Чи йду в перукарню, чи в салон манікюру, чи ще кудись, бачу, як вони намагаються зробити все якнайкраще, дбають про високу якість послуг. 

Вони використовують свої конкурентні переваги. Наприклад, у Варшаві багато українок, тому українські майстрині намагаються орієнтувати свої послуги на саме на співвітчизниць. Водночас вони все більше і більше адаптуються у Польщі. 

АТ: А з якими найбільшими проблемами стикаються українки в Польщі, коли прагнуть почати бізнес? Які ризики, виклики, болючі ситуації? Про що вони одразу говорять

ІА: У них була гарна робота в Україні, вони мали багато часу, їздили на велосипедах, що вони пам'ятають той луг, вони пам'ятають той ліс. І це все в минулому. З цим важко змиритися, але треба жити далі. Ось таке трохи роздвоєння. Деякі перебувають у терапевтичному процесі постійно. Іноді просто зізнаються, що не мають сил. 

Деякі дівчата не можуть звикнути до того, що в Польщі трохи складніше отримати клієнта, процес трохи затягується. В Україні було простіше, а тут доводиться завойовувати  довіру. І пропозиція для клієнта має бути розроблена по-іншому, сайт має бути зроблений по-іншому. 

Також складно впоратися з бюрократичними процесами початку бізнесу, мовного бар'єру. 

Одна з онлайн-подій для українок, де спікеркою була Ізабела Анушевська. Фото: https://empowerment.org.ua/

АТ: На початку, що, на вашу думку, є найважливішим: психологічний настрій, чи велика ідея? 

ІА: Потрібно просто рухатися. Неважливо, зі швидкістю 5 чи 40 кілометрів на годину. Подолати ще один, другий, третій крок. Це важко, але тоді вже піде ефект доміно. Можливо, сьогодні у вас буде лише один клієнт. Зробіть для нього все, що можете. Він, вдячний і задоволений, розповідатиме про вас. З дванадцяти інших може повернеться тільки чотири, але працюйте. Просто потрібно іноді кілька місяців, іноді рік, щоб бізнес почав приносити гроші. Ви повинні бути щасливі, що до вас взагалі хтось прийшов. Що можете покрити поточні витрати на існування. 

Також важливо, щоб певні послуги виконувалися однаково добре, щоб клієнти залишали відгуки – українською, польською, а також іншими мовами.

Я ходжу як клієнтка на манікюр і бачу, що там українська майстриня вже має змішане середовище, і українці і поляки. Тобто довіра клієнта вже створена. Оцінка про хорошу якість послуг українських професіоналів пішла у світ. Наприклад, є така програма для бронювання buksi. Там ви просто залишаєте ці відгуки. 

АТ: Які тенденції ви спостерігаєте: як українки створювали бізнеси у Польщі рік, півтора тому і як зараз? 

ІА: Тоді їм було важливо лише одне – заробляти на життя, просто вижити, існувати. Та з кожним наступним місяцем з'являлося бажання професіональної реалізації. Жінка розуміла, що діти хочуть тут жити. Це був сигнал: не можна залишатися в імпровізованій тимчасовій ситуації. Тож вони почали думати про амбітніші, краще оплачувані речі. І це потребувало певної колоборації. Наприклад, такий бізнес, як освіта: у жінки є ідея, досвід, але вона не може робити це сама. І звертається до громадської організації, де є приміщення і в певних годинах воно простоює.

Дівчата також змогли об'єднатися, щоб, наприклад, доглядати за дітьми: на цьому тижні одна доглядає за всіма, потім інша. Пізніше деякі з них створили ясла для дітей. Вони просто хочуть бути такою ж частиною суспільства, як і всі інші, мати професійну реалізацію. 

АТ: В яких сферах українки здебільшого відкривають власний бізнес в Польщі? 

ІА: Це освіта, психологія, сфера бʼюті-послуг і багато іншого. Є дівчата, які займаються бізнес-консалтингом, інші – заняттями для дітей, одна пані має мережу франчайзингових кав’ярень, є ті, хто займається перевезеннями. Отже, вони  намагаються пристосуватися до потреб ринку, але також намагаються використовувати те, ким вони є, надавати послуги насамперед своїм українцям, тому що тут вони мають конкурентну перевагу – легше отримати цю аудиторію. Я їм кажу, що на певному етапі бізнесу це є добрим методом, але на триваліший час сприяє створенню таких закритих анклавів. І це не дуже добре, поступово ви повинні виходити за межі цих середовищ, залучати різних клієнтів. 

АТ:  І як би ви мотивували тих людей, які в Україні, які хочуть, але, можливо, вони бояться, або у них щось не виходить?

ІА: Треба виходити з дому, брати участь у нетворгінгах, відвідувати івенти, де можна отримати поради з ведення бізнесу. Потрібен поштовх, енергія, зворотній зв'язок, однодумці. Ця синергія допомагає. 

Наприклад, у Варшаві, є певний простір, спільноти для проведення вільного часу з сім'єю, з друзями і так само існують спільноти, які можуть стати у нагоді у просуванні бізнесу. Варшава дуже допомагає у реалізації підприємницьких ідей, є програми, які фінансує мерія (Urząd Miasta). І українці також можуть cкористатися з цього, відвідувати ці зустрічі, які організовує місцева влада. Вони ходять, всі, наприклад, до Центру підприємництва Смольна (Centrum Przedsiębiorczości Smolna), до Центру креативності Таргова (Centrum Kreatywności Targowa). Це місця, де можна багато чого отримати для розвитку власної справи. 

АТ: Кожна десята компанія в Польщі цьогоріч заснована українцями. Чим пояснюється  такий результат?

ІА: Українці мають потужну мотивацію. Це боротьба за життя, за дітей. Боротьба за гідність. Також має значення менталітет українських жінок, вони прагнуть довести собі, своїм сім'ям, що можуть почати все з початку. А польське суспільство прийняло цей факт позитивно. Звісно, завжди будуть підприємці, незадоволені, що українці створюють конкуренцію, забирають клієнтів. З іншого боку, в польському суспільстві є повага до того, що українці працьовиті, надійні, вони добре виконують свою роботу, тому мають хорошу репутацію на польському ринку.

Українці швидко адаптуються, бо мають мислення переможців.

Корисні посилання на інституції та організації, де можна шукати конкурси та гранти для бізнесу:

Європейські фонди в Польщі:

https://www.funduszeeuropejskie.gov.pl/

Європейські фонди для східної Польщі:

https://www.fepw.gov.pl/

Європейські фонди, що підтримують інновації в економіці:

https://www.nowoczesnagospodarka.gov.pl/

Європейські фонди соціального розвитку:

https://www.rozwojspoleczny.gov.pl/

Європейські фонди для розвитку Мазовецького воєводства:

https://www.funduszedlamazowsza.eu/

Фонди недержавних організацій:

https://www.ngo.pl/fundusze

Офіційна сторінка ЄС:

https://european-union.europa.eu/ 

Офіційна сторінка норвезьких фондів в Польщі

https://www.eog.gov.pl/

Сервіс о грантах: 

https://granty.pl/

Сторінка, на якій є оголошені конкурси:

https://www.witkac.pl/strona

База програм підтримки та міжнародної співпраці:

https://www.eurodesk.pl/

*** Публікація створена завдяки підтримки Українського центру розвитку та співпраці Empowerment

No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Журналістка, публіцистка. Понад 20 років займається темою європейської інтеграції України. Як журналістка та редакторка працювала в УНІАН, «Газеті по-київськи», журналах «Політика і культура», «Профіль України» та інших. Консультувала Урядовий офіс з європейської інтеграції України. Розробила комунікаційну стратегію для проєкту розвитку центрів малого бізнесу ЄБРР. Працювала як спеціаліст з комунікацій у кількох проєктах Представництва ЄС в Україні. Брала участь у міжнародних проєктах, створених за підтримки ЮНЕСКО. Від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну поїхала до Польщі. Працювала редактором Польської агенції преси. Отримала журналістську стипендію MLU, саме завдяки цьому змогла приєднатися до проєкту «Сестри».

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Якщо війна і непевні часи турбулентності, у котрі нині занурилася чи не половина світу, — це також час для росту, то український видавничий «глянцевий» бізнес показує непогані результати. Інша справа — скільки зусиль для цього доводиться прикладати.

Наталія Дунайська 25 років у видавничому бізнесі, запускала різні проєкти, переважно у люксовому сегменті. Вона — видавчиня глянцю Elle, Elle Decoration, Harper’s Bazaar і Cosmopolitan в Україні. Останні два видання постали вже в часи повномасштабного вторгнення. За час повномасштабного вторгнення їй вдалося не лише зберегти колектив DOMIO PUBLISHING, а й збільшити штат. У Польщі Наталія Дунайська запустила Architectural Digest (AD) із редакцією у Варшаві, який одразу знайшов свого читача і вже успішно завойовує місцевий ринок. З виданням Sestry.eu вона поділилася особливостями видавничого бізнесу в Польщі, а також роздумами про те, якими ми вийдемо з цієї війни.

Про видання

Вихід Architectural Digest (AD) на польський ринок відбувся, коли минув перший шок після повномасштабного вторгнення. Перемовини про отримання ліцензії для нового видання велися приблизно 1,5-2 роки. У партнерів було чітке розуміння польского ринку, а також уявлення про потенційних клієнтів. 

Польський AD — журнал про архітектурний дизайн і мистецтво, вишукані інтер’єри і стильні будинки, технологічні новинки і тенденції. На сторінках представлений також сегмент «lifestyle» — із модою і предметами розкоші.

Обкладинка журналу. Фото: матеріали для преси

У продуктів видавничого дому DOMIO PUBLISHING 90% контенту — виробленого локально. Адже ми добре знаємо, що те, що працює у Польщі, не працює в Україні або у тій же Франції. Так само те, що працює в Україні — не працюватиме у Польщі. 

Я дуже комерційно орієнтована людина і повністю відповідаю за бізнес. Ось тому я розмовляю мовою цифр, мені завжди важливий результат. Люблю свою роботу

Ми несемо людям мрії, нас купують і читають. Це не означає, що хтось обов’язково купить кухню за 100 тисяч євро. Але, принаймні, він може наблизитись до цього, поринути у світ люксу, зазирнути до зі смаком оформленої квартири чи будинку. Ми даємо можливість наблизитися до мрій і реалізувати їх. Адже лише коли ми мріємо, у нас виходить — думки матеріальні.

Про смак

У поляків є смак, він доволі стриманий. Вони менш сміливі у кольорах і відтінках, як от іспанці. Утім, віддають перевагу надійності: дорога річ має бути справді якісною. 

Якщо польський покупець витрачає 100 доларів, то має розуміти, на що їх витратив

Дається взнаки європейський менталітет — у 20 років не заведено ходити в норковій шуби до п'ят і їздити на Bentley. Тобто, для усіх цих атрибутів ти маєш досягти певного віку. У польському сегменті «лакшері» ми бачимо красивих людей, гарно одягнених. Але вони одягнуті стриманіше, аніж в Україні. І машини у них стриманіші, ніж у нас.

Чим ми відрізняємось

В Україні є таке явище як show-off — життя на показ. Ти можеш жити у доволі простих умовах, не мати за душею нічого, але їздити на «Мерседесі». Такий собі дещо азійський наліт потягу до розкоші.

Урочисте відкриття журналу AD. Фото: пресматеріали

Українка, коли виходить на вулицю, наче виходить заміж. Вона завжди із макіяжем, часто на підборах. У Польщі — це виражено меншою мірою. Більше того, люди тут одягнені набагато простіше, часом навіть нудно. Модні люди тут — великі консерватори. І навіть якщо вони добре забезпечені — ці гроші «мовчазні». В Україні багаті люди теж потроху змінюються в цей бік.

Особливості ринку

У нашому сегменті бізнесу Польща — це Україна 7-10 років тому. Ринок люксу в Україні у рази більший. Тут досі немає тих брендів, які є у нас. Приміром, у нас напряму відкритий монобренд — представництво Cartier, CHANEL, Louis Vuitton, PRADA, John Richmond. Тут же корнер Dior відкрився кілька місяців тому. Louis Vuitton тут також корнер, а в нас — окремий магазин. Cartier працює через агента, в Україні — напряму. 

Я думаю, що навіть під час війни за обсягом ринку Україна конкурує із Польщею. Але тут — шалений потенціал. За останні два роки відкрилося чимало шоу-румів у сегменті «дизайн інтер’єрів» і чимало ще збираються відкриватися. 

Поляки люблять своє, захищають його і не пускають чужих. Але є інший бік, коли вони не можуть запропонувати рівень якості речей, щоб замінити ті закордонні бренди, які зараз приходять на ринок

Відкриваються лакшері-магазини, місцеві туди заходять, приглядаються. Щоб витратити $10 тисяч на диван, до цієї думки найперш треба звикнути. Але поляки так само люблять їздять на автомобілях Audi, BMW, Porsche. Вони надають перевагу швейцарським годинникам, ювелірним прикрасам Bulgari, Cartier, Van Cleef тощо. Тобто, поряд із польськими дизайнерами і брендами є запит на західні бренди. Тож я впевнена у потенціалі цього ринку. 

Як усе починалося

За роки у видавничому бізнесі я знаю всі процеси зсередини, розумію, як їх вибудувати. Мені потрібна була правильна команда. І насамперед треба було знайти головного редактора, котрий «під себе» підбере журналістів, які писатимуть. Оскільки я не розумію польську, не маю відчуття мови, була велика небезпека помилитися із людиною. Але нам пощастило.

З дистриб’юцією було все просто, я звернулася до штучного інтелекту і написала: «Дайте мені, будь ласка, найбільші дистриб'юторські компанії в журналах» і отримала їх із контактами. Маємо двох чудових продавців реклами.

У нас повністю польський колектив. Звісно, десь ми корегували, із кимось прощалися, але за півтора року сформувалася дуже хороша команда. Я — генеральний директор компанії і, звісно, розриваюся між двом ринками. 50% свого часу проводжу в Польщі, 50% — в Україні. Але «long distance doesn't work» — як у стосунках, так і в бізнесі, тому потрібно все контролювати. 

Наталія Дунайська з Бріжит Макрон. Фото: приватний архів

Помилки і труднощі

Коли ми зареєстрували компанію онлайн, допустилися невеликої помилки. Ми з’явилися в KRS (Krajowy Rejestr Sądowy — загальнопольський державний судовий реєстр, до якого вносять суб'єкти підприємницької діяльності. – Авт.), але не з’являлися у вайтлисті й не могли рухатися далі. На всі питання, які ми ставили, відповіді не отримували. 

В усіх структурах існує проблема комунікації, особливо, якщо ти — іноземець. У тому числі, відкриття банківського рахунку. Тож і ми були наче у вакуумі. І лише коли виправили помилку, все запрацювало. Ми б набили менше гуль, якби від початку хтось узяв нас за руку і вів. Пізніше наша колега — українка, яка давно живе у Польщі, — полегшила усі процеси і прискорила їх. 

Труднощі виникли із відкриття корпоративного рахунку в банку. Відкритий рахунок чомусь не активувався. Я пишу — що відбувається? Чому для активації потрібно стільки часу? Проходить тиждень-два, мені ніхто не відповідає. Я приходжу в банк і дізнаюся, що при оформленні документів менеджер допустився помилки. Але виправити не можуть, бо немає того самого менеджера. Новий рахунок теж не можуть відкрити, бо я уже його маю. Я кажу: «Дивіться, ось ваш банк, а ось — сусідні двері іншого банку. Нам байдуже, де відкривати рахунок». За дві хвилини усе було вирішено, хоч на це ми витратили місяць. 

Коли ми знайшли приміщення під офіс у Варшаві, рієлтор оголосив: «Через кілька місяців підпишемо договір». Було дивно, бо ж не йдеться про покупку, а лише про оренду. У Києві це робиться набагато швидше. Також ми зрозуміли, що із частиною команди ми «не злітаємо». Тож при збережених ключових позиціях ми змінили 20% польових гравців, здійснили approve і все запрацювало. 

Зараз я можу відверто сказати: для того, аби вийти на ринок, треба мати партнера-поляка, який би був помічником і провідником

Із допомогою місцевих усе пришвидшується й набагато простіше вирішується. Хоча зараз є багато організацій, фондів, котрі допомагають становленню українського бізнесу, виділяють гранти на його розвиток. 

Зараз, уже розуміючи місцевий ринок, я завжди додаю до строків укладання угод кілька місяців з огляду на польську непоспішність. Зате поляки мають міцніші нерви. Ми ж активно працюємо, попри те, що у нас — то революція, то війна. 

Про початок «великої» війни

Ми живемо за кілометр від Бучі. Коли почалася повномасштабна війна, чоловік скочив у машину і поїхав на Печерськ забирати усіх батьків до нас «у безпечне місце». Перші три доби ми сиділи у підвалі — бо над нами усе літало, адже поруч аеродром у Гостомелі. Я навіть могла розледіти обличчя пілота, який летів над будинком. 

Наступного дня після початку повномасштабної війни у нас відключили світло, а через кілька днів — газ. Із усіх наших друзів в околиці ми мали камін, то хоча б грілися. Чоловік мій — фанат грилю, тож ми готували їжу на грилі. А ще у мене була купа свічок, які я постійно купувала — тож ми палили свічки. 

Вулиця Вокзальна, на якій знищили російську колону, пересікається з вулицею Яблунською (під час окупації росіяни вбили тут щонайменше 60 цивільних. — Авт.) у нас за парканом. Тобто, поряд їздили танки. 

А мій брат живе трохи далі, у Березівці. Третього березня о 3.00 ночі до нього прийшли буряти і сказали: «Элитный котеджный домик — на выход». Його будинок був зруйновний — від вибухової хвилі міжкімнатна кухонна перегородка зрушилася на 20 сантиметрів, скло повилітало. Зараз дім відновлюють. 

Ми виїздили 9 березня. Волонтери казали: «Давайте пробувати пробивати коридор». Їхали з білими ганчірками, на яких було написано «Діти». Ми проїздили через два російських блокпости, машини оглядали. Потім, коли я вже читала про Бучу, я думала: «Господи, над нами, здається, летіла армія ангелів-спасителів». Ми поїхали на захід України. Але щойно у Ворзелі дали світло — наступного дня вже були вдома. 

Стосунки із Варшавою

Я приїжджаю до Варшави як додому, я все тут знаю. Обожнюю її за те, що я тут не їжджу на автомобілі. Навіть якщо хтось пропонує підвезти, відповідаю: «Не треба». Адже у Києві я увесь час пересуваюсь на авто. Маю тут улюблені місця — Музей сучасного мистецтва у Варшаві на Маршалковській, Музей Війська Польського, дуже подобається архітектура Великого театру. Тобто у мене немає відчуття, що для мене це чуже місто. У Варшаві я проводжу багато часу. Коли ми запускали проєкт, першого року я більше провела у польській столиці, аніж у Києві. Це було нестерпно для моїх дітей. Зараз я перебуваю в обох містах однакову кількість часу. Утім, для постійного життя я Варшаву не розглядаю. 

У Києві я маю великий гарний дім, який ми збудували. Переїхати з цього будинку з великим із ділянкою і грилем? Ні. Я люблю гарні українські супермаркети, я — естет. Я люблю нашу швидкість, цифровізацію і застосунки — «Дію», Монобанк. Ми дуже інноваційні. І тут в дечому навіть переплюнули Америку. Той рівень життя, який я маю в Україні, я не отримаю в Польщі. Хоча я маю чимало знайомих, які переїхали у Варшаву і живуть там. 

Я прихильник того, якщо жити в цій країні, то треба бути повністю інтегрованим у цю культуру. Коли вже ти переїхав до Польщі, то граєш за її правилами, спілкуєшся з поляками, живеш цією культурою і привносиш свою. Не варто замикатися у своєму соціумі. Треба бути повністю залученим у цю країну. 

Якими вийдемо з цієї війни

У мене стійке відчуття, що ті межі, які раніше були, в Європі ще більше розмиються. Ми будемо більш інтегровані до Євросоюзу, до європейських країн, вони нас краще розумітимуть. Ми починаємо під них адаптуватися — так само, як і вони під нас. Зміниться навіть наш менталітет. Бо як би там не було, є у нас одна особливість — як легше викрутити, як оминути закон.

Тут у Польщі ми працюємо за законодавством, чітко сплачуємо податки. І це перший крок до нормального цивілізованого суспільства. А також — відсутність корупції

У Польщі мені дуже імпонує розвиток регіонів — тобто, життя не крутиться лише в містах і довкола міст. Добре було б перейняти це для нас.

20
хв

Видавчиня Наталія Дунайська про глянець під час війни й особливості видавничого бізнесу в Польщі

Ольга Гембік
жабка бізнес українці Zabka

Ще сім років тому вона й уявити не могла, що житиме за кордоном і керуватиме власним бізнесом. Польща здавалася тимчасовим прихистком для заробітку, а у кишені лежало всього 300 злотих. Спершу доводилося працювати на заводі, згодом — покоївкою, жити в кімнаті разом з хлопцями, адже не було власного простору, потім розвантажувати палети на складах торговельної мережі. Але кожен крок Марини наближав її до власної справи. Сьогодні вона — власниця популярного магазину Żabka і приклад того, як віра в себе, праця й витримка здатні змінити життя.

Марина Будзінська (в центрі) зі своїми працівницями. Приватний архів

Щоб відкрити «Жабку», треба скласти чотири іспити

— Рішення переїхати до Польщі було непростим, але вимушеним, — розповідає Sestry Марина Будзінська. — Я — мама-одиначка, яка прагнула забезпечити своїй дитині гідне життя. В Україні працювала торговим працівником, а згодом стала керівником торговельного відділу. Незважаючи на кар’єрний успіх, фінансові можливості були обмежені, а я хотіла більшого для своєї дитини. Спершу планувала залишитися в Польщі лише на три місяці, заробити грошей і повернутися додому. Однак після короткого повернення в Україну зрозуміла, що це лише початок довгого шляху. Відтоді я живу в Польщі.

— Які були труднощі, виклики, і як ви їх подолали?

— Мій перший досвід роботи тут був непростим. Приїхала з невеликими заощадженнями — всього 300 злотих. Почала працювати на заводі в місті Клодзько, де виробляють автомобільні шланги. Житлові умови були важкими: у двокімнатній квартирі жило восьмеро людей. Робочий графік — 12-годинні зміни з мінімальними перервами. Згодом спробувала працювати покоївкою, але там вимоги були нереальні — за 15 хвилин повністю прибрати номер разом з миттям санвузла, заміною постільної білизни та пилососінням. Заробіток ледве покривав витрати на житло.

Проривом стала робота на складі однієї з великих торговельних мереж у Легниці, де я пропрацювала 4,5 роки. Саме там я познайомилася з теперішнім чоловіком. Паралельно підробляла рекрутером і прибирала квартири.

— Коли настав той переломний момент, що ви вирішили відкрити власну справу, і чому саме Żabka?

— Про власну справу ми з чоловіком мріяли 3 роки. Я обдумувала різні варіанти, спочатку хотіла відкрити кебаб, але зрештою зупинилася на магазині Żabka. Після перегляду в ютубі натхненної історії українки, яка успішно запустила такий проєкт, наважилась ризикнути. Процес підготовки був непростим: співбесіди, навчання та кілька важких іспитів. Незважаючи на мовні труднощі, я не здалася. Налаштовувала себе, що якщо поставила мету — обов’язково дійду до неї. Ми відкрили магазин в серпні минулого року. Цей досвід навчив мене не боятися нових викликів і завжди рухатися вперед, навіть коли здається, що сил немає. Тепер я передаю цю віру своїй дитині: важливо не здаватися, йти до своїх цілей, якими б недосяжними вони не здавалися на перший погляд.

— Скільки потрібно мати грошей, аби відкрити «Жабку»?

— У моєму випадку це було 20 000 злотих, оскільки сума застави для іноземців залежить від обраної форми забезпечення. Але справа не лише в грошах, адже відкриттю магазину передують співбесіди, навчання і навіть іспити. Перша співбесіда відбулася польською мовою через додаток Teams. За нею була ще одна. Потім перевірили, чи не маю я боргів або кредитних заборгованостей. Я побачила, що Żabka відповідально підходить до підбору персоналу, і не кожен, хто бажає приєднатися до мережі, може це зробити.

Я успішно пройшла перевірку, після чого розпочалося тритижневе навчання. Уже тоді мене почали знайомити з роботою у магазині, показувати, як усе працює. Спочатку було дуже страшно через величезну кількість інформації та документації, всі програми — польською мовою... Здавалося, я не впораюся. Якось я навіть прийшла додому і сказала чоловікові: «Не знаю, чи потягну». Але зібралась із силами й продовжила навчання.

Попереду було кілька іспитів: мовний; фінансовий у Вроцлаві після інтенсивного навчання; співбесіда через Teams з перевіркою знань і практичний іспит на місці — три години ґрунтовних запитань і завдань з використання чотирьох програм. Кожен з них я склала на 100% і чекала призначення. Мені запропонували вибір: або новий магазин під ключ, або діючий. Я обрала вже функціонуючий магазин. 

«Ми взяли на роботу українок і намагаємось їх не перевантажувати»

— Існує думка, що в «Жабці» важко працювати: 12-годинний робочий день, праця у вихідні…

— Це поширений і шкідливий стереотип. Я працювала в іншій мережі, мені іноді доводилося вручну розвантажувати по 15 важких палет на день. Тут інакше — в межах поставок приїжджає одна палета, яку ми з чоловіком розвантажуємо. Ми з чоловіком присутні в магазині щодня, займаємося замовленням товарів, контролем касових операцій, веденням документації. 

Касири обслуговують клієнтів протягом тижня. Ми взяли на роботу двох українок, які працюють по 8,5 годин, і ще двох експедиторів, які приходять на заміну. Найнапруженіший час — вечір п'ятниці і суботи. У цей час, а також у неділю ми з чоловіком працюємо самі.

— Ви з чоловіком весь час разом. Як вдається успішно поєднувати бізнес та сімейне життя?

— Багато хто дивується, як ми з чоловіком можемо працювати разом і при цьому зберігати гармонію. Для нас ключовими є взаєморозуміння, чіткий розподіл обов’язків і вміння поважати простір одне одного. У кожного з нас це вже другий шлюб, тому ми добре розуміємо, чого хочемо від стосунків і від спільного бізнесу.

Спочатку було важко звикнути. Здавалося, що постійно щось не так, весь час хотілося все виправити, але з часом ми навчилися правильно ділити роботу так, щоб не втручатися у сфери одне одного. Він займається постачанням товарів, я — замовленнями, бухгалтерією, звітами та іншою документацією. Він не втручається у мої папери, а я не втручаюся у його складські питання.

Чоловік чудово справляється з усім, що стосується замовлень і поповнення запасів. Це його відповідальність. Моя частина роботи — «паперова». Ми працюємо разом 24/7, і це справді круто. Зараз ми навіть розглядаємо можливість продати два своїх приватних автомобілі і придбати один більший, кращий. Адже ми весь час разом… 

— Що можете побажати українським жінкам, які шукають себе або мріють про власний бізнес у Польщі?

— Я знаю, як непросто знайти себе, особливо коли є тиск суспільства. Важливо дозволити собі ризикувати, пробувати нове. Кожна моя попередня робота була викликом, але я завжди думала: «Це тимчасово, я знайду щось краще». І справді, життя це підтвердило. Зараз є чимало можливостей для старту власної справи навіть з мінімальними вкладеннями. Українки відкривають кав'ярні, салони краси, займаються флористикою. Головне — не боятися й пробувати.

Страх — це лише перепона, яку можна подолати. Якби колись мені сказали, що я житиму в Польщі і матиму власний бізнес, я б засміялася. Але сьогодні це реальність.

20
хв

Власниця магазину Żabka Марина Будзінська: «Якби колись мені сказали, що я житиму в Польщі і матиму бізнес, я б засміялась»

Тетяна Виговська

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Перша клініка абортів у Польщі відкрилась у Варшаві під парламентом

Ексклюзив
20
хв

Як записатися в дитячий садок у Польщі в 2025 році? Правила й терміни рекрутації

Ексклюзив
20
хв

Все про подорожі автодомом у Польщі: оренда, купівля, популярні моделі й кемпер-маршрути 

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress