Орбан — провідний ревізіоніст ЄС

Із зовсім свіжого — Румунія на президентських виборах двічі ходила по краю прірви, але все ж обрала своїм лідером проєвропейського мера Бухареста Нікушора Дана. Угорський Віктор Орбан, словацький Роберт Фіцо та німецька лідерка AfD Аліса Вайдель із карикатурних фігур перетворились у справжнє випробування для Європи.

Всі вони — за дуже хороші стосунки з Європою, але і за мільярди Євросоюзу

Деякі — як одіозна лідерка французьких правих Марін Ле Пен — отримують заслужені кримінальні вироки за розкрадання грошей Європарламенту. Багато років поспіль її партія відмивала гроші на помічників депутатів Європарламенту. У фіктивних контрактах вони буцімто працювали у Брюсселі, а на ділі гроші йшли на працівників «Національного обʼєднання», політичної сили Ле Пен. 

Переможця парламентських виборів у Нідерландах Герта Вілдерса, який не приховував свого захоплення РФ та закликав активізувати вихід власної держави із ЄС, просто перетравила власна виборча система. Вона така складна, що премʼєром став абсолютно інший чоловік — Дік Схоф — професійний спецслужбіст, який пʼять років розслідуванням збиття рейсу MH17. Це добрий приклад, як раціо державників перемагає голий популізм. 

Президентські вибори у Польщі теж показали моду на праві ідеї. Два кандидати — Славомір Ментцен та Гжегож Браун — захопили своїми ідеями десь одну пʼяту населення. Пан Ментцен — типовий ультраправий із Європи за мірками нинішніх політичних часів, який «лише» виступає за обмеження функціоналу Євросоюзу, посилення міграційної політики та проти абортів. А от Гжегож Браун пішов далі. Креатив його кампанії включав і мітинг біля братської могили воїнів УПА на горі Монастир у Польщі, і витирання черевиків об прапор ЄС, і навіть вдерся до лікарні в Олешиці та погрожував лікарці-гінекологині арештом через нібито проведений нею аборт на пізньому терміні вагітності. 

Все це свідчить, що ультраправі зачепили практично кожну країну і користуються великою популярністю

Соціологічні дослідження показують, що цей тренд триватиме до середини наступного десятиліття — до того часу, коли відбудеться нова технологічна революція та стабілізується кількість населення у світі, яке уже досягло свого піку. До цього часу люди дещо адаптуються до постійних викликів, і стане зрозуміло, чи є у нашої популяції шанс на те, щоб взагалі не зникнути як мамонти.

Чому ж праві, які раніше скоріше були перчинкою в парламентах і мали куці фракції, пішли у зростання? Популярність підтримки правих партій стало наслідком глибокої кризи, в якій опинилась уся Європа: політичної, безпекової та економічної. У тому числі це стало реакцією на агресію Росії і претензії Китаю на поділ світу по-новому, щоб посунути гегемонію США. 

Тож складні часи збільшують попит на праві цінності, популістів, націоналістів та автократію

Це відбувається в історії вже не вперше. Війни біля власних кордонів підштовхують населення дбати про власну безпеку. І задля цього вони починають шукати політиків, які пропонують егоїстичні, популярні, прості чи привабливі рішення, які можна швидко реалізувати. Такі періоди призводять до кризи демократій та зростання популярності націоналістів і популістів. 

Коли старі еліти не дають інструкцій, як вийти із криз, нішу хутко захоплюють політики з радикальними ідеологічними наративами. Червоною лінією там зазвичай проходять заклики економити, зосереджуватись на власній безпеці і посилати геть іноземних зайд, які хочуть скористатись вашими надбаннями — соціальною підтримкою, комфортом життя, перспективами кар'єрного зростання. 

Іконічним політиком, який тонко освоїв ці емоційні гойдалки, є ніхто інший як Дональд Трамп. На кожному мітингу він поливав брудом епоху Джо Байдена та Барака Обами — і чимало влучних ходів якраз і беруть собі європейські колеги. 

У нинішніх політиків є методи швидко стати вірусними через соцмережі TikTok, Telegram, Facebook, Х. Румунський правий Келін Джорджеску та німкеня Аліса Вайдель проводили досить агресивні кампанії через соцмережі, маніпулювали фактами, копіювали стиль популярних інфлюєнсерів — і це принесло свої плоди. Вони отримали великий приріст аудиторій за рахунок молоді до 25 років, адже всі інші, класичні політики, на цьому тлі здавались нудними і консервативними. 

Сучасних ультраправих об'єднує те, що вони обіцяють людям повернути контроль над ситуацією — це особливо цінно, коли світ качає то пандемія, то хвилі біженців, то перспектива ядерної війни

Лідери з консервативними поглядами обіцяють зберегти своїм цільовим аудиторіям «ідентичність». Вороги тут можуть бути абсолютно різні  — мігранти, мусульмани, «ліберали з ЛГБТ-ідеологією», погані журналісти і, звісно, країни, які стали жертвами агресій. За такого хаосу запит на порядок, контроль і «сильну» руку знову стають модними. Коли світ трясе, нема жодного планування майбутнього — людська психіка тяжіє до кращих часів минулого, коли все було простіше, і рішення ухвалював тато, мама або начальник. Саме так з'являється запит на такі речі, як  дисципліна, субординація і жорстка ієрархія. Саме ці речі продавали на виборах своїм суспільствам Орбан, Фіцо, румунські та німецькі праві. 

Класичні ліберали, які панували в світовому політикумі в «нульові» і «десяті», настільки заскорузли у сірих піджаках, що виявились неспроможними на емоційний зв'язок із власними виборцями. Ба більше, багато з них почали займатись темою як не екології в стилі Грети Тунберг, то спекуляцією на лівих темах. У підсумку був втрачений час на переконливу альтернативу ультраправим наративам, що апелюють до страху та ідентичності. Це призвело до втрати підтримки серед традиційного електорату, який живе у сільській місцевості, працює на фермі та заводі і не сильно розбирається у різновидах гендерної ідентичності десь у Берліні чи Нью-Йорку.

Додамо ідеї великих техноолігархів, як Ілон Маск, Марк Цукерберг або Пітель Тіль. Вони вважають, що сучасні технології можуть побудувати «правильне» суспільство без кордонів і політичних систем, де кожен буде гвинтиком у великій машині.​ Нині Ілон Маск пішов у відставку з посади Спеціального державного службовця у Департаменті ефективності уряду США (DOGE), бо не всі урядовці команди Дональда Трампа сприйняли його ідеї — звільнити всіх бюрократів і забрати у всіх кошти заради економії. Утім, звільнений реформатор сидіти без діла не буде і задумався про співпрацю з російським бізнесменом Павлом Дуровим через соцмережу Telegram, яка є вагомим інструментом впливу серед російськомовних спільнот. 

Все це разом є новим викликом для старих політичних еліт і тих інтелектуалів, які збираються у політику. Час знову ходити наживо у двори власних виборців, час вимикати кіногенічного хлопця і більше перейматися проблемами пересічних людей

Ультраправі політичні сили торгують страхом як політичною валютою, вони не бояться сучасних технологій і не бояться здаватись смішними, вразливими, дикими. Помірковані інфлюєнсери та політики мають вчитися перемагати цих опонентів на їхній території і їхніми методами. 100 років назад людство шукало «сильні» руки та прості рішення для знедолених людей. Утім отримало хіба Другу світову і сором, з яким кожна нація розбирались окремо.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

20 травня Європейський Союз ухвалив свій найбільший та найамбітніший пакет санкцій проти Росії — 17-й за рахунком. Він спрямований на розгортання «тіньового флоту» РФ, який допомагає обходити нафтове ембарго, а також посилення обмежень для російських енергетичних компаній і блокування активів союзників Кремля в різних країнах світу. Водночас вже готується 18-й пакет, який може включити заборону імпорту російського газу та урану, і використання заморожених російських активів на відновлення України.

Ці санкції є ключовим інструментом тиску на Кремль, та їхня ефективність, координація з партнерами і наслідки для європейської єдності — відкриті питання. На найважливіші з них в ексклюзивному інтерв’ю виданню Sestry відповів Ондржей Коларж, депутат Європарламенту від Чехії.

Санкції проти Росії: виклики єдності ЄС і позиція США

‍Марина Степаненко: Пане Коларж, яка, на вашу думку, головна перевага 17-го пакету санкцій ЄС у боротьбі з обходом нафтового ембарго Росією? Чи здатен цей пакет серйозно ускладнити діяльність так званого «тіньового флоту»?

Ондржей Коларж: Це складне питання. Той факт, що це вже 17-й пакет санкцій, свідчить про те, що політика не працює так ефективно, як мала б. Ми дозволяємо занадто багато винятків, не маємо належного правозастосування і не можемо зупинити широкомасштабне обхід санкцій не лише окремими компаніями, але й цілими третіми країнами. Санкції мають значення, але ми повинні набагато краще впроваджувати та застосовувати їх.

З цим 17-м пакетом, я сподіваюся, ми нарешті визнали, наскільки серйозною є проблема, особливо коли йдеться про «тіньовий флот», який Росія дуже ефективно використовує для обходу обмежень. Я радий, що ЄС наслідує приклад Великої Британії в цьому питанні, хоча й розчаровує, що нам знадобилося десь близько шести місяців, щоб лише почати обговорення цього кроку.

ЄС рухається надто повільно. Росія ухвалює рішення швидко і рішуче, а ми відстаємо. Це потрібно змінити — ми повинні бути тими, хто визначає порядок денний

Я вітаю цей пакет і той факт, що ми нарешті зосередилися на тому, що дійсно має значення, наприклад, на експорті викопного палива, від якого сильно залежить Росія. Що більше ми перекриємо цей потік, то краще для нас і для України. Але ми повинні діяти швидше і точніше. Ми не можемо дозволити собі продовжувати грати в «наздоганялки».

‍Ви говорите про обхід санкцій, і 17-й пакет спрямований не лише на російські компанії, але й на їхніх партнерів у таких країнах, як Китай та ОАЕ. Ви також згадали, що ЄС часто реагує, а не формує порядок денний. Чи бачите ви реалістичний шлях для ЄС, щоб залишатися на крок попереду Росії? Чи є спосіб по-справжньому заблокувати всі лазівки, які вона використовує для обходу санкцій?

Боюся, що ні. Для того, щоб перекрити всі шляхи для ухилення, ЄС мав би переконати весь світ припинити співпрацю з Росією, а це просто неможливо. Такі країни, як Північна Корея, Іран і багато хто з групи БРІКС, все ще підтримують зв'язки з Москвою, допомагаючи їй створювати імідж нації, яка лише захищається і прагне до «звичайного життя». Це небезпечно, і ми не можемо з цим змиритися. Нашими єдиними реальними інструментами тут є дипломатія і міжнародна торгівля.

Головною помилкою США була відмова від USAID — це створило прогалини, які зараз заповнюють інші країни, такі як Китай і Росія

ЄС бракує таких же ресурсів, щоб повноцінно втрутитися, але ми не можемо поступитися цими просторами. Ми повинні конкурувати, показати, що ми є кращим партнером, і позбутися думки, що наше колоніальне минуле робить нас небажаними. Те, що робить Китай у багатьох місцях, є просто новою формою колоніалізму.

Ми не переможемо Росію на полі бою, як нацистську Німеччину у Другій світовій війні. Тому ми повинні використовувати всі інші інструменти, які у нас є. Дипломатія і торгівля — це те, де ми можемо бути на крок попереду.

Після переговорів у Стамбулі Європейський Союз готує 18-й пакет санкцій, спрямований на російську енергетику, фінансову систему та «тіньовий флот». Чи вважаєте ви, що ЄС готовий діяти незалежно від позиції США, особливо враховуючи заклики новопризначеного керівника апарату канцлера Німеччини Торстена Фрая до жорсткіших заходів, включаючи заборону на імпорт російського газу та урану?

Я б дуже хотів більшої незалежності від Росії, адже, якщо ми не досягнемо її повною мірою, то ми самі себе підведемо. З незалежністю від США, однак, складніше. Ми все ще сильно залежимо від Вашингтона в питаннях оборони, безпеки та торгівлі. США були нашим основним партнером протягом 80 років. А втім, все змінюється.

Ми не можемо дозволити собі реагувати на все, що говорить Дональд Трамп. Хаос після його інавгурації є колосальним. Вранці він говорить одне, в обід — інше, а ввечері заперечує обидві заяви. Європейські лідери зрозуміли, що краще набратися терпіння і не гнатися за кожною зміною в його риториці.

Зараз головне — стояти на власних ногах. Це означає бути проактивними і проєктувати ЄС на глобальному рівні. Занадто довго ЄС був зосереджений на внутрішньому розвитку — на розширенні та внутрішніх питаннях, що було важливо, але ми нехтували своєю глобальною роллю. Європа завжди була глобальним гравцем, і вона повинна залишатися ним, якщо хоче досягти успіху.

Європа дуже приваблива — люди шукають тут кращого життя через нашу неперевершену систему соціального забезпечення та якість життя. Але ми не можемо сприймати це як належне. Ми повинні самі це захищати.

Залежність від США більше не може бути прийнятною. Вони повинні залишатися нашим найближчим партнером, а не опікуном

Президент Трамп у приватній розмові з європейськими лідерами визнав, що Путін не готовий завершити війну, але водночас відмовився від нових санкцій, пропонуючи натомість мирні переговори у Ватикані. Як ви оцінюєте таку позицію США?

Дональд Трамп — наївна людина, яка не розуміє, що відбувається. Його багато разів обманював Путін, а він навіть не усвідомлює цього. Він не може оцінити свої помилки, тому що просто не визнає їх. Не можна грати в покер з відкритими картами, а це саме те, що він робить, показуючи свою руку Росії, оголошуючи свої плани, відправляючи до Москви некваліфікованих людей, які не мають жодного досвіду.

Коли він каже європейським лідерам, що змусив Путіна приєднатися до переговорів з Україною, через тиждень після того, як ці переговори вже відбулися в Стамбулі, — це однаково, що сказати: «Я проспав три роки».

Це божевілля. Він не знає, що він робить, що він говорить світові або своїм союзникам

Європейські лідери тепер усвідомлюють, що вони мають клоуна за партнера. Я сподіваюся, що у них вистачить терпіння і інструментів, щоб спокійно і чітко пояснити Трампу, що він помиляється, що він робить все гірше, а не краще. І що росіяни з ним грають. Вони повинні дати йому зрозуміти, що Росія не зацікавлена в компромісі. На жаль, ми мусимо визнати, що нинішній президент США повністю розгублений і нічим не допомагає.

У Конгресі США представлено законопроєкт Sanctioning Russia Act, який передбачає 500% тариф на імпорт з країн, що купують російську нафту та розширення санкцій проти російського суверенного боргу. Чи може Конгрес, навіть за відсутності підтримки з боку адміністрації Трампа, самостійно просунути цю ініціативу?

Я був би радий, якби її вдалося реалізувати. Але дивлячись на те, як Дональд Трамп ставиться до американської демократії, я налаштований дуже песимістично. Він не дбає про Конгрес, Сенат чи суди — лише про себе і свою пропаганду.

Не має значення, що вирішить Конгрес. Якщо Трампу це не сподобається, він бойкотуватиме його так само, як ігнорує судові рішення і все інше, з чим він не згоден. Це все дуже ускладнює.

Одного дня він каже, що запровадить жорсткі санкції проти Росії, а наступного дня — навпаки. Так де ж ми знаходимося? З чим ми взагалі граємося? Нічого не зрозуміло.

Я вдячний американським законодавцям за цю ініціативу, але я обережний. Якщо вона не сподобається Трампу, він заблокує її без вагань. Я хотів би помилятися, але я не вірю, що він підтримає щось, що не слугує йому.

Виклики на шляху євроінтеграції України

‍У березні Угорщина погрожувала накласти вето на продовження санкцій ЄС проти Росії, що могло призвести до розмороження значних активів. Хоча компроміс було знайдено, Будапешт і надалі висловлює критичні зауваження не лише щодо санкцій, а й щодо розширення ЄС. Наскільки серйозним ризиком є позиція Угорщини для єдності Євросоюзу у контексті євроінтеграції України? Які можуть бути наслідки для самого процесу інтеграції?

Угорщина відіграє роль корисного ідіота в ЄС — «троянського коня» Володимира Путіна. Вони схиляють на свій бік і інших, з певним успіхом у Словаччині, уряд якої загубився в російській брехні. Поки Україна в центрі уваги, ситуація на Західних Балканах ще більш серйозна.

Угорщина голосно поширює нісенітниці про угорську меншину в Україні, але тихо підриває ЄС в інших місцях — особливо в Грузії та на Західних Балканах, де угорські дипломати активно експортують російську брехню

У Боснії і Герцеґовині Угорщина входить до складу сил EUFOR (Сили Європейського Союзу — військова місія під проводом ЄС у Боснії і Герцеґовині, завданням якої є підтримання миру і стабільності відповідно до Дейтонської угоди. — Авт.) і тісно співпрацює з лідерами Республіки Сербської, пов'язаними з Путіним. Вони відіграють огидну роль у блокуванні розширення ЄС, повторюючи російську пропаганду.

ЄС зрозумів, що має обходити Угорщину, але це створює небезпечні прецеденти. Формування «коаліції охочих» лише для того, щоб обійти Угорщину і Словаччину, може підірвати довіру до правил і цілісності ЄС.

Зрештою, угорці повинні обрати зміни. Ми можемо лише сподіватися, що наступні вибори принесуть новий уряд, а з ним і кардинально іншу позицію щодо України та регіону. До того часу ми повинні чекати і бути терплячими.

Європейський парламент активно підтримує євроінтеграцію України, зокрема через прискорення процесу вступу та відкриття переговорних кластерів. Як ви оцінюєте роль Європарламенту у цьому процесі та його вплив на рішення Ради ЄС?

Парламент є законодавчим органом, тому майже все в ЄС проходить через нього. Проте, він не відіграє вирішальної ролі в розширенні, хоча ми впливаємо на цей процес.

Наприклад, я входжу до Комітету у закордонних справах, і ми уважно стежимо за кожною країною, яка прагне вступити до ЄС. Парламент готує, голосує і публікує звіти про прогрес кожної країни — оцінює, наскільки вони відповідають критеріям вступу, і пропонує рекомендації.

Ми також можемо надсилати місії для безпосередньої взаємодії з національними партнерами, щоб обговорити реформи, необхідні для наближення до членства в ЄС. Але остаточне рішення про розширення не залежить від нас.

Ми лише підтримуємо і спрямовуємо. Більшість парламенту підтримує розширення, адже визнає, що більший ЄС — це сильніший ЄС. Наша роль полягає в тому, щоб співпрацювати з національними парламентами, не тиснути на них, а допомагати їм у проведенні необхідних реформ.

Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн зазначила, що Україна може приєднатися до ЄС до 2030 року, якщо реформи продовжуватимуться нинішніми темпами. Наскільки реалістичними ви вважаєте ці терміни для вступу України?

Я був би радий, але це багато в чому залежить від того, коли закінчиться війна. Це не означає, що Україна не повинна приєднатися до ЄС до закінчення війни — насправді, я вважаю, що вона заслуговує на особливий статус.

Я часто використовую приклад Пуерто-Ріко — не повноправний штат США, але особлива територія з певними правами та обов'язками. Ситуація України є унікальною. Жодна з інших країн-кандидатів — Молдова, Чорногорія, Албанія, чи Сербія — не перебувають у стані війни з 2014 року. Україна воює вже 11 років. Ми не можемо ставитися до неї як до звичайної країни.

Важливо ставити амбітні цілі — вони дають нам енергію. Але чи реалістичний 2030 рік? Чесно кажучи, ми навіть не знаємо, що принесе завтрашній день. Коли закінчиться війна? Як вона закінчиться? Чи дотримається Росія свого слова?

Ось чому я вважаю, що особливий статус міг би бути більш ефективним і навіть прискорити процес. З Україною поводяться так, ніби нічого не сталося, і це неправильно.

Гібридна війна та інформаційна безпека ЄС

‍У травні 2025 року Польща зіткнулася з безпрецедентною хвилею гібридних атак з боку Росії напередодні президентських виборів. Як ви вважаєте, чи достатньо ЄС готовий до складних інформаційних операцій РФ? Які кроки необхідно вжити для посилення інформаційної безпеки в Європі?

Європа не готова, зовсім не готова. А втім, деякі держави готові більше, ніж інші. Якщо ви подивитеся на країни Балтії та Скандинавії, то їхній підхід повністю відрізняється від центральноєвропейського. Це дивно, враховуючи нашу спільну історію. Країни Балтії були частиною Радянського Союзу. Чехословаччина була окупована, але не так довго. Проте Естонія, Латвія, Литва та Фінляндія зараз дуже ефективно протидіють гібридним загрозам. Тим часом такі країни, як Угорщина і Словаччина, повністю втратили орієнтири.

Їхні мізки промиті російською пропагандою

Польща, до її честі, голосно заявляє про проблему і хоче діяти. Але в Чеській Республіці чиновники виступають по телебаченню і кажуть, що дезінформації не існує — це найгірший з можливих підходів.

Нам пощастило, що бомби не падають на наші голови, але ми перебуваємо у стані інформаційної війни. І ми її програємо. У Брюсселі ніхто навіть не говорить про російську пропаганду. Це не є темою. Здається, позиція окремої країни залежить від історичного досвіду відносин з Росією.

Ми почали визнавати проблему лише тому, що Росія продовжує ескалацію. Вони підірвали склад боєприпасів у Чехії в 2014 році, і все, що ми зробили, це вислали кількох дипломатів. Російські чиновники досі вільно пересуваються Шенгенською зоною. Ніхто не може цьому перешкодити.

Відверто кажучи, нам бракує сміливості. Ми занадто довго не можемо визнати Росію ворогом. Вона не хоче бути нашим другом — вона хоче перемогти нас і перекроїти світ. Європа не готова, програє і не має скоординованої відповіді на гібридні загрози. Кожна країна сама по собі, і Росія користується цим хаосом.

Росія впливає на країни ЄС не лише через кібератаки чи фейки, а й через так звану «м’яку силу» — проросійські організації, медіа та навіть економічні зв’язки. Наскільки серйозною ви вважаєте цю загрозу? І що ЄС може зробити, щоб вчасно виявляти та зупиняти такий вплив?

Так, це серйозна загроза — і Європа все ще не може цього визнати. Ми повинні припинити переконувати себе, що Росія не може бути настільки поганою. Вона настільки погана. Ми повинні сприймати російську пропаганду за чисту монету — вони транслюють саме те, що думає і хоче Кремль.

Ми повинні реагувати на попередження наших власних служб безпеки. Наприклад, у Чеській Республіці наша розвідка вже давно заявляє, що володіння Росією численними об'єктами нерухомості становить загрозу. Проте, коли справа доходить до їхнього арешту, влада раптом заявляє, що це юридично неможливо. Цей страх перед Росією має припинитися. Так, у них є ядерна зброя, але їхня економіка зруйнована. Вони не в змозі виграти глобальний конфлікт.

Європа діє так, ніби у неї Стокгольмський синдром. Росія не може зрівнятися з нами ні економічно, ні стратегічно, і вони не настільки самогубці, щоб розпочати ядерну війну

Ми повинні визнати, що Росія є ворогом, і припинити легітимізувати людей, пов'язаних з нею. Немає жодної причини, чому, особливо в Центральній Європі, комуністи та проросійські популісти продовжують отримувати медіа-платформи. Це має припинитися.

Російська пропаганда має бути заборонена. Ми повинні бути жорсткими з усіма: особами, компаніями, установами, які допомагають Росії отримати вплив. Підкуп, маніпуляції, шпигунство — все це має бути відстежено і покарано. А ті, хто виступають проти Росії, мають бути голоснішими, чіткішими і невблаганними у поясненні реальності. Тому що ми все ще не в змозі розповісти людям, що насправді відбувається — і немає жодних виправдань тому, що робить Росія. Жодних.

Титульне фото: Associated Press/East News

‍Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

‍

Переговори у Стамбулі стали черговим випробуванням для пошуку миру в Україні. Світ уважно стежить, чи зможуть дипломатичні зусилля врятувати від конфлікту європейський континент, або ж ключем до миру залишиться виключно військова міць України.

В ексклюзивному інтерв’ю виданню Sestry Велізар Шаламанов — колишній міністр оборони Болгарії (2014 р.) та директор з управління попитом в Агентстві НАТО з інформаційних технологій та кібербезпеки (2009-2017 рр.) — аналізує результати зустрічі у Стамбулі, коментує перспективи нових санкцій і оцінює роль західної військової допомоги у контексті тривалої боротьби за суверенітет України.

Процес переговорів

Марина Степаненко: Пане Шаламанов, у жовтні 2022 року Президент України Володимир Зеленський підписав указ №679/2022, яким увів у дію рішення РНБО про неможливість проведення переговорів із президентом Росії Володимиром Путіним. І хоча напряму він не забороняє можливість діалогу з іншими представниками російської влади — Київ довго відкидав таку можливість. На вашу думку, що могло вплинути на таку трансформацію позиції України?

Велізар Шаламанов: По-перше, відбулися очевидні зміни в Сполучених Штатах, і президент Зеленський визнає роль Америки і президента Трампа. Отже, він коригує свій підхід, виходячи з того, що пропонує американський лідер, а саме: зосередитися на припиненні бойових дій, вогню і на прямих переговорах з президентом Путіним. Це одна з причин. 

Друга, на мою думку, полягає в тому, що президент Зеленський зараз має повну підтримку об'єднаної Європи, що дає йому сильнішу позицію для того, щоб сісти за стіл переговорів з президентом Путіним. Значною мірою український президент зараз має можливість представляти європейську позицію — особливо з огляду на те, що самі європейські лідери не взаємодіють з очільником Кремля напряму.

Вони просто не можуть домовитися, хто з них має взяти на себе цю роль. Тож у цьому випадку на сцену виходить Зеленський

І по-третє, з'являється додаткова можливість більш серйозно залучити Туреччину і президента Ердогана. Туреччина, не займаючи чіткої позиції у цій війні, слугує своєрідним нейтральним майданчиком для зустрічей. Вона залишається надійним партнером України в Чорноморському регіоні, і це дає президенту Зеленському додаткову впевненість у тому, що зустріч з Путіним може відбутися саме в Туреччині, а не деінде.

Президент Зеленський наполягає на особистій зустрічі з Володимиром Путіним як на потенційно найбільш результативному форматі діалогу. З огляду на ваш досвід, які тут можуть бути переваги та ризики?

Перш за все, зрозуміло, що в російській системі рішення ухвалює лише президент Путін. Будь-яка домовленість, досягнута без його безпосередньої участі, може бути легко порушена — і навіть якщо він щось підтвердить, немає жодних гарантій, що це буде виконано. Але принаймні тоді не буде формального виправдання.

По-друге, цей крок посилає важливий сигнал. Не просто Україна відмовилася від переговорів з Путіним — Путін продемонстрував повну неповагу не лише до України як суверенної держави, а й до президента Зеленського особисто. Змусити його зустрітися віч-на-віч із Зеленським було б кроком до визнання суверенітету України і змінило б тон переговорів.

Не менш важливим є меседж Європи: переговори можуть бути ефективними лише за умови припинення вогню. Тут Зеленський ризикує, погоджуючись зустрітися з Путіним до припинення вогню, але з метою зробити це першим пунктом обговорення. Тільки після цього можуть бути зроблені інші кроки.

І, звичайно, є критично важливе гуманітарне питання обміну всіх військовополонених, адже йдеться про людей.

Підтримка союзників

Президент Франції Еммануель Макрон після візиту до Києва заявив, що, поки вступ України до НАТО залишається недосяжним, Європа має запропонувати інші гарантії безпеки — зокрема, розміщення військ союзників у стратегічних точках на території України, подалі від лінії фронту. Як ви оцінюєте цю ініціативу?

Це вже переходить у практичні кроки — керівники оборонних відомств Франції та Великої Британії відвідали Україну, щоб оцінити ситуацію на місці. Існує коаліція охочих, і хоча деталі не можуть бути розголошені публічно, ключовий меседж полягає в тому, що це розгортання не є предметом переговорів з Росією. Це питання виключно між Україною та коаліцією.

Якщо Україна просить про таке розгортання в обмін на гарантії безпеки, то тільки коаліція і Київ мають визначити умови

Це також чіткий сигнал для США: хоча їхня участь залишається важливою, вони не будуть на самоті. Європа готова взяти на себе відповідальність — особливо за все, що виходить за межі унікальних можливостей США, наприклад, космічних активів. Коли йдеться про війська і фінансову підтримку, європейські країни і глобальні партнери, зокрема й Австралія, готові зробити свій внесок.

Європейські лідери говорять про запровадження нових жорстких санкцій проти Росії — зокрема в енергетичному секторі — у разі провалу мирного процесу. Чи не час уже перейти від умовних «санкцій у відповідь» до системного економічного наступу на РФ: повне ембарго, блокування залишків активів, вторинні санкції для Китаю, Індії, Туреччини? Що, на вашу думку, стримує Європу?

Я думаю, що санкції є частиною мови, яка використовується і як стримуючий фактор для запобігання подальшій ескалації війни, і як інструмент деескалації у сферах, які безпосередньо не пов'язані з військовими діями, але все ж впливають на здатність Росії продовжувати свою агресію.

Попри проведені переговори, прогресу у припиненні терористичних атак Росії на українські міста не досягнуто, тому я вважаю, що нас очікуватиме поступове посилення санкцій

Наразі європейські країни мають сильнішу позицію, щоб просити Сполучені Штати і, зокрема, президента Трампа, впроваджувати санкції і з американського боку, оскільки ЄС вже багато зробив у цьому напрямку. Має бути єдиний підхід. Зрештою, ми наближаємося до саміту НАТО в Гаазі, і зрозуміло, що однією з центральних тем буде підтримка України. Вона включає в себе не лише військову допомогу, але й економічні санкції, адже це зустріч глав держав, а не лише військових чи зовнішньополітичних чиновників.

Чимало українських та західних аналітиків неодноразово наголошували: ключ до справжнього миру — не дипломатія, а посилення Збройних сил України. На вашу думку, чи відповідає нинішня військова допомога від союзників цій логіці?

Ми бачимо — і хорошим прикладом є нещодавній виступ колишнього головнокомандувача генерала Залужного в Лондоні — що це вже двосторонній процес. Західні союзники підтримують Україну, але вони також вчаться в України тактиці, технологіям і оперативному мистецтву.

Отже, на цій новій фазі взаємної підтримки і співпраці, я вважаю, ми побачимо ще сильнішу підтримку з боку Заходу

Це посилить тиск на Росію — економічно через західні санкції, технологічно через посилення підтримки України, а також через процес засвоєння уроків, який допоможе західним країнам підвищити якість своєї допомоги. У цій спіралі Росія втрачатиме позиції з кожним днем.

Так, цей процес можна прискорити, але ми не повинні розглядати його як суто військову діяльність. Він тісно пов'язаний з дипломатією та економічним розвитком. Такий комплексний підхід надсилає Росії чіткий сигнал: вони не зможуть перемогти у цій війні і їм потрібно змінити свій курс.

Як колишній міністр оборони Болгарії та високопосадовець НАТО ви знаєте, як ухвалюються стратегічні рішення. Що сьогодні заважає перетворити оборонну допомогу Україні на наступальну перевагу?

Це дуже складне питання, тому що НАТО будувався як оборонний альянс. Він ніколи не був призначений для наступу або застосування сили без того, щоб на нього не напали. Це серйозний виклик.

Ось чому була створена коаліція охочих — для подолання цієї фундаментальної перешкоди. З іншого боку, підтримка країн вільного світу допомагає Україні зрозуміти загрози і підготуватися до них. Ми розвиваємо потенціал, який слугує стримуючим фактором для Росії, в тому числі в ядерній сфері. Заяви Великої Британії та Франції демонструють новий підхід до ядерного стримування.

Але найбільший виклик полягає в тому, що за останні 10 чи 11 років, особливо з 2014-го року, Росія побудувала високоефективні інформаційно-психологічні операції проти наших суспільств і процесів прийняття рішень. Це створює реальні труднощі зараз.

Одним із важливих кроків є тісна співпраця з Україною для посилення інформаційної стійкості та стійкості процесів ухвалення рішень — розуміння вразливості демократії для забезпечення чітких, швидких рішень на підтримку України.

Європа на роздоріжжі: політичні, регіональні та кіберзагрози

18 травня у Румунії відбулись президентські вибори, де у другому турі зустрілись прозахідний та проросійський кандидати. За офіційними результатами, Нікушор Дан перемагає. Вибори також відбулися й у Польщі. Перемогу, згідно екзитполів, у першому турі здобув Рафал Тшасковський, чинний мер Варшави та представник «Громадянської коаліції» (KO). Його опонентом у другому турі буде Кароль Навроцький від партії «Право і справедливість» (PiS), який критикує політику ЄС та скептично налаштований на євроінтеграцію України. Ми зараз спостерігаємо тенденцію з посилення популярності ультраправих та антиєвропейських політиків у країнах Євросоюзу. Чи можливо цьому протидіяти?

Я думаю, що це одне з найважливіших випробувань для Європи і демократії. Окрім гарячої війни в Україні, це ще одне ключове поле битви, де ми повинні показати, що можемо протистояти російській агресії. Це не лише військова, але й інформаційна, психологічна та політична агресія по всій Європі, а також, ймовірно, і в США. Так що так, ви абсолютно праві. Я сподіваюся, що європейські громадяни та лідери ставляться до цього дуже серйозно.

Якщо ми зможемо запобігти приходу до влади націоналістичних, антизахідних, проросійських лідерів у Східній Європі, це стане чітким сигналом для президента Путіна, що він програє

Тому що це не просто війна проти України — це війна проти Заходу, особливо проти Східної Європи, з метою перекреслити все, що було досягнуто до 1997 року, як Путін відкрито заявив у своєму листі до НАТО в грудні 2021 року.

Чому ультраправі сили набувають серйозної підтримки серед громадян всередині європейський країн саме зараз? 

По-перше, ми повинні чесно визнати, що Східна Європа має певні вразливі місця. Ми повинні визнати їх і зосередитися на наших сильних сторонах — боротьбі з корупцією, слабкою комунікацією, політичним егоїзмом і надмірним покладанням на ЄС, НАТО чи США замість того, щоб самим брати на себе відповідальність за ухвалення складних рішень.

Сподіваємося, що ми зможемо вирішити ці проблеми до того, як ми зіткнемося з тим, з чим зіткнулася Україна — фізичним нападом російських військ. Відверто кажучи, Україні також бракувало рішучості перед виборами Зеленського і вторгненням у 2022-му році. Корупція та російський вплив були широко розповсюджені, що робило країну нездатною протистояти зростаючому тиску. Але ситуація виявилася не такою слабкою, як вважав Путін, і його прорахунок обернувся проти нього.

Тепер, як члени ЄС і НАТО, ми, країни Східної Європи, повинні вчитися на досвіді України. Як і Україна після лютого 2022 року, ми повинні вжити рішучих заходів, щоб запобігти подальшим російським маніпуляціям і пропаганді, особливо через підтримку націоналістичних сил.

Одна справа, коли ці групи існують на маргінесі, і зовсім інша, коли вони отримують реальну владу

Росія активно нарощує військову присутність на кордоні з Фінляндією, включаючи будівництво нових інфраструктурних об'єктів і розміщення великої кількості військових на важливих стратегічних точках. Це спроба випробувати реакцію НАТО на нові виклики, зокрема на можливість застосування статті №5? Як ви оцінюєте шанси на таку ескалацію?

Ми не можемо ігнорувати такий сценарій. Саме тому Фінляндія, країни Балтії та Польща попросили внести зміни до Оттавської конвенції про протипіхотні міни. Вони активно використовують цей вид оборонної зброї, щоб зменшити ризик масованого вторгнення, одночасно відновлюючи свій звичайний військовий потенціал.

Це серйозна загроза, з якою необхідно боротися як на національному рівні, так і на рівні НАТО і ЄС. Проте ці зміни потребують часу — в тому числі для відбудови оборонної промисловості, прискорення виробництва і забезпечення ефективних закупівель. Водночас, як підкреслив генерал Залужний, ми повинні розуміти нову природу війни і бути готовими до загроз з боку безпілотників, інтегрованих розвідувальних систем і високоточних ударів.

Існує довгий перелік викликів, але Європа має і волю, і можливості для їхнього вирішення. Найважливішим елементом є вивчення досвіду України. Це створює справді взаємну підтримку: ми надаємо Україні те, що їй потрібно зараз, водночас використовуючи її уроки для підготовки до загроз, з якими ми можемо зіткнутися через три-п'ять років. Мета полягає в тому, щоб не допустити, щоб нас застали зненацька, як це сталося з Україною.

Пане Шаламанов, Чорноморський регіон залишається вразливим до гібридних загроз з боку Росії — від військових провокацій до кібератак та дезінформації. Болгарія як країна НАТО перебуває на передовій цієї боротьби. Як ви оцінюєте поточну безпекову ситуацію в регіоні? Чи достатньо НАТО та ЄС роблять для зміцнення обороноздатності Чорноморських країн?

Це критично важливе питання, оскільки НАТО і ЄС можуть зробити лише стільки, скільки країни регіону готові зробити самі і попросити у союзників. Україна це добре знає — першою лінією оборони є національні зусилля. Жодна зовнішня допомога не може замінити цю відповідальність. Болгарія і Румунія повинні зробити набагато більше для власної оборони, перш ніж офіційно просити про подальшу підтримку з боку ЄС і НАТО.

У нашому регіоні Туреччина відіграє унікальну роль. Це військово спроможний союзник НАТО, але не член ЄС. Між Туреччиною та ЄС існує напруженість у питаннях оборонної промисловості та закупівель. Зараз, коли Україна практично включена в оборонно-промислову співпрацю з ЄС, настав час встановити аналогічні, збалансовані відносини з Туреччиною.

Зміцнення оборони в Чорноморському регіоні неможливе без Києва та Анкари

Покладатися лише на власне виробництво та відкладені закупівлі у США та Західній Європі — іноді на п'ять і більше років — є неприйнятним з огляду на загрозу, що насувається з боку Росії. В умовах зміни зобов'язань США в Європі, особливо в Південно-Східній Європі, Болгарія і Румунія повинні тісно співпрацювати з Україною і Туреччиною для зміцнення потенціалу стримування і оборони за допомогою скоординованих планів НАТО і ЄС.

Нещодавно в Іспанії відбувся масштабний збій в енергосистемі, який, ймовірно, був спричинений кібератакою. ЄС продовжує посилювати санкції проти кібератак та впроваджує нові ініціативи, такі як база даних вразливостей. Як ви оцінюєте ефективність цих заходів? Чи готова Європа до зростаючих кіберзагроз, особливо в контексті війни в Україні?

ЄС повинен інтегрувати цивільну кібербезпеку та інформаційну стійкість з військовим плануванням, щоб ефективно протистояти російським атакам.

Гібридна війна Росії централізована і керується ГРУ, в той час як 20-30 європейських країн ведуть її окремо, розділяючи цивільні і військові зусилля, що дає Росії перевагу. Нам потрібна тісніша співпраця між цивільними та військовими кібер- та інформаційними можливостями на рівні ЄС і НАТО, із залученням цінного досвіду України.

Ця загроза реальна і може неодноразово нас здивувати. Потрібні серйозні, комплексні заходи — об'єднання військових і цивільних зусиль, співпраця НАТО і ЄС, залучення України і регіональна координація, адже атаки на одну країну впливають і на інших.

Титульне фото: Bartlomiej Magierowski/East News

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

‍