Ексклюзив
20
хв

Кіра Рудик: «Наступного року підтримку для України доведеться буквально виборювати»

Політик поділилась своїм баченням щодо глобальних викликів та загроз на міжнародній арені у зв’язку з російською агресією

Оксана Щирба

Кіра Рудик. Фото: пресслужба партії «Голос»

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Які виклики стоять перед Україною у 2024 році? Наскільки реально, що Україна отримає програму підтримки у 50 млрд євро від Європейського Союзу вже найближчим часом? Як довго ще світ буде готовий підтримувати воюючу Україну? На ці та інші запитання відповіла в інтерв'ю виданню Sestry Кіра Рудик, лідерка ліберальної партії «Голос», народна депутатка України, віцепрезидентка європейської транснаціональної політичної партії Альянс лібералів і демократів за Європу (ALDE).

Оксана Щирба: Джо Байден під час візиту Володимира Зеленського до Вашингтону заявив, що його команда працює з демократами і республіканцям для пошуку двопартійного компромісу щодо голосування за допомогу Україні, Ізраїлю та Тайваню. На вашу думку, яким буде результат цього компромісу? Чи вдасться отримати пакет допомоги від Європейського Союзу?

Кіра Рудик: Ситуація змінюється дуже швидко. Україна фактично стала заручником внутрішньої політики Сполучених Штатів. Питання кордону, яке стоїть у пакеті разом з Україною, Тайванем та допомогою Ізраїлю, безпосередньо стосується наступних президентських виборів у США (на голосуванні за питання щодо захисту кордону США від нелегальної міграції разом з пакетом підтримки для України наполягають республіканці – ред.). Це одне з тих питань, яке є критичним і для демократів, і для республіканців. І поки жодна сторона не готова відступити. 

На превеликий жаль, зараз для американських політиків внутрішні дебати і вибори в США є важливішими, ніж те, що відбувається у світі. Президент Байден  дав обіцянку, що Сполучені Штати будуть з Україною стільки, скільки потрібно. Але як лідер Демократичної партії він повинен думати про майбутнє. 

Для нас всі ці перипетії критичні. В пакеті на загальну суму 61 млрд дол., за який ми боремося, передбачені кошти на мілітарну допомогу, а також — близько 10 мільярдів доларів прямої бюджетної підтримки. І саме ці 10 млрд нам потрібні в січні, краще на початку січня. 

Україна зараз максимально залежить від міжнародної допомоги. І якщо не буде прямих фінансових вливань до нашого бюджету, як держава ми не зможемо виконувати свої зобов'язання перед пенсіонерами, вчителями та ін. 

Пакет Європейського Союзу розрахований на чотири роки і складається з п'ятидесяти мільярдів євро, тобто приблизно по дванадцять мільярдів на рік. Ми просимо, щоб протягом першого року ЄС надав близько двадцяти мільярдів, бо у нас немає інших способів знайти необхідні кошти. 

Те, що зараз відбувається в США та ЄС, нам дуже болить, але водночас стимулює ще більше працювати. 

Кіра Рудик на зустрічі щодо конфіскації активів РФ з тодішньою спікеркою Палати представників Конгресу США Ненсі Пелосі у Вашингтоні, 22 вересня 2022 року. Фото: пресслужба партії «Голос»

ОЩ: В одному з інтерв’ю голова комітету із закордонних справ польського Сейму Павел Коваль заявив, що «медовий місяць» для Зеленського закінчився. Тепер він стикається з супротивниками, які відстоюють інтереси власних країн. Яким чином це може вплинути на глобальну підтримку України?

КР: Я погоджуюсь, що «медовий місяць», якщо це можна так назвати, закінчився для нас. Ми пам'ятаємо 2014 рік і як війна почала ставати новою «нормою» для світу. Цього ж разу нам вдалося втримувати максимальну увагу набагато довше. На жаль, зараз наш біль вже не так сильно зачіпає серця союзників. Це неприємна реальність, з якою потрібно працювати. Саме тому президент говорив, що його завдання зробити так, щоб ці емоції (партнерів у боротьбі проти російської агресії – ред.) стали планами і були реалізовані. 

З огляду на політичну турбулентність у світі, наш основний логічний аргумент — Україна бореться за безпеку всього цивілізованого світу, і якщо ми, не дай Бог, програємо, Путін не зупиниться. Є ще один аргумент, над яким я персонально працюю вже майже два роки, і де ми маємо великий прогрес: це конфіскація російських активів. Для розуміння — сума пакету допомоги США, за який ми так б'ємося, шістдесят один мільярд доларів. Європейський Союз вже надав Україні мілітарної допомоги приблизно на двадцять п'ять мільярдів євро. А сума всіх заморожених російських активів становить близько 500 млрд доларів.

ОЩ: Як можна отримати на користь України всі ці заморожені активи? Які існують механізми?

КР: Величезна проблема полягає в тому, що активи РФ не конфісковані, а заморожені. Більша частина цих грошей знаходиться під суверенним імунітетом — тобто між країнами є домовленість, що такі гроші недоторкані, конфіскувати їх не можна. Однак ми намагаємося переконати союзників, що агресор не повинен мати права на цей суверенний імунітет.

Півтора роки тому ніхто не вірив, що таке можливо. А зараз вже Канада прийняла законопроєкт про конфіскацію російських активів і працює над наступним законопроєктом щодо суверенного імунітету. В США та Великій Британії є напрацювання у цьому напрямку. А от Бельгія пішла навіть далі — прем'єр-міністр Александер Де Кроо прийняв рішення про передачу Україні відсотків, які накопичилися на ці кошти. Вийшло близько двох мільярдів євро. І це вже гроші, які можна буде використати, перш за все, всередині Бельгії, закривши бюджетні програми на підтримку України.

Що потрібно, аби всі заморожені гроші агресора були конфісковані? Перше — це юридичні механізми. Друге — це політична воля.

Юридичні механізми відрізняються в різних країнах і залежать від багатьох факторів, починаючи від того, скільки грошей зберігається у країні, і закінчуючи тим, які там були прецеденти. Щодо політичної волі, у нас буде вікно можливостей під час виборів на у різних країнах на Заході переконувати наших союзників, що це може бути гарний аргумент саме для них в політичній площині. 

ОЩ: Дуже актуальне питання вступ України до ЄС. Які вимоги має виконати Україна на шляху до ЄС? Як не поступитись власними інтересами, наприклад, якщо мова йде про агропромисловий комплекс?

КР: Ми як держава, яка виконала умови для початку перемовин щодо членства в ЄС, вже не говоримо з позиції прохання підтримати нас, бо ми боремося за європейське майбутнє. Ми кажемо: у нас були умови, ми їх виконали і маємо повне право переходити до наступного етапу. Ми вже на цьому шляху - до великої європейської родини, де нам доведеться відстоювати свої інтереси, в тому числі у агропромисловому комплексі. 

ОЩ: Чого очікувати від українсько-польських відносин після парламентських виборів у Польщі та зміни уряду? 

КР: Як нещодавно мені сказала польська колега: ми пережили вибори в Польщі і дуже сподіваємося, що зараз з новим урядом, з новим прем'єром ситуація між нашими країнами стабілізується та покращиться. Отримаємо стратегічне бачення, як працюватимемо далі. Те, що Польща та поляки зробили для України, є подвигом, який будуть пам'ятати покоління. Тому зараз я дивлюся на українсько-польські відносини з великою надією і позитивом. 

Ми знаємо пана (премʼєр-міністра Дональда) Туска і його рішучий стиль ведення справ. Він є одним з наших найсильніших адвокатів і навряд чи відмовиться від бачення того, що наша країна дійсно є щитом для Європи. Я в це щиро вірю, і впевнена, що така позиція буде не лише продовжуватись, а й посилюватись. Польща — одна з тих країн, які максимально зацікавлені у перемозі України.

ОЩ: Де брати гроші на відбудову Україні і коли починати піднімати це питання? За оцінками різних експертів, потреби України на реконструкцію та відновлення оцінюються в 411 млрд доларів США.

КР: Я впевнена, що чотириста одинадцять мільярдів — це сума, яку як мінімум треба помножити на два, адже Росія не припиняє обстріли та бомбардування України. Руйнувань стає все більше, потреба у відбудові росте. 

Відбудова України, у першу чергу, має проводитись за рахунок конфіскованих грошей РФ. Вже далі ми говоритимемо про можливі репарації, про певні кошти від продажу нафти. Але пріоритет зараз, а не колись після війни, це саме ті 500 млрд. Це єдиний спосіб зараз змусити Росію заплатити. 

ОЩ: Як довго світ ще  готовий підтримувати Україну? Що Київ має робити, аби підтримка, передусім фінансова, продовжувалась?

КР: Нам потрібно максимально сконцентруватись на міжнародній та дипломатичній роботі. Марно сподіватися, що люди будуть пам'ятати про Україну, якщо їм не нагадувати постійно. Як віцепрезидентка ALDE я можу сказати, що якби на багатьох зустрічах не було представника України, то про нас би й не згадали. Завжди має бути людина, яка скаже: «Я хочу нагадати, що в Україні йде війна. Я хочу нагадати, що безпека є ключовим завданням і під час виборів, і після виборів, і зараз, коли розподіляються бюджети». 

Тому наша основна задача — продовжувати інформаційну кампанію і продовжувати роботу в усіх дипломатичних, політичних організаціях. Ми не можемо вплинути на вибір наших союзників, але ми можемо створювати зв'язки з усіма політичними партіями, працювати з тими, хто готовий покращувати наші зв'язки. Це те, що залежить від нас і є нашою відповідальністю. 

Кіра Рудик, червень 2022 року. Фото: Євген Завгородній

ОЩ: Наступного року відбудуться вибори до Європарламенту. Наскільки вони змінять градус підтримки України? 

КР: Нас цікавить не тільки результат виборів, а й самі вибори. Треба розуміти, що багато рішень, особливо стосовно фінансової підтримки, мають бути прийняті, підписані до виборів і до активної кампанії. Ризик поляризації Європейського парламенту у 2024 році існує, і для нас це означає, що рішення про підтримку буде все складніше виборювати. Тому ми як політики маємо будувати плани не тільки на наступний рік, а й мати довгострокову стратегію з урахуванням різних сценаріїв розвитку подій. 

ОЩ: Наскільки ефективні антиросійські санкції? Що робити, як працювати з країнами, які допомагають Росії обходити санкції, наприклад, якщо ми говоримо про країни Глобального Півдня?

КР: Коли нас питають: «А як би ви хотіли бачити наступний пакет санкцій?», ми відповідаємо, що наступний пакет санкцій має бути таким, який принаймні зробить ефективним всі попередні. На жаль, у санкціях є багато «дірок», які дозволяють агресору обходити обмеження. Більше того, не передбачена чітка відповідальність за недотримання санкцій або їх обхід. Є факти, які моментами розчаровують. Коли наші військові розбирають збиті дрони, які РФ запускає щоночі на українські міста, виявляється, що вони вироблені у 2023 році і містять деталі з прогресивних країн, які нас підтримують, і які мали би заборонити експорт цих деталей до Росії. Це дуже прикро і потребує особливої уваги. 

Щодо країн Глобального Півдня. Тут ситуація надзвичайно складна. До повномасштабного вторгнення Росії ми фактично не працювали з цими країнами. У більшості з них навіть не було посольств України. І ця прогалина дуже сильно відчувається, адже поки ми мовчали, російська пропаганда дуже активно працювала у цих країнах. 

Коли ми приїжджаємо з України і говоримо: «Ми хотіли би, щоб ви нас підтримали і не підтримували Китай та Росію», — вони дивляться на нас з великим  здивуванням: «А ви взагалі хто?». Тому важливо інтенсифікувати роботу до моменту, щоб вони хоча би чули нашу думку.

Кіра Рудик на Раді ALDE у Бухаресті. Фото: пресслужба партії «Голос»

ОЩ: Наступного року у США відбудеться саміт НАТО: які очікування України? У нас були великі сподівання на вільнюський саміт, але вони не справдились. Як може змінитись ситуація у 2024 році? 

КР: Ми, звісно, будемо боротися за максимум. Я думаю, що Україні нададуть озброєння, план, як буде виглядати шлях до НАТО, але значних проривів очікувати поки не варто.

Ми дійсно мали дуже великі сподівання на майбутній саміт у Вашингтоні, але він відбудеться в розпал передвиборчої кампанії. Після усіх перипетій в Конгресі оптимістичні сподівання трохи зменшуються. Знову ж таки, ситуація може змінитись у будь-який момент. 

ОЩ: Чи панують проросійські настрої в ЄС? Як Кремль впливає на ті чи інші країни зараз, під час війни?

КР: Росія продовжує інвестувати величезні кошти у свою пропаганду по всьому світу. Кремль не зменшує витрати на російські посольства, на центри вивчення російської мови і культури в Європі тощо. Це масштабний виклик для нас. Ми повинні інтенсифікувати інформаційну роботу. Важливо продовжувати нашу боротьбу. Так, це боротьба Давида з Голіафом, але ми не можемо її покинути.

No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Українська письменниця, теле- й радіоведуча, журналістка, піарниця, громадська діячка, голова правління ГО «Здоров’я жіночих грудей». Працювала редакторкою у низці журналів, газет та видавництв. Була ведучою Українського радіо. Пройшла шлях від кореспондентки до телеведучої та сценаристки на телебаченні. Обіймала посади керівниці пресслужби різних департаментів КМДА, Київської обласної колегії адвокатів, працювала з персональними брендами визначних осіб. З 2020 року займається питаннями профілактики раку грудей в Україні. Пише книги та популяризує українську літературу.Членкиня Національної спілки журналістів України та Національної спілки письменників України. Авторка книг «Стежка в долонях», «Ілюзії великого міста», «Падаючи вгору», «Київ-30», тритомника «Україна 30». Життєвий девіз: Тільки вперед, але з зупинками на щастя.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

«Путін хоче весь Донбас», — заявляє Трамп у розмові з Зеленським за підсумками саміту в Анкориджі. При цьому глава Білого дому фактично оголосив про зміну дипломатичного курсу  — вже не йдеться про принцип «спочатку перемир’я», а потім переговори. Натомість Трамп підтримав концепцію «мирної угоди», що збігається з позицією Кремля і дозволяє росіянам нав’язати формат: переговори на тлі активних бойових дій. Зі слів Трампа, Україна мала би погодитись на мирну угоду, бо Росія — дуже велика держава, а Україна ні.
Хто виграв від саміту на Алясці, які можливі подальші сценарії та які ризики розвитку подій, як Європі відстояти власні інтереси у світі дипломатії Трампа і Путіна — Sestry зібрали думки експертів.

Бенефіс Кремля

Зустріч виглядає як перемога для Путіна, вважає український дипломат, посол України в США (2005-2010 рр.) та у Франції (2014-2020 рр.) Олег Шамшур. На його думку, Путіну на саміті вдалося чимало, щоб продати свою нову «перемогу» російській публіці та міжнародній аудиторії — як друзям, так і ворогам. Зокрема, вийти з дипломатичної ізоляції та вчергове отримати відтермінування запровадження жорсткіших прямих і вторинних санкцій. А сама позиція Путіна при цьому залишається незмінною:

— У своїх заявах він був цинічним і лицемірним і водночас не відступав від своєї звичної аргументації на виправдання війни та наміру продовжувати агресію.

Саміт не завадив Путіну завдати десятків ударів по цивільних об’єктах в Україні та продовжити свій літній наступ

Саміт не завадив Путіну завдати ударів по цивільних об’єктах в Україні та продовжити свій літній наступ

«Путін отримав червону доріжку з Трампом, Трамп не отримав нічого», — написав в X німецький дипломат Вольфганг Ішингер, який до 2022 року очолював Мюнхенську безпекову конференцію. — «Явний рахунок 1:0 на користь Путіна — жодних нових санкцій. Для українців: нічого. Для Європи: повне розчарування».

З інтерв'ю Fox News стало зрозуміло, що на зустрічі з російським очільником йшлося про територіальні поступки й гарантії безпеки для України. З публічних оголошень — Трамп заявив, що вони з Путіним загалом погодили умови завершення війни: «Я думаю, ми близькі до фінішу». 

Про Україну і Європу без України і Європи

Попри те, що Путін не виконав жодної з попередніх вимог Трампа з припинення війни Росії проти України, він отримав зустріч, під час якої українську та європейську безпеку обговорили без участі українців і європейців, звертає увагу співдиректорка програми європейської безпеки Європейської ради закордонних відносин (ECFR) Яна Кобзова. Це ще один вигідний результат для Кремля, який вписується у путінське бачення світу, де великі держави вирішують долю менших — і це повна протилежність європейській концепції:

— Більшість європейців, особливо українців, цілком справедливо занепокоєна таким розвитком подій. Шалена дипломатична активність, телефонні дзвінки та онлайн-зустрічі протягом тижня засвідчили, що в Європі усвідомлюють високу ставку та ризики саміту. 

Та попри швидкі бонуси, які Путін уже отримав ще до його початку, зарано порівнювати ситуацію з Мюнхеном чи Ялтою

У Кремлі, ймовірно, виходять з того, що мають перевагу на полі бою, і якщо не зможуть отримати поступки дипломатичним шляхом, йтимуть в наступ в Україні, продовжує експертка:

— Але Путіну доведеться діяти обережно і якось реагувати на амбіцію Трампа стати миротворцем між Україною та Росією. Якщо Путін не проявлятиме жодної гнучкості, це може підштовхнути президента США нарешті виконати свої погрози щодо нових санкцій проти Москви та її союзників.

Гарантії безпеки та реакція Європи


Джерела CNN кажуть, що американці пропонують гарантії безпеки у форматі 5-ої статті НАТО, але без участі НАТО. Цю пропозицію Трамп нібито озвучив спершу Зеленському, а потім повторив у розмові з європейськими лідерами.

Президент Франції привітав готовність США зробити свій внесок у гарантії безпеки для України: «Будемо працювати з ними та з усіма нашими партнерами в «коаліції рішучих», з якими ми  знову зустрінемося, щоб досягти конкретного прогресу», — заявив Еммануель Макрон. Німецький канцлер Фрідріх Мерц запевнив, що Україна може і надалі розраховувати на повну підтримку Німеччини.

Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн наголосила, що сильні гарантії безпеки для України та Європи є невід’ємними для будь-якої мирної угоди. Голова європейської дипломатії Кая Каллас переконана, що Росія не має наміру припиняти війну в Україні найближчим часом, але США мають силу змусити Москву до серйозних переговорів.

«Гра за майбутнє України, безпеку Польщі та всієї Європи вступила у вирішальну фазу. Сьогодні ще очевидніше, що Росія поважає лише сильних, а Путін вкотре показав себе хитрим і безжальним гравцем. Тому збереження єдності всього Заходу має вирішальне значення», — такий висновок польського прем’єра Дональда Туска.

За оцінкою британського прем’єра Кіра Стармера, Трамп наблизив всіх — як ніколи раніше — до завершення війни. Наступним кроком мають бути подальші переговори за участю Зеленського.

У Вашингтоні розглядають тристоронні перемовини: Трамп-Зеленський-Путін, у Кремлі заявляють, що безпосередньо такий формат на Алясці не обговорювали — у фіналі зустрічі в Анкориджі Путін публічно запропонував Трампу наступного разу зустрітися в Москві. 

Володимира Зеленського вже сьогодні, 18 серпня, чекають у Вашингтоні і, як стверджують джерела видання Axios, вже 22 серпня Трамп волів би зустрітись трьох. 

Делегація європейських політиків вирішила теж їхати 18.08 до США, щоб підтримати Володимира Зеленського. На фото: Еммануель Макрон, Урсула фон дер Ляєн, Марк Рютте, Сігеру Ісіба, Фрідріх Мерц, Скотт Бессент, Марк Карні та Володимир Зеленський під час саміту «Групи семи» (G7), Канада, 17 червня 2025 року. Фото: LUDOVIC MARIN/AFP/East News

Російські ігри в затяжні перемовини

Цілі війни Росії не змінилися від моменту її вторгнення в Україну у 2022 році. На саміті Путін чітко дав зрозуміти, що хоче спершу обговорити так звані корінні причини війни, які Кремль визначає як розширення НАТО та появу в Україні влади, яка опирається російському впливу, аналізує директор з міжнародної безпеки британського королівського об'єднаного інституту оборонних досліджень (RUSI) Ніл Мелвін. «Всеосяжна мирна угода» Путіна фактично призведе до підкорення України. 

Тепер увага зміститься на боротьбу за наступні кроки. Багато що залежатиме від дій Трампа. Путін явно прагне втягнути США у тривалі переговори, а Трамп, безперечно, і далі зацікавлений у посередництві в мирній угоді, не в останню чергу тому, що це найпростіший шлях до Нобелівської премії миру, продовжує Ніл Мелвін:

— Проте наприкінці саміту Трамп, схоже, дав зрозуміти, що тепер процес мають просувати Україна та європейці.

Якщо Путіну не вдасться втягнути Трампа у подальший цикл двосторонніх стратегічних самітів, він буде задоволений вже тим, що Трамп просто втомиться і фактично відступить

Якщо Путіну не вдасться втягнути Трампа у подальший цикл двосторонніх стратегічних самітів, він буде задоволений вже тим, що Трамп просто втомиться і фактично відступить

Постає питання: яку ж роль можуть реально відіграти європейці? Співдиректорка програми європейської безпеки Європейської ради закордонних відносин (ECFR) Яна Кобзова посилається на нещодавну аналітику ECFR, яка свідчить: яким би не було завершення війни, ЄС постраждає значно більше, ніж США. Для Європи має вирішальне значення, чи стане Україна через кілька років стабільною та процвітаючою державою, навіть якщо вона не контролюватиме всі свої території, чи погана угода перетворить її на слабку, нестабільну країну, вразливу до гібридних або прямих атак Росії:

— Сам факт, що Трамп і Путін можуть самостійно вирішити майбутнє України, а фактично й безпеку Європи, вже спонукав лідерів ЄС збільшити оборонні витрати, посилити військову допомогу Україні й активніше взаємодіяти з Трампом і його командою, щоб донести свої меседжі та червоні лінії. Останні телефонні розмови з Трампом свідчать, що їм це загалом вдалося — принаймні у короткостроковій перспективі.

Зеленський у Вашингтоні: наступні кроки

За даними Reuters, серед вимог Путіна, озвучених в ході саміту з Трампом, такі: Україна має повністю вивести війська з Донецької та Луганської областей в обмін на заморозку лінії фронту в Херсонській та Запорізькій областях. Росія нібито готова повернути окуповані райони на півночі Сумської та в північно-східній частині Харківської області. У Москві хочуть формального визнання російського суверенітету над Кримом. Проте Reuters зауважує: не зрозуміло, це означає визнання урядом США чи, наприклад, усіма західними державами й Україною. Путін також хоче скасування бодай частини санкцій проти РФ, Україна має відмовитись від вступу в НАТО за умови отримання гарантій безпеки поза Альянсом. Серед вимог — офіційний статус для російської мови в Україні та дозвіл на вільну діяльність російської православної церкви.

Позицію України в питанні виходу з Донецької і Луганської областей Зеленський озвучував неодноразово: ЗСУ не вийдуть з Донбасу. Так само неприйнятними виглядають і інші умови Путіна.

Водночас з точки зору Києва, саміт уникнув найгіршого сценарію — угоди між Трампом і Путіним за спиною України, вважає директор з міжнародної безпеки RUSI Ніл Мелвін. Тепер Зеленському потрібно не допустити, щоб Путін втягнув Трампа у серію обговорень широкої економічної та політичної програми, поступово знижуючи значущість війни в Україні у двосторонніх відносинах США та Росії:

— Зеленський вирушить до Вашингтона, щоб просувати цю ідею. Його головні завдання у понеділок в Овальному кабінеті — зміцнити рішучість Трампа залишатися залученим і переконати його посилити тиск на Путіна для реального й негайного виходу на переговори через подальші санкції та нарощування військової підтримки України.

20
хв

Післясмак Аляски: чи справді це виграш Росії і які нові пастки з'явились для України і Європи

Катерина Трифоненко
Армія, навчання, балтійське море

Більше знань, менше страху — це гасло циклу публікацій. Адже безпека — це факти, перевірена інформація та обґрунтовані аргументи. Чим більше ми знаємо, тим краще підготуємося до майбутнього.

Згідно з останнім звітом «Дослідження думки на теми, пов'язані з війною в Україні», підготовленим для Defence24 та Фонду “Stand with Ukraine”, лише кожен четвертий респондент вважає, що Росія не нападе на Польщу, а 12% вважають такий напад дуже ймовірним. Більше половини респондентів (53%) підозрюють наявність російського впливу — зокрема дезінформації та пропаганди – у польських ЗМІ. З одного боку, 57% поляків вірять, що США допомогли б Польщі в разі російської агресії, з іншого — 61% вважають, що польська армія недостатньо чисельна, а половина громадян заявляють, що витрати на оборону повинні бути збільшені. 42% поляків підтримують повернення обов'язкової військової служби, але тільки 23% заявили про готовність особисто зголоситися на захист країни; зате 69% підтримують обов'язкові військові навчання в школах.

Ці дані змушують задати питання не стільки про наші погляди, скільки про нашу готовність — практичну, емоційну та соціальну. І саме тому час почати говорити про військову безпеку не як про завдання виключно для армії, а як про виклик для всієї держави — від верхівки влади до районного клубу.

Польська оборонна стратегія — «ми не чекаємо, ми діємо» — базується на чотирьох стовпах: самостійній обороні на першому етапі загрози, стримуванні потенційного агресора, співпраці з НАТО, але без ролі пасивного очікування, та побудові соціальної стійкості — так званої тотальної стійкості.

На практиці це означає, що не буде поділу на «наших» і «ваших». У момент загрози зникають відмінності — культурні, мовні, історичні. Усі, хто живе в Польщі — поляки, українці, мігранти, резиденти — стануть на захист країни, в якій живуть, працюють і виховують дітей. І саме українці — ті, хто пройшов через пекло вторгнення — можуть бути тими, хто відреагує першими. Вони швидше розпізнають небезпеку, швидше знають, що потрібно робити, швидше допомагають іншим — бо мають досвід, який ніхто не хоче здобувати на власному досвіді. Їхня присутність — це не тягар для Польщі, а потенціал, який потрібно включити до спільної стратегії.

Як часто ми задаємо собі питання: що насправді є військовою безпекою Польщі? І що ми про неї знаємо — крім усвідомлення, що «ми маємо армію», «ми належимо до НАТО» і «ми в безпеці»?

Військова безпека — це набагато більше, ніж наявність військової техніки. Це здатність держави захищати свою територію, громадян та інституції від збройної агресії — як самостійно, так і у співпраці з союзниками

Польща, як член НАТО, користується так званою гарантією колективної оборони (стаття 5 Північноатлантичного договору). Але гарантія — це не автоматизм. Це політичний процес, що вимагає рішень, консенсусу, готовності. Тому наша національна стратегія безпеки передбачає, що в разі загрози Польща негайно захищається — власними силами, на власній території, не чекаючи сигналу з Брюсселя чи Вашингтона. Простіше кажучи: недостатньо мати сильну армію, якщо суспільство не готове до екстремальних ситуацій. А готовність не народжується з декларацій — лише з практики, освіти, організації та спільних дій.

26.03.2025 Варшава Зустріч прем'єр-міністра Дональда Туска з генеральним секретарем НАТО Марком Рютте. Ліворуч: Фото: Andrzej Iwanczuk/REPORTER

М'яка військова безпека — тобто як суспільство повинно підготувати ґрунт для реальної оборони

Не всі повинні служити в армії, але всі ми є частиною системи безпеки. В епоху гібридних загроз, дезінформаційних атак, саботажу та провокацій першими, хто реагує, є громадяни, а не генерали. Саме від людей залежить, чи збережуть вони спокій, розпізнають загрозу, допоможуть сусіду, повідомлять про інцидент або просто не дадуть собою маніпулювати.

Саме тому в Польщі був прийнятий Закон про захист населення, який у 2025 році почне реально впроваджуватися на рівні кожного воєводства. В рамках спеціальних місцевих бюджетів будуть проводитися:

  • тренінги з евакуації та першої допомоги,
  • ситуаційні навчання за участю служб та ВОТ,
  • семінари з протидії дезінформації,
  • тренінги з кризової комунікації та соціальної самоорганізації.

Це конкретні заходи, які мають навчити суспільство, як діяти, перш ніж приїдуть танки. І що важливо — ці програми повинні бути доступними також для мігрантів, у тому числі для біженців з України. Їхній досвід в організації допомоги, комунікації в умовах війни та подоланні кризи — це цінність, якою Польща повинна свідомо користуватися.

Українці в Польщі — невидима армія опору

Одним з найбільш красномовних прикладів м'якої військової безпеки є діяльність української діаспори в Польщі. З перших днів повномасштабної інвазії Росії сотні тисяч людей, які втекли від війни, знайшли тут притулок, а також поле для діяльності. Військові біженці стали не тільки бенефіціарами допомоги, але й її співорганізаторами.

Вони організовують збори для війська, пакують аптечки, купують дрони, проводять інформаційні кампанії, борються з російською пропагандою, просвічують поляків і західну громадську думку. Їхня діяльність є реальною підтримкою для української армії та держави. Без зброї, але з величезним впливом на моральний дух, логістику та суспільну свідомість.

У цьому сенсі дії українських біженців у Польщі є елементом воєнних зусиль — не менш важливим, ніж дії на фронті. Можна сказати: без форми, але на передовій.

Що означає бути в безпеці як військовий біженець?

Безпека — це не тільки відсутність фізичної загрози. Для військового біженця це також доступ до інформації, можливість інтеграції, правова та економічна стабільність і почуття спільності. Це право голосу — і можливість діяти.

Польща зіткнулася з величезним викликом — прийняти та підтримати мільйони громадян України. Від рішення уряду, через дії місцевих органів влади, до низових громадських ініціатив — вдалося побудувати унікальну систему допомоги, яку сьогодні можна вважати частиною ширшої політики національної безпеки.

Держава, яка надає біженцям не тільки дах над головою, але й інструменти для дій, збільшує свою стійкість. Суспільство, яке здатне прийняти та включити в суспільне життя людей, які постраждали від війни, стає сильнішим.

Польща є новим двигуном безпеки НАТО, і кожен, хто в ній живе, повинен хоча б трохи розуміти, яке місце займає країна в цьому альянсі

Згідно з офіційними даними, опублікованими в прес-релізі НАТО «Витрати на оборону країн НАТО (2014-2024)» (www.nato.int), у 2024 році Польща досягла того, що ще десять років тому здавалося нереальним: рівень витрат на оборону досяг 4,12% ВВП, що робить її безперечним лідером НАТО в плані відносної заангажованості в безпеку. Це більш ніж удвічі перевищує мінімальний поріг альянсу (2%) і майже вдвічі перевищує середній показник для країн НАТО в Європі та Канаді (2,02%).

Але це не тільки відсотки в таблицях Excel – це принципова зміна ролі Польщі в структурі колективної безпеки. З країни, яка «набирає обертів» і часто сприймається з побоюванням, ми стали серйозним гравцем, який не тільки отримує, але й реально забезпечує безпеку — і не тільки собі, але й усьому регіону.

Не в кредит, а напевно!

Витрати Польщі на оборону в 2024 році (за даними НАТО в постійних цінах 2015 року) склали 26,8 мільярда доларів, що означає зростання на понад 213% порівняно з 2014 роком — друге за величиною в усьому альянсі. Для порівняння: Німеччина збільшила свої витрати «лише» на 95%, Франція — на 25%, а Велика Британія — на 22%.

Ще важливішим за зростання суми є те, як ці гроші витрачаються. Понад 51% польських витрат на оборону — це кошти, призначені на обладнання та дослідження нового озброєння. Це рекордний результат у НАТО — вищий навіть за показники США (29,88%) чи Туреччини (34,18%). На практиці це означає, що Польща не тільки «накачує» армію, але й модернізує її темпами, які викликають повагу навіть у Пентагоні.

Водночас зменшилася частка витрат на персонал — з 51% у 2014 році до лише 29,5% у 2024 році. Це означає свідому зміну: менше грошей на пенсії та адміністрацію, більше на наступальні можливості, взаємодію та стримування.

16.06.2024 Центральний полігон ВПС в Устці. Міжнародні морські маневри Baltops 2024, які є одними з найбільших і найважливіших навчань НАТО на Балтиці. У десантній операції на полігоні в Устці взяли участь кілька сотень солдатів із США, Іспанії, Болгарії та Польщі. Зліва: Морський десант US Marines на пляжі в Устці. Фото: Gerard/REPORTER

Армія як політика

За цими цифрами стоїть політичне рішення. Польща інвестує в оборону не тому, що «треба», а тому, що бачить загрозу, яку Захід ще до кінця не визнає. Війна Росії з Україною пробудила в Польщі інстинкт виживання — і здоровий прагматизм. Ми знаємо, що неможливо захистити критичну інфраструктуру, кордони чи власний спосіб життя, якщо не маєш армії, яка викликає повагу.

У 2022 році Польща мала 176 тисяч професійних і територіальних військовослужбовців. У 2024 році — вже понад 216 тисяч. Це більше, ніж армії Франції чи Великої Британії. При цьому йдеться не про цифри як такі, а про «готову» армію, а не «на папері». Готовність до дій, здатність до швидкого розгортання сил і широкий резерв сьогодні є валютою безпеки.

Ціна висока, але альтернатива дорожча

Не можна ігнорувати витрати на цю стратегію. Сьогодні Польща витрачає на оборону більше, ніж на вищу освіту, і майже стільки ж, скільки на всю систему охорони здоров'я. Для багатьох громадян — особливо в період інфляції та економічного спаду — це може бути важко сприйняти. У публічному дискурсі виникає питання: чи не перебільшуємо ми?

Відповідь залежить від того, як ми визначаємо безпеку. Як фізичне виживання і стійкість під час війни? Як баланс між військовою і соціальною безпекою? Сьогодні, в умовах російського імперіалізму, ми не маємо розкоші вибору. Соціальна безпека не виживе без військової безпеки.

Нова вага, нова відповідальність

Зростаюча військова сила Польщі — це не тільки привід для гордості, а й нові обов'язки. Союзники очікуватимуть, що Польща озброюватиметься не тільки для себе, а й для спільної справи. Це означає більшу участь у місіях НАТО, більший політичний ризик і необхідність збереження стратегічної узгодженості з рештою альянсу — навіть тоді, коли інтереси не завжди збігаються.

Але, можливо, саме Польща — а не Німеччина чи Франція — стане новим стабілізатором східного флангу. Не з обов'язку, а з вибору. І, можливо, саме це визначить майбутнє безпеки в Європі.

Адже в XXI столітті виживе не той, хто найбільше обіцяє, а той, хто найбільше інвестує в готовність. Польща вже інвестує. І робить це серйозно

Тому зараз – це наш момент.

У час відносного спокою, але зростаючої загрози, потрібно побудувати міст між суспільством і оборонною системою. Спільні тренування, освіта, місцева робота — це не другорядні заходи. Це майбутня перша лінія оборони. Нехай біженці та мігранти стануть частиною цієї системи. Бо НАТО відреагує – але перш ніж це станеться, Польща має бути готова захищатися сама. А готовність починається з людей.

Сьогодні лінія фронту проходить не на Сході — вона проходить через наше повсякденне життя. Через те, чи готові ми допомагати, розуміти і діяти разом. Саме це є сучасною територіальною обороною, яка починається зі спільноти. І ніхто не виключений з неї. Не питаймо, чи захистить нас держава. Запитаймо, чи готові ми захищати її, коли настане час випробувань.

Без уніформи — але з готовністю. Таким є сучасний патріотизм. І такою має бути щоденна безпека Польщі.

‍Переклад: Анастасія Канарська

20
хв

Без уніформи, але на передовій

Юлія Богуславська

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Микола Кулеба: «Росіяни не мають наміру повертати українських дітей. Бо кожна врятована дитина — свідок їхнього воєнного злочину»

Ексклюзив
20
хв

Післясмак Аляски: чи справді це виграш Росії і які нові пастки з'явились для України і Європи

Ексклюзив
20
хв

Докази для Гааги: як український журналіст документує злочини росіян в Україні

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress