Ексклюзив
20
хв

«Мій син — хороша дитина, але він краде готівку з мого гаманця»

«Мені потрібно з ним поговорити, але я не знаю, як почати, щоб не зіпсувати зв’язок між нами»...

Sestry

Малюнок Оксани Драчковської

No items found.

<frame>Вам довелося покинути всіх і все? Почати жити в іншій країні? З вами немає близьких людей, яким можна довіряти? Потребуєте поради, підтримки?

Дозвольте допомогти вам. Напишіть нам redakcja@sestry.eu, і ми подбаємо про те, щоб психолог або психотерапевт допоміг вам доброю порадою. Це може стати першим кроком у вирішенні проблеми, і це полегшить ваше життя за кордоном. Ми публікуємо лист, який отримали від української читачки, а також відповідь психолога.<frame>

Найважливіше — зрозуміти причини, аби не нашкодити

«Читаю листи, які пишуть вам мої землячки. Особливо цікаво читати про проблеми тих, хто має дітей. У мене теж є питання, яке потребує розв'язання.

Я приїхала до Польщі разом з 12-річним сином на початку війни. Чоловік покинув нас, коли синові було три роки. Мій хлопчик добре вчиться у польській школі, вже дуже добре розмовляє польською — краще за мене, хоча моїх перших польських слів навчила мене ще моя прабабуся.

Проблема виникла у вересні, з початком нового навчального року. Я помітила, що з мого гаманця зникає дріб’язок — монети в 2 чи 5 злотих. Спочатку я не звернула на це особливої ​​уваги. Думала, що, може, поклала дрібні гроші до кишені чи витратила їх на квиток і забула. Але ситуація стала повторюватися.

Тоді до мене дійшло, що це робить мій син. І — аби пересвідчитися — одного вечора я навмисне залишила в сумочці гаманець взагалі без готівки — тільки з карткою. Вранці до мене прийшов мій син і запитав, чи можу я дати йому 10 злотих, тому що після школи він з друзями ходить їсти хот-доги. Я дала йому гроші. І зрозуміла, що зникнення грошей — таки справа його рук, а не моя розсіяність.

Я розумію, що у 12-річної дитини є свої потреби, зокрема фінансові. Даю синові 100 злотих кишенькових грошей на місяць, але, як бачите, йому цього замало. І зараз я просто можу не тримати готівку в своєму гаманці, і тоді він буде просити у мене підтримки, але, на мій погляд, в основі сімейних стосунків має лежати довіра.

Ми одне в одного єдині на цілому світі. І я хочу, аби він був зі мною чесним і знав, що завжди може на мене розраховувати. Мій син — хороша дитина. Він добре вчиться, допомагає мені вдома, поважає мене. Але це захоплення моєю готівкою мене дуже турбує.

Мені потрібно з ним поговорити, але я не знаю, як почати, щоб не зіпсувати зв’язок між нами. Крадіжка є крадіжка. Навіть якщо це лише кілька злотих із маминого гаманця. Будь ласка, допоможіть».

Тетяна Ричко, лайф-коуч на Avigon.pl:

Шановна пані, я розумію стурбованість тим, що ваш син забирає дрібні гроші з вашого гаманця. Дійсно дуже важливо поговорити з ним про це.

Невідомо, чи пов'язана така поведінка з дорослішанням хлопчика і його підвищеними потребами, чи, може, щось недобре відбувається в його оточенні і син «мусить» красти гроші, але він не хоче або соромиться про це розповідати.

Навіть неприродний рух голови або очей може бути сигналом для вас, що щось відбувається

Розумію, чому ви не хочете починати розмову ні з того ні з сього, тому варто підлаштувати ситуацію. Ви можете залишити кілька монет у місці, яке не викличе підозр у вашого сина — наприклад, поруч з ключами чи іншими дрібницями в коридорі. Якщо бодай одна з монет зникне (ймовірно, не всі, щоб ви не помітили), це і стане приводом почати розмову.

Запитайте свого сина, чи знає він, що сталося з грошима, які ви підготували для сусіда (наприклад). І далі уважно спостерігайте, як він відреагує. Ви його добре знаєте, тому навіть неприродний рух вашої голови або очей може бути сигналом, що щось відбувається.

Така розмова буде важливою для хлопця, адже він побачить вашу підтримку

Якщо ваш син стане заперечувати, що причетний до зникнення грошей — шукайте іншу можливість. Не засуджуйте його, адже невідомо, що стало причиною його поведінки. Варто поставитися до нього ніжно, але серйозно. Ви можете розповісти йому, як важко заробляти гроші на повсякденні потреби, пояснити, що людина не може собі все дозволити, але ви докладаєте максимум зусиль, щоб забезпечити його гідним життям.

Є сенс звернути увагу на цінність грошей. Що інколи треба вміти сказати друзям, що у вас немає грошей — і це не соромно. Така розмова, безумовно, буде важливою для хлопця, тому що він побачить вашу підтримку і водночас дізнається, що ви не згодні на його зраду. Якщо ж раптом виявиться, що проблема глибша, у вас принаймні вже буде підстава для подальших дій.

Посилання на сторінку експерта: https://avigon.pl/ specialist/tatiana-ryczko

<span class="teaser"><img src="https://assets-global.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/65e02cd04429b5a405d0fd5d_drachkovska-p-800.jpg">«Читайте також: Вперше в житті я підняла руку на дитину. Доньці стало страшно»</span>

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

<frame>Вам довелося покинути всіх і все? Почати жити в іншій країні? З вами немає близьких людей, яким можна довіряти? Потребуєте поради, підтримки?Дозвольте допомогти вам. Напишіть нам redakcja@sestry.eu, і ми подбаємо про те, щоб психолог або психотерапевт допоміг вам доброю порадою. Це може стати першим кроком у вирішенні проблеми, і це полегшить ваше життя за кордоном. Ми публікуємо лист, який отримали від української читачки, а також відповідь психолога.<frame>

Проблеми з алкоголем — це коли він стає «ліками», а стосунки з рідними псуються

Я надто довго була наодинці із цією проблемою, і мені потрібно з кимось поділитися своїми страхами та тривогами.

Все почалося з того, що мій чоловік змінив роботу і приєднався до польсько-української команди. Мій чоловік — будівельник. Раніше він працював лише з поляками і проблем не було.

Після зміни роботи почалися проблеми з алкоголем. Раніше мій чоловік випивав тільки під час певних урочистостей, а тепер йому не потрібен привід. Кожна можливість хороша.

І триває все це майже рік. Я не працюю, бо доглядаю за трьома дітьми. Мій чоловік нас утримує. Він добре заробляє, але коли я рахую гроші, які він витрачає на алкоголь, у мене серце розривається. Я вже не знаю, як з ним говорити. Намагалася просити, благати, але він мені каже, що я перебільшую, тому що кілька келихів пива після роботи — це ні про що.  

Я навіть намагалася поставити ультиматум: або я з дітьми, або випивка. Він посміявся з мене і сказав, що я нікуди не піду, бо мені нікуди йти. І він має рацію. У мене тут немає ані рідних, ані близьких, я покладаюся виключно на нього.

Нещодавно я переїхала зі спальні і сплю в дитячій. За відсутністю реакції на це чоловіка я роблю висновок, що його це зовсім не турбує.

Боюся, що якщо так буде продовжуватися, то він зрештою зазнає невдачі на роботі. І тоді почнеться справжня драма. Що я можу зробити? Як його переконати, що він шкодить собі, дітям і мені? Як з ним розмовляти, коли він майже завжди напідпитку?

Раніше він більше часу проводив з дітьми, грав з ними, приносив маленькі подарунки. Тепер навіть не запитає, чи здорові, чи їм чогось треба. Коли він приходить додому, я бачу напругу на обличчях дітей. Передчуття: він знову буде п'яним? Знову скине свій одяг і піде спати?

Я не знаю, що сталося, що змусило його почати пити. Це його реакція на стрес? Але ж алкоголь — це тимчасове розслаблення, випивка нічого не вирішує, вона лише ускладнює ситуацію. Я знаю це, але як я можу переконати його зрозуміти це теж?

Матеуш Харитон, дитячий та підлітковий психолог на Avigon.pl:

Шановна читачко, коли один член сім’ї є залежним, вся родина стає співзалежною. Тому дуже добре, що ви пишете про це і шукаєте підтримки й вирішення.

Поки ваш чоловік не помітить цю «хворобу», ви нічого не зможете з цим зробити

Чим довше ваш чоловік зловживає алкоголем, тим складніше йому позбутися залежності. Що б не відбувалося в його роботі, у житті він повинен шукати здорових рішень. Рік — це довго, якщо говорити про механізм випивки. В ній вже можна і заблукати.

Насамперед потрібно дати зрозуміти своєму чоловікові, що у нього є проблема. Поки він не помітить цю свою «хворобу», ви нічого не зможете з нею вдіяти. У кожному місті є міський центр соціального захисту населення або районний центр допомоги сім'ї, туди варто звернутися і повідомити про проблему, вам обов'язково допоможуть у цьому питанні.

Якщо ваші діти ходять до школи, ви повинні повідомити про ситуацію шкільного психолога, щоб він міг зайнятися дитиною. Може бути корисним відвідати веб-сайт Державного агентства з вирішення проблем, пов’язаних з алкоголем (www.parpa.pl), де чимало статей на цю тему, а також перелік закладів для лікування залежностей та контакти спеціалістів лікування залежності.

У цей момент ви менш важливі для свого чоловіка, ніж алкоголь

Найкращий варіант — щоб чоловік ходив на індивідуальну або групову терапію (групи АА). Я вважаю, що жінці з дітьми буде добре розлучитися з чоловіком на деякий час, пожити. наприклад, у друзів. Наступний крок — знайти роботу, тому що вам потрібно стати максимально незалежною від чоловіка. Дайте йому зрозуміти, що ви впораєтеся без нього.

А далі — спостерігати, чи буде ваш чоловік старатися за вас, чи він все ще піклується про вас. Бо якщо ні, то це значить, він не захоче змінюватися, і найвигіднішим рішенням для вас і дітей буде розлучення.

Ви, напевно, запитаєте, чому такі різкі кроки? Відповідь проста: якщо в цей момент ви для чоловіка менш важливі, ніж раніше, значить, ваше місце зайняв алкоголь.

І далі буде тільки гірше, адже з часом може з'явитися агресія до вас і ваших дітей.

Наслідком залежності для дітей може стати синдром ДДA

Пам’ятайте, що алкогольна проблема є напрочуд серйозною та небезпечною не лише для того, хто п’є, але й для вас та для розвитку ваших дітей. Результатом залежності для дітей ймовірно стане синдром ДДА (доросла дитина алкоголіка): вони будуть тривожними, їм буде важко вступати в здорові романтичні стосунки, вони матимуть низьку самооцінку, відчуватимуть себе незахищеними.

Діти вчаться переважно за зразками та наслідуванням. Тому цілком ймовірно, що через залежність вашого чоловіка ваша дитина також потягнеться до алкоголю в дорослому віці (чи навіть у підлітковому) і, можливо, зловживатиме ним. Дуже важливо, щоб ви та ваші діти пішли на психотерапію та пропрацювали цю проблему, поки не пізно. Бажаю вам сил і наполегливості у боротьбі із залежністю вашого чоловіка. Будь ласка, не здавайтеся і шукайте допомоги, ви не самотні.

Посилання на сторінку психолога і на сторінку Державного агентства з вирішення проблем, пов’язаних з алкоголем

20
хв

«Чоловік приходить додому, і я бачу напругу на обличчях дітей: невже він знову буде пити?»

Sestry

Війна в Україні руйнує не лише міста й села, але насамперед — людські життя. Люди змушені були покинути свої домівки та шукати прихистку в сусідніх країнах. Польща стала одним з місць, де українці відчули себе у безпеці. Втім вони стикнулись не тільки з викликами еміграції, але й з емоційними травмами.

Вимушена еміграція — складний процес, пов'язаний з багатьма труднощами.  Українці стикаються з мовним бар'єром, пошуком роботи та житла, адаптацією до нового середовища.

Однак, крім цих явних практичних проблем, тимчасові мігранти з України переживають глибокі емоційні травми, пов'язані з війною:

  • Сильна тривога та страх за майбутнє

Люди не знають, що їх чекає далі, чи зможуть вони знайти безпечне місце, роботу, їжу. Цей страх може бути настільки сильним, що призводить до порушення фізичного та ментального самопочуття.

  • Стрес

Процес адаптації до нового життя, вивчення мови, пошуку роботи та житла може бути дуже виснажливим. У результаті той, хто з цим стикається, може зазнавати хронічного стресу.

  • Панічні атаки

Страх та невизначеність можуть викликати раптові напади тривоги, запаморочення, нудоти, відчуття нестачі повітря. Ці напади можуть бути настільки лякаючими, що люди починають уникати людних місць, і цепризводить до ізоляції, замкнутості.

  • Депресія та апатія

Втрата дому, близьких, звичного способу життя провокує почуття безнадії, брак інтересу до життя. Людині стає важко мотивувати себе на щось, їй здається, що все втрачено. 

  • Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР)

Люди, які пережили бомбардування, розстріли, інші жахливі події війни, часто страждають від ПТСР. Цей розлад проявляється у флешбеках, кошмарах, панічних атаках, емоційній онімілості. Людям з ПТСР важко зосередитися, вони відчувають себе емоційно відстороненими від інших, всюди бачать небезпеку.

Історії українців, які стикалися з сильними емоційними травмами через війну

Все це люди, з якими мені довелося зустрічатися і працювати. Усі імена змінені.

Вікторія (37 років). Переїхала з двома дітьми (11 і 13 років), тоді як чоловік пішов воювати. Відчувала сильну тривогу за життя чоловіка та майбутнє дітей. Вікторію мучили жахіття, вона не могла їсти, спати, втратила інтерес до життя. Жінка постійно моніторила новини в телеграмі, хвилювалася, коли не отримувала звісток від чоловіка. Протягом місяця проживання у Варшаві не розпаковувала валізи.

Все чекала на новину, що війна закінчилася

Вікторія зрозуміла, що сама з проблемою не впорається і звернулася за допомогою. Завдяки тривалій терапії та підтримці, жінка поступово почала одужувати від емоційного виснаження — навчилася контролювати тривогу, стала краще спати, їсти.

На одній із сесій вона зізналася, що їй принесло щастя, коли вона під час вечірньої прогулянки з дітьми  побачила, як у небі летить звичайний літак.

Запис дітей до школи дав їм можливість спілкуватися з однолітками. Це також допомогло Вікторії відволіктися від своїх проблем та зосередитися на дітях. Жінка почала відвідувати онлайн-групу підтримки для дружин військових, де ділиться переживаннями та отримує розуміння від людей, які опинилися в схожій ситуації.

Софія (22 роки). Пережила трагедію: під час бомбардування втратила найдорожчу людину — маму. Переїхавши до Польщі одна, дівчина почувалася самотньою, втраченою та нікому не потрібною. Її мучили жахливі спогади про трагедію, вона не могла спати, працювати.

Втрата мами та емоційний біль призвели до того, що Софія почала завдавати собі шкоди.

Її руки та ноги були вкриті порізами, адже самопошкодження стало для неї способом впоратися з нестерпним болем

Дівчина стала шукати допомогу. Завдяки терапії та підтримці, вона поступово починає зцілюватись.

Хоча Софія ніколи не забуде свою маму, вона вчиться жити з болем втрати. Цьому болю вона не дає себе знищити. Завдяки своїй стійкості та наполегливості, Софія робить кроки до нового життя.

Сергій (45 років), багатодітний тато. Виїхав із сім'єю з окупованої території. З його слів, «через окупантів він втратив дім». Відчував сильну тривогу за майбутнє, адже потрібно було допомогти сім’ї облаштуватись, знайти роботу, вивчити мову. Також його мучили флешбеки та жахливі сни про події, які він пережив в Україні. 

Дружина та старший син звернулись за допомогою, бо не могли спостерігати за його стражданнями

Завдяки терапії та підтримці, Сергій вчиться справлятися з флешбеками та кошмарами. Став емоційно стійкішим. Замість зациклюватися на травмі минулого, Сергій вчиться жити в сьогоднішньому дні та зосереджуватися на позитивних аспектах життя. Чоловік знайшов роботу. Для дітей обрав школи, в яких вони навчаються дотепер. Дружина також працює з психологом, бо відчуває тугу за близьких, які прийняли рішення залишись в окупації.

Що можна зробити, щоб допомогти собі психологічно?

Важливо розуміти, що кожна людина переживає переїзд та адаптацію до нового життя по-різному. Спираючись на свій досвід. Не соромтеся звертатися за психологічною допомогою до фахівців. Вони можуть допомогти вам впоратися з емоційними складнощами.

Спілкування з друзями — один з найкращих способів подолати емоційну травму. Фото: Shutterstock
  • Спілкуйтеся. Підтримуйте зв'язок з сім'єю та друзями, які залишилися в Україні. З іншими емігрантами. Діліться своїми переживаннями та шукайте підтримки.
  • Вивчайте мову. Вивчення мови країни перебування допомагає краще адаптуватися до нового життя. Знання мови — важлива складова відчуття свободи.
  • Дбайте про себе. Ведіть здоровий спосіб життя, їжте збалансовану їжу, достатньо спіть, займайтеся спортом
  • Робіть паузи у своїх думках. Гуляйте.

Від початку повномасштабної війни ситуація для тих, хто виїжджає до Польщі, змінилася. Зараз легко знайти інформацію, як і куди їхати, де можна отримати допомогу, до яких організацій звернутися. Дуже важливо не здаватися, вірити в те, що буде краще, шукати інформацію, яка може допомогти. Важливо, що польський уряд послідовно надає допомогу біженцям. У Польщі та інших країнах ЄС працюють міжнародні організації, групи та об’єднання українців (наприклад, Український дім у Варшаві — подібні організації є і в інших європейських містах), які мають значну кількість підтримуючих ініціатив і занять для тимчасових мігрантів у зв'язку з війною.  Перший крок до подолання емоційних травм — повернення контролю і можливості планувати своє життя. Варто почати з короткострокового планування — наприклад, на найближчий тиждень, місяць.

Результат — створення безпечного середовища і подолання емоційної травми

Звісно, ніщо не здатне до кінця вирішити головну проблему: українці, які виїхали за кордон через війну, переживають велику і болісну втрату — втрату свого зв’язку з рідним домом. Але полегшити свій стан можливо.

20
хв

Переїзд до Польщі: тривога та інші психологічні стани

Наталія Карапата

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

«Чоловік приходить додому, і я бачу напругу на обличчях дітей: невже він знову буде пити?»

Ексклюзив
20
хв

Як українська медсестра може працювати за фахом у Польщі?

Ексклюзив
20
хв

Катерина Пенькова: В бізнесі мене вів страх, а в творчості я не чекаю на музу

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress