Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Статистика працевлаштованих українців у Нідерландах приємно вражає — особливо у порівнянні з іншими європейськими країнами, де кількість працюючих не становить і половини від загальної кількості українських біженців (у Німеччині, приміром, де діють спеціальні інтеграційні програми, офіційно працевлаштовано лише 20% українців). У Нідерландах, де знайшли тимчасовий притулок близько 120 тисяч наших співвітчизників, офіційно працюють 65%. Інтеграційних програм немає — більшість українців самі шукають можливості для вивчення мови та працевлаштування.
Труднощі адаптації українців у Нідерландах стали гарячою темою у соціальнихмережах після того, як українка Наталя Місюк опублікувала допис про те, чому вона не витримала і поїхала з цієї країни. Наталя написала, що нідерландські роботодавці не люблять працьовитих та багатопрофільних фахівців, а зарплат, які платять на низькокваліфікованих роботах, бракує навіть на оренду житла. Що вона відчувала на собі косі погляди місцевих через те, що користується парфумами та робить манікюр, і загалом відчувала упереджене ставлення з боку нідерландців.
Готуючи цей матеріал, Sestry попросили наших співрозмовниць прокоментувати ці моменти та розповісти про інші нюанси життя українських біженок у Нідерландах.
«Нідерландці є високоефективними та продуктивними, але виключно в робочий час»
Киянка Галина Палійчук приїхала до Нідерландів одразу після початку великої війни. У Нідерландах у Галини не було родичів, але рішення їхати саме до цієї країни було усвідомленим.
— З вільною англійською в Нідерландах більше шансів знайти роботу, ніж, наприклад, у Німеччині, де мешкає моя сестра, — розповідає Галина. — Нідерланди — країна експатів, тут майже всі розуміють англійську і без проблем переходять на неї у спілкуванні. В Україні я працювала у маркетингових комунікаціях у сфері технологій, і у Нідерландах швидко знайшла свою першу роботу за фахом. Допомогло вміння знаходити контакти та налагоджувати зв'язки.
Гарна робота дозволила Галині співорендувати квартиру в місті Ляйден. Однак це був лише початок шляху.
— У мене був річний робочий контракт, який роботодавець не продовжив, — розповідає Галина. — Я тоді ще не знала, що для Нідерландів тимчасові контракти — норма. Це пов'язано з нюансами законодавства, яке зобов'язує роботодавців з часом переводити співробітників на постійні контракти. Багато підприємств не хочуть цього робити зокрема через те, що заробітна плата залежить від віку, а співробітників на постійних контрактах можна звільнити переважно тільки через суд.
Перші три місяці після закінчення контракту у мене було право на виплати від держави по причині втрати роботи, розмір яких залежав від зарплати, яку я отримувала. За законом, перші два місяці — це 75 відсотків від зарплати, наступні — 70 відсотків. Також я отримала перехідну допомогу від роботодавця.
Я не знала, як багато часу займе пошук роботи цього разу, тому довелося просити допомоги у місцевої влади. І завдяки муніципалітету переїхала до гуртожитку, де жили інші українці.
Зараз потрапити до подібних місць вже практично неможливо, але у 2022-2023 роках українців, яким не було де жити, розселяли до гуртожитків, готелів або до будинків на кілька сімей. Ця опція не тільки для тих, хто без роботи — чимало людей працюють, але все одно живуть у гуртожитках, бо зарплат не вистачає на оренду квартир.
Серед українців, яких я тут знаю, працюють усі. Соціальна допомога становить трішки більше 300 євро на людину і виплачують її лише за умови, що в тебе немає жодних доходів. Цієї суми вистачить на те, щоб купити продукти (середній чек у супермаркеті на одну людину на тиждень становить близько 75 євро — хоча, звичайно, залежить від того, як харчуватись) — і все. Система стимулює людей працювати. Багато українців влаштовуються на роботу через бюро, які направляють їх, наприклад, на клінінг чи склади. Найчастіше це так звані «нульові» контракти: є робота — тобі її дають, нема роботи — ти сидиш і нічого не отримуєш (хоча є право після 3 місяців роботи просити середню кількість годин, які людина працювала останні місяці). У такій ситуації людина працює, але стабільного доходу не має — він щомісяця може бути різним.
Для мене життя в гуртожитку стало гарним досвідом — цей період у певному сенсі допоміг спуститися з небес на землю. Попри вільну англійську, хороші кваліфікації та досвід роботи (зокрема й за кордоном, де я жила в різні періоди свого життя), знайти роботу ніяк не виходило. Я проходила інтерв'ю у різних компаніях, але отримувала відмови. Не впасти у розпач допомогло вміння правильно себе налаштувати. Я продовжувала робити все, що в моїх силах, а до того, що поза межами мого контролю, змінила своє ставлення. Наприклад, подумала, що наявність вільного часу — це привід робити те, на що раніше часу не вистачало. Ще під час першої роботи я розпочала навчання та допомагала українцям, які виїхали через війну до різних країн світу, як професійний коуч. Тож в мене з’явився час на отримання міжнародної коучингової акредитації.
Паралельно почала волонтерити. Колись давно саме це допомогло мені знайти роботу в Канаді — коли волонтериш, тебе помічають і ти маєш шанс завести корисні знайомства. І ось на одному заході по правах людини, де я була як волонтер-перекладач, мене помітила директор одного проєкту. Вони якраз шукали юриста (а я за першою спеціальністю юрист), який би знав англійську, українську та російську мови. Зараз я юрист у Juridisch Loket у програмі для трудових мігрантів, яким ми допомагаємо. Для цієї роботи мені потрібна й нідерландська мова, яку я зараз активно вивчаю. Мовні курси забезпечує роботодавець (безкоштовні мовні курси можна знайти й без роботодавців, якщо шукати).
Нова робота Галині подобається, як і колектив. Проблем у відносинах із нідерландськими колегами не виникає — не дивлячись на багатопрофільність і амбітність Галини.
— Працюючи вже у другій нідерландській організації, можу сказати, що тут справді все не так, як в Україні — але не факт, що, помічаючи відмінності, наші інтерпретують ситуацію правильно. Наприклад, я не згодна з тим, що тут не люблять працьовитих: самі нідерландці є високоефективними та продуктивними людьми, але вони будуть такими виключно в робочий час.
Якщо робочий день з 9 до 5, то немає сенсу писати комусь email о 5:02 — на нього ніхто не відповість, як і на дзвінок. Work-life balance дуже важливий, і працювати понад норму для них дивно. Тут нормально ставляться до прояву ініціативи, але треба знати, як її проявляти.
Штучні нігті і губи — це не «хевон»
У нідерландській культурі є таке слово — «хевон» (gewoon), дослівно перекладається як «звичайний» і означає воно «бути нормальним». Щоб усвідомити, що таке бути нормальним по-нідерландськи, тут потрібно пожити і попрацювати.
Бути вискочкою — це не «хевон». Прийти на співбесіду та розповідати, яка ти «зірка», заявивши, що за рік плануєш стати директором департаменту — не «хевон». «Хевон» — це коли ти командний гравець. Робота у команді не притаманна більшості українців. У нас люди працюють у колективах, але залишаються самі за себе.
А тут teamwork — одна із ключових цінностей культури. У команді кожен знає, що він має робити. Ніхто не намагається виділитися чи показати себе ініціативнішим за інших
Свіжі ідеї вітаються, але є процедура, як їх висувати, щоб не порушувати групову динаміку. І це точно не йти до боса і з порога заявляти, як ти хочеш тут все змінити. Нідерландці — люди досить прямолінійні. Вони прямо скажуть, якщо ти щось зробив не так. На прямий фідбек тут ніхто не ображається, говорити з колегами про допущені помилки — нормально.
На те, щоб зрозуміти цю культуру, потрібен час. І це стосується не лише поведінки на робочому місці. Коли українки дивуються, що нідерландки не роблять собі кожні два тижні шелак із покриттям, вони знову ж таки забувають про «хевон». «Хевон» — це коли жінки приймають себе такими, як вони є. Вони самі роблять собі манікюр і не бачать необхідності в нарощуванні чи шелаку. Нігті 20 см — не «хевон». Наколоті губи — сильно не «хевон». При цьому я не зустрічала неохайних жінок з брудними нігтями. На мою думку, нідерландки красиві. Просто поняття про красу дещо відрізняється від українського. До речі, я вже й сама стала «хевон» і роблю манікюр вдома.
Стиль одягу місцевих — переважно кежуал. Це якісні речі, але ніхто не витрачає час на підбір «правильної» сумочки чи брендових аксесуарів. На багато речей тут дивляться простіше, ніж звикли у нас. Ще можу сказати, що нідерландці навчили мене фінансовій грамотності. Вони вміють заощаджувати гроші — знають, де і коли будуть знижки та терпляче на них чекають.
Використовують різноманітні мобільні програми супермаркетів і купони, які теж допомагають заощадити.
Нідерландці не бачать сенсу витрачати багато грошей на опалення квартири, коли можна просто тепліше одягнутися. У зв'язку із подорожчанням газу жартують, що раніше дозволяли собі опалювати житло до 20 градусів, а тепер — до 17,5
Зараз я знову живу у квартирі (орендую її разом зі своїм хлопцем у Гаазі), і вже теж звикла витрачати газ та електроенергію економно.
«Працюючи в клінінгу, я відчуваю, що соціально захищена»
— Нідерландці справді знають, як економити гроші, — каже українка Роксолана Прокопюк , яка приїхала до Нідерландів на початку повномасштабного російського вторгнення і зараз живе та працює у місті Катсхевел. — Наприклад, якщо помітиш чиюсь обновку, людина швидше за все скаже: «А я купив це за гарною знижкою там і там».
Я живу у гуртожитку, який був облаштований для українців у будівлі старої школи. Умови гарні, є нові меблі та техніка. Я швидко знайшла роботу у місцевому парку розваг. Працюю в клінінгу, прибираю готелі та бунгало. У Нідерландах багато роботи — було б бажання її шукати.
Що мені тут подобається, то це ставлення до людей будь-яких професій. Тут тебе поважають, дякують за працю.
У свідомості місцевих прибиральниця, водій трамвая і заслужені лікар чи університетський професор — рівні
Нідерландці дуже прямолінійні. Якщо їм подобається людина, вони з нею спілкуються, якщо ні — спілкування зводиться до «привіт, бувай». У мене гарні стосунки з колегами. Нещодавно я прихворіла, і була здивована тому, скільки людей мені зателефонували і написали, цікавлячись, як я почуваюся, чи не потрібна допомога. Те, що я не знаю нідерландської (хоча зараз активно її вивчаю) нікого не бентежить — тут навіть касир у супермаркеті, помітивши, що ти щось не зрозуміла, вибачиться і перейде на англійську.
Працюючи в клінінгу, я відчуваю, що соціально захищена. Мій контракт передбачає оплату відпустки та лікарняних, і я знаю, що якщо захворію, все одно отримаю 80% зарплати за пропущені дні. Відчуття захищеності дає і медична страховка. Мені доводилося звертатися до різних лікарів, здавати аналізи. У регіоні, де я живу, цих послуг не потрібно чекати місяцями — результати своїх аналізів я дізналася за два тижні.
Місцеві медициною цілком задоволені. Серед них, до речі, багато довгожителів. Можливо, це також пов'язано із способом життя: Нідерланди — країна велосипедів. Тут у кожній родині їх щонайменше 2-3 штуки, люди їздять на них за будь-якої погоди. Це допомагає залишатися у гарній фізичній формі. У мене вже також є два велосипеди. У більшості людей велосипеди тут застраховані — на випадок, якщо вкрадуть. Це, до речі, ще одна місцева особливість — люди страхують речі, нерухомість, домашніх тварин (бо ветеринарні послуги без страховки дорогі).
Я вже теж навчилася економити, хоча поки є можливість залишатися в гуртожитку, не потрібно платити за оренду житла — і це, безумовно, великий плюс. У країні криза на ринку житла, тут дуже складно щось орендувати, навіть якщо ти місцевий. Є навіть такий жарт, що в Нідерландах не ти обираєш житло, а воно обирає тебе — тому що орендодавець розгляне твою кандидатуру лише якщо ти зможеш пред'явити робочий контракт, довести, що маєш стабільний заробіток. Проте, й в українців виходить знаходити житло — знаю багато успішних прикладів.
Попри те, що формально Нідерланди все ще приймають українських біженців і надають їм статус тимчасового захисту, ті, кому нема де зупинитися після прибуття, можуть зіткнутися з труднощами. Зараз багато муніципалітетів офіційно заявляють, що вже не приймають українців. Причиною стала житлова криза: приймальні центри переповнені, вільних місць (чи то в гуртожитках, чи в готелях) не залишилося. Наприклад, у муніципалітеті Амерстфорт кажуть, що якщо вільні місця десь і з'являються, то їх одразу віддають українцям, котрі вже давно стоять у черзі.
Фотографії з приватного архіву героїнь
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
