Ексклюзив
Дезінформація
20
хв

«Не повинно бути свободи для тих, хто прагне знищити цю свободу»

«Боротися з пропагандою та дезінформацією необхідно. Причому не тільки з російською, але й китайською, іранською, адже мета там одна — зруйнувати фундамент західного суспільства. Всі вони воюють проти Заходу, використовуючи переваги демократичної системи на шкоду цій системі», — впевнений публіцист Олександр Фрідман

Марія Сирчина

СБУ регулярно викриває російські ботоферми, спеціалісти яких генерують сотні тисяч коментарів на день. Фото odessa-journal.com

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Не війну, а дезінформацію назвали головним глобальним ризиком для світу цьогоріч у Давосі. Люди з різних країн відчувають сьогодні серйозні складнощі з довірою до інформації та не знають, де шукати правди в океані новин. Ми живемо в епоху фейків, чим «завдячуємо» пропагандистам, левова частка яких працює на Кремль. Тільки на державні медіа Росія витрачає біля двох мільярдів доларів на рік, йдеться у дослідженні проєкту Debunk. А ще є соціальні мережі, зйомки кіно, ботоферми...

Про те, як працює російська машина промивання мізків, які наративи поширює та як у цій інформаційній війні виглядає Україна Sestry поговорили з дослідником світової пропаганди Олександром Фрідманом — публіцистом, аналітиком, істориком, доктором наук та викладачем новітньої історії й історії Східної Європи в університетах Саарбрюккена й Дюссельдорфа.

Олександр Фрідман. Фото з приватного архіву

«Росія як у війні, так і в пропаганді — бере не якістю, а кількістю»

Марія Сирчина: Павутиння російської пропаганди розкинулося по всьому світу. Тільки в Україні регулярно знаходять та знешкоджують десятки ботоферм, закриваючи мільйони(!) фейкових акаунтів у популярних соцмережах. Як працює ця система?

Олександр Фрідман: Структура апарату російської пропаганди дійсно дуже заплутана. Є ті, хто прямо підпорядковуються Кремлю й тиражують його наративи (інформація спускається з адміністрації президента до засобів масової інформації), а є «попутники», які підхоплюють почуті думки, оскільки поділяють цю точку зору, й добровільно несуть далі в маси.

Росія як у війні, так і в пропаганді — бере не якістю, а кількістю. Закидає своїми людьми поле бою, а своїми наративами — інформаційний простір. Росіяни навіть не замислюються над якістю інформаційного продукту.

Одночасно вони пропрацьовують декілька наративів. Одні розраховані на внутрішню аудиторію, інші — на зовнішню, деякі на тих і тих.

Починаючи з 2022 року російська пропаганда стала набагато агресивнішою. По-перше, тому що почалась війна. По-друге, тому що джерела поширення російської пропаганди (особливо в країнах Євросоюзу) стали закривати, телеканали відключати, сторінки в соцмережах та на YouTube — блокувати. Можливості Росії знизились, і це змушує її працювати агресивніше.    

МС: Якою є специфіка російської пропаганди всередині країни?

ОФ: Кремль запропонував російському міщанинові ту картину світу, яка йому дуже приємна. Де Росія, велична й непереможна, бореться за справедливу справу, всі навколо її ненавидять, але вона все одно обов'язково переможе. Це той образ, який відповідає запиту багатьох росіян. Тому така пропаганда й заходить. Насамперед — людям старшого віку, які пережили травму 1991 року, не переваривши її. Але, судячи з усього, ці ідеї перегукуються з почуттями й молодшої генерації. Основна проблема Путіна — це покоління, яке народилося вже при ньому й мешкає у великих містах. Це люди, які не дивляться телевізор, для них чуже все те, що верзуть Соловйов, Кисельов та інші (Володимир Соловйов та Дмитро Кисельов — відомі російські телеведучі-пропагандисти — Авт.). Ось з цим поколінням 1990-2000-х у Путіна все непросто, адже воно засуджує війну.

Аби зрозуміти, чому російська пропаганда ефективна, можу навести приклад Бучі. Будь-якій розсудливій, неупередженій людині зрозуміло, що Буча — це страшний злочин на совісті російських солдат. І за межами РФ у людей немає жодних сумнівів у цьому злочині. Чому ж тоді ті, хто мешкає в Росії та має можливості дізнатися, що насправді там відбулося, подивившись західні репортажі або навіть матеріали Аль-Джазіри, цього не роблять? Я неодноразово розмовляв про це з людьми, які знаходяться на проросійських позиціях. На початку дискусії вони виплескують на тебе фонтан пропагандистських «аргументів». Але в якийсь момент цей потік вщухає, і тоді людина каже вже від себе: «Мені все одно, хто кого вбивав у Бучі. На війні як на війні, може статися всяке. Можливо, наші це і зробили. Але я не хочу жити в світі, в якому такі злочини коять представники мого народу». Людям здебільшого приємніше вірити в чисту, переможну, відважну російську армію. Їх влаштовує версія, що Буча — це інсценування, аби заплямувати репутацію Росії. Так легше жити, тому людина вірить у це попри будь-які аргументи.

Російська пропаганда чорно-біла. Її споживачеві не треба нічого обмірковувати, аналізувати, йому пропонується чітка картинка: ми хороші, а проти нас воюють погані (фашисти, нацисти). Цю ж стратегію вони застосовують на Заході для аудиторії вихідців із колишнього Радянського Союзу.

10 класичних заповідей воєнної пропаганди Першої світової війни (сформулював британський дипломат Артур Понсонбі, систематизувала Енн Мореллі):

1. Ми не хочемо війни (держдіячі на момент оголошення війни завжди запевняють, що не хочуть цієї війни, але їм доводиться реагувати на провокації ворога й захищатися).
2. Інша сторона несе повну відповідальність за війну (агресор стверджує, що якби не розпочав цю війну, то супротивник знищив би весь його народ чи взагалі світ).
3. Ворог має обличчя диявола.
4. Справжні цілі війни маскуються під благородні (ніхто ніколи не говорить про геополітичні та економічні цілі конфліктів та свої колоніальні зазіхання. Всі агресори офіційно захищають малі народи або, якщо говорити про XX-XXI століття, демократію)
5. Ворог свідомо чинить звірства. Якщо помилки робимо ми, то вони ненавмисні.
6. Наші втрати — мізерні. Втрати ворога — величезні.
7. Наша справа священна.
8. Митці й інтелектуали підтримують нашу справу.
9. Ворог використовує незаконну зброю.
10. Хто не з нами, той проти нас. Ті, хто ставить під сумнів нашу пропаганду, — зрадники.

«Пропаганда використовує переваги демократичної системи на шкоду цій системі»

МС: Яка особливість роботи російських пропагандистів з європейцями, американцями?

ОФ: Росіяни відслідковують, які проблеми виникають у західному суспільстві, і грають на цих темах. Питання мігрантів, економічні, безпекові — всюди вони активно підливають масла у вогонь. Мета російської пропаганди — дезорієнтувати, збити з пантелику, намутити воду й посіяти недовіру.

Аби люди засумнівалися, чи дійсно варто підтримувати Україну. Зіграти на протиріччях, які є в суспільстві. А протиріччя є завжди, це нормально. Оскільки західні суспільства — демократичні, то все виплескується назовні, ведуться відкриті дискусії, обмін аргументами та думками. Пропагандисти втручаються у ці дискусії, закидаючи людей своїми наративами, сіючи розбрат. Пропаганда використовує переваги демократичної системи на шкоду цій системі.

У західному світі теж вистачає проблем. Більшість переймає російські наративи несвідомо. Не розуміючи, що це саме російські наративи. Люди, які кричать «Поверніть нам дешевий російський газ!» люблять не Росію, а дешевий газ. Вони просто хочуть менше платити. Але через такі підсвідомі речі проштовхується сумнів: а може там, в Україні, дійсно є нацисти, та й НАТО теж не святе, лякає й оточує Росію. Ми отримували собі газ за хорошою ціною, а тут через якусь Україну мусимо платити більше. Нехай би вже забрали собі росіяни ті території, ми тоді й далі будемо дружити й споживати. Звучить поверхнево, але саме на такому примітивному рівні це й працює.

Є люди старшого віку, консервативно налаштовані, яким всі ці ліберальні зміни суспільства чужі, це не та реальність, в якій вони хотіли б жити. Їм незатишно, вони не впевнені в завтрашньому дні. І тут їм показують Росію, яка бореться з усіма цими нововведеннями.

Сучасна російська пропаганда багато в чому перегукується з радянською (приміром, карикатури, якими вони заполонили свій інформаційних простір, здебільшого копіюють радянські). Крім цього, вона є послідовницею пропаганди часів Геббельса. Взяти хоча б риторику Дмитра Медвєдєва, який порівняв Україну з раковою пухлиною. Ракові метафори червоною ниткою пронизують статті та промови нацистів й вкорінилися саме завдяки ним. Можна сказати, що російська пропаганда використовує відомі старі схеми та правила, адаптуючи їх під реальність сучасного світу завдяки соцмережам та іншим технологіям, а також вкладаючи в цю діяльність шалені гроші.  

Закони пропаганди ідеолога нацистського руху Йозефа Геббельса:

1. Розумові спрощення: можно говорити й писати лише те, що зрозуміє навіть геть неосвічений.
2. Обмеження матеріалу: говорити й писати лише те, що вигідно. І тільки через підвладні ЗМІ.
3. Втовкмачуюче повторення: навіть зухвала брехня, яку повторили багаторазово, перетворюється на правду. Пропаганди має бути дуже багато, а її потік безперервним.
4. Закон суб'єктивності й емоційного нагнітання: якщо ми не переможемо, нас усіх вб’ють.
5. Відсутність вибору: вибір вже зроблений за людей, вони мусять лише прийняти інформацію, аби потім видавати почуті ідеї як власні.

МС: Які слабкі сторони російської пропаганди?

ОФ: Низький рівень експертизи й розуміння. Російська пропаганда схильна видавати бажане за дійсне. І тому росіяни часто помиляються, але ці помилки губляться в океані їхніх інших наративів і не грають великої ролі.

З останнього: нещодавно в Німеччині були протести фермерів, а потім ще забастовка залізничників. Забастовки викликані виключно економічними питаннями і жодного стосунку до України не мають. Але російська сторона відразу реагує і починає свої вкиди про те, що основна проблема Німеччини та погіршення економічної ситуації пов'язані з підтримкою України. Що німецька влада більше піклується про Україну, ніж про Німеччину. І все це подається як «ще трошки, і в Німеччині підніметься величезна хвиля проти Олафа Шольца та його уряду, його зметуть, Німеччина на порозі перевороту та революції». Медведев так і написав, мовляв, свого часу Німеччина підтримала фашистський Майдан, сьогодні підтримує фашистську Україну, і от зараз у них за це у самих буде Майдан. Вся ця інформаційна атака триває тиждень. Політичних вимог від протестувальників за ці дні так і не з'являється, всі крики про «зраду» виявляються пшиком. Росіяни, наче нічого й не сталося, перемикаються на інші теми. Як і їхня аудиторія.

Малюнок Олександра Барабанщикова

«Українці завжди перемагали креативністю»

МС: Який ви можете назвати свіжий російський наратив, який зараз шириться світом?

ОФ: Зараз вони просувають небезпечний наратив, що Україна програла цю війну. Мовляв, українська армія в агонії. Коли в 2022 році у російської армії все йшло дуже погано, над цими розмовами на Заході потішалися. Але 2023 рік — це рік неуспішних наступів як з російського боку, так і з українського. Втім російська сторона мовчить про свої невдачі, а педалює виключно тему українських. Зміщує акценти. На Заході проштовхується точка зору, що Україні дали шанс, її озброїли, але в 2023 році контрнаступу не вийшло, бо росіяни йому запобігли. І немає жодного сенсу Україні більше допомагати.

І небезпека в тому, що ці розмови мають певний вплив на західну аудиторію. Адже західний обиватель бачить: допомагали — не вийшло. Мало хто заглиблюється в тему і знає, що Україні дали далеко не стільки зброї, скільки просили українці для успішних бойових дій, а умови для контрнаступу були, м’яко кажучи, поганими. Що бачить обиватель? Тільки те, що очікування не справдились і що виходу з цієї ситуації немає. Одночасно з цим регулярно йдуть вкиди інформації про те, що Росія нарощує темпи виробництва зброї та налаштована боротися до кінця. І під цим інформаційним тиском закрадається думка: може, дійсно нічого не вийде? Ми стільки всього зробили: приймаємо українських біженців, відмовляємося від російських енергоносіїв, даємо зброю. Чи допоможе це? Бо голоси західних військових експертів, які не бачать ознак нового російського наступу та їхнього можливого успіху, чують, на жаль, не всі.

МС: Як виглядає Україна в цій інформаційній війні?

ОФ: Україна веде себе активно й креативно. Під час війни обидві сторони займаються пропагандою, але Україна працює витончено, а Росія незграбно.

Українська сторона не повідомляє про кількість своїх втрат, але щоденно дає інформацію про втрати ворога. З точки зору інформаційної війни це успішний хід. Саме українські цифри домінують на Заході. Саме цим цифрам довіряє світ, і це важливо.

Успішно розіграла Україна й карту зі збиттям двох літаків. Спочатку запустила новину, потім почекала на реакцію Росії та її абсурдні версії, далі Залужний підтвердив інформацію, а Зеленський у Давосі на цьому наголосив. Мовляв, як це немає успіхів — а збиті за один день два літаки? З точки зору пропаганди це успіх. Українці завжди перемагали креативністю.

Західні ЗМІ — вільні, демократичні, і попри симпатії до України там публікують не тільки те, що Україні приємно чути, але й інформацію про становище військових, корупцію, тиск на журналістів тощо. І разом з тим західна преса та громадська думка переважно на боці українців, це помітно з публікацій. Західні інтелектуали, відомі актори здебільшого відверто бажають Україні виграти.

Пропаганда під час будь-якої війни намагається перетягнути на свій бік значимих людей та інтелектуалів. В цьому сенсі в України повний тріумф. Ким може похизуватися Росія? Стівеном Сигалом? Важливо, щоб Україна цей капітал не розгубила, а для цього треба продовжувати говорити правду. Бо російська пропаганда проникнута брехнею.

МС: Від початку війни й вимушеної міграції українців за кордон соцмережами ширяться коментарі тисяч ботів про те, що українські біженки ліниві, що вони зрадили рідній країні, що вони соціальні туристки. Це дуже ображає українських біженок, які багато працюють та мріють повернутися на батьківщину. Як правильно реагувати на такі вкиди?

ОФ: Був у Палестині в 20-х роках минулого століття рабин Авраам Іцхак Кук, який сказав: «Ми не будемо боротися зі злом, ми будемо робити добро». Коли росіяни плодять зло, їхня мета — посіяти розбрат, невпевненість, зачепити, образити. І вони будуть далі й далі спускати в соцмережі через своїх ботів різноманітні історії про біженок, аби дискредитувати їх у світі.

Минулоріч у Німеччині через різні групи поширювались історії про те, що українські біженки підходять до російськомовних дітей і пригощають їх цукерками з отрутою. Чимало людей вірили цим розповідям. Ця теорія напряму відсилає до Середньовіччя, коли євреїв звинувачували в тому, що вони труять воду в криницях.

Люди, які в таке вірять, керуються виключно емоціями, вони будуть вірити в що завгодно. До цього варто ставитися як до атрибуту пропагандистської війни. Сперечатися немає сенсу. Російська пропаганда аморальна. Але ті, хто з українками знайомі особисто, хто з ними спілкувався і взагалі слідкує за ситуацією, в таке ніколи не повірить.

МС: У Давосі цьогоріч вперше визначили дезінформацію як головний глобальний ризик у світі. Як боротися з дезінформацією?

ОФ: Панацеї у випадку пропаганди не існує, але є розумне правило: аби боротися зі злом, треба говорити правду.

Боротися з пропагандою та дезінформацією необхідно. Причому не тільки з російською, але й китайською, іранською, адже мета там одна — зруйнувати фундамент західного суспільства. Всі вони воюють проти Заходу, використовуючи переваги демократичної системи. Спробуйте висловити альтернативну точку зору в одній з цих трьох країн, і вам швидко закриють рота. На Заході ж альтернативні точку зору — це нормально, чим і користуються пропагандисти, аби знищити ці суспільства та їхні союзи зсередини.

Зараз демократія в такому стані, що якщо вона не буде боротися, захищати себе, то програє. Треба блокувати джерела небезпечної пропаганди, як заборонили російські телеканали та заблокували YouTube Соловйова. Так, це можна назвати цензурою. Але не повинно бути свободи для тих, хто прагне знищити цю свободу...

5 способів від НАТО, як визначити дезінформацію:

1. Перевірити джерело (хто опублікував інформацію першим, хто її поширює)
2. Перевірити тон подачі (дезінформація викликає сильну емоційну реакцію, злість чи страх)
3. Перевірити, чи є ця історія в інших авторитетних джерелах (поодинокі історії часто є вкидами, адже серйозні видання завжди перевіряють інформацію)
4. Перевірити достовірність фотографій (дезінформатори часто використовують світлини інших подій, штучний інтелект, змінені й модифіковані фото тощо)
5. Перевірити власні упередження (дезінформація часто поширюється просто тому, що відповідає поглядам її споживачів)
No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Українська журналістка і редакторка. Працювала оглядачкою газети «Факти і коментарі», авторкою видань «Компаньйон», «Діловий журнал» і «Події та люди». Співпрацювала з Мінкультури Німеччини над циклом лекцій і матеріалів про психологію мас та пропаганду. Організаторка всеукраїнської благодійної акції «Фарби життя», у межах якої художники з різних країн світу малювали картини, які зараз висять на стінах українських онкоцентрів

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати
діти допомагають армії зсу

Sestry поговорили з трьома дівчатами, які перетворили свій талант на спосіб зібрати для української армії десятки тисяч гривень‍.

«Якщо виграю я — людина донатить»

— У 2022 році багато хто почав допомагати армії, — розповідає 13-річна Валерія Єжова, чемпіонка світу з шашок. — Мені теж захотілося долучитися. Я спитала маму, як саме можу це робити. «Що ти вмієш робити найкраще?» — поставила мені правильне питання мама. Від нього ми відштовхнулись і поступово вийшли на ідею, що я можу збирати гроші для армії, граючи у шашки. 

Суть у тому, що я сідаю на вулиці і граю в шашки з усіма бажаючими. Якщо людина у мене виграє, то може не донатити (хоча таких, хто не донатив, ще не було). Якщо ж перемагаю я, людина має покласти суму від 1 гривні. 

Валерія Єжова збирає на ЗСУ грою в шашки біля супермаркета в Києві

Ми довго думали, з чого почати. Треба було знайти локацію, де я могла б грати, не заважаючи іншим. Зрештою обрали місце біля супермаркету в Дарницькому районі Києва. Поставили там дитячі стільці, я сіла чекати. Мама пішла на закупи. До мене стали підходити, питати, цікавитися... Коли мама вийшла, біля мене вже була черга. У той день я зібрала близько 1200 гривень.

Звісно, бували ті, хто вигравав. Бо я за своє життя грала з майстрами спорту, кандидатами в майстри тощо. Але біля супермаркету, де я починала свій волонтерський шлях, у мене за весь час виграло 3-4 людини.

Далі було чимало інших місць. Наприклад, я грала у парку Шевченка. Найбільша сума, яку мені вдалося зібрати за один день, це близько 15 тисяч гривень.

За весь час моєї волонтерської гри я зібрала понад 220 тисяч гривень

Першу зібрану мною 21 тисячу я передала до фонду Сергія Притули. Я страшно хвилювалася, слова не могла вимовити. Сергій Притула давно мені подобається. Тому зустріч з ним була важливою. Коли він побачив, яку суму я, десятирічна, принесла, — розплакався. І обійняв мене.

У фонді Сергія Притули

— Як і чому ти стала грати саме в шашки? Які нагороди маєш?

—  Я пішла займатися шашками, коли мені було 7. У нас тоді тільки відкрився новий гурток з шашок, захотілося спробувати. І це мене захопило. 

У 2021 році я стала чемпіонкою світу серед дівчат до 10 років. Також у мене є три кубки з чемпіонату Європи за перше місце. П’ять років поспіль я ставала чемпіонкою Києва серед дівчат свого віку. Також я — неодноразова чемпіонка України, абсолютна чемпіонка Європи серед дівчат свого віку та чемпіонка світу 2023-24 з чекерсу серед юніорок (це дівчата до 19 років). Зараз граю у категорії «Дівчата від 13 до 16 років». 

— Розкажи про свій найбільший особистий здобуток у цьому спорті?

— Важких партій було дуже багато. Але була одна, яка для мене стала особливою. Є гросмейстерка Олена Коротка. Вона — найсильніша шашкістка України. Я зіграла з нею на Чемпіонаті України серед дорослих у 2024 році внічию. І була дуже щасливою від цього результату. Зробити нічию з Оленою для мене — дуже почесно.

— Як ще шашки допомагають тобі в житті? 

— Вони відволікають. Бо коли граєш, зосереджуєшся, прораховуєш кожен хід. Місця для поганих думок не залишається. Але іноді навпаки — це нерви. Іноді голова після гри болить, тиск підвищується. Хоча в цілому гра мене захоплює. 

«Дружба з польською шашкісткою врятувала нашу перемогу»

— Вперше Валерія і Мая зустрілися на чемпіонаті світу 2021, — розповідає Любов Єжова, мама Лери, історію, яка сталась з її донькою на одному із змагань. — В останньому турі Лера грала з росіянкою. Від цієї партії залежало золото чемпіонату світу. У шашках грають два мікроматчі, результат загальний. І ось Лера перший мікроматч виграє, а другий грає внічию і кличе суддю, щоб той зафіксував загальний результат. І тут російська спортсменка каже судді, що не пам'ятає результат першого мікроматчу… Суддя збентежений. Хто ж виграв? Полька Мая Ридзь тоді грала свою партію поруч і спостерігала за грою Валерії. Вона і допомогла довести, що саме Лера перемогла. За небайдужість Валерія подарувала Маї свою медаль з чемпіонату світу. 

Коли почалася війна, Майя з мамою звернулися до польської шашкової федерації з проханням допомогти знайти інформацію, чи все добре з Лерою, чи ми в безпеці. Представник польської федерації розшукав мене у фейсбуці. Мама Маї запропонувала нам виїхати до них, але ми залишилися в Україні. Зараз бачимось на міжнародних змаганнях.

‍Хто тільки не намагається виграти у Валерії. От тільки майже нікому це не вдається

— З ким тобі, Валеріє, доводилося грати? 

— Я грала багато з ким. Якщо говорити про відомих людей, то це Ектор Хіменос Браве, Володимир Остапчук, Вікторія Булітко, Єгор Крутоголов... Усіх не згадаю. Але вони у мене не вигравали. Багато грала з військовими. Часто це буває, коли я передаю їм свою допомогу.

— Як військові реагують на твою допомогу?

— Дякують. Часто приходять дружини військових і показують відео вдячності від їхніх чоловіків на фронті. Часто плачуть. Пам'ятаю, зустрічалася з військовим Олексієм Притулою, лікарем-ветеринаром із Одеси. Він у вересні 2022 року під час наступу на Лиман отримав важке поранення і втратив обидві ноги. Я збирала гроші йому на лікування. Після того, як йому поставили протези, ми зустрілися. Він подарував мені красивий букет квітів. Попри всі випробування, він дуже світла людина. Також мене нагороджували медаллю військові 28 ОМБр (окрема механізована бригада. — Авт.). Командир, який мені передавав медаль, згодом загинув, намагаючись врятувати побратима. Тож ця нагорода для мене вдвічі важлива. 

Хочеться вірити, що мої гроші (хоч вони і невеликі) комусь допоможуть

— Які найяскравіші моменти зі збору коштів запам’яталися?

— Як хлопці на вулиці збирали й приносили копійки, тільки б зі мною пограти — по 50 копійок, по гривні. Кожен день прибігали до того супермаркету, де я грала. Потім просили, щоб я їх навчила. 

З Олексієм Притулою, якому допомогла зібрати гроші на лікування

— Ти продовжуєш грати і збирати зараз? 

— Так! Біля супермаркету грала дуже часто. Улітку кожен день, в інші сезони — на вихідних. Там мене вже знають. Працівники, адміністратор. Навіть гарячі обіди виносили. Зараз вже частіше граю на благодійних заходах. Мене запрошують — я погоджуюся. Там набагато більше людей, а це означає, що можна зібрати більше грошей на потреби армії. Мій спосіб працює, тож буду продовжувати.

— Про що мрієш? 

— Найголовніше — щоб скоріше закінчилась війна. Думаю, це мрія кожного українця зараз. А щодо особистої мрії — хочу побачитися з Лесею Нікітюк. І, звичайно, прагну стати чемпіонкою світу. Буду тренуватись, аби досягти цього.

«Листівка з насінням, яке проростає, — це мій донат»

— У себе в інстаграмі ти пишеш «Шаную минуле, не цураюся сучасного, творю майбутнє. Несу традиції свого роду». Розкажи, чим саме ти допомагаєш армії. 

— Мені 11 років, я з міста Славута, допомагаю військовим від початку повномасштабної війни, — розповідає 11-річна Соломія Дебопре, етноблогерка, яка робить незвичайні листівки й свічки, збираючи на армію. — Спочатку в нашому місцевому Центрі для волонтерів ми всією родиною плели сітки, збирали одяг, готували їжу. Коли для мене там стало менше роботи, почала робити власні листівки й свічки.

Соломія Дебопре почала допомагати в 8 років

Мої листівки зроблені власноруч — від паперу до оздоблення. Для виготовлення паперу я маю спеціальні інструменти. Роблю його з перероблених зошитів, упаковок, різного залишкового паперового сміття. У спеціальному ситі формую, додаю насіння, яке потім може прорости. Цій техніці я навчилась в українського майстра в Естонії, коли була в Таллінні на фестивалі разом із фольклорним гуртом, в якому співаю. Кілька разів на рік ми їздимо за кордон, співаємо українські пісні, розповідаємо про нашу культуру, беремо участь у ярмарках, де продаємо вироби українських майстрів. І коли я потрапила до паперової майстерні, мене це так вразило, що я теж захотіла таке робити.

Свої перші листівки я просто дарувала військовим. Писала: «Сійте квіти на визволеній землі»

— Яку найбільшу суму вдалося зібрати? 

— 18 тисяч за один раз. Кожного місяця я заробляю 5-7 тисяч гривень. І усі ці гроші передаю військовим. Іноді це друзі батьків, іноді рідні, іноді мої підписники, яких я добре знаю. Якось я збирала для свого дядька Романа. Ще допомагала нашому місцевому художнику. Він мені робив форми для свічок. У нього на війні загинув брат. Потрібна була автівка, щоб перевезти тіло. Я долучилася до збору.

Листівки з насінням і свічки від Соломії

— Як військові реагують на твою допомогу?

— Часто мені записують відео зі словами вдячності. Іноді присилають маленькі подаруночки: прапори частин, шеврони тощо. Колись військовий подарував мені великий снаряд. Нам його привезли прям додому і ми залишили його на подвір'ї. А татові про це сказати забули. Так от він вийшов на вулицю, побачив його і злякався — подумав, що то бойовий снаряд впав просто біля нашого дому. Думаю тепер розмалювати цей снаряд і розіграти за донат.

Часто у себе в інстаграмі роблю різні конкурси, розіграші, долучаюся до лотерей, де можна за донат щось придбати. І в мене вже є своя аудиторія, яка підтримує всі мої збори. 

— Яка твоя мрія?

— Щоб скоріше закінчилась війна. А ще коли я виросту, хочу відкрити кав'ярню і продавати там свої свічки й листівки.

На ярмарці

Картини, що змушують плакати

Моє волонтерство почалося ще в 2014 році, — розповідає 16-річна художниця Аліна Стебло. — Так сталося через моє виховання — мені прищеплювали любов до України і вчили, що за волю ми завжди боролися і будемо боротися, якщо доведеться. А також ми маємо допомагати тим, хто виборює нашу свободу. Так, на нашому Майдані у Хмельницькому я була, ще коли в дитячий садочок ходила. А коли в 2014 році почалась війна, стала малювати листівки пораненим. 

Спочатку допомагала у громадській організації «Захист — об’єднання волонтерів». Там ми збирали пайки для військових. За кілька тижнів цієї роботи зрозуміла, що можу робити й інше. А саме — малювати. Це у мене виходить набагато краще. І від початку повномасштабної війни я вже тільки малюю, бо це мій спосіб висловити свої емоції та переживання. 

Після п'ятої картини, яка була подарована знайомим військовим, мама сказала: «А що це ми просто роздарюємо твої роботи? Давай їх на аукціони віддавати. Нехай приносять гроші». Так і зробили.

Аліна Стебло малює картини, які потім продаються на аукціонах

Також з іншими дітьми ми розмальовували списану амуніцію, яку потім теж передавали на аукціони. Я розписала близько 50 робіт. ГО «Захист — об’єднання волонтерів» знаходить для моїх картин аукціони.

Я не продаю свої картини, а виставляю їх на виставках і передаю волонтерам. Моя перша виставка називається «Війна, що нас змінила». У Хмельницькому я вже 4 рази її показувала, і щоразу ми збираємо на цих подіях донати. 

Люди бачать у моїх роботах різне: і розпач, і біль, і надію. Часто говорили, що не вірять, що це роботи підлітка.

Було таке, що дорослі чоловіки стояли й плакали від того, що бачили у моїх картинах

Зараз я закінчую 11 клас, готуюся до іспитів, але все одно малюю. Мені пишуть волонтери з різних країн і просять мої роботи для аукціонів. Мої картини вже поїхали в Німеччину, Шотландію, Австрію, США (в багато різних штатів). На аукціонах за кордоном вони зібрали вже понад 140 тисяч гривень.

Коли я віддаю свої роботи, не думаю про те, скільки вони зберуть. Думаю про те, що вони принесуть.

— Як військові реагують на твою допомогу?

— Найкраща для мене подяка від військових — щоб вони були живі. Більше мені нічого від них не треба. 

Виставка картин Аліни Стебло

— Про що мрієш?

— Щоб скоріше закінчилася війна. Це трохи егоїстично, бо я хочу навчатися в Одесі на архітектора, але не можу туди поїхати, бо там небезпечно. Але я все одно стану архітектором, бо хочу після закінчення війни відбудовувати нашу країну.

— Що можна сказати дітям і дорослим, які теж хочуть допомагати, але не знають, з чого почати?

— Ви завжди можете прийти до будь-якого фонду чи громадської організації і сказати: «Хочу допомагати». Там швидко вирішать, у чому саме ви можете бути корисним.

Немає віку, з якого можна починати бути корисним. Просто робіть те, що вмієте найкраще

Фотографії: приватні архіви героїнь

20
хв

«Немає віку, з якого можна бути корисним». Історії українських дітей, які збирають тисячі гривень на ЗСУ

Ксенія Мінчук

Залишаючи свої будинки у 1986 році, мешканці Чорнобильської зони не усвідомлювали, що це назавжди. Ставили квартири на сигналізацію, ховали від дружин заначки під плінтуси. Залишали тварин. Евакуювали людей нібито на три дні...

Чорнобильські «біороботи» рятують світ

26 квітня 1986 року сталася найбільша техногенна катастрофа в історії людства. Вночі на ЧАЕС проходив експеримент. Ситуація вийшла з-під контролю і один за одним сталися два вибухи. Четвертий реактор було повністю зруйновано, внаслідок чого в атмосферу потрапила величезна хмара радіоактивного пилу.

Радянська влада довгий час замовчувала катастрофу і навіть влаштувала традиційні першотравневі паради.

Світ нічого не знав про вибух два дні

10 днів — з 26 квітня до 6 травня — тривав максимальний викид радіоактивних речовин із пошкодженого реактора. 11 тонн ядерного палива потрапило в атмосферу. Найбільша хмара осіла на території Білорусі. 30 співробітників ЧАЕС загинули внаслідок вибуху або гострої променевої хвороби протягом місяця.

Внаслідок Чорнобильської катастрофи постраждало орієнтовно 5 мільйонів людей. Було забруднено радіоактивними нуклідами близько 5 тисяч населених пунктів Білорусі, України та РФ. З них в Україні — 2218 селищ та міст з населенням приблизно 2,4 мільйонів людей.

Ліквідація наслідків аварії коштувала Радянському Союзу 18 мільярдів доларів. З усіх його куточків на боротьбу з «мирним атомом» було кинуто щонайменше 600 тисяч людей, і скільки з них загинуло від променевої хвороби — невідомо. За різними джерелами — від 4 до 40 тисяч осіб.

«Біороботи» — люди, які рятували світ від розповсюдження радіоактивних речовин ціною своїх життів. Фото: Європейський Інститут Чорнобиля

Унікальні підрозділи хлопців, які скидали з даху реактора радіоактивні шматки графіту, іноземці прозвали «біороботами». Адже ці люди працювали за таких небезпечних умов, у яких ламалися навіть спеціально створені для робіт під час катастроф роботи. Активність радіації на даху була від 600 до 1000 рентгенів на годину — а це смертельні дози опромінення. «Біороботи» виходили на дах на кілька хвилин, кидали одну лопату графіту в палаючий реактор і йшли, поступаючись місцем наступним. Більшості з них ця дійсно героїчна праця коштувала життя.

Колишнє місто-мрія Прип'ять тепер — місто-примара, його нема на сучасних картах.

Магніт для сталкерів і туристів з 75 країн світу

Перші чорнобильські сталкери з'явились на початку дев'яностих, одразу після розвалу Радянського союзу. На початку 2000-х сюди стали приїжджати туристи. А в 2010 році було прийнято рішення відкрити Зону для всіх бажаючих — необхідно було тільки отримати на це офіційний дозвіл і заплатити від 500 гривень до 500 доларів. За наказом Міністра з надзвичайних ситуацій України були проведені радіологічні дослідження та сформовані маршрути для відвідувачів. Зазначалось, що на території цих маршрутів у 30-кілометровій зоні можна перебувати до 4-5 днів без шкоди для здоров'я, а в 10-кілометровій зоні — 1 день.

Зона відчуження. Фото Марії Сирчиної

Поїздка до 30-кілометрової Чорнобильської зони стала лідером у світовому списку унікальних місць та екзотичних екскурсій (нижче у рейтингу — Антарктида та Північна Корея). Що більше часу минало з моменту аварії, то більше туристів приїжджало. Усього — з 75 країн світу.

У Зону, що за своїми розмірами дорівнює трьом Києвам чи п’яти Варшавам, їхали з усього світу, щоб побачити можливу модель майбутнього людської цивілізації

Відчути атмосферу покинутого будинку. Зрозуміти, що буває, коли людське життя цінується менше, ніж прибуток від дешевої електроенергії чи державна таємниця.

— Кілька років тому я тут бачив жінку, що засмагала, — розповідав колишній супроводжуючий туристів у Зоні Сергій Чернов. — При цьому повз неї йшли місцеві працівники, одягнені в захисні, щільно застебнуті костюми. «Я, — сказала вона, — у московській газеті прочитала, що чорнобильська засмага найстійкіша, рік не змивається!»

Чорнобиль після російської окупації

У перший же день повномасштабного російського вторгнення Чорнобильська АЕС, яку 36 років консервували і берегли від подальшого розповсюдження радіації, була окупована військами РФ. Місце, в якому колись відбувся найстрашніший цивільний ядерний інцидент у світі, знову стало зоною підвищеної небезпеки.

Російські війська були в Зоні трохи більше місяця — до 2 квітня. І хоча великих боїв там не було (тільки зіткнення з прикордонниками та обстріли у перші дні), окупація змінила ці особливі землі на багато років.

Вражає історія про росіян у Чорнобильській зоні, які рили окопи в Рудому лісі — одній з найбрудніших локацій місцевості. Працівники станції, які залишалися там під час окупації, пояснювали, що рити чорнобильську землю дуже небезпечно. Але ніхто їх не слухав. Ба більше: радіоактивний пил росіяни вивезли за межі Зони на гусеницях своїх танків.

Російські позиції в найбруднішому Рудому лісі. 2022 рік. Фото: Енергоатом України

У Чорнобильській зоні і раніше було правило, що краще не сходити з асфальту. Але зараз окрім небезпеки від радіації додалася загроза мін та розтяжок. Тепер ні про який туризм чи сталкерські походи навіть не йдеться, адже 95-98% території зони відчуження вважається замінованою (оскільки вона поки не обстежена на наявність вибухових пристроїв).

Внаслідок вторгнення росіян на територію ЧАЕС було пошкоджено і розграбовано офісну та комп'ютерну техніку на суму понад 230 мільйонів гривень. Заступнику гендиректора «Росатома» Ніколаю Мулюкіну Національна поліція України оголосила підозру про порушення законів і звичаїв війни. За даними слідства, Мулюкін під час російської окупації Чорнобиля навесні 2022 року керував пограбуванням атомної електростанції. Окупанти не знали, чим там займатися, і просто крали майно. Утримуючи в заручниках працівників станції та нацгвардійців, які її захищали.

Аби привести ДСП «ЧАЕС» у довоєнний стан та відновити все необхідне, потрібно 1,6 мільярдів гривень, вважають в державному агентстві України з управління зоною відчуження.

Але найгірше — у полоні росіян досі залишаються 103 бійця Нацгвардії, які охороняли ЧАЕС. Як розповідає дружина одного з полонених військовослужбовців Наталія Кушнарьова, окупанти захопили їх під час вторгнення 24 лютого 2022 року.

20
хв

Чорнобильська трагедія: річниця вибуху

Sestry

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Катерина Приймак: «Що більше жінок в армії — то більше прав у цих жінок»

Ексклюзив
20
хв

Олена Гергель: «Поки немає збігу за ДНК — надія є»

Ексклюзив
20
хв

Все добре, поки не бахне

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress