Оля Гарбовська до війни була професійною медійницею та комунікаторкою. Працювала координаторкою проєкту «Медіа сусідство» (BBC Media Action) у Східній Європі, втілювала проєкти та ініціативи спрямовані на розвиток молоді та громадянського суспільства. Очолювала комунікації в Американському домі.
Зараз вона працює у міжнародній неурядовій організації, а ще паяє дрони-камікадзе для фронту та закуповує евакуаційні човни для порятунку поранених військових. В мирний час то би було зовсім не жіноче хобі. Свої дрони-камікадзе Оля називає пестливо «каканчики», і на то є своя, окрема історія...
Війна внесла багато корективів в наше життя і навіть вивела новий рід професій. Наприклад, відомі художниці починають плести маскувальні сітки на артилерію, фахівці з дизайну інтер’єру закуповують дитячі шампуні, щоб робити «сухі душі» на фронт, або професійна медійниця починає паяти дрони-камікадзе. Ця третя історія якраз про Тебе. Як виникла ідея, що от саме дрони-камікадзе, Олю?
Активним волонтерством я почала займатися ще до початку повномасштабного вторгнення. За кордоном купувала кровоспинне, взуття чи ліки на фронт. Але з початком повномасштабного вторгнення включилася в роботу потужно. Чим я тільки не займалася, і що я тільки не робила. Звернулися до мене волонтери-іноземці, які сказали: «Ми тобі довіряємо, в нас там є величезний склад в Польщі, і ми будемо це возити до тебе, а ти тут сортуй та направляй куди потрібно». Ми возили для фронту тактичний одяг, взуття, пристрої нічного бачення, їжу для військових.
З часом почали надходити запити від військових на дрони. Купувала їх як в Україні, так і закордоном.
Цієї зими я побачила, що буде навчальний курс для інженерів БПЛА, і мені стало цікаво, я записалася. Я практик. Все хочу пробувати сама. Я пройшла кілька модулів програми, і тоді на зв'язок зі мною вийшли хлопці 54 бригади і сказали, що їм потрібні FVP дрони. Багатенько...
На той момент в Україні вже багато цивільних збирали дрони самостійно.
Було лячно. До свого першого дрона я замовляла комплектуючі з Китаю. Ти замовляєш на AliExpres і не знаєш, скільки часу воно буде їхати і чи взагалі приїде. Частину рам замовила в Україні, а коли все отримала — почала паяти дрон.
Свій перший дрон я паяла 5 годин, бо мені треба було пригадати, що таке спайка. Я згадала, як в дитинстві ремонтувала ялинкові ліхтарики: щось припаювала, коли щось відпадало
І ось такий досвід мінімальний був. Коли я сіла паяти перший дрон, батько дав мені стару плату, і на старій платі я згадувала, як це робиться. Кожну спайку тато перевіряв через збільшуючі окуляри, щоб було якісно.
Скільки коштів потрібно витратити, щоб самостійно зробити один дрон?
Вартість дронів дуже відрізняється. Все залежить, які є знижки на комплектуючі в інтернет-маркетах. Дрон з комплектуючих з Китаю без акумулятора обійшовся нам у 8 тисяч гривень. Якщо ж закуповуєш ті ж комплектуючі в Україні, то виходить дорожче — 18, 20 тисяч гривень (з акумулятором). Залежить від коливання долара.
А ти рахуєш свої дрони – камікадзе? Скільки ти їх вже зробила?
Так. Я рахую свої пташки. Загалом зробила двадцять шість дронів. Двадцять дронів вже відправила на фронт, але напевно, їх і не існує вже, бо виконали свою місію. Ще комплектуючі на десять дронів от-от надійдуть. Зараз маю активний збір, щоб ще на п’ятнадцять штук дронів назбирати. Роблю таку збірку до свого дня народження.
Чому «каканчики»? Свої дрони-камікадзе Ти називаєш таким словом?
Це цікава історія. Коли я жила на Львівщині, а живу я у двох містах, то взимку до мене прилітало багато синичок. І я їх підгодовувала. Мої знайомі побачили це і подарували мені годівничку та корм для папуг какаду. Ми сміялися з цього, що якщо українські синички будуть їсти корм для какаду, то стануть такими собі «каканчиками». І ось, коли ми почали робити ці дрони, я їх назвала «каканчиками». Бойові, сміливі і сильні пташки, які роблять ворогу каку.
Військові експерти кажуть, що сучасна війна — це великою мірою війна дронів. Ти погоджуєшся з цією думкою?
Я не експерт. Я можу лише оцінювати інформацію з того досвіду, що в мене є. Це насправді не лише війна дронів — це війна технологій. Бо там, де є дрони, там потрібні і РЕБи, і антидронові рюкзаки чи інше устаткування. Ось нещодавно хлопці на фронті просили у мене антидронові рюкзаки.
Насправді, це війна технологій. Потрібно мати чим воювати і чим оберігатися.
Якби кожен українець зробив би один дрон – то ми б мали багато мільйонів дронів, — перефразую відому фразу. Реально будь-хто може зробити дрон?
Якщо би кожен українець спаяв один дрон, і ми б мали мільйони дронів, то чому б і ні! В Україні має потужно працювати виробництво дронів. Але це виробництво, задля безпеки, має бути розпорошене по усій Україні.
А якщо б такими цехами з виробництва дронів стали квартири та домівки українців по усій країні — це було б дуже ефективно
В Україні є чудова ініціатива SocialDroneUA, де люди з досвідом допоможуть розібратися з усім: підкажуть, як якісно зробити дрон, де купити комплектуючі, і цей дрон потім можна вислати їм на тестування.
Дві сестри. Одна залишається в Україні та займається волонтерством на Львівщині та Київщині, інша живе у Кракові. Це історія вашого сестринства, яка дуже перегукується з філософією нашого журналу. Як це — обмінюватися досвідом життя в Україні та Польщі з рідною сестрою? Ділитися волонтерством? Наприклад, у Києві немає світла, а в Кракові є. У нас повітряні тривоги, а в Польщі спокій. Чи не було ідеї виїхати з України?
Ще до повномасштабного вторгнення в мене була можливість поїхати і жити за кордоном. Під час повномасштабного вторгнення я мала дуже багато пропозицій від людей з різних країн. Але я не хотіла і не хочу їхати з України. Я хочу жити в Україні, така моя позиція. Моя сестра Ірина, звичайно, кликала їхати до неї в Краків, але ми, як дві сестри, більш ефективні, коли по обидві сторони кордону.
В нас сильна синергія. В Польщі сестра може купити мені ті необхідні речі для фронту, яких не купиш в Україні. Моя сестра — це ще одна моя рука, яка має доступ до ресурсів, які мені потрібні, щоб одягнути хлопців та дівчат на фронті
В перші місяці повномасштабного вторгнення сестра знайшла в Польщі багато потрібної тканини, якої в Україні не було, щоб шити плитоноски. Ми передали цей матеріал одній з українських ініціатив, яка цим займалася. Зараз сестра активно мені допомагає збирати кошти на дрони. У Кракові пече львівські сирники і розігрує за донати, щоб ми могли купити більше комплектуючих для дронів.
Чи дзвонять тобі військові, які саме твоїм дроном вразили ворога? Які відчуття в цей момент відчуваєш?
Я також сама їм дзвоню і запитую, чи працюють мої дрони. Хлопці самі їх прошивають: тобто я їм відсилаю готовий прилад, який вони програмують і вже тоді використовують. Потім військові мені присилають відеозйомку того, як працюють наші дрони на полі бою.
Ви мене питаєте, що я відчуваю в той момент, коли мій дрон знищив окупантів?
Вперше, коли я побачила відео там, де летить мій дрон, а потім все вибухає, — мала дуже двоякі відчуття. З одного боку ти кажеш: «Вау, клас!», а з другого боку ти розумієш, що твоїм дроном забрали чиєсь життя. Навіть якщо це життя ворога, це все одно — чиєсь життя.
У мене до вбивства своє ставлення. Я не розумію, для чого люди це роблять. Але я також розумію, що якщо є війна, то ти мусиш захищатися. Захищаєш свій дім, свою родину, саму себе від того, хто хоче тебе вбити. Тому головна місія моїх дронів — це захист. Захистити життя наших військових на фронті і захистити мою країну. Для мене найважливіше — зберегти максимально життя українців. Бо я розумію, або ми знищимо ворогів, або вони нас.
«Ми продовжуємо втрачати і паралельно продовжуємо ігнорувати речі, які потрібно змінювати, адвокувати. Ми продовжуємо закривати очі, мовчимо, не чуємо. Ми продовжуємо чекати, що хтось щось там зробить, дасть, пофіксить і все налагодиться. Ми продовжуємо втрачати. Втрачаємо близьких і втрачаємо себе», — це твій болючий відгук на смерть Ірини Цибух, прекрасної українки, парамедикині Госпітальєрів, яка загинула під час бойового завдання на Харківському напрямку. Ми справді можемо робити більше, щоб такі як Іра не гинули? Ми робимо недостатньо?
Так, ми можемо робити більше. Можемо, якщо в себе повіримо. Я б ніколи не подумала, що буду займатися дронами. Хоча зараз я вже більше збираю кошти, налагоджую зв'язок з військовими, перевіряю процеси, поки мої помічники паяють ці дрони. В мене є спроможність складати більше дронів, але в мене немає фінансового ресурсу. Зараз стало важко збирати кошти. Кожна людина має свої причини, чому вона не може чи не хоче донатити.
Можливо, ти живеш спокійно, і твоя ситуація подібна до тої, що була до війни, а може ти вже звик до війни і живеш більш-менш у безпеці, але треба розуміти, що в будь-який момент ситуація може змінитися
Тому ми маємо робити більше і вірити у себе, свої сили і спроможність.
Що ти порадиш українцям, європейцям, які втомилися від війни і від волонтерства?
По-перше, я теж втомилася від війни. Я буду відверта. Але якісь такі перемоги чи досягнення, які мені вдається зробити, вони мене підживлюють. Мені важко себе змусити відпочивати, але я розумію, що з часом батарейка сідає, і йде вигорання. Я знаю, що мені треба розвантажувати мій мозок, бо від втоми сповільнюється його продуктивність. Потрібно відпочивати. Тому я граю в баскетбол, намагаюся гуляти, займаюся спортом, зустрічаюся з друзями і воно мене підживлює, і я можу працювати далі. Коли хлопці вислали мені перше відео роботи мого дрона, то моя батарейка зарядилася на 100 відсотків. Усвідомлення, що ти робиш свій внесок у нашу спільну перемогу — мотивує найкраще!
Українська журналістка, редакторка, телеведуча, авторка аналітичних програм. Сформувалася як медійниця в Україні. З 2021 року після одруження живе у Польщі в Підкарпатському воєводстві. Мешкала та працювала у Львові в газеті «Поступ», на телеканалах Львівського державного мовника, НТА, 5 канал та Еспресо. Була авторкою аналітичних матеріалів та програм журналістських розслідувань. Телеведуча аналітичної програми Інформаційний вечір-Львів на 5 каналі. З відзнакою закінчила магістратуру журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка, навчалася у Римі в Італії, у мовній школі Інституту Данте. Після переїзду до Польщі продовжує займатися журналістикою. Життєве кредо: Будь корисною для України там, де знаходишся. Роби добре те, що вмієш! Люби життя та людей.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
