Світлана Б. з чоловіком проживали в Сєвєродонецьку з 1988 року. Коли у рідній дев’ятиповерхівці через кілька днів після повномасштабного вторгнення припинилось газо- і водо постачання, подружжя переїхало до родичів на інший кінець міста. Взяли з собою лише найнеобхідніше: документи, базовий одяг і невеликий запас продуктів, — оскільки в супермаркетах вже почало бракувати їжі.
А потім в цю ж дев’ятиповерхівку поцілила ворожа ракета. Відновленню будинок не підлягав. Чоловік залишився в місті, щоб доглядати за 91-річною мамою. А Світлана наприкінці березня 2022 року виїхала до Литви, однак у травні того ж року повернулась до Києва, де проживала донька. Згодом туди ж приїхав і її чоловік…
Фото з приватного архіву
Світлана з болем згадує втрату дому: «Спочатку було дуже важко. Найбільше бракувало того, що дороге серцю та пам'яті — фотографій з сімейного архіву. За речами не сумували — людині насправді багато не потрібно». Зізнається, що в Києві вже обжилися. Коли лунають вибухи — страшно. Але морально вже якось звикли, як і до того, що так, як було колись — більше не буде. «Друзі, знайомі — роз’їхались по різних куточках України та по всьому світові. Ми спілкуємося, підтримуємо одного, віримо в краще», — розповідає Світлана, а в голосі чути тугу.
А ось у вчительки Тетяни, з Харкова, не збереглось від «минулого» життя нічого, навіть документів: в її будинок влучила російська ракета, коли вона з п’ятирічною донькою вийшла до супермаркету. Чоловік був на фронті. Того ж дня Тетяна з донькою переїхала до родичів у Вінницю. «Нам немає куди повертатися в Харків. Але головне, що ми залишилися живі. Я дякую за це Богові. Моя маленька крихітка тримає мене за руку та усміхається», — розповідає Тетяна.
Усі люди по-різному реагують на втрату рідного дому. Від чого це залежить і як впоратись з таким стресом та емоціями — розбиралися з Мариною Усенко, психотерапевткою, лайф-менторкою, засновницею мережі UMschool.
Фото з приватного архіву
Психологія втрати дому
Для багатьох людей втрата дому відчувається як втрата власної опори, своїх витоків, свого коріння. Дім береже пам’ять: це місце, де народжуються наші мрії і де відчуваємо власну безпеку, це місце нашої сили.
Мій будинок, квартиру батьків, в якій я виросла — також знищено, тому я добре розумію ці емоції.
З іншого боку, втрата дому — це важливий духовний урок, який вчить тому, що наше «місце сили» має бути всередині, це — власний Дух. Сприйняття світу, психіка та енергетика людини, яка пережила втрату доку, стає іншою: важливим стає те, що важливе насправді.
Етапи прийняття втрати
Етапи горя, які часто згадуються у психології, були розроблені американською психологинею на ім’я Елізабет Кюблер-Росс, які вона описала у книзі «Про смерть і вмирання» (1969 рік). Йдеться про такі етапи:
- Заперечення. Це стадія, де людина не може повірити в те, що сталося. Часто це захисна реакція, що дозволяє зменшити шок від втрати. Часто від людей на цьому етапі можна почути такі фрази: «я не вірю, що сталося», «цього не може бути», «це не наш будинок». Це захисна реакція психіки, за принципом «якщо я не бачитиму проблеми, значить — її не існує». Пам’ятаєте, як нам у дитинстві хотілось сховатися «у будиночок», коли переживали стрес?
- Гнів. На цій стадії людина може відчувати гнів до себе, до інших, до вищих сил або до обставин, які призвели до втрати. На цьому етапі важливо просто побути поруч, делікатно запитувати: «Тебе обійняти? Можна я побуду поруч? Ти хочеш побути на самоті чи мені можна залишитись?». Повага до особистих кордонів дуже важлива, а в такі моменти до них потрібно ставитись з особливою обережністю.
- Торгівля. Тут людина може намагатися укласти «угоду» з вищими силами або з самим собою, шукати способи відтермінувати або змінити реальність. Памʼятаєте, як ми всі на початку війни в один голос казали: «ми все відбудуємо»? Якраз про цей етап: «хай цей жах припиниться, а ми все відбудуємо». На жаль, так це не працює. Бо побудувати можна тільки нове. Старе завжди залишається в минулому.
- Депресія. Відчуття смутку, відчаю, власної провини або безсилля. Це час глибокого переосмислення і проживання болю втрати. І тут дуже важливо контролювати терміни, в які ми оплакуємо те, що сталося: плачемо 5 хвилин, а далі життя продовжується. Це дуже важлива історія, оскільки мозок дуже швидко будує нові нейронні звʼязки. І щоб людина не поринула у безодню горя, їй потрібно відчувати межі. Якщо сильна Духом, то впорається сама, якщо ні — потрібен хтось, хто підтримає та допоможе на цьому шляху.
- Прийняття. На цьому етапі людина починає прийняти втрату як досвід, як частину історії свого життя. Це не означає відсутність болю, але є ознакою того, що особа починає адаптуватися до нової реальності.
Важливо зазначити, що ці етапи не є строго послідовними, різні люди проживають їх в різній послідовності.
Сприйняття втрати дорослими та дітьми
Прив’язаність та образ рідного дому формується в дитинстві. Його формують перші яскраві спогади, картинки, запахи: як тато вчив їздити на велосипеді, як бабуся пекла ароматні пиріжки з яблуками, як під ялинку Дід Мороз приніс довгоочікуваний подарунок... Чому так приємно у дорослому житті повертатись до батьківського дому? Бо наша підсвідомість «підтягує» усі ці спогади, як Гугл «підтягує» посилання під ваш запит.
Втрату рідного дому діти переживають за тими ж етапами, що й дорослі. Для дітей дуже важливі ті програми, за якими живуть батьки. Якщо батьки привʼязані до матеріального, залежні від свого будинку — дитина так само втрачає опору, але теж швидше піддається емоціям, часто виплескує агресію та ненависть на батьків. Інтерпретувати дитячу поведінку можна так: «Чому ви, дорослі, не змогли захистити мене і моє місце сили? Я маленький, це не моя відповідальність».
Не можна ігнорувати ці емоції, тут не допоможуть іграшки, дитині потрібно надати відчуття повної підтримки, розуміння та захисту. Важливо поговорити з дитиною: «Я розумію, що ти злишся, я теж злюся. Мені боляче так само як тобі й навіть більше, бо ми втратили дім. Я не зміг/змогла тебе захистити, а зараз не можу захистити тебе від цього болю». Прийняття та розуміння емоцій — це крок назустріч зціленню, бо коли «дракон має імʼя, ми вже знаємо, що з ним робити».
Як полегшити відчуття втрати?
Передусім — треба розуміти на якому етапі знаходишся, і вже з цього діяти.
- Встановити терміни для проживання горя та смутку. Я рекомендую плакати за годинником (і це не жарт). У людини повинен бути чіткий план: плакати про втрату дому можна з 13 до 13:15. В інші години не можна. Така техніка допомагає захистити людську психіку від травматичних і деструктивних емоцій.
- Запамʼятати фразу: коли Бог закриває одні двері — відкриває інші. І шукати скрізь ці «нові двері», нові можливості, знаходити нові сенси.
- Вчитися радіти тому, що в тебе є. Дякувати щоранку за воду, повітря, тіло, близьких. Бо ми, люди, часто забуваємо про найголовніше: все, що ми маємо — нам дається лише на якийсь проміжок часу. Наш будинок, наше авто, наші друзі, і навіть наше власне тіло. Війна українців навчила одному: жити зараз, жити одним днем і робити цей день максимально красивим.
- Звернутися до фахівця. Не треба лікувати зуб самостійно в надії, що біль «пройде сам». Потрібна людина, яка допоможе прожити біль правильно і якісно, замість того, щоб «капсулювати» емоції, а потім працювати над психосоматикою. Зверніться за допомогою одразу.
Як відновитися після втрати дому?
На новому місці варто відновити звичні та важливі для вас домашні «ритуали». Це якір. Людська психіка — система, яка має певну структуру, ритуали допоможуть стабілізувати її та відновити відчуття контролю життя. Заварювання улюбленого чаю зранку, гаряча ванна з улюбленими ароматизаторами, випікання пирога по неділях — розробіть власну систему ритуалів.
Ранкова йога та пранаями (вправи з диханням), варто для цього знайти тренера. Це запустить процеси відновлення в організмі, налагодить правильну роботу гормональної системи. Введіть в раціон продукти, в складі яких є триптофан [амінокислота, яка бере участь в роботі гормонів і процесах обміну білків. — Ред.]: фініки, мʼясо, кунжут, кедрові горіхи, тверді сири. Триптофан також бере участь у генеруванні гормону щастя серотоніну, антиоксиданту, а також гормону сну — мелатоніну. Допомагайте іншим, займіться волонтерством. Від такої діяльності виробляється дофамін, а також окситоцин, який допоможе зменшити відчуття тривоги.
Розуміння власних емоцій, роботи психіки та реакцій тіла допоможе вам краще керувати власним життям і переживати скрутні моменти стійко, гідно і з мінімальною шкодою для здоров’я.
Бережіть себе та вірте в перемогу!
Українська письменниця, теле- й радіоведуча, журналістка, піарниця, громадська діячка, голова правління ГО «Здоров’я жіночих грудей». Працювала редакторкою у низці журналів, газет та видавництв. Була ведучою Українського радіо. Пройшла шлях від кореспондентки до телеведучої та сценаристки на телебаченні. Обіймала посади керівниці пресслужби різних департаментів КМДА, Київської обласної колегії адвокатів, працювала з персональними брендами визначних осіб. З 2020 року займається питаннями профілактики раку грудей в Україні. Пише книги та популяризує українську літературу.Членкиня Національної спілки журналістів України та Національної спілки письменників України. Авторка книг «Стежка в долонях», «Ілюзії великого міста», «Падаючи вгору», «Київ-30», тритомника «Україна 30». Життєвий девіз: Тільки вперед, але з зупинками на щастя.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
