Ексклюзив
Школа без дому
20
хв

Мова в школі. Не «сказати правильно», а «сказати ефективно»

— Діти, які приїхали сюди, пережили реальність війни. Вони залишили свої домівки, друзів, школи, родини. Мова — це їхній дім, де вони почуваються в безпеці, тому забороняти їм — неофіційно, звісно — розмовляти рідною мовою є чистим насильством і порушенням прав дитини, — каже педагог доктор Малгожата Пілецька.

Анна Й. Дудек

Нам потрібно думати про освіту як про проєкт на довгострокову перспективу. Фото: Shuttertock

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

<frame>Менше половини українських школярів, які через війну живуть зараз у Польщі, відвідують польські школи. Але незабаром всі діти мусять піти до них, щоб не мати прогалин у навчальній програмі та інтегруватися в польське суспільство. Для багатьох українських дітей це означає неабиякий стрес, адже чимало з них недостатньо знають польську, мають психологічні травми й іноді зазнають булінгу. Редакція Sestry.eu знає, що це одна з найважливіших проблем біженців. Тому ми починаємо цикл «Школа без дому», в якому описуємо те, що турбує наших дітей, шукаємо хороших прикладів для наслідування, спілкуємося з психологами, вчителями та чиновниками. Тож якщо ви мати, вчителька, волонтер, психолог, чиновник — пишіть нам на redakcja@sestry.eu. Ми тут — для вас.<frame>

Малгожата Пілецька — докторка педагогічних наук, академічна викладачка, професорка Академії ATENEUM у Ґданську, педагогиня-методистка. У своїй науковій роботі займається педагогікою раннього дитинства, дошкільною ранньою мовною освітою, дитячою літературою, загальною дидактикою.

У вашій академічній роботі ви маєте справу з мовою. У контексті дітей з України це здається мені особливо важливим у ситуації, в якій вони опинилися в Польщі. Чим для них є мова? Чому для них так важливо мати можливість вільно користуватись рідною мовою?

Мова — це фундаментальний інструмент для спілкування зі світом, для самовираження, для побудови стосунків з іншими. Особливо ця перша мова, рідна мова, є найбезпечнішим інструментом для розвитку, для входження в структуру світу, реальності в цілому. Зауважимо, що дитина вчиться рідної мови роками, спочатку простому спілкуванню, самовираженню, а потім граматиці, правопису. Це тривалий процес. Повне оволодіння дитиною польською мовою — якщо ми говоримо про польську мову, яку вивчають ті українські діти, які приїхали сюди через війну, — польськими дітьми відбувається в підлітковому віці, тому не можна очікувати, що діти, які її тільки вивчають, будуть розмовляти виключно нею.

Однак у школах трапляються випадки, зовсім не поодинокі, коли українським дітям забороняють спілкуватися між собою українською мовою. Що відбувається з дитиною в такій ситуації?

Діти, які приїхали сюди, відчули на собі реальність війни. Вони залишили свої домівки, друзів, школу, родину. Мова — це їхній дім, де вони почуваються в безпеці, тому забороняти їм — неофіційно, звісно — розмовляти рідною мовою — це чистісіньке насильство і порушення прав дитини. Чомусь декому здається, що безпека — це коли не падають бомби. Можна говорити про різні ступені цього відчуття безпеки, це також усвідомлення того, що мене приймають таким, яким я є, і що оточуючі ставляться до мене доброзичливо. Позбавлення дитини можливості спілкуватися рідною мовою з однолітками одночасно позбавляє її можливості самовиражатися, спілкуватися.

Подумаймо про це: очевидно, що дитина, яка опинилася в чужому місці, буде шукати людину, яка чимось схожа на неї.

Спільна мова — це очевидний вибір, тому що їм легше йти на контакт. Для формування почуття безпеки дуже важлива свобода спілкування

Якщо дитина відчуває себе в безпеці в якійсь ситуації і довіряє стороннім людям, у неї також є відчуття власної гідності, впевненості, вона буде робити ці спроби спілкуватися. Тут треба бути дуже чутливим. 

Саме так, здається, що цієї чутливості трохи бракує, тому що польська школа робить ставку на коректність.

Це дуже важливе питання, тому що дійсно в школі, в польській освіті загалом, дуже сильний акцент на первинності мовної правильності. І дуже часто можна почути такі настанови від педагогів, від вчителів: «скажи це повним реченням», «скажи це ще раз», «скажи це правильно». Це треба перефразувати: не «скажи правильно», а «скажи ефективно». Це особливо важливо для дітей, для яких польська мова не є рідною. Змушувати їх говорити правильно або не говорити взагалі — це гнітюче і контрпродуктивно. Ми просто хочемо, щоб діти говорили взагалі: спілкувалися так, щоб ми могли їх розуміти, з'ясувати, що вони мають на увазі, які їхні потреби. 

Необхідно бути чутливими до дітей. Фото: Shutterstock

Комунікувати можна не тільки вербально. 

Саме так! Ось чому я говорю про необхідність бути чутливими до дітей, адже вони також говорять жестами, малюнками, дотиками, рухами, мімікою. Я думаю, що відповідь полягає в тому, щоб змістити акценти  комунікації в освіті від лінгвістичної коректності, використання польської мови, яка є іноземною для цих дітей, до ініціювання різних типів комунікації, підтримуючого, мультимодального, мультисенсорного спілкування. Завдяки цьому українські діти, які приходять до нас, не матимуть жодних проблем з польською мовою, почуватимуться впевнено, адже вони знають ту саму «мову», що й інші діти, можуть робити те саме, що й вони.

Малювати, танцювати, плескати, сміятися. І вони почуватимуться впевнено і безпечно, коли зможуть самовиражатися таким чином

Альтернативою є створення атмосфери страху: або висловлюйся правильно, або сиди тихо. Таким чином ми підштовхуємо цих дітей до культури мовчання. І пам'ятаймо, що чим більший примус, тим більший опір. 

Не примушувати, а заохочувати?

Абсолютно так. Стимулювати дітей до самовираження, для чого у нас є багато різних інструментів.

Наприклад?

У нас є всілякі такі заняття, спрямовані на полісенсорність, на дотик, на смак, на нюх. У нас є чудові дитячі книжки, до речі, один із предметів, який я викладаю, — це дитяча література. Є чудові книжки, які дозволяють доторкнутися, відкрити щось, поворушити, запросити до руху, запросити до співу, запросити до декламації, до плескання в долоні. Це перший крок до вивчення себе. І не граматичних правил, і не якихось одразу складних, важких текстів.

Однак я уявляю, що для такої вчительки або вчителя з маленького села, в маленькій школі, яку після вторгнення почали відвідувати діти з України, ймовірно, пригнічені ситуацією, непідготовлені, без інституційної підтримки, це може бути не так очевидно. З одного боку, він або вона має дотримуватися основної навчальної програми, поспішати з програмою, дбати про те, щоб діти йшли далі у своїй освіті. Всі діти. Це складне завдання.

Вчителі залишилися наодинці. Вони опинилися в ситуації, до якої їх ніхто не готував — з одного боку, свій клас, який треба вести і готувати, з іншого — нові учні, з іншої країни, в жахливо складній ситуації. Він хоче, щоб усі почувалися комфортно, безпечно, але не знає, як це зробити. І він несе відповідальність за результати.

Як ми можемо підтримати таких вчителів?

Перш ніж говорити про можливі рішення, дозвольте мені розповісти вам анекдот. У групу дитячого садка прийшла чотирирічна дитина, фактично з фронту. Вона приїхала з розбомбленого міста в дитячий садок у Польщі. Вихователька хотіла запросити її до спортивних занять, допомогти одягнутися. Вона сказала йому: «Руки вгору». 

Це був настільки травматичний досвід для дитини, що його не могли заспокоїти кілька годин. Жахливо, чи не так? І все ж ця вчителька не мала на увазі нічого поганого, вона просто не продумала свої абсолютно нейтральні слова. Почуття самотності вчителя — це те, з чим ми, освітяни, маємо справу, це почалося не з приїздом з України, а триває вже багато років. Присутність дітей-біженців лише загострила цю проблему.

Тож які рішення ви пропонуєте?

Я великий такий ентузіаст ідеї проводити супервізії вчителів замість того, щоб їх оцінювати, атестувати і контролювати. Супервізії, яка насправді є стандартом у всіх професіях, де люди працюють з іншими людьми: психологи, терапевти, тренери. У нас же переважає таке мислення: «Якщо ти не справляєшся, зміни роботу. Ти явно не справляєшся».

Нам потрібно це змінити. Я хотіла би пояснити, що освітня програма і навчальна програма — це дві різні речі

Вчителі думають, що вони повинні слідувати освітній програмі, яку їм хтось нав'язує, що це і є базовий навчальний план. Однак базовий навчальний план — це щось набагато більш загальне, це лише своєрідний план змісту, який має бути реалізований в даному році, в даній групі. З іншого боку, програма може і повинна нести на собі відбиток авторської програми. Це означає, що спосіб, у який ми реалізуємо вимоги, що містяться в базовій навчальній програмі, значною мірою залежить від учителя.

У школах можна працювати з методом навчального проекту, який, безумовно, є саме таким методом, в якому дитина є активною. Давайте використовувати такі активізуючі методи, адже це неправда, що всі вчителі повинні працювати абсолютно однаковими методами для досягнення абсолютно однакової мети.

Дуже важливо, щоб дитину не «вчили», а вона вчилася. Фото: Shutterstock

Можна навести приклади?

Це, наприклад, організація зустрічей з експертами, виїздів на природу, відвідування культурних закладів, майстер-класів не як релаксації, а як освітніх можливостей, під час яких учні часто проявляють ініціативу і мають можливість самостійно користуватися доступними їм джерелами. Це використання дитячих книжок, інтернет-джерел, опора на навчальні відео. Дуже важливо, щоб дитину не «вчили», а вона вчилася, щоб вона активно здобувала навички і знання, щоб потім мала можливість активно їх конструювати. Щоб вона була не просто реципієнтом, завданням якого є переробляти і відтворювати, а співтворцем. І найголовніше: освіта — це не короткострокове рішення, а довгостроковий проєкт. Нам потрібно почати думати про неї саме так.

Чи перекладається це на ситуацію українських дітей, які перебувають у польських школах?

Звичайно, так. Я думаю, що ми не вживаємо різних заходів для українських дітей, тому що вважаємо, що їхня присутність тут —  це тимчасова ситуація. Тому багато хто може думати: «Я не піду на курси», «не буду вчитися», «вдосконалювати свої навички, здобувати нові», «нічого не буду змінювати», тому що, врешті-решт, ці діти поїдуть через деякий час. Адже війна закінчиться. Таке мислення веде в нікуди, ще й тому, що Польща ніколи не була, не є і не буде культурно і мовно однорідною. Ситуація у світі напружена, і цілком реально, що люди з інших країн будуть приїжджати до нас ще багато років. І це те, до чого ми маємо бути готовими. І саме тому нам потрібно думати про освіту як про проєкт на довгострокову перспективу, а не як про щось ситуативне, моментальне. 

Переклад: Анастасія Канарська

No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Журналістка, редакторка, письменниця. Публікувалася у таких виданнях «Wysokie Obcasy», «Przegląd», «Polska The Times», OKO.press. У своїй журналістській роботі висвітлює права жінок у політичному та соціальному контексті, пише про системне витіснення жінок за межі суспільного життя. Авторка книг «Poddaję się. Reportaże o polskich muzułmankach» та «Znikając. Reportaże o polskich matkach».

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Неочікуваний gap year, чи шанс на вступ все ж є? 

«Ми із Запоріжжя, у Польщі від початку війни. Моя 17-річна донька закінчила українську школу дистанційно й паралельно вчилася у 2 класі ліцею у Варшаві, — розповідає її мама Анастасія. — Попри відмінне знання мови та хорошу успішність у польському ліцеї, вона зіткнулася з ігноруванням з боку однокласників. Через це донька категорично відмовилася продовжувати навчання в ліцеї. Тож наприкінці травня ми вирішили вступати до університету з українським атестатом».

Дівчина обрала два варшавських виші: Варшавський університет (факультет охорони навколишнього середовища) та Головну торгову школу (SGH). В SGH вона успішно склала внутрішній мовний іспит на рівень В2 й іспит з економіки, а у Варшавському університеті отримала максимальні 20 балів на співбесіді. Маючи позитивні рішення від обох закладів, абітурієнтка обрала SGH.

Проте в серпні — як і тисячі інших абітурієнтів — вона отримала повідомлення: результати внутрішнього мовного іспиту тепер недійсні. Для підтвердження зарахування потрібно терміново надати офіційний сертифікат рівня В2, виданий уповноваженою установою. 

Родина у розпачі, але сподівається, що оскільки вони складали іспити до появи цього рішення зі змінами, їх все ж зарахують до навчання. Також дівчина зареєструвалася на іспит для офіційного підтвердження знання мови на рівні В2 — WBT Weiterbildungs-Testsysteme GmbH (TELC), який відбудеться наприкінці серпня. 

Але проблема в тому, що сам сертифікат робиться від 3 до 6 місяців, а документи треба подати до 1 жовтня, коли в Польщі починається навчання у вищій школі

«Маємо надію, що результат доньки зарахують за інформацією з реєстру, що вона успішно склала іспит. Будемо писати щодо цього клопотання до ректора вишу», — каже Анастасія.

Як альтернативне рішення родина розглядає незапланований gap-year (рік перерви після закінчення школи перед вступом до університету — Ред.), оскільки в ліцей дівчина повертатися не планує, а школу в Україні вже закінчила. Втім, ця ситуація спричиняє низку інших проблем, адже в Польщі навчання для осіб до 18 років є обов'язковим. Також залишається відкритим питання про майбутнє статусу UKR: чи збережеться він у наступному році, і чи зможуть українські студенти й надалі вступати за спрощеною процедурою, як це було під час тимчасового захисту.

В українців ніхто спеціально не цілився 

Батьки й абітурієнти намагаються зрозуміти причини неочікуваного скасування можливості вступу за внутрішніми мовними іспитами. Адже все відбулося блискавично й неочікувано навіть для самих польських університетів, які розпочали кампанію рекрутації за внутрішніми іспитами на знання мов. Хронологія змін цьогорічної вступної кампанії виглядала таким чином: 

  • 4 квітня 2025: Сейм ухвалив «візовий закон», який зобов'язав іноземців підтверджувати знання мови на рівні B2 з 1 липня 2025 року;
  • 16 травня — 18 червня 2025: відбулися консультації щодо переліку документів для підтвердження мови. Міністерство закордонних справ подало зауваження, наполягаючи на забороні внутрішніх мовних іспитів;
  • 1-30 липня 2025: набувають чинності нові вимоги щодо рівня В2, але остаточного переліку документів ще немає. Університети, керуючись своєю автономією, проводять власні іспити, приймаючи документи та зараховуючи студентів;
  • 24 липня 2025: сталий комітет Ради Міністрів підтримав позицію МЗС, виключивши внутрішні іспити зі списку;
  • 1 серпня 2025: Постанова набула чинності. В університетів відібрали право самостійно перевіряти знання мови абітурієнтів не з ЄС, що призвело до хаосу та невизначеності для тисяч вступників.

На думку українських абітурієтнів, це рішення є тривожним сигналом про можливу радикалізацію політики Польщі щодо іноземців. Серед десятків конспірологічних версій, які з'явилися з цього приводу, звучить навіть про зустріч Глав МЗС України і Польщі Андрія Сибіги і Радослава Сікорського 1 серпня, де начебто український дипломат міг просити польського колегу погіршити умови для вступу українським студентам, щоб зменшити кількість виїжджаючих за кордон підлітків. 

У групах, де спілкуються батьки цьогорічних абітурієнтів, багато розпачу: «Син готувався до іспитів в укритті, ми з Дніпра, розповідає мама 17-річного Богдана Олена, — наполегливо вчив мову, ми двічі їздили в Польщу, заплатили за короткі підготовчі курси, 500 злотих — за внутрішній іспит, а ще репетиторам в Україні, плюс оренда житла, проїзд, харчування в Польщі…і що натомість? Лист про неповний комплект документів. І жодного повідомлення, чи бодай якісь гроші нам повернуть. Шкодую, що обрали Польщу, а не Чехію чи Словакію, які теж розглядали для вступу». 

Разом з тим експертка з питань вищої освіти, засновниця IDEA KLUB Ганна Озімковська, яка багато років супроводжує іноземних студентів у Польщі, впевнена, що в українців ніхто спеціально не цілився, хоча саме українські студенти складають половину іноземних студентів у Польщі. 

Молоді українці на заняттях у Лодзькому університеті. Фото: Tomasz Stanczak / Agencja Wyborcza.pl

На думку Озімковської, через негативне інформаційне поле та посттравматичний синдром, викликаний війною, українці сприймають будь-яку несправедливість на свій рахунок. Однак, ця історія  відголоски корупційного «візового скандалу», який розгорівся в Польщі у 2023 році. 

Коротко нагадаємо, що тоді правляча партія «Право і справедливість» публічно виступала проти міграційної політики Європи та зробила це наріжним каменем своєї передвиборчої агітації. Водночас «іншою рукою» польські консульства видали близько 250 тисяч віз, переважно громадянам Африки й Азії. Частина цих віз була оформлена на підставі навчання в університетах. Проте більшість з цих «студентів» насправді навіть не починали навчання, а використовували візи для подальшої міграції до більш економічно заможних країн.

«Вже під час скандалу було зрозуміло, що систему вступу будуть ущільнювати, — каже експертка Ганна Озімковська. — Виявилося, що в країні немає єдиного реєстру, який допоміг би відділити доброчесних абітурієнтів від тих, хто хоче використати студентську візу як транзитний квиток до інших країн ЄС. Одним зі способів ідентифікації визначили мовний іспит, адже якщо людина налаштована вчитися, вона буде сумлінно готуватися до мовного іспиту».

І хоча цей скандал стався у 2023 році, якісь рішення щодо нього вирішили ухвалити аврально у 2025 році. І вони дуже вдарили по доброчесним студентам, зокрема й тим, хто візи не планує отримувати, оскільки перебуває під тимчасовим захистом, склав польську матуру (аналог українського НМТ). Однак, навіть такі діти не можуть вступити без державного сертифікату B2. 

Щоб вирішити це питання, абітурієнти та їхні батьки створили петицію з проханням відтермінувати зміни для цьогорічних вступників, які просто фізично не встигнуть скласти іспити у визначених державою закладах і донести сертифікати до пакету вступних документів. 

Разом з тим ситуація з новими правилами вступу обурила не лише абітурієнтів, а й самі польські виші. Конференція Ректорів Академічних Шкіл Польщі (KRASP) виступила із заявою, висловлюючи глибоке занепокоєння. Ректори вважають, що нові правила, які скасовують право університетів самостійно перевіряти знання мови, підривають їхню автономію та міжнародний авторитет. У документі зазначається, що припущення про недоброчесність усіх університетів є необґрунтованим, а також наголошується, що такі дії суперечать багаторічній політиці інтернаціоналізації освіти.

Розголос вплинув 

Міністерство науки і вищої освіти Польщі відреагувало на критику та медійний розголос і трохи пом’якшило ситуацію. У зверненні від 8 серпня 2025 вишам дозволили враховувати самостійні перевірки знань до вступу в дію змін (тобто, по суті, дозволили визнати внутрішні іспити, які відбулися до 31 липня 2025 року). А у зверненні міністра від 13 серпня 2025 року визначено, що іноземцям, які склали польську матуру, не потрібно підтверджувати знання мови на рівні В2: «Особи, які закінчили польську середню школу та склали іспит на зрілість з польської мови, не повинні турбуватися про своє майбутнє в польських університетах. Таким людям не потрібно надавати жодних додаткових документів, що підтверджують знання польської мови». 

І дійсно — вже в середині серпня абітурієнти, які складали внутрішні іспити на знання мови у липні, почали отримувати листи про зарахування. Батько одного з них поділився: «Спочатку нам написали, що його прийняли, потім через тиждень надіслали повідомлення з уточненням, що ситуація незрозуміла. Якщо є сертифікат, вони з радістю його зарахують. Ми вже думали, що все пропало, але сьогодні (14 серпня) ми отримали лист — сина прийнято! Тому тримаємо кулаки, щоб вони знову не передумали». 

Міністр пише, що усвідомлює, що такі раптові «нові правила для багатьох людей стали джерелом зайвого стресу», однак, «рішення, прийняті відповідними установами щодо видачі віз іноземцям, … залишаються в компетенції Міністра закордонних справ і консулів». 

Також Міністерство намагається вирішити ще одну проблему для студентів, які не встигли потрапити на іспит з визначення рівня володіння мовою, що проходить двічі на рік. Вони звернулися до Державної комісії з питань сертифікації володіння польською мовою як іноземною з проханням про додатковий іспит з польської мови на рівні B2, а також співпрацюють з Національним агентством академічних обмінів (NAWA) над розробкою та впровадженням нового сертифіката, що засвідчує володіння польською мовою. 

Окремо зазначили, що зараз напрацьовують рішення, «прийнятні для всіх зацікавлених сторін». Ймовірно, тут йдеться про рекомендації для вишів, які попри роз'яснення Міністерства щодо можливості зарахувати студентів без мовного сертифікату — лише за результатами внутрішнього іспиту, складеного до 31 липня, — не поспішають приймати студентів до зарахування. 

Що робити в цій ситуації? 

Експертка Ганна Озімковська радить абітурієнтам, які склали внутрішні іспити на знання мови до 31.07.2025 року, але отримали відмову на вступ (чи невизначеність), не чекати, а терміново подати заяву на зміну рішення про відмову з посиланням на роз'яснення Міністра Науки та Вищої освіти від 08 серпня 2025 року. 

Є чіткі часові періоди:

  • До 30 червня 2025 року діють старі правила: університети можуть зараховувати абітурієнтів без обов’язкового сертифіката B2, якщо такої вимоги не було в їхніх власних ухвалах.
  • 1-31 липня 2025 року — вже діють нові критерії, хоча виші ще могли самостійно перевіряти знання мови (за умови, що вони підтверджували рівень не нижче B2), навіть якщо таких документів немає в офіційному списку.

Експертка вважає, що зараз університети консультуються з юристами й шукають усі правові підстави для зарахування таких абітурієнтів. «Адже вони мають бути впевнені, що не порушують закон, що все відбувається на законних підставах. Вони розуміють, якщо абітурієнт вже сплатив за певні послуги, але не був зарахований, ці кошти доведеться повернути. Більшість студентів-іноземців вчиться на платних відділеннях, це теж втрата значних коштів для університетів. Тому рекомендую подавати запит на зміну рішення, комунікувати з університетом та просити зарахувати за результатами внутрішніх іспитів. Також можна наголосити, що ви зареєстровані для складання іспиту й пізніше надасте сертифікат».

Експертка радить реєструватися на мовний іспит, складати й доносити сертифікат, щоб підстрахувати себе та навчальний заклад. Вже багато вишів, за інсайдерською інформацією, погоджуються на таку процедуру. 

Якщо ж абітурієнт складав внутрішній іспит на знання мови після 1 серпня 2025, коли нові візові зміни набули чинності, тут ситуація однозначна  — знання мови має підтверджуватися виключно документами, які перераховані в розпорядженні Міністра науки та вищої освіти. А саме: 

  • сертифікатом про знання польської мови, який видається Державною комісією з питань засвідчення знання польської мови як іноземної (Państwowa Komisja do spraw Poświadczania Znajomości Języka Polskiego jako Obcego — Ред.);
  • сертифікатами міжнародних інституцій: European Consortium for the Certificate of Attainment in Modern Languages (ECL) чи TELC GmbH, WBT Weiterbildungs-Testsysteme GmbH (TELC);
  • сертифікатом про завершення 9-місячного підготовчого курсу до навчання в польському університеті.

Як не втратити рік? 

Особливо, якщо йдеться про хлопця чи дівчину 17-ти років, які за польськими законами мають вчитися, перебуваючи в Польщі. Тут є кілька шляхів, які залежать від реального знання мови та можливостей родини: 

Якщо рівень знання мови посередній чи низький

  1. Тоді шлях до профільного технікума. Навчання там безкоштовне, буде можливість підтягнути профільну лексику, загалом мову. Є технікуми з гуртожитками й опікунами, якщо батькам потрібно повернутися в Україну. 
  2. Повернення в Україну й отримання мовного сертифікату там. Для цього потрібно шукати заклади, які уповноважені організовувати TELC-іспити з польської мови як іноземної. 
  3. Вступ до «зерувки». Сертифікат про завершення 9-місячного підготовчого курсу до навчання в польському університеті є документом, який підтверджує знання польської мови на рівні B2. Мінус — це не дешева опція, адже потрібно буде заплатити як за навчання близько 2500-3000 злотих, так і за проживання, проїзд, харчування. 

Якщо з мовою проблем немає

І це просто трагічна помилка, що абітурієнт склав внутрішній іспит не в той період, тоді варто реєструватися на найближчий іспит зі знання мови, де видають відповідні сертифікати. Якщо зробити це зараз, то вже у жовтні можна отримати сертифікат. 

Після успішної здачі та отримання сертифікату варто спробувати вступити під час зимової рекрутації. Польські виші є автономними, тому вони самостійно оголошують дати рекрутації, взимку так само можна пробувати вступати. 

«У Польщі 356 вищих навчальних закладів і, звісно, частина набере студентів, але в багатьох будуть ще рекрутації, просто варто слідкувати за оголошеннями, — говорить фахівчиня з питань вищої освіти в Польщі. — У Польщі вступні кампанії, на відміну від України, відбуваються протягом року».

Тож не варто панікувати через те, що дитина «втрачає рік». Польські однолітки закінчують школу у 18 років, тому невелика затримка (навіть пів року) не створить серйозних проблем.

20
хв

Параліч вступної кампанії для іноземців у Польщі: що робити тим, хто не встигає отримати мовний сертифікат?

Галина Халимоник

Вивчення української мови — поставте собі чітку мету

Дуже важливо чесно відповісти собі на просте запитання: яка моя мета? Навіщо я вивчаю українську мову (або будь-яку іншу — адже ця порада універсальна)? Попри уявну простоту, це зовсім не тривіальне запитання, і воно точно не буде марною тратою часу. Мета формує мотивацію, а мотивація — один із ключових чинників у вивченні мов. Якщо ви чітко визначите свою причину, мотивація стане сильнішою.

Причин може бути безліч. Можливо, вас захоплює Україна — і саме тому ви прагнете вивчити мову. Або ж вас цікавлять старослов’янські вірування, а більшість джерел з цієї теми доступні саме українською. У будь-якому разі — це потужна мотивація, адже мова є ключем до розуміння культури країни.

А можливо, ви прагнете долучитися до гуманітарної допомоги чи брати участь у відновленні країни після завершення цього жахіття? Коли маєш конкретну мету, вивчати мову значно легше.

Як вивчити українську мову? Не бійтеся робити помилки

Найважливіше у вивченні української (як і будь-якої іншої) мови — усвідомити, що це процес. Часто тривалий і виснажливий, він потребує зусиль і терпіння. Але пам’ятайте: кожен колись починав. Кожен робив помилки — іноді кумедні, іноді незручні. І це нормально. Не помиляється лише той, хто нічого не робить. У помилках немає нічого соромного. Для мене страх помилитися був великою перешкодою впродовж усього життя, бо я перфекціоністка. Вивчаючи англійську, шведську та іспанську, я довго не наважувалась говорити, доки не відчула, що знаю мову "достатньо добре". Боялася відкрити рота — лише б ніхто не розкритикував.

Це неправильно. 

Вивчення мови — це як тренування в спортзалі. Спочатку важко, болять м'язи, але ви маєте все це пройти. Ви будете робити помилки, плутати слова і забувати їх. Ви будете неправильно ставити наголос, неправильно вимовляти звуки, робити граматичні помилки. 

І що з того? На кожне зауваження чи виправлення реагуйте з усмішкою — це безкоштовна мовна порада, яка робить вас на крок ближче до вільного володіння українською. Не дозволяйте помилкам ламати вам крила. Навпаки — з кожною з них ви вчитеся. І вже наступного разу, найімовірніше, не повторите її.

Вивчіть абетку

Тут немає легких шляхів. Без доброго знання українського алфавіту перейти на вищий рівень — неможливо. Не відкладайте це «на потім» і не сподівайтесь, що літери самі якось запам’ятаються з часом. Так, згодом алфавіт закріпиться в пам’яті — але процес буде значно повільнішим. Крім того, на поляків чекає багато пасток, тому що: 

С це не наше польське «це»,

Р це не наше «пе», 

Н це не «ха», 

В це не «бе», 

а Х це не «ікс»

Це також безпосередньо пов’язане з першою порадою: ви будете помилятися — і це абсолютно нормально. Навіть я, після двох років навчання, іноді читаю якесь слово неправильно. Просто тому, що мій мозок давно закодував певний знак по-іншому — і читає його польською.

Читати вголос 

Однією з найскладніших частин у вивченні мови є вимова та плавність мовлення. Але це можна й варто тренувати — наприклад, читаючи вголос. Така вправа справді дає багато користі. Слухаючи власний голос, ви можете помітити помилки у вимові й поступово їх виправляти. Це також допомагає самостійно виявити "проблемні" слова чи фрази й попрацювати над акцентом. А ще голосне читання — чудовий спосіб подолати мовний бар’єр і здобути впевненість у мовленні.

Як робити це ефективно? Почніть із простих текстів. Обирайте матеріали, які відповідають вашому рівню володіння мовою. На початку це можуть бути короткі статті, казки або діалоги. Коли читаєте вголос — записуйте себе на диктофон і прослуховуйте. Це чудовий спосіб самостійно виявити помилки у вимові та працювати над ними. Намагайтеся читати регулярно — навіть кілька коротких сесій на тиждень дадуть відчутний результат.

Меми, серіали та музика  

Варто зануритися в Інтернет і скористатися можливостями соціальних мереж. Меми — це чудовий спосіб вивчити справжню, живу, навіть «вуличну» мову: сленг і молодіжні вирази. Зазвичай меми мають форму зображень, які допомагають швидше зрозуміти сенс. В Instagram є безліч цікавих акаунтів, на які варто підписатися, щоб зануритися у сучасну українську мову: Memology, Baba i kitTipa.mems.

Вивчаючи українську, ви можете дозволити собі guilty pleasure — «гріховне задоволення». Так називають хобі або заняття, якими приємно насолоджуватися, але не завжди хочеться про це говорити відкрито.

Чому так? Тому що часто це те, що загалом вважають кітчем, неамбітним або не дуже пасує до образу, який людина хоче створити. Тепер же ви можете спокійно розслабитися перед телевізором, дивитися серіали і сказати собі: «Я не лінуюся — я вчуся!» Можна навіть щодня дозволяти собі такий відпочинок. А українські фільми та серіали доступні абсолютно безкоштовно в Інтернеті, наприклад, на YouTube. Там є багато матеріалів, які допомогли мені опанувати мову. Мої улюблені — це: Великі вуйки, Полкан, Спіймати Кайдаша (класика, що неодноразово ставала основою для театральних постановок!), Село на мільйон, чи детектив Коло Омани. Якщо вам не набридла війна, то великою популярністю користується серіал Тільки живи. Дуже великий вибір серіалів є на каналі  1+1 — зверніть увагу на серіали, зняті до 2022 року, там часто можна почути багато суржику.

На YouTube також можна знайти повнометражні фільми. Рекомендую: Скажене весілля. На різних платформах, таких як Netflix чи Canal+, ви знайдете їх набагато більше. Пошукайте також «Мої думки тихі», «Памфір», «Атлантида», «Кіборги», «Зима у вогні» і, звичайно ж, лауреата премії «Оскар» — «20 днів у Маріуполі».

В Україні також можна послухати дійсно гарну музику українською мовою. Познайомтеся з Сергієм Жаданом та його собаками, Христиною Соловій, Клавдією Петрівною або гуртом Boombox. Варто завантажити додаток YouTube Music, в якому можна одночасно слухати пісню і стежити за її текстом. Слова з'являються на екрані перед очима, як під час караоке. Це чудовий спосіб навчитися читати і вимовляти слова. У межах навчання зверніть увагу й на український хіп-хоп — навіть якщо цей жанр не у вашому смаку. Слова у реп-треках чіткі, ритмічні й повторювані, що ідеально підходить для мовної практики. Ознайомтесь із творчістю Skofka, Alyona Alyona, Ariston, Artem Loik та Kalush.

Занурся по вуха

Один із найефективніших способів вивчення іноземної мови — це метод повного занурення. Його суть — створити навколо себе мовне середовище, не покидаючи власного дому. Ми вимикаємо польське телебачення, фільми, серіали й музику. Ми не читаємо польських новин або книг. Замість цього наш день поступово наповнюється Україною: українське телебачення, українські пісні, фільми, блоги, подкасти, соцмережі.

У соцмережах варто підписатися на якомога більше українських акаунтів — тоді ваш стрічка новин стане джерелом щоденного контакту з мовою. Засинайте з подкастом у навушниках, а прокидайтеся з ранковою програмою українською. Оточуйте себе мовою щільно й постійно — і незабаром ви почнете «вбирати» її, як губка. З часом ваш слух уловить ритм, мелодику, інтонацію. А потім, непомітно для себе, ви почнете все краще розуміти — і навіть думати українською.

Комунікація

Остання — і, можливо, найважливіша — порада: виходьте до людей і починайте говорити. Я добре пам’ятаю момент, коли прорвалася через мовний бар’єр. Це сталося на заправці десь під Вінницею. Того дня ми мали доїхати до Запоріжжя, щоб передати дрони військовим. Люди, з якими я подорожувала, вже знали, що я вивчаю українську. Я саме обирала соус для хот-дога — і раптом мене застали зненацька. Хтось передав мені телефон, що вже дзвонив, і сказав: «Домовтеся з ним сьогодні на 18:00». Спершу я застигла. Мені здалося, ніби починається серцевий напад. Але потім — я просто почала говорити. І говорила цілком зв’язно. Ця ситуація показала мені, що я знаю більше, ніж думала. Так, я робила помилки. Але я змогла: домовитися, зустрітися, передати необхідне спорядження на фронт. 

Удачі!

20
хв

Як вивчити українську мову?

Альдона Гартвіньська

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Школа не для всіх? Культурних асистентів і додаткових уроків польської для українців більше не буде 

Ексклюзив
Школа без дому
20
хв

Діти однакові, незалежно від паспортів

Ексклюзив
20
хв

Легші рюкзаки та нові предмети. Що принесе новий навчальний рік?

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress