«Люди, які приїхали з окупації і стикались з росіянами, бояться свідчити»

Марія Гурська: Більше трьох тижнів триває блокада кордону польськими перевізниками. Польські медіа з посиланням на організаторів протесту говорять, що глибинні причини полягають у корупції на кордоні з українського боку, яка, власне, призвела до дискримінації польських водіїв у чергах на пунктах пропуску. Чи це відповідає це дійсності? 

Микола Княжицький: Розмови про те, що причиною блокування кордонів стала корупція з українського боку, не відповідають дійсності. Якщо вона існує, її можна перемогти — для цього в Україні існують антикорупційні органи і прокуратура, так само, як і в Польщі. Польська й українська прокуратури ефективно співпрацюють. Якби були б заяви про те, що на кордоні нібито існує корупція, очевидно, слідчі органи з цим би розібралися. 

‍МГ: Але що тоді мотивує польських перевізників блокувати кордон?  

МК: Передусім це політичне питання. Криза на кордоні ініційована проросійським блоком «Конфедерація» [на останніх парламентських виборах партія набрала 7,16% голосів і стала п’ятою, яка подолала п’ятивідсотковий бар’єр і пройшла до Сейму. — Ред.]. І, на жаль, ця політична сила не звертається до чинної влади, а очікує приходу майбутнього уряду Дональда Туска, який зможе почати свою роботу не раніше середини грудня. Поки він сформується, поки минуть усі свята — на розблокування кордону потрібен буде час. За цей час українці залишаться без необхідного їм скрапленого газу, а Україна, до слова, отримує через Польщу 25% необхідного їй скрапленого газу і входить до п'ятірки країн, які є найбільшими його споживачами. Усе це призводить до підвищення цін на паливо. Очевидно, така ситуація вигідна росіянам, які готують масові обстріли української енергетичної структури. Так звані протестувальники також стежать за тим, які саме військові вантажі надходять до України з Польщі. Деякі з них вони пропускають. А деякі, наприклад, комплектуючі для українських підприємств-виробників зброї, і далі стоять у чергах.

‍МГ: Все більше лунає заяв про блокаду як про операцію спецслужб РФ. Що вказує на те, що до дій перевізників на кордоні причетні росіяни? 

МК: У мене немає жодних сумнівів, що це спецоперація Російської Федерації. Росіяни лише потирають руки. Це абсолютно вигідно російській розвідці. Кремль зацікавлений у тому, щоб блокада відбувалася. 

‍МГ: Хто стоїть за блокадою? 

МК: За блокадою на кордоні стоять якісь невеликі групи людей — на кожному з пунктів пропуску по 5-6 осіб. Загалом у протесті беруть участь не більше шістдесяти перевізників. При бажанні польська поліція могла б навести лад буквально за п'ятнадцять хвилин. Однак українські водії розповідають, що коли вони під'їжджають до кордону, то саме польська поліція їх зупиняє і направляє до протестувальників. Тобто замість того, щоб завадити діям перевізників, правоохоронці сприяють їм. 

‍МГ: До перевізників приєднались аграрії, які обіцяють стояти на кордоні до початку січня. Чому польська влада на чолі з Моравецьким мовчить? 

МК: Аграрії, які приєдналися до перевізників, взагалі не мають жодних підстав протестувати. Після своїх останніх акцій вони отримали дотації і з європейського, і з польського урядів. Українське збіжжя не продається на території Польщі, сільськогосподарська продукція становить не більше 10% — в основному, все це йде транзитом. Тому це все ще раз вказує на політичний підтекст цієї блокади. Чому мовчить нинішній уряд? Бо польська влада на чолі з Моравецьким сподівається перекласти всю відповідальність на майбутній уряд Дональда Туска, який замість того, щоб почати роботу із позитивних речей, буде займатись розблокуванням кордону. 

‍МГ: Хто страждає від цієї блокади найбільше — Україна чи Польща? Хто виграє від дій протестувальників? 

МК: Від того, що відбувається на кордоні, страждають передусім польсько-українські відносини. Польща була найближчим другом України. Зараз завдається дуже сильний удар по цій дружбі. Очевидно, страждають прості люди — водії, які стоять на кордоні, польські експортери, українські отримувачі газу, українська енергетична сфера, малі і середні підприємства, які банкрутують через те, що не можуть отримати товари. 

Україна, звичайно, повинна була б більше робити для того, щоб розблокувати кордон. Я особисто звернувся з листом і до міністра закордонних справ Кулеби, і до міністра інфраструктури Кубракова, де намагаюся уточнити наступне:

— чого саме вимагають польські перевізники?

— чи були проведені переговори?

— чи були задоволені потреби протестувальників?

— чи українські перевізники якимось чином порушують правило Європейського Союзу про лібералізацію автомобільних перевезень (так званий транспортний безвіз) для того, щоб вивозити продукцію з України та завозити до країни?

— чи оскаржувала Польща це рішення Брюсселю?  

За моєю інформацією, нічого такого не відбувається.

МГ: Як ви оцінюєте дії польської влади щодо подолання кризи? 

МК: Цих дій нема, тож їх не можна оцінити. І, з моєї точки зору, для стратегічних відносин між Україною і Польщею — це дуже велика помилка. Незалежно від того, яка саме партія зараз при владі у сусідній країні. Я маю велику надію на польських політиків, на те, що новий уряд зможе розблокувати цю ситуацію. Але я все ж таки очікую більш активної позиції як від українського уряду, так і від нашого президента. 

‍МГ: Серед ваших друзів є багато польських політиків. Що вони кажуть off the record про блокаду кордону? 

МК: Я спілкувався з Павлом Ковалем, депутатом Сейму та головою комітету із закордонних справ, який приїжджав до Києва на роковини Голодомору. Під час свого візиту він мав низку зустрічей — і з президентом Зеленським, і з керівником ОП Єрмаком, і з міністром інфраструктури Кубраковим, і зі спікером Верховної Ради Стефанчуком. Я вірю, що на подібних зустрічах буде розроблено план розблокування кордону. Володимир Зеленський після зустрічі з Ковалем сказав, що треба трошки почекати. Мені здається, що чекати нічого не треба — люди страждають щодня. Українська влада мала б ініціювати швидше розв'язання цієї ситуації.

‍МГ: У 2024-му році у Польщі пройдуть місцеві вибори. Яку роль блокада грає у передвиборчій кампанії тієї самої «Конфедерації»?

МК: Складно про це сьогодні говорити. Я не є польським політиком, але я бачу, що польське суспільство, яке підтримало українців після початку повномасштабного вторгнення, зберегло цю підтримку. Партії, які виступали з антиукраїнськими гаслами, зокрема «Конфедерація», отримали набагато меншу кількість голосів виборців, ніж планували. 

‍МГ: У листопаді Європейська комісія рекомендувала Європейській раді розпочати з Україною переговори про вступ. Яка роль Польщі у цьому процесі? 

МК: Знаю Дональда Туска як політика, який мислить стратегічними категоріями, який обіцяв зробити все для нашої інтеграції до Європейського Союзу, і вірю, що він це зробить. 

‍МГ: Що буде з відключеними опозиційними Еспресо, 5 каналом і Прямим [4 квітня 2022 року представники Концерну радіомовлення, радіозв’язку і телебачення вимкнули мовлення телеканалів Еспресо, Прямий та 5 каналу в цифровій мережі Т2]? 

МК: У звіті Європейської комісії прямо сказано, що з українського ефіру виключені телеканали Еспресо, 5 канал і Прямий. Те, що вони згадуються у цьому документі, говорить про обмеження свободи слова в Україні. Я вірю в те, що коли в нас будуть предметні переговори про членство, Україна зробить все, щоб ці три телеканали, незаконно вимкнені з ефіру, повернулися. 

‍МГ: Верховна Рада України у першому читанні ухвалила законопроєкт, який на території нашої країни забороняє діяльність релігійних організацій, пов'язаних із РФ. В опозиції був свій варіант відповідного документу, автор якого ви. Які кроки потрібні, щоб припинити діяльність російської церкви в Україні? 

МК: Російська церква — це церква, очолювана патріархом Гундяєвим, проти якого запроваджені санкції в Україні і в багатьох європейських країнах, а також пов'язані із ним структури. Ми вимагаємо заборони їхньої діяльності, бо вони шкодять національній безпеці. Єврокомісія не може виступати проти цього закону, оскільки це повністю відповідає Конвенції про захист прав людини і практиці Європейського суду з прав людини. На жаль, український парламент затягує з ухваленням цього закону у цілому.  Україна, як і будь-яка європейська країна, має дбати про захист своєї національної безпеки, жодним чином не обмежуючи релігійні права віруючих. Урядовий закон пропонує дуже складний механізм, де кожна з громад (а їх більше десяти тисяч) має пройти перевірку. Її робить якась експертна рада, яка ніде законодавчо не закріплена. У випадку, якщо вона побачить зв'язок з російською церквою, готує приписи, які можуть бути оскаржені в суді. Процес заборони російської церкви може зайняти дуже багато років. Це дозволить їй  кричати про утиски прав вірних в Україні. Ми пам'ятаємо, як Комуністична партія, заборонена в 2014-му році, судилася аж до 2022-го року. Лише після того, як її лідер Симоненко втік до Росії, ця партія в судовий спосіб була заборонена. І це була одна організація, а тут ми будемо мати десять тисяч організацій. Тому я роблю все, щоб найефективніші норми з мого законопроєкту були перенесені в урядовий закон до другого читання. І мені приємно, що їх уже підтримали як представники влади, так і опозиції. Вірю, що документ буде ухвалений. Якщо ні, ми будемо наполягати на голосування за наш закон. 

‍МГ: Щоб безперешкодно прямувати до ЄС, Україна має виконати рекомендації Венеційської комісії щодо законодавства про права національних меншин, зокрема, щодо мови, освіти та медіа. Представники владної команди в коментарях нашому та іншим медіа стверджують, що проблема з Угорщиною полягає у недосконалості закону про мову. Як автор закону про мову у чому ви тут вбачаєте проблему?

МК: Урядова ініціатива зі змін закону про мову пропонує повернути його у той період, коли він існував в редакції Ківалова-Колесніченка [закон «Про засади державної мовної політики» був ухвалений 3 липня 2012 року. Він передбачав можливість офіційної двомовності в регіонах, де чисельність нацменшин перевищує 10%. — Ред.]. Це фактичне скасування вже ухваленого закону про законодавче забезпечення української мови. Це абсолютно злочинна ініціатива. На жаль, Україна неефективно працювала з Венеційською комісією. В її висновках дуже багато суперечностей. Вони не є обов'язковими для початку прийняття України до Європейського Союзу. І Київ займав дуже пасивну позицію, коли Венеційська комісія під впливом різноманітних, в тому числі й антиукраїнських факторів, готувала свій висновок. Закон про мову і закон про освіту схвалені Конституційним Судом України. Це означає, що вони прирівнюються до Конституції. Ніхто не зобов'язує Україну змінювати свій основний закон або конституційні норми в угоду проросійським силам. Тому ми зробимо все для того, щоб, з одного боку, Україна врахувала певні побажання, які стосуються національних меншин, але щоб цілісність і ефективність закону про мову була абсолютно збережена. ЄС, як правило, знаходить вплив на Угорщину, і думаю, що і цього разу цей вплив буде ефективним. 

‍МГ: Уже 4 грудня у Конгресі США може відбутись голосування щодо мільярдної допомоги для України та Ізраїлю. Наскільки воно, на вашу думку, буде успішним? Що може та повинна робити сама Україна, щоб переконати партнерів надавати підтримку? 

МК: Я вірю в те, що ми будемо мати двопартійну підтримку у Сполучених Штатах Америки попри те, що певна група республіканців виступає проти надання допомоги. Але те, що закон, поданий у Конгрес, де йдеться про бажання  одночасно підтримати й Ізраїль, і Україну, для нас дуже важливо. Вірю, що буде знайдено компроміс, й Україна буде отримувати підтримку від Сполучених Штатів Америки, оскільки її обстоюють і демократи, і значна частина республіканців.

‍МГ: Чого очікувати від грудневого саміту ЄС? Що може зашкодити початку перемовин про вступ України до Євросоюзу? 

МК: Я вірю, що на грудневому саміті ЄС, буде ухвалено рішення про початок перемовин про вступ до Євросоюзу. Маємо докласти всіх зусиль, виступаючи в єдності, щоб Україна була запрошена до цих переговорів. А вже далі, очевидно, маємо зробити дуже велику роботу, яку багато хто в Україні навіть недооцінює. Тому що для того, щоб привести наше законодавство у відповідність до законодавства Європейського Союзу, для того, щоб захистити наше сільське господарство, місцеве самоврядування, нашу економіку, треба буде провести величезну роботу. 

‍МГ: Ексочільник НАТО Андерс Фог Расмуссен пропонує прийняти Україну до Альянсу на ювілейному саміті, який має відбутися наступного року у  Вашингтоні. Наскільки реальний такий сценарій?

МК: Я б цього хотів, але дуже складно дати відповідь на це питання. Я вважаю, що прийняття України до НАТО — це єдине, що може зупинити цю війну. У мене нема сумнівів, що на цьому саміті будуть зроблені критично важливі кроки для такого рішення. 

‍МГ: Чи можуть Україні надати реальні гарантії безпеки для тих територій, де нема російських військ? 

МК: Ми бачимо, що багато країн, які готувалися вступити до НАТО, наприклад, Швеція чи Фінляндія, отримували відповідні гарантії. І логічно було б надати такі гарантії й Україні. 

‍МГ: Яка вірогідність того, що в Україні у 2024-му році можуть відбутись вибори — як парламентські, так і президентські? 

МК: Ми не можемо проводити вибори в умовах воєнного стану, тому що це суперечить Конституції, тому що ми не можемо забезпечити голосування військових, які перебувають на фронті, ми не можемо забезпечити голосування величезної кількості тимчасово переміщених осіб як в Україні, так і за її межами. Хоча, очевидно, влада готувала ці вибори, бо бачить, що підтримка Володимира Зеленського падає. Пов'язано це з величезними очікуваннями, які були обіцяні громадянам чинною владою щодо звільнення всіх територій, щодо нашої перемоги в короткий час. Але ці обіцянки значною мірою були політичними. Люди розчаровуються, втомлюються від війни і менше вірять політикам. Особливо коли бачать, як чинна влада починає конфлікт з військовими, як деякі її представники ображають представників військового командування, представників Генерального штабу. Це впливає на рейтинг Володимира Зеленського. Демократичні вибори під час війни в тій ситуації, в якій є зараз Україна, організувати неможливо. Є різні стадії війни і різні форми війни. Зараз у нас йде гаряча стадія. Попри те, що на фронті нема особливого просування ані з боку агресора, ані з українського боку, це не означає, що бої не відбуваються. Вони відбуваються постійно. Ворог шукає слабкі місця в нашій обороні. Ми не отримуємо вчасно військову техніку, яку нам обіцяє Захід. У таких умовах, звичайно, проводити вибори фактично є неможливим і антиконституційним.

‍МГ: Таймс пише, що Путін підсилює мережу своїх агентів для дестабілізації України і Європи. РНБО попереджає про сценарій дестабілізації перед Новим роком — наскільки високі ризики, як маємо діяти? 

МК: В Україні завжди долю майданів, долю революції вирішує український народ. Жодна інша країна не може на це вплинути. Всі майдани відбуваються лише тоді, коли є загроза українській незалежності. Зараз це проявляється у дестабілізації всередині українського суспільства. Тому українське суспільство є демократично налаштованим і виступає як проти виборів, так і будь-яких збурень, майданів чи революцій. Але це суспільство, безумовно, хоче контролювати владу, перемогти корупцію і зробити все, щоб між військовим і політичним командуванням була спільна позиція, а не чвари. Так само, як і між представниками різних політичних сил. 

‍МГ: 6 мільйонів українців виїхало після початку повномасштабного вторгнення. Як це вплинуло й продовжує впливати на економіку країни? 

МК: Дуже прикро, що така велика кількість людей виїхала з України.Український уряд має робити все, щоб вони якомога швидше поверталися. Багатьом насправді немає куди повернутися, тому що їхні будинки знаходяться на окупованій території або зруйновані. Але якщо Україна буде будувати демократичний лад, якщо люди будуть бачити, що у нашої країни є майбутнє, якщо буде надаватися справжня підтримка всім, хто постраждав від цієї агресії, особливо тимчасово переміщеним особам, то, очевидно, бажання повернутися в людей буде. Попри те, що багато хто хоче лишитися за межами нашої України, величезна кількість людей мріє про повернення додому.

Тительне фото: Ruslan Kaniuka/Ukrinform/East News

Моя собака є «громадянкою» однієї з країн ЄС, тож вільно може перетинати кордон 

Киянка Наталія разом з дітьми і 8-річною таксою Дозіттою переїхала до Польщі торік у березні — компанію, в якій працювала жінка, релокували з Києва до Варшави. На той момент діяв спрощений перетин кордону з тваринами — не питали навіть ветеринарних паспортів. 

— Це був початок повномасштабної війни, польські  прикордонники закривали очі на все. У моєї собаки були із собою і паспорт, і всі необхідні щеплення, і чип, але це все було не потрібно. Зелений вхід діяв для всіх, бо війна, — пригадує Наталія. 

Через півроку жінка з дітьми і собакою вирішила поїхати на кілька днів до України, аби зустрітись із чоловіком. Перед поїздкою ознайомилась з оновленими правилами перетину кордону на сайті української міграційної служби, бо чітко розуміла: спрощена система працюватиме не завжди.

— Поїздку до України ми запланували на початок серпня, коли у молодшого сина день народження. Мій чоловік не знав, що Дозітта теж поїде, це був сюрприз для нього. Торік у липні — незадовго до поїздки — було чергове оновлення правил перетину кордону з тваринами. Я ретельно все прочитала і не побачила вимоги мати так звані титри (дослідження на визначення титру антитіл до сказу), які отримати найважче, бо дуже довго. Тож ми без будь-яких зайвих негативних думок поїхали, — розповідає жінка.

Та на зворотному шляху не вдалося уникнути проблем. На українському боці кордону все було гаразд, а ось польські митники не хотіли пропускати тварину:

— Ми їхали на машині, Дозітта завжди сидить попереду. Того вечора вона спала, закутавшись у свою ковдру. Її навіть не було видно. Паралельно зі мною стояли ще дві автівки — і в кожній була собака. До мене підійшла прикордонниця і сказала, що ми не можемо проїхати з собакою, бо не маємо євросертифіката (йдеться про сертифікат здоров’я відповідно до зразка, встановленого законодавством ЄС. — Авт.) і титрів. Я почала доводити, що для нас, українців, діють спрощені правила проїзду, бо саме такі я побачила у наших прикордонників — і показала цей допис. На що полька показала їхні правила перетину кордону, де чітко було написано про титри і євросертифікат. Прикордонниця була рішуче налаштована розвернути нас назад. 

Після довготривалих розмов Наталію із псом пропустили. Однак, визнає жінка, то був радше виняток із правил. Так би мовити, крок людяності від польських прикордонників. Бо правила в обох сторін на той момент і справді були різними. Після повернення до Варшави Наталія вирішила зробити таксі польський ветеринарний паспорт:

— Тепер моя Дозітта — єдина з нашої родини «громадянка» Польщі, однієї з країн ЄС. Цей документ спрощує певною мірою перетин кордону, бо, як мінімум, не потрібен євросертифікат. А титри ми вже давно зробили. Тож тепер все має бути гаразд на кордоні. Разом із польським паспортом тварина має й український — законом це не заборонено. На різдвяні свята ми збираємось поїхати в Україну, собака вперше за час війни побуває вдома, в Києві, і я сподіваюсь, що цього разу на кордоні не буде жодних проблем.    

Власникам тварин жінка радить одну просту річ — перед поїздкою завжди й  уважно читати правила — як українські, так і польські. І не розраховувати на щасливий випадок. Адже, як показує досвід, — пощастити може, але це більше виключення, ніж закономірність.

Ми їхали на свій страх і ризик. Більше б я так не ризикнула

Ірина від початку повномасштабного вторгнення проживає у Варшаві. Бельгійську кішку Луну купила торік у Києві. Колишні власники тварини виїжджали за кордон і не захотіли брати із собою ще нещодавно свою улюбленицю. Ірину запевнили, що Луна має всі необхідні для перетину кордону документи. А жінка саме їхала до Києва і планувала перевезти кішку до Варшави: 

— Тварину у попередніх власників забирав чоловік. Він не сильно розбирався, що там у документах. Як виявилося, не було ані необхідних щеплень, ані чипу. Навіть паспорту міжнародного зразка. Я про це дізналась, як уже приїхала до Києва. До від'їзду було максимум два тижні. На той момент на кордоні потрібні були титри.

Тож разом із кішкою жінка відразу поїхала до державної ветклініки, аби зробити міжнародний паспорт, вакцинувати тваринку та чипувати.  Попри відсутність довідки про антитіла (титри), яка робиться кілька місяців, все ж таки ризикнули їхати до Польщі. 

— Ми зайшли у вагон, провідник нічого не перевіряв, лише запитав, чи маємо  документи. Я сказала неправду, що все є, бо титрів не було. Ми їхали на свій страх і ризик, — розповідає Ірина.  

Проблеми почались під час перевірки польськими  митниками. Оглянувши два паспорти —  український та міжнародний — вони зажадали довідку про антитіла. Зрозумівши, що її немає, хотіли заборонити в’їзд до Польщі: 

— Я почала спокійно пояснювати, що не встигла це зробити в Україні, бо тільки купила кота, а лишити його не могла. Прикордонники довго дивилися на документи, врешті сказали, щоб після приїзду до Варшави ми пішли до ветлікаря і зробили титри. І нас пропустили. Але скажу чесно, вдруге я так би не ризикнула. Але я вам скажу так — потягом їхати трохи легше ніж автобусом. У цьому випадку, знаю від багатьох переселенців, поляки не дуже чіпляються до тварин. Я не чула, щоб когось з тваринами висаджували. А ось з автобусом такі випадки бували. І, на жаль, тваринок часто просто випускали на кордоні. Якщо, наприклад, перевозив не власник, а якийсь знайомий. Зараз дуже багато оголошень у соцмережах про пошук таких звірят, переважно котів.

Зняли з потяга, бо не було титрів на сказ

А ось історія Юлії не така оптимістична. Жінка разом з дітьми та котом цьогоріч навесні їхала до Польщі. На тварину мали всі документи, крім довідки про антитіла:

— Ми не сперечалися з поляками, ми прохали, щоб дозволили проїхати. Говорили, що зробимо той аналіз в  Хелмі, бо саме туди їхали потягом. Утім прикордонники на це не пристали. Сказали: як зробите, приїжджайте. 

Жінку з дітьми, котом та речами висадили у Дорогуську: 

— Наші паспорти забрали ще у потязі. Зійшовши на одній зі станцій, ми чекали у приміщенні прикордонної служби на машину, яка відвезла нас назад на кордон. Документи віддали лише тоді, коли один із рейсових  автобусів погодився нас взяти до України. А далі ми поїхали до Києва. Вдруге заїхали до Польщі вже з тим аналізом. 

Документи на тварину: що треба мати для перетину кордону

Христина Слободянюк уже 15 років займається перевезенням тварин через кордон — має свою фірму, яка допомагає із оформленням необхідних документів. Жінка знає всі тонкощі, ретельно стежить за всіма оновленнями правил. Щоб тварину можна було вивезти за кордон, насамперед потрібно мати ветеринарний паспорт міжнародного зразка з усіма щепленнями. Обов'язково мають бути титри, які, до речі, роблять лише дві лабораторії в Україні.  

— Саму кров можна здати у ветеринара у будь-якій клініці чи лабораторії, а далі її відправляють на аналіз. Після видачі результатів лише через 90 днів ви можете виїхати з твариною за кордон. Чому такий період? Бо саме за цей час мають виробитися антитіла від сказу. В Європі дуже бояться цієї хвороби, тому такі жорсткі вимоги. Які, до слова, були завжди, — мовить Христина Слободянюк.

Також у тварини має бути чип. Його номер повинен бути внесений у ветеринарний паспорт та зчитуватися сканером. Перед виїздом у тварини має бути оформлена ветеринарна форма №1. Вона видається на підставі ветеринарного паспорта та лише у державних ветеринарних клініках. 

— Це довідка про стан здоров’я тварини на момент виїзду тварини. Ветеринар оглядає її і, зазвичай, того ж дня роблять обробку від гельмінтів та кліщів. Варто враховувати, що дана довідка дійсна лише 5 днів. Її беруть напередодні виїзду, — пояснює експертка.

Ще одна обов’язкова вимога — наявність євросертифіката, який можна отримати на українській митниці. Ветлікар вносить дані проведених профілактик, позначку про проходження карантину та маршрут подорожі. Готовий документ засвідчується його підписом та мокрою печаткою.

— Я раджу зробити євросертифікат заздалегідь, наприклад, на митниці у Києві чи Борисполі. Чому заздалегідь? Бо такі митниці, як, наприклад, Грушів у Польщі не мають ветеринара. А поляки без цього документу не пропустять, — застерігає Христина Слободянюк.  

Жінка наголошує ще на одному моменті, дуже важливому для поїздок українцями з котиками та песиками: до Польщі, Чехії, Словаччини, Молдови дрібних тварин можна перевозити в усіх потягах без викупу місць. А ось в Угорщині, Австрії та Румунії навіть для маленьких песиків і котів треба мати контейнер-переноску та купувати окремий квиток. При перевезенні собак великих порід обов’язкова умова — наявність намордника та викуп всіх місць у купе.

Тетяна Яловчак — перша й єдина українська альпіністка-рекордсменка, яка піднялась на сім найвищих вершин світу, після чого стала один за одним підкорювати найвищі вулкани. На днях вона розгорнула український прапор на Гілуве (4300 м) в Папуа Новій Гвінеї.

Уродженка Селидового Донецької області в 2014 році втратила рідну домівку. Коли почалася повномасштабна війна, Тетяна залишилась в Україні волонтерити, пройшла навчання на бойового медика. У серпні 2023 року Яловчак була у Чернігівському драмтеатрі на виставці дронів, коли росіяни кинули на цей театр свою ракету. Вона написала книгу «Підкори свій Еверест» про те, як перетворити поразку на перемогу. Sestry поговорили з Тетяною про експедиції, екстремальні моменти її життя, мотивацію та способи подолати страх.

«Якби не поразка на Евересті, я б не підкорила інші вершини й вулкани»

— В дитинстві мене лякала бурхлива вода, я дуже боялась плавати в відкритих водоймах, тому вже в дорослому житті вирішила подивитися в обличчя цьому страху та переплисти Босфор, — зізнається Тетяна Яловчак. — Я часто буваю в зоні бойових дій, але мені й там не буває страшно, тому що я багато до чого готова і знаю, як діяти. Разом з тим коли російська ракета прилетіла й упала поруч з моїм будинком під Києвом, коли я побачила заграву від вибуху зі своїх вікон, от тоді мені було дуже страшно. Це сталося близько четвертої ранку, я спокійно спала, але в секунду скотилася з ліжка, лягла на підлогу та накрилася ковдрою, щоб уламки мене не посікли. Саме у такі моменти, коли ти не готова до небезпеки, відчувається неймовірний страх, якою б безстрашною по життю людина не була. Я жінка вольова, але мені дуже некомфортно також під час блекаутів, коли вдома взимку холодно.

— Краще вже холодний, але величний Еверест. Розкажіть про те, як ви втілили свою мрію про сходження на найвищу вершину світу.

— Ідея підкорення Евересту народилася в Києві, куди я несподівано для себе потрапила в 2014 році, коли розпочалося російське вторгнення на мою рідну Донеччину. У мене в Донецьку тоді був успішний турбізнес, я полетіла в відпустку на Маврикій, але повернутись додому вже не змогла. З речей у мене з собою була тільки валізка з парео та купальниками. З ними я й почала нове життя. Тоді, пам'ятаю, квартири донецьким та луганським здавали неохоче. Я довго шукала житло. Знайшла квартиру у мальовничому житловому комплексі під Києвом, там поряд ліс і можна гуляти. І от на одній з таких прогулянок я раптом зрозуміла, що мені треба на Еверест. Причому обов'язково з рушником, вишитим моєю бабусею. Це ж зв'язок поколінь!  

Експедиція досить дорога — близько 60 тисяч доларів. Це зараз у мене є спонсори, тоді ж таких грошей у мене не було. Спонсори не вірили в дівчину, яка раптом зібралася піти на таку серйозну вершину. Тоді я продала свою квартиру в Донецьку (досі дивуюсь, як це мені вдалось), щоб сплатити за експедицію. Піднялась, завязала половину рушника на вершині, а другу половину забрала з собою. Ця друга половинка вже багато де побувала, зараз це моя найцінніша реліквія. На Гілуве він теж зі мною.

— Ви планували бути першою українкою на Евересті, але вас на один день обійшла Ірина Галай. Як ви це сприйняли?

— Зібравшись підкорювати Еврест, я зібрала пресконференцію й оголосила на всю країну, що йду. Мала мету саме бути першою, а не просто піднятися. Тож коли  з’ясувалося, що Ірина вийшла на день раніше і прийшла першою, мені було складно зібрати себе докупи, я плакала та почувалася роздратованою. Але зараз можу сказати: якби не ця поразка, я б не підкорила сім найвищих вершин на семи континентах і не пушла б на вулкани. Я вдячна, що все сталося, як сталося. Іноді поразка — найкраща мотивація.

Загалом експедиція тривала 50 днів, і це був неймовірний досвід. На Евересті я вперше користувалася кисневими балонами. Ми збиралися в загальному наметі, одягали маски і тренувалися дихати в них. Повний балон важить чотири кілограми, а порожній — три, але на вершині, де кожен грам має значення, було відчуття, ніби несеш на плечах слона. Дивно, що місцеві жителі шерпи, які допомагали нам зі сходженням, до самої вершини піднімаються без кисневих балонів. Це дивовижний народ, вони можуть нести на своїх плечах вгору вагу, що дорівнює їхній власній. В пам'яті залишилось багато цікавих історій, пов'язаних зі сходженням. Це і те, як я відвідала лазню на висоті 5000 метрів. Те, як на семи тисячах я нашивала на рукавички емблему футбольного клубу «Шахтар», вітаючи його з 80-річчям. Трагічні випадки трапляються вже під час спуску з Евересту. Так, на спуску я бачила замерзлі людські тіла, але сприймала їх як попередження, що уважність в горах — понад усе.

— Тепер ви на фінішній прямій до підкорення семи найвищих вулканів на всіх континентах.

— Шість вже підкорено. У світі лише п’ятеро людей змогли підкорити сім найвищих вершин та сім вулканів. А в Україні таких рекордсменів немає взагалі. Не менш складніше за підйом — домовлятися з папуасами. Це як Олімпійські ігри за рівнем складності. Я подолала висоту 4300 метрів без страховки, розгорнула на вершині вулкана Гілуве синьо-жовтий прапор Залужного та, звичайно, бабусин рушник. Своїми сходженнями я розповідаю світові про Україну, її силу духу та культуру.

Коли закінчиться війна, мрію зібрати у себе вдома багато гостей та розстелити білу скатертину. Буде багато сліз, обіймів, вибачень перед тими, кого не вдалося врятувати. Скатертину, до речі, я вже купила.

«Почуваюся комфортно там, де є ризик»

— У серпні 2023 року, коли росіяни запустили «Іскандером» по центру Чернігова, ви були серед гостей на виставці безпілотників у драмтеатрі. Пам’ятаєте той день?

— До дрібниць. Ось реєстрація, гімн, хвилина шани загиблих воїнів і раптом —  повітряна тривога. Нас просять пройти в укриття. Люди виходять повільно й неохоче, бо вже адаптувалися до тривог і кожен у цей момент думає, що з ним нічого не станеться. Пам'ятаю, що в холі висіла неймовірно гарна кришталева люстра, а я люблю їх фотографувати. І я подумала: «Гаразд, повернусь після закінчення тривоги і тоді вже сфотографую». Але повертатись вже було нікуди… Згадую, що спочатку мала на думці присісти у кафе біля театру, але саме був Спас, багато ошатних людей із кошиками йшли до церкви святити мед, яблука. І я теж пішла до церкви. І десь за двісті метрів від театру почула потужний вибух. Мене обдало сильним жаром, люди навколо стали валитися на землю, кричати і молитися, а я, наче у сповільненій зйомці, завмерла і дивилась, як від ударної хвилі в цю мить спадає з дерев листя…

Кинулася допомагати постраждалим — ось і стали в нагоді курси першої допомоги, які я пройшла на початку війни. Далі з’ясувалось, що в моїй автівці побило і повиносило шиби. Я дивилась на наслідки падіння ракети і відчувала, що не можу собі дозволити більше нічого відкладати на завтра. Я хочу жити тут і зараз.

— Як для вас почалася повномасштабна війна?

— Про це стільки говорилось в суспільстві, що моє почуття шоку минуло дуже швидко. Я була вдома на Київщині. Як і більшість людей спала, а коли почула звук винищувача над своїм будинком, встала та поїхала заправляти машину. Завантажила у багажник авто пуховики, пледи, спальники, подушки, термоси. Завдяки своєму досвіду і знайомствам в туризмі відправила маму з дітьми до Болгарії. Зв'язалася з колегами за кордоном, які допомогли знайти турбази та літні табори, аби прийняти українців безкоштовно.

Люди виїжджали до Болгарії з собаками, кішками, папугами, акваріумними рибками. Я розумію і підтримую жінок, які прагнуть убезпечити своїх дітей, але особисто для себе вирішила, що не поїду зі своєї країни. Коли я ще працювала в туризмі, то довго жила за кордоном. Це було непросто. Розуміти, що ти, приміром, ще не полька, але вже й не українка - важке почуття. Сьогодні я багато спілкуюся зі студентами, виступаю у коледжах та університетах як мотиваційний спікер. І я завжди говорю молоді: «Я хочу, щоб наш Український синій паспорт був найпотужнішим паспортом у світі. Зараз це паспорт справжніх героїв, і я хочу, щоби швейцарці хотіли жити в нас, а не ми в Швейцарії. Я вірю в це і горю цим, тому я тут.

— В зону бойових дій ви їздили як волонтерка?

— На території бойових дій я вирішила їхати тоді, коли зрозуміла, що в нас тут, у Києві, надто відчувається безпечність. Поїхала, аби побачити, яка вона - реальність війни. Дарма що там постійно працює артилерія, я там добре спала та мала дуже хороший апетит. Мозок в тонусі, адже доводиться приймати життєво важливі рішення за себе та інших. Коли трапляються обстріли в умовно безпечних містах України, це відбувається зненацька і лякає. А в зоні бойових дій все чітко й зрозуміло — на війні як на війні. Що не кажи, а я почуваюся комфортно там, де є ризик. Моє життя їм давно вже наповнене.

‍