Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Вето від прем'єр-міністра Угорщини Віктора Орбана на пакет допомоги Україні в розмірі 50 мільярдів євро від ЄС. Провалене голосування в Сенаті США за допомогу Україні в розмірі понад 61 мільярд доларів. Останні тижні тримають в неабиякій напрузі українців, яким доводиться не тільки боротися з ворогом на своїй землі, але й намагатися докричатися до світу, аби той не залишив нас самих.
Sestry публікують текст «Шлях до перемоги України» від міністра закордонних справ України Дмитра Кулеби, який він написав 14 грудня для американського видання Foreign Affairs.
.jpg)
Перемога вимагає витримки та далекоглядності
Майже два роки тому Росія розпочала повномасштабне вторгнення до України.
З настанням чергової воєнної зими голоси скептиків, які сумніваються в перспективах країни, звучать голосніше. Не на дипломатичних зустрічах чи військових планувальних сесіях, але радше в медіа та коментарях експертів. Більшість з них не стверджує відкрито, що Україна повинна відмовитися від боротьби, але песимізм, підкріплений нібито прагматичними аргументами, має чіткі стратегічні наслідки, які є водночас небезпечними та хибними.
Ці скептики припускають, що поточна ситуація на полі бою не зміниться і що, враховуючи перевагу Росії в ресурсах, українці не зможуть більше відвоювати власної території. Вони стверджують, що міжнародна підтримка України слабне і різко впаде в найближчі місяці. Вони посилаються на «втому від війни» та нібито похмурі перспективи наших сил.
Скептики мають рацію в тому, що наш нещодавній контрнаступ не призвів до блискавичного звільнення окупованої території, як це вдалося минулоріч українським військовим у Харківській області та місті Херсон. Спостерігачі, зокрема деякі українські експерти, очікували подібних результатів протягом останніх кількох місяців, і коли очікування не втілилися в життя негайно, чимало з них впали у відчай. Але цей песимізм невиправданий, і було б помилкою дозволяти поразницьким настроям впливати на наші стратегічні рішення.
Ключові політики у Вашингтоні та інших столицях мають усвідомлювати ширшу картину того, що відбувається, і триматися курсу. Українська перемога вимагає стратегічної витримки та далекоглядності, а кожен метр звільненої землі — величезних жертв наших воїнів. Але немає сумніву, що перемога досяжна.
За майже два роки брутальної війни проти України російський диктатор підняв ставки до такого рівня, що половинчасті рішення вже неможливі. Будь-який результат, крім цілковитої поразки Росії в Україні, матиме тривожні наслідки, і не лише для моєї країни — це спричинить глобальний хаос, який зрештою стане загрозою Сполученим Штатам та їхнім союзникам. Авторитарні правителі та агресори в всьому світі пильно слідкують за результатами путінської воєнної авантюри. Будь-який його успіх, навіть частковий, надихнув би їх на аналогічні дії. Водночас його поразка покаже марність спроб.
Етапи перемоги
Війни такого масштабу ведуться поетапно. Деякі з них можуть бути більш успішними за інші. Значення має кінцевий результат. Для України це повне відновлення територіальної цілісності та притягнення до відповідальності винних у міжнародних злочинах. Обидві цілі є чіткими та досяжними. Їх втілення забезпечить не лише справедливий та тривалий мир в Україні, але й гарантуватиме, що в інших зловмисних сил світу не складеться враження, ніби повторення дій Путіна принесе бажаний для них результат.
Нинішня фаза війни непроста ні для України, ні для наших партнерів. Всі хочуть швидких, голлівудських проривів, які б швидко поклали край російській окупації. Наші цілі дійсно не будуть досягнуті за один день, але продовження міжнародної підтримки України з часом забезпечить те, що локальні наступальні операції принесуть відчутні результати на фронті, поступово знищуючи російські війська та зриваючи плани Путіна на довгу й затяжну війну.
Деякі скептики заперечують, мовляв, такі цілі справедливі, але вони просто недосяжні. Насправді ж наші цілі залишатимуться досяжними військовим шляхом, поки діють три чинники: адекватна військова допомога, включно з винищувачами, дронами, протиповітряною обороною, артилерійськими снарядами та далекобійними спроможностями для ударів далеко за лінію фронту; різке збільшення виробничих можливостей у США, Європі та Україні — як для забезпечення потреб нашої держави, так і для поповнення складів США та європейських союзників; а також принципова позиція щодо можливості будь-яких переговорів з Росією.
Сукупно ці фактори принесуть відчутний прогрес України на передовій. Але для цього необхідно не збиватися з курсу та не узагальнювати, що боротьба безнадійна, бо якась з її стадій не виправдала надій спостерігачів. Навіть попри масштабні виклики Україна досягла визначних результатів у попередні місяці. Ми перемогли у битві за Чорне море, що дозволило розблокувати стабільне функціонування морського експорту та посилити як нашу власну економіку, так і глобальну продовольчу безпеку. Ми просунулися на південному фронті, нещодавно зайнявши плацдарм на східному березі Дніпра. На інших ділянках фронту ми стримали масовані наступи росіян та завдали їм величезних втрат, включно зі зривом їхніх наступальних операцій на Авдіївку та Куп’янськ. Попри колосальні зусилля, російські війська не змогли закріпити жодні успіхи.
Насправді у попередні півтора роки українська армія довела свою здатність дивувати скептиків. Супроти всіх обставин, Сили Оборони звільнили понад половину територій, окупованих Росією з 2022 року. Це не сталося за один удар. Після звільнення півночі та сходу України у перші місяці війни, ми втратили низку територій на сході, і лише згодом перехопили ініціативу. Ця послідовність подій доводить, що робити далекосяжні висновки виходячи лише з однієї зі стадій війни неправильно. Якби ця війна була лише за кількісні показники, ми би вже давно програли. Росія може намагатися перевершити нас кількісно, але правильна стратегія, планування та адекватна підтримка дозволять нам нанести ефективний удар у відповідь.
Омана переговорів
Деякі аналітики вважають, що заморожування конфлікту та встановлення режиму припинення вогню є реалістичними варіантами розвитку подій. Прихильники такого сценарію переконують, що це знизить українські втрати та дозволить Україні та партнерам сфокусуватися на економічному відновленні та відбудові, інтеграції в ЄС і НАТО, а також довгостроковому розвитку оборонних спроможностей.
Проблема цього сценарію полягає не лише в тому, що припинення вогню стане винагородою для Росії за агресію. Замість завершення війни воно просто поставить бойові дії на паузу до часу, коли Росія буде готова до нового просування вперед. У цей час російські окупаційні війська будуть укріплювати свої нинішні позиції бетоном та мінувати поля, унеможливлюючи вигнання загарбників у майбутньому та прирікаючи мільйони українців на десятиліття життя в умовах окупації та репресій. Російський бюджет на 2024 рік для тимчасово окупованих територій складає 3,2 трильйона рублів, і це чітке свідчення планів Москви закріпитися надовго та душити будь-який спротив окупаційній владі.
До того ж якими б не були аргументи про те, що такий сценарій зменшить витрати України та її партнерів, реальність доводить, що таке припинення вогню внаслідок переговорів насправді навіть не розглядається. Між 2014 та 2022 роками, після анексії Криму та окупації Сходу ми провели близько 200 раундів переговорів з Росією у різноманітних форматах, зробили 20 спроб встановити режим припинення вогню. Наші партнери намагалися тиснути на Москву, аби вона була конструктивною, а коли вперлися в глуху кремлівську стіну наполягали на тому, що Україна має зробити «перший крок». Хоча б для того, щоб нібито показати світові, що проблема саме в Росії. Внаслідок цієї хибної логіки Україна дійсно пішла на низку болісних поступок. До чого це призвело? До повномасштабного нападу Росії 24 лютого 2022 року. Казати зараз про те, що Україна має зробити перший крок — аморально та наївно.
Якби зараз лінія фронту була заморожена, не було би підстав вважати, що Росія не використає такий перепочинок для планування більш жорстокої атаки за кілька років, потенційно залучивши вже не лише Україну, але й її сусідів, можливо, навіть членів НАТО. Ті, хто думає, що Росія не здатна напасти на країну НАТО в разі успіху в Україні мають згадати, наскільки нереальним здавався лише два роки тому повномасштабний напад Росії на Україну.
Підтримка України — це не благодійність
Деякі скептики також кажуть, що підтримка України в боротьбі за свободу надто дорого обходиться і не може тривати нескінченно. Ми в Україні цілком усвідомлюємо обсяги підтримки, яку ми отримали від Сполучених Штатів, європейських та інших партнерів. Ми безмежно вдячні урядам, законодавцям і всім людям, які простягнули руку допомоги нашій країні у час війни. Ми використовуємо цю підтримку максимально прозоро та підзвітно: інспектори військової допомоги США не знайшли жодних свідчень суттєвих розтрат, махінацій чи шахрайств.
Ця підтримка не є і ніколи не була благодійністю. Кожен долар, інвестований в обороноздатність України, приніс суттєві безпекові дивіденди країнам, які нас підтримали. Підтримка дозволила нам відбити агресію та уникнути подальшої катастрофічної ескалації в Європі. Україна досягла усіх цих результатів завдяки американській підтримці, яка загалом склала близько 3% річного оборонного бюджету США. До того ж більшість цих грошей насправді залишилася в США та пішла на фінансування американської оборонної промисловості, стимулювання розвитку передових технологій та створення робочих місць для американців. Саме з цієї причини низка лідерів місцевих ділових кіл у США вже виступили публічно проти затримки чи зменшення військової допомоги для України.
Більше того, в той час як США є ключовим безпековим партнером України, а лідерство Америки в мобілізації міжнародної підтримки нашої держави є взірцевим і життєво необхідним, Сполучені Штати все ж таки не несуть цей тягар самотужки. Як заявив днями Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг, інші члени НАТО, включно з європейськими країнами та Канадою, надали Україні загалом більше половини сукупної військової допомоги. Низка країн надала більше підтримки у відсотковому відношенні до ВВП, ніж США: Велика Британія, Данія, Естонія, Латвія, Литва, Нідерланди, Норвегія, Польща, Словаччина, Фінляндія та Чехія. Підтримка ФРН продовжує зростати, перетворюючи її на ключового партнера України в Європі за абсолютними цифрами.
Спроби деяких інших скептиків нарікти боротьбу України за свободу «ще однією нескінченною та безперспективною війною Америки за кордоном» позбавлені здорового глузду. Україна ніколи не закликала США направити війська на свою територію. Ми пропонуємо справедливу угоду: партнери надають нам все, що необхідно для перемоги, а ми виконуємо решту роботи самі, захищаючи не лише власні кордони, але й кордони глобальної демократії.
Сполучені Штати витратили десятиріччя та сотні мільярдів доларів, створюючи та захищаючи міжнародний порядок, який здатен підтримувати та боронити демократію та ринкові економіки, а отже безпеку та благополуччя американців. Зараз було би вкрай нерозумно відмовитися від цих інвестицій. Якщо демократії дозволять впасти в Україні, супротивники США розглядатимуть це як слабкість та сигнал про те, що агресія приносить бажані результати. У такому разі цінник захисту національних інтересів США в умовах таких загроз зросте у рази та буде значно вищим за цінник підтримки України нині, не кажучи вже про десятиліття глобальної турбулентності з невизначеними наслідками.
Науковці та аналітики часто попереджають про загрозу Третьої світової війни, маючи на увазі ядерний конфлікт між великими державами. Але вони схильні нехтувати загрозою для світу локальних міждержавних війн, коли більші країни відчуватимуть можливість нападу на менших сусідів. І це можуть бути Перші світові війни — в множині, а не Третя світова війна. Саме такий світ здатна породити російська агресія, якщо не буде спільної відданості союзників меті перемоги України.
Почуйте українців
Жодна країна в світі не прагне миру більше, ніж Україна. Ми не хочемо затяжної війни — це Путін її хоче. У нас є чітке бачення шляху до миру, викладене у Формулі миру з десяти пунктів, яку запропонував Президент Володимир Зеленський.
І саме Україна платить найвищу ціну за цю війну. Ми втрачаємо найкращих синів і дочок нашого народу. Навряд чи знайдеться українська родина, яку оминув біль війни. Наші воїни у багатьох випадках служать вже понад 20 місяців і не знають точно, коли зможуть повернутися додому. Вони воюють у замерзлих окопах під російськими обстрілами. Кількість цивільних жертв (як від жорстоких ракетних і дронових ударів, так і від окупації) продовжує зростати. А викрадення українських дітей та їхнє «усиновлення» російськими сім’ями та “перевиховання” навіює жах на на нас усіх.
Але навіть враховуючи всі страждання, втому та труднощі, українці не збираються здаватися чи йти на мир за будь-яку ціну. Згідно з нещодавнім опитуванням КМІС, 80% відкидають можливість територіальних поступок Росії. Інше опитування демонструє, що 53% українців готові терпіти навіть кілька років воєнного лихоліття заради перемоги. Українці не готові здаватися навіть у випадку суттєвого зменшення міжнародної військової підтримки нашої держави: опитування Центру «Нова Європа» у листопаді продемонструвало, що лише 8% українців вважають, що це може спонукати країну до переговорів з Росією. 35% вважають необхідною передумовою готовність Росії виводити війська, а 33% взагалі вважають, що не треба йти на переговори з Росією за жодних умов.
Західні аналітики, які закликають Україну погодитися на негайне припинення вогню чи невигідні умови, просто нехтують поглядами українців. Протягом багатьох років політики та експерти в Європі та Сполучених Штатах не слухали попередження українців про те, що ані дипломатія, ані «business as usual» з Росією більше не можливі. Лише повномасштабне вторгнення, грандіозні руйнування та страждання змусили їх визнати, що Україна була права. Не треба знову потрапляти до цієї пастки.
Союзники у війні
Влітку 1944 року, за кілька тижнів після висадки союзників у Нормандії, заголовки газет у союзницьких столицях часто-густо були похмурими: «Просування союзників уповільнилося», «Затримки у Нормандії: надмірна обережність союзників та погана погода — фактори які зривають строки», «Ландшафт сповільнює танки, пояснює американський офіцер» тощо. І навіть після успіху в Нормандії масштабна Операція «Маркет-Гарден» в окупованих нацистами Нідерландах виявилася складною. Очікувалося, що вона покладе край Другій світовій війні, але натомість вона завершилася обмеженими результатами та величезними союзницькими втратами. Разом з тим песимістичні заголовки та розчаровуючі, навіть болісні невдачі не змусили союзників здатися.
Наприкінці минулого місяця я брав участь у міністерській зустрічі НАТО у Брюсселі. Найбільше мене вразив контраст між настроями всередині зали переговорів і за її межами. На вході репортери починали свої запитання із тверджень про те, що війна нібито зайшла у «глухий кут», а «втома від війни» послаблює підтримку, надалі питаючи, чи не час Україні віддати території в обмін на мир. Але такі поразницькі наративи були повністю відсутні на переговорах. Міністри натомість запевняли у наданні додаткової військової допомоги та збереженні підтримки.
Якими б поширеними не були хибні наративи про «виснаження», ми не маємо дозволити їм вплинути на процес ухвалення рішень та нашу спільну стратегію, змінивши наш курс. Так само не треба обманюватись вірою у нібито бажання та готовність Москви до чесного вирішення конфлікту за столом переговорів. Вибір на користь прийняття територіальних зазіхань Путіна та винагороди за агресію був би визнанням поразки, і це зрештою дорого обійшлося б Україні, Сполученим Штатам та їх союзникам, а також всій глобальній архітектурі безпеки. Звісно, триматися курсу непросто. Але ми знаємо як перемагати, і ми переможемо.
Редакція Sestry не завжди поділяє думку авторів блогів
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
