Натиснувши "Прийміть усі файли cookie", ви погоджуєтесь із зберіганням файлів cookie на своєму пристрої для покращення навігації на сайті, аналізу використання сайту та допомоги в наших маркетингових зусиллях. Перегляньте нашу Політику конфіденційностідля отримання додаткової інформації.
«Почуй голос болю» — нова кампанія за доступність епідуральної анастезії при пологах в Польщі
Кампанія «Почуй голос болю» має на меті підвищити доступність епідуральної анестезії. У 2024 році в Польщі її отримали лише 23% жінок. «Я думала, що помру», — каже одна з жінкок, якій не пощастило
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
«Почути голос болю» — нова кампанія фонду «Народити по-людськи», яка має на меті підвищити доступність епідуральної анестезії. У 2024 році її отримали лише 23% жінок. «Я думала, що помру», — каже одна з жінок, якій не пощастило. Виявляється, у польських пологових будинках все ще доводиться розраховувати на удачу. Йоанна Пьотрусевич з фонду підкреслює: «Нашою кампанією ми говоримо: “Досить”!»
«У нас з донькою забрали чудовий момент народження».Лише чверть жінок отримують епідуральну анестезію під час пологів
Епідуральна анестезія, яка допомагає зменшити біль під час пологів, є оплачуваною послугою, а це означає, що — принаймні в теорії — вона повинна бути доступною для всіх пацієнток, які народжують. Разом з тим на практиці на неї може розраховувати лише чверть жінок (у 2023 році ситуація була ще гіршою: вона була доступна лише 17 відсоткам). У чому причина? У лікарнях це пояснюють браком анестезіологів. Проте представники фонду «Народити по-людськи» вказують, що таке пояснення є неприйнятним — у випадку інших процедур чи операцій, під час яких пацієнтам потрібен наркоз, ніхто не пояснює їм, що «це має бути боляче» чи «немає вільного анестезіолога».
— Це системне пригнічення, система, в якій до жінок, які народжують, ставляться як до неповноцінних пацієнтів. Це має змінитися, саме тому ми розпочали кампанію «Почуй голос болю», — каже Йоанна Пьотрусевич.
Доступ до анестезії залежить від регіону та організації надання допомоги, що призводить до системної несправедливості. Ситуація хоч і повільно покращується, все ще залишається драматичною і не повинна мати місця в сучасній системі охорони здоров'я
«В інших сферах медицини анестезія є стандартною, і пацієнти не повинні просити про неї. То чому ж до пологів, одного з найскладніших переживань у житті жінки, ставляться інакше?» Ось чому настав час для справжніх змін: доступ до анестезіолога 24 години на добу, сім днів на тиждень. Це питання організації роботи закладів, а отже, і доброї волі тих, хто ними керує. У фондах наголошують, що покращення обізнаності громадськості щодо цього питання є вкрай важливим, адже це допоможе позбутися глибоко вкорінених стереотипів і упереджень, які лежать в основі проблем.
Жінки розповідають:
«Я б хотіла, щоб іншим майбутнім мамам не доводилося так страждати. Хотілося б, щоб на пологах були присутні акушерки. Вони б підтримували, підказували, давали настанови, а не тільки ліки. Хотілося б, щоб анестезія була доступна в кожній лікарні. Щоб анестезіологи не затягували ці фази пологів, кажучи, що «більше не можна». Таких історій, як моя, багато. Існує велика кількість болю, який міг би бути набагато меншим або коротшим за тривалістю».
«Я народила вперше у травні 2024 року. Я свідомо обрала пологовий будинок, де була доступна епідуральна анестезія. Мої пологи були індуковані і описані персоналом як медикаментозні. Біль від переймів, викликаних внутрішньовенним введенням окситоцину, був нестерпним, пологи протікали дуже повільно. Я знала, що попереду ще багато годин агонії, тому попросила викликати анестезіолога для введення знеболювального. Акушерка категорично не рекомендувала мені робити цей крок».
Таких історій тисячі. Дані фонду «Народити по-людськи» показують, що досі — незважаючи на позитивні зміни, які відбулися в Польщі за останні роки, передусім запровадження стандартів перинатальної допомоги — до 50 відсотків жінок зазнають різних видів насильства в пологових будинках, а 40 відсотків пологів відбуваються штучно. Йоанна Пьотрусевич пояснює, що введення синтетичного окситоцину викликає сильніші та болючіші перейми. Жінки настільки бояться пологів, що до половини з них обирають кесарів розтин. Тим часом Всесвітня організація охорони здоров'я рекомендує, щоб відсоток кесаревих розтинів не перевищував 10-15%».
Для 9% жінок пологи є «найгіршим досвідом у їхньому житті
Понад три десятиліття фонд «Народити по-людськи» бореться за те, щоб жінки були авторками власних пологів. Щоб до них ставилися з гідністю, з повагою, з шаною до інтимності. Кампанія «Почуй голос болю» — черговий етап цієї боротьби.
Журналістка, редакторка, письменниця. Публікувалася у таких виданнях «Wysokie Obcasy», «Przegląd», «Polska The Times», OKO.press. У своїй журналістській роботі висвітлює права жінок у політичному та соціальному контексті, пише про системне витіснення жінок за межі суспільного життя. Авторка книг «Poddaję się. Reportaże o polskich muzułmankach» та «Znikając. Reportaże o polskich matkach».
R E K L A M A
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
«Допомагаючи іншим, рятуємось від власної травми»: як Львів став прихистком для тисяч біженців
Одна з найкрасивіших вулиць Львова — Коперніка. Тут від початку повномасштабного вторгнення працює гуманітарний штаб міжнародної організації Спільнота Святого Егідія. З перших днів війни сюди стікаються потоки людей, які рятуються від бомбардувань.
Щодня евакуаційні потяги прибувають на Львівський залізничний вокзал з прифронтових міст і привозять людей похилого віку, хворих на кріслах колісних, важкопоранених і тих, хто втратив своїх рідних. До відносно безпечного Львова вдається добратися не всім: когось на етапі евакуації накривають російські ракети.
Переселенці, офіційно — внутрішньо переміщені особи, які приїжджають до Львова — не такі ж біженці, які виїжджають до Європи. Львів приймає важкопоранених, старих і нетранспортабельних. Загалом понад 220 тисяч українців з прифронтових міст приїхали до Львова у пошуках порятунку.
Іванна Синицька, координаторка міжнародної організації Спільнота Святого Егідія у Львові, від початку повномасштабного вторгнення прийняла сотні покалічених війною українців.
До війни організація займалася допомогою бідним і безпритульним у Львові. Під час війни не припинила цієї роботи, але багато людей, які приїхали у Львів як біженці, стали волонтерами і зараз допомагають тим, хто живе на вулиці. Переселенці кажуть: «Допомагаючи іншим, рятуємося від власної травми».
Переселенки-волонтерки роздають людям квіти
— На початку повномасштабної війни до Львова приїхало дуже багато людей зі східних, південних та центральних областей України, — розповідає Sestry Іванна Синицька. — І вперше ми познайомилися з цими людьми у школі в мікрорайоні Сихів, де діяв перший притулок для біженців. Ми приїжджали до них щодня, готували їм їжу. Оскільки ми є спільнотою, яка багато років у Львові годує бідних, то вирішили готувати їжу також для наших переселенців.
Люди спали на підлозі у спортзалах і шкільних класах. Мене вразила така кількість людей. Щодня з лютого до липня ми відвідували переселенців: привозили одяг, засоби гігієни — і так знайомилися.
Коли в місті вже було понад 200 тисяч біженців, ми вирішили робити для них більше. Запровадили процес реєстрації і стали видавати гуманітарну допомогу в нашому центрі на Коперніка. Люди приходили, ми спілкувалися, і наші розмови переростали в близькі стосунки.
Нам довелося першими вислуховувати страшні історії пережитого на війні. Разом плакали, обіймалися.
Жоден з наших волонтерів не був психологом: ми не були готові чути такі жахливі людські драми, кожен з нас пропускав ці історії через серце
— Які розповіді вразили найбільше?
— Не можу забути, коли до нас за допомогою прийшла старша жінка з Краматорська, вона весь час плакала і розповіла, що її внука вбила ракета на Краматорському вокзалі, коли вони сідали на евакуаційний рейс до Львова. Росія запустила балістичні ракети по людях, які були на платформі та перед залом очікувань. Внук цієї жінки загинув, син — батько дитини — збожеволів, бо це сталося на його очах. Ця жінка постійно плакала, це було дуже важко.
Ще одна сім'я — з Донецької області: батьки з двома малими дітьми евакуйовувалися власною машиною. Їхнє авто попало під ракетний удар: старша донечка померла в лікарні, син Михайлик вижив і переніс безліч операцій, жінка з чоловіком вижили. Вони досі живуть у Львові в модульному містечку. Хлопчика постійно треба возити на реабілітацію.
Внутрішні переселенці у модульному містечку для біженців у Львові
Від жертв до рятівників: як пережите горе перетворюється на силу
— Є чимало історій про наших друзів. Я їх називаю друзями, бо це люди з біженців, які приходили до нас за гуманітаркою, а потім захотіли допомагати нам і самі стали волонтерити, — продовжує Іванна. — Вони вже три роки з нами: вислуховують таких самих переселенців, як вони.
Наталя з Оріхова з Запорізької області, яка прийшла до нас і зі сльозами на очах розповіла, що побачила в чаті місцевих пабліків, що її будинок розбомблено. Тепер вона як волонтерка допомагає тим, у кого немає домівки. Адже розуміє, що таке втратити дім.
До нашого центру приходило й чимало чоловіків. Пан Володимир із сином евакуювалися з Маріуполя. Володимир пережив катування російського полону: йому вибили всі зуби. В Маріуполі, у дворі будинку, загинула його матір, яку не вдалося поховати.
До війни він мав у Маріуполі успішний бізнес, а у Львові став бездомним. Попри це він приходив до нас і допомагав роздавати їжу іншим потребуючим
Під час війни волонтерство у Львові допомагає переселенцям жити і рухатись далі. Вони розуміють, що роблять щось корисне. Не сидять і не замикаються у своєму горі. Вони постійно нам говорять, що їм важливо відчувати себе потрібними, що їм це допомагає відновитися.
Переселенки роздають бездомним їжу
От приходила до нас пані Наталя із Сіверськодонецька. Це окуповане росіянами місто. Наталя розповіла про сина, який повернувся з фронту: «Він у мене кожну ніч воює». Тобто не спить, мучиться безсонням, неспокійний. Я їх запросила приходити до нас. Через якийсь час вона зізналась, що завдяки допомозі іншим почала усміхатися:
«Ми приїхали до Львова, бо в нас вже нічого не було, і тут знайшли новий сенс життя»
На жаль, не всі історії мають щасливий кінець. Ми стежимо за долями наших біженців. Немало людей, які евакуювалися до Львова в перші дні війни, потім повернулись у свої міста і загинули від російських ракет.
До нас приходив хлопець Влад. Він евакуювався до Львова зі своєю старенькою бабусею з Харкова. Пізніше бабуся поїхала до доньки в Німеччину, а Влад залишився у Львові, знайшов тут роботу. Одного дня Влад поїхав на три дні у Харків — чимало харків'ян, які евакуювалися до Львова, їдуть час від часу в рідне місто, щоб подивитися, як виглядають їхні будинки чи квартири. І в той момент, коли Влад перебував у Харкові у своїй квартирі, стався приліт...
— Тобто драма внутрішніх переселенців ще й у тому, що вони прагнуть повернутися до своїх будинків у прифронтові міста... і там гинуть.
— Вони всі хочуть додому, їм дуже болить. Хочуть, навіть якщо їхні міста вже окуповані, але їхні будинки стоять. Кажуть: «Ви собі не уявляєте, як ми хочемо повернутися».
Микола з Бердянська зізнається:
— Сьогодні рівно три роки, як я зачинив фіртку свого дому. Не покидаю думки, що повернуся, відчиню цю фіртку і зрештою зайду в свій будинок
У нас було тоді 20 людей, і кожен плакав, бо відчув його слова, як власні. Люди хочуть повернутися бодай тому, що мали все, а тепер не мають. Кажуть: «Ми — безхатченки».
Дві Іванки: координаторка допомоги і бездомна
Кругообіг доброти
— Де зараз живуть у Львові внутрішні переселенці, яких селили у школах на початку війни? Яке житло вони знайшли за три роки?
— Майже всі винаймають квартири. Але живуть у цих квартирах кілька сімей або кілька поколінь однієї родини, бо їм бракує грошей, щоб оплатити оренду й комунальні. Люди об'єднуються: наприклад, літні батьки, донька із зятем, сестри, брати і їхні діти. І часто чую, що вони сплять на підлозі в цих квартирах, бо в них немає грошей орендувати більше помешкання.
Хоча вони здебільшого працюють, заробляють, а пенсіонери мають пенсії. Багатьом молодими людям вдається знайти роботу. Звичайно, це часто не та робота, яку вони виконували в своїх містах, робота не за фахом. Так, інженер чи вчитель можуть працювати прибиральником чи сторожем, або продавцем у супермаркеті.
— Чим саме переселенці займаються у вашому центрі? Отримують допомогу і самі волонтерять?
— Люди приходили до нас, щоб отримати гуманітарну допомогу, пройти реєстрацію — і залишалися на чай і щирі розмови. Зараз ми їх запрошуємо допомагати нам в роботі з новими переселенцями, а також роздавати їжу для бідних і бездомних людей у Львові (це та робота, якою спільнота займалася до війни впродовж 20 років). Раз на тиждень ми готуємо гарячу їжу, фасуємо її в посуд і йдемо до парку роздавати безхатченкам.
Ми дружимо з цими людьми вже десятки років, їх приходить кілька сотень, а тепер серед них також — чимало внутрішніх переселенців, які стають в одну чергу з львівськими бездомними, щоб поїсти.
Люди без власних помешкань допомагають безхатькам. А ті переселенці, які мають роботу і якось влаштували своє життя, допомагають тим, кому пощастило менше
Особливо потребують помочі переселенці пенсійного віку, які мають проблеми зі здоров'ям і не можуть влаштуватися на роботу.
А ще разом з нашими волонтерами з-поміж внутрішньо переміщених осіб ми їздимо відвідувати людей, які живуть у будинку для людей похилого віку. Там також заселили переселенців — з інвалідністю з прифронтових міст.
— Як безхатченки переживають війну в Україні?
— Гостро. Двоє з наших волонтерів, які працювали з бездомними, загинули на фронті. Юрій і Володимир пішли захищати Україну з перших днів повномасштабної війни. Коли загинув Юра, якому було лише 25, одна бездомна підійшла до мене і сказала: «Я сьогодні у взутті, яке мені Юра подарував». Юрій купував безхатченкам ліки й одяг. А коли на фронті загинув наш волонтер Володя, плакали старі з будинку для людей похилого віку. Він був для них, як онук, відвідував тих самотніх людей, допомагав їм. «Він був нашим сонцем», — казали вони.
Володимир і волонтерки центру з підопічними похилого віку
Безхатченки живуть своєю спільнотою вулиці, вони дружні й солідарні. Коли один з них був мобілізований (а безхатченків також мобілізують), інші приїхали до нього на військовий полігон, щоб передати смачного, підтримати. Зараз цей чоловік захищає Україну на Харківському напрямку.
— Як бездомні реагують на те, що їм приносять допомогу люди, які самі втратили домівки і рятувались від бомбардувань?
— Вони чекають на зустріч з переселенцями, щоб розпитати їх про пережите. Львівські бездомні товаришують з нашою волонтеркою — переселенкою Людмилою з Попасної. Людмила — лікарка-кардіолог і допомагає їм професійною консультацією, а також готує для них. Зокрема, смачну випічку.
Наші внутрішні переселенці не тільки приходять до центру, а також залучені у волонтерську роботу для фронту. Щотижня плетуть маскувальні сітки для нашої армії.
Отакий кругообіг допомоги.
<frame>Спільнота Святого Егідія, мирянська міжнародна організація християн - католиків, яка працює у понад 80 країнах світу. Створена в Італії у 1968 році групою римських студентів. Засновником є професор Андреа Рікарді. Спільнота відома своїми миротворчими та гуманітарними місіями в Африці, на Балканах, в Україні. Головне волонтерське спрямування: допомога бездомним, біженцям, людям похилого віку та з інвалідністю.<frame>
Спільно організовані Асоціацією театральних педагогів та Комітетом домашніх працівниць і працівників «Робітничої ініціативи», два марші українських доглядальниць відбулися на вулицях Варшави 13 та 14 квітня.
— Ми хочемо кращих умов — від трудових договорів до відгулів. Коли я читаю вимоги заснованої 200 років тому першої в Польщі профспілки домашньої допомоги, вони практично такі ж, як і наші. Це свідчить про те, що мало що змінилося. Сьогодні ми працюємо або на сміттєвих контрактах, або взагалі без них. Не завжди ми винні в тому, що хтось не хоче дати нам трудовий договір — літні люди часто не мають сім'ї і через низьку пенсію не в змозі цього зробити. Ми хотіли би бачити соціальну програму, яка б підтримувала бідніших людей, наприклад, сплачуючи хоча б частину їхніх внесків. Це полегшило б їх фінансове становище і дало б їм можливість найняти доглядальницю, а нам — застрахуватися і користуватися медичним обслуговуванням у Національній службі охорони здоров'я. Звичайно, є й нечесні роботодавці, і з ними ми теж боремося. У нас були успіхи, тому що коли наша профспілка втручається, вони зазвичай роблять крок назад і виплачують заробітну плату. Це одна з багатьох причин приєднатися до нас«, — сказала Руслана Побережник, голова Комітету домашніх працівниць і працівників «Робітничої ініціативи».
Фото автора
Під час ходи з гучномовців лунали не лише пісні, написані опікунками у співпраці з художницею Маґдаленою Совул, але учасниці несли і мегафони, створені Мартою Романків, щоб присутні могли почути виступи тих опікунок, які не змогли прийти на марш.
— Ми опікуємося дітьми, людьми похилого віку, хворими, залежними. Наша праця є важливою, але досі невидимою і нерегульованою. Ми вимагаємо легальних умов праці, страхування, права на відпочинок. Ми також хочемо поваги до себе і до того, що ми робимо. Ми допомагаємо вашим близьким, а ви іноді ставитеся до нас, як до рабів. Ми вимагаємо гідного ставлення до себе і належної заробітної плати, адже зараз її часто не вистачає навіть на місяць, — говорила одна із них.
— Літня людина, яка живе на самоті, не змогла б функціонувати без нас. Їй часто потрібна допомога, щоб встати з ліжка, поїсти, одягнутися, не кажучи вже про прибирання, покупки чи інші справи
Завдяки нам вона не тільки може залишатися в своєму домі, але й отримує від нас багато тепла, підтримки і натхнення. Завдяки цьому її діти можуть нормально працювати. Це відповідальна і часом стресова робота, а іноді і психологічно важка, коли помирає людина, за якою ми доглядаємо. Це ще одна причина, чому нас повинні цінувати, — підкреслила одна з учасниць маршу. — Якби ми не вийшли на роботу навіть кілька днів поспіль, це, можливо, не було б кінцем світу, але створило б величезні проблеми для сім'ї, якій довелося б самій піклуватися про близьку людину, — додала інша учасниця.
— Мене дуже дратує, що існує така велика різниця між зарплатами польських і українських доглядальниць. Роботодавці дуже зацікавлені шукати останніх, бо платять їм набагато менше. Більшість польських жінок за такі ставки, які отримуємо ми, взагалі не погодилися б працювати добровільно. Це несправедливо. Ми хочемо базових прав, ми не вимагаємо невідомо чого... — лунало з гучномовців.
— Наша робота дійсно важка, часто вимагає вставати вночі, бути напоготові майже 24 години на добу. Ми віддаємо свій час іншим людям і нам бракує часу на відпочинок. А нам потрібно відпочивати, бо ми не машини. Тим часом, багато опікунок з України працюють без вихідних. Навіть на засідання нашого профспілкового комітету вони приходять на дві години, а потім одразу повертаються на роботу. Так більше не може тривати, — пояснювала одна з учасниць маршу.
Фото автора
Наприкінці другого маршу українських опікунок членкині профспілки передали петицію представникам Міністерства у справах сім'ї, праці та соціальної політики:
«Шановна пані міністерко,
ми звертаємося до вас як Комітет домашніх працівниць і працівників, що діє в межах Національної профспілкової робітничої ініціативи. Ми вже кілька років об'єднуємо людей, які працюють у секторі домашньої опіки. Наша робота є нестабільною, але часто невидимою, дуже важкою і нерегульованою. Саме тому ми заснували профспілку, і саме тому ми вимагаємо від уряду дій для покращення нашої ситуації.
Ми закликаємо до системних змін у сфері зайнятості осіб, які здійснюють догляд за людьми похилого віку. Наразі більшість з нас працює без контрактів, поза межами правового поля та системи соціального забезпечення. У секторі догляду за дітьми держава вже впровадила рішення для формалізації зайнятості, надаючи субсидії на внески та можливості для легального укладення контрактів. Діти розглядаються як надія суспільства, його майбутнє, тому держава прагне забезпечити їм найкраще. Але старість — це також майбутнє, наше спільне майбутнє. Ми закликаємо до
— створення чіткої правової бази для працевлаштування опікунок у приватних домогосподарствах;
— запровадження стимулів та можливостей для роботодавців укладати легальні контракти;
— надання опікункам доступу до системи страхування, пільг та правового захисту;
— інституційної підтримки для контролю за умовами праці та протидії насильству та експлуатації.
Ми більше не хочемо функціонувати в сірій зоні, невидимі, незахищені, змушені працювати в умовах незахищеності та насильства, перевтоми та страху, не маючи можливості забезпечити свої базові потреби.
З повагою,
Комітет домашніх працівниць і працівників Загальнопольської профспілкової «Робітничої ініціативи».
322 випадки сексуального насильства, пов'язаного з воєнним конфліктом, офіційно зафіксовано в Україні офісом Генерального прокурора на кінець 2024 року. Але всі розуміють: реальна цифра набагато, шокуюче більша. За словами Катерини Левченко, урядової уповноваженої з питань гендерної політики, за кожним встановленим випадком сексуального насильства стоїть ще щонайменше десяток, про які не повідомили — через занадто сильну травматизацію, страх осуду, незнання, куди звернутися за допомогою, а також відсутність гарантій, що винні будуть покарані.
Спеціальна представниця Генерального секретаря ООН з питань сексуального насильства у конфліктах Праміла Паттен, аналізуючи ситуацію в Україні, зазначила, що вік постраждалих від сексуального насильства становить від 4 (!) до 82 років, і жертвами є здебільшого жінки й дівчата.
Жінки, які зазнали сексуального насилля, часто відчувають глибокий сором, провину, страх, відокремленість від суспільства й недовіру до світу
«Рідні просили не народжувати дитину від окупанта»
Рідне село Ольги (ім'я змінене з етичних міркувань та задля безпеки жінки) на Донеччині російська армія окупувала на початку березня 2022 року. Жінка та двоє її неповнолітніх дітей жили у приватному будинку. Загарбники стали заїздити до Ольги на подвір’я, заходили в хату і казали готувати їм їжу. Так тривало близько місяця.
Далі, погрожуючи викрасти дітей, російські військові почали вдаватися до сексуального насилля над жінкою. Зґвалтування стали щоденними. Не маючи доступу до медичної допомоги на окупованій території, Ользі доводилося самостійно справлятися з пережитим.
Мати двох дітей розуміла небезпеку ситуації і постійно шукала волонтерів, які б допомогли їм виїхати. На щастя, зрештою це вдалося. До підконтрольної Україні територій вони діставалися довгих чотири дні. Вже в безпечному місці Ольга дізналась, що вагітна. Рідні вмовляли позбутися дитини від окупанта, втім жінка обрала дати дитині життя — у неї народилась донька.
Тривалий час Ольга працює з фахівцями проєкту GIDNA. Як вона зізнається, робота з психологом допомагає їй «не з’їхати з глузду», витримувати сильний соціальний тиск і продовжувати піклуватися про дітей.
Cпеціалісти проєкту GIDNA фонду Future for Ukraine надають анонімну й безоплатну психологічну допомогу жінкам, які пережили сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом. Або були його свідками.
Як саме допомагають жінкам — жертвам сексуального насильства?
Коли людина проживає подію, інформація про пережите відкладається в мозку, проходить переробку і перетворюється на життєвий досвід. Але якщо подія занадто травмуюча чи має повторювальний характер, ефективної переробки може не відбутися. Наче файли зависають у комп'ютері, негативні події застрягають у мозку і «вилазять» потім нічними жахіттями, флешбеками, навязливими думками, не дають нормально жити далі.
Як і коли події обробляються мозком? Здебільшого уві сні (ви напевно спостерігали за стадією руху очей сплячого). Тож науковці вирішили: чому б не використати такі самі рухи очима, щоб допомогти мозку «переварити» інформацію, яка «застрягла»? В основі метода EMBR (Eye Movement Desensibilization and Reprocessing) лежить самозцілення психіки: під час сеансу терапевт просить людину згадати травматичну подію і водночас виконати серію рухів очима. У процесі такої роботи негативні емоції поступово слабшають, а спогад стає менш болісним.
Опрацювання психотравми відбувається за допомогою руху очей
Кураторка проєкту Анна Грубая розповідає, що пережити травму, пов'язану з насиллям, наодинці надзвичайно складно, адже психіка часто не здатна самостійно впоратися з наслідками таких подій. Саме тому ефективні методи терапії, зокрема, EMDR, стають ключем до відновлення — вони допомагають поступово звільнитися від болючих спогадів і повернути жінці її внутрішню опору, силу і бажання жити.
«EMDR — спеціалізована терапія, що поєднує ефективні елементи різних терапевтичних підходів і допомагає мозку обробити травматичні спогади, зменшити їхній емоційний вплив», — додає психологиня GIDNA Наталія Молочинська.
Метод EMDR розроблений Френсін Шапіро в 1987 році. Відтоді і дотепер він широко використовується для лікування наслідків гострих травматичних подій.
EMDR застосовують при лікуванні ПТСР, тривожних розладів, панічних атак, депресії, фобій, травматичних досвідів після полону, аварій, катастроф і наслідків насильства, — зокрема, сексуального.
Психологи проєкту GIDNA підтверджують, що EMDR-протокол став найефективнішим методом у роботі з жінками, які зазнали зґвалтувань
Сьогодні EMDR визнаний ефективним методом терапії постравматичного стресового розладу Всесвітньою організацією охорони здоров’я й Американською психологічною асоціацією (APA) і активно застосовується в роботі з жертвами насильства, ветеранами війни та людьми, що пережили тяжкі втрати.
«Це потужний інструмент, який допомагає жінкам впоратися з травмою і стресом, змінюючи емоційну реакцію на спогади, які травмували. Під час терапії жінки не тільки проговорюють свої переживання, вони активно працюють з ними на рівні нервової системи. Метод дозволяє швидше й глибше відновити емоційну рівновагу, знизити рівень тривоги і страху, відновити почуття безпеки», — коментує Наталя Присажнюк, психологиня GIDNA.
Ще одна психологиня GIDNA Марина Кузьмин пояснює ефективність протоколу EMDR тим, що він активує природну здатність мозку до переробки травматичної інформації: «Цей підхід базується на чітких протоколах і дозволяє отримувати стабільні результати навіть за відносно короткий період часу».
— Як кураторка проєкту я використовую травмо-фокусований підхід в роботі з жінками, які пережили сексуальне насильство під час війни, — пояснює Анна Грубая. — З огляду на стан жінки, дуже важливо визначитися з комплексом заходів, які необхідно застосовувати в терапії. Це може бути когнітивно-процесуальний протокол, EMDR-протокол, часом необхідно стабілізувати жінку протоколом ISP, якщо її стан кризовий. Лише після пропрацювання таких кризових станів і надання нагальної психологічної допомоги, можна інтегрувати в роботу техніки майндфулнес для того, аби вчити жінку жити тут і зараз.
Адже тривога народжується саме тоді, коли ми або застряємо в минулому, або весь час тікаємо думками в майбутнє
Психотерапевти проєкту GIDNA почали застосовувати найдієвіший у світі протокол EMDR у роботі з жінками, які постраждали від сексуального насильства
«Ми працювали над тим, щоб я змогла знову відчути радість»
Один з важливих ефектів терапії EMDR — зниження почуття провини та сорому, коли жінка перестає звинувачувати себе в тому, що сталося.
«Я відчувала сильну провину за те, що сталося, це не давало мені спокою. Здавалось, я втратила частину себе. Поступово зрозуміла, що ця провина — не моя відповідальність, і навчилась приймати себе. Ми працювали над тим, щоб я змогла знову відчути радість від маленьких речей і дозволила собі мріяти про майбутнє», — зізнається одна з учасниць проєкту GIDNA.
Надважливим для жінки, яка пережила сексуальне насильство, є повернення відчуття контролю над власним життям і можливості бачити перспективи. Терапія сприяє зменшенню кількості або зникненню флешбеків і нічних жахіть.
Ще одна учасниця проєкту, постраждала від сексуального насильства окупантів, ділиться:
— Робота з психотерапевтом стала моїм порятунком у найважчий період життя. Я постійно відчувала тривогу, яка не дозволяла мені нормально спати й жити. Зустрічі допомогли мені навчитися розуміти свої емоції, а не тікати від них. Ми багато працювали над техніками заспокоєння.
Вперше за довгий час після того, що сталося, я нарешті відчула внутрішній спокій
Мая — це, як підкреслюють у FEDERA, Фундації жінок і планування сім'ї, новий цифровий член їхньої команди. Організація працює вже 30 років — бореться за права жінок, зокрема, — за репродуктивні права. За цей час вона не лише реалізувала чимало освітніх і соціальних проєктів, але й активно підтримує жінок у доступі до достовірних знань і засобів контрацепції.
Мая пояснить доступно. І українською теж
Тепер активісти опинилися на крок далі й вирішили використовувати для захисту прав жінок штучний інтелект. Завдяки використанню ШІ, Мая не тільки знає відповіді на всі питання про репродуктивні права згідно з медичними знаннями та чинним законодавством Польщі, але й доступна в будь-який час дня і ночі. До того ж — різними мовами.
Олександра Магрита, координатор проєкту FEDERA, зазначає: "Чат-бот Мая розмовляє також українською та англійською мовами — так ми прагнемо задовольнити потреби мігрантів і біженців, які живуть у Польщі і для яких доступ до послуг з репродуктивного здоров'я може бути ускладненим. Мая у доступній формі пояснює складнощі доступу до контрацепції, абортів чи гінекологічних прийомів".
Ситуація у Польщі з доступом до абортів, а також до контрацепції відрізняється від ситуації в Україні. Якщо в Україні аборт дозволений до 12-го тижня вагітності, то в Польщі, згідно з поправкою до закону, внесеною майже п'ять років тому, аборт може бути зроблений лише у двох випадках: якщо здоров'ю та/або життю жінки загрожує небезпека і якщо вагітність є наслідком інцесту або зґвалтування. На практиці ж важко просити про доступ до аборту, навіть якщо дефекти плоду спричиняють поганий психічний стан жінки. Це результат репресивного законодавства. Згідно з рішенням Конституційного суду в 2020 році, так звана ембріопатологічна передумова, яка дозволяє аборт через невиліковні та/або смертельні дефекти плоду, була визнана неконституційною. Польські pro-choice активісти (за право жінки на аборт) вже багато років говорять про те, що закон 1993 року, який став результатом компромісу між правлячим класом і Церквою, по суті, був забороною абортів за трьома винятками.
Як дістати в Польщі контрацепцію
Хоча в Польщі не бракує організацій, які надають жінкам консультації з питань доступу до контрацепції і абортів, потреба в них велика. Цього року Польща знову опинилася в кінці списку країн в Атласі контрацепції — рівень доступу до контрацептивів тут найгірший на континенті. Кілька років тому було запроваджено рецепти на протизаплідні таблетки або екстрену контрацепцію, але з минулого року Міністерство охорони здоров'я, намагаючись полегшити доступ до неї, запровадило нове рішення, так званий фармацевтичний рецепт. З моменту введення цієї зміни таблетки можна придбати в аптеці за рецептом, виданим фармацевтом, попередньо до нього звернувшись.
Хочеш дізнатися більше? Поговори з Маєю на сайті FEDERA.
Лікар загальної практики (або сімейний лікар) — це людина, з якої починається ваш подальший шлях в системі польської медицини. Вся наступна медична допомога в системі NFZ (Narodowy Fundusz Zdrowia — Національний фонд здоров’я) надається лише з направленням від сімейного лікаря.
Потрапити на прийом без направлення можна до таких лікарів: психіатр, гінеколог та акушер, онколог, венеролог, стоматолог.
Для того, щоб отримувати безкоштовні консультації сімейного лікаря в Польщі потрібно бути застрахованим в системі державного медичного страхування та платити відрахування до ZUS (Zakład Ubezpieczeń Społecznych — Заклад соціального страхування). В інших випадках вам необхідно оформити приватну медичну страховку. У випадку звернення незастрахованої особи до медичних закладів будьте готові отримати медичні рахунки, або ж одразу звертайтеся за приватною медичною допомогою.
Якщо українці працюють в Польщі на основі трудового договору (Umowa o pracę), цивільно-правного договору (Umowa zlecenie), приїхали в Польщу після 24 лютого 2022 року (мають pesel з актуальним статусом UKR) — вони мають право на безоплатну медичну допомогу нарівні з громадянами країни.
Для укладання декларації з сімейним лікарем в Польщі вони можуть скористатися таким алгоритмом:
1. Відкрити Google-maps та знайти найближчу до себе Przychodnia POZ (Podstawowa Opieka Zdrowotna) — поліклініку первинної медичної допомоги, де приймають сімейні лікарі, терапевти та педіатри. Шукайте, щоб там була позначка NFZ. Перевірити, чи законтрактований заклад з NFZ можна тут. Вона може бути як у муніципальних, так і у приватних закладів. Часто там є оцінка роботи закладу, відгуки, за якими можна скласти уявлення про медичний сервіс конкретного закладу.
Перевірити відгуки на конкретного лікаря можна також у додатках типу https://www.znanylekarz.pl/, де можна вписати ім'я прізвища лікаря та подивитися відгуки.
2. Записатися на перший прийом до сімейного лікаря в Польщі
Медичний заклад забезпечує доступ до послуг лікаря первинної ланки відповідно до встановленого графіка роботи. Це можливо з понеділка по п'ятницю, з 8:00 до 18:00. Винятком є державні свята, тож слідкуйте за календарем державних свят у Польщі.
Записатися на прийом можна телефоном, який вказаний контактним на сторінці закладу, можна зробити це особисто (з власного досвіду — період очікування прийому сімейного лікаря в Польщі займав 1-3 дні). У випадку дійсно гострого стану, лікар може прийняти вас одразу після звернення. Також записатися до сімейного лікаря можна онлайн.
Для укладання декларації з сімейним лікарем онлайн можна скористатися безкоштовним мобільним додатком Internetowe Konto Pacjenta (IKP), в який можна зайти через сайт pacjent.gov.pl. Обліковий запис пацієнта зареєстрований для кожної особи, яка отримала ідентифікаційний номер PESEL.
Перший раз його треба активувати через “профіль зауфаний” (profil zaufany), або через один з банків, які входять для партнерської програми. У додатку необхідно знайти в розділ «Мій Обліковий запис», внизу сторінки, під заголовком «Ваша первинна медична допомога (POZ)», знайти відповідну позицію і клацнути «Заповнити декларацію», після вибору закладу/поліклініки вибрати лікаря, медсестру і акушерку (для вагітних жінок), потім підтвердити заповнені пункти.
Друга можливість записатися через додаток –це сервіс LikarPL, що працює українською, російською і англійською мовами. Перед візитом заповніть спеціальну форму обраною мовою, вказавши основні дані про стан здоров'я. Це допоможе лікарю підготуватися до прийому.
Форма доступна на комп'ютері та телефоні.
Після заповнення збережіть її номер, він знадобиться лікарю.
Форму можна завантажити та роздрукувати .
Під час консультування лікар використовуватиме спеціальний модуль: ваші слова українською будуть розшифровані польською, відповіді лікаря польською відображаються українською мовою.
Як підготуватися до візиту в поліклініку первинної ланки?
Часто українці бояться йти на візит для польських лікарів через страх мовного бар'єру. Ви можете прийти з членом сім'ї, опікуном або іншим для моральної підтримки. Якщо ви не володієте польською мовою, з вами має бути людина, яка допоможе у спілкуванні з лікарем. Заздалегідь можна написати текст, або підготувати фрази, які ви хочете обговорити з лікарем. Ось тут є словник медичних термінів та словник пацієнта, які вам стануть в нагоді.
Що ще треба знати під час візиту до сімейного лікаря в Польщі?
Приходьте приблизно за 5 хвилин до запланованого часу, враховуючи правила медичного закладу.
Майте з собою документи (паспорт або інший документ із відміткою про в’їзд до Польщі після 24 лютого 2022 року, pesel, карта побиту тощо).
Чекайте, поки вас запросити зайти — у кабінеті може бути інший пацієнт.
Відповідайте на запитання чітко та чесно — це допоможе швидше поставити правильний діагноз.
Якщо вам щось незрозуміло, не соромтесь перепитати.
Якщо у вас симптоми застуди, носіть маску навіть, якщо це не є обов'язковою вимогою.
Заздалегідь підготуйте: список ліків, які ви використовуєте (якщо приймаєте українські – знайдіть їх польський аналог), результати аналізів та обстежень, проведених нещодавно, виписки з лікарень та інформаційні картки з іншими консультаціями (за наявності), запитання до лікаря (розташуйте їх порядок у важливості, щоб встигнути обговорити головне).
Середня тривалість прийому сімейного лікаря в Польщі становить 10-15 хвилин. У цей час лікар з'ясує вашу проблему, оглянеться, поставить діагноз або призначить подальшу діагностику чи лікування.
Якщо сімейний лікар в Польщі відмовляє в укладенні декларації
Це часто стається з українцями, які мають pesel UKR. Заклад мотивує це тим, що вони нададуть допомогу за зверненням, однак не мають підстав укладати декларацію. Під час звернення на “гарячу лінію” там також підтвердили, що заклад має право укладати декларації з працюючими українцями, однак поки діє статус тимчасового захисту у медичній допомозі українцям не мають права відмовляти.
Ви маєте право двічі на рік безкоштовно змінити лікаря, акушерку або медсестру первинної медичної допомоги (ПОЗ) без пояснення причин. За кожну додаткову зміну іншу сплатити 80 злотих.
Безкоштовна зміна лікаря можлива також в таких випадках:
зміна місця проживання;
припинення роботи обраного закладу;
закриття поліклініки;
досягнення 18-річного віку (якщо раніше пацієнт був у педіатра);
інші обґрунтовані причини з боку лікаря або закладу.
Як потрапити до сімейного лікаря чи вузькопрофільного фахівця без черги
Як писали вище, період очікування візиту до вузькопрофільного лікаря, нетривалий. Однак якщо ви хочете потрапити до сімейного лікаря або вузькопрофільного фахівця без направлення, вам варто звернутися до лікарів приватної медицини.
Знайти його в своєму місті дуже легко за допомогою мобільного додатку znanylekarz.pl. Там у пошуку обирайте своє місто, або сусідні, напрямок, бажані дати – і шукайте лікаря. Однак врахуйте, що платна консультація коштує від 200-450 злотих в залежності від кваліфікації лікаря.
Часто в Польщі практикується таке, що люди звертаються для лікаря приватної практики, який працює також в системі NFZ, щоб отримати направлення на операцію, на високотехнологічне обстеження.
Якщо сімейний лікар виписав таке направлення для вас, то тут вже доведеться чекати своєї черги. Знайти найближчі вільні терміни “черги по нфз” можна за цим посиланням.
Там необхідно обрати напрямок, за яким ви маєте направлення, воєводство (тут немає територіальної прив’язки, дивіться, щоб вам було найближче). Далі складаєте список всіх доступних закладів та телефонуєте, щоб записатися. Це може бути трохи стресово, ви часто будете чути звук “зайнято”, але терпіння та наполегливість – і все вийде. Для отримання екстреної допомоги — звертайтеся на Швидку, у вихідні, вечірні\нічні та святкові години на SOR (заклад невідкладної медичної допомоги).
Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.
.jpg)
.jpg)
