Ексклюзив
20
хв

Майже половина українських біженок у Польщі планує залишитися. Результати опитування

Дедалі більше українок схиляються до думки будувати своє майбутнє на території Євросоюзу. Більшість переселенок у Польщі вже знайшла роботу (63%), майже чверть (23%) працює віддалено в Україні, а ще частина (8%) — в іншій країні. На жаль, лише третина серед працюючих у Польщі респонденток має роботу згідно зі своїми кваліфікаціями. Більше результатів дослідження (про дітей, мову, психічний стан і адаптацію) — далі у тексті

Ольга Пакош

У Польщі перебуває приблизно 950-960 тисяч українських біженців. Фото: Wojtek RADWANSKI / AFP /East News

No items found.

Українок, які приїхали до Польщі після початку повномасштабного вторгнення, можна поділити на дві основні категорії. Перша розглядає Польщу як тимчасове місце перебування, «залу очікувань», і після закінчення війни планує повернутись в Україну. Представники другої категорії обрали Польщу новим місцем проживання, вчать мову, інтегруються в польське суспільство і будують тут плани на майбутнє.

Про це свідчать дані соціологічного дослідження «Воєнні біженці з України — життя в Польщі та плани на майбутнє», проведенного у жовтні-листопаді 2023 року за підтримки порталу Sestry.eu та Міждисциплінарною лабораторією вивчення війни в Україні при Краківському Педагогічному Університеті. За результатами опитування 466 жінок, 42% біженок мають намір повернутися в Україну, а 47% планують залишитися в Польщі.

Повертатися чи залишатися?

Серед причин, які перешкоджають поверненню в Україну — очікувано — відсутність можливості безпечного проживання (80%) та добре оплачуваної роботи в Україні (32%). Кожна п'ята респондентка вказала, що має в Польщі кращі умови життя, ніж у неї були в Україні, а також роботу.

Автори дослідження поцікавились в українських жінок, що дозволило б їм повернутися на батьківщину. Найпоширенішою причиною виявилась безпека: закінчення війни (67%) та припинення бойових дій і авіабомбардувань (43%). Також респондентки назвали наявність добре оплачуваної роботи в Україні (38%) та вищий рівень життя (28%). Кожна третя серед важливих причин для повернення вказала також ліквідацію корупції, а ще — любов до України, бажання жити і розвиватися в Україні.

Більшість українок офіційно працює

Попри невизначене майбутнє, українки в Польщі намагаються знайти роботу, щоб утримувати себе і дітей. Так, половина опитаних жінок працює (52%), а 16% не працюють через догляд за дитиною або кількома дітьми. Більшість жінок вже знайшла роботу в Польщі (63%), майже чверть (23%) працює віддалено в Україні, а ще частина (8%) — в іншій країні. Серед непрацевлаштованих жінок кожна четверта активно шукає роботу, а 36% задекларували намір знайти роботу найближчим часом. На жаль, лише третина серед працюючих респонденток має роботу згідно зі своїми кваліфікаціями.

Чимало українок продовжують шукати в Польщі роботу. Фото: Pawel Małecki / Agencja Wyborcza.pl

Мовний бар’єр залишається актуальною проблемою

Головною проблемою в пошуках роботи українки називають мовний бар’єр (77%). При цьому 45% опитаних декларують, що говорять польською, а кожна п’ята розуміє польську, але не розмовляє нею. Українки активно вчили (81%) або досі вчать (57%) польську мову. До речі, майже половина жінок (45%) вивчала польську на курсах, організованих різними фондами та організаціями, тоді як 27% роблять це самостійно. Можна стверджувати, що попри наявність мовних проблем, українки наполегливо їх вирішують, ба більше — знаходять для себе можливості не платити за вивчення мови.

Майже третина дітей відвідує школи у двох країнах, а 18% ніде не навчаються

Ще один важливий аспект життя наших співгромадянок в Польщі — діти. У процесі дослідження виявилось, що 66% опитаних українок одружені, але 53% приїхали до Польщі самостійно з дітьми. З цих жінок 38% мають одну дитину, 29% — двох дітей.

Більшість дітей (58%) українських жінок, котрі опинились в Польщі, шкільного віку — від 10 до 18 років. Майже половина з них (47%) відвідують польську школу, 8% — українську онлайн-школу, 27% — польську та українську школи, 18% — ніде не навчаються.

Ці цифри вказують як на тривожні, так і на оптимістичні тенденції у вихованні українськими жінками своїх дітей в Польщі. Тривожні, бо 18% дітей залишаються без будь-якої освіти. Причини цього явища наступні. По-перше, нерідко українські діти стикаються з неприйнятям або навіть ненавистю та насиллям у свою адресу від польських однолітків. І це позбавляє їх бажання відвідувати навчальні заклади. По-друге, завантаженість матерів на роботі (часто це важка фізична робота, нерідко — за змінами) не завжди дозволяє контролювати процес навчання чи навіть відвідування школи. По-третє, невизначеність щодо майбутнього і очікування можливості повернутись в Україну дає підстави українкам думати, що польська освіта їхнім дітям не потрібна і можна просто перечекати.

82% українських дітей вчаться або в польській, або в українській школі, або одночасно і тут, і там. Фото: Facebook Warszawska Ukraińska szkoła

До слова, серед дітей третина зазнала погіршення самопочуття і поведінки після прибуття до Польщі. Водночас приблизно така ж частка дітей, за словами їхніх матерів, навпаки покращила свою поведінку після переїзду.

Оптимістичні тенденції — це те, що 27% дітей навчаються в обох освітніх системах — польській та українській. І діти, і матері докладають вдвічі більше зусиль, аби в майбутньому мати вибір — закінчити польську й українську школи ті мати можливість обирати вуз і роботу в одній з країн. Кожна третя українська дитина вже другий рік поспіль вчиться одночасно у двох школах. Таким потенціалом, старанністю та дисципліною можна тільки захоплюватись.

Сильніше за все на психіку тиснуть неясність майбутнього та розлука з рідними

Війна, зміна країни, адаптація, пошук роботи, вивчення мови, опіка над дітьми, інтеграція в нове суспільство тягнуть за собою психологічні труднощі й проблеми, зізнаються українки. Найбільш обтяжливими проблемами наші жінки називають відсутність чітких планів на майбутнє (60%), розлуку з родичами, які залишилися в Україні (60%), страх за життя сім’ї в Україні (41%), відсутність достатніх фінансових ресурсів для проживання (40%) та незнання польської мови (35%).

Коли ж мова заходить про психічне здоров’я, то дані дослідження вказують на наявність в опитуваних депресивних розладів та високого рівню стресу. Як зауважив автор дослідження, професор Пьотр Длугош, «серед респондентів 44% можуть мати тривожний розлад за шкалою GAD-7. Депресивні симптоми, діагностовані за шкалою PHQ-9, були виявлені у 45% (помірна та помірно важка депресія). Високий рівень стресу за шкалою PSS-10 спостерігається у 58% українських біженок».

Третина опитаних українок зверталася за психологічною допомогою. Майже половина жінок (45%) використовує тактику перемикання зі своїх проблем на заняття чимось цікавим чи корисним. Кожна третя респондентка «втішає себе» тим, що може бути ще гірше, кожна четверта — молиться, а кожна п’ята приймає заспокійливі засоби. Можна стверджувати, що наші жінки мають сильну адаптивну здатність, шукають варіанти знайти своє місце у житті, але це коштує їм чимало сил і здоров’я.

Найбільш виснажливими проблемами психічного здоров’я респондентки назвали неможливість планувати майбутнє (75%), невпевненість через незнання, коли закінчиться війна, відсутність контакту з родиною (51%) та відсутність роботи, що відповідає їхній кваліфікації (49%).

Українки тепло ставляться до поляків

Інтеграція біженок з України в польське суспільство відбувається дедалі інтенсивніше в різних сферах життя. Стосунки з поляками майже половина опитаних описує як теплі або дуже теплі, тоді як 43% констатують, що полякам до них байдуже. Зі свого боку респондентки оцінюють власне ставлення до місцевого населення як нейтральне (32%) і тепле + дуже тепле (64%).

Щоправда 42% опитаних жінок вважають, що ставлення поляків до них погіршилося, третина не помітила жодних змін, ще третині було важко сформулювати думку з цього приводу. Тут слід зазначити певні культурні особливості, осільки поляки досить стримані і ввічливі у спілкуванні з іноземцями, не поспішають нав'язувати ані свою допомогу, ані свої знання. Ймовірно, саме ця стриманість і була сприйнята частиною респонденток як байдужість.

Деталі дослідження:

Для аналізу було відібрано 466 опитувань українських біженок. Середній вік — 44 роки. Майже половина респонденток — у віці 35-44 роки (46%).

¾ жінок до війни мешкали у великих містах (понад 500 000), і лише 6% — у сільській місцевості. Більшість переселенок приїхала з Київської, Харківської, Дніпропетровської областей.  Більшість опитаних має вищу освіту (83%). Жінки-біженки походять із сімей, які до початку війни були фінансово забезпеченими (65%). Вони здебільшого перебувають у Польщі рік і більше (73%). Дослідження проводилося за допомогою методології CAWI — онлайн-опитування. Вибірка для дослідження була випадковою. Дослідження проводилося наприкінці жовтня — на початку листопада 2023 року.

No items found.
Біженки
Українки в Польщі

Журналістка, редакторка. З 2015 року живе в Польщі. Працювала в різних українських виданнях: «Поступ», «Лівий берег», «Профіль», «Реаліст.онлайн». Авторка публікацій на тему українсько-польської співпраці: економічні, прикордонні аспекти, культурна спадщина та вшанування пам’яті. Співорганізаторка журналістських ініціатив українсько-польської дружби. Працювала як тренерка програми ЄС «Права жінок і дітей в Україні: комунікаційний компонент». Серед зацікавлень: розвиток особистості, нейролінгвістичне програмування тощо.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

<frame>Цим текстом Ольги Гембік ми розпочинаємо цикл матеріалів «Портрети сестринства». У ньому ми хочемо розповісти про дружбу українських та польських жінок, підтримку простих людей, але не тільки — також і про ті непорозуміння, які зрештою призвели до нових знань двох народів одне про одного. Розповідайте нам свої історії — історії зустрічі з польськими чи українськими жінками, які змінили ваше життя, вразили вас, чогось навчили, здивували чи змусили задуматися. Пишіть нам на адресу: redakcja@sestry.eu <frame>

Нещодавно на одному заході у Варшаві говорили про біженців з України: озвучували статистичні дані, шукали шляхи інтеграції українців до польського суспільства. Мене ж зацікавило інше — оформлення презентації щойно проведеного дослідження. На слайдах — діти, запнуті у пухові хустки, зав’язані вузлом на спині, чоловіки у ватних штанях і шапках-вушанках. Типова тобі радянська повоєнщина. 

Я всміхалася, надсилала фотографії знайомим — дивувалися разом. Ну добре, припустімо, штучний інтелект згенерував картинки, надихнувшись старими чорно-білими стрічками. Але чому нічого не муляє організаторам? 

«Часом хочеться вийти на Площу Республіки і волати до неба: “Агов, ми такі ж, як і ви! Просто в нашій країні війна”. Але пусте — не зрозуміють». Вікторія — біженка від війни з України. У 2022-му опинилася у Римі в Італії. Мала квартиру під Києвом, власний, хоч і невеликий, туристичний бізнес у центрі столиці. В одну мить усе змінилося — тепер її будинок відновлюють, а сама вона стоїть у черзі за банкою тунця і пачкою пасти в центрі допомоги біженцям.

Синьйора із тонованим у фіолетове волоссям зиркає на її складний манікюр, змірює вбрання з ніг до голови і нарешті видає: «Не така ти уже й бідна біженка!». Вікторія дякує, зважує, чи достатньо вона вдячна, іще раз дякує, розвертається і більше не приходить

Цей діалог стався ще до того, як ми усім тут у Європі трохи набридли. Знайома польська пара помічників біженцям з України якось сказала, що тримати волонтерський стрій здатні далеко не всі. 

Так, у часи потрясінь більшість людей із найкращих міркувань і за покликом серця поділяться з нужденними останнім. Але тих, у кого достатньо розвинута емпатія — одна із складових емоційного інтелекту за Деніелем Гоулманом — на жаль, не так уже й багато. Емпат — не обов’язково завзятий допомагатор, бо ж емпатія — не дорівнює дії. Утім, він безпомилково розуміється на емоційному стані іншої людини, легко уявляючи себе на її місці, здатен співпереживати їй, пропускаючи ситуацію крізь себе.

Часом думаю, що саме емпатів, які творять добрі справи, церква канонізує як святих. Звісно, їх значно менше, аніж тих, хто береться допомагати

Діти, запнуті у пухові хустки, зав’язані вузлом на спині, чоловіки у ватних штанях і шапках-вушанках — таким «хрестоматійним» біженцям співчувати легше. Інша справа — якщо в української біженки у руці сумка Birkin Hermès. Той факт, що це єдине, що вона встигла схопити перед останньою «повітряною тривогою» удома, лишається за лаштунками. 

Італієць, керівник імпровізованого театру в Римі, де серед акторського складу є й біженки з України, зрозумів це інтуїтивно. Дівчата завчили свої ролі майже без акценту, а ось із одягом вийшла накладка. «Якийсь він аж надто «європейський», — подумав керівник. Тож особисто відвідав найближчий секонд, закупив за кілька євро щось більш схоже до дрантя — бувалі у бувальцях спідниці й блузи. Щось навіть довелося надірвати — все заради мистецтва. 

У день прем’єри у партері сиділи радники мера, представники уряду міста, члени адміністративної ради з дружинами. Усі розчулилися, плескали в долоні, кричали «бравіссімо».

А «в шапку» накидали стільки пожертв, що керівник театру загорівся на ще одну прем’єру. Підказати йому, щоб придбав шапки-вушанки, чи не варто?

«Ми теж взяли собі біженку!», — десь так син чудової австрійської пари сповіщав друзів про мою знайому із Facebook. У багатьох зі школи уже знайшли прихисток українці, а в них — іще ні. Утім, біженка дратувала з першого ж дня — ходила з кімнати до ванної і назад, рипіла сходами, щось готувала, гупала дверима. Коротше, жила своє буденне біженське життя. Хоч переважно відсиджувалася у парку, аби не заважати. А за тиждень, повернувшись із прогулянки, виявила, що її речі акуратно виставлені на сходи. Вона пішла, стенувши плечима. «Кожен може переоцінити свої сили. Я маю бути вдячна», — із розумінням пише у Facebook моя мудра знайома.  

Катерина теж зачерпнула премудрощів. Історію про свою евакуацію з Гостомеля, про те, як будинок загорівся від ворожих обстрілів, змушена була розповідати в італійській родині, яка її прихистила, разів із десять.

Стара синьйора заварювала каву, кликала своїх подружок на тістечка і вони займали місця у глядацькій залі, розміщуючись із ногами на канапі. Катерина стинала плечима і знову оповідала. Гості ахали і охали

А потім був іще додатковий бліц від них. «Так, ми їмо пасту», «Ні, українська жінка не зобов’язана народжувати п’ятьох дітей», «Ні, борщ готувати не вмію», «Так, за кордоном бувала чимало разів», «Ні, не всі мріємо жити в Італії», — люб’язно й терпляче чеканила.

«Я зрозуміла, що шокує цих жінок найбільше — не обстріли і бомби, а наша схожість. Усвідомити, що ми такі ж — наче визнати, що вони теж можуть бути на нашому місці, в небезпеці, й що війна десь зовсім поруч. А це вже трохи інше, аніж просто займати місця у глядацькій залі», — філософськи каже Катерина і поправляє уявну шапку-вушанку на голові.

Пішов ось уже третій рік, як ми з Європою пильно дивимося у вічі один одному. Знімаймо вушанку, давайте знайомитись.

Чекаємо на ваші історії. Пишіть нам на адресу: redakcja@sestry.eu

20
хв

«Ми теж взяли собі біженку». Трохи про невиправдані очікування — європейські й наші

Ольга Гембік

Незважаючи на те, що варшавський Щенслівицький парк чималий, знайти локацію з українським святом було неважко. Адже туди прямували найкрасивіші люди в ошатних вишитих сорочках і сукнях.

Директорка Української школи у Варшаві Оксана Колесник вишила свою сорочку сама. Вона каже, що ідея такого свята виникла з моменту заснування школи і відбувається вже втретє.

Очільниця Українського дому Мирослава Керик і директорка Української школи у Варшаві Оксана Колесник у власноруч вишитій сорочці

«Свято спрямовано на збереження нашої культури за кордоном. Бо коли дитина йде до школи в іншій країні, вона інтегрується в це суспільство, переймає його цінності, а своє рідне залишається деінде. Саме тому дуже важливо берегти і шанувати традиції, передавати їх дітям. Програма, сценарій свята, почастунок і благодійний ярмарок — все це зроблено дітьми, вчителями та батьками. Ми готувалися ще з зими», — розповіла Sestry Оксана Колесник.

«Для всіх українців — це особливе свято, особливо зараз, коли наша країна перебуває в стані війни. Вишиванка — це наша історія, традиції, які ми зараз показуємо Європі. Демонструючи, що ми — вільні люди, які прагнуть свободи, демократії і готові боротися за це», — вважає голова правління «Український дім» Мирослава Керик.

Святковий концерт, майстер-класи, смачні частування та крафтова біжутерія — гроші, що вдалося зібрати на благодійній акції, передадуть на потреби ЗСУ.

Школярки Саша і Ангеліна на благодійний ярмарок принесли шоколадні пряники, гроші за які віддадуть на дрони. Дівчини продали понад десяток пряників за перші 30 хвилин. Кажуть, що відвідувачі охоче беруть солодощі і залишають навіть більші суми. Серед покупців були як українці, так і поляки.

Школярки Саша й Ангеліна продавали пряники, щоб зібрати на дрони

Фестиваль тривав близько двох годин і залишив дуже тепле враження.

«Я хочу згадати найстрашніші часи для вишиванки, які були не так давно, в часи президентства Януковича. Тоді за наше національне вбрання могла забрати поліція, але саме тоді я відчула силу цього символу для нас усіх. Навіть коли береш до рук прапор, це не обов'язково ідентифікує тебе як українця, адже прапор на знак підтримки може нести будь-хто. А візерунки на вишиванці пов’язані між собою, як ми, українці, пов'язані, де б не були», — каже киянка Галина Тімкіна.

Галина Тімкіна з донькою

Як зізнаються вчителі, важливим фактом є те, що завдяки таким заходам українські діти почуваються потрібними за кордоном.

«Гуртки, поїздки — це просто враження та приємні емоції. Ви б бачили, якими щасливими були наші діти, коли їм запропонували взяти участь у цьому фестивалі. Вони дуже хочуть бути потрібними, хочуть допомагати Україні», — вважає вчителька української мови та літератури школи «Материнка» Наталія Маланська.

Свято завершилося великим груповим фото, де всі бажаючі довго не могли потрапити до об'єктиву. Сотні дитячих голосів прокричали на весь парк «Я люблю Україну». Люди, що проходили повз, дивилися на дітей і посміхалися. Самі діти теж сяяли посмішками.

Фотографії Юлії Ладнової

20
хв

День вишиванки об'єднав українців у 100 країнах світу. Репортаж з Варшави

Юлія Ладнова

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Українки — активні учасниці ринку праці Польщі

Ексклюзив
20
хв

Як культура допомагає біженкам переживати травми війни

Ексклюзив
20
хв

Вероніка Марчук: У мене була мрія стати мамою. Я дуже довго до цього йшла

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress