Ексклюзив
20
хв

«Ми всі зараз дуже хворі на війну. Хотілося б просто пожити людьми», — Катерина Приймак, лідерка жіночого руху «Veteranka»

«Я проти того, щоб людей забирали «пачками» на вулиці, залякуючи їх. Це не про права людини. Але ми не маємо чекати, коли нас схоплять. Ми маємо йти захищати країну, бо це наш дім», — Катерина Приймак про мобілізацію та службу в армії

Наталія Жуковська

Українська ветеранка, парамедикиня, одна з лідерок жіночого руху «Veteranka» Катерина Приймак. Фото: батальйон «Госпітальєри»

No items found.

Катерина Приймак — українська ветеранка, парамедикиня, одна з лідерок жіночого руху «Veteranka». Разом зі своїми посестрами вже понад вісім років успішно бореться за гендерну рівність у війську. Працювала у команді, що займалася створенням адвокаційного правозахисного проєкту «Невидимий батальйон». На війну потрапила у 21-річному віці. Пройшла Майдан і восени 2014-го доєдналася до Добровольчого українського корпусу «Правий сектор» — до батальйону «Госпітальєри». Разом з ними брала участь у боях за Піски біля Донецького аеропорту та шахти «Бутівка». 

Наталія Жуковська: Катю, разом із посестрами ви є співзасновницею жіночого руху «Veteranka», який уже 8 років займається захистом прав жінок у збройних силах і добровольчих батальйонах. Чим для вас особисто є жіночий ветеранський рух?

Катерина Приймак: Це справа мого життя. Я бачу в цьому величезний потенціал спільноти, яка може змінити країну. Наше завдання — передати Україну нащадкам у кращому стані, ніж ми її успадкували. Насправді питання жінок в армії набагато глибше, ніж ми про це думаємо. Я вважаю, що світ й армію зокрема потрібно переформатувати на жіночий формат.  Жінки у політиці й у війську можуть багато чого змінити на краще. У нашій спільноті зараз до тисячі жінок. Серед них двісті, які потужно включені в адвокаційну роботу. Так, це невелика команда, але люди, які хочуть щось зробити, здатні впровадити зміни й таким складом. Насправді, ми відкриті до того, щоб масштабуватися. Наразі ми працюємо переважно у Києві, але у регіонах теж є дуже багато роботи. Ми відкриваємо осередки по областям України. І нам дуже там потрібні жінки, які можуть взяти на себе відповідальність і працювати разом з нами. 

Катерина Приймак з посестрами. Фото: архів руху Veteranka

Які зміни відбуваються? Про що сьогодні можна говорити? 

По факту зміни почалися лише у 2018 році. Відкрилися бойові посади для жінок — і це наше досягнення. Але весь сектор безпеки та оборони поступово потрібно робити придатним для жінок. Є зміни й у матеріально-технічному забезпеченні. З моменту повномасштабного вторгнення з’явилася жіноча форма, але щоправда, поки що лише літня. Прийняли на забезпечення білизну.

Однак, на мою думку, краще жінкам давати так звані ваучери, аби вони самі обирали, що їм носити. Ми вийшли на партнерство з одним відомим брендом, які виробляють дуже якісну білизну. Будемо її відправляти жінкам і тестувати

Серед наших досягнень — законодавчо описуються умови декрету для чоловіків і жінок. На жаль, поки що не просто з медичною допомогою жінкам на фронті. Дуже ускладнений доступ до медичних закладів, бо вони розташовані далеко від лінії фронту. Це те, за що ми боремося. Щодо забезпечення жінок,  наприклад, прокладками і тампонами, це теж проблема. Йдеться про тих дівчат, які перебувають безпосередньо на «нулі» і не можуть поїхати купити ці засоби до магазину. Це питання закривають волонтери. Що не вдалось ніяк змінити — це бюрократію. Армія сама себе цим знищує. Всі чули легенди про українську паперову армію. Це потрібно негайно змінювати. Як і механізми кар'єрного зростання та принципи рекрутингу.  

Що треба зробити, аби нарешті поняття «сексизм» зникло в армії?

Не всі жінки та чоловіки призначені для служби. Це факт. Однак зараз така ситуація, що для служби призначені всі. І всі мають зрозуміти, що немає куди діватися, ми маємо робити все для перемоги. Будь-який професійний відбір здатен зруйнувати гендерні маніпуляції. Якщо тобі дають працювати і ти демонструєш свій професіоналізм, то це нівелює будь-які питання щодо того, що ти жінка і що ти тут робиш.

Проблема у тому, що чоловіки ще не зовсім здатні сприймати тих жінок, які мають більші  за них досягнення

Один із напрямків діяльності жіночого руху «Veteranka» — адвокація прав військовополонених. Що найскладніше у цьому питанні? 

По-перше, ми не можемо охопити все одразу. Звичайно, ми взаємодіємо з організаціями-партнерами — Центром громадянських свобод або   Координаційною радою, яка займається обмінами. Ми воюємо з країною, яка не дотримується жодних міжнародних норм і конвенцій. Серед полонених багато жінок, які не мали б взагалі там бути, бо не є комбатантами. Наприклад, ті ж медики, які працюють без зброї. Або цивільні, які взагалі не можуть бути полоненими. Але людей викрадають, утримують у жахливих умовах з тортурами. Тож у цьому випадку дуже складно говорити про якусь адвокацію. У нас просто зв’язані руки.

Ми виходимо на міжнародний рівень. Кричимо про це де тільки можемо, адже головне — не мовчати

Щодо проблем після повернення з полону, то їх багато. Часто цим людям не має куди повертатися. Їхньою реабілітацією на державному рівні мало займаються. У держави критично не вистачає ресурсу зробити їм вчасні виплати, надати якісні медичні послуги. Більшість тих, хто повертаються з війни, — люди, які втратили мобільність, здоров'я і мають інвалідність. Ми маємо усвідомити, що наше життя вже навряд чи буде таким простим, яким було до повномасштабки. Кожному з нас на своєму місці потрібно докладати чимало зусиль аби  ветерани, повернувшись  з війни, мали гідні умови праці, доступ до освіти.  А зараз, на жаль ситуація виглядає так, що вони не завжди можуть вийти з дому, тому що  за порогом — не інклюзивний простір.  

У вас чимало волонтерських програм з допомоги військовим, реалізація яких потребує чималих грошей, оренди приміщень, працівників.  Якими є джерела надходження коштів на проєкти жіночого руху«Veteranka»? 

Волонтерський штаб  — це волонтерський штаб. Ми тільки нещодавно взяли фінансування у міжнародного фонду «Відродження». Нам дали гроші на  півроку роботи штабу. Те, що ми збираємо на ЗСУ, ми не витрачаємо на команду. Ми звертаємося до міжнародних організацій, які підтримують нашу діяльність, — наприклад, «ООН Жінки-Україна». Із українських нас підтримує Український ветеранський фонд.  

Катю, попри те, що законодавство створює рівні умови служби для чоловіків та жінок у ЗСУ, лише невелика кількість військовослужбовиць отримують офіцерські звання, і ще менша — вище офіцерське звання. Найвищі посади в армії досі не для жінок?

Чим більше стає жінок в армії, тим більше їх в офіцерському складі. Однак зазвичай є скляна стеля та велика нерівність. Жінці набагато важче йти кар'єрними сходинками. Багато наших посестер чекають на звання роками, маючи при цьому величезний бойовий досвід. До того ж варто розуміти, що жінки самі іноді ставлять собі бар'єри у лідерстві. Відмовляються від посади і підвищень, побоюючись брати на себе відповідальність.

Насправді жінки — величезний потенціал армії, бо вони йдуть туди добровільно. Проте часто сама ж система створює їм перешкоди. Та жінки є дуже мотивованими, їх потрібно ставити хоча б на середнє командування

Торік у березні ви були у складі офіційної делегації України і виступали на 67-й сесії комісії ООН зі становища жінок. Що насамперед намагалися донести західним партнерам та як сприймали ваш виступ?

Катерина Приймак на сесії ООН у Нью-Йорку. Фото: архів руху Veteranka

Я говорила про історії жінок, жіноче лідерство в армії, яке здатне бути рушійною силою тих змін, які так необхідні. За непідтвердженою гіпотезою, чим більше жінок були б дотичні до ухвалення рішень, тим менше було б зайвих смертей.  Було б більше простору для діалогу. Ми не говоримо про діалог з ворогом, ми говоримо про діалог всередині суспільства. Для нас гендерна рівність — це не самоціль, це лише індикатор. Армія — це не тільки бій, це, зокрема логістика, менеджмент. І саме жінки здатні вирівняти Soft skills, про важливість яких говорять в усьому світі. В армії їх немає. Жінки можуть це змінити. 

Як гадаєте, чи всі будуть воювати — і чоловіки, і жінки пройдуть через Збройні сили?

Я не знаю, як буде, але так чи інакше, війна торкнеться абсолютно кожного. Це 100%. Я не знаю, скільки горя нам ще судилося пережити. Я не можу навіть уявити, але воно торкнеться кожного. 

Понад третину свого життя ви у війні. Які почуття виникають від усвідомлення цього факту?

Насправді мої роки проходять досить цікаво. Я не можу сказати, що чогось позбавлена як людина. Єдине, ми всі позбавлені мирного життя. Моя робота пов'язана з горем, втратами, проблемами після війни. Мені дуже шкода цих молодих років і тому я йду далі, бо розумію, що вони не можуть бути викинуті даремно. Ми маємо дійти до якогось логічного кінця. 

Що спонукало вас, випускницю Педагогічного університету імені Драгоманова, у 21 рік піти на війну?

Насамперед — Майдан, революція Гідності. По-друге, відчуття чогось великого, за що ми стоїмо. Знаєте, коли ви дивитеся на це по телевізору, вам набагато страшніше. А так ти щось робиш. Переживати це всередині подій легше. Звісно, було страшно. Але це нормально. Страх є у всіх. Боялася як медик, що не витримаю побачених жахливих речей. Був страх померти. В один момент у мене сталося велике вигорання — і я ухвалила рішення йти з війська. Але не можу стверджувати, що ця участь знову мене не наздожене.

Катерина Приймак у 21 рік пішла на війну. Фото: архів руху Veteranka

Як вас на той момент сприймали чоловіки на війні? 

Я була у Добровольчому українському корпусі. Я досить швидко знайшла спільну мову з чоловіками. Але були й такі, хто сміявся і казав: «Ти така легковажна». Одного разу, коли я була командиром групи, прийшов новий стрілок у вогневу підтримку. Він намагався мене лишити на позиції, не їхати за пораненим, тому що там небезпечно. Я над цим посміялася. Можу сказати, що я стикалася і з побутовим «сексизмом» і, навпаки, з підтримкою. Мені завжди приносили якісь смаколики, бо ти — дівчинка.

Ми маємо використовувати сильні сторони та потенціал кожного. А для того, щоб його використовувати, треба цінувати людей. Прийшла людина на службу — чоловік чи жінка — подякуйте їй

Мобілізація: чи є користь від тих людей, яких примусово забирають на вулицях і відправляють на полігони?

Я знаю історії, коли такі люди ставали потужними воїнами. Знаю й інші історії. Треба розуміти, що люди різні. З особовим складом потрібно працювати, особливо над їхньою психологічною підготовкою. На жаль, у нас більшість психологів в армії не професійні. Вони роблять купу паперової роботи замість того, щоб працювати з людьми. Я проти того, щоб людей забирали  «пачками» на вулиці, залякуючи їх. Це не про права людини.

Але ми не маємо чекати, коли нас схоплять. Ми маємо йти захищати країну, бо це наш дім

На жаль, армія не спілкується з людьми. Тому вони й бояться. Потрібно розповідати, що крім «нуля» є ще й перша, друга, третя лінії оборони. Є паперова, айтішна робота, розвідка. Є чим займатися і без зброї в руках. Однак цього людям не пояснюють. Натомість, ми щодня бачимо новини про ТЦК, як людей забирають силою. Треба зрозуміти, що від таких дій мобілізаційний потенціал буде падати. 

Щоб ви сказали тим, хто боїться мобілізації?

Не бійтеся. Від долі не втечеш. 

Катю, а як ви ставитесь до того, що люди втомились від війни?

Ті, хто так говорять, не уявляють, як втомилися ті, хто сидять в окопах уже два роки. Ми у ситуації, де суспільство у повній дупі несправедливості. Де ніхто не хоче, щоб їхні близькі гинули, але ті, хто туди вже пішов, в їхніх близьких немає вибору. Чому ці дорожчі, ніж ті? Чому моє життя дорожче, ніж його чи її життя? Багато хто говорить, що вони не створені для війни. Але ж  фактично ніхто не створений для цього. Ми всі створені для життя. Ми ж не знаємо, хто з тих, хто не у війську, є волонтером, наприклад. Коли був наступ на Київ, тоді кожен ним був. Але це дуже швидко закінчилося — і люди далі живуть своїм життям. Але це не правильно. Не можна забувати, що війна триває.  Якщо ти підприємець, подумай, як можеш переформатувати своє виробництво на ВПК і залучити людей. Якщо ти вчитель, більше закладай на майбутнє захисних ідей дітям під час навчання.  Кожен з нас має  робити більше. 

Катерина Приймак певна, що суспільство ні на мить не має забувати, що війна триває. Фото: архів руху Veteranka

Час від часу лунають думки про перемовини з ворогом, бо війна затягується, немає чим воювати, люди закінчуються….  Як ви реагуєте на такі тези?

Я не можу назвати себе експертом у геополітиці, але  знаю,  що перемовини і перемир'я — це все фікція і профанація. Росія використає цей час для підготовки до нової війни. Але і нам потрібен час. Питання в тому — як ми його використовуємо? 8 років ми дивилися, як у нас по черзі вибухають склади з боєприпасами. Цікаво, чому це ставалося? Хтось скаже про зрадників в армії.  Так, вони досі там є. Людям потрібно об'єднуватися, щоб подолати це все. При тому, що я критикую армію, я знаю дуже багато випадків, де люди у війську служать на своїх місцях, створюючи команди, бережучи своїх людей, налагоджуючи комунікації з іншими.

Нам потрібно всім  різко подорослішати, зрозуміти, що будь-які перемовини, будь-яка здача наших позицій, означає те, що ми втратимо ще більше

Чи змінився характер війни, якщо порівняти 2014-й рік і зараз? 

У 2022-му році у мене було понад два тижні ротації на Херсонщині. В один день там відбувалося все, що у мене було сумарно за рік на шахті «Бутівка» й у районі Донецького аеропорту. Ви собі не можете уявити інтенсивність цих бойових дій, героїзм людей, які там весь час перебувають. Ти заходиш в абсолютно іншу реальність випаленого лісу, де навкруги багато  людських останків, які не встигли позбирати. Мій загиблий друг збирав в наплічник залишки своїх побратимів. Інший — допивав у цьому лісі воду, яка лишилася від мертвої русні. Щодо техніки, то в тебе одна машина, яка для  забезпечення, вивезення поранених і для особового складу. Те, що я розказую, — це досвід десантно штурмової бригади, яка перебуває на передовій.     

А як вдається справлятися з стресом і побаченими на війні жахіттями?

Хороша команда людей, яким довіряєш, й антидепресанти. Зараз я в терапії. Потрібно давати собі можливість відпочивати й відновлюватись. Моя найбільша проблема — постійний потік інформації. Коли здається, що твій комп'ютер вже перевантажений, а ти кожну хвилину комусь відповідаєш, відписуєш або про щось домовляєшся. Для мене це найважче. 

Що потрібно для того, щоб ми перемогли ворога, який нас перевищує і в зброї,  і в людській силі? 

Нам потрібно міцніше триматися за ідею. Змінювати принципи, де ми можемо протистояти силі. Так чи інакше питання не тільки у перемозі, а ще й в довгостроковому подальшому захисті. У нас немає стратегічних планів, тому що ми як нація не встигаємо стратегувати. Нас постійно душать війною. Раз на 50 років, а то й частіше. Особисто я просто чекаю, поки весь світ захлинеться у крові одне одного. І тоді ми всі будемо вже не у гібридній, а реальній 3-й  світовій, після якої архітектура світу перебудується і з'являться нові сенси.

Нам потрібно забезпечити якісне економічне зростання. Насамперед — розвивати військово промисловий комплекс

Якою мрієте побачити Україну?

Хотілося би побачити її хоча б відбудованою. Щоб ветерани повернулися до звичного життя. Стали знову лікарями, вчителями, айтішниками, фермерами. Ми всі зараз дуже хворі на війну. Її наслідки нам ще довго доведеться розгрібати.  Хотілося би просто пожити людьми.

Чи буде легше після перемоги? 

Так, буде легше, тому що ми будемо менше помирати і менше горя буде у родинах. Але буде дуже багато роботи щодо відновлення та відбудови країни. Криза мине — і ми у спокійному темпі це все теж подолаємо. 

No items found.
Російська агресія
Допомога
Безпека

Ведуча, журналістка, авторка понад трьох тисяч матеріалів на різні теми, у тому числі низки резонансних журналістських розслідувань, які призвели до змін в місцевому самоврядуванні. Пише також про туризм, науку та здоров’я.  У журналістику потрапила випадково, понад 20 років тому. Вела авторські проєкти на телеканалі УТР, працювала кореспонденткою служби новин, понад 12 років на телеканалі ICTV. За час роботи відвідала понад 50 країн. Має відмінні навички сторітелінгу й аналізу даних. Працювала викладачкою на кафедрі міжнародної журналістики НАУ. Навчається в аспірантурі, за спеціальністю «Міжнародна журналістика»: працює над дисертацією про висвітлення роботи польських ЗМІ в умовах російсько-української війни.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Росія вдарила по Чернігову трьома «Іскандерами». У місті зруйнована восьмиповерхова будівля, пошкоджені чотири багатоповерхівки, лікарня, заклад освіти та десятки автівок. Відомо, що серед потерпілих є діти.

Серед 18 загиблих внаслідок російського обстрілу — 25-річна лейтенант поліції. Жінка жила в сусідньому будинку, перебувала вдома на лікарняному. Вона загинула внаслідок осколкового поранення.

«На жаль, кількість загиблих може зрости. І цього не було б, якби Україна отримала достатньо засобів ППО, а рішучість світу в протидії російському терору теж була достатньою», — заявив Президент України Володимир Зеленський.

Щире співчуття родинам усіх загиблих внаслідок російської атаки.

20
хв

Росіяни вдарили по мирним людям у Чернігові трьома крилатими ракетами

Sestry

Я пишу ці рядки у другу річницю потоплення крейсера «Москва», флагмана Чорноморського флоту РФ, українською протикорабельною ракетою «Нептун». І цей день пам’ятатиметься наступним поколінням і символічним жестом на острові Зміїний, і Днем українського зброяра — як новим святом в нашому календарі.

Більш того, я пишу ці рядки в момент, коли західні ЗМІ все наполегливіше та вголос розмірковують про те, коли та як Україна зможе завершити вже раніше розпочату справу зі знищення «Кримського мосту» як головної артерії ворога, що веде до тимчасово окупованого Криму. 

Хоч і є заява від голови СБУ Малюка про те, що росіяни наразі не ризикують використовувати «Кримський міст» для військової логістики, цей об’єкт ворогу і далі важливий тим, що забезпечує транспортний контроль над загарбаним півостровом.

Це, зі свого боку, є одним з факторів, які дозволяють Кремлю й далі продовжувати агресивну війну проти нашої країни

День, коли ця незаконна забудова окупантів буде остаточно знесена, як і день, коли Чорне море стане остаточно очищеним від металобрухту в формі російських кораблів, насправді значно ближчий, чим зараз ми можемо собі уявити. Але для його настання потрібні дещо більші зусилля, зокрема від західних партнерів, аніж просто духопідйомні публікації зі структурованими очікуваннями по тому, скільки ж десятків ракет, яких саме типів та які морські дрони остаточно підірвуть «Кримський міст».

А тепер ще раз про «Москву» на дні

У наших соцмережах популярним є жарт про те, як «країна без флоту топить кораблі країни із флотом». Це цілком відповідає одному із стратегічних завдань, які взяли на себе Сили оборони України, — максимальне знищення Чорноморського флоту як оперативно-стратегічного з’єднання ворога. Але тут варто підкреслити, що Україна насправді є морською державою, котра, хоч поки і не має потужних надводних кораблів, але знає та вміє воювати на морі.

І цей аспект підкреслює, що задача знищити ЧФ РФ є насправді цілком реальною

Яким зараз є «ядро» сил російських окупантів у Чорному морі? Різного роду супутникові знімки підтверджують, що ворог наразі в строю має 2 фрегати, 4 корвети та 4 підводні човни під «Калібри» із орієнтовним залпом на 50-60 ракет сумарно, лише 7 десантних кораблів із 13 наявних на початок повномасштабного вторгнення, два старі радянські фрегати проєкту 1135 та кілька менших кораблів класу «ракетний катер» та «сторожовий фрегат». Крім того, окупанти в Криму використовують до 10 аеродромів, зокрема для дій морської авіації ЧФ РФ, представленої винищувачами  Су-30 та Су-27, патрульними літаками Бе-12 та гелікоптерами Ка-27/29.

Ці показники підкреслюють амбітність завдання для наших захисників, що ще потрібно знищити із російського Чорноморського флоту
Ракетний крейсер «Москва» був знищений у квітні 2022 року. Фото: Shutterstock

А от тут якраз буде доречним пригадати, що саме із корабельного складу та інфраструктури ворожого флоту вже знищили ЗСУ. Тут насправді по кожному із епізодів можна додати «вперше в історії воєн». Ракетний крейсер «Москва» у квітні 2022 року став першим в історії кораблем цього класу, знищеним в реальному бою. «Цезарь Куников», як своєрідний подарунок на 14 лютого 2024 року, став першим великим кораблем, втопленим морськими дронами у відкритому морі. Коли катери-камікадзе СБУ пошкодили російський ракетний корабель на повітряній подушці «Самум», тут наші захисники буквально пішли проти законів фізики, бо кораблі такого типу створювались як невразливі до будь-якого надводного чи підводного озброєння.

Коли 13 вересня 2023 року ЗСУ провели масовану ракетну атаку по інфраструктурі та кораблям ЧФ РФ окупантів у Севастополі, це був перший удар такого масштабу після Другої світової війни

А субмарина «Ростов-на-Дону» та корвет «Аскольд» стали першими ракетоносіями, знищеними у своїх доках далекобійним ракетним озброєнням. Врешті, є епізоди, які з нашої сторони ще офіційно не підтверджені, але ворог сповна відчув їхню дію на собі. Один із друкованих органів Міноборони РФ в грудні 2023 року заявив, що на початку жовтня минулого року тральники окупантів біля Севастополя були вимушені вести «бойове тралення» мін, які невідомо хто поставив. Що у часі збігається з тим, що росіяни різко перевели ракетоносне ядро ЧФ РФ до Новоросійська. А за деякий час потому в одному із західних ЗМІ з’явились натяки на те, що наші морські дрони могли отримати опцію й також постановки мін проти кораблів.

Українські морські безпілотники. Скріншот з CNN

Коли вдарить «Грім»

Якщо ж шукати пряму відповідь на питання «а що треба Україні для остаточного знищення Кримського мосту та Чорноморського флоту?», то на перший погляд тут все виглядає лінійно — нам треба балістичні ракети ATACMS та крилаті ракети AGM-158 від США, крилаті ракети Taurus від Німеччини та F-16 для забезпечення ударів по ворогу. Практика «бавовни» Сил оборони України по окупантам в Криму показує, що найбільш результативними є саме комбіновані удари з використанням різних засобів. 

Для скептиків, зокрема на Заході, через яких у нас гальмується життєво необхідна допомога, можна приберегти такий аргумент — ЗСУ використовують західні далекобійні ракети можливо навіть краще, аніж інші армії в світі. Наприклад, Саудівська Аравія в 2015-2017 роках отримала та вгатила по хуситам в Ємені невідому кількість ракет Storm Shadow. Але, як бачимо, це аж ніяк не вирішило проблему з безпекою для регіону. На відміну від ЗСУ, котрі з регулярною успішністю «скальпують» та «штормлять» сили ворожого флоту.

Втім, у підборі інструментів для остаточного знищення «Кримського мосту» та ЧФ РФ можна піти нелінійно, покластись на власні розробки у форматі «Нептуна» та балістичної ракети «Грім», але на доведення цих ракет до необхідної кондиції попросити допомогу ресурсами у тих же західних партнерів

У країн Заходу є необхідні сотні мільйонів доларів і технологічне обладнання для створення новітніх потужних ракет. А Україна має волю та знання, як остаточно очистити Чорне море від загрози у формі Росії.

20
хв

«Кримський міст» палатиме яскраво не тільки від Taurus, але й також від «Грому» і «Нептуна»

Іван Киричевський

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Між виживанням і капітуляцією: чому вибір нового генсека НАТО — взагалі не про прізвища

Ексклюзив
20
хв

«Вибір цінностей»: українські митці представляють Польщу на бієнале у Венеції

Ексклюзив
20
хв

Як говорити з дітьми про війну?

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress