Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
<frame>Суперово піти на побачення зі собою, почитати наодинці книжку, вирушити у соло-подорож, але часом на зміну хочеться товариства. А де взяти такого, щоб не мріяти, щоб пошвидше пішов?! Знайти «свою» людину — завдання не з найпростіших. Ускладнюється воно у випадку вимушених міґранток, які часто потрапляють у зовсім нові для себе культурні середовища. Sestry.eu попросили українок поділитися своїми історіями онлайн-побачень, побудови стосунків з іноземцями. Про це ми пишемо у циклі статей про різні країни, наша нова зупинка — CША.<frame>
Дисклеймер: це історії кількох десятків жінок, з якими поспілкувалися Sestry.eu. Їхній досвід є особистим і не може сприйматися як соціологічне дослідження щодо всіх чоловіків із країн, згаданих у циклі статей.
Всі заощадження на пошуки української дружини
Кілька років тому — ще до пандемії та повномасштабної війни — мені довелося опікуватися одним американцем похилого віку на інвалідному візку, який приїхав до України в складі гуманітарної місії. Я мала йому допомагати під час поселення до маленького провінційного готелю та потім перекладати всі його прохання до працівників, які взагалі не володіли англійською.
З часом ми подружилися, тож я мала змогу почути історію його життя. Виявилося, що чоловік перетнув океан не лише з метою підтримки України, а й з відчаю. Він давно мріяв знайти собі тут дружину.
Це була його остання надія, адже він вже витратив всі свої пенсійні заощадження на платних сайтах знайомств
Виявилося, що ціла індустрія в США рекламувала українських та російських жінок для самотніх одиноких американців, які тужили за традиційними сімейними цінностями. Вони побудували систему викачування грошей з одиноких американців: продавали книжки, тренінги, влаштовували «сліпі побачення», щоб чоловіки тренувалися перед реальними зустрічами. Їм розповідали про ризики — наприклад, як перевірити, що жінка не привезла з собою свого чоловіка з Росії чи України. Країни змальовувалися як одне ціле, з подібним культурним кодом.
— Я платив за все: за лекції та тренінги, за можливість листуватися на сайті, за переклад повідомлень, потім оплачував уроки англійської для жінки на ім’я Світлана, яка мені сподобалася, купував для неї подарунки, оплачував лікування її матері, навчання доньки. Почувався лицарем, який рятує її від всіх життєвих негараздів. Це тривало понад чотири роки. Світлана була весь час на зв'язку, і вдень, і вночі, — розповідав мені мій американській товариш.
На той час йому було вже за 70. Він пережив автомобільну аварію, в якій втратив можливість ходити. Класичний музикант і викладач університету, в молодості він був досить привабливим чоловіком. Я поцікавилася, чому він вирішив одружитися лише тепер, адже ніколи раніше не був у шлюбі. Він пояснив, що спочатку жив з мамою, яка змальовувала йому американських жінок як занадто емансипованих та вибагливих, а він мріяв про більш традиційну дружину.
Коли мами не стало, він почав робити спроби влаштувати своє життя. Одного разу, шукаючи спілкування, натрапив на платний сервіс, який рекламував українських і російських жінок. Це буквально збило його з пантелику: йому пообіцяли знайти ідеальну традиційну дружину, модельної зовнішності. Проте його опис цієї «жінки-мрії» більше нагадував образ ідеальної доглядальниці: з медичною освітою, вмінням смачно готувати, вести домашнє господарство, без будь-яких скарг на здоров’я, завжди доглянута і елегантна, з мінімальними вимогами до витрат на неї.
Українські чоловіки американцям не конкуренти
Цікаво, що на платних курсах з побудови стосунків окремий блок був присвячений українським чоловікам. Коучі переконували американців, що чоловіки з пострадянських країн не становлять конкуренції через те, що не цінують і не поважають своїх жінок, часто зловживають алкоголем, а після 35 років виглядають занедбано.
Вони стверджували, що єдина мрія жінок, незалежно від того, українки це чи росіянки, — отримати американські документи. Заради цього вони готові піти на все: жити з набагато старшим чоловіком або з кимось, хто не є особливо привабливим чи заможним, аби лише вирватися з пострадянської реальності до «цивілізації». Слоган сервісу звучав привабливо: «Ви можете отримати дружину з голлівудською зовнішністю, навіть не будучи мільйонером, просто тому, що ви — американець».
Обіцяна казка коштувала недешево та швидко спустошила рахунки пенсіонера. Тож мій співрозмовник вирішив особисто приїхати в Україну, а саме в Одесу, щоб нарешті зустрітися з жінкою на ім'я Світлана та зробити пропозицію. У кишені його сумки була обручка та пачка «Віагри».
Уявіть його розчарування, коли виявилося, що жодної Світлани не існує, це збірний образ, на який працювало багато людей. Чиї фото були в профілю — невідомо
На вулицях Одеси американець побачив багато гарних жінок, але вони абсолютно не поспішали відповідати на залицяння немолодого дивакуватого чоловіка. Додому він повертався засмученим та обуреним. Хотів попередити всіх своїх товаришів, що вони стали жертвами обману. На згадку про себе він залишив гайд про російських та українських наречених, яким тепер не довіряв.
Ти зі мною тільки заради Green Card?
Це питання часто чують українські жінки, які через повномасштабну війну опинилися в США. Відзначають, що цікавість до українських жінок лише підвищилася. Однак давнішні стереотипи, які формувалися роками, змушують американців сумніватися в щирості українок. На другому-третьому побаченні, навіть якщо жінка їм дуже сподобалася, вони можуть запитати: «Ти зі мною, бо я тобі подобаюся, чи через бажання вийти за мене заміж та залишитися в США?»
Тема можливого американського громадянства є тригером не лише для американських чоловіків, а й для українських, якщо підтримувати з ними стосунки на відстані, розповідають — українки
— Зустрічалася з американцями на Bumble і Pure. У кожного свої дивацтва, навіть у прогресивному й космополітичному Нью-Йорку — все одно чоловіки залишаються чоловіками, — каже Ангеліна, — закиди на зразок «жінки поїхали виходити заміж за кордон» — це просто одна з основ сучасних мізогінів. Я продовжую також спілкуватися з чоловіками з України, але вони бачать у жінці лише ресурс, який втратили, і який тепер «обслуговує» іноземця, замість них. Їхній жаль і біль від цього зрозумілий. А що жінка хоче сама — це, звісно, нікого не цікавить.
Українка Ніна (ім'я змінено на прохання героїні — прим.ред.) розповідає, що має досвід спілкування на сайтах знайомств в трьох країнах: в Україні, в Ізраїлі та в США.
— Мені 39 років, після довготривалих стосунків, я намагалася побудувати нові через сервіси знайомств в Україні, але марно. Спочатку жила в провінції, там взагалі глухо. Чоловіки лайкають, але до побачень справа навіть не доходила. Київ, Львів — було краще, але там побачення про зустріч для сексу без зобов'язань. Після повномасштабної війни я опинилася в Ізраїлі на місяць. За три тижні — шість побачень. Один контакт не переріс у стосунки, але я знайшла в ньому справжнього друга. Тож, там все було інтенсивніше. Чоловіки реально шукають побачень.
В США картина абсолютно відрізняється. Більше відвертості та щирості, — каже Ніна. Багато сайтів, де можна на етапі відбору знайти максимально близького за поглядами чоловіка, пройшовши опитувальник зі 100 питань. Там однак, Ніні не вдалося знайти партнера, а от контакт з Тіндера — подарував стосунки, які тривають 9 місяців.
— Що можу відзначити з місцевих особливостей, — каже жінка, — я феміністка, тож дивлюся на стосунки через «феміністичну оптику». Навіть у США, попри всі заяви про рівність, чоловіки все одно шукають партнерку, яка відповідає загальноприйнятому образу красивої жінки. В очі вам не скажуть, що ви не така гарна, струнка, як би вони хотіли, але це відчувається. Тут не прийнято писати грубощі, відверто натякати на секс. Дуже бояться покарання. Погроза поліцією одразу змінює тон розмови, коли у мене був контакт, який прислав мені дікпік (фото ерегованого пеніса без отримання попередньої згоди на це жінки — прим.ред. ). Велика різниця між Україною та США/Ізраїлем, що жінку не будуть питати про борщ, або її господарські навички. Тут жінка — це людина, перш за все, а не кухарка та прибиральниця.
Попри лякалки щодо оплати «50 на 50» — жодного разу Ніні не пропонували розділити рахунок. Немає «культури» дарувати величезні букети, або iPhone на 8 березня чи День Святого Валентина. Хіба що солодощі, якісь милі листівки. «Однозначний плюс США — немає тиску щодо віку. В мої 39 мене не питають, чому я не була заміжньою, не стигматизують з цього приводу», — каже жінка.
Небанальні побачення, де із задоволенням поїдять за ваш рахунок
Ще одна українка Настя, яка має досвід спілкування на сайтах знайомств в Україні та в США, підтверджує, що багато американців сприймають своє громадянство, як основний козир на шлюбному ринку. «Американці впевнені, що ми на все готові заради green card, — каже дівчина, — вони не соромляться цим хизуватися, навіть пропонують одруження, як послугу чи дружню підтримку. Використовують це як спосіб швидко затягнути жінку в ліжко. Для мене це ставало «червоним прапором», коли людина з ходу пропонувала таку схему, нічого не знаючи про мене, про мої наміри та бажання. Я в США не хотіла залишатися жити, працювала там в університеті».
Водночас, відзначає вона, найбільш суттєва різниця на сайтах знайомств між українськими чоловіками та американцями у способах самопрезентації. Українські чоловіки з першого повідомлення висувають купу претензій до жінок. «Ти його ще навіть не знаєш, а він вже пише: «якщо ти з причепом — свайпай ліворуч», «всі жирухи провалюйте», «якщо ти цікавишся езотерикою — нам не по дорозі» тощо.
В американському тіндері чоловіки розповідають про себе: які вони, чим цікавляться, які у них хобі, де працюють. «Лише один раз я побачила претензію до жінок, коли у чоловіка було написано, що він не хоче будувати стосунки з антивакцинаторкою, однак це було на фоні пандемії, коли навіть Тіндер ввів позначку «я вакцинувався/вакцинувалася». Також вони можуть одразу окреслити тип стосунків, які шукають: моногамні, полігамні, відкриті тощо».
Настя каже, що в США забула, що таке мігозінія, якої було дуже багато на українських сайтах знайомств. Чоловіки можуть підтримувати розмови на різні теми, не переходять межу з вульгарністю, не знецінюють тебе за будь-якою зовнішньою ознакою.
— Дуже цінується проактивність жінки, немає такого, щоб чоловік писав першим, або тільки чоловік ініціював спілкування. Водночас, чоловіки дуже повільно йдуть на зближення, — каже Настя, — у мене дійшло до чотирьох справжніх побачень, але жодні не перейшли в щось більше дружнього спілкування. Якщо це не спроба укласти угоду: «я тобі доступ до громадянства, а ти мені швидко доступ до тіла» — вони дуже делікатні, навіть якісь цнотливі, я б сказала.
Якщо доходить до запрошення на побачення, намагаються бути небанальними: запросити на танці, в караоке, якось один з чоловіків запросив Настю… покидати сокири. На побаченнях платять чоловіки, але вони залюбки приймають жіночу ініціативу.
— Коли платить чоловік, бережу чужий гаманець, обираю найдешевші страви. Вони ж не соромляться. Тому з пропозицією: «нумо цього разу я пригощу» варто бути обережною. У мене була ситуація, коли жила на стипендію, після оплати оренди житла залишалося 1200 доларів (хто був в США той знає, це ледве звести кінці з кінцями). Якось мене чоловік запросив на танці, пригостив, наступного разу я запропонувала пригостити, він погодився. Наїв на 50 баксів, я ж пила воду, щоб якось збалансувати цю вечерю та мати змогу оплатити рахунок.
Ще одна американська особливість — чоловіки можуть дружити з колишніми, навіть користуватися їхніми порадами, аби налагодити нові стосунки
— Найдовші стосунки у мене склалися з хлопцем на ім'я Єремія, — згадує Настя, — він простий робітник, але дуже творчий, креативний. Нічого у нас з ним не вийшло, бо коли почалася повномасштабна війна — я впала в паніку, бо в Києві залишалися мої діти. Він мене питав, як може мене підтримати. Коли я не давала відповідей, бо я сама не знала, просто сиділа на телефоні весь час, він порадився з колишньою дружиною, і почав приносити мені готові гарячі обіди та змушував їх їсти. Потім, коли я все ж змогла виїхати та дістатися до Києва, він разом з цією колишньою дружиною організували мені підтримку, аби я з дітьми могла повернутися назад до США. Це була по суті чужа мені людина, з ним у нас не дійшло навіть до поцілунків, але він дуже мене підтримав у той час.
Загалом, досвід побачень українок у США показує, що реальні знайомства руйнують взаємні стереотипи. Українські жінки знаходять нові форми стосунків, де головними є рівноправність і взаємоповага, що часто виявляється важливішим за можливість отримати green card, яка так хвилює багатьох чоловіків.
* Бонус — вже незабаром, в останній статті циклу (Польща) будуть поради, які гарантовано допоможуть знайти вам партнера — в Україні, чи за кордоном, завдяки сервісам онлайн-знайомств.
Редакторка та журналістка, авторка текстів про місцеве самоврядування, екологію, людські історії, амбасадорка журналістики рішення, пояснювальної журналістики та соціальних кампаній у ЗМІ. У 2006 році створила міську комунальну газету «Вісті Біляївки». Видання успішно пройшло роздержавлення у 2017 році, перетворившись у інформаційну агенцію з двома сайтами Біляївка.City та Open.Дністер, великою кількістю офлайнових проєктів та соціальних кампаній. Сайт Біляївка.City пише про громаду у 20 тисяч мешканців, але має мільйонні перегляди та близько 200 тисяч щомісячних читачів. Працювала в проєктах ЮНІСЕФ, НСЖУ, Internews Ukraine, Internews.Network, Волинського пресклубу, Українського кризового медіацентру, Media Development Foundation, Deutsche Welle Akademie, була тренеркою з медіаменеджменту для проєктів Львівського медіафоруму. Від початку повномасштабної війни живе і працює у Катовіцах, у виданні Gazeta Wyborcza.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
