Ексклюзив
20
хв

Кіра Рудик: «Наступного року підтримку для України доведеться буквально виборювати»

Політик поділилась своїм баченням щодо глобальних викликів та загроз на міжнародній арені у зв’язку з російською агресією

Оксана Щирба

Кіра Рудик. Фото: пресслужба партії «Голос»

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Які виклики стоять перед Україною у 2024 році? Наскільки реально, що Україна отримає програму підтримки у 50 млрд євро від Європейського Союзу вже найближчим часом? Як довго ще світ буде готовий підтримувати воюючу Україну? На ці та інші запитання відповіла в інтерв'ю виданню Sestry Кіра Рудик, лідерка ліберальної партії «Голос», народна депутатка України, віцепрезидентка європейської транснаціональної політичної партії Альянс лібералів і демократів за Європу (ALDE).

Оксана Щирба: Джо Байден під час візиту Володимира Зеленського до Вашингтону заявив, що його команда працює з демократами і республіканцям для пошуку двопартійного компромісу щодо голосування за допомогу Україні, Ізраїлю та Тайваню. На вашу думку, яким буде результат цього компромісу? Чи вдасться отримати пакет допомоги від Європейського Союзу?

Кіра Рудик: Ситуація змінюється дуже швидко. Україна фактично стала заручником внутрішньої політики Сполучених Штатів. Питання кордону, яке стоїть у пакеті разом з Україною, Тайванем та допомогою Ізраїлю, безпосередньо стосується наступних президентських виборів у США (на голосуванні за питання щодо захисту кордону США від нелегальної міграції разом з пакетом підтримки для України наполягають республіканці – ред.). Це одне з тих питань, яке є критичним і для демократів, і для республіканців. І поки жодна сторона не готова відступити. 

На превеликий жаль, зараз для американських політиків внутрішні дебати і вибори в США є важливішими, ніж те, що відбувається у світі. Президент Байден  дав обіцянку, що Сполучені Штати будуть з Україною стільки, скільки потрібно. Але як лідер Демократичної партії він повинен думати про майбутнє. 

Для нас всі ці перипетії критичні. В пакеті на загальну суму 61 млрд дол., за який ми боремося, передбачені кошти на мілітарну допомогу, а також — близько 10 мільярдів доларів прямої бюджетної підтримки. І саме ці 10 млрд нам потрібні в січні, краще на початку січня. 

Україна зараз максимально залежить від міжнародної допомоги. І якщо не буде прямих фінансових вливань до нашого бюджету, як держава ми не зможемо виконувати свої зобов'язання перед пенсіонерами, вчителями та ін. 

Пакет Європейського Союзу розрахований на чотири роки і складається з п'ятидесяти мільярдів євро, тобто приблизно по дванадцять мільярдів на рік. Ми просимо, щоб протягом першого року ЄС надав близько двадцяти мільярдів, бо у нас немає інших способів знайти необхідні кошти. 

Те, що зараз відбувається в США та ЄС, нам дуже болить, але водночас стимулює ще більше працювати. 

Кіра Рудик на зустрічі щодо конфіскації активів РФ з тодішньою спікеркою Палати представників Конгресу США Ненсі Пелосі у Вашингтоні, 22 вересня 2022 року. Фото: пресслужба партії «Голос»

ОЩ: В одному з інтерв’ю голова комітету із закордонних справ польського Сейму Павел Коваль заявив, що «медовий місяць» для Зеленського закінчився. Тепер він стикається з супротивниками, які відстоюють інтереси власних країн. Яким чином це може вплинути на глобальну підтримку України?

КР: Я погоджуюсь, що «медовий місяць», якщо це можна так назвати, закінчився для нас. Ми пам'ятаємо 2014 рік і як війна почала ставати новою «нормою» для світу. Цього ж разу нам вдалося втримувати максимальну увагу набагато довше. На жаль, зараз наш біль вже не так сильно зачіпає серця союзників. Це неприємна реальність, з якою потрібно працювати. Саме тому президент говорив, що його завдання зробити так, щоб ці емоції (партнерів у боротьбі проти російської агресії – ред.) стали планами і були реалізовані. 

З огляду на політичну турбулентність у світі, наш основний логічний аргумент — Україна бореться за безпеку всього цивілізованого світу, і якщо ми, не дай Бог, програємо, Путін не зупиниться. Є ще один аргумент, над яким я персонально працюю вже майже два роки, і де ми маємо великий прогрес: це конфіскація російських активів. Для розуміння — сума пакету допомоги США, за який ми так б'ємося, шістдесят один мільярд доларів. Європейський Союз вже надав Україні мілітарної допомоги приблизно на двадцять п'ять мільярдів євро. А сума всіх заморожених російських активів становить близько 500 млрд доларів.

ОЩ: Як можна отримати на користь України всі ці заморожені активи? Які існують механізми?

КР: Величезна проблема полягає в тому, що активи РФ не конфісковані, а заморожені. Більша частина цих грошей знаходиться під суверенним імунітетом — тобто між країнами є домовленість, що такі гроші недоторкані, конфіскувати їх не можна. Однак ми намагаємося переконати союзників, що агресор не повинен мати права на цей суверенний імунітет.

Півтора роки тому ніхто не вірив, що таке можливо. А зараз вже Канада прийняла законопроєкт про конфіскацію російських активів і працює над наступним законопроєктом щодо суверенного імунітету. В США та Великій Британії є напрацювання у цьому напрямку. А от Бельгія пішла навіть далі — прем'єр-міністр Александер Де Кроо прийняв рішення про передачу Україні відсотків, які накопичилися на ці кошти. Вийшло близько двох мільярдів євро. І це вже гроші, які можна буде використати, перш за все, всередині Бельгії, закривши бюджетні програми на підтримку України.

Що потрібно, аби всі заморожені гроші агресора були конфісковані? Перше — це юридичні механізми. Друге — це політична воля.

Юридичні механізми відрізняються в різних країнах і залежать від багатьох факторів, починаючи від того, скільки грошей зберігається у країні, і закінчуючи тим, які там були прецеденти. Щодо політичної волі, у нас буде вікно можливостей під час виборів на у різних країнах на Заході переконувати наших союзників, що це може бути гарний аргумент саме для них в політичній площині. 

ОЩ: Дуже актуальне питання вступ України до ЄС. Які вимоги має виконати Україна на шляху до ЄС? Як не поступитись власними інтересами, наприклад, якщо мова йде про агропромисловий комплекс?

КР: Ми як держава, яка виконала умови для початку перемовин щодо членства в ЄС, вже не говоримо з позиції прохання підтримати нас, бо ми боремося за європейське майбутнє. Ми кажемо: у нас були умови, ми їх виконали і маємо повне право переходити до наступного етапу. Ми вже на цьому шляху - до великої європейської родини, де нам доведеться відстоювати свої інтереси, в тому числі у агропромисловому комплексі. 

ОЩ: Чого очікувати від українсько-польських відносин після парламентських виборів у Польщі та зміни уряду? 

КР: Як нещодавно мені сказала польська колега: ми пережили вибори в Польщі і дуже сподіваємося, що зараз з новим урядом, з новим прем'єром ситуація між нашими країнами стабілізується та покращиться. Отримаємо стратегічне бачення, як працюватимемо далі. Те, що Польща та поляки зробили для України, є подвигом, який будуть пам'ятати покоління. Тому зараз я дивлюся на українсько-польські відносини з великою надією і позитивом. 

Ми знаємо пана (премʼєр-міністра Дональда) Туска і його рішучий стиль ведення справ. Він є одним з наших найсильніших адвокатів і навряд чи відмовиться від бачення того, що наша країна дійсно є щитом для Європи. Я в це щиро вірю, і впевнена, що така позиція буде не лише продовжуватись, а й посилюватись. Польща — одна з тих країн, які максимально зацікавлені у перемозі України.

ОЩ: Де брати гроші на відбудову Україні і коли починати піднімати це питання? За оцінками різних експертів, потреби України на реконструкцію та відновлення оцінюються в 411 млрд доларів США.

КР: Я впевнена, що чотириста одинадцять мільярдів — це сума, яку як мінімум треба помножити на два, адже Росія не припиняє обстріли та бомбардування України. Руйнувань стає все більше, потреба у відбудові росте. 

Відбудова України, у першу чергу, має проводитись за рахунок конфіскованих грошей РФ. Вже далі ми говоритимемо про можливі репарації, про певні кошти від продажу нафти. Але пріоритет зараз, а не колись після війни, це саме ті 500 млрд. Це єдиний спосіб зараз змусити Росію заплатити. 

ОЩ: Як довго світ ще  готовий підтримувати Україну? Що Київ має робити, аби підтримка, передусім фінансова, продовжувалась?

КР: Нам потрібно максимально сконцентруватись на міжнародній та дипломатичній роботі. Марно сподіватися, що люди будуть пам'ятати про Україну, якщо їм не нагадувати постійно. Як віцепрезидентка ALDE я можу сказати, що якби на багатьох зустрічах не було представника України, то про нас би й не згадали. Завжди має бути людина, яка скаже: «Я хочу нагадати, що в Україні йде війна. Я хочу нагадати, що безпека є ключовим завданням і під час виборів, і після виборів, і зараз, коли розподіляються бюджети». 

Тому наша основна задача — продовжувати інформаційну кампанію і продовжувати роботу в усіх дипломатичних, політичних організаціях. Ми не можемо вплинути на вибір наших союзників, але ми можемо створювати зв'язки з усіма політичними партіями, працювати з тими, хто готовий покращувати наші зв'язки. Це те, що залежить від нас і є нашою відповідальністю. 

Кіра Рудик, червень 2022 року. Фото: Євген Завгородній

ОЩ: Наступного року відбудуться вибори до Європарламенту. Наскільки вони змінять градус підтримки України? 

КР: Нас цікавить не тільки результат виборів, а й самі вибори. Треба розуміти, що багато рішень, особливо стосовно фінансової підтримки, мають бути прийняті, підписані до виборів і до активної кампанії. Ризик поляризації Європейського парламенту у 2024 році існує, і для нас це означає, що рішення про підтримку буде все складніше виборювати. Тому ми як політики маємо будувати плани не тільки на наступний рік, а й мати довгострокову стратегію з урахуванням різних сценаріїв розвитку подій. 

ОЩ: Наскільки ефективні антиросійські санкції? Що робити, як працювати з країнами, які допомагають Росії обходити санкції, наприклад, якщо ми говоримо про країни Глобального Півдня?

КР: Коли нас питають: «А як би ви хотіли бачити наступний пакет санкцій?», ми відповідаємо, що наступний пакет санкцій має бути таким, який принаймні зробить ефективним всі попередні. На жаль, у санкціях є багато «дірок», які дозволяють агресору обходити обмеження. Більше того, не передбачена чітка відповідальність за недотримання санкцій або їх обхід. Є факти, які моментами розчаровують. Коли наші військові розбирають збиті дрони, які РФ запускає щоночі на українські міста, виявляється, що вони вироблені у 2023 році і містять деталі з прогресивних країн, які нас підтримують, і які мали би заборонити експорт цих деталей до Росії. Це дуже прикро і потребує особливої уваги. 

Щодо країн Глобального Півдня. Тут ситуація надзвичайно складна. До повномасштабного вторгнення Росії ми фактично не працювали з цими країнами. У більшості з них навіть не було посольств України. І ця прогалина дуже сильно відчувається, адже поки ми мовчали, російська пропаганда дуже активно працювала у цих країнах. 

Коли ми приїжджаємо з України і говоримо: «Ми хотіли би, щоб ви нас підтримали і не підтримували Китай та Росію», — вони дивляться на нас з великим  здивуванням: «А ви взагалі хто?». Тому важливо інтенсифікувати роботу до моменту, щоб вони хоча би чули нашу думку.

Кіра Рудик на Раді ALDE у Бухаресті. Фото: пресслужба партії «Голос»

ОЩ: Наступного року у США відбудеться саміт НАТО: які очікування України? У нас були великі сподівання на вільнюський саміт, але вони не справдились. Як може змінитись ситуація у 2024 році? 

КР: Ми, звісно, будемо боротися за максимум. Я думаю, що Україні нададуть озброєння, план, як буде виглядати шлях до НАТО, але значних проривів очікувати поки не варто.

Ми дійсно мали дуже великі сподівання на майбутній саміт у Вашингтоні, але він відбудеться в розпал передвиборчої кампанії. Після усіх перипетій в Конгресі оптимістичні сподівання трохи зменшуються. Знову ж таки, ситуація може змінитись у будь-який момент. 

ОЩ: Чи панують проросійські настрої в ЄС? Як Кремль впливає на ті чи інші країни зараз, під час війни?

КР: Росія продовжує інвестувати величезні кошти у свою пропаганду по всьому світу. Кремль не зменшує витрати на російські посольства, на центри вивчення російської мови і культури в Європі тощо. Це масштабний виклик для нас. Ми повинні інтенсифікувати інформаційну роботу. Важливо продовжувати нашу боротьбу. Так, це боротьба Давида з Голіафом, але ми не можемо її покинути.

No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Українська письменниця, теле- й радіоведуча, журналістка, піарниця, громадська діячка, голова правління ГО «Здоров’я жіночих грудей». Працювала редакторкою у низці журналів, газет та видавництв. Була ведучою Українського радіо. Пройшла шлях від кореспондентки до телеведучої та сценаристки на телебаченні. Обіймала посади керівниці пресслужби різних департаментів КМДА, Київської обласної колегії адвокатів, працювала з персональними брендами визначних осіб. З 2020 року займається питаннями профілактики раку грудей в Україні. Пише книги та популяризує українську літературу.Членкиня Національної спілки журналістів України та Національної спілки письменників України. Авторка книг «Стежка в долонях», «Ілюзії великого міста», «Падаючи вгору», «Київ-30», тритомника «Україна 30». Життєвий девіз: Тільки вперед, але з зупинками на щастя.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Сполучені Штати не хочуть розпуску НАТО, але виходять з того, що це має бути союз, де кожен з партнерів несе свою ношу, заявив держсекретар США Марко Рубіо. З поверненням Дональда Трампа в Білий дім розбіжності між партнерами по обидва боки Атлантики лише поглиблюються. Черговий клин в трансатлантичну єдність, аж до ймовірного скасування червневого саміту НАТО, може вбити «мирна» угода Трампа. З документом ознайомились журналісти Reuters. З-поміж іншого там йдеться, що США визнають де-юре Крим частиною Росії і де-факто контроль РФ над окупованими частинами Луганської, Донецької, Запорізької та Херсонської областей. Окремим рядком Україні пропонується відмовитись від прагнень до вступу в НАТО.

Для європейців визнання анексії українського півострову є неприйнятним. «Крим і прагнення України до членства в НАТО — червоні лінії. Ми не можемо від них відмовитися», — цитує європейського високопосадовця Financial Times. Україна та ЄС передали американцям своє бачення мирного треку, яке за даними Reuters, принципово відрізняється від американських пропозицій. Нині, за оцінками європейських політиків та експертів, перед ЄС стоїть непросте завдання: наново згуртувати Європу заради її ж власної безпеки і запустити масштабне власне військове виробництво. Чи готові до цього всі європейські країни та чи є альтернатива НАТО?  Хто може стати союзником Європи в новій безпековій архітектур і яку роль в ній відіграватиме Україна? Чи може Трамп насправді залишити європейських союзників та чи реальні погрози Москви протестувати міцність Альянсу?     

НАТО і пріоритети Трампа

Політика США у взаємодії з Європою в питаннях безпеки може коливатися між двох сценаріїв, вважає науковий аналітик Інституту безпекових досліджень Європейського Союзу Джузеппе Спатафора (Giuseppe Spatafora). Перший можна умовно визначити як «око за око». Його суть полягає в тому, що США не планують остаточний вихід з Європи, але використовують його як інструмент для тиску, змушуючи союзників збільшити витрати на оборону — з особливим пріоритетом на закупівлі американської зброї. Слухняних союзників — підтримують, інших — карають. Це згодом призведе до повної двосторонньої структури оборонних відносин, каже Джузеппе Спатафора. Другий сценарій аналітик називає «Прощавай, Європо»: 

— У цьому варіанті США стратегічно відходять від Європи, зосереджуючись на інших регіонах. Військові сили та інфраструктура переміщуються на захист американської території або в Індо-Тихоокеанський регіон. США намагаються якнайшвидше вийти з регіональних конфліктів, зокрема війни в Україні, залишаючи її Європі. Пентагон переглядає закупівлі, орієнтуючись на морську війну в Тихому океані. Продаж зброї переорієнтовується на азійських союзників.

Такий вихід може тривати роками, хоча його можуть прискорити зовнішні кризи або бажання Трампа швидко здобути політичні очки

США вже переносять свій акцент на схід, про що Трамп говорить абсолютно відверто, зауважує міністр закордонних справ України (2007-2009 рр.) Володимир Огризко. Оскільки азійський напрям для нього є принципово важливішим, ніж європейський, то й діє він відповідно: 

— Якщо мені Європа не цікава, то чого я буду тримати в Європі: а) війська і витрачати на це колосальні кошти; б) прикривати Європу, якщо вона не платить за свою безпеку; в) до того ж я вважаю, що європейці вже давно експлуатують Америку. З його точки зору крен на схід абсолютно логічний.

Однак найбільші ризики і для України, і для Європи в цілому, за словами Володимира Огризка, пов’язані з тим, що Трамп не бачить в Росії загрозу:

— Росія для нього є теоретично можливим союзником у боротьбі з тим самим Китаєм. Це глупство найвищого ґатунку, але тут ми не можемо влізти в його голову і сказати, що воно інакше. Тому очевидно, що в якійсь перспективі треба очікувати відходу США від Європи.

Чи означатиме це, що Трамп вийде з НАТО? Думаю — ні. Бо це, так чи інакше, це дуже важливий інструмент, аби щонайменше координувати якусь діяльність і не псувати відносини остаточно
Повітряно-космічні сили Франції підвищують готовність на авіабазі BA116 у регіоні Гранд-Ест. Фото: Christine Biau/SIPA/SIPA/East News

Не треба плутати те, що адміністрація Трампа говорить, з тим, що адміністрація Трампа насправді робить, адже часто є заяви, претензії, ультиматуми, які не перетворюються в реальність. І почасти це пов'язано з нестабільністю, притаманною високо персоналізованому режиму, який складається в деяких випадках з досить некомпетентних людей, наголошує старший консультант британського аналітичного центру Chatham House Кір Джайлз (Keir Giles). 

Він наводить приклад Канади, коли на кілька тижнів Трамп забув про цю тему, але днями повернувся до своїх претензій з новою силою. Відтак поки що всі американські посадовці залишаються на своїх місцях в структурах НАТО і американські військові також перебувають в Європі, але що станеться, коли адміністрація Трампа згадає про них, передбачити неможливо, як, власне, і решту дій Трампа, наголошує Кір Джайлз:

— Та ключове питання, чи вийдуть Сполучені Штати з НАТО, насправді не має значення, тому що жодній країні не потрібно виходити з Альянсу, щоб ця організація припинила своє існування. Якщо вони, наприклад, заблокують співпрацю за 5 статтею, то це може завдати значно більшої шкоди, ніж прямий вихід з Альянсу.

Безпекові загрози чи гра на публіку

Секретар Радбезу Росії Сергій Шойгу 24 квітня в інтерв’ю російським журналістам заявив про готовність застосувати ядерну зброю. Мовляв, Росія уважно стежить за військовими приготуваннями європейських країн. Він також нагадав про зміни, внесені торік до російської ядерної доктрини, які дозволяють застосувати ядерну зброю у випадку будь-якої агресії проти Росії або Білорусі.

Раніше, 15 квітня директор російської служби зовнішньої розвідки Сергій Наришкін звинуватив НАТО в нарощуванні військової активності біля кордонів Росії. Заразом звинуватив Польщу та країни Балтії в особливій агресивності і сказав, що вони будуть першими, хто постраждає в разі конфлікту Росії з НАТО.

Президент Польщі Анджей Дуда назвав погрози Наришкіна класичною дезінформацією, мовляв, все, що робить НАТО — це виключно відповідь на російську агресію.

А міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський під час виступу в сеймі 23 квітня заявив, що Росія розуміє лише мир через силу і порадив Москві краще управляти власною територією: «Замість того, щоб фантазувати, як знову завоювати Варшаву, потурбуйтеся про те, чи зможете ви втримати Хайшенвай» (так китайською називається Владивосток. — Авт.).

Сікорський під час виступу у Сеймі. Варшава, 23 квітня 2025 року. Фото: ANDRZEJ IWANCZUK/REPORTER

Заяви російських посадовців — типова російська політика шантажу, каже міністр закордонних справ України (2007-2009 рр.) Володимир Огризко, яка, на превеликий жаль, спрацьовує:

— Тому що на Заході, як чорт ладана, бояться самого слова «ядерна зброя». А Росія, як ви бачите, нею розмахує і наліво, і направо, й офіційно, і неофіційно. І саме на цьому побудована вже, до речі, віками російська політика відносно Заходу: з залякуванням, брехнею і так далі. Поки що працює. Наша українська мета має полягати в тому, щоб пояснити європейським друзям, що Путін настільки хоче жити, що тема про війну з НАТО взагалі не стоїть на порядку денному.

Якщо він не може три роки захопити повністю дві українські області, то що говорити про те, що він може напасти на НАТО, на об'єднані сили, які б там зараз розібрані вони не були

Не піддаватися на шантаж і обман з боку Росії закликали Трампа й американський конгрес сім європейських країн — голови комітетів із закордонних справ парламентів країн Балтії, Франції, Чехії, Великої Британії та України 25 квітня оприлюднили спільну заяву, де підкреслили необхідність безкомпромісного захисту суверенітету й територіальної цілісності України. Дипломати також закликали пришвидшити процес вступу України до Європейського Союзу та НАТО і  конфіскувати заморожені російські активи на користь Києва.

«Ми не повинні повторювати помилок Мюнхена 1938 року. Переговори з військовим злочинцем Путіним є безглуздими: його головна мета — послабити і принизити нашого союзника, Сполучені Штати», — йдеться в заяві.

Україна очікує, що гарантії безпеки від США будуть такими сильними, як в Ізраїлю. Фото: ОПУ

Від Росії постійно йде фоновий шум і суть в тому, щоб визначити, коли він перетворюється на щось реальне. Існує багато спекуляцій щодо того, куди РФ може завдати наступного удару — чи то для того, щоб випробувати НАТО, чи то, щоб спробувати знищити НАТО, чи для прямої територіальної експансії. Багато уваги, звичайно, приділяється країнам, що безпосередньо межують з Росією. Але це не обов'язково можуть бути найпривабливіші цілі, міркує старший консультант британського аналітичного центру Chatham House Кір Джайлз: 

— Для Росії має сенс атакувати цю систему там, де її найслабше місце. Отже, якщо у вас є країна, яка визначила себе як співлідера так званої коаліції охочих як Велика Британія і якщо врешті-решт виглядає так, що вона може ввести війська в Україну, щоб спробувати підтримати український суверенітет, тоді ця країна стає мішенню для Росії. 

Альтернативні союзи і союзники

Американці в кінцевому рахунку вийдуть з Європи, питання лише в часі і алгоритмі дій — як вони це будуть робити, вважає директор Центру оборонних стратегій Олександр Хара. До прикладу, досі відкрите стратегічне питання, чи вони знімуть, наприклад, свою ядерну парасольку з Європи:

— Другий момент, зрозуміло, що НАТО є наріжним каменем нинішньої системи безпеки. Якщо Сполучені Штати зменшують зобов'язання, це означає, що тоді треба переформатувати цю організацію під ті виклики, які є, але з ресурсами, які набагато обмеженіші в плані військ і в плані технологій.

США — це арсенал демократії, вони виробляють велику кількість високотехнічної зброї, плюс частково забезпечують інфраструктуру, командну, розвідувальну і технологічну підтримку НАТО. Відповідно, на те, щоб це замістити, потрібен час та інвестиції

Але в будь-якому разі, певен Олександр Хара, Україна має інтегрувати у себе стандарти НАТО, не відмовлятись від перспектив членства, а у випадку появи альтернативних безпекових союзів — посісти там своє місце.   

А втім, нині Україна потребує гарантій безпеки. У своїх «мирних» пропозиціях США ці зобов’язання покладають на країни Європи. Натомість Володимир Зеленський заявив, що Україна чекає від США потужних гарантій безпеки — як в Ізраїлю. Зі слів українського президента, присутність американського контингенту в Україні — не обов’язкова умова, але необхідні розвіддані та системи ППО, зокрема Patriot.

Ми бачимо перші непевні кроки, але, принаймні, публічно досі не було достатнього визнання нагальності пошуку стабільнішої і надійнішої альтернативи НАТО, зауважує старший консультант британського аналітичного центру Chatham House Кір Джайлз: 

— Фактично, деякі організації, які могли б слугувати ядром або прототипом такої організації, були значною мірою відкинуті. Ми чуємо багато розмов про так звану коаліцію охочих, але ж є Об'єднані експедиційні сили — очолювана Великою Британією група північноєвропейських країн, які однаково бачили безпеку і хотіли бути готовими діяти в часи, коли НАТО не здатне. Зараз якраз такі часи, але про цю організацію повністю забули.

Найбільші щорічні навчання НАТО Dynamic Mariner/Flotex25. Затока Кадіс, 28 березня 2025 року. Фото: AA/ABACA/Abaca/East News

Серед європейців переважає одна концептуальна прогалина, яка, на думку Кіра Джайлза, дуже стримує європейське мислення про нове безпекове середовище:

— Йдеться про те, яким чином за цих обставин Україна буде постачальником безпеки, а не споживачем безпеки. Адже Україна — одна з найважливіших, найсильніших і найрозвиненіших країн і армій, коли йдеться про утримання лінії фронту проти Росії.

Тож безпекові альтернативи НАТО можливі, але це вимагає більшої демонстрації лідерства з боку тих країн, які розуміють, наскільки серйозним і нагальним є цей виклик. Однак, продовжує Кір Джайлз, ми бачимо, що європейські лідери поки шукають рішення, які не визнають цю реальність:  

— Як швидко Європа може бути готова — потрібно багато часу, щоб скасувати 30 років руйнування власного військового потенціалу. Ми бачимо значні інвестиції в оборону,наприклад, в таких країнах як Польща, та на захід від Варшави — у Західній Європі все ще існує заперечення, що означає, що ці важливі інвестиції досі навіть не обговорюються публічно.

А між тим збільшення витрат на оборону, безумовно, має бути зараз серед пріоритетів Європи, вважає науковий аналітик Інституту безпекових досліджень Європейського Союзу Джузеппе Спатафора. Брюссель має допомогти державам-членам, наприклад, через спеціальні фінансові інструменти або спільні позики. Це покаже США рішучість Європи, а також дозволить самостійно підтримувати Україну:

— Друге, ЄС має інвестувати у стратегічні можливості — критичні для автономного воєнного потенціалу: авіаперевезення, розвідку, ППО і так далі. А також мають бути ресурси для ведення війни — від артилерії до великих армій.

Без цього стримування Росії без США буде неможливим

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

20
хв

Трансатлантичний розлам: чи зможе Європа створити нову систему безпеки без США

Катерина Трифоненко
екран, мобільний телефон, гучномовець

<frame>Більше знань, менше страху — це гасло нашого нового циклу публікацій. Адже безпека — це факти, перевірена інформація та обґрунтовані аргументи. Чим більше ми знаємо, тим краще підготуємося до майбутнього.<frame>

Усвідомлення того, що таке національна безпека і з чого вона складається, сьогодні є не привілеєм, а необхідністю. Але ще важливіше розуміти, що на багато її ключових сфер ми можемо впливати самі — як громадяни, мешканці, а також мігранти, які проживають у Польщі. Безпека — це не лише сфера держави, політиків і стратегів. Це наша спільна справа — повсякденна практика, заснована на знаннях, співпраці та відповідальності.

Основними напрямками національної безпеки є: військова безпека, безпека союзників, енергетична безпека, інформаційна безпека, економічна безпека, соціальна безпека, екологічна безпека.

На деякі з цих сфер впливають рішення, прийняті на державному чи міжнародному рівні. Але є й такі, на які ми можемо впливати — тут і зараз. І ми повинні робити це разом — незалежно від походження, мови чи історії. Тому що тільки тоді ми побудуємо суспільство, яке буде дійсно стійким до криз. Однією з таких ключових сфер сьогодні є інформаційна безпека — і вона стає першою лінією оборони в сучасному світі.

У XXI столітті війна не завжди починається з вибухів бомб. Іноді вона починається з посту в Facebook, зманіпульованого відео в TikTok або вирваного з контексту висловлювання, яке хтось кидає в інформаційний млин

Перш ніж впаде перша ракета, з'являються фейкові новини, перешіптування чуток і зростаюче відчуття, що «щось не так». У цифрову епоху знання стають нашим першим притулком, а інформаційна стійкість — новою формою цивільного захисту.

Дезінформація не знає кордонів, і її мета одна: розділити суспільство, посіяти недовіру та підірвати довіру до держави. Україна надто добре знає цей сценарій. Російській агресії передувала повномасштабна дезінформаційна кампанія — крок за кроком підривалися основи суспільної єдності. І, на жаль, ті ж самі методи сьогодні намагаються застосувати в Польщі.

Фото: Shutterstock

Українці перетворюються з героїв на цапів-відбувайлів? Неправдиві наративи б'ють по найслабших — а іноді й по тих, хто просто «новий» і досить помітний. Місяцями ми чуємо, що українці «не працюють», що вони «живуть на 800+», що вони «їздять на кращих машинах, ніж поляки» і що вони «псують ринок праці». 

Звучить знайомо? Так працює дезінформація — просто, емоційно, без фактів. А правда? Правда зовсім інша.

78% українців у Польщі або працюють, або активно шукають роботу. Це вищий показник участі в робочій силі, ніж серед багатьох груп польських громадян. Вони багато працюють — у логістиці, будівництві, громадському харчуванні, догляді. Скрізь, де поляки часто більше не хочуть працювати. Більше того — їхня присутність допомагає підтримувати темпи економічного зростання, які інакше сповільнилися б. Простіше кажучи, Польща потребує українців так само, як вони потребують безпечного місця для життя.

Гроші? Так. Але в один бік — до бюджету. Згідно зі звітом BGK «Вплив припливу мігрантів з України на польську економіку», опублікованим у березні 2025 року: з кожного злотого, виплаченого українцям у вигляді допомоги на рівні 800+, 5,4 злотих повертається до бюджету у вигляді податків і внесків. Ні, це не означає, що вони «віддають у п'ять разів більше», але це означає одне: вони віддають більше, ніж беруть. І це тверді цифри, а не думки з коментарів в інтернеті.

А ті розкішні автомобілі? Так, деякі українці приїжджали до Польщі на дорогих автомобілях. Тому що є люди з України, які володіють такими автомобілями, так само, як є поляки, які їздять на таких автомобілях.

Варто також поставити собі питання: якби у вас було 15 хвилин, щоб втекти з Києва чи Харкова під обстрілом, що б ви вибрали — автобус чи власне авто, якщо б воно у вас було? Це не розкіш. Це порятунок. Це єдине, що ти можеш забрати зі свого розбомбленого будинку

800+ для українців? Політичне страшило. У передвиборчій кампанії тема повернулася бумерангом — з твердженням, що «ми заберемо пільги в українців, а полякам залишиться більше». Проблема в тому, що це не лише популізм, але й натягування ковдри на очі. По-перше — незрозуміло, чи відбудуться якісь зміни. По-друге — навіть якщо вони будуть, то торкнуться маргіналів. Тому що переважна більшість українських сімей і так справляється самостійно і не потребує 800+.

А як щодо соціальних відносин? Ми спостерігаємо охолодження настроїв. Згідно з дослідженням, проведеним у листопаді 2024 року компанією Info Saliens, та звітом, опублікованим Центром Мєрошевського, одним із найпомітніших висновків є «значне зниження позитивних думок про Польщу та поляків. У 2022 році 83% українців мали добру думку про поляків, тоді як у листопаді 2024 року цей відсоток зменшився до 41%. Водночас зросла кількість тих, хто ставиться до них нейтрально, що свідчить про дедалі більш прагматичний характер відносин».

Але і для цього є причина: дезінформація, виснаження та відсутність чітких урядових наративів. Проте, ми не говоримо про конфлікт — ми говоримо про непорозуміння, яке можна виправити. Але тільки через діалог і факти.

У публічному просторі також неможливо оминути тему Волині — трагічної та болючої сторінки спільної історії, яка й сьогодні викликає сильні емоції. Саме ця рана найчастіше використовується як інструмент поділу. Лунають заяви, що українці «не хочуть віддавати тіла», що немає бажання співпрацювати, що пам'ять про злочин свідомо придушується.

Але треба чітко сказати: Волинь — це трагедія для обох народів. Це драматична сторінка історії, яка заслуговує на правду, пам'ять і гідність, а не на інструменталізацію та використання для розпалювання ворожнечі

Вшанування пам'яті жертв і повага до історичної правди є важливими. Але не менш важливо, щоб історія не стала зброєю в руках політичних наративів. Тому що ми не можемо повернути час назад. Ми можемо лише вирішити, що ми робимо з цією пам'яттю — і чи дозволяємо їй роз'єднувати нас у той час, коли ми найбільше потребуємо єдності.

Сьогодні ми стикаємося з новими викликами — війна, кризи, дезінформація, підрив основ безпеки. У такі часи історія має бути дороговказом, а не перешкодою. Ми повинні дивитися в майбутнє разом — поляки та українці.

Дезінформація — це зброя масового знищення. Потрібно сказати прямо — Польща не буде в безпеці, якщо не побудує систему опору інформаційним маніпуляціям. Медіаосвіта, вміння критично мислити, розпізнавати неправдиві джерела та свідомо користуватися ЗМІ — все це має бути настільки ж важливим, як знання місцезнаходження найближчого бомбосховища. Тому що достатньо однієї вправно поданої фейкової новини, щоб викликати паніку, розпалити обурення або заблокувати систему.

Познань, 24.08.2024 р. Марш з нагоди Дня Незалежності України. Фото: Lukasz Gdak/East News

І тут українці можуть зіграти величезну роль. Вони мають досвід боротьби з дезінформацією, вони знають інструменти, вони знають, як реагувати. В Україні місцеві лідери — вчителі, бібліотекарі, територіальна оборона, громадські організації — стали інформаційними «маяками», будуючи мережі довіри. У Польщі ми також можемо підтримувати і створювати таких лідерів. І це дуже нагальна справа.

Національна безпека сьогодні - це більше, ніж просто укриття і закони. Це про міжособистісні стосунки, соціальну довіру та інформаційну гігієну. І все починається з обізнаності. Якщо ми хочемо бути готовими до криз — ми повинні говорити про факти, а не про міфи. Про людей, а не про стереотипи. Про співпрацю, а не поділ.

Єдиний фронт —  безпечне суспільство. Українці не «гості» — вони частина нашого суспільства. І якщо ми зможемо разом з ними побудувати систему цивільного захисту, ми також зможемо разом захистити себе від атак, які приходять не з неба, а з інтернету.

Хто сіє страх, той пожинає кліки. Хто сіє знання — будує притулок. Інформаційна війна триває. І або ми навчимося вести її, або програємо ще до першого пострілу.

20
хв

Щоб розпочати війну, не потрібні бомби. Все, що вам потрібно, це вдалий фейк

Юлія Богуславська

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Катерина Приймак: «Що більше жінок в армії — то більше прав у цих жінок»

Ексклюзив
20
хв

Три головні жінки Трампа. Хто зробив Дональда політиком і християнином?

Ексклюзив
20
хв

Олена Гергель: «Поки немає збігу за ДНК — надія є»

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress