«Моє серце розривається, коли дочка запитує: «Ця війна колись закінчиться?»

Коментуючи події російсько-української війни, болгарський політолог, який був гостем Варшавського безпекового форуму, висловив думку про те, що хоча Курську операцію українських збройних сил й можна вважати тактичним успіхом країни, однак вважати, що Володимир Путін втрачає свій авторитет або що його влада слабшає, передчасно.

Російський диктатор, твердить Крастев, зараз демонструє куди більше зацікавлення у подальшому здійсненні воєнного та гуманітарного тиску на Україну, ніж тим фактом, що українські війська досі перебувають на суверенній російській території. Й однією з причин такої ситуації є успішний перехід російської економіки на військові рейки, а також значні трансфери до Росії ресурсів і технологій з боку союзних їй автократій.

Наприклад, за даними Інституту науки й міжнародної безпеки, російське акціонерне товариство «Алабуга», яке на початку 2023 року підписало з Іраном франчайзингову угоду сумою в 1,75 мільярда доларів США на постачання безпілотників для російських військових, вже значно перевиконало свій план. Рівень у 6 000 безпілотників Shahed-136 був досягнутий у серпні 2024 року (замість запланованого вересня 2025 року).

Однак, на думку Івана Крастева, найбільш значною та важливою допомогою для російської військової машини є та, що зараз надається Китаєм. Попри задекларовану мирну риторику та повагу до територіальної цілісності, дії Пекіна демонструють явну зацікавленість у тому, щоб саме Росія не програла цю війну

З іншого боку, більшість країн НАТО (за винятком Польщі та країн Балтії) не можуть або не хочуть відповідати на виклик з боку автократії, не тільки не виконуючи своїх зобов'язань щодо постачання Україні зброї, але й не визнаючи самих масштабів загрози.

— Європейцям буде вкрай важко виграти війну в обороні власних цінностей, якщо вони не вірять у сам факт її оголошення проти себе. Поки європейці не приймають факт своєї причетності до війни в Україні, весь незахідний світ дотримується абсолютно протилежного погляду, — констатує болгарський політолог.

За його словами, громадська думка на Заході залежить від тамтешніх електоральних циклів і того, що відбувається на полі бою в Україні. Ці два взаємопов'язані фактори визначають зміст і риторику публічних дискусій про війну в європейських країнах і Північній Америці.

На думку Крастева, місцеві еліти іноді забувають, що на війні важлива також риторика, адже їхні опоненти звикли реагувати не стільки на символічні дії, скільки на те, що йде за ними:

— Якщо за гучними заявами не йдуть конкретні дії, то це називається блефом.

Однак, з іншого боку, постійне інформування європейських суспільств про те, що вони вже перебувають у конфронтації з КНР, аж ніяк не сприятиме мобілізації зусиль на підтримку України, скоріше навпаки

Володіти знанням про те, чому почалася війна, безумовно корисно, втім пояснювальний потенціал цих знань не є безмежним. Понадто, деякі фактори, які уважно розглядаються в контексті проблем інших країн, зокрема глобального Заходу, нівелюються або витісняються на другий план, коли мова заходить про драматичні події за східним кордоном Польщі.

— Є одна деталь, пов'язана з цією війною, про яку вкрай мало говорять. Я відстежував промови Путіна до початку повномасштабної війни. За пів року до вторгнення він сказав дітям у Владивостоці, що якби не глобальні потрясіння двадцятого століття — Перша і Друга світові війни, революції й громадянська війна — сьогодні б жило 500 мільйонів росіян. Демографічна стурбованість майбутнім, викликана поганою демографічною ситуацією практично у всіх власне російських регіонах і зростанням неслов'янського компонента населення через вищу народжуваність і міграцію іноземців, продовжує підштовхувати росіян ставитися до українців і білорусів як до самих себе, — наголосив Крастев.

На думку експерта, викрадення українських дітей росіянами, їхнє усиновлення за спрощеними законодавчими процедурами можна пояснити саме цією тривогою за власні демографічні перспективи. Використання потенціалу цієї стурбованості (англ. demographic anxiety) вже давно має величезний вплив на соціально-політичну реальність у багатьох країнах світу, в тому числі й в центрі Європи:

— Відкриття кордонів в попередні десятиліття принесло як хороші, так і погані наслідки.

Воно надало людям фантастичні індивідуальні можливості, але також сприяло відтоку людей з Центральної Європи, де рівень народжуваності значно впав

Зміни у структурі населення мали вирішальне значення також для регіону Центральної Європи. На думку Івана Крастева, прямо під час і одразу після періоду трансформації демографічні та соціальні процеси призвели до електорального дисбалансу, коли люди старшого віку, які жили довше і голосували активніше, вирішували майбутнє замість молоді, яка поволі розчаровувалася в політиці та втрачала до неї інтерес. Це, своєю чергою, спотворило часову перспективу планування політиків і змінило логіку прийняття довгострокових рішень. На противагу цьому, після переходу та інтеграції до Європейського Союзу скорочення населення та старіння гомогенних суспільств сповільнилося, але не зупинилося повністю. Натомість з'явився приплив робочої сили з-за меж ЄС, який допоміг центральноєвропейським суспільствам наздоганяти більш розвинені країни, але водночас спричинив запеклі політичні дебати — подібні до тих, що точаться на Заході. Противники політики відкритих дверей апелюють до підсвідомого і суб'єктивного відчуття загрози для власного народу у власній країні, зазначає експерт:

— Таке ставлення можна проілюструвати словами з вірша Бертольда Брехта «Рішення», який запитував: «Зрештою, чи не простіше було б уряду розпустити народ і вибрати інший?».

Водночас експерт зазначає, що приклад Сполучених Штатів Америки показує, що стабільної та однозначної кореляції між електоральними вподобаннями вчорашніх мігрантів та підтримкою політичної сили, під владою якої вони стали громадянами, насправді не існує.

Іван Крастев — болгарський політолог, експерт з міжнародних відносин, спеціаліст з питань Росії та Східної Європи. Очолює Центр ліберальних стратегій у Софії та є постійним науковим співробітником Інституту наук про людину (IWM) у Відні. Коментатор в NYT. Єдиний представник Болгарії, який увійшов до списку 100 найважливіших публічних інтелектуалів світу за версією British Prospect та US Foreign Policy. (PAP)

Автор тексту: Ihor Usatenko

Повний текст можна прочитати на сайті www.pap.pl

<frame>Суперово піти на побачення зі собою, почитати наодинці книжку, вирушити у соло-подорож, але часом на зміну хочеться товариства. А де взяти такого, щоб не мріяти, щоб пошвидше пішов?!  Знайти «свою» людину — завдання не з найпростіших. Ускладнюється воно у випадку вимушених міґранток, які часто потрапляють у зовсім нові для себе культурні середовища. Sestry.eu попросили українок поділитися своїми історіями онлайн-побачень, побудови стосунків з іноземцями. Про це ми писатимемо у циклі статей про різні країни, наша нова зупинка — Чехія і Болгарія.<frame>

Дисклеймер: це історії кількох десятків жінок, з якими поспілкувалися Sestry.eu. Їхній досвід є особистим і не може сприйматися як соціологічне дослідження щодо всіх чоловіків із країн, згаданих у циклі статей.

Стереотипи та сором’язливість

Чехи, попри те, що їхня країна територіально близька до України, не дуже відкриті до знайомств та життя з українками. Більшість інтернаціональних шлюбів тут укладається з громадянами країн Європейського Союзу, які мають культурні та історичні зв'язки з Чехією. Переважно це Словаччина, Польща, Німеччина.

— Я б навіть сказала, що чехи українок стороняться та трішки побоюються, — говорить 38-річна Ірина (ім'я змінено на прохання героїні — прим. ред.), яка мешкає в Чехії вже кілька років. — Це досить закрита спільнота, яка має чимало упереджень до іноземців. Наприклад, родина мого хлопця-чеха не сприймає мене позитивно, хоча я нічого поганого їм не зробила, маю вищу освіту, працюю за професією. Батько Томаша (імена пари змінено на їхнє прохання — прим. ред.) постійно розповідає йому, що я хочу його обдурити, забрати його майно, що всі українки — аферистки. Навіть каже, що насправді я не розлучена, а просто чекаю, коли зможу перевезти сюди свого українського чоловіка.

Ірина обрала Чехію як країну тимчасового перебування, бо ще до війни познайомилася з чоловіком звідси. Вчила заради нього мову, але коли приїхала, виявилося, що він не готовий до стосунків з українкою. Втім, він допоміг їй облаштуватися та стати на ноги.

— З нинішнім хлопцем я познайомилася оффлайн, — каже дівчина. — Кілька разів перетиналися, він соромився підійти. Вони, здебільшого, сором'язливі, нерішучі (це теж чеська класика). Нещодавно в одній із місцевих груп з’явився допис дуже симпатичного хлопця, який уже десять разів хотів підійти до дівчини, яка працює на касі, але так і не наважився. Тепер вона вже там не працює, а він вирішив розпитати, чи знає хтось, куди вона поділася.

Зблизитися зі своїм чеським хлопцем Ірині вдалося завдяки грі в дартс. Під час гри він розкрився та запропонував зустрічатися. Разом вони вже два роки.

Ірина попереджає, що з чехами треба бути готовою до дивакуватостей, природа яких — сором'язливість.

— Друг мого хлопця попросив познайомити його з українкою, однак місяць боявся до неї підійти. Коли влаштували побачення, він там напився та… вкусив її за шию.

Як і багато столиць, Прага більш мультикультурна. Однак, якщо виїхати у віддаленіші населені пункти, там панує досить нетерпима ситуація щодо культурно відмінних людей, — попереджає дівчина. Хоча на публіці такі думки не озвучуються, у сімейному колі можна почути багато неприємного. Чехи не показуватимуть емоцій, будуть демонстративно люб'язні, але невістці з країн умовного «третього світу» не зрадіють.

— На жаль, українок це теж стосується, бо до повномасштабної війни вони переважно асоціювалися з заробітчанами, — говорить Ірина. — Часто жили скупчено в робочих гуртожитках, мали постійні сварки та бійки, інколи порушували правила і закони. Звісно, не всі так робили, але такі ситуації були більш помітні й створювали загальне враження про націю. Ніхто не звертає уваги на порядну українку, яка з ранку до ночі працює на заводі, щоб заробити гроші. Але всі помічають українців, які напилися в парку й влаштували бійку. Часто маленькі конфлікти роздмухуються політичними силами, яким це з різних причин вигідно.

Стереотипне ставлення часто проявляється навіть у несподіваних ситуаціях. Наприклад, на сайті знайомств можна отримати повідомлення, що з українками чехи не хочуть мати нічого спільного.

«Люба, не псуймо статистику»

Попри настороженість чехів до українок, особливої культурної різниці між нами вони не помічають. Чехи не люблять поспішати, завжди все зважують і обдумують, нічого не роблять поспіхом.

За спостереженнями Ірини, чехи мають дуже тривалі стосунки до шлюбу. Інколи зустрічаються до 10 років. Їхні дружини дуже контролюючі, не всі це люблять. У багатьох родинах побутові обов’язки та виховання дітей розподілені порівну.

— У чомусь чехи схожі на українських чоловіків — вони рукасті, дуже хазяйновиті, — каже Ірина. — Багато з них можуть полагодити щось удома. Водночас вони дуже активно залучені у виховання дітей. Наші чоловіки досі менш активно цим займаються. Самі чехи визнають: українці — герої. Багато хто чесно каже, що у випадку війни не пішов би воювати з Росією, боявся б, волів би виїхати чи переховатися. Мій чех щиро каже: «Люба, я б наклав у штани, а ви, українці, дуже сильні й дуже сміливі».

Людям, які категорично проти алкоголю, може бути важко в шлюбі з чехом. Тут люблять випивати, пиво є частиною соціального життя.

— Однак, коли вип’ють, вони не агресивні, — каже дівчина. — Ще одна чудова якість: коли вони щось кажуть, їм можна вірити. Вони не будуть обіцяти того, чого не планують робити. Можливо, є винятки, але мій Томаш — типовий чех, і я бачу це в стосунках інших українок із чехами. Вони відверто скажуть, якщо не планують одружуватися, а не водитимуть за ніс роками. Вони щедрі на подяку і компліменти.

Томаш прийняв мою доньку, і його фраза: «Зробимо дитині кімнату й будемо жити разом» — розтопила моє серце

Бо в Україні багато чоловіків хотіли стосунків зі мною, але ніхто не хотів ураховувати в них мою доньку.

Що тут не дуже: з романтикою й пристрасним сексом, — каже Ірина. За статистикою, секс у чехів в середньому відбувається двічі на місяць. Коли вона пропонує своєму хлопцю частіше, той жартує: «Люба, не псуймо статистику».

Бжоляр, або Болгарська історія одруження, наче з кіно

Шлюб з болгарином Тодором для 44-річної українки Інни — третій. З другим чоловіком, українцем, вона так само познайомилася на сайті знайомств. Розлучилися, бо, як каже, зустрілися дві абсолютно різні людини.

— На захист цього способу знайомств скажу, що й моя мама там знайшла чоловіка в 52 роки після розлучення і живе в щасливому шлюбі вже 13 років.

Після другого розлучення Інну вмовила повернутися на міжнародний сайт знайомств подруга. Вона зробила це без особливого ентузіазму, оскільки останній потенційний партнер шукав «вільні стосунки». Він не написав про це у листуванні, а повідомив при зустрічі.

— Гортаю стрічку, була тоді після важкого ковіду, і на очі потрапило фото бджоляра. Роздивилася, що чоловік старший за мене, але відчувалася в ньому інтелігентна натура навіть у костюмі бджоляра. Поставила вподобайку та забула. Згодом виявилося, що він цього не побачив. Сайт був із платним розширеним функціоналом. Однак моє фото стрічка йому показала пізніше в рекомендаціях.

На півтора місяці Інна припинила користуватися сайтом, а коли повернулася, виявилося, що там купа повідомлень, зокрема й від бджоляра. Виявилося, що він викладач із трьома вищими освітами, професійний музикант. Написав він їй ламаною російською мовою та одразу повідомив, що шукає тільки серйозні стосунки.

— Навіть не розраховувала на швидкість, з якою будуть розвиватися наші стосунки, — розповідає жінка, — наступного дня ми вже говорили по відеозв’язку, а через два тижні він уже стояв на порозі мого рідного міста, що неподалік від Одеси. Спершу швидка зустріч дуже мене налякала.

На що він іронічно відповів: «Добре, тоді нумо ще рік будемо переписуватися, потім два зустрічатимемося, а потім одружимося старими!» І я ризикнула

Вони провели разом два тижні в Одесі, а наприкінці чоловік зробив пропозицію руки та серця. Вони гуляли, зайшли в ювелірну крамничку, де він попросив обрати обручку та запропонував стати його дружиною.

— Продавчині нам аплодували, говорячи, що бачили таке лише в кіно. Через два тижні він поїхав, очікуючи на мій приїзд до Софії. Так я там і залишилася. Через чотири місяці Тодор привіз мого сина, який мешкав на той час з татом. Він сам з’їздив за ним до України на машині, а ще через місяць ми одружилися. Нашому шлюбу вже чотири роки.

Не буває чужих дітей 

На Одещині, звідки Інна родом, образ болгарів сформований мешканцями Бессарабії, де проживає велика болгарська діаспора. Там досить патріархальний уклад життя з певними непорушними правилами, що зберігаються століттями. Однак сучасні болгари з самої Болгарії дуже відрізняються.

— Вони неспішні, дуже шумні, часто навіть із незнайомими літніми людьми можуть говорити на «ти», не дуже дбають про охайність та порядок, часто не дотримуються слова та обіцянок. Це — з мінусів, але з них можна вивести й плюси: не поспішають — значить, не стресують, не переймаються через дрібниці, живуть «лайтово». Святе — сієста; вдень навіть неввічливо телефонувати, бо людина може спати.

До шлюбів болгари ставляться з обережністю — багато хто живе, як кажуть, без «штампа». Справа в тому, що розлучення не обходиться без суду та великого фінансового тягаря для чоловіків. Після розлучення він може залишитися, як кажуть, «голий-босий та підперезаний». Найстрашніше — без дітей.

Болгари обожнюють своїх і чужих дітей. Тут є культ дитини.

У транспорті немає звички поступатися місцем старшим, але коли заходить дитина навіть десяти років, її можуть посадити замість себе та робити гучні компліменти

— Ображена болгарська жінка — це стихійна сила, — каже Інна. — Може позбавити чоловіка навіть будь-якого контакту з дитиною. Однак ми з Тодором одружилися, інакше я не змогла б залишитися в країні. Та й не ризикнула б без офіційного шлюбу. Вони нормально ставляться до чужих дітей. Є навіть особливі назви для них: «доведен(а)» — син чи донька, яких привезли з іншої країни в іншу родину (мій син Нікіта для Тодора — «доведен син»), і «заварен(а)» — син чи донька, яких ти застала в цій родині, коли до неї переїхала (син Тодора для мене).

Старше покоління досі не сприймає українців як окремий від росіян народ, каже Інна. Багато людей не дуже заглиблюються в історію та не мають широкого кругозору, тому українкам тут непросто. З іншого боку, тут досить комфортно жити — нікому немає діла, як ти одягаєшся чи виглядаєш. Минуле іноді визирає із засуджувальних слів більш старшого покоління або з написів на стінах із вимогою захистити «традиційні цінності».

Балканський дух і помідори замість квітів 

Тут є щось східне в ментальності, адже тривалий час Болгарія перебувала під владою Османської імперії. Навіть традиція болгар кивати головою вгору-вниз, коли вони кажуть «ні», а не праворуч-ліворуч, як прийнято у всьому світі, бере своє коріння саме в тому періоді.

Балканський дух проявляється в усьому: болгари поважають свої традиції, родинні зв’язки для них — святе. Інна пояснює, що в мові є багато слів для позначення родинних зв'язків. Навіть для старшого брата та сестри є окремі назви: «батко» і «кака».

— Хто планує їхати до Болгарії заміж, мусить бути готовим до того, що наші мови, попри усталену думку, більш подібні, ніж із російською, але чимало слів при однаковому звучанні мають протилежне або інше значення.

У стосунках болгари трохи скупі, простакуваті, нетерплячі та імпульсивні. Недаремно кажуть, що вони, наче «слов'янські італійці»: можуть перебивати, не дослухати чужу думку до кінця. Це не спроба образити вас, а така особливість культури.

— З болгарином не вийде тривалий час зберігати платонічні стосунки, тримати їх на відстані, «витримувати паузу», — говорить Інна, — та й не зрозуміють вони цього. Вони дуже пристрасні. «Хубава булка» (гарна дівчина) має бути підкореною. Болгарським чоловікам, переважно, треба багато сексу. Вони в цьому витривалі та пристрасні.

Інна каже, що всі неодружені друзі її чоловіка просять познайомити їх з українками. Що приваблює? Краса, чемність, хазяйновитість, відданість, працелюбність. Вони знають, що українка і дім догляне, і на роботу ходитиме

— Місцеві жінки, зазвичай, обирають щось одне: або дім, або роботу, — говорить Інна. — Мені здається, що я б тут видала заміж будь-яку свою подругу, бо болгари впевнені, що українки тільки й мріють про шлюб із ними. Однак жоден середньостатистичний болгарин не уявляє, скільки в українок вимог до комфорту та сервісу. Тут у багатьох сферах, зокрема у стосунках і залицяннях, діє принцип «І так зійде». Романтика у вигляді квітів? Це ж дурна трата грошей! Він краще вам помідорів принесе!

Українки можуть помилятися, вважаючи, що підкорять болгар національною кухнею. Болгари в їжі дуже консервативні. Їх не вразиш ні борщем (хоча можна спробувати), ні галушками. Вони віддані своїй кухні, а вона не для людей зі слабкими нервами. Наприклад, одна з традиційних страв — «шкембе чорба» (суп зі шлунку корови, звареного в молоці) — посіла п’яте місце в рейтингу найогидніших страв світу.

Патріотичні Отелло

По-перше, не варто викликати в ньому ревнощі. Не слід очікувати від нього повного пансіону чи перегинати палицю в суперечках — болгари можуть вибухнути зненацька і часто готові до конфлікту. Найголовніше — ніколи не говоріть погано про Болгарію.

Незважаючи на те що болгари часто скаржаться на занепад, їхня країна залишається святинею для кожного жителя, від немовляти до найстаршого дідуся

Болгари дуже пишаються своєю історією і героями, називаючи їхніми іменами школи та інші установи. Більшість болгар, особливо молодь, добре володіють англійською мовою, проте старше покоління болгар переважно знає лише російську.

— Мій чоловік викладає англійську, сам прожив кілька років у США, Південній Кореї та Німеччині, де спілкувався виключно англійською, — каже Інна. — Хоча він знає російську, з перших днів мого перебування в Болгарії відмовився від її використання, щоб я швидше вивчила болгарську. І він мав рацію: вже через рік я вільно спілкувалася болгарською, а через три роки почала викладати болгарську для іноземців. Тепер, як справжній українофіл, мій чоловік просить нас із сином навчити його української і вже досягає успіхів у цьому. 

Що стосується побудови довготривалих стосунків із болгарином, пояснює українка, то все індивідуально. Кожного разу, починаючи стосунки, ти очікуєш, що це назавжди. Корективи вносить життя.

— Можливо, це звучить смішно від людей, які неодноразово переживали розлучення, але для мене головне — це спільні цінності та погляди на майбутнє. Незважаючи на культурні розбіжності, ми як сім’я знайшли свою гармонію. Ми любимо і цінуємо одне одного і, головне, бережемо наші стосунки, які аж ніяк не можна назвати нудними. Це додає впевненості в тому, що кожен із нас знайшов те, що шукав.

* Бонус — в останній статті циклу (Польща) будуть поради, які гарантовано допоможуть знайти вам партнера — в Україні, чи за кордоном, завдяки сервісам онлайн-знайомств. Тож підпишіться на наші соцмережі, щоб не пропустити статті циклу: Facebook, Instagram, Telegram. У попередніх матеріалах ми розповідали про Німеччину, Францію, Швецію і Фінляндію, Швейцарію, Британію та Ірландію, Іспанію і Туреччину. Наступного разу ми завітаємо в США та Канаду.

<frame>Вам довелося покинути всіх і все? Почати жити в іншій країні? З вами немає близьких людей, яким можна довіряти? Потребуєте поради, підтримки?Дозвольте допомогти вам. Напишіть нам redakcja@sestry.eu, і ми подбаємо про те, щоб психолог або психотерапевт відповів вам доброю порадою. Це може стати першим кроком у вирішенні проблеми, і це полегшить ваше життя за кордоном. Ми публікуємо лист, який отримали від української читачки, а також відповідь психолога.<frame>

Найважливіше — підтримка і захист чоловіка у цій ситуації

До Польщі я приїхала на початку війни — разом із бабусею, яка мене виховувала. Зараз ролі помінялися, я доглядаю бабусю. Після перших кількох тижнів, коли ми трохи охололи після приїзду, я почала шукати роботу. Влаштувалась у невелике сімейне підприємство, якому підпорядковуються кілька десятків людей. Я була щаслива, що отримала цю роботу, намагалася не виділятися на тлі інших працівників.

На роботі я познайомилася з хорошим чоловіком. Він займався практично будь-яким ремонтом: коли машина ламалася, вмів її відремонтувати, а якщо хтось із працівників хворів, ставав за станок поруч з нами. Дівчата в його компанії були неговіркі, тоді як я спочатку розмовляла англійською, а потім — як підучила — вже польською. Маю здібності до мов і швидко її опанувала.

Якось я відчула, що він ставиться до мене інакше, ніж до інших співробітників. Він завжди був добрий до мене, затримувався біля станка, розпитував, що у нас відбувається, як справи на фронті. Я перехоплювала його погляд, і він не залишався байдужим.

Я була в захваті, коли він запросив мене на побачення, а за ним на наступне й наступне. Ми стали парою, і тільки тоді я дізналася, що він син господарів заводу. У них така філософія роботи, що всі діти в родині працюють на заводі, щоб знати, як що працює і одного разу очолити бізнес.

Мій хлопець зробив мені пропозицію через пів року, і я, звичайно, погодилася вийти за нього. Я була і є закохана. Ми разом переїхали до його квартири, і тут почалися проблеми.

Справа в тому, що нас часто відвідує його мама. Вона може заскочити без попередження. І мені дуже погано від того, що вона ставиться до мене, як до повітря, у кращому випадку — як до слуги. Вона навіть не звертається до мене напряму, лише через сина. Каже: «Нехай вона зробить нам чаю».

Коли мій наречений каже їй, що я взагалі-то тут і розумію польську, вона вдає, що не чує цих слів. Якщо вона запрошує його на недільну вечерю, то завжди без мене. Впевнена, їй не подобається, що її син зв'язався з безгрошівкою-українкою.

Знаю, мій наречений любить мене, але сім'я також важлива для нього. Я впевнена у своїй любові, його гроші для мене не важливі. Ми могли б почати спочатку, але я не думаю, що ми це зробимо. Моя майбутня свекруха не залишить нас самих. Боюся, що вона буде тиснути на мого нареченого і наша любов може стати жертвою материнського тиску. Іноді мені хочеться висловитися, сказати, що я тут.

Я освічена, на їхні гроші не йду, але боюся, що вона мене все одно не послухає.

Чи мають наші стосунки шанс у протистоянні з материнською — у даному випадку власницькою — любов'ю?

Юстина Майхровська, психолог на Avigon.pl:

Дякую, що поділилися. Бачу, що ситуація з майбутньою свекрухою складна і напружена. Видно, що вам не байдуже, що ви з нареченим обидва маєте щирі почуття одне до одного, а це є дуже важливою основою.

Хочу звернути вашу увагу на кілька важливих аспектів, які можуть допомогти вам зрозуміти ситуацію і впоратися з нею:

Часто в подібних ситуаціях важливу роль відіграє те, як син реагує на поведінку матері. Вкрай важливо, щоб ваш наречений намагався відповісти, коли ваша свекруха ігнорує вас, що свідчить про те, що він вас підтримує.

Дуже важливо, щоб він продовжував встановлювати чіткі межі у цих стосунках, повідомляючи своїй матері, що ви поруч, що ви його наречена, яку він любить, важлива частина його життя, і що ви заслуговуєте на повагу.

Важливо разом визначити, як можна реагувати на складні ситуації з мамою

Ви відчуваєте, що ваша майбутня свекруха вас ігнорує та зневажає, це розчаровує і змушує сумніватися щодо вашої цінності в цих стосунках. Ваші почуття повністю виправдані. Ви заслуговуєте на шанобливе ставлення. Можливо, варто розповісти

своєму нареченому про ваші емоції та занепокоєння. Головне — зрозуміти, як ви можете разом реагувати на складні ситуації з його мамою.

Хоча поки що ситуація здається патовою, у у майбутньому може з’явитися можливість більш близького контакту. Важливо, щоб ви були готови до розмови, але також усвідомлювали, що зміна її підходу може зайняти час. Замість того щоб намагатися переконати свекруху, зосередьтеся на зміцненні стосунків з партнером і подбайте про власний душевний комфорт.

Встановіть чіткі межі щодо того, коли і як його мати може відвідувати вас

Ваші стосунки мають хороші шанси, якщо ви разом зможете протистояти труднощам.

Важливо, щоб ви були одностайні в цьому і відкрито говорили про свої почуття та потреби. Варто розглянути спільні сеанси з терапевтом, які можуть допомогти вам краще зрозуміти динаміку стосунків і розробити стратегію вирішення складних ситуацій.

Разом зі своїм нареченим чітко визначте, коли і як його мати може відвідувати вас. Якщо її візити відбуваються без попередження і викликають дискомфорт, важливо, щоб ваш наречений ввічливо, але твердо повідомив про це. Це може бути ключовим кроком у розбудові автономії ваших стосунків.

Важливо, щоб ваш наречений активно підтримував вас у ситуаціях, коли його мати ігнорує вас. Вирішіть разом, як реагувати, коли його мати вас не помічає або звертається до вас через нього. Наприклад, наречений може постійно виправляти свою матір, кажучи: «Мамо, поговори з (ваше ім’я) безпосередньо».

Висловлення своїх почуттів спокійним і напористим способом іноді може допомогти прояснити непорозуміння

Якщо ви бажаєте і ситуація дозволяє, можете спробувати поговорити з майбутньою свекрухою безпосередньо. Наприклад, ви можете сказати: «Я бачу, що ви дбаєте про свого сина, але я б хотіла, щоб ми могли робити це разом. У нас можуть бути хороші стосунки».

Стикаючись з такими незручними ситуаціями, важливо подбати про свої емоції та психічне здоров’я. Розгляньте такі методи боротьби зі стресом, як медитація, здорове харчування й регулярні заняття спортом, прогулянки, розмови та зустрічі з близькими. Це допоможе вам зберегти внутрішню рівновагу.

Регулярно розмовляйте зі своїм нареченим про майбутнє та про те, що ви можете зробити для того, щоб стосунки стали міцнішими. Якщо ваш наречений буде постійно вас підтримувати, ваші стосунки зможуть вистояти навіть у найскладніші моменти. Кожна складна ситуація може стати можливістю зміцнити стосунки.

Посилання на сторінку експерта тут