Натиснувши "Прийміть усі файли cookie", ви погоджуєтесь із зберіганням файлів cookie на своєму пристрої для покращення навігації на сайті, аналізу використання сайту та допомоги в наших маркетингових зусиллях. Перегляньте нашу Політику конфіденційностідля отримання додаткової інформації.
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Чому так довго блокується польсько-український кордон, а розблокувати його так непросто? Для чого польська партія «Конфедерація» не пропускає військові та господарчі вантажі? Тому що в інтересах Росії посварити два наших народи. Про це — в новому документальному фільмі «Проросійська операція на польському кордоні» від Миколи Княжицького, журналіста, народного депутата України та співголови групи з міжпарламентських зв'язків з Республікою Польща.
За майже два роки війни кордон з Польщею перетворився на «коридор життя», через який Україна отримувала гуманітарну допомогу й зброю. А в умовах закритих неба й моря це був також єдиний шлях для наших товарів (а отже, й джерело валюти).
Кадр із фільму «Проросійська операція на польському кордоні»
Автор фільму Микола Княжицький ретельно вивчив ситуацію, побував по обидва боки кордону, зустрівся з польськими урядовцями, звернувся із запитами до українських міністерств. У фільмі — про справжні причини, цілі — задекларовані та приховані, про вплив політичного протистояння всередині Польщі, причини бездіяльності попереднього уряду і чому ситуацію не вдається швидко вирішити новому, про організаторів протестів та справжніх бенефіціарів блокади.
Майже 600 км кордону, який з'єднує Україну з Європою, заблокувало пів сотні людей. За ними стоїть розгалужена мережа агентів впливу. У фільмі — про те, ким є Рафал Меклер, Януш Корвін-Мікке, Гжегож Браун та ті, кого зібрала під своїм дахом проросійська партія «Конфедерація», якими були їх висловлювання щодо України раніше та які російські наративи вони просувають зараз.
Москва довго й ретельно працювала над своєю мережею колаборантів у Польщі, адже підтримка України серед польського народу дуже висока. А отже, треба цю підтримку за будь-яку ціну підважити. Тільки от кінцевою метою атаки є не лише Україна. Росія прагне знищення й самої Польщі також.
Автор фільму з'їздив на кордон і до Польщі, поспілкувався з польськими політиками, аби пояснити ціну та мету блокади. Зліва направо: Микола Княжицький, президент Польщі Анджей Дуда та народний депутат України Ахтем Чийгоз. Фото з Facebook
Українська влада зі свого боку підійшла до цього питання як до господарського й віддала на вирішення клеркам міністерств. Але це питання політичне, і перечекати не вийде. За словами автора фільму, в результаті блокади кордону український ВВП прогнозовано впаде в 2023 році на 1%. Експорт знизився на 40%.
«Нам вдарили в спину, — вважає Микола Княжицький. — Відкрили другий фронт — вже західний. Перекриття кордону фактично знищує “коридор життя”, який допомагає Україні перемогти. Справжня мета цього блокування — допомогти країні-агресору нас знищити. Ми завжди програємо, коли поборюємо одне одного, а не зовнішнього ворога», — звертає увагу Микола Княжицький.
Блокада українського кордону триває з шостого листопада. Фото: Wojtek Radwanski / AFP/East News
Розуміння, що це питання національної безпеки не лише України, а й Польщі є далеко не в усіх у Варшаві. Старий уряд бездіяв і передав проблему в «спадок» новому. Нещодавній візит нового міністра закордонних справ Радослава Сікорського до України поки не змінив ситуацію. Напередодні Різдва розблоковано один пункт пропуску, де стояли фермери, тоді як блокування трьох інших пунктів пропуску триває.
«Після відповіді Міністерства інфраструктури на мій запит, я зрозумів, що в уряду немає чіткого плану дій. І за результатами своєї поїздки до Польщі офіційно звернувся до Президента України і Голови Верховної ради з конкретними пропозиціями, що треба зробити Україні», — розповідає Княжицький.
Пропозиції, що треба зробити Україні, такі:
1. Звернутися до президента і спікера парламенту Польщі з поясненням, що ситуація на кордоні — питання нацбезпеки України.
2. Провести засідання РНБО і на основі її рішень скликати спільне засідання з Радою Нацбезпеки Польщі.
3. Ініціювати засідання українсько-польської міжпарламентської асамблеї, щоб знайти спосіб деблокування кордону.
4. Скликати спільне засідання комітетів закордонних справ ВРУ та РП.
5. Усвідомити, що блокада — спецоперація Росії. І вона напряму підриває українську обороноздатність.
Фільм Миколи Княжицького «Проросійська операція на польському кордоні»:
Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Насправді ситуація з документами не врегульована від початку повномасштабного вторгнення. Коли тисячі українських жінок разом з дітьми переїхали до Франції, на законодавчому рівні було прийнято рішення про надання статусу тимчасового захисту. Але рішення стосувалося лише дорослих. Діти, які не досягли повноліття (18 років), у Франції не мають жодного офіційного документу, якій підтверджує, що вони перебувають у країні під тимчасовим захистом. Єдине, де це відзначено, це страховка батьків. До липня цього року польські прикордонники просто заплющували на це очі. Адже термін перебування на території ЄС по безвізу минув. І от у липні 2025 Польща зненацька посилила заходи безпеки при перетині кордону з Україною. Українці стали ділитися своїм негативним досвідом.
— 17.07 я, мої дві доньки (30 та 16 років), онучка 3.8 років і наш собака прибули на пункт пропуску польського кордону Шегині — Медика. Ми швидко пройшли український пункт пропуску… Я і старша донька маємо АПС (тимчасовий захист), наші діти 16 та 3.8 років — ні. Відповідно мене, старшу доньку й онучку поляки пропустили, а мою 16 річну доньку — ні.
Відразу поясню, чому пропустили онуку — бо вона не протермінувала безвіз. А моя донька, звісно, протермінувала — вона більше року не була в Україні: навчалася у французькому ліцеї, українських школах, постійно проживала у Парижі. Отже, 16-річну доньку наполегливо попросили пройти у відповідну кімнату для з’ясування обставин.
До нас прийшли керівники митниці, яким ми наполегливо пояснювали, надавали всі документи, які були в моєї дитини (зі школи, медичне страхування). Ба більше: в моєї дитини був документ, виданий посольством Франції, в якому надана вся інформація про перебування, навчання моєї доньки у Парижі.
Вивчивши цей додатковий документ, польский керівник ПП відповів: «Документ хороший, але ви порушили закон (термін перебування в Шенгенській зоні), тому повертайтеся в Україну». І ні сльози, ні благання, вмовляння на них не подіяли.
І що мене вразило найбільше — це ситуація ще однієї мами особливої дитини. Хлопчик лежав на спеціальному ліжку для дітей з інвалідністю. Біля нього стояла квадратної форми валіза, повна медпрепаратів. Мама десять хвилин щось йому з неї давала. Боляче було дивитися на це, але я не знала, чим їм допомогти. Вони, до речі, поверталися в Німеччину.
І їх, і нас відправили в Україну. У паспорті доньці поставили штамп F (означає, що термін перебування у Шенгенській зоні в межах безвізового режиму було перевищено — Ред.). Моя донька зі сльозами повернулася в Україну. Ми виготовили новий паспорт, знайшли перевізника через румунський кордон і безперешкодно дісталися Парижу.
Інша мама українка — Бурик Ліза з Ліону, пішла іншим шляхом. Після свого негативного досвіду на кордоні вона стала збирати свідчення батьків і надсилати листи у відповідні французькі й українські інстанції:
— Кордон Україна — Польща. Літо 2025 року. Те, що зараз відбувається з українськими жінками та дітьми на польському кордоні — це стрес, безсилля і приниження. Ці жінки не їхали в Україну на курорти. Вони їхали на:
— похорон близької людини; — лікування хворих батьків; — оновлення українських документів; — просто побачити родичів, яких не бачили понад 2 роки через війну.
Це — не відпустка, а болючі обов’язки.
Багато з них їхали з дітьми, тому що залишити дитину у Франції просто нема з ким:
— бабусі залишились в Україні; — чоловіки воюють або працюють без вихідних; — французьких родин поруч немає.
І от зараз, повертаючись назад до Франції, їх не пропускають через польський кордон, бо у дитини немає окремого документу.
Що робити жінці з дитиною на руках без необхідних документів, без ночівлі, без підтримки?
Я надіслала понад 30 листів до різних інстанцій. З них приблизно 6 відповіли з корисною інформацією або рекомендаціями, 3 листи повернулися через технічні причини, а решта — поки без відповіді.
Молитва українських біженців у французькому Лурді з нагоди Дня незалежності України 24 серпня 2024 року. Фото: ED JONES/AFP/East News
Оформляйте візу на повернення або їдьте через інші країни
У посольствах України у Франції, а також Франції в Україні прокоментували ситуацію так: дітям радять оформляти візу на повернення (яку можна зробити в консульстві у Києві). Або просто перетинати кордон, оминаючи Польшу.
«Посольство України у Франції протягом останніх днів отримало десятки звернень від українських асоціацій і громадян, які проживають за тимчасовим захистом в різних регіонах Франції, з проханням допомогти вирішити ситуацію, яка має сталий невипадковий характер в пунктах пропуску при в’їзді з України в Польщу.
Повідомляється, що всім неповнолітнім громадянам України менше 18 років, які подорожують з чинними ПГУВК у супроводі своїх батьків/законних представників, польські прикордонники відмовляють у перетині кордону для в’їзду до Польщі та подальшого прямування до Франції, посилаючись на нещодавні внутрішні рішення та інструкції, а також мотивуючи це відсутністю французьких дозволів на проживання, виходячи за межі перебування на території країн Шенгенської зони в межах безвізового режиму до 90 днів.
У зв’язку з цим Посольство звернулась до МЄЗС Франції щодо зазначеної ситуації з проханням поінформувати МВС Польщі або прийняти інші заходи та надати роз’яснення з приводу вирішення цієї ситуації. До того ж Посольство України в Польщі вживає заходів для отримання офіційних роз’яснень від польської сторони.
До отримання роз’яснень від французької та польської сторін Посольство України рекомендує під час подорожей з Франції замість польських обирати інші пункти пропуску прикордонного контролю для в’ізду до України та у зворотному напрямку».
Зі свого боку посольство Франції в Україні зазначило:
«Неповнолітні, чиї сім’ї користуються тимчасовим захистом у Франції, не мають права на отримання DCEM у префектурі за місцем проживання. З огляду на нещодавні труднощі, що виникли під час перетину кордонів, рекомендується повертатися до Франції з країн з прямим повітряним сполученням, зокрема з країн поза межами Шенгенської зони.
Нагадуємо, що в’їзд до країни є виключною компетенцією відповідної країни, а прийняття пасажирів — виключною відповідальністю обраної авіакомпанії.
В разі заборони перетину кордону при в’їзді до країн Шенгенської зони вам необхідно звернутись за оформленням заявки на візу на повернення — visa retour — до візового відділу посольства Франції в Києві за процедурою, описаною на нашому сайті.
Видача такого типу візи підпорядкована дозволу територіально вповноваженої префектури й тому може призвести до додаткового часу обробки візової заявки. Звертаємо вашу увагу на те, що візовий відділ не надає консультацій телефоном та просимо ознайомитись з процедурою оформленні візової заявки на сайті посольства».
Хто відреагував на ситуацію швидко, так це автобусні перевізники — збільшивши кількість маршрутів через румунський та угорський кордон, де наразі до неповнолітніх українців претензій немає. Які обхідні шляхи доведеться шукати далі, не зрозуміло. Це системна проблема, яку необхідно вирішувати на міждержавному рівні. Разом з тим у посольствах обох країн це вважають «тимчасовими складнощами».
Сподіваємось, вони дійсно тимчасові, і французькі та польські посадовці відреагують оперативно — а саме відрегулюють процедуру повернення українських родин, які знаходяться під тимчасовим захистом європейських держав, з України до країн ЄС.
Вони приїхали до Польщі з дипломами по вищу освіту, серйозним досвідом, надіями. Не в пошуках кращого життя, адже у кожної за плечима – роки навчання, кар’єра, вміння, напрацьовані зв’язки. Але після переїзду все довелося починати з нуля.
Для багатьох українок першим кроком стало прибирання. Для інших — кухня чи нічні зміни на складі. Хтось не зумів вийти за межі фізичної праці. А хтось перелаштувався і навчився жити інакше: опанував польську, перекваліфікувався — і повернувся до своєї професії.
За даними UNHCR та Deloitte, у 2024 році українські біженці забезпечили 2,7% ВВП Польщі. Близько 69% працездатних українців влаштувались на роботу, майже не відстаючи від громадян Польщі (72%). А це ж переважно жінки. Але за оцінками експертів ринку праці, лише 30% українців працюють за своєю кваліфікацією. Решта змушена погоджуватись на позиції, які не відповідають ані досвіду, ані освіті.
Чому так стається? Чому навіть досвідченим фахівчиням з дипломами іноді роками не вдається повернутись у професію? Чому частина з них залишається у низькокваліфікованій праці й чи завжди це про безвихідь?
Ми поспілкувалися з українками, які працюють у Польщі, розпитали про їхній професійний шлях, про те, що краще спрацьовує: гарне резюме, нетворкінг чи просто впертість. А ще попросили експертку з кар’єрного розвитку пояснити: що насправді заважає жінкам будувати кар’єру за кордоном і як це змінити.
Нижче — три історії, три дуже різні досвіди. Але кожна з історій — про пошуки себе в новому світі, віру в себе і реальність, яка не завжди збігається з очікуваннями.
«Нізащо не повертатися до прибирання»
Ім’я героїні змінене на її прохання. Вона зізнається, що й уявити не могла, як довго триватиме її пошук роботи, і через це відчуває сором. Та насправді її наполегливість і витримка заслуговують на повагу більше, ніж будь-який рядок у резюме.
Катерина приїхала з донькою до Польщі з Кривого Рогу на початку повномасштабної війни. В Україні вона мала стабільну кар’єру — за освітою економістка, працювала менеджеркою проєктів у приватній компанії. Її день був розписаний до хвилини: зустрічі, плани, відповідальність. Усе змінилось за одну ніч, коли довелось тікати. У перші місяці вона не шукала нічого «за фахом» — потрібно було просто знайти дохід, щоб вижити. Катерина взялася за прибирання.
«Півтора року на прибираннях. Це було важко не фізично, а внутрішньо. Ніби вийшла із себе самої. Але тоді я вирішила: немає нічого ганебного в праці. Я просто мала годувати свою дитину. І цим пишаюсь».
Проте виснаження прийшло швидше, ніж очікувалось. Катерина вигоріла, зрозуміла, що довго так не витримає:
Я страшенно боялась застрягнути. Усі казали: “Поки є робота — тримайся”. Але я відчувала, що мені потрібне інше. Що я зникну, якщо не зміню щось терміново
Вона пішла в поліцеальну школу, щоб стати гігієністом-стоматологом. Навчання закінчила успішно. Але з’ясувалося: без досвіду тебе ніде не чекають:
«Вислала купу резюме. У відповідь — тиша. Казали, що шукають з досвідом. А звідки ж той досвід, як тебе ніхто не бере?»
Зрештою Катерина влаштувалась асистенткою стоматолога. Але робота виявилась нестабільною — годин було мало, а керівниця, як каже Катерина, не дуже її підтримувала.
«Коли ти і так несеш на собі все — від житла до школи для дитини, — дуже важливо, щоб на роботі була безпека. А коли цього немає, ти просто виснажуєшся вдвічі швидше».
Мало опанувати нову професію, адже від іноземця на ринку вимагають досвід
Катерина знову вдалася до пошуків. Цього разу — у сфері обслуговування клієнтів. Польську мову вже знає на високому рівні й вважає, що це головний інструмент інтеграції:
Мова — це все. Без неї навіть не візьмуть резюме до рук. Я знаю польську добре — і це моя опора. Але тільки мови теж замало
Зараз Катерина щодня розсилає резюме, адаптуючи кожне під конкретну вакансію. Нетворкінгом не користується — каже, що не має у Польщі багато знайомих.
«Вважаю, що резюме має чимось виділятись, чіпляти, тільки тоді є шанс, що його помітять. За моїми підрахунками, на 30 відправлених CV може прийти одна відповідь. Чому? У сфері обслуговування клієнтів велика конкуренція, на одне місце може претендувати 100 кандидатів. Але я намагаюсь не сприймати відмови або мовчання як оцінку мене. Не взяли — це не я погана, просто це не моя вакансія».
Катерина не дозволяє собі зневіритись. Пам’ятає, як довго працювала на прибираннях — і не хоче повертатися туди знову. Її головний принцип — не грати жертву і вірити в себе:
Треба поводитись, як зірка. Якщо ти сама не повіриш в себе, то й ніхто інший не повірить
«Я не прикидаюсь. Просто нагадую собі: я вже витримала більше, ніж здається. І заслуговую ще більшого».
«Я просто заходила в аптеку і казала, що шукаю роботу»
За плечима Юлії Асташенюк з Одеси — диплом медичного університету й понад десять років досвіду в аптеці. Вона працювала провізоркою на «першому столі» — спілкувалася з пацієнтами, відпускала ліки, відповідала за точність і безпеку. Робота вимагала фаху, уваги й емпатії, і Юлія завжди любила цю справу.
«Це не просто “продати пігулки”. Ти маєш зрозуміти людину, підтримати її, пояснити варіанти, допомогти. І звичайно, глибоко знати препарати. Для мене це завжди було більшим, ніж робота. Це моє покликання».
Юлія: «Я дихаю знайомим повітрям. Це вже прорив»
Коли почалася повномасштабна війна, Юлія певний час залишалася в Одесі. Але постійні обстріли й відчуття небезпеки змусили її залишити місто. Рік тому вона переїхала до Польщі. Тут усе почалося — як і в більшості — з чистого аркуша: без знання мови, без знайомих, без розуміння, як працює місцевий ринок праці. Але з твердим наміром — залишитися у професії.
«Я знала: хочу повернутися в аптеку. Не могла собі дозволити здатися — це було б зрадою собі».
Юлія самотужки склала резюме польською — як уміла. І пішла вулицями Варшави, з папкою в руках, від аптеки до аптеки:
«Я заходила й говорила: “Добрий день, я з України, шукаю роботу”. Зі страхом, ламаною мовою, без офіційного дозволу працювати провізором. Але я вірила, що хтось дасть мені шанс».
Тижні минали — і нічого. Хтось чемно відмовляв, хтось не мав часу навіть поговорити, дехто взагалі не переглядав резюме. Юлія поверталась додому розчарована, але вже наступного ранку знову вирушала в новий похід:
Я щоразу нагадувала собі: кожна спроба — крок до “так”. Просто треба йти. Поки не відчиняться двері
Зрештою вони таки відчинились. В одній з аптек власниця запропонувала поговорити. Після короткої бесіди Юлію взяли — на посаду аптечної помічниці (pomoc apteczna). Це було далеко від тієї відповідальності, яку вона несла в Україні. Але вона була вдячна за шанс.
«Моя робота — прийом товару, розкладка по полицях, прибирання. Це не провізор і навіть не технік. Але я щаслива, що знову в аптеці. Я дихаю знайомим повітрям. Це вже прорив».
Звісно, не обійшлося без факапів. Система, до якої вона звикла в Україні, тут не працює: якщо вдома ліки сортують за діючими речовинами, то в Польщі — за алфавітом. Помилитись легко, тож треба бути уважною.
«Було кілька моментів, коли я щось поставила не туди — мені вказали. І так, це вдаряло. Ти все життя була спеціалістом, а тепер навчаєшся знову з елементарного. Це буває боляче».
Юлія зізнається: іноді гірко. Особливо коли бачить, що її не сприймають як фахівчиню, що вона — на нижньому щаблі.
«Я дипломована спеціалістка, я вмію консультувати, відповідати за серйозні рішення. А тут я — “принеси-подай”. Скажу щиро, ніколи в житті я стільки не прибирала. Іноді це просто морально виснажує. А часом і фізично буває справді важко. Але я не дозволяю собі опустити руки».
Колектив її поважає, навіть звертаються «пані магістр», хоча юридично вона не має права відпускати ліки. Інколи колеги телефонують у неробочий час — дізнатися, де що лежить, або уточнити якусь дрібницю. Бо знають: вона досвідчена, розуміє, як усе влаштовано
«Це трохи напружує. Але водночас приємно — значить, довіряють, визнають, навіть якщо формально я лише помічниця».
Юля каже, що культура аптечної справи в Польщі відрізняється. Тут провізори не тиснуть на продажі, як це було в Україні. Всі рецептурні ліки — лише за рецептом. І це, на думку Юлії, — правильно.
«В Україні ти мав план продажів — і викручувався, як міг. Не знаю, як у польських мережевих аптеках, але в моїй невеликій аптеці зарплата не залежить від того, скільки і на яку суму ти продав. Тут ти — фахівець, а не продавець. Колежанки читають профільні новини, діляться, обговорюють зміни в законодавстві. Це надихає».
Зараз Юлія всерйоз розмірковує над нострифікацією — визнанням свого диплому в Польщі. Вона розуміє: шлях буде непростий. Іспити, бюрократичні процедури, додаткові курси. Багато хто на цьому етапі зупиняється. Але вона налаштована йти далі.
«Я вже стільки всього пройшла, що повертатися назад — точно не варіант. Так, це довго, виснажливо й потребує грошей. Але я знаю, навіщо мені це. Я хочу знову працювати провізоркою. В аптеку я прийшла не випадково. І залишусь у ній — наскільки б це не було складно».
«Айті — не лише для геніїв. А й для тих, хто не боїться змін»
Вікторія Лаврик приїхала до Польщі разом з чоловіком ще у 2017 році — задовго до повномасштабної війни. У Черкасах закінчила школу, а вищу освіту здобула в Києві у Національному університеті харчових технологій, де вивчала готельно-ресторанну справу. Її перші кроки на новому місці були нібито логічним продовженням спеціальності — але в зовсім інших реаліях.
«Я пішла працювати офіціанткою в готельний ресторан. Нічого романтичного — нелегка фізична робота: постійно на ногах, важкі таці, посуд, втома. Було непросто й емоційно. Ти маєш вищу освіту, прагнеш розвитку, а починаєш з найнижчої сходинки. І дуже хочеться її якнайшвидше подолати».
Вікторія: «Я не ідеальна. Я просто вперта і не здалась»
Згодом її перевели на рецепцію. Здавалося б, кар'єрне зростання. Але реальність швидко розставила акценти.
«Це був шалений стрес. Робота в нічні зміни, іноді — геть сама на всю зміну. Втома, відповідальність, форс-мажори з клієнтами, які могли вибухнути агресією на рівному місці. І ще — постійне відчуття, що ти чужа. Ти “українка” — а отже, апріорі мусиш доводити, що вартуєш довіри. Було чимало упередженого ставлення. Навіть коли все робиш правильно, цього може бути недостатньо».
Після року у готельній сфері Вікторія вирішила: досить. На той момент вона вже більш-менш володіла польською мовою і почала активно шукати інші варіанти. Допомогли знайомі — порекомендували її до польської компанії, що займалась продажем питної води. Так вона отримала роботу менеджерки з продажу.
«Цей досвід багато дав: я навчилась спілкуватися з клієнтами, будувати відносини, краще розуміти бізнес-процеси, підтягнула письмову польську. Але стало відчутно “тісно” — захотілося більшої динаміки, розвитку, середовища, де в людей є амбіції. Я зрозуміла, що хочу змінити ситуацію».
І тоді Вікторія звернула увагу… на ІТ. Попри те, що технічної освіти вона не мала, записалася на онлайн-курси — після роботи, самостійно. Починала з баз: що таке e-commerce, як працює сайт, як управляти цифровими проєктами.
«Багато хто думає, що ІТ — це для програмістів і “ботаніків з математикою”. Але насправді є багато позицій, де головне — аналітичне мислення, структурність, вміння спілкуватись і організовувати процеси. Якщо вмієш користуватись комп’ютером і тримати мишку — можна вчитись».
Знову ж таки через знайомих вона потрапила на співбесіду до міжнародної компанії. Сьогодні Вікторія працює як E-commerce Project Manager: відповідає за роботу сайту, координує онлайн-продукти, команди розробників і дизайнерів, спілкується з клієнтами та підрядниками.
Вона не приховує, що на початку соромилась говорити знайомим, що шукає роботу. Здавалося, це прояв слабкості. Але тепер каже: саме нетворкінг став поворотною точкою.
«Я колись боялась “набридати” людям, щось просити, говорити про себе. Але ми всі в одному човні. Треба вчитись себе “продавати”, розповідати про свої сильні сторони. Бо інакше про тебе просто ніхто не дізнається».
Найбільше Вікторія цінує зміну ставлення: у новому середовищі її вже не судять за національність чи акцент
«Що більш освічені та відкриті люди навколо, то менше дискримінації. В моєму колі важливо не “звідки ти”, а що ти вмієш і як працюєш. І це дуже підтримує».
Вікторія не ідеалізує шлях, який пройшла. Вона знає, що їй було легше, ніж багатьом — вона приїхала ще до повномасштабної війни, була молода, без дітей, розуміла, на що йде. Але водночас переконана: у будь-яких умовах важливо не втрачати віру в себе.
«Треба говорити, питати, вчитись, шукати. Ніхто не принесе вам ідеальну роботу на таці. Але якщо самі повірите, що здатні — шлях з’явиться. Я не ідеальна. Я просто вперта і не здалась».
Вона ділиться своєю історією, бо хоче підбадьорити інших українок — особливо тих, хто приїхав до Польщі після 2022 року. Каже: так, їм важче. Але навіть з найнижчої точки можна піднятись. Головне — йти і не зупинятися.
Головна складність — це мова. Але вона не єдина
Ми попросили Анну Черниш, кар’єрну радницю з понад 15-річним досвідом у сфері HR та рекрутингу, прокоментувати типові труднощі українок, які шукають роботу в Польщі.
Анна вже десять років мешкає в Польщі. Має дві вищі освіти — педагогічну та економічну. Після переїзду пройшла навчання з коучингу й кар’єрного консультування. Працює у благодійних організаціях і приватно допомагає українкам: консультує з пошуку роботи, адаптації резюме, підготовки до співбесід.
Кар'єрна радниця Анна Черниш
Про головні бар’єри для українок на польському ринку праці
Головна складність — це мова. Без польської знайти кваліфіковану роботу майже неможливо. Тим паче, якщо кандидат претендує на комунікативні посади (управління персоналом, маркетолог, вчитель, секретар) — в цьому випадку вимоги до мови стоять в списку на першому місці. А для багатьох посад, особливо в міжнародних компаніях, також потрібна англійська на рівні не нижче B2. Часто людям бракує базових «офісних» навичок — наприклад, роботи з Excel.
Окрім мови, великий бар’єр — це потреба переучуватись, нострифікувати диплом, будувати кар’єру практично з нуля. Люди бояться конкуренції з місцевими спеціалістами, бояться проходити співбесіди. Часто просто не вірять, що зможуть. Це дуже поширено. І саме тут важливі підтримка, планування і фахова допомога.
Чому українок «затягує» в низькокваліфіковану працю
Часто жінки застрягають у таких роботах не тому, що хочуть, а тому що просто не мають ресурсу на інше: немає часу, сил і підтримки, щоб вчити мову, перекваліфіковуватись чи шукати щось краще.
Інколи ж навпаки — отримавши стабільний дохід, люди бояться ризикувати. Вони звикають і залишаються там, де комфортніше, навіть якщо ця робота не розкриває їхній потенціал.
Про адаптацію резюме та підготовку до співбесіди
Не існує «українського» чи «польського» формату резюме. Є різні стилі, і важливо обрати той, що найкраще підходить саме до вакансії. Часто навіть фахівці не орієнтуються в цьому достатньо. Тому я раджу бодай раз проконсультуватися з професіоналом — це допоможе уникнути типових помилок.
Щодо співбесіди, то типова помилка номер один: не готуватись. А треба — за власним резюме, під конкретну вакансію. Я проводжу тренінги-співбесіди саме з цього. Ще одна поширена помилка — надмірне хвилювання. Якщо надто сильно хочеться цю роботу, це створює внутрішній тиск. Тут допомагають дихальні практики, фізична активність, зниження «важливості».
Також люди часто не розуміють специфіки польської культури спілкування: потрібно бути ввічливими, стриманими, знати типові питання на співбесіді. Наприклад — «розкажіть про свій успіх» або «чому саме ви?».
Як ефективно шукати роботу
З мого досвіду, роботу найчастіше знаходить той, хто шукає активно і цілеспрямовано. Тут важливий комплексний підхід. Варто використовувати всі канали: професійні сайти, спеціалізовані Facebook-групи, LinkedIn (для офісних вакансій), знайомства, рекрутерів, ярмарки вакансій.
Але важливо шукати там, де є сенс. Наприклад, прибиральниць не шукають через LinkedIn. А от бухгалтерів чи менеджерів — так.
З чого почати жінці, яка має диплом, але працює не за фахом
Почніть з мови. Польська — обов’язково, англійська — дуже бажано. Рівень B2 — це вже хороший старт. Далі потрібно чітко вирішити: повертатись до своєї спеціальності чи змінювати напрям. Зважити плюси і мінуси, час, витрати. Якщо складно визначитись самостійно, зверніться до кар’єрного радника. Іноді одна консультація може зекономити місяці непевності.
Фотографії з приватних архівів героїнь
Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у межах програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»
Переговори між польським і українським урядами відбулися 28 березня у Варшаві. Польський прем'єр Дональд Туск заявив, що цій зустрічі передували сотні годин розмов між міністерствами і партіями. Переговори стосувалися передусім таких питань, як блокада кордону і торгівля, надання зброї, енергетика та відновлення України після російських атак.
Дональд Туск підкреслив: «Незалежно від того, чи матимемо ми з українським урядом конфлікт інтересів щодо деяких питань, немає такої сили у світі, яка могла б підірвати нашу дружбу і співпрацю. Нам легко було розмовляти сьогодні, адже у нас є чітка позиція в стратегічно важливих питаннях. Україна завжди може розраховувати на нашу підтримку у питаннях допомоги у захисті від російської агресії — матеріальної, військової, дипломатичної, а також підтримки України на міжнародній арені щодо її вступу в ЄС та НАТО. Ми з вами у цій драматичній ситуації нашої спільної історії».
Прем'єри Денис Шмигаль і Дональд Туск домовились будувати оборонні підприємства на територіях обох держав
Польща розпочала місію з блокування вантажів зерна з Росії і Білорусі
Далі прем’єри перейшли до звітування по суперечливим моментам. Дональд Туск повідомив, що коли йдеться про питання, які хвилюють зараз певні соціальні та професійні групи, досягти їхнього вирішення так, аби обидві сторони отримали повну сатисфакцію, неможливо. «Ніхто з нас не залишився задоволеним на 100%. Але це і називається консенсус».
Я шукав рішення, яке б задовольнило насамперед польських фермерів, — сказав польський прем'єр.
За його словами, Польщі вдалося зробити крок вперед у питанні експорту зерна та транзиту сільськогосподарської продукції через країну.
Так, Польща розпочала місію з блокування вантажів зерна з Росії і Білорусі і наближається до ефекту, який можна порівняти з ембарго. Офіційного рішення ще немає, але Єврокомісія вже запропонувала ввести 50% мито на експорт зернових з Росії і Білорусі до ЄС. Цю ініціативу вже підтримали Міністерства сільського господарства Литви, Латвії, Естонії, Польщі і Чехії. «Очікуємо на ухвалення Брюсселем рішення про нові ставки мита», — додав Денис Шмигаль.
«Ми також на фінішній прямій щодо того, аби конкуренція з боку українських перевізників не була такою жорсткою для польських перевізників», — заявив прем’єр-міністр Польщі, але не розшифрував свої слова. Втім, за інформцією учасників переговорів між сторонами, готується розширення переліку забороненої української продукції. А ще — польський уряд заявив про підтримку повної заборони транзиту українського зерна, кукурудзи і соняшника. Остаточного рішення в цьому питанні поки немає.
Ліцензії на вивіз популярних агрокультур з України через польський кордон будуть погоджуватись з польською стороною
Зі свого боку український голова уряду Денис Шмигаль запропонував Польщі виішити питання з доступом на польський ринок укрїнського зерна, соняшника, ріпака та кукурудзи шляхом ліцензування. Український уряд запроваджує верифікацію — тобто без спецліцензій експорту цих популярних категорій через Польщу вже не буде. Денис Шмигаль пояснив: «Такі ліцензії видаватимемо лише за спільним походженням із польською стороною. Для української сторони це не дуже цікава історія, але ми погоджуємося на цей компроміс, аби аграрний експорт України не шкодив польським виробникам».
За словами українського прем'єра, переговори можна розділити на кілька важливих питань. Перше — зброя для України, створення спільних оборонних підприємств на територіях обох держав. «Україна вдячна Польщі за створення танкової коаліції, Україна очікує також на приєднання до такої важливої для нас артилерійської коаліції».
Друге питання — блокада кордонів, яка шкодить економікам обох країн. Денис Шмигаль нагадав, що з 17 мільйонів тонн агропродукції з України лише дві тонни їдуть наземним транспортом.
— На сьогоднішній день українське зерно не потрапляє на польський ринок, — запевнив Денис Шмигаль.
Що стосується таких груп, як малина і цукор, то сторони домовилися продовжуватии консультації. Міністр аграрної політики та продовольства України Микола Сольський зазначає, що такому довгоочікуваному порозумінню сторін цього разу сприяли новини з Брюсселю, де 29 березня має бути ухвалено продовження дії автономних преференцій для України, проте з обмеженнями, які пролобіювала Польща.
Також у планах України і Польщі — будівництво нових пунктів пропуску на кордоні. А ще — створення спеціального антикризового сільськогосподарського штабу.
Україна попросила вільно пропускати через кордон не тільки зброю і гуманітарку, але також пальне
«Українська сторона просить про те, аби разом з вільним пропуском зброї та гуманітарної допомоги через польський кордон пропускали пальне, адже від цього сильно залежить ситуація на фронті, — повідомив український очільник уряду. — Польща внесла пункти пропуску на кордоні до списку стратегічних об’єктів, ми зробили так само».
Чергове важливе питання — розвиток інфраструктури і відновлення. Зокрема, польська сторона погодилась взяти участь у відбудові Харківської області і продовження автомагістралі А4. Конференція з відбудови України відбудеться у червні в Берліні.
«Ще один важливий момент, який ми обговорили, — енергетика, — продовжив перераховувати Денис Шмигаль. — Польський уряд погодився допомогти стабілізувати нашу енергосистему шляхом імпорту електроенергії. Маємо також план будівництва лінії електропередач аж до Жешува, а це між іншим поглиблює інтеграцію української енергосистеми з європейською. Разом досягнемо певної енергонезалежності для наших країн. І Росія більше ніколи не диктуватиме умови в енергетиці на континенті».
Тиждень тому на українсько-польському кордоні стояло близько 100 вантажівок, які перевозили товари скандинавського ритейлера товарів для дому JYSK. Велика частка вантажівок вимушена рухатися окільними шляхами через сусідні країни, для того, щоб потрапити в Україну, — розповідає Country Director JYSK в Україні Євген Іваниця. Окремо в компанії наприкінці лютого-на початку березня почали тестувати новий спосіб постачання залізницею.
Євген Іваниця, Country Director JYSK. Фото: пресслужба JYSK
Утім гарантувати час доставки сьогодні важко. Є вантажівки, які стоять на кордоні понад три тижні. Наразі є питання і з товарами українського виробництва, що замовив JYSK для продажу в європейських магазинах і які застрягли на в’їзді в Польщу, і з постачанням товарів з європейських розподільчих складів в українські магазини JYSK. Щоправда, ця ситуація поки не вплине на вартість товарів, переконує Євген Іваниця:
— На цей час перегляду роздрібних цін на наші товари в сторону збільшення не передбачається. Логістика є лише одним з драйверів, що впливає на собівартість товарів, а ще є девальвація національної валюти. Потрібно зазначити й позитивні драйвери, зокрема зниження світових закупівельних цін на частину меблів, що закуповується JYSK. Тож на цей час позитивні драйвери частково балансують негативний ефект від подвійного росту вартості фрахтів з Європи в Україну. Водночас варто зазначити, що маржинальність реалізованих товарів JYSK в лютому 2024 року суттєво знизилась у порівнянні до минулого року, що підтверджує факт того, що JYSK частково взяв на власні плечі ріст логістичних витрат.
Загалом товарні запаси закінчуються не рівномірно. До прикладу, залишків готових фіранок може вистачити й на пів року, а то й більше, а от запаси садових меблів, сезон, яких, щойно стартував в магазинах і які ще не у всі магазини встигли завезти, дещо обмежені.
— У середньому на виставках магазинів представлено 90% від планового активного асортименту, а складських запасів вистачить на декілька місяців, — пояснює Country Director JYSK в Україні.
Доставлення подорожчало більш ніж удвічі
Вартість доставлення товарів з портів Польщі зросла у 2-2,5 раза порівняно з тарифами до блокади, зазначає директор напрямку «Меблі» компанії «Епіцентр К» Олександр Лук’янченко. Вантажівки компанії зараз стоять у чергах 7-10 днів.
Олександр Лук’янченко, директор напрямку «Меблі» компанії «Епіцентр К». Фото: приватний архів
— При цьому наша команда з логістики завжди перебуває в «активному режимі» та в пошуках маршрутів, щоб скоротити терміни постачання меблів, — каже Олександр Лук’янченко.
Відповідно, це впливає на ціну товарів для кінцевого споживача в Україні:
— Найбільше це впливає на габаритні недорогі товари, такі як стільці, офісні крісла, недорогі дивани. На таких товарах собівартість транспорту здорожчала в середньому на 18-22%.
Сподіваємось, що питання розблокування кордону буде врегульовано найближчим часом, адже це зменшить тиск і на меблевий бізнес
Деякі логістичні компанії повідомили своїх партнерів про тимчасове підвищення вартості доставлення вантажів на 10% у зв’язку з блокуванням кордонів польською стороною, що призвело до збільшення витрат на логістичні операції.
Через блокаду і затримки у логістиці в дорожчають меблі. Фото: «Епіцентр К»
Час очікування на кордоні складає в середньому 12-14 днів, якщо не буде критичного повного блокування. Кожен день простою вантажу — це додаткові 100 євро до вартості доставлення. Проте дехто з українських імпортерів меблів знайшов вихід: негабаритну продукцію B2C доставляють Укрпоштою (доставлення до 2 тижнів) чи Новою поштою (3-4 дні). У цьому випадку терміни поки дотримуються.
Головні проблеми — попереду
Більшість магазинів-орендарів у мережі меблевих ТЦ «Аракс» не відчувають критичного впливу на свою діяльність. Це вдалося досягти завдяки швидкій адаптації логістичних ланцюгів та пошуку альтернативних шляхів імпорту, зокрема через Румунію і формуванню достатніх запасів витратних матеріалів та кінцевих товарів на складах. Про це розповів Про це розповів керуючий мережею меблевих ТЦ «Аракс» Микита Панін:
— Основне навантаження для сезонних товарів меблевого ринку розпочнеться в березні, ситуація стане більш критичною, якщо до цього моменту питання не буде вирішене. Компанії, які залежні від імпорту через морські порти, вже відчувають на собі логістичні складнощі, зокрема збільшення термінів доставлення з традиційних 2-3 днів до 2-3 тижнів в деяких випадках строки сягають в загальному неймовірних 3,5 місяця.
Керуючий мережею меблевих ТЦ «Аракс» Микита Панін. Фото: з відкритих джерел
Уже зараз це призвело до значного збільшення витрат на логістику, включаючи портові штрафи за зберігання (Storage) та неповернення вчасно порожніх контейнерів (Demurrage), а також оплату за простій транспортних компаній. Також збільшилась і кількість видатків на перевезення, наголошує Панін:
— Один з наших орендарів LLC Cavas Group розповідав, що вантажівки не можуть виїхати з України в ЄС, щоб забрати замовлення з фабрик. Кожен день таких затримок збільшує дефіцит транспорту на завантаження з Європи, а значить швидко зростають ціни на перевезення. Вони вже зросли майже у два рази. Назад із Європи вантажівки теж стоять, іноді по 12 діб. У них виходить доставити набагато менше замовлень ніж раніше, зростає собівартість доставляння.
В імпортерів зараз стоїть вибір — або підіймати ціни, або зменшувати прибуток. Це вплине на загальні заробітки та на подальші податки в індустрії
До прикладу ціла вантажівка коштувала з Європи 2500 євро, а зараз — 4000 євро залежно від країни та маршруту.
— Експортери також відчувають труднощі, зокрема з вивозом готової продукції за кордон, особливо хто має безпосередні продажі в самій Польщі. Це призводить до зниження торгового обороту та негативних наслідків для державного бюджету через недоотримання податкових платежів. Блокування кордону спричиняє загальне сповільнення економічного розвитку, підвищує вартість життя для кінцевих споживачів, на чиї плечі лягає фінансове навантаження у вигляді заложених витрат на товари та послуги. Це створює додатковий стрес для громадян та підприємств, ускладнюючи їхню фінансову ситуацію та впливає в цілому на національну економіку, — каже Панін.
Тут необхідні невідкладні заходи та міжнародні зусилля для вирішення кризи, відновлення нормального функціонування торгівлі та мінімізації негативних наслідків для української економіки та її громадян.
Микита Панін: «В імпортерів зараз стоїть вибір — або підіймати ціни, або зменшувати прибуток». Фото: ТЦ «Аракс»
Як на виклики реагують виробники?
Українська асоціація меблевиків (УАМ) 6 березня оприлюднила результати опитування членів асоціації щодо вже наявних та прогнозованих наслідків, з якими вони стикнулись через блокування кордонів.
Згідно з результатами опитування, 50% з респондентів зазначили, що блокування кордонів польськими перевізниками призвело до розриву середніх та довгострокових контрактів. Якщо блокада завершить наприкінці березня, 6% респондентів зазначили, що не зможуть відновити роботу. Майже 27% зазначили, що зможуть це зробити лише на 50%. До слова, згідно з цим же опитуванням, 94% респондентів налаштовані не зупиняти роботу підприємства, навіть, якщо ситуація не буде вирішена до кінця квітня 2024 року, проте 6% — не зможуть забезпечити таку тривалу стагнацію і будуть вимушені повністю зупинити роботу, якщо кордони не розблокують до кінця квітня 2024 року.
Заснована у 2014 році компанія Drommel, приміром, повідомила, що поки вони не відчули впливу блокади на виробництво, бо свій товар вони не експортують. Їхні меблі — у мінімалістичному стилі й виготовляються з дерева і сталі, а фурнітура і компоненти поки купуються без проблем.
Натомість засновник компанії з виготовлення меблів Tekstura Home Антон Молчанов зауважує — блокада впливає на їхнє виробництво щодня:
— Постійно зривається постачання тканин, поролону. Наприклад, ми чекаємо тканину, яка має приїхати цього тижня, але нам телефонують, що доставлення відкладається на тиждень, потім — ще на тиждень, Це, звісно, впливає на терміни виробництва. І так само це впливає безпосередньо на продажі.
Коли дзвонить клієнт і чує, що замість, приміром, 3 тижнів, на виготовлення треба чекати усі 6, то він відмовляється і каже, що пошукає, де їм зроблять швидше
Засновник компанії з виготовлення меблів Tekstura Home Антон Молчанов. Фото: приватний архів
До слова, свою компанію Антон Молчанов відродив з нуля після евакуації: одне з виробництв нині в окупації, інше — зруйноване. Тож вільних обігових коштів в компанії майже немає.
— Всі кошти ми вкладаємо в обладнання і наразі не можемо накопичити 20-30 тисяч доларів, щоб мати великий запас комплектуючих на складі. У нас раніше був склад, але після того, як там все згоріло, ми вирішили, що такого більше не будемо робити. Вирішили, що не будемо заморожувати на складі великі суми, щоб у разі знищення майна принаймні не все було знищене, — пояснює бізнесмен.
Щоб розв'язати ці питання, додає управляючий мережею меблевих ТЦ «Аракс» Микита Панін, українські компанії-виробники активно шукають альтернативні шляхи доставляння та поступово відмовляються від імпортних матеріалів на користь якісних українських аналогів. Це не лише допомагає подолати поточні труднощі з імпортом, але й стимулює розвиток вітчизняного виробництва.
Олег Звягінцев вже багато років займається аграрним бізнесом в Україні, свою компанію створив у 2007 році. Серед напрямків його діяльності — продаж та дистрибуція насіння, засобів захисту рослин, мінеральних добрив та сільгосптехніки відомих світових виробників. Також його компанія займається вирощуванням зернових та олійних культур, тваринництвом. А ще в полі зору бізнесмена — зернотрейдинг, послуги логістики.
Співвласник агрокомпанії «Агросем» Олег Звягінцев. Фото: приватний архів
Юлія Малєєва: Ще студентом ви навчались у Великій Британії. Що вам це дало?
Олег Звягінцев: Це не була класична освіта в коледжі, а програма з виїзду студентів на сезонні роботи до фермерів Великої Британії. Ми працювали на полях, де вирощувались салати, про які в Україні на той момент чули хіба що в Києві. А про вирощування цих культур у нашій країні тоді ще й розмов не було, бо був відсутній ринок збуту. Мене здивувала технологічність вирощування салатів, зокрема технологія поливу: до кожної рослини було підведено крапельний полив. Нині ми вже близько 10 років використовуємо доволі вдало цю технологію.
Вирощування зелені. Фото: Shutterstock
Також здивувало те, як фермери викидали частину яблук в поле. Як нам пояснювали, держава відшкодовувала їхню вартість. Як я на той момент зрозумів, тоді ще не було локального перероблення цих яблук, а везти далеко їх було не вигідно. На той час ми технологічно дуже відставали. А ось 3 роки тому, коли я знову був у Великій Британії, я зрозумів, що технологічно ми вже не гірші, а в деяких речах навіть кращі.
Загалом освіта за кордоном допомогла тим, що розширила погляди на життя у світі, змінила картинку в голові молодого хлопця, який приїхав з маленького села. Сам же Лондон зачепив своєю глобальністю та зарядив на все життя своєю міццю.
ЮМ: Як блокування польсько-українського кордону вплинуло на вітчизняний аграрний сектор? Які збитки несуть виробники, трейдери?
ОЗ: Усе почалось на початку весни 2023 року, коли уряд Польщі без попередження заблокував імпорт до своєї держави. У нас тоді було близько 400 вагонів зерна на прикордонних переходах. Щось з цього вдалось переспрямувати транзитом в інші країни, інше ми були змушені повертати на елеватори та вивантажувати. Втрати понесли дуже великі. Але і тоді Польща, яка є нетто-експортером, не була кінцевою країною призначення для обʼємів, які ми відвантажували. Тому підлаштуватися під нові правила транзиту нам було не важко. Згодом, як ми це зробили, вибудували наш бізнес по-новому, створили нову клієнтську базу у різних країнах, змогли домовитись з портами Польщі на перевантаження нашого зерна. І коли ми збудували бізнес на основі транзиту — нам знову кажуть «стоп». Для себе ми зрозуміли, що марно шукати ринок збуту в самій Польщі.
Ми не прагнули для себе розуміння з польського боку, але й не очікували, що і транзит будуть блокувати. При чому так, як роблять це зараз, — варварськими методами
Але цей транзит дає бюджету тієї ж Польщі додаткові гроші. І ми розуміємо, наскільки це блокування їм теж невигідне. Польській залізниці, де працюють поляки, ми платимо за транзит зерна вагонами. Ми платимо за перевантаження збіжжя на кораблі польським компаніям, де теж працюють поляки.
Та й сам польський бізнес інвестував багато коштів в розвиток логістичної портової та прикордонної інфраструктури, щоб збільшити потужності перевезень через їхню державу. Сьогодні боротьба з транзитом — це боротьба з власним бізнесом в Польщі, оскільки інвестори не зможуть повернути свої кошти в заплановані терміни. Це повне безглуздя
ЮМ: Які є обхідні шляхи блокади?
ОЗ: Для українського зерна ми маємо багато варіантів, як їхати на зовнішні ринки. У нас запрацювали одеські порти, через які тільки за лютий ми змогли експортувати близько 5,2 млн тонн. Для порівняння — залізничними шляхами ми відправили 0,7 млн тонн, з яких транзитом через Польщу — 60%. Ще 0,2 млн тонн експортували автотранспортом — з них через сусідню країну взагалі мізер поїхав. Це вже був початок блокувань. Тому, як можна побачити з цифр, Польща відіграє не надто велику роль в експорті для України. Але вона однаково залишається для нас можливістю працювати далі та розвивати для себе ринки Європи. Оскільки ми експортуємо транзитом через Польщу лише 500-600 тисяч тонн зерна, то, зрозуміло, що ми ніяк не впливаємо на формування цін в ЄС.
Це просто схоже на намагання розв'язати внутрішні питання через блокаду нашого спільного кордону
Інспекторська перевірка української кукурудзи біля узбережжя Стамбула. Серпень 2022 року. Фото: AFP/East News
ЮМ: Російська пропаганда ще до нинішніх протестів фермерів широко розганяла тезу про низьку якість українського зерна. Яка реальна ситуація?
ОЗ: Україна десятки років експортує зерно. Сказати, що ми відправляємо неякісне зерно, це як сказати, що автовиробники продають машини без коліс. Треба зрозуміти, що українські компанії є експертами в експорті саме зерна. Технології, якими ми доробляємо збіжжя на елеваторах, — найсучасніші. І ми цінуємо партнерські відносини з покупцями, тому не можемо дозволити собі підвести їх. Також, до відома, кожна партія, яка експортується, перевіряється на точці відвантаження за кордон. Тому про погану якість українського зерна — це точно непрофесійно. Ще ні разу не було доведено, що якість українського зерна була не такою, яку був готовий купляти покупець.
Україна майже не отримує зауважень щодо якості експортованої в Європу вітчизняної агропродукції. Претензії з боку партнерів становлять не більше 0,1% експортних обсягів. Про це повідомив голова Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів Сергій Ткачук під час підбиття підсумків роботи відомства за 2023 рік в Укрінформі.
ЮМ: З жовтня 2020 року в країни ЄС заборонене ввезення сільськогосподарської продукції, що містить залишки хлорпірифосу і хлорпірифос-метилу, який широко використовували в Україні. Як розв'язали це питання аграрії? Наскільки українська агропродукція відповідає європейським (світовим) екологічним стандартам?
ОЗ: По-перше, дистрибʼютори, агрономи, покупці не перший рік наголошують товаровиробникам не використовувати заборонені в ЄС препарати, щоб не було проблем з якістю продукції під час її реалізації. До цих порад дослухалися. По-друге, покупці прописали у контрактах допустимий вміст хлорпірифосу з 2020 року. По-третє, багато хто з виробників вийшли на прямі продажі в ЄС. Експортуючи самостійно, вони беруть всі ризики на себе.
Також вся продукція, яка поставляється на ринок ЄС, тестується або відправником, або одержувачем в незалежній сюрвеєрській (інспекційній) лабораторії та супроводжується сертифікатами якості. Хлорпірифос — це тільки один з більше як 200 пестицидів, на які тестується зерно.
За наявності залишків того ж хлорпірифосу, товар не експортується в ЄС, не підмішується тощо. Відправити такий товар — це як вистрілити собі в ногу. Довгострокові відносини з покупцями так не побудуєш
ЮМ: Яка ситуація з квотами на агропродукцію в ЄС? Що треба змінювати?
ОЗ: На мій погляд, квоти руйнують ринок. Як їх встановлювати? На основі чого?
ЮМ: Хто наш найголовніший конкурент в глобальному масштабі? Наскільки перспективні ринки Азії? Про які культури йдеться?
ОЗ: Основні наші конкуренти за експортом кукурудзи та сої — це країни Південної Америки. А ось щодо пшениці, то це скоріш за все країна-агресор. Однозначно для нас в прерогативі будуть залишатись ринки Азії, а саме Китай, Індія та Близький Схід. Ми маємо орієнтуватися на них.
ЮМ: Європейські фермерські господарства дуже дотовані. Коли дотації скоротились, це стало однією з причин протестів фермерів. Чи варто Україні йти цим шляхом? Чи використати американську модель? Це ринок жорсткої конкуренції, де держава відшкодовує хіба що відсоткову ставку.
ОЗ: Шлях дотацій, на мій погляд, — це не наш шлях. Але, найімовірніше, ми до нього прийдемо. Бо якщо ми йдемо в Євросоюз, то ми маємо приймати його правила.
ЮМ: У чому майбутнє українського аграрного сектору — у виробництві сировини чи переробленні?
ОЗ: Для нас як для бізнесу на сьогодні це питання номер один. І ми всі розглядаємо можливості інвестицій в можливе виробництво з сировини, яку ми отримуємо з наших полів. Будь-яке виробництво — це не тільки додана вартість, але і податки, робочі місця та залученість в ланцюги виробництва їжі у світі. Але ми вже зрозуміли, що з виробленими продуктами з доданою вартістю нас не особливо сильно чекають на світових ринках. Тож розуміємо, які виклики нас очікують в майбутньому, ми звикли до цього, тому і рухаємось далі
ЮМ: Продаж землі в Україні: чи доцільно його відкривати у воєнний час? Які ризики? Чи не призведе це до того, що малі фермерства взагалі зникнуть, бо не зможуть конкурувати навіть на внутрішньому ринку?
ОЗ: Ринок вже відкритий. Якщо банки продовжать фінансування фермерів на купівлю землі, яка буде оброблятися, то, думаю, все буде добре.
ЮМ: Як ще перспективи України, крім зерна? Олія, цукор, тваринництво?
ОЗ: Ми давно стали світовим лідером з виробництва соняшникової олії та розвиваємось в бік ефективного перероблювання сої в олію та шроти. Думаю, що наступним етапом буде виробництво ріпакової олії. Це точно наш шлях як для аграрної країни. Ми розуміємо, що досить вже залишатись країною агросировини.
Також ми інтенсивно розвиваємо тваринницькі комплекси. Технологічно ми ще не дотягуємо до європейських технологій. Нас у цьому напрямку дуже сильно уповільнила війна. Але ми знову почали будувати нові ферми молочного вирощування та м'ясного скотарства. А ось щодо птиці, то ми технологічно йдемо на рівні з європейськими виробниками.
ЮМ: Зважаючи на перспективу вступу України до ЄС, чи можна спрогнозувати, що конфронтація між українськими й польськими аграріями продовжиться? Що треба нашому аграрному сектору ще в себе імплементувати? Чи можливо це зробити зараз?
ОЗ: Думаю, що загострення буде зростати, але ми маємо розуміти, що аграрний бізнес у наших країнах різний. Якщо ми говоримо про українські реалії, то це — великий бізнес. Орендатор обробляє від 500 гектарів і вище, є агрохолдинги, які обробляють близько 100 тисяч гектарів. Середній фермер в Польщі, якщо я не помиляюсь, це близько 11 гектарів. І він вже стає нетехнологічним порівняно з нами. Над цим мають працювати комісії з обох сторін. На мій погляд, наші можливості обробляти землю також відкриються й європейським фермерам, вони зможуть приїжджати в Україну, брати землю в оренду і спокійно працювати. Тим більше для нас це не нове.
Чимало європейців вже успішно працюють тут — вони відкривають свій ринок, а ми даємо їм можливості так само працювати в Україні
У цьому контексті для України дуже важливим є зосередження на власній інфраструктурі. Варто розширити можливості зберігання, побудувати більше залізничних вузлових станцій та відновити свою залізничну інфраструктуру. Приватний бізнес може виростити, побудувати місця для зберігання, перероблення. Держава повинна мати стратегію розвитку інфраструктури, яка має бути чітко пов’язана з європейською інфраструктурою.
Завантаження збіжжя на вантажне судно в одеському порті. Фото: Shutterstock / Elena Larina
ЮМ: Сухі порти: чи є в них майбутнє? Як треба модернізувати залізничну інфраструктуру України?
ОЗ: Однозначно є. Ми самі побудували такий сухий порт на кордоні Польщі та України. Хай там як, але стратегічне завдання обох наших країн — з’єднати Балтійське та Чорне моря. Це наші плюси, які мають використовувати Польща та Україна: бути технологічно та інфраструктурно надійними партнерами у світі. Тим більше на фоні загострення в Червоному морі світ шукає інші логістичні шляхи, і вони мають бути надійними. Ми вкладаємо великі гроші в нашу приватну інфраструктуру.
Сподіваємось, що держава після перемоги почне вкладати в залізничну інфраструктуру та автодороги. І це має бути частиною загальної стратегії й України, й Євросоюзу в цілому
ЮМ: З українською залізничною інфраструктурою є ще один момент: ширина наших колій не збігається з європейськими.
ОЗ: Для того, щоб розв'язувати проблему різних колій, передусім треба сформулювати чітко, у чому вона полягає, чого саме хочемо досягти. Лише потім треба ідентифікувати вузькі місця й шукати найкращі шляхи вирішення. Зараз триває багато розмов про перебудову всіх колій чи будівництво євроколії до Львова. Перша ідея взагалі утопічна. Щодо другої, то саме по собі будівництво євроколії до міста Лева не вирішить абсолютно нічого.
До прикладу, в країнах Балтійського регіону та Фінляндії вся залізниця — ширококолійна. За більш ніж 30 років незалежності та понад 20 років членства в ЄС, там ніхто залізницю не перебудовував. Вузька колія заходить з Польщі в Литву лише до Каунасу, за 80 км від кордону з Польщею. Навіть не до великого порту Клайпеди! Чому так? Бо це економічно недоцільно. Тобто витрати на будівництво не будуть покриті додатковою вигодою.
Звичайно можна багато говорити, що ці приклади не є релевантними для України через розмір території чи більший товаропотік, але давайте повернемося до головного: яку проблему створює різна колія? Тут ніби все просто: неможливість безшовного переміщення пасажирів та товарів. А оскільки пасажирські перевезення зазвичай дотаційні, та й їхній об'єм не такий великий, концентруватися треба саме на товарному потоці. Тоді треба дуже уважно придивитися до процедур, які відбуваються в момент передачі вагонів — чи то по євроколії в Україну, чи по широкій колії українських вагонів в країни ЄС, зокрема в Польщу. Саме тут сьогодні «найвужче горлечко».
Наприклад, потяг, завантажений товарами в Україні, передається через кордон в Польщу. Товар має бути замитнений, вагони мають бути опломбованими митними пломбами, товар мають оглянути прикордонники, за потреби — митники, а також додатково, залежно від типу вантажу, інші органи контролю (наприклад, санітарна служба). Більшість цих процедур відбувається на коліях загального користування, які під час такого огляду блокуються, тобто інші вагони ними проїхати не можуть. І це займає години! Далі потяг УЗ чіпляє ці вагони та тягне їх до кордону, де відбувається передача складу до європейського перевізника, який ще певний час перевіряє всі вагони на технічний стан. Після цього вагони затягуються на першу від кордону європейську залізничну станцію, де органи контролю відповідної країни ЄС проводять подібні до українських контрольні процедури. Приміром, на пункті залізничного переходу Медика-Шегині є лише 3 залізничні колії, якими може відбуватися рух в обидва напрямки, одна з яких виділена під пасажирські перевезення.
Враховуючи наявну інфраструктуру на кордоні та час на проходження всіх контрольних процедур, понад 6 потягів передати за добу неможливо! Тоді питання: як будівництво євроколії, наприклад до Львова, допоможе збільшити товаропотік? Ніяк! Першочергово треба сконцентруватися на удосконаленні процесів контролю — і з українського боку, і з боку сусідніх європейських країн. Це вимагає відносно невеликих витрат: десь треба розширити штат працівників, десь встановити додаткове обладнання чи навіть створити новий контрольний пункт на відповідній станції, в якому раніше не було потреби. Ці кроки дадуть майже миттєві результати для збільшення товарного потоку. Дещо в цьому напрямку вже зроблено, але цього недостатньо, бо державні машини завжди дуже повільні.
Другий етап — це розширення саме транскордонної інфраструктури, тобто треба побудувати додаткові колії безпосередньо на кордоні з країнами ЄС. Так, це звичайно триваліший процес, бо потрібні відповідні рішення урядів, проєктні документації, погодження тощо, але знову-таки це не такі величезні витрати. Все це можна реалізувати протягом декількох років. Лише після реалізації цих двох етапів можна переходити до ідеї будівництва євроколії вглиб території України.
ЮМ: Поговорімо й про застосування сучасних технологій в аграрній сфері. На якому рівні Україна у порівнянні з іншими країнами? Які технічні рішення у нас працюють, а які — ні? Які технології застосовуються на вашому підприємстві?
ОЗ: Я вважаю, що тут Україна займає провідні позиції, ми постійно рухаємось в бік збільшення своєї ефективності. Наша середня врожайність постійно збільшується. Якщо у 2021 році ми зібрали 106 млн тонн олійних та зернових культур, то у 2022-му були плани збільшитись на 10%. Та ми втратили частину територій, ще частина заміновані — й однаково змогли зібрати близько 70 млн тонн зернових та олійних.
Наші фермери завжди в пошуках ефективності, ми постійно підвищуємо орендну плату за землю, в нас дуже сильно подорожчала логістика, тому ми вимушені шукати способи бути ефективними
До прикладу, ми в «Агросем» використовуємо всі наявні інноваційні технології дистанційного аналізу вегетації з космознімків Sentinel Landsat. А також більш детальні — 3 метри на піксель з супутникових знімків Planet (детальна аналітика вегетації разом зі зручним мобільним додатком використовується через програмні продукти Cropwise Operations OneSoil).
Для більш детального аналізу RnD ділянок ми використовуємо дрони з мультиспектральною камерою, якість з котрих не надасть жодний супутник, але в цьому випадку ми не можемо покрити великі площі (це більш точкове рішення для розширеного аналізу ефективності різних гібридів, сортів тощо). Також ми інтенсивно використовуємо дрони під час внесення на поля засобів захисту рослин, це дає можливість швидше виконати ці роботи. Також ми у певні періоди погоди, наприклад, одразу після дощу, можемо вилітати та проводити необхідні роботи в полях.
Українські аграрії постійно шукають способи бути ефективними. Фото: Nina Liashonok /Ukrinform/East News
ЮМ: Наскільки дотримуються в Україні правильної сівозміни, ефективно використовуються площі?
ОЗ: Якщо хочеш бути ефективним, то мусиш дотримуватися правил сівозміни — землю не обманеш. Наші фермери обробляють свою територію довгий час та знають кожний гектар. Усі прийшли до того, що як хочеш віддачі, то маєш дбати про землю.
Ми всі використовуємо заощадливі технології, багато хто переходить на no till технологію (посів без глибокої обробки ґрунту). Ми цінуємо нашу землю!
ЮМ: Чи є в Україні проблема нестачі кадрів в аграрному секторі?
ОЗ: Так, кадровий голод ми дуже відчуваємо. Але це проблема не тільки аграрного сектору, це проблема всього бізнесу в Україні. І, на жаль, ця ситуація буде ще погіршуватись. І не тому, що людей забирають в армію, а тому, що бізнеси приречені розвиватись, а розвиток завжди — це люди!
Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.
