Українок, які приїхали до Польщі після початку повномасштабного вторгнення, можна поділити на дві основні категорії. Перша розглядає Польщу як тимчасове місце перебування, «залу очікувань», і після закінчення війни планує повернутись в Україну. Представники другої категорії обрали Польщу новим місцем проживання, вчать мову, інтегруються в польське суспільство і будують тут плани на майбутнє.
Про це свідчать дані соціологічного дослідження «Воєнні біженці з України — життя в Польщі та плани на майбутнє», проведенного у жовтні-листопаді 2023 року за підтримки порталу Sestry.eu та Міждисциплінарною лабораторією вивчення війни в Україні при Краківському Педагогічному Університеті. За результатами опитування 466 жінок, 42% біженок мають намір повернутися в Україну, а 47% планують залишитися в Польщі.
Повертатися чи залишатися?
Серед причин, які перешкоджають поверненню в Україну — очікувано — відсутність можливості безпечного проживання (80%) та добре оплачуваної роботи в Україні (32%). Кожна п'ята респондентка вказала, що має в Польщі кращі умови життя, ніж у неї були в Україні, а також роботу.
Автори дослідження поцікавились в українських жінок, що дозволило б їм повернутися на батьківщину. Найпоширенішою причиною виявилась безпека: закінчення війни (67%) та припинення бойових дій і авіабомбардувань (43%). Також респондентки назвали наявність добре оплачуваної роботи в Україні (38%) та вищий рівень життя (28%). Кожна третя серед важливих причин для повернення вказала також ліквідацію корупції, а ще — любов до України, бажання жити і розвиватися в Україні.
Більшість українок офіційно працює
Попри невизначене майбутнє, українки в Польщі намагаються знайти роботу, щоб утримувати себе і дітей. Так, половина опитаних жінок працює (52%), а 16% не працюють через догляд за дитиною або кількома дітьми. Більшість жінок вже знайшла роботу в Польщі (63%), майже чверть (23%) працює віддалено в Україні, а ще частина (8%) — в іншій країні. Серед непрацевлаштованих жінок кожна четверта активно шукає роботу, а 36% задекларували намір знайти роботу найближчим часом. На жаль, лише третина серед працюючих респонденток має роботу згідно зі своїми кваліфікаціями.
Мовний бар’єр залишається актуальною проблемою
Головною проблемою в пошуках роботи українки називають мовний бар’єр (77%). При цьому 45% опитаних декларують, що говорять польською, а кожна п’ята розуміє польську, але не розмовляє нею. Українки активно вчили (81%) або досі вчать (57%) польську мову. До речі, майже половина жінок (45%) вивчала польську на курсах, організованих різними фондами та організаціями, тоді як 27% роблять це самостійно. Можна стверджувати, що попри наявність мовних проблем, українки наполегливо їх вирішують, ба більше — знаходять для себе можливості не платити за вивчення мови.
Майже третина дітей відвідує школи у двох країнах, а 18% ніде не навчаються
Ще один важливий аспект життя наших співгромадянок в Польщі — діти. У процесі дослідження виявилось, що 66% опитаних українок одружені, але 53% приїхали до Польщі самостійно з дітьми. З цих жінок 38% мають одну дитину, 29% — двох дітей.
Більшість дітей (58%) українських жінок, котрі опинились в Польщі, шкільного віку — від 10 до 18 років. Майже половина з них (47%) відвідують польську школу, 8% — українську онлайн-школу, 27% — польську та українську школи, 18% — ніде не навчаються.
Ці цифри вказують як на тривожні, так і на оптимістичні тенденції у вихованні українськими жінками своїх дітей в Польщі. Тривожні, бо 18% дітей залишаються без будь-якої освіти. Причини цього явища наступні. По-перше, нерідко українські діти стикаються з неприйнятям або навіть ненавистю та насиллям у свою адресу від польських однолітків. І це позбавляє їх бажання відвідувати навчальні заклади. По-друге, завантаженість матерів на роботі (часто це важка фізична робота, нерідко — за змінами) не завжди дозволяє контролювати процес навчання чи навіть відвідування школи. По-третє, невизначеність щодо майбутнього і очікування можливості повернутись в Україну дає підстави українкам думати, що польська освіта їхнім дітям не потрібна і можна просто перечекати.
До слова, серед дітей третина зазнала погіршення самопочуття і поведінки після прибуття до Польщі. Водночас приблизно така ж частка дітей, за словами їхніх матерів, навпаки покращила свою поведінку після переїзду.
Оптимістичні тенденції — це те, що 27% дітей навчаються в обох освітніх системах — польській та українській. І діти, і матері докладають вдвічі більше зусиль, аби в майбутньому мати вибір — закінчити польську й українську школи ті мати можливість обирати вуз і роботу в одній з країн. Кожна третя українська дитина вже другий рік поспіль вчиться одночасно у двох школах. Таким потенціалом, старанністю та дисципліною можна тільки захоплюватись.
Сильніше за все на психіку тиснуть неясність майбутнього та розлука з рідними
Війна, зміна країни, адаптація, пошук роботи, вивчення мови, опіка над дітьми, інтеграція в нове суспільство тягнуть за собою психологічні труднощі й проблеми, зізнаються українки. Найбільш обтяжливими проблемами наші жінки називають відсутність чітких планів на майбутнє (60%), розлуку з родичами, які залишилися в Україні (60%), страх за життя сім’ї в Україні (41%), відсутність достатніх фінансових ресурсів для проживання (40%) та незнання польської мови (35%).
Коли ж мова заходить про психічне здоров’я, то дані дослідження вказують на наявність в опитуваних депресивних розладів та високого рівню стресу. Як зауважив автор дослідження, професор Пьотр Длугош, «серед респондентів 44% можуть мати тривожний розлад за шкалою GAD-7. Депресивні симптоми, діагностовані за шкалою PHQ-9, були виявлені у 45% (помірна та помірно важка депресія). Високий рівень стресу за шкалою PSS-10 спостерігається у 58% українських біженок».
Третина опитаних українок зверталася за психологічною допомогою. Майже половина жінок (45%) використовує тактику перемикання зі своїх проблем на заняття чимось цікавим чи корисним. Кожна третя респондентка «втішає себе» тим, що може бути ще гірше, кожна четверта — молиться, а кожна п’ята приймає заспокійливі засоби. Можна стверджувати, що наші жінки мають сильну адаптивну здатність, шукають варіанти знайти своє місце у житті, але це коштує їм чимало сил і здоров’я.
Найбільш виснажливими проблемами психічного здоров’я респондентки назвали неможливість планувати майбутнє (75%), невпевненість через незнання, коли закінчиться війна, відсутність контакту з родиною (51%) та відсутність роботи, що відповідає їхній кваліфікації (49%).
Українки тепло ставляться до поляків
Інтеграція біженок з України в польське суспільство відбувається дедалі інтенсивніше в різних сферах життя. Стосунки з поляками майже половина опитаних описує як теплі або дуже теплі, тоді як 43% констатують, що полякам до них байдуже. Зі свого боку респондентки оцінюють власне ставлення до місцевого населення як нейтральне (32%) і тепле + дуже тепле (64%).
Щоправда 42% опитаних жінок вважають, що ставлення поляків до них погіршилося, третина не помітила жодних змін, ще третині було важко сформулювати думку з цього приводу. Тут слід зазначити певні культурні особливості, осільки поляки досить стримані і ввічливі у спілкуванні з іноземцями, не поспішають нав'язувати ані свою допомогу, ані свої знання. Ймовірно, саме ця стриманість і була сприйнята частиною респонденток як байдужість.
Деталі дослідження:
Для аналізу було відібрано 466 опитувань українських біженок. Середній вік — 44 роки. Майже половина респонденток — у віці 35-44 роки (46%).
¾ жінок до війни мешкали у великих містах (понад 500 000), і лише 6% — у сільській місцевості. Більшість переселенок приїхала з Київської, Харківської, Дніпропетровської областей. Більшість опитаних має вищу освіту (83%). Жінки-біженки походять із сімей, які до початку війни були фінансово забезпеченими (65%). Вони здебільшого перебувають у Польщі рік і більше (73%). Дослідження проводилося за допомогою методології CAWI — онлайн-опитування. Вибірка для дослідження була випадковою. Дослідження проводилося наприкінці жовтня — на початку листопада 2023 року.
Журналістка, редакторка. З 2015 року живе в Польщі. Працювала в різних українських виданнях: «Поступ», «Лівий берег», «Профіль», «Реаліст.онлайн». Авторка публікацій на тему українсько-польської співпраці: економічні, прикордонні аспекти, культурна спадщина та вшанування пам’яті. Співорганізаторка журналістських ініціатив українсько-польської дружби. Працювала як тренерка програми ЄС «Права жінок і дітей в Україні: комунікаційний компонент». Серед зацікавлень: розвиток особистості, нейролінгвістичне програмування тощо.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
.webp)
.webp)
