Ексклюзив
Школа без дому
20
хв

Шкільний обов’язок для українців у Польщі: виклики та шляхи подолання

З вересня 2024 року українські діти в Польщі зобов’язані навчатись у місцевих школах. А це від 50 000 до 100 000 додаткових учнів у навчальних закладах Польщі. Чи готові польські школи та українські діти до таких змін? Sestry поговорили про це з польською шкільною педагогинею та українською шкільною психологинею

Тетяна Виговська

Фото: Adam Stepien / Agencja Wyborcza.pl

No items found.

Два боки однієї медалі

Досвід інших європейських країн, — зокрема Німеччини, — показує раціональність шкільного обов’язку. Там взагалі не стоїть питання, чи мусять діти відвідувати німецьку школу.

Але існує інший бік питання — кількість учнів, які наразі не відвідують польські школи, але одночасно заповнять їх у вересні. На думку психологині української школи «Материнка» в Катовіцах Вікторії, проблеми в комунікації можуть виникнути як у вчителів з дітьми через мовні і культурні розбіжності, так і в польських учнів, яким доведеться ділити парти з українцями, нерідко психологічно травмованими. Непросто буде всім, тому найкращий варіянт — аби зміни відбувалися поетапно. Приміром, для початку є сенс створити суто українські класи в польських школах із залученням українських викладачів.

На думку експертів освітньої галузі, основною метою зобов'язання відвідувати польську школу є усунення проблеми «зниклих дітей». Тобто тих, кого батьки забирають з польських шкіл, але не приносять жодних підтверджень, що ті навчаються онлайн в українських школах.

Фото: Maria Symchych, Shutterstock

Згідно з чинним законодавством, достатньо однієї заяви від батьків про те, що дитина навчається онлайн, і вона може бути звільнена від польського шкільного обов’язку. І ніхто не контролює, чи дійсно це так. Тобто є ризик, що чимало учнів взагалі опинилися поза системою освіти.

А ще є українці, які навчаються у двох школах паралельно. І тепер таких дітей буде ще більше: навчатись у Польщі їх зобов’яже місцевий закон, а українську школу вони не захочуть залишати самі.

Подвійне навантаження може призвести до психологічних проблем не лише у дитини, але й у її батьків. Може виникнути величезний запит на психологічну підтримку. Чи може польська школа надати таку психологічну підтримку — не лише українським учням, але й їхнім батькам? Чи це повинні робити інші інституції?

— Школа зобов'язана надавати психолого-педагогічну підтримку всім учням, — пояснює Малгожата Ґондек, магістр, спеціальна педагогиня  комплексу загальноосвітніх технічних шкіл № 2 у Катовіце. — Збільшення кількості учнів з досвідом міграції, безумовно, вплине на кількість штатних спеціалістів, які працюють у закладі на повну ставку. Необхідно буде надавати допомогу з чутливістю до виявлених проблем, забезпечувати постійну підтримку і реагувати на ситуації втоми від навчання, а також допомагати учням ознайомитися з матеріалом, який потрібно вивчити.

Малгожата Ґондек. Фото з приватного архіву

Батьки учнів також можуть розраховувати на підтримку фахівців і насамперед мають співпрацювати зі школою. Тобто виявляти інтерес до успішності своїх дітей, повідомляти про проблеми, прогрес, досягнення. Інформувати школу про те, що турбує дитину, ділитися досвідом, висловлювати свої пропозиції.  

Українців відлякує тривалість навчання у польській школі

Згідно зі статистичними даними, у польських початкових школах навчається 122 000 дітей українських біженців. У середніх школах їх лише 28 000. Це може свідчити про те, що частка підлітків, які прибули до Польщі після початку війни і ходять зараз до польських шкіл, суттєво менша за частку дітей молодшого шкільного віку. Польські психологи пояснюють цю проблему переважно двома причинами:

1) Українським підліткам важче навчатись у польських школах, ніж в українських. На жаль, після переходу до польських шкіл, через відмінності у навчальних програмах, а також складну спеціальну термінологію, яка відрізняється в польській та українській мовах, навіть якщо дитина добре знала предмет (біологію, хімію, фізику тощо) рідною мовою, у польській школі вона починає отримувати гірші оцінки, і це демотивує.

Часто дітей приймають на один, іноді на два класи нижче, ніж в українських школах, тому українські учні як найстарші в класі не завжди можуть знайти спільну мову зі своїми польськими однокласниками, відчувають себе не такими успішними і, відповідно, отримують психологічну травму.

2) Українцям важко інтегруватися. Друга причина певною мірою залежить від першої, але не завжди.

Чимало українських учнів відмовилися від польської освіти через нездатність пройти інтеграційні процеси

Вони сумують за батьківщиною і переконані, що немає потреби вчити польську мову та інтегруватися в польське суспільство, адже війна закінчиться і вони повернуться додому.

Початок навчального року в школі №15 міста Ольштин. Фото: Robert Robaszewski / Agencja Gazeta

Є ще одна причина, про яку польські експерти чомусь не говорять або просто не знають. Чимало українських батьків переконані, що українська освіта є кращою та ефективнішою. Це стосується насамперед тривалості навчання. В українській школі вчаться 11 років, після чого складають ЗНО/НМТ (аналог польської матури) і вступають до університету. Польський учень навчається 12-13 років (8 у початковій школі та 4 або 5 у середній). Отож, обираючи українську школу, учень економить 1-2 роки перед навчанням у внз. І це найпопулярніша і найвагоміша причина серед українських учнів не кидати українську школу.

— Батьки обирають навчання онлайн або в нашій українській школі, бо з нами можна швидше отримати атестат, аби вступити до польського вишу

— Тож я дуже сподіваюся, що новий закон не заперечуватиме діяльність таких шкіл, як «Материнка», — каже Вікторія.

Хтось обирає навчання в двох школах через невпевненість у майбутньому. Адже у разі повернення додому дитині важливо повернутися у свій клас. Комусь дуже складно вчитися в двох школах, комусь не дуже, а комусь взагалі легко. Діти різні. Навіть в одній родині часто одна дитина легко сприймає навчання в двох школах, а друга змушена вибрати якусь одну, бо не встигає. не тягне... Є діти, яким важко засвоювати предмети польською мову, а батьки не наполягають і переводять їх до української школи...

Мовне питання

— Найбільшим бар'єром є мова, — каже Малгожата Ґондек. — Однак, наша школа, наприклад, отримала комплект підручників з польської мови та організовує групові або індивідуальні додаткові заняття з польської мови для дітей-біженців. Учні, які мають вищезгадані труднощі, мають можливість користуватися перекладачем на телефоні навіть під час уроків.

Для кожного учня-мігранта наша школа готує картку допомоги. Кожен учень має можливість постійних або разових консультацій з фахівцями відповідно до потреб або з педагогом, психологом. Ми намагаємося модифікувати навчальний процес на індивідуальній основі. Викладачі зобов'язані враховувати труднощі навчання мовою, відмінною від рідної.

На жаль, на практиці не всі школи так толерантно ставляться до мовного питання. Багатодітна мама Анжеліка розповідає про неприємний досвід свого сина в польському технікумі, де дітям-українцям робили різкі зауваження, коли вони розмовляли між собою українською навіть на перерві.

Іспит з польської мови в ліцеї міста Лодзь. Фото: Tomasz Stańczak / Agencja Wyborcza.pl

— У першому семестрі діти стояли на перерві і розмовляли між собою українською, — каже Анжеліка, — підходили вчителі не з їхнього класу і робили зауваження. Був випадок, коли у класі їм видали нові ноутбуки і діти, встановлюючи нові програми, між собою почали розмовляти українською на тему програмування. Вчителю це не сподобалося, і він зробив їм зауваження. Мій Давид не змовчав, пояснивши, що так їм простіше порозумітися. І вчитель почав говорити про закон захисту польської мови...

На батьківських зборах ми, дві мами-українки, почали обговорювати цю тему, виявилося, що їхні сини вдома теж жалілися на цю ситуацію. Класний керівник почав виправдовуватися, а коли я сказала, що зверталася до юриста і мене проконсультували, що закон не забороняє іноземцям між собою у школі спілкуватися рідною мовою, тим паче, що до вчителів вони звертаються польською...

При згадці про юриста атмосфера в школі змінилася, у другому семестрі вже такого не було, і я зрозуміла, що треба захищати наших дітей

Разом з тим Анжеліка наголошує, що така неприємна ситуація була лише в школі її старшого сина. Інші її троє школяриків мають виключно позитивний досвід відвідування польської школи. Доня Єва в ліцеї має прекрасні стосунки з вчителями, які навіть просять її перекладати з польської на українську або навпаки для інших дітей з України, які, на відміну від Єви, не так добре комунікують польською мовою на уроках.

Булінг і травми війни

Вікторія розповідає, що до «Материнки» приходили дуже травмовані діти. З боку вчителів вони чули звинувачення: «Чому ти так довго в Польщі, а досі не можеш вивчити мову?» З боку однокласників — питання: «Чому ти досі тут, коли вже будеш повертатися?»

На думку психологині, знову відправляти їх в польську школу буде неабияким стресом. «Це ж не звичайні сім’ї, в яких батьки приїхали на заробітки ще задовго до війни, — підсумовує пані Вікторія, — чимало дітей бачили ракети і те, як гинуть їхні знайомі. До нас ходять діти у дуже важкому стані, яким потрібна психологічна допомога. Тому отак взяти цих дітей і відправити до польської школи, де непідготовлені вчителі й однокласники — може стати проблемою для всіх».

Фото: Gian Marco Benedetto / Anadolu Agency/ABACAPRESS.COM/East News

«Як фахівці ми підходимо індивідуально до кожного учня, — зі свого боку переконує пані Малгожата. — Намагаємося вирішувати будь-які проблеми та труднощі, які виникають. Ми зосереджені на спілкуванні. Помічаємо сигнали тривожних симптомів. Звичайно, виклик, з яким ми стикаємося, — це травма війни. Покинути свою країну, розлука з членами родини та близькими людьми. Втрата стабільності, тривога, безпорадність, страх. Зміна оточення, знайомство з «новим і незвіданим».

У кабінеті, в коридорі, в класах у мене було сказано багато слів підтримки і вдячності — аж до пошуку рішення. Насамперед йдеться про те, щоб бути присутнім, говорити, відчувати себе в безпеці. Слухати, що говорить учень, про якого йдеться, — іноді мовчки або зі сльозами на очах. Вміти знайти друзів, коли хтось почувається самотнім, допомогти поговорити з учителем, коли стрес бере гору. Показати, як можна по-іншому реагувати в тій чи іншій ситуації. Шукати ідеї, як зняти стрес або знайти хобі, — наприклад, уроки танців. Іноді потрібна чашка малинового чаю, щоб з'явилася посмішка, людина відчула себе важливою. Батькам школа також допомагає матеріально у вигляді продуктових наборів».

Пані Малгожата впевнена, що учнів слід якомога частіше хвалити, аби підвищити мотивацію та запевнити їх у подоланні труднощів. А ще в їхній школі часто проводяться інтеграційні зустрічі, тренінги з інтеграції, спілкування, де надається підтримка, пропонуються методи і форми позитивного підкріплення.

«Я вважаю, що все це дозволить українським дітям та молоді взяти участь у польському освітньому процесі. Вони із задоволенням займаються шкільними обов'язками, виявляють бажання брати участь у різних позакласних заходах».

Посвята першокласників. Початкова школа імені Януша Корчака в П'ясечно. Фото: Slawomir Kamiński / Agencja Wyborcza.pl

— Польської школи не потрібно боятися! — підсумовує педагогиня. — Адже нове — не означає погане. Це новий розділ, зустріч з новими друзями, захоплення чи навчання професії. А насамперед — це відчуття спільності, причетності до шкільної спільноти. Школа — це не просто будівля, це люди, які її відвідують. Вони створюють характер цього місця. Школа — це простір для спілкування, але вона також дає відчуття безпеки. Польська школа відкрита для учнів з міграційним досвідом, а фахівці готові і хочуть допомогти.

No items found.

Засновниця та головна редакторка видавництва "Час Змін Інформ", співзасновниця благодійного фонду "Час Змін", фронтова волонтерка, журналістка, друкувалася в українських та польських газетах, зокрема, "Dziennik Zachodni" та "Gazeta Wyborcza". Членкиня Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Тараса Шевченка, організаторка культурних подій, фестивалів, білоцерківських "Парадів Вишиванок".

У Катовіце створила українську бібліотеку, проводить літературні читання, організовує зустрічі з українськими письменниками. Лауреатка Білоцерківської міської літературно-мистецької премії ім. М.Вінграновського. Отримала медаль «За сприяння Збройним Силам України», а також нагороду Visa Everywhere Pioneer 20 — відзнаку за досягнення жінок-біженок, які мешкають в Європі та мають значний вплив у своїх нових спільнотах.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

«Не знали, чи за межами дому ще є Україна»

— Нам пощастило виїхати з Маріуполя першим коридором 16 березня 2022 року. Це була рулетка на виживання, — розповідає освітянка Ольга Єфремова, яка через війну з трирічним тоді сином виїхала до Польщі й зараз проживає у Вроцлаві. — До того ми повністю перебували в інформаційній ізоляції, без світла, води та їжі. Не знали, чи за межами дому ще є Україна. Я спостерігала, як виїздять машини із білими ганчірками, якісь із них повертаються, і наважилась. Ми покинули дім, у чому були. Я взяла паспорт, але про документи про освіту тоді не подумала. Сподівалася, що повернемося. Але того дня, коли розбомбили маріупольський драмтеатр, у нашу п’ятиповерхівку теж влучила авіабомба — вигоріло все, нічого не залишилось.

Ольга Єфремова

Ольга Єфремова — філологиня-елліністка, закінчила Маріупольський державний університет. Має дві спеціалізації — грецька та англійська мови. Завдяки великій грецькій діаспорі, консульству й міжнародним бізнес-проєктам у мирному тоді Маріуполі було нескладно знайти застосування своїм знанням. Вона також працювала і в Греції: 

— Я займалась відновленням документів з Києва, куди переїхав навчальний заклад, але інформація про кваліфікацію та інші дані «не підтягнулися». На електронних носіях інформації немає, а вся база залишилася в окупованому місті. Тобто, мені просто прислали сертифікат, що я навчалася. Але цього недостатньо.

Зараз вона викладає англійську для дітей, а також працює у Червоному Хресті, де є безкоштовні курси для дітей і дорослих:

— Кваліфіковану роботу за освітою у Польщі знайти майже неможливо.

З дипломом філолога можна влаштуватися хіба що на завод чи на фабрику або на низькокваліфіковану посаду

Аби покращити своє становище на ринку праці, Ольга Єфремова разом з іншими освітянками взяла участь у проєкті «Працюй за освітою, працюй в освіті», організованому фундацією «Незламна Україна». 

Завдяки цій ініціативі вчителі, вихователі, шкільні психологи з українською освітою, медсестри шкіл та працівники закладів громадського харчування можуть нострифікувати диплом, пройти курс польської, підвищити кваліфікацію, дізнатися про особливості польської системи освіти і навчальної програми. А потім — і працевлаштуватися у навчальні заклади Польщі. 

— Польські заклади освіти тривалий час відчувають брак педагогічних кадрів, — ділиться керівниця відділу комунікації фундації «Незламна Україна» Марина Юсин. — Українські фахівці могли б заповнити цю прогалину, але через невизнання українських документів про освіту не можуть цього зробити. Дипломи до 2006 року нострифікації не потребують.

Але загалом процедура підтвердження дипломів є складною та дороговартісною, тема заплутана, тож самостійно впоратися з усім цим українським вчителям складно

Для участі у програмі зареєструвалися більш як 1800 українських педагогів. Найбільше запитів на нострифікацію дипломів з іноземних мов — 339, психології — 121, математики — 104. Завдяки фінансуванню CARE Poland і Mosakowski Family Foundation участь у програмі для українських освітян безплатна.

«Мені кажуть, що треба залишатися, що я перспективна»

Марія Світлик-Браілко із Запоріжжя теж взяла участь у проєкті «Працюй за освітою, працюй в освіті». Два роки вона працює у школі містечка Цехоцинек помічницею вчителя для учнів з України. І теж сподівається на допомогу із нострифікацією диплома:

— Я — асистент учителя, але отримую найнижчу зарплату, бо працевлаштована як звичайний техпрацівник. Директорка школи зацікавлена в моєму працевлаштуванні як асистентки дитини з особливими освітніми потребами, але без визнання диплома я не можу обійняти цю посаду. 

Марія Світлик-Браілко

Із початком повномасштабного вторгнення Марія збиралася поїхати до батьків у Пологівський район, але рідний дім опинився в окупації. Батьки наполягли, щоб вона виїздила за кордон. У Польщі освітянка більш як півроку працювала офіціанткою в санаторії:

— На початку всі обіцяли працевлаштування, бо спеціальність «інклюзивна освіта» дуже затребувана. Але на ділі, коли почала цікавитись, відмовили. Не підтверджений диплом — раз, недостатній рівень володіння мовою — два. І так далі. 

Наприкінці серпня рада міста Цехоцинек і бурмістр ухвалюватимуть рішення про дофінансування шкіл й власне виділення грошей на оплату праці асистентів учителя: 

— У нашому місті дві школи, тож я та моя напарниця мусимо чекати на рішення і хвилюємося. Робота залежить від кількості дітей з України.

Якщо дитина прийде, я матиму працю, а якщо ні — вона під загрозою

Щойно стане безпечно, освітянка планує повернутися в Україну: 

— Мені кажуть, що треба залишатися — що я молода, перспективна, що тут більше можливостей. Але ні, для мене важливо взяти участь у розбудові нашого суспільства. Я багато працювала з дітьми, цього живого спілкуваня мені дуже не вистачає. Я сумую, бачу себе в Україні, хочу розвиватися як учитель і науковець.  

Інна Ломакіна — вчителька фізики із Рівного. Із початком повномасштабної війни виїхала з України й оселилася із трьома дітьми у невеликому містечку Свебодзіце. Встигала займалася ще й волонтерською діяльністю:

— Щоб не рахувати кожну копійку, почала шукати роботу з таким графіком, щоб можна було відводити дітей до школи, садочка і забирати. Я проходила курси польської мови, але рівень знань не дозволив піти працювати за професією. Тому погодилася працювати прибиральницею в пекарні з 8-ої ранку. 

Жінка розповідає, що це вимушений крок і сподівається повернутися до педагогічної роботи. 

— Роботу шукала, звертаючись до Центру для безробітних, з моєї професії вчителя фізики та інформатики була вакансія лише на дві робочих години, це дуже мало, я б заробила лише на проїзд, — ділиться Інна Ломакіна. — Думаю, що вчителька фізики — все-таки моє покликання. Бо час від часу в голові «літають» образи, як можна показати той чи інший дослід, яким чином розкрити тему чи підвести дітей до самостійного виведення закону. Але для того, щоби працювати педагогом у Польщі, необхідна нострифікація диплому, кількість годин і мова — затребуваний для уроків словниковий запас. Тож я планую вивчати польську далі — щодня потихеньку займаюся.

«У трьох школах заробляла сумарно 1500 злотих»

Олена Сафронова — практикуюча психологиня, до великої війни проживала у Бучанському районі Київщини. Евакуювалася за кордон саме у той час, коли у Бучі російські війська вчиняли геноцид. Досі, пригадуючи увесь цей шлях, жінка не може стримати сліз. Попри широку практику й експертизу, спершу влаштувалася працювати у закладі харчування, чистила картоплю: 

— Працювала психологом в маленькому містечку під Вроцлавом, а потім у соціальній службі міста. Але працювала недовго, вони то підписували зі мною умову, то не підписували, крутили як завгодно, кожен раз лякали, що підписання не буде. Врешті-решт я пропрацювала два тижні, за які не оплатили нічого, бо умову підписати не встигли.

Олена Сафронова

Як психологиня вона багатьом безплатно допомагала на початку війни. Згодом півроку була працевлаштована в OPS (Центрі соціального захисту). А далі жінці повідомили, що більше нема потреби надавати психологічні консультації українцям, грошей на це катма, тож і робота закінчилася:

— Я працювала в трьох школах помічницею вчителя, заробляла сумарно десь 1500 злотих. Після цього півроку у Фундації «Україна». Коли проєкт закінчився, мені сказали, що відтепер потрібна нострифікація диплома. Лише так можуть офіційно працевлаштувати психолога.

Освітянка Анастасія Паніна зі Стрия в Україні була вчителькою англійської, іспанської мов та зарубіжної літератури. Утім, в школі працювати не довелося — реалізовувалася як репетиторка. Рік у польському містечку Єльч-Лясковіце вона працювала асистенткою вчителя з українськими дітьми в інтеграційному класі. Торік освітянка намагалася влаштуватися у польський дитячий садок:

— Дуже довго шукали фахівця і були вже навіть готові мене взяти. Я ж була шокована, що тут не вистачає вчителів англійської.

Однак через відсутність підтвердженого диплома мені відмовили

Попри невдачі, цей досвід допоміг краще зрозуміти польську освітню систему. Зараз Анастасія веде приватні індивідуальні й групові заняття з англійської мови для дітей і дорослих. Найменшому її учню — чотири роки:

— Мені б хотілося працювати в державній польській школі, бо умови виглядають доволі непогано: оплачувані канікули, свята, вихідні та графік із менш як вісім годин на день. Це дуже зручно і навіть залишається час для репетиторства. Я вже влилася в систему, в принципі, так і хотіла б продовжувати.

Анастасія Паніна

Утім, як і іншим героїням, Анастасії складно планувати своє життя і кар’єру на найближчі хоча б п’ять років. У стані непевності, тривог і переживань перебувають чи не всі українські біженці за кордоном. І освітянки тут не виключення.

«Працюй за освітою, працюй в освіті»: основні моменти

Цільовою групою проєкту є працюючі або безробітні українки з вищою освітою, дипломами вчителя або психолога (з педагогічним досвідом), які бажають та можуть обіймати посаду у навчальних закладах польської освітньої системи. 

Щоб подати заявку на участь в проєкті, треба заповнити форму. Після цього буде складений індивідуального плану розвитку — вибір найоптимальнішого шляху та варіантів для кандидаток. З кожною буде підписаний договір, щоб українські вчительки були відповідальним і мотивованим дійти до кінця проєкту. Адже  проєкт націлений саме на працевлаштування. Далі триватиме підготовка документів, нострифікація диплома тощо. Після почнеться навчання: професійні курси та тренінги, курси польської, робота з психологом. Фінальний етап — працевлаштування. 

Програма діятиме протягом всього 2024 року.

Всі фото надані героїнями статті

20
хв

«Диплом про освіту згорів з будинком у Маріуполі». Як українські освітянки намагаються будувати кар’єру в Польщі

Ольга Гембік

З основним випробуванням — скласти Національний мультипредметний тест (НМТ) — українські вступники впоралися. Згідно з даними Українського центру оцінювання якості освіти, станом на 26 червня 2024 року в основних сесіях НМТ взяли участь понад 265 тисяч осіб. Серед них — понад 16,5 тисяч складали НМТ за кордоном, явка там становила 83,77% від зареєстрованих на іспит (в Україні — 92,81%). Учасники основної сесії вже отримали свої оцінки, а результати додаткової сесії будуть оприлюднені до 26 липня.

Що ж далі? 

Розповідаємо детально про основні етапи вступної кампанії на денну форму навчання на бакалаврат до українських закладів вищої освіти (ЗВО).

Фото: Shutterstock

1. Реєстрація кабінета вступника: доступна з 1 липня.

Саме через цей кабінет слід подавати заяви до обраних закладів вищої освіти. 

Увага! Після подання першої заяви, виправити внесені дані буде неможливо. Тож не поспішайте, перевіряйте все ретельно і передивіться інструкцію щодо коректної реєстрації в кабінеті вступника. 

Завчасно підготуйте документи, які слід завантажити:

  • Вашу кольорову фотокартку 3х4 у формі jpeg; 
  • Фотокопію або скан-копію додатка до свідоцтва про загальну середню освіту у форматі jpeg. Зверніть увагу: подати заяву на вступ через електронний кабінет можна лише атестат, виданий після 1998 року. Якщо атестат виданий раніше — доведеться принести паперову заяву освіти до обраного освітнього закладу;
  • Дані сертифікатів НМТ чи ЗНО (номер та PIN). В 2024 році дозволено вступ із сертифікатами 2021-2024рр. Для пільгових категорій на вступ на підставі співбесіди замість НМТ (у межах Квоти 1 та Квоти 2) потрібно приготувати скани відповідних документів (вставити файл), які засвідчують пільги.

Корисно знати! Цьогоріч в усіх ЗВО виділено певну кількість місць для вступників із тимчасово окупованих територій (ТОТ), прифронтових територій та для ВПО — так звана Квота-2, за якою абітурієнт отримує перевагу при вступі на бюджетні місця. Вагаєтеся, чи маєте ви право на пільговий вступ? Тут можна ознайомитися із детальною інформацією про пільгові категорії вступників.

2. Подача заяв про участь у творчому конкурсі або заяву про співбесіду в електронному кабінеті вступника — з 3 липня до 10 липня (на бюджет) та до 25 липня (на контракт)

Перевіряйте терміни подання заяв на сайті або в приймальній комісії обраного ЗВО. Також зверніть увагу, що деякі заклади вищої освіти можуть вимагати додаткові документів на певні спеціальності. 

Увага! Цей етап стосується лише абітурієнтів творчих та спортивних спеціальностей (або пільгових категорій громадян, що вступатимуть на підставі співбесіди). Якщо ви обрали іншу спеціальність чи не маєте відповідних пільг — пропустіть кроки 2 та 3 і перейдіть одразу до пункту 4.

3. Проведення творчих конкурсів та індивідуальних усних співбесід: з 8  до 19 липня (бюджет) та до 31 липня (контракт)

Як саме виглядатиме й оцінюватиметься творчий конкурс та в які точно терміни буде проходити — слід дізнатися у вибраному закладі освіти, адже програми в усіх різні, їх затверджує приймальна комісія конкретного ЗВО.

Оцінку за шкалою 100-200 балів абітурієнт отримує на наступний день після конкурсу —  ці результати публікуються на офіційних сайтах закладів вищої освіти.

Вступні співбесіди проводяться за програмами ЗНО. Для осіб з інвалідністю, які з об’єктивних причин не зможуть відвідатти заклад вищої освіти, співбесіда може бути проведена дистанційно. Про таку можливість слід завчасно запитати у прийомній комісії.

У випадку позитивної оцінки з усіх предметів, абітурієнт допускається до участі у конкурсному відборі.

Студенти під час ознайомчого курсу для вступу до університету в Харкові, Україна, 25 березня 2024 року. В умовах постійних повітряних тривог та обстрілів навчальні аудиторії облаштували в метро. Фото: Adri Salido/Anadolu/AFP/East News

4. Прийом заяв на обрані спеціальності: 19 – 31 липня

Абітурієнти можуть подати заяви на 5 бюджетних спеціальностей та 10 спеціальностей на навчання за контрактом до українських ЗВО.

Якщо ви подається в один і той самий ЗВО на різні спеціальності — потрібно подавати дві окремі заяви.

Для розуміння, на які спеціальності можна подаватися, можна розрахувати свій конкурсний бал (прохідні бали кожен навчальний заклад визначає окремо). Для розрахунку вам також можуть стануть у нагоді таблиці переведення тестових балів НМТ у рейтингові.

Корисно знати! Ваш конкурсний бал може вирости за рахунок додаткових 10 балів за цьогорічне успішне закінчення підготовчих курсів до закладу вищої освіти на спеціальності, яким надається особлива підтримка. Збільшують шанси також галузевий та регіональний  коефіцієнти (шукайте їх в додатках 6 та 7) порядку прийому. Таким чином, якщо ви подаєте заяви з пріоритетом 1 і 2 на спеціальності, яким надається особлива підтримка (а таких цьогоріч — понад 50), або якщо обраний заклад знаходиться в Запорізькій, Миколаївській, Сумській, Харківській, Одеській, Чернігівській, Дніпровській, Полтавській областях та Бучанському районі Київської області — ваш конкурсний бал буде збільшено.

Мотиваційний лист цьогоріч повинен супроводжувати кожну подану заяву. Його слід написати звичайним текстом у відповідному полі при складанні заяви. Особливу вагу цей лист матиме у випадку, якщо двоє і більше вступників наберуть однакову кількість балів. При цьому мотиваційні листи перевірятимуть на плагіат та на використання ШІ, а після цього оцінюватимуть за критеріями кожного окремого ЗВО.

Загальні поради щодо структури та змісту мотиваційного листа: писати самостійно, вказавши свій навчальний досвід, досягнення і причини зацікавленості обраною спеціальністю.

5. Оприлюднення списків осіб, рекомендованих до зарахування на бюджет: не пізніше 5 серпня

Вступники, що отримали рекомендації, повинні підтвердити вибір ЗВО і виконати відповідні вимоги до 8 серпня,18.00.

Корисно знати! Особливо актуальне питання для вступників, які тимчасово перебувають за кордоном — чи є необхідність особисто їхати для подачі документів у обраний заклад освіти? Деякі ЗВО приймають документи електронною поштою із кваліфікованим електронним підписом (КЕП). Про деталі можна дізнатися у приймальній комісії обраного навчального закладу. 

Виробити КЕП можна, наприклад, у ПриватБанку або в ДіяПідпис.

6. Надання рекомендацій про зарахування на контракт: не раніше 9 серпня

Якщо ваша заява на бюджет не пройшла конкурсний відбір, то вона автоматично братиме участь в конкурсі на контракт на цю ж спеціальність, повторно подавати пакет документів не потрібно.

7. Зарахування вступників до ЗВО: на бюджет — не пізніше 10 серпня, на контракт — не пізніше 30 серпня

Задля підтримки вступників створено консультативні телефонні гарячі лінії Міністерства освіти і науки (номер телефону: 0-800-50-45-7). Вони працюватимуть увесь основний період вступної кампанії, тобто з 25 червня до 9 серпня за таким графіком: понеділок – четвер 9:00 – 17:00; п’ятниця 9:00 – 16:45. Також у зазначений період консультацію можна отримати за електронною поштою: vstup2024@mon.gov.ua. Радимо ознайомитися з детальною інформацією інформацією на веб-сайті ЄДЕБО.

Бажаємо усім абітурієнтам успішного вступу на омріяні спеціальності!

20
хв

Вступ на бакалаврат в Україні: покрокова інструкція

Ганна Типусяк

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
Школа без дому
20
хв

«Вчителі у польських школах не припиняють дивуватись, які розумні українські діти», — психологиня Лілія Андреєва

Ексклюзив
20
хв

Зеленський у Польщі: угода про збиття російських ракет і створення українського легіону

Ексклюзив
Школа без дому
20
хв

Ми всі проходимо прискорений урок того, як бути мультикультурною спільнотою

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress