Ексклюзив
20
хв

Несправедливо і нерозумно. Чому Захід не поспішає з дозволом бити вглиб Росії?

«Трагедія полягає у тому, що всі ці довгі паузи коштували життя українців. Захід мав би рухатися швидше», — колишній очільник Служби зовнішньої розвідки Латвії Яніс Кажоціньш

Марина Степаненко

Яніс Кажоціньш, директор зовнішньої розвідки Латвії (2003-2013 рр.). Фото: LETA

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Полтава, Львів, Кривий Ріг — перелік міст, які в останні дні та тижні ставали мішенню окупантів невпинно розширюється. Що вже казати про Харків, Суми та Херсон, які щодня потерпають від російських атак.

Для України можливість відповідати на смертельну агресію РФ — питання безпеки. Про це нещодавно повідомив Президент Володимир Зеленський. Він закликає партнерів надати довгоочікуваний дозвіл бити по об’єктах всередині Росії західною зброєю. Чи буде відповідне рішення та як далі розвиватиметься ситуація на полі бою в Україні та РФ? На ці та інші питання в ексклюзивному інтерв’ю відповів Яніс Кажоціньш, директор зовнішньої розвідки Латвії (2003-2013 рр.) та колишній радник латвійського президента з питань національної безпеки, а нині почесний науковий співробітник Ризького центру геополітичних досліджень. 

Марина Степаненко: Протягом 26 серпня — 1 вересня РФ випустила по Україні 160 ракет, 780 КАБів і 400 дронів. Київ же, в свою чергу, досі не може одержати дозвіл на використання ракет Storm Shadow по території РФ — рішення блокує США. Вашингтон також не дозволяє застосовувати ATACMS по цілям вглиб Росії. Як можливо зрушитись з мертвої точки у цьому питанні?

Яніс Кажоціньш: Я думаю, що Україна вже почала рухатися вперед, відправивши делегацію до Вашингтона, щоб пояснити, які цілі вона вважає за необхідне вражати, і запевнити адміністрацію Сполучених Штатів, що це суто військові цілі — і це жодним чином не буде схожими на ті варварські дії, які Росія вчиняє проти України.

Але щойно ви починаєте пояснювати і відкривати інформацію третім сторонам, завжди існує можливість витоку цієї інформації. Цілі, які потрібно вразити, можуть бути або переміщені, або краще захищені — а, отже, ефект від удару може бути зведений нанівець.

Характеристики Storm Shadow. Графіка: Sestry

Операція в Курську, схоже, застала західні уряди, зокрема Сполучені Штати, зненацька. Це не дивує, адже чіткі повідомлення про те, що буде наступ минулого літа-восени значно ускладнили його успіх. За останні майже два з половиною роки ми бачили, що західна підтримка рухалася повільно, з довгими паузами, але врешті-решт ми її отримали.

А втім, трагедія полягає у тому, що всі ці довгі паузи коштували життя українців, і це просто несправедливо, нерозумно, і Захід мав би рухатися швидше

Водночас існує занепокоєння щодо ескалації, яка може чинити такий тиск на Кремль, що сам Путін може відчути, що він або його система перебуває під прямою загрозою не тільки з боку України, але і з боку НАТО. На цьому тлі він може вжити радикальних заходів, і, звичайно, тут ми говоримо про уникнення ядерної ескалації.

Пане Кажоціньш, на вашу думку, що здатен змінити Курський рейд, особливо у довгостроковій перспективі? 

Повномасштабна війна, розпочата Росією на початку 2022 року, ведеться на багатьох фронтах. І одним з найважливіших фронтів є інформаційний, де Росія фактично перемагає.

До Курської наступальної операції на Заході, зокрема в Європі і в Північній Америці, було загальне відчуття, що Росія виграє, Україна відступає, що НАТО і Європейський Союз розколоті, нерішучі, не можуть ухвалити рішення про використання далекобійної зброї в Росії. Водночас, союзники РФ — Китай, Іран, Північна Корея — дуже надійні. 

Існує також спроба Росії показати, що вона воює на довгострокову перспективу. І оскільки це така велика країна, яка перебуває у стані війни, то вона начебто неодмінно переможе. Бо, мовляв, Захід не має достатньої сили, як ми це бачили в Іраку, Сирії, Афганістані. Усі ці твердження просто неправильні.

Якщо подивитися на це з об'єктивної точки зору — російські війська були вибиті з півночі України. Вони вийшли з Харківщини, невеликий клаптик землі все ще залишається окупованим, але спроба повернути Харків провалилася

Росіяни несуть величезні втрати, щоб завоювати маленькі населені пункти на сході України, перетворені на руїни. Ці втрати від початку травня становлять приблизно від 1 000 до 1 200 солдатів на день. І хоча ми чуємо, що росіянам доводиться платити все більше і більше за вербування нових солдатів — вони здатні наймати не більше 30 тисяч бійців на місяць.

Отож, вони втрачають більше солдатів, ніж можуть завербувати, і тому у них є проблема. Звичайно, проблеми є і в України, але є різниця між тим, щоб воювати, захищаючи існування своєї нації, і воювати за якийсь сліпий наказ, який надійшов з Кремля.

Росіяни можуть кинути на захоплення Покровська щонайменше 60 тисяч солдатів, — пише видання Forbes. Україна ж має в цьому районі, за найоптимістичніших прогнозів, не більше 12 тисяч захисників. Розташування сил 5:1. Ви служили у Збройних силах Великої Британії та пішли у відставку в званні бригадира (звання старше за полковника, але нижче за майора-генерала. — Авт.). Який розвиток подій можете спрогнозувати на цьому напрямку?

На Донеччині тривають запеклі бої. Фото: AA/ABACA/Abaca/East News

Зазвичай, просте практичне правило полягає в тому, що для перемоги в штурмі вам потрібна перевага 3 до 1. Цифри, які ви щойно навели, я не знаю, чи вони є точними, чи ні. Ми не знаємо, які резерви є в України. Але втрата Покровська порушила б логістику Сил оборони, тому що це залізничний і автомобільний вузол.

Це не означає, що контратака ЗСУ не буде успішною. Крім того, є вірогідність того, що українські сили можуть бути відрізані в Курську. Так само цілком можливо, що російські війська, які атакують Покровськ, також можуть бути відрізані, якщо їх не підтримають з флангів.

Взявши Покровськ, Росія отримає можливість захопити всю Донецьку область та погрожувати Дніпропетровській. Про це пише The Times. Про загрозу наступу на Дніпропетровщину повідомляла і газета The Telegraph. Наскільки реалістичний такий сценарій?

Я б сказав, що є ознаки того, що Росія на останньому диханні, на останніх можливостях намагається зайти так далеко, як тільки може. І я не впевнений, що вони зможуть підтримувати такий рівень атак ще довго. Втрати перевищують кількість новобранців. Втрачається зброя, в тому числі артилерія і бронетехніка. Тому бронетехніка використовується все менше і менше. І солдатів невеликими групами відправляють на майже самогубні місії.

Отже, напевно, росіянам потрібна більша перевага, ніж троє до одного

Звичайно, не виключено, що вони можуть протриматися ще кілька тижнів. Але я думаю, що український генеральний штаб розумів це і що означатиме для їхніх можливостей наступ на Курськ.

Евакуація з Покровська. Фото: AA/ABACA/Abaca/East News

І тому я б очікував, що у ваших Сил оборони є резерви, які вони все ще можуть використати і розгорнути. І, звичайно, є нова партія артилерійських боєприпасів, яка вже надходить, чому сприяв чеський президент. І, незважаючи на втрату одного F-16, є можливість використовувати і літаки на території України.

А ми знаємо, що Росія не любить використовувати свої військово-повітряні сили, тому що вони також мають втрати в результаті хорошої протиповітряної оборони з українського боку.

Однією з найбільших проблем на фронті зараз є брак людей. Україна розвиває виробництво безпілотників усіх мастей: літальні апарати, наземні, морські. Існують думки, що майбутнє за цим. А що робити сьогодні?

Я думаю, що ви на правильному шляху. І я можу сказати з латвійською гордістю, що Латвія та Велика Британія також долучилася до постачання безпілотників Україні в рамках коаліції дронів. Щодня на латвійському телебаченні під час випуску новин на екрані розташований маленький банер, який закликає телефонувати за таким-то номером, щоб допомогти зібрати кошти на купівлю латвійських безпілотників для України. І вони, власне, зараз використовуються. 

Чому я кажу, що це правильно? Десь 10 років тому було висловлено припущення, що людство пройшло через чотири фази ведення бойових дій. Спочатку був ближній бій, потім використовувалися атаки масами, потім ми навчилися маневрувати, а тепер ми використовуємо рої військових дронів. Зараз я поясню, що це означає.

Ближній бій — це коли, наприклад, у часи доблесних вікінгів кожен витягав свою бойову сокиру чи меч і кидався на ворога. Перемагав той, хто вистояв. Пізніше розумні люди, як, наприклад, римляни, зрозуміли, що якщо організувати війська в масу, то вони можуть бути набагато ефективнішими, у порівнянні з хаотичним ближнім боєм. І це досягло свого апогею під час Першої світової війни.

Солдатам тоді доводилося вилазити з окопів і йти під кулеметний вогонь, що, звичайно, добре, якщо ти стріляєш з кулемета, але не дуже добре, якщо ти один з тих, хто повинен покінчити життя самогубством. І тому ідея непрямого підходу, тобто обходу збоку, атаки ззаду, атаки з флангу, які ми називаємо маневром, були розроблені й використовувалися в основному всіма сторонами під час Другої світової війни.

А тепер ми переходимо до того, що називається роєм військових дронів. Україна почала їх використовувати в тисячі разів швидше, ніж це коли-небудь зможе зробити дуже добре навчений штаб дивізії будь-якої іншої держави. І я говорю це як колишній начальник штабу одного з британських підрозділів. Це те, куди ми рухаємося.

І що швидше Україна зможе розвивати ці нові технології, то більше шансів, що вона зможе заощадити людські ресурси

Ви вже згадали про коаліцію дронів. Латвія передала Україні тисячі безпілотників власного виробництва. У цьому контексті, як війна в Україні змінює латвійський ВПК?

Литва та Україна мають безпекову угоду. Фото: ОПУ

Вперше в історії нашої незалежності ми починаємо виробляти власні БТРи під назвою «Патрія». Ми почнемо виробляти 155-міліметрові снаряди для артилерії. Ми знову запровадили обов'язковий призов на військову службу. 

З цього місяця, оскільки діти щойно повернулися до латвійських шкіл, ми запровадили обов'язкову підготовку з оборони і безпеки — понад 100 годин на рік. Це означає, що молодь знатиме, що робити, якщо виникне надзвичайна ситуація. Але, звичайно, це навчання також має відношення до можливості нападу на нашу країну.

Ми вже кілька років працюємо над створенням комплексної системи оборони, що означає, що оборона — це не лише збройні сили чи навіть внутрішні війська, а й використання промисловості, залучення місцевої влади тощо. Вже цього року ми витрачаємо на оборону понад 3% нашого ВВП.

Окрім того, ми взяли на себе зобов'язання витрачати на Україну 0,25% нашого ВВП. І якби кожна країна НАТО так робила, то вам не бракувало б ні боєприпасів, ні чогось іншого

У нас також є певна співпраця з Естонією, Литвою та Польщею. І саме тому ми дуже наполегливо працюємо на тим, як стримувати Росію, але не шляхом покарання після їхнього потенційного вторгнення, а шляхом позбавлення їх самої можливості зайти на нашу територію.

Ми відчуваємо, що це наш обов'язок робити все можливе, щоб підтримати Україну, тому що Україна фактично захищає Європу в цей самий момент.

В одному з інтерв’ю ви говорили, що Україна вступить до НАТО раніше за ЄС. Що на це вказує, на вашу думку? 

Коли війна закінчиться, українські збройні сили стануть найсильнішими збройними силами в Європі, без жодних сумнівів. Ніхто більше не матиме таких великих, добре оснащених, добре навчених, досвідчених сил.

Тому в інтересах НАТО буде дуже важливо, щоб Україна була частиною Альянсу, тому що це зробить його набагато сильнішим. І, звичайно, це дасть Україні безпеку і впевненість у тому, що якщо станеться ще один напад, то ви не залишитеся наодинці, а увесь Альянс буде формально задіяний в обороні.

Я думаю, що НАТО буде продовжувати ходити навшпиньки довкола цього питання так довго, як тільки зможе, тому що отримання Україною членства, поки РФ веде війну проти неї, поставило б Альянс в абсолютно неможливе становище, тому що тоді, якщо Україна почне програвати, НАТО буде зобов'язаний прийти на допомогу, а це може бути занадто для багатьох союзників.

З Європейським Союзом це займе більше часу, тому що є певні вимоги, але вступ до ЄС, можливо, навіть важливіший але в іншому контексті. Пам'ятаємо, що Майдан був не за те, щоб вступати до НАТО, а за те, щоб вступити до Європейського Союзу, або наблизитися до Європейського Союзу.

А як щодо гібридних загроз? Які найбільші виклики для Європи та країн Балтії зокрема? Наскільки дієві російські ІПСО та дезінформація у країнах Балтії?

Я б сказав, що інформаційні операції не настільки ефективні, як могли б бути, тому що вони розгорнуті в різних напрямках, і ми до певної міри набули імунітету щодо «руського міра» і всієї цієї російської пропаганди. Окрім того, російські канали більше не дозволені в країнах Балтії.

Що стосується гібридних загроз, я думаю, що ми повинні ставитися до них дуже серйозно. Путін вже показав, що він готовий використовувати вбивства в країнах Європейського Союзу

Потім ми бачили пожежі та вибухи на складах, де зберігається зброя та боєприпаси, що прямують в Україну. Саботаж набагато легше здійснити. У Латвії ми вже бачили, що в Музеї окупації російське керівництво за гроші переконало деяких місцевих жителів розбити вікно і кинути всередину пляшку із запалювальною сумішшю.

Це не завдало великої шкоди, але це тільки початок. Тому я вважаю, що нашою першою лінією оборони має бути прикордонна служба, державна поліція та пожежно-рятувальні служби. Ми приділяємо багато уваги розбудові сильних збройних сил, але не менш важливо мати сильні та дієздатні внутрішні війська, а також населення, яке розуміє загрози. Це ті речі, над якими ми зараз працюємо, і нинішній уряд прагне цього.

В усій Європі викривають російських шпигунів. І тут йдеться не лише про хорошу роботу спецслужб, а про те, що російських шпигунів досі багато в ЄС. Більше того The Wall Street Journal писало, що Росія використовує Австрію як «базу» для роботи своїх дипломатів у Європі, при цьому співробітники дипмісій виконують не завжди дипломатичні функції. Яка ситуація у Латвії і загалом країнах Балтії?

Я б сказав, що ми знали про це протягом певного часу. В усіх трьох країнах Балтії ми дуже сильно контролюємо посольства Російської Федерації, і з цієї причини шпигувати та проводити зустрічі кураторів з агентами ефективніше на території РФ — робити це в Латвії надто небезпечно. 

Досвід Германа Сімма, який був високопоставленим співробітником служби безпеки Естонії і виявився російським шпигуном, — є гарним прикладом. Зрештою він відсидів, здається, дванадцять років у в'язниці (Германа Сімма засудили до 12,5 років в'язниці, але випустили на волю достроково, на 16 місяців раніше. — Авт.), але упіймати його було дуже цікаво, бо він зустрівся зі своїм куратором саме у Ризі. Ми змогли простежити за ним, з'ясувати і передали відповідну інформацію нашим естонським партнерам. В результаті Германа Сімма затримали і засудили. Тож ми усвідомлюємо, що люди, які готові працювати в інтересах Російської Федерації, є і, на жаль, будуть завжди. Просто так влаштовані люди.

А втім, значна частина тих, кого я б назвав «нашими росіянами», або навіть затятими балтійськими націоналістами, цінують свободи, які дає їм паспорт Європейського Союзу. Вони особливо цінують верховенство права і те, що у них не можуть вкрасти те, що належить їм, і вони можуть передати це своїм дітям.

Титульна фотографія: HANDOUT/AFP/East News

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Українська журналістка. Записує інтерв’ю з міжнародними політиками, військовими та дипломатами

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Меланія Крих: Хто ти і як опинився в США?

Данило Червонюк: Я студент Нью-Йоркського університету і початківець-прозаїк і -сценарист. Я народився і виріс у Су-Фолс в Південній Дакоті, в сім'ї іммігрантів зі Східної Європи. Живу в Нью-Йорку, але мої мама і сестра все ще у Південній Дакоті, а решта моєї родини — в Україні або Латвії.

Чому твої батьки серед усіх місць обрали саме Америку?

Мій тато з України, а мама з Латвії. Мій батько емігрував після того, як відслужив обов'язкову дворічну військову службу в радянських збройних силах і кілька років пропрацював у Херсоні як бас-гітарист, граючи на весіллях і в ресторанах. Він поїхав на заробітки, але закохався в країну і залишився. Думаю, моя мама емігрувала зі схожої причини, але більше для того, щоб зустрітися з друзями, які переїхали до Америки. Коли вона познайомилась з моїм батьком в Кі-Вест, то вирішила, що спробує побудувати з ним сталі стосунки.

Якими були твої відносини з Україною, коли ти зростав?

Мої відносини з Україною були дуже тонкими, і я не усвідомлював наскільки це відштовхнуло мене від моїх однолітків. Вдома ми їли вареники і сало, а мій тато вирізав м'ясо з окуня і щуки, клав його на житній хліб і запивав хлібним квасом. У мене дуже добрі спогади про те, як тато мене вчив, як чистити сушену рибу, яку ми купували в маркеті «Берізка», і як відокремлювати зубами кістки від м'яса. Часто ми їли баличок, коли тато був удома. Я не усвідомлював наскільки люди сприймали мене як іншого через це.

У Південній Дакоті всі білі американці — там дуже мало різноманітності. Розуміння того, що люди не хотіли зі мною дружити або вважали мене дивним через мій акцент у дитинстві, їжу, яку я приносив до школи чи акцент моїх батьків, змусило мене відчути себе ближчим до своєї культури — так, ніби я пережив унікальний досвід, який мало хто в цій країні може зрозуміти. Під час канікул звучала Вєрка Сердючка. Вдома, в машині — вранці, ввечері і вночі — я слухав багато «Чіта Дріта», «Гоп-гоп» і «Вьо будєт харашо». Це були гімни мого дитинства. Мій тато танцював під них у найсмішніший спосіб і завжди намагався, щоб я відчув зв'язок з цими піснями. Ось на що було схоже моє виховання в Америці. Це завжди було свідомим зусиллям відчувати себе ближче до своєї країни, хоча вона була так далеко.

Звісно, що я відчував себе українцем, але я завжди знав, що мушу плекати це, докладати зусиль, щоб зберегти цю ідентичність, інакше вона вислизне з моїх рук і зникне назавжди. Бути українцем було як дар, хоча часом і тяжкий
Данило Червонюк. Фото з приватного архіву

Ця частина України росла в тобі разом з тобою?

Це було дуже складним протягом багатьох років. Наприклад, з дитинства я сприймав це як свято і спосіб бути ближче до свого тата. Все, що було пов'язане з моїм українством, стосувалося бути ближче до сім'ї та святкувати моменти, коли ми були всі разом (мій тато працював водієм вантажівки, тому не часто бував вдома). Коли я виростав і відкрив у собі любов до написання та оповідання історій, з'явилося відчуття обов'язку — ніби я раптом усвідомив свій привілей бути американцем українського походження. Що у мене є шанс і можливість віддати належне моїй культурі та громаді, досягнувши успіху фінансово і, допомагаючи Україні — чи то будуючи лікарні, чи то бібліотеки, чи то започатковуючи мистецькі програми, щоб допомогти підтримувати наступне покоління українських митців. Коли я почав з'ясовувати, чим хочу займатися в житті, я робив це для України. 

Я не знаю, чому мої думки пішли в цьому напрямку. Можливо, щоби батько пишався мною. Я б розглянув таку можливість, у будь-якому випадку. Я усвідомив свої здібності. Йшлося вже не про те, щоб святкувати свою українськість, а про те, як я збираюся зробити свій внесок у це. Наче збирався сказати: «Гей, Україно, ось що я зробив, щоб ти мною пишалася. Ось, як я збираюся зробити так, щоб малі діти в моїй ситуації — чи то українці в Америці, чи то українці в Україні — зрозуміли, що немає нічого поганого в тому, щоби бути українцем, і що це частина вас, яку слід відзначати і сприймати як надихаючу та дивовижну, а не лише як важку і травматичну».

Як це змінилося, коли почалася війна?

Це відчуття посилилося в мені. Я знаю, що деякі українці відвернулися від своєї культури, і я частково їх розумію. Це абсурдно важко прокидатися щодня і читати жахливі новини, знаючи, що сім'я, яку ти любиш і пам'ятаєш, живе в пеклі, створеному Росією. Думати про маленьких дівчаток, яких ґвалтують і спалюють живцем, як, наприклад, у Бучі або Ізюмі, про чоловіків і жінок, які йдуть воювати і повертаються без кінцівок і травмовані, якщо не в чорних мішках для трупів. Нещадні вбивства українців та геноциди, яких ми зазнавали протягом сотні років. Нам погрожують лише тому, тому що ми віримо у власний суверенітет.

Після початку війни я почав більше дізнаватися про українську історію та культуру. Я дізнався про український авангард та модерн у кіно та мистецтві

Я також дізнався про українських дисидентів, Розстріляне відродження українства та більше про Бабин Яр і Голодомор. Я дізнався, що те, що я відчуваю, було б покаране, якби я народився всього 60 чи 70 років тому в моїй рідній країні. 

Найсильнішим почуттям, однак, було почуття провини. Провина за те, що я був у безпеці, за те, що я був в Америці, і я був американцем; провина за те, що не боровся за свою країну і не поїхав рятувати свою сім'ю; провина за те, що мав справу з росіянами в моїй школі, виправдовуючи їхнє невігластво та їхню приховану ненависть до українців, а також за те, що дозволяв американцям називати українців «незрозумілими». Це справді дратувало мене більше ніж що-небудь інше. Почуття провини змінило моє ставлення до того, що я українець.

Чому я можу здійснювати свої мрії, займатися тим, що хочу робити в житті, зустрічати друзів і закохуватися, в той час як мої ровесники гинуть? Я теж міг би загинути, якби мій тато залишився в Україні.

Цитуючи Оксану Забужко: «Єдиний наш вибір був і залишається — межи жертвою і катом, між небуттям і буттям, яке вбиває. Втекти від себе і перестати існувати, або змиритися з тим, що ти українець і щодня страждати від цього». Я вибрав останнє. Думаю, це важливо. Я святкував те, що я українець, коли був дитиною, а тепер це змушує мене плакати. Однак це не робить мене менш українцем, і я маю намір продовжувати святкувати свою українськість.

Данило з татом і сестрою. Фото з приватного архіву

Як письменник і сценарист, чи хотів б ти колись колись повернутися в Україну і змінити там кіноіндустрію?

Я не знаю. Я хотів би віднайти частину себе, яку я втратив ще до того, як народився. Я не очікую прекрасних вражень або навіть того, що побачу свою сім'ю знову. Я відчуваю, що в мені є стільки всього, що я не дізнаюся, поки не повернуся в Україну, і так багато про людський досвід. Цікаво, чи коли я побачу, звідки походить моя сім'я, я зрозумію трохи більше про те, що означає бути українцем і, що означає бути позбавленим досвіду виховання на Батьківщині, а це і є частиною моєї ідентичності.

Кінопродукція з України є феноменальною і неймовірно добре зробленою. Я думаю, що проблема, яку світ має з нами, полягає в тому, що ми — нація, яка думає лише про війну та виживання. Ми наче таргани. Я не думаю, що нам потрібно припиняти знімати фільми про війну, але я думаю, що світ повинен дати українцям можливість заявити про себе як про націю, яка не визначається лише нашим виживанням, стійкістю, силою та травмами. Захід не повинен бачити в нас націю жертв і героїв війни. Ми можемо бути спортсменами, детективами, привидами, старшокласниками, злодіями танцюристами, музикантами тощо. Ми не мусимо бути лише солдатами, розбитими вдовами чи сиротами.

І я відчуваю, що українські американці є ідеальним голосом для цих історій і можуть показати світові, що означає бути українцем поза війною і насильством, ким ми є поза тиском Росії. Ми — люди, і ми заслуговуємо на те, щоб розповідати всі історії, а не лише про війну

Як би ти описав сучасне українське кіно на даний момент?

Мене розчаровує той факт, що для того, щоб фільм був прийнятий західним глядачем, потрібно пролити кров тисяч українців. Я розчарований тим, що західні глядачі можуть дивитися такі фільми, як «Анора», над яким працювали росіяни, які підтримують війну, і який був добре прийнятий російською аудиторією в Америці і отримав нагороду «Оскар». Росіянам дозволено знімати невоєнне кіно, а українцям — ні.

У нас були такі чудові сучасні фільми, як «Люксембург-Люксембург», «Мої думки тихі», «107 матерів», які пройшли повз увагу, тому що вони не про війну в Україні. Я бачу простір для фільмів про український досвід поза війною, знятих американцями українського походження. Я бачу великий потенціал для історій про те, що означає бути українцем, які можуть відокремити нас від Росії в культурному плані в очах Заходу.

Ми повинні продовжувати культивувати історії, які показують аудиторії, що ми все ще хочемо дружби, любові, близькості, ідентичності, просування по службі, грошей — всього того, чого хочуть інші люди. Ми існуємо як єдине ціле, а не лише як нація бійців. Нам потрібні українські історії, які олюднюють нас після війни — не лише для західної аудиторії, а й для українців, щоб ми пам'ятали, хто ми є насправді.

20
хв

Мій спосіб бути українцем

Меланія Крих

Прем’єр-міністр Великої Британії Кір Стармер закликає не дозволяти Путіну «грати в ігри» з припиненням вогню в Україні. За його словами, Москва намагається виграти час, тож Заходу потрібно не послаблювати тиск, а навпаки — посилювати підтримку Києва.

15 березня Стармер провів онлайн-зустріч «коаліції охочих», а у четвер, 20 березня, у Великій Британії європейські військові лідери обговорять можливість миротворчої місії в Україні. Західні держави переходять до «оперативної фази» забезпечення безпеки України, що включає як військову допомогу, так і посилення санкцій проти росії.

Що означає цей новий етап підтримки України? Чи можлива миротворча місія, і за яких умов вона стане реальністю? На ці та інші питання в ексклюзивному інтерв’ю виданню Sestry відповів британський генерал у відставці Річард Ширрефф, який обіймав посаду заступника Верховного головнокомандувача військами НАТО в Європі.

«Коаліція охочих» та безпека України

Марина Степаненко: Яку роль, на вашу думку, можуть відіграти міжнародні сили безпеки, що обговорюються в рамках «коаліції охочих»? Яких конкретних кроків можна очікувати від конкретних країн, а особливо, від Великої Британії?

Річард Ширрефф: Єдина роль, яку варто обговорювати, — це стримування майбутнього російського вторгнення в Україну. Виклик очевидний — Росія вже заявила через міністра закордонних справ Сергія Лаврова, що не погодиться на європейські миротворчі сили після припинення вогню. Це означає, що РФ треба змусити прийняти їх, і єдиний спосіб зробити це — перемогти росіян.

Росія повинна зрозуміти, що вона ніколи не зможе досягти своїх цілей в Україні, але цей меседж відсутній у нинішніх дискусіях

Будь-які сили мають бути здатними перевершити Росію. Сили чисельністю 30 тисяч без важкого озброєння не мають сенсу. Їм потрібна значна чисельність, протиповітряна оборона, високоточні ракети дальнього радіусу дії і всі можливості, необхідні для боротьби з Росією. І це масштабне завдання. Миротворчі сили повинні охоплювати до 1200 кілометрів фронту, здійснюючи розвідку і спостереження. Менше — неефективно. 

Чому на першу зустріч лідерів на початку березня Велика Британія не запросила представників країн Балтії, що призвело до дипломатичного інциденту? Чи мають ці держави брати участь в обговореннях, зважаючи на пряму їм загрозу з боку РФ? 

Звичайно, вони мали б їх запросити. І це було безглуздою помилкою і справжньою образою для наших друзів у країнах Балтії.

Що потрібно для створення та функціонування міжнародного миротворчого контингенту без участі США? Наскільки ефективними можуть бути такі сили?

Потрібно дуже багато. Передусім це має бути сила, здатна перевершити росіян. Отже, вона потребує значної кількості повітряних сил і засобів. Їй потрібні високоточні ракети великої дальності. Потрібні штурмові гармати. Потрібні HIMARS. Їй потрібне управління і координація. Їй потрібне супутникове спостереження, інформація, розвідка — дуже багато речей. 

Оператори безпілотників 3-ї десантно-штурмової бригади працюють на позиціях поблизу лінії фронту. Фото: AA/ABACA/Abaca/East News

І для того, щоб бути справді боєздатною силою, їй потрібні усі можливості, які може надати Америка, а також, звичайно, протиповітряна оборона. Європа має дещо з цього. Але не все. І це означає, що Європа повинна зібратися з силами і знайти шляхи їх забезпечення, якщо вона хоче бути ефективною.

Враховуючи заяви Росії про категоричне несприйняття введення міжнародного контингенту, якими є реалістичні важелі тиску на Москву, щоб змусити її погодитися на подібний формат?

Потрібна європейсько-канадська стратегія, спрямована на надання Україні засобів для перемоги над Росією — військової техніки, логістики, боєприпасів, а також підтримки у реформуванні її збройних сил з метою максимізації їхньої спроможності. Першим кроком є забезпечення здатності України утримувати лінію фронту і зупинити просування Росії, яке, незважаючи на величезні втрати, продовжується дюйм за дюймом. 

США відновили відкликану раніше допомогу, зокрема, передачу розвідданих, а втім, Європа має допомагати Україні нарощувати власну силу. Ключовим кроком є інвестиції. Україна продемонструвала неабияку швидкість і спритність у розробці і закупівлі нових озброєнь. Фінансування цих зусиль матиме вирішальне значення. Зрештою, єдиний шлях до миру — це поразка Росії.

Які важелі впливу можна використати, щоб цього досягти?

Я впевнений, що можуть існувати так звані важелі тиску. Я також зазначу, що Україна висуває ідею припинення вогню — як у повітрі, так і на морі — як потенційну відправну точку.

Однак я принципово не вірю, що Путін коли-небудь відмовиться від своєї мети ліквідувати Україну як державу

Це залишається його кінцевою метою — це те, що рухає його вперед. Росія — це режим, який процвітає на війні, який підтримує себе через конфлікт. Якщо Трамп запропонує Путіну вигідну для нього угоду, яка дозволить йому оголосити про перемогу і дасть йому час на відновлення армії, він неминуче зробить ще одну спробу «розчленувати» Україну. І це знову повертає нас до критичної потреби в потужних силах для заспокоєння і стримування Москви.

Переговори США щодо завершення війни

Президент США Дональд Трамп вважає, що домовленості з Росією зможуть забезпечити довготривалий мир для України. Чи є історичні або військові прецеденти, які свідчать про те, що подібні угоди можуть бути використані Росією для перегрупування сил перед новим наступом?

Саме так. Трамп дурить себе, якщо вважає, що зможе домогтися припинення вогню, яке призведе до тривалого миру без поразки Росії. Поки що він вимагає від України всіх поступок.

Він поводився жорстоко з вашим президентом. Ми бачили цей прояв ненависті, грубості, неввічливості в Білому домі пару тижнів тому. Що він вимагав від Путіна? Нічого. Це все, що я можу сказати. Путін і Трамп. Трамп фактично «в ліжку» з Путіним, і ми повинні до цього звикнути.

Британський законодавець Грем Стюарт висловив припущення, що президента Сполучених Штатів Дональда Трампа протягом десятиліть готували спецслужби Кремля. У Сенаті США теж цікавляться, чи не є чинний президент частиною кремлівської агентури. Як ви оцінюєте такі закиди?

Є багато вагомих доказів, які свідчать про те, що якщо Трамп і не був фактичним агентом Росії, то принаймні він фінансувався нею в 90-х роках. Окрім того, його виборча кампанія була профінансована Росією у 2016 році. І Путін, і Трамп знали про це.

Все це робить Трампа зобов'язаним перед Росією. І я думаю, що те, як він поводиться, демонструє, що він, перш за все, корисний ідіот Путіна

Як, на вашу думку, можуть вплинути підходи Трампа, який бажає швидких рішень та апелює ультиматумами, на загальний формат перемовин з Росією?

Трамп обманює себе, якщо думає, що зможе досягти тривалого миру, тому що Росія не готова йти на жодні поступки, не відступила ні на йоту від своїх вимог щодо «розчленування» України.

Генерале Ширреффе, майже місяць тому Дональд Трамп раптово звільнив генерала Чарльза Брауна-молодшого з посади голови Об'єднаного комітету начальників штабів, а також ще п'ятьох високопосадовців Пентагону, зокрема першу жінку-начальника військово-морських операцій, адмірала Лізу Франчетті. Як подібні рішення впливають на оперативну ефективність американської армії та довіру військових до цивільного керівництва?

Це точно не допомагає Президенту. Вищий офіцерський склад американських збройних сил був відібраний не за політичними уподобаннями, а за військовими здібностями і розсудливістю. І за їхню здатність давати поради вищим політичним лідерам. Саме так працюють демократії.

Вище керівництво збройних сил існує для того, щоб надавати аполітичні поради, а далі вже справа політиків — ухвалювати рішення. Не політикам належить призначати людей, які будуть виконувати їхні політичні замовлення. Отже, це не піде на користь моральному духу американських збройних сил і їхньому потенціалу.

Різні підходи. Європа та США

Зараз ми бачимо, як Європа та США йдуть діаметрально протилежними шляхами: Трамп наполягає на компромісах, тоді як європейські лідери розуміють, що поразка України означатиме загрозу для безпеки ЄС. Чи можливе створення нового формату безпекової співпраці між Європою та Україною у випадку, якщо США вирішать безповоротно обмежити свою участь у забезпеченні безпеки України?

Європа і Канада повинні визнати, що Америка фактично зреклася свого лідерства у вільному світі. За Трампа США стали більш близькими до Росії, ніж до Європи — практично попутниками Путіна.

Ми побачили це, коли США проголосували разом з Росією та Північною Кореєю проти європейської резолюції, яка засуджувала російську агресію в Україні. Сигнали були чіткими — не лише з Мюнхенської конференції з безпеки, але й від Путіна, Трампа, Геґсета та Венса. Геґсет висловився чітко: Америка більше не гарантуватиме безпеку Європи. Це ставить серйозні питання щодо існуючих структур, зокрема НАТО.

Тепер Європа і Канада повинні розробити альтернативну систему безпеки — можливо, на основі НАТО, але з інтеграцією України в це рівняння. Необхідне стратегічне і творче мислення

Гарантії безпеки та інтеграція в НАТО

Усі ми спостерігали за переговорами у Саудівській Аравії, де США пропонували повне припинення вогню, а потім переговори про довгострокове мирне врегулювання. А Україна хотіла припинення вогню лише в повітрі і на морі, а на суші — продовження боїв до отримання гарантій безпеки. Як ви оцінюєте ці два сценарії? Що вони дають, чи навпаки, чим загрожують?

Україна ніколи не має погоджуватися на компроміси, яких вимагає Америка. Рубіо говорить про те, що Україна повинна відмовитися від територій заради миру, але насправді він пропонує віддати українців в обмін на тимчасову паузу в бойових діях.

Він очікує, що президент Зеленський віддасть під російський контроль вільних українських громадян, які проживають на територіях, які зараз не окуповані Росією. Це просто неприйнятно. Саме тому я залишаюся при своїй думці — я просто не бачу, щоб це кудись рухалося.

Якими мають бути реальні гарантії безпеки для України з боку США, Європи та НАТО, щоб вони не повторили долю Будапештського меморандуму? 

Якби Америка все ще була на боці Європи і підтримувала Україну, єдиною гарантією безпеки, яка б дійсно мала значення, було б членство в НАТО. Але, з огляду на зміну курсу Америки, ми повинні розглянути нові рамки — європейсько-канадсько-атлантичну договірну організацію, яка спирається на НАТО. Цей альянс має не лише зміцнитися, ефективно функціонуючи без США, але й інтегрувати Україну.

Досягнення цієї мети, однак, є величезним викликом. Це вимагає спочатку перемоги над Росією, а потім створення надійної сили стримування в Україні. Це найважливіші питання, які мають бути вирішені протягом наступних трьох-п'яти років
Європа має шукати альтернативу США. Фото: ОПУ

Ви наголошуєте на співпраці у сфері безпеки між Європою та Канадою, але з огляду на розбіжності в Європі, чи бачите ви появу менших регіональних безпекових альянсів, якщо США вийдуть з НАТО? Наприклад, чи можуть країни Балтії сформувати власний оборонний пакт або Вишеградська четвірка створити окремий безпековий альянс? Чи призведе фрагментація НАТО до утворення клаптикового полотна з менших коаліцій чи це малоймовірно?

Дуже ймовірно, що майбутня європейсько-канадська система безпеки обертатиметься навколо «коаліції охочих» — країн, які щиро віддані колективній обороні. Такі країни, як Угорщина під керівництвом Орбана, який позиціонує себе як ще один корисний ідіот Путіна, повинні бути просто виключені. Якщо вони відмовляються робити внесок в європейську безпеку, нехай засохнуть на лозі.

Переважна більшість, однак, буде стояти разом. Ви вже можете бачити це на прикладі Паризької конференції, в якій взяли участь близько 20 країн — не лише європейські союзники, але й партнери, такі як Австралія, Японія, Південна Корея і навіть Ірландія. Ці країни визнають, що європейська безпека є спільним інтересом і що найкращий спосіб її забезпечення — це співпраця з країнами-однодумцями.

Титульне фото: AA/ABACA/Abaca/East News

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

20
хв

Генерал Річард Ширрефф: Трамп фактично «в ліжку» з Путіним — і до цього треба звикнути

Марина Степаненко

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Мій спосіб бути українцем

Ексклюзив
20
хв

Генерал Річард Ширрефф: Трамп фактично «в ліжку» з Путіним — і до цього треба звикнути

Ексклюзив
20
хв

USAID рятувало життя українців. Чим замінити цю допомогу? ‍

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress