Ексклюзив
20
хв

«Українки бояться ризикувати, але починають все спочатку заради дітей. Це парадокс»

Бізнес в Польщі – можливості для українців отримати фінансову підтримку. Ми зібрали весь спектр таких інструментів: гранти та дофінансування з різних джерел

Альбіна Трубенкова

Ізабела Анушевська впевнена, що українки працьовиті і тому заслуговують на успіх. Фото: приватний архів

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Українські біженки адаптуються і активно розвивають власний бізнес у різних сферах в Польщі. Але наважитись буває дуже складно. Як шукати гранти та програми фінансування малого бізнеса? Чи одразу треба створювати фірму? Чи ще до її старту можна знайти відповідне рішення щодо фінансування? Виявляється, у Польщі є дуже багато можливостей, але й певних нюансів, знаючи які легко подолати всі перепони. Про це ми поговорили з експерткою з оцінок заявок на гранти Європейських фондів та державних установ Польщі, експерткою в польсько-українському проєкті Forbes Women Academy Ізабелою Анушевською.

Альбіна Трубенкова: Пані Ізабело, на що звернути увагу жінкам з України, біженкам, які хочуть відкрити бізнес в Польщі? Яким шляхом йти?

Ізабела Анушевська: Українки, як і громадянки Польщі, можуть звертатися з заявками на гранти до Європейських фондів, недержавних організацій, польських фондів – як державних, так і приватних, Норвезьких на Швейцарських фондів. Також є можливість отримати дофінансування на рівні воєводства, гміни, повіту – треба відслідковувати ці регіональні конкурси, дивитись, чи ви відкрили (або відкриваєте) фірму саме у цьому регіоні, бо це важливо. Вам не обов’язково самим подавати заявку на фінансування – можете долучитися до іншого проєкта на рівні партнера (тобто разом з іншим підприємцем подаєте заявку на грант), або ж на рівні учасника (ви приєднуєтесь до проєкта, який вже виграв грант).

Також треба інтегруватися у бізнес-середовище. Наприклад, у Польщі дуже популярні дискусійні групи на Facebook. Я знаю українок з Жешува, які багато зрозуміли і отримали, коли приєдналися до спільнот на Фейсбуці, місцевих дискусійних груп. Це полегшило пошук інформації про оренду житла, вакансії, корисні заходи. І дозволило їм жити життям громади. Ще одна дуже корисна річ – жіночі організації. Багато з них мають відповідне фінансування, зокрема різноманітні гранти, в тому числі Європейського Союзу. Треба вивчити, чим займаються ці організації, знайти для себе найвідповідніші за тематикою та напрямками і спробувати в межах співпраці з цими організаціями реалізувати власний проєкт. Варто слідкувати за конкурсами, які оголошують жіночі організації. Наприклад, такі як мережа жінок-підприємиць в Польщі.

Ще один шлях – відвідування івентів, де надають консультації стосовно започаткування бізнесу в Польщі. І відповідно, відслідковування конкурсів для бізнесів, які оголошують місцеві органи влади. 

АТ: Є нюанси, на які варто звернути увагу?

ІА: Безумовно. Наприклад, ви не отримаєте жодного фінансування, якщо маєте не сплачений штраф, навіть у кілька злотих. Тому треба перевірити, чи немає щодо вас запису в Національному реєстрі боргів (Krajowego Rejestru Długów KRD). Вам варто мати заздалегідь розроблену концепцію проекту, яку вже значно легше адаптувати до вимог того чи іншого конкурсу. 

Щоб краще орієнтуватися, можна звернути по допомогу до інформаційних пунктів державних установ, наприклад, Центру розвитку малих і середніх підприємств в Польщі (PARP).

Визначте, які варіанти фінансування здатен отримати ваш бізнес, згідно з вимогами конкурсу. 

АТ: Чим українки, які розпочинають бізнес в Польщі, відрізняються від польок, за Вашими спостереженнями?

ІА: Українки, які приїжджають сюди, мають великий імпульс, вони закладають масштабні бізнеси. До війни у них добре йшли справи в Україні, тож це просто зміна середовища. Вони мають свої підприємницькі ідеї.

Однак, коли мова йде про людей, які дуже сильно пережили страхіття війни, смерть близьких, втратили майно, ці люди розгублені, психологічно їм важко почати з початку. Вони бояться ризикувати, остерігаються соціальних проблем в іншій країні. Але вони неймовірно працьовиті, знають, що мусять долати страхи заради дітей, родини. Такий парадокс. 

Але ж найуспішніші бізнесмени у світі, були тими, хто мусив подолати якийсь великий виклик. І саме тоді вони стали найбільш рішучими. І я бачу в українках саме таких людей, які дуже багато працюють.

Українки – незламні, сильні. В основному я працюю з жінками і бачу: тут вони мають одну роботу, а тут вони намагаються налагодити якусь локальну ініціативу з громадою. Так, я бачу багато страху в їхніх очах. Але вони працюють над собою, долають власні розчарування, піднімаються та йдуть далі.  

АТ: І чи можна сказати, що українці стають частиною цього польського суспільства? Чи вони все ще відділені? 

ІА: Безумовно, є українські спільноти – послуги для своїх, хоча існує велика різниця між маленькими і великими містами. Я спостерігаю за спільнотою українок. Більше того, дуже часто користуюся їхніми послугами. Чи йду в перукарню, чи в салон манікюру, чи ще кудись, бачу, як вони намагаються зробити все якнайкраще, дбають про високу якість послуг. 

Вони використовують свої конкурентні переваги. Наприклад, у Варшаві багато українок, тому українські майстрині намагаються орієнтувати свої послуги на саме на співвітчизниць. Водночас вони все більше і більше адаптуються у Польщі. 

АТ: А з якими найбільшими проблемами стикаються українки в Польщі, коли прагнуть почати бізнес? Які ризики, виклики, болючі ситуації? Про що вони одразу говорять

ІА: У них була гарна робота в Україні, вони мали багато часу, їздили на велосипедах, що вони пам'ятають той луг, вони пам'ятають той ліс. І це все в минулому. З цим важко змиритися, але треба жити далі. Ось таке трохи роздвоєння. Деякі перебувають у терапевтичному процесі постійно. Іноді просто зізнаються, що не мають сил. 

Деякі дівчата не можуть звикнути до того, що в Польщі трохи складніше отримати клієнта, процес трохи затягується. В Україні було простіше, а тут доводиться завойовувати  довіру. І пропозиція для клієнта має бути розроблена по-іншому, сайт має бути зроблений по-іншому. 

Також складно впоратися з бюрократичними процесами початку бізнесу, мовного бар'єру. 

Одна з онлайн-подій для українок, де спікеркою була Ізабела Анушевська. Фото: https://empowerment.org.ua/

АТ: На початку, що, на вашу думку, є найважливішим: психологічний настрій, чи велика ідея? 

ІА: Потрібно просто рухатися. Неважливо, зі швидкістю 5 чи 40 кілометрів на годину. Подолати ще один, другий, третій крок. Це важко, але тоді вже піде ефект доміно. Можливо, сьогодні у вас буде лише один клієнт. Зробіть для нього все, що можете. Він, вдячний і задоволений, розповідатиме про вас. З дванадцяти інших може повернеться тільки чотири, але працюйте. Просто потрібно іноді кілька місяців, іноді рік, щоб бізнес почав приносити гроші. Ви повинні бути щасливі, що до вас взагалі хтось прийшов. Що можете покрити поточні витрати на існування. 

Також важливо, щоб певні послуги виконувалися однаково добре, щоб клієнти залишали відгуки – українською, польською, а також іншими мовами.

Я ходжу як клієнтка на манікюр і бачу, що там українська майстриня вже має змішане середовище, і українці і поляки. Тобто довіра клієнта вже створена. Оцінка про хорошу якість послуг українських професіоналів пішла у світ. Наприклад, є така програма для бронювання buksi. Там ви просто залишаєте ці відгуки. 

АТ: Які тенденції ви спостерігаєте: як українки створювали бізнеси у Польщі рік, півтора тому і як зараз? 

ІА: Тоді їм було важливо лише одне – заробляти на життя, просто вижити, існувати. Та з кожним наступним місяцем з'являлося бажання професіональної реалізації. Жінка розуміла, що діти хочуть тут жити. Це був сигнал: не можна залишатися в імпровізованій тимчасовій ситуації. Тож вони почали думати про амбітніші, краще оплачувані речі. І це потребувало певної колоборації. Наприклад, такий бізнес, як освіта: у жінки є ідея, досвід, але вона не може робити це сама. І звертається до громадської організації, де є приміщення і в певних годинах воно простоює.

Дівчата також змогли об'єднатися, щоб, наприклад, доглядати за дітьми: на цьому тижні одна доглядає за всіма, потім інша. Пізніше деякі з них створили ясла для дітей. Вони просто хочуть бути такою ж частиною суспільства, як і всі інші, мати професійну реалізацію. 

АТ: В яких сферах українки здебільшого відкривають власний бізнес в Польщі? 

ІА: Це освіта, психологія, сфера бʼюті-послуг і багато іншого. Є дівчата, які займаються бізнес-консалтингом, інші – заняттями для дітей, одна пані має мережу франчайзингових кав’ярень, є ті, хто займається перевезеннями. Отже, вони  намагаються пристосуватися до потреб ринку, але також намагаються використовувати те, ким вони є, надавати послуги насамперед своїм українцям, тому що тут вони мають конкурентну перевагу – легше отримати цю аудиторію. Я їм кажу, що на певному етапі бізнесу це є добрим методом, але на триваліший час сприяє створенню таких закритих анклавів. І це не дуже добре, поступово ви повинні виходити за межі цих середовищ, залучати різних клієнтів. 

АТ:  І як би ви мотивували тих людей, які в Україні, які хочуть, але, можливо, вони бояться, або у них щось не виходить?

ІА: Треба виходити з дому, брати участь у нетворгінгах, відвідувати івенти, де можна отримати поради з ведення бізнесу. Потрібен поштовх, енергія, зворотній зв'язок, однодумці. Ця синергія допомагає. 

Наприклад, у Варшаві, є певний простір, спільноти для проведення вільного часу з сім'єю, з друзями і так само існують спільноти, які можуть стати у нагоді у просуванні бізнесу. Варшава дуже допомагає у реалізації підприємницьких ідей, є програми, які фінансує мерія (Urząd Miasta). І українці також можуть cкористатися з цього, відвідувати ці зустрічі, які організовує місцева влада. Вони ходять, всі, наприклад, до Центру підприємництва Смольна (Centrum Przedsiębiorczości Smolna), до Центру креативності Таргова (Centrum Kreatywności Targowa). Це місця, де можна багато чого отримати для розвитку власної справи. 

АТ: Кожна десята компанія в Польщі цьогоріч заснована українцями. Чим пояснюється  такий результат?

ІА: Українці мають потужну мотивацію. Це боротьба за життя, за дітей. Боротьба за гідність. Також має значення менталітет українських жінок, вони прагнуть довести собі, своїм сім'ям, що можуть почати все з початку. А польське суспільство прийняло цей факт позитивно. Звісно, завжди будуть підприємці, незадоволені, що українці створюють конкуренцію, забирають клієнтів. З іншого боку, в польському суспільстві є повага до того, що українці працьовиті, надійні, вони добре виконують свою роботу, тому мають хорошу репутацію на польському ринку.

Українці швидко адаптуються, бо мають мислення переможців.

Корисні посилання на інституції та організації, де можна шукати конкурси та гранти для бізнесу:

Європейські фонди в Польщі:

https://www.funduszeeuropejskie.gov.pl/

Європейські фонди для східної Польщі:

https://www.fepw.gov.pl/

Європейські фонди, що підтримують інновації в економіці:

https://www.nowoczesnagospodarka.gov.pl/

Європейські фонди соціального розвитку:

https://www.rozwojspoleczny.gov.pl/

Європейські фонди для розвитку Мазовецького воєводства:

https://www.funduszedlamazowsza.eu/

Фонди недержавних організацій:

https://www.ngo.pl/fundusze

Офіційна сторінка ЄС:

https://european-union.europa.eu/ 

Офіційна сторінка норвезьких фондів в Польщі

https://www.eog.gov.pl/

Сервіс о грантах: 

https://granty.pl/

Сторінка, на якій є оголошені конкурси:

https://www.witkac.pl/strona

База програм підтримки та міжнародної співпраці:

https://www.eurodesk.pl/

*** Публікація створена завдяки підтримки Українського центру розвитку та співпраці Empowerment

No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Журналістка, публіцистка. Понад 20 років займається темою європейської інтеграції України. Як журналістка та редакторка працювала в УНІАН, «Газеті по-київськи», журналах «Політика і культура», «Профіль України» та інших. Консультувала Урядовий офіс з європейської інтеграції України. Розробила комунікаційну стратегію для проєкту розвитку центрів малого бізнесу ЄБРР. Працювала як спеціаліст з комунікацій у кількох проєктах Представництва ЄС в Україні. Брала участь у міжнародних проєктах, створених за підтримки ЮНЕСКО. Від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну поїхала до Польщі. Працювала редактором Польської агенції преси. Отримала журналістську стипендію MLU, саме завдяки цьому змогла приєднатися до проєкту «Сестри».

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати
український бізнес у польщі піцерія варшава

«Понад два роки ми вивчали ринок»

Юлія Карлова: Ми все життя займалися підприємницькою діяльністю: торгували на базарі в Чернівцях, мали точки сантехніки, магазини. Війна змусила змінити плани. Я відкрила у Варшаві манікюрний салон, працювала сама і здавала місця іншим майстриням. А потім ми з чоловіком вирішили спробувати себе в ресторанному бізнесі. 

Микола Карлов: Коли почалась повномасштабна війна, я поїхав в Україну волонтерити. Працював у гуманітарному хабі: спочатку на завантаженнях, потім координатором. По 14-16 годин щодня.

Коли в нашу діяльність стали вмішуватись особисті інтереси деяких депутатів, я повернувся до Варшави. Став допомагати, зокрема з житлом, звідси. І паралельно ми замислились над гастрономічним бізнесом. Часто ходили по ресторанах, кав’ярнях, вивчали, аналізували. Ми завжди були критичними клієнтами й цікавились якісною їжею та хорошим сервісом. Для нас це був новий напрям, тому ми хотіли вивчити все до дрібниць.  

Чому саме піцерія?

Микола: Ми взагалі любимо смачно їсти. У нас був бізнес у виробництві, продажах, у Юлі — в б’юті. Але гастрономія стала новим викликом. Ми понад два роки вивчали ринок, дивились, які бренди ростуть, які падають. Їздили по різних районах Варшави, досліджували конкурентів.

Зрештою вирішили, що піцерія — оптимальний варіант. У неї вищий середній чек, ніж у кафе. Але важливо було знайти бренд, який дбає про якість. 

Юлія: Ми аналізували, які франшизи закриваються, які продаються. Обрали ту, що тримається стабільно і дорого продається — це ознака цінності. Поспілкувалися з кількома франшизодавцями і зрозуміли, хто з них справді дбає про бренд, а хто — просто продає назву.

Зрештою 21 грудня 2023 року ми відкрилися. Це наша перша й поки єдина точка. Робили все самі — нікого спеціально не наймали, вклали останні заощадження, навіть продали автівку. Батько Миколи приїхав до нас з України, щоб допомогти робити ремонт приміщення. Працювали від рання до пізнього вечора.

Юлія із сином під час ремонту приміщення під піцерію

«Перші місяці ми працювали вдвох»

Скільки коштує відкрити піцерію? 

Микола: Залежить від метражу, ремонту, обладнання. У нашому випадку, а у нас площа 100 квадратних метрів, ми витратили до 100 тисяч доларів. І це ми ще заощадили на ремонті.

Юлія: Перші місяці ми працювали самі. Микола з керівника перетворився на піцайоло, я — і на касі, і помічником кухаря. Повар з нашої франшизи вчив Колю готувати піцу, брускети, фокача, а мене — макарони, салати й десерти. Поки обороти були малі, не могли дозволити собі наймати працівників. Наш син теж допомагав. Спочатку — бо треба було, але з часом йому стало подобатись. Зараз він охоче працює офіціантом. 

З якими викликами зіткнулися на старті? Чи було складно відкрити бізнес у Польщі?

Микола: Викликів було багато. Ми вперше зайшли в гастрономію. Без франшизи було б надто складно — вони дали меню, рецептуру, стандарти. Це дуже допомогло. Але довелося вчитись у процесі. Перші святкові дні були дуже насичені — безліч замовлень, один офіціант і ми вдвох з дружиною. Я літав між пічкою і столом. Фото й відео, на жаль, немає (сміється). Юлі теж було складно, бо вона не розмовляла вільно польською. Але з часом все налагодилось. Зараз Юля будь-яке питання вирішить польською! А як інакше — 90% наших основних клієнтів — поляки.

Скільки у вас працівників?      

Юлія: На зміні зазвичай працює кілька людей: піцайоло, касир, офіціант і помічник. Маркетологів чи PR-фахівців у нас немає — не дозволяють обороти. Тож поки ми і це робимо самі.

Який середній дохід з такого бізнесу? 

Микола: У кращому випадку — 10-15 тисяч злотих. Але багато з цього йде на оренду, електрику, зарплати. Середній чек — 70 злотих. Щоб наторгувати 7000, треба зробити 100 продажів, а це — близько 150 піц.

Перший час Миколі доводилося самому бути піцайолою

«Репутацію піцерії часто псують служби доставки»

Чому зараз закриваються інші схожі заклади в Польщі? Що вони роблять не так?

Микола: Закриваються через низьку маржинальність. Залишається, скажімо, 10 відсотків чистого прибутку.

Якщо в тебе невеликі обороти, то буває, що найманий працівник заробляє більше, ніж власник

Юлія: У центрі легше — там туристи. У спальному районі — постійні клієнти, і якщо впаде рейтинг, нових не буде. А ще служби доставки часто псують репутацію: водії приїжджають без термосумок, плутають адреси, запізнюються, не розмовляють польською, — а весь негатив летить на піцерію.

Як ставитесь до критики, до поганих відгуків? 

Микола: Нормально. За відгуками в Google бачимо, що 95% клієнтів задоволені. Ми маємо найвищу оцінку серед схожих піцерій у місті. Іноді, звичайно, трапляється всяке. На жаль, не можна догодити всім. 

Клієнт завжди правий. Дотримуєтеся цього правила?

Юлія: Ми ділимо клієнтів на два типи: тих, хто може довести свою правоту, і на тих, хто все ж не правий. Коли дзвонить нетверезий клієнт, замовляє піцу, йому її доставляють, а він не хоче за неї платити, бо не пам’ятає, що замовляв, — клієнт не правий.

До речі, ця історія мала продовження. Це виявився наш постійний клієнт. Він приїхав наступного дня, вибачився і зажадав розрахуватися за піцу. Але я сказала, що не потрібно, бо кур’єр привіз піцу назад. На це чоловік відповів: «Дякую, що поважаєте своїх клієнтів». 

Микола: А була ситуація, коли прийшла клієнтка, стала на вулиці біля нашої піцерії й кричала, щоб інші не замовляли у нас їжу, бо треба довго чекати на замовлення. І що ви думаєте? Зараз постійно приходить до нас і замовляє піцу. Люди такі дуже різні…

Як ви розподілили обов’язки у бізнесі?

Микола: Донедавна на чужу людину я працював лише один день у житті, бо весь час маю власну справу. Але зараз почав у Варшаві працювати на одну українську медичну компанію — обіймаю там посаду керівника напрямку будівництва. Також паралельно у мене є компанія, яка надає послуги з опалення, вентиляції. Піцерією зараз вже займається Юля. Вона — директорка. Але я завжди поруч. Син теж з нами. 

Юлія: Ми звикли працювати разом — ще з України. Після 25 років спільного життя вже навіть не сваримось (посміхається). У нас також доросла донька — їй 23 роки, вона теж займається бізнесом. У нас справді дуже тепла атмосфера в команді. За останні пів року зібрався чудовий колектив. 

Зараз я займаюсь улюбленою справою. Мені приємно бачити, що людям у нас смачно, затишно. Клієнти стають, як рідні. Мрію, щоб піцерія запрацювала автономно. А потім, можливо, відкрию ще або маленьку цукерню, або хлібний магазин. 

Якби ви зараз давали пораду українцям, які мріють про власний бізнес у Польщі?

Микола: Я точно не буду говорити про труднощі, з якими можна зіткнутися, бо це лише демотивує інших. А труднощі точно будуть. Треба просто не боятися і ризикувати. І розуміти, що в 90% випадках може бути поразка. 

Заради чого ви працюєте?

Юлія: Для нас головне — наше сімейне щастя. Заради цього ми працюємо. І ці цінності передаємо нашим дітям. Наприклад, наша донька з 17 років почала жити окремо, якийсь час мешкала в Італії, тепер живе з нами. І ми дуже щасливі збиратися разом ввечері. Разом ми проходили чимало психологічних тренінгів. 

Родина Карлових у Польщі

Якось у нас була ситуація, коли донька в 11 класі почала прогулювати уроки. Я випадково про це дізналась. Микола тоді запитав її, чому вона це робить. Донька відповіла, що їй нецікаво. На що Микола висунув пропозицію: «Поїхали зі мною в Київ у бізнес-школу». І хоча я була сповнена скепсису, Іра там побачила, як люди грають у великий бізнес, і як це впливає на їхні життя. Що ці люди живуть краще, ніж ми жили на той момент. А значить — таки важливо вчитися. Ми часто повторюємо дітям: «Не будеш працювати головою — будеш працювати руками». А будеш працювати головою — буде у тебе і твоя справа, і сімейне щастя.

Фотографії з приватного архіву

20
хв

«Середній чек тут більший, ніж у кафе». Про досвід родинної піцерії, відкритої українцями у Варшаві

Оксана Щирба
косметичний бізнес салон кабінет український Польща

За останні три роки українці в Польщі зареєстрували 77,7 тисяч бізнесів, що становить 9% від загальної кількості ФОПів, відкритих у країні в цей період. З кожним роком кількість українських бізнесів збільшується. Як підрахували в Польському економічному інституті (PIE), близько 37% новостворених фірм відкривають жінки. І одним з найпопулярніших напрямів серед них є індустрія краси — косметичні, манікюрні й перукарські салони (до 13% від усіх українських бізнесів). 

Тетяна Ковнацька до 2022 року мешкала на Житомирщині. Придбала будинок, в якому планувала жити й виховувати двох синів (молодший син має діагноз ДЦП). Але встигла пожити в ньому всього 4 місяці. Війна змусила переїхати до Польщі й самостійно дбати про дітей. Заради них і завдяки ним Тетяна досягла поставленої мети — відкрила в Кракові власний косметичний кабінет. 

«Я — косметолог, але спочатку в Польщі мила під'їзди»

— Коли я з двома дітьми приїхала до Польщі, навіть уявити не могла, що можу працювати за професією, — розповідає Sestry косметолог Тетяна Ковнацька. — Перше, що мені тут запропонували, — мити посуд. Потім — під'їзди. Я на все погоджувалась, хоча платили копійки. 

Коли порахувала, скільки буду отримувати за свою роботу, зрозуміла, що доведеться працювати по 10 годин, а ще — вночі, і навіть так я не зможу забезпечити дітям ні житла, ні школи. Розплакалась… 

Подзвонила своєму старшому сину. Він вислухав мене і сказав:

«Мама, кидай мити під'їзди й шукай роботу за спеціальністю. Кілька днів зможемо прожити. Будемо їсти один суп»

Його слова дуже на мене вплинули. Я прийшла додому, сіла й стала писати у фейсбуці всім салонам краси, що шукаю роботу. 

Зі старшим і молодшим синами

— Розкажіть, як ви приїхали до Польщі. Чому саме сюди?

— 24 лютого у мене була страшна паніка. Що робити? В голові не було жодної відповіді. Старшому сину тоді було 15 років, молодшому — сім. 

Спочатку поїхала до мами, яка живе біля кордону з Білоруссю. Це було небезпечно. Але коли небезпека, то ми, як діти, хочемо сховатися у мами. 

А у мами через постійні вибухи доводилося носити молодшого сина на руках у льох. Сам він спуститися й піднятися не може, бо має діагноз ДЦП. Але навіть тоді, серед вибухів у погрібі, я не думала виїжджати з України. 

Аж поки 1 березня не подзвонила сестра з монастиря, при якому мій син ходив у садочок для неповносправних. Сестра сказала: «Таня, ти повинна вивезти Влада. Ти повинна про нього подбати». І пояснила, що дитина з ДЦП дуже чутлива. І якщо щось вибухне поруч, його контузить набагато сильніше, ніж нас, здорових людей. Так я вирішила їхати з України.

Наступного дня сіла в машину зі своїми дітьми й нарешті відчула силу. Усвідомила, що все роблю правильно.

Перетнувши кордон з Польщею вночі, ми поїхали до центру біженців. Але коли я побачила цей центр, зрозуміла, що там ми не залишимось. Великий спортзал, де дуже багато людей. Гучно, світло не вимикається. Майже ніхто не спить. І ми заночували просто в машині на стоянці. І вже вранці взяли курс на Краків.

«Конкуренція в косметології висока. Майже всі конкуренти — українки»

— Що було після того, як ви розіслали своє резюме краківським салонам краси? Довго довелося чекати відповіді?

— Після того, як я розіслала десятки листів місцевим салонам, два з них взяли мене на роботу. Я працювала одночасно в обох — їздила між двома локаціями. «Хочеш заробити, маєш сама знайти клієнтів». Такі умови висунули мені працедавці. Але я знала, що в мене вийде. Адже я не мала вибору.

А коли у мене в житті немає вибору, я завжди знаходжу вихід

Згодом стала орендувати місце в салоні. Платила 40% з кожного клієнта. На свою справу у мене грошей ще не було. Бо податки, витрати були, а стабільного доходу — ні. Але коли я напрацювала свою базу клієнтів, зрозуміла, що вже готова зареєструвати свою діяльність і працювати «на себе». 

Зараз у мене свій косметологічний кабінет. І шлях до нього був непростий. Довелося витратитися на матеріали, якісні апарати, довго шукати й знайти хороше місце, до якого зручно добиратися. Я позичала гроші, потім віддавала. Мені ніхто не допомагав. Я не називаю себе бізнеследі. Говорю про це як про свою справу. Бо бізнес — це щось велике. А у мене тільки початок великого. 

Зареєструвати свою справу в Польщі не складно. Українцям під час війни спростили умови, тож реєстрація зайняла у мене з пів години. Маю бухгалтера — це обов'язкова умова ведення бізнесу. Він мені допомагає зі звітністю, податками, паперами. 

— Конкурентів багато? 

— Конкуренція в косметології у Польщі висока. Але майже всі конкуренти — українські майстрині. Українці у сфері краси дійсно найкращі.

Конкуренція змушує весь час вдосконалюватися. І це не тільки про техніки, апарати й сучасні процедури. Це й про просування власного бренду. Ти маєш записувати відео, «скакати на камеру», показувати і роботу, і особисте життя. 

Бо тільки зупинився, все — роботи немає. 

Звичайно, доводиться весь час вчитися новим технікам. Тільки в цьому місяці була на трьох навчаннях. Один навчальний курс коштує від 1500 до 4000 злотих.

Чому ще я тут навчилася? Що порівнювати себе з кимось з майстрів неправильно. У кожного свої умови, ситуація, і я живу й працюю згідно зі своїми умовами. Я йду власними кроками. Нехай вони не швидкі й не великі, але я роблю їх сама

— Що для вас найважливіше: прибуток, кількість клієнтів, репутація?

— Репутація для мене завжди на першому місці. Дуже важливо, що клієнт говорить про мою роботу. За грошима я не женусь, але мені треба, щоб грошей було стільки, щоб могли нормально жити мої діти і я. Самотужки забезпечую свою сім'ю, тому ігнорувати прибуток не можу. А він приходить, якщо хороша репутація. Тільки так це і працює — репутація сприяє росту кількості клієнтів, клієнти приносять прибуток.  

— Які б поради ви дали українкам, які хочуть відкрити свій бізнес у новій країні?

— Брати й робити. Боїшся? Все одно бери й роби. Важливо бути як відважною, так і уважною. Заздалегідь розрахувати все: податки, оренду, витрати. Відкрити свою справу — це одне, а от втримати діяльність — окреме завдання. Варто розуміти, що це «гра в довгу». І бути готовою до різних викликів. Але не боятися — найважливіше.

— Скільки треба мати грошей, щоб відкрити свій косметологічний кабінет?

— Щоб відкрити свою справу, я вклала близько 10 тисяч злотих. І це при тому, що частина матеріалів у мене вже була, я привезла їх з України. Довелося купувати лампи, кушетки, столи, а також касовий апарат і термінал. Якщо додати до витрат апарати, з якими я працюю, вийде близько 30 тисяч злотих. Але апарати я купую поступово. Ціни на них — від тисячі доларів. Мої апарати коштують 1,5-2 тисячі доларів кожний. 

Дуже хочу розширятися. Йду до цього. Хочу кращі умови, більший кабінет, більше працівників. 

— Яким може бути дохід і прибуток косметолога в Польщі?

— Взагалі дохід у косметолога може бути дуже непоганим. Якщо завантаженість з 8 ранку до 8 вечора — і так щодня, можна мати 30-40 тисяч злотих на місяць. Але я так працювати не можу. Адже моя дитина потребує мене дома. Логопед, масаж, фізіотерапевт у молодшого сина, школа старшого — і між усім цим треба встигнути. Зараз я заробляю 15-20 тисяч злотих брутто. Віднімаємо податки, зарплату бухгалтеру, витрати на матеріали, оренду (2000 злотих) тощо. Залишається 7-9 тисяч злотих. У косметолога великі витрати. 

Разом з тим у Польщі я дуже виросла, розкрилась. Почала себе впевнено почувати. Можу сама в чужій країні жити в комфорті, розвиватися професійно, відчувати впевненість. Пишаюся собою.

— Що ви вважаєте головним своїм успіхом?

— Те, що я не боюся. Руки трусяться, але я роблю. Вперто і наполегливо. Постійно вчуся чомусь новому. Коли згадую, як вперше робила мезотерапію (ін’єкційна процедура в косметології. — Ред.), аж смішно. Руки трусилися, плакала. Але робила! А далі призвичаїлась, набила руку — тепер легко. І так в усьому. Страшно, але я йду вперед.

20
хв

«Страшно, але йду вперед». Українка про відкриття власного косметичного кабінету в Польщі

Ксенія Мінчук

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Заборона на фотозйомку в Польщі: де тепер не можна знімати?

Ексклюзив
20
хв

Польща і ядерна зброя: амбіції та реальність

Ексклюзив
20
хв

Куди віддати старі речі в Польщі?

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress