Ексклюзив
20
хв

Іванна Климпуш-Цинцадзе: Найважливіше завдання держави — створити умови для повернення українців додому

Політикиня розповіла про майбутнє України та українців, про плани доньки та повернення співвітчизників

Тетяна Літвінова-Михальонок

Іванна Климпуш-Цинцадзе

Фото: матеріали преси

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Цьогоріч молодша донька голови Комітету Верховної Ради з питань інтеграції України до Європейського Союзу Іванни Климпуш-Цинцадзе закінчила школу та вступила до університету за кордоном. Як колись її мати. В ексклюзивному інтерв’ю «Сестрам» народна депутатка VIII та IX скликань, віцепрем’єр-міністерка з питань європейської та євроатлантичної інтеграції (2016-2019 рр) розповіла, де саме її молодша донька бачить своє майбутнє, як Україна має боротися за повернення українців додому з Європи та який шлях українці повинні подолати для повноцінного членства в Європейському союзі і НАТО.

Тетяна Літвінова-Михальонок: Як ви взагалі почуваєтесь? Повномасштабна війна триває, втома накопичується.

Іванна Климпуш-Цинцадзе: Так і є.

У всіх, хто працює в Україні, хто тут живе, намагається боротися, — є втома і виснаження. Певно, спрацьовує такий внутрішній самозахист від тієї кількості болю, який накопичується. 

ТЛМ: У простого українця, все ж таки, більше варіантів якось переключитися. Наприклад, менше споживати новин. До народних депутатів вимоги інші. І навіть елементарна відпустка, яка також потрібна людям в умовах війни, може викликати осуд. Як ви відпочиваєте?

ІКЦ: Намагаюся проводити час з родиною. Все марю тим, аби на кілька днів поїхати на Закарпаття, але якось у мене все не виходить. У мене там місця сили, там дідівська хата, там є поріг дерев'яний, на якому можна посидіти і подивитися на гори, набратися сили... У кожного, напевно, є якісь свої місця, які дають додаткове натхнення, той стрижень, ту можливість випрямити спину і рухатись далі впевненіше. 

[Дід Іванни Климпуш-Цинцадзе із села Ясіня на Закарпатті. Дмитро Климпуш був головнокомандувачем Карпатської Січі — військових формувань незалежної української держави Карпатської України протягом 1938-1939 років. В СРСР його кілька разів заарештовували, і він провів багаторічний термін у сталінських таборах за «антирадянську діяльність». — Ред.]

ТЛМ: Ваша молодша донька цьогоріч закінчила школу у Києві і вступила до університету за кордоном. Як обирали навчальний заклад — це було її рішення чи все ж спільне родинне? 

ІКЦ: Так, вона навчатиметься за кордоном. Це дозволить мені трішки спокійніше їздити у відрядження. Бо найскладнішим у робочих поїздках є те, що коли в Україні тривога, а ти за її межами, існує таке міфічне уявлення, не знаю, чи ви з ним знайомі, що якщо ти тут, то не так страшно і ніби ти щось…

ТЛМ: Контролюєш…

ІКЦ: Так, контролюєш. Принаймні телефонуєш донькам і дізнаєшся, чи вони зайшли в метро, чи пішли в укриття. Тобто навчання за кордоном дозволить більше фокусуватися на роботі. Але я не можу сказати, що молодша донька хоче їхати за кордон. Тому це таке спільне рішення. Вона налаштована на те, щоб багато чому навчитись для майбутньої розбудови України.

Пані Іванна з чоловіком та доньками Фото: Фейсбук політикині

ТЛМ: Зрештою, у вас був схожий досвід — ви вчилися за кордоном, але повернулися до України.

ІКЦ: Я багато жила за кордоном і вчилася. Завжди жартувала, що я як бумеранг: обов’язково повертаюся до України. Так склалося, що мій чоловік не є етнічним українцем, що видно з мого прізвища. Він, до речі, не є навіть громадянином України. Свого часу він пішов добровольцем воювати за Грузію, закінчив війну командиром батальйону. Для нього важливо мати громадянство тієї країни, за яку він воював. Вже 17 років, як ми повернулися після життя за кордоном — в Америці та Грузії. Тому я дуже вдячна, що він сказав: «Це наша домівка, ми її будемо захищати. У нас немає варіанту куди-небудь їхати».

Я сподіваюся, що мої дівчата навчаться та приїдуть будувати ту Україну, яку ми зможемо захистити. Мені дуже хочеться, щоб на їхню долю не випало необхідності й надалі боронити нашу країну.

До речі, молодша донька буде вивчати конфліктологію та міжнародні відносини. Те, що відбувається в Україні, повністю продиктувало її вибір для того, щоб бути корисною у майбутньому.

ТЛМ: Мільйони українців виїхали з України через війну. Багато з них інтегрувалися в інше суспільство — і їхнє повернення додому навіть після закінчення бойових дій уже під питанням. Коли треба думати про повернення українців додому — зараз чи після перемоги? Якою має бути державна політика в цьому питанні?

ІКЦ: Це одне з найважливіших завдань, які мають стояти перед державою: створити привабливі умови для повернення українців додому. Це надзвичайно болюча історія. Ми з вами розуміємо, що чим довше родини з дітьми перебувають за кордоном (а діти вже другий навчальний рік будуть навчатися у закордонних школах), тим більше вони адаптуються під інші суспільства. У них з’являтимуться нові перспективи, які можуть видаватися набагато привабливішими, ніж повернення додому й відбудова зраненої, напів знищеної України. Створення економічних, правових, освітніх умов для повернення українців додому — є важливим завданням. Коли ми говоримо про відбудову країни, мені б хотілося, щоб в її центр ставилася людина. 

ТЛМ: Але відтік людей за кордон — це проблема не лише України, це й проблема країн, які вже є у складі ЄС. Наприклад, Румунія та Болгарія втратили мільйони кваліфікованих кадрів.

ІКЦ: Йде боротьба за трудовий людський ресурс. Ми просто маємо мати такі умови, які дозволили б нам бути конкурентними в цій боротьбі, а не просто сказати: «Це ж проблема всіх країн, які вступали до Європейського Союзу». Справді була величезна міграційна хвиля, потім вона вирівнювалася, частина людей поверталася. Маємо розуміти, що є цілеспрямована політика інших країн, які керуються своїми національними інтересами, інтересами своєї економіки. Коли вони бачать професійних людей, спроможних адаптуватися, то стимулюватимуть їх залишитись в їхній країні.

Це дуже болюче питання.

Може, варто думати про те, на яку кількість громадян України має бути розрахована наша економіка, як її змінити через те, що кількість населення в нас суттєво зміниться? 

Думаю, на даний момент суспільство просто не готове до дискусії, чи готові ми до прийняття мігрантів. Та нас чекає дуже складна розмова і непрості рішення. 

ТЛМ: Розкажіть про поточну роботу у комітеті з інтеграції України до Європейського Союзу: що є сьогодні пріоритетним?

ІКЦ: Після отримання кандидатського статусу [у червні 2022 року лідери 27 країн-членів ЄС ухвалили рішення про надання Україні статусу кандидата на членство в Європейському Союзі. — Ред.] є два пріоритетні напрямки роботи. Перший — це внутрішня робота: аналіз українського законодавства на предмет відповідності до права Євросоюзу. Другий основний компонент нашої роботи — міжнародні відносини й наша адвокаційна діяльність як із представниками європейських інституцій, європейського парламенту, так і з представниками національних парламентів, аналітичних центрів, урядів країн-членів Європейського Союзу та країн-членів Північноатлантичного альянсу. Я пишаюся тим, що ми зробили за цей час, аби максимально просувати українські інтереси на міжнародній арені.

Політикиня багато років присвятила розвитку євроінтеграції України. Фото: матеріали преси

ТЛМ: Наскільки наші міжнародні партнери стежать за нашою внутрішньою політикою і як це може впливати на підтримку України?

ІКЦ: Нам дуже допомагає те, що країни-партнери бачать Україну як єдиний кулак, що протидіє зовнішній агресії. Усередині Верховної Ради немає розбіжностей щодо необхідності надання додаткової воєнної допомоги Україні чи стимулювання санкційної політики проти Росії, чи бачення того, що нам потрібно перемогти ворога, щоби мати майбутнє і просуватися далі до Європейського Союзу.

Але у тих, хто уважно спостерігає за Україною, дедалі більше виникає питань, наскільки влада під прикриттям воєнного стану обмежує демократичні права, деколи необґрунтовано.

Йдеться про непрозорість, закритість процедур, відсутність реального парламентського контролю, відсутність реального балансу влади, відсутність підзвітності. До парламенту навіть представники Кабінету Міністрів не приходять — у нас немає годин запитань до уряду. І це все помічають наші партнери. 

ТЛМ: Ми вже згадували Угоду про асоціацію України з ЄС. Виконання семи «домашніх завдань» — це те, за чим стежать наші партнери. За яке з них ми отримаємо найгіршу оцінку? [Торік Євросоюз визначив сім рекомендацій, виконання яких необхідне для початку перемовин щодо членства України в ЄС: реформа Конституційного Cуду; продовження судової реформи; антикорупція; боротьба з відмиванням коштів; деолігархізація, узгодження аудіовізуального законодавства з європейським; зміна законодавства про нацменшини. — Ред.]

ІКЦ: Ми очікували від Європейської Комісії проміжного звіту щодо виконання нами цих умов. І ми, народні депутати, ухвалювали законопроєкти в першому читанні для того, щоб нам поставили кращі оцінки. Після оприлюднення цього звіту ми бачимо, що є певна мобілізація і на рівні Верховної Ради, і на рівні уряду, щоб підтягнути, скажімо так, ті хвости щодо п'яти умов, які залишилися невиконаними. [Україна виконала дві із семи умов, необхідних для початку переговорів про членство в Євросоюзі. Вони пов’язані із судовою реформою і законодавством про медіа. — Ред.] Деякі речі просуваються. Ми ухвалили-таки з другої спроби закон про інший підхід до відбору суддів Конституційного Суду. 

Є кілька законопроєктів, критично важливих з точки зору антикорупційної боротьби. У першому читанні Верховна Рада ухвалила закон про відновлення декларування, зараз іде його напрацювання до другого читання. Поза тим нам треба посилити незалежність Спеціалізованої антикорупційної прокуратури та НАБУ, а це ті всі речі, які стосуються антикорупційного компоненту.

У кінці жовтня буде оприлюднений загальний аналіз країн, які або мають кандидатський статус, або ведуть перемовини. Критично важливо отримати позитивну оцінку, щоб уже цього року Європейська Рада ухвалила рішення про відкриття перемовин про членство України.

Далі все буде залежати від позиції кожної з 27 країн-членів. Якби ми виконали наше завдання на 120%, то в жодного члена Європейського Союзу не було б жодного приводу перешкоджати цьому політичному рішенню в кінці року. 

ТЛМ: Корупція дуже болить нашому суспільству на оцій шаленій хвилі запиту на справедливість. Корупційні скандали є й у військовій сфері. Чого не вистачило, щоб імплементувати якісь запобіжники? 

ІКЦ: Я тішуся з того, що завдяки процедурам та правилам наших партнерів нам вдалося забезпечити реальний контроль за всією тією зброєю, яка надходить з боку наших партнерів. Ми спромоглися забезпечити некорупційність цих надходжень. Для нас це критично важливо, бо будь-який скандал у цій сфері…

ТЛМ: Похитнув би віру?

ІКЦ: Похитнув віру — це дуже м’яко сказано. Він дав би аргументи всім тим, хто й так уже виступає проти продовження чи збільшення допомоги Україні. Тобто це позитив. З негативів: те, що ми робимо зі своїми коштами. А кошти нашого бюджету на 40 відсотків складаються з податкових надходжень, на 60 — з кредитного фінансування з боку наших партнерів. Оці 40 відсотків ми можемо витрачати на безпеку й оборону. І тут у сфері воєнних закупівель у нас скандал за скандалом. 

У парламенському комітеті з євроінтеграції. Фото: Фейсбук Іванни Клімпуш-Цинцадзе

ТЛМ: Все впирається у реформи.

ІКЦ: Все впирається у справжність реформ. Тому що на гаслах далеко не зайдеш. Гасла допомагають на певному етапі, а потім починається марудна, не така комунікаційно приваблива робота. Ми як громадяни усвідомлюємо, наскільки важкою, наскільки виснажливою, наскільки кривавою є наша боротьба з зовнішнім ворогом. Але так само маємо розуміти, що це потрібна внутрішня трансформація, чесне бачення, чесний погляд на себе в дзеркало, щоб нам не доводилося опускати очі. Все має працювати так, щоб ми самі собі подобалися — як країна і як нація.

ТЛМ: Попри ці всі проблеми та виклики, про які ми говорили, вступ України до ЄС та до НАТО — це питання часу?

ІКЦ: Я не бачу нашого майбутнього поза цими інституціями. Вважаю, що тривалий та стабільний мир на європейському континенті можливий тільки за умови, що Україна стане членом Північноатлантичного Альянсу. Тому ми маємо зробити все від нас залежне, щоб вступити до НАТО і ЄС. Для нас це можливість поділяти з нашими колегами ті принципи, які дадуть можливість кожній людині себе реалізувати, почуватися захищеним, жити у справедливому суспільстві. Українці на це заслуговують. Тому я переконана, що це тільки питання часу, але хотілося б, щоб не надто довгого. Коли ми собі намагаємося дати відповідь на те «коли?», треба уникати самозадурювання у вигляді «за два роки станемо повноцінним членом Європейського Союзу». 

No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Редакторка та журналістка. Вивчала політологію у КНУ імені Тараса Шевченка, тележурналістику у Київському національному університеті культури та мистецтв, а також рекламу та зв’язки з громадськістю у КПІ імені Ігоря Сікорського. Досліджувала жіноче політичне лідерство в Україні, а також аспекти дотримання стандартів журналістики в умовах війни в Україні. Була заступницею головного редактора на телеканалі «Еспресо». Нагороджена орденом «За заслуги» III ступеня.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

«Путін хоче весь Донбас», — заявляє Трамп у розмові з Зеленським за підсумками саміту в Анкориджі. При цьому глава Білого дому фактично оголосив про зміну дипломатичного курсу  — вже не йдеться про принцип «спочатку перемир’я», а потім переговори. Натомість Трамп підтримав концепцію «мирної угоди», що збігається з позицією Кремля і дозволяє росіянам нав’язати формат: переговори на тлі активних бойових дій. Зі слів Трампа, Україна мала би погодитись на мирну угоду, бо Росія — дуже велика держава, а Україна ні.
Хто виграв від саміту на Алясці, які можливі подальші сценарії та які ризики розвитку подій, як Європі відстояти власні інтереси у світі дипломатії Трампа і Путіна — Sestry зібрали думки експертів.

Бенефіс Кремля

Зустріч виглядає як перемога для Путіна, вважає український дипломат, посол України в США (2005-2010 рр.) та у Франції (2014-2020 рр.) Олег Шамшур. На його думку, Путіну на саміті вдалося чимало, щоб продати свою нову «перемогу» російській публіці та міжнародній аудиторії — як друзям, так і ворогам. Зокрема, вийти з дипломатичної ізоляції та вчергове отримати відтермінування запровадження жорсткіших прямих і вторинних санкцій. А сама позиція Путіна при цьому залишається незмінною:

— У своїх заявах він був цинічним і лицемірним і водночас не відступав від своєї звичної аргументації на виправдання війни та наміру продовжувати агресію.

Саміт не завадив Путіну завдати десятків ударів по цивільних об’єктах в Україні та продовжити свій літній наступ

Саміт не завадив Путіну завдати ударів по цивільних об’єктах в Україні та продовжити свій літній наступ

«Путін отримав червону доріжку з Трампом, Трамп не отримав нічого», — написав в X німецький дипломат Вольфганг Ішингер, який до 2022 року очолював Мюнхенську безпекову конференцію. — «Явний рахунок 1:0 на користь Путіна — жодних нових санкцій. Для українців: нічого. Для Європи: повне розчарування».

З інтерв'ю Fox News стало зрозуміло, що на зустрічі з російським очільником йшлося про територіальні поступки й гарантії безпеки для України. З публічних оголошень — Трамп заявив, що вони з Путіним загалом погодили умови завершення війни: «Я думаю, ми близькі до фінішу». 

Про Україну і Європу без України і Європи

Попри те, що Путін не виконав жодної з попередніх вимог Трампа з припинення війни Росії проти України, він отримав зустріч, під час якої українську та європейську безпеку обговорили без участі українців і європейців, звертає увагу співдиректорка програми європейської безпеки Європейської ради закордонних відносин (ECFR) Яна Кобзова. Це ще один вигідний результат для Кремля, який вписується у путінське бачення світу, де великі держави вирішують долю менших — і це повна протилежність європейській концепції:

— Більшість європейців, особливо українців, цілком справедливо занепокоєна таким розвитком подій. Шалена дипломатична активність, телефонні дзвінки та онлайн-зустрічі протягом тижня засвідчили, що в Європі усвідомлюють високу ставку та ризики саміту. 

Та попри швидкі бонуси, які Путін уже отримав ще до його початку, зарано порівнювати ситуацію з Мюнхеном чи Ялтою

У Кремлі, ймовірно, виходять з того, що мають перевагу на полі бою, і якщо не зможуть отримати поступки дипломатичним шляхом, йтимуть в наступ в Україні, продовжує експертка:

— Але Путіну доведеться діяти обережно і якось реагувати на амбіцію Трампа стати миротворцем між Україною та Росією. Якщо Путін не проявлятиме жодної гнучкості, це може підштовхнути президента США нарешті виконати свої погрози щодо нових санкцій проти Москви та її союзників.

Гарантії безпеки та реакція Європи


Джерела CNN кажуть, що американці пропонують гарантії безпеки у форматі 5-ої статті НАТО, але без участі НАТО. Цю пропозицію Трамп нібито озвучив спершу Зеленському, а потім повторив у розмові з європейськими лідерами.

Президент Франції привітав готовність США зробити свій внесок у гарантії безпеки для України: «Будемо працювати з ними та з усіма нашими партнерами в «коаліції рішучих», з якими ми  знову зустрінемося, щоб досягти конкретного прогресу», — заявив Еммануель Макрон. Німецький канцлер Фрідріх Мерц запевнив, що Україна може і надалі розраховувати на повну підтримку Німеччини.

Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн наголосила, що сильні гарантії безпеки для України та Європи є невід’ємними для будь-якої мирної угоди. Голова європейської дипломатії Кая Каллас переконана, що Росія не має наміру припиняти війну в Україні найближчим часом, але США мають силу змусити Москву до серйозних переговорів.

«Гра за майбутнє України, безпеку Польщі та всієї Європи вступила у вирішальну фазу. Сьогодні ще очевидніше, що Росія поважає лише сильних, а Путін вкотре показав себе хитрим і безжальним гравцем. Тому збереження єдності всього Заходу має вирішальне значення», — такий висновок польського прем’єра Дональда Туска.

За оцінкою британського прем’єра Кіра Стармера, Трамп наблизив всіх — як ніколи раніше — до завершення війни. Наступним кроком мають бути подальші переговори за участю Зеленського.

У Вашингтоні розглядають тристоронні перемовини: Трамп-Зеленський-Путін, у Кремлі заявляють, що безпосередньо такий формат на Алясці не обговорювали — у фіналі зустрічі в Анкориджі Путін публічно запропонував Трампу наступного разу зустрітися в Москві. 

Володимира Зеленського вже сьогодні, 18 серпня, чекають у Вашингтоні і, як стверджують джерела видання Axios, вже 22 серпня Трамп волів би зустрітись трьох. 

Делегація європейських політиків вирішила теж їхати 18.08 до США, щоб підтримати Володимира Зеленського. На фото: Еммануель Макрон, Урсула фон дер Ляєн, Марк Рютте, Сігеру Ісіба, Фрідріх Мерц, Скотт Бессент, Марк Карні та Володимир Зеленський під час саміту «Групи семи» (G7), Канада, 17 червня 2025 року. Фото: LUDOVIC MARIN/AFP/East News

Російські ігри в затяжні перемовини

Цілі війни Росії не змінилися від моменту її вторгнення в Україну у 2022 році. На саміті Путін чітко дав зрозуміти, що хоче спершу обговорити так звані корінні причини війни, які Кремль визначає як розширення НАТО та появу в Україні влади, яка опирається російському впливу, аналізує директор з міжнародної безпеки британського королівського об'єднаного інституту оборонних досліджень (RUSI) Ніл Мелвін. «Всеосяжна мирна угода» Путіна фактично призведе до підкорення України. 

Тепер увага зміститься на боротьбу за наступні кроки. Багато що залежатиме від дій Трампа. Путін явно прагне втягнути США у тривалі переговори, а Трамп, безперечно, і далі зацікавлений у посередництві в мирній угоді, не в останню чергу тому, що це найпростіший шлях до Нобелівської премії миру, продовжує Ніл Мелвін:

— Проте наприкінці саміту Трамп, схоже, дав зрозуміти, що тепер процес мають просувати Україна та європейці.

Якщо Путіну не вдасться втягнути Трампа у подальший цикл двосторонніх стратегічних самітів, він буде задоволений вже тим, що Трамп просто втомиться і фактично відступить

Якщо Путіну не вдасться втягнути Трампа у подальший цикл двосторонніх стратегічних самітів, він буде задоволений вже тим, що Трамп просто втомиться і фактично відступить

Постає питання: яку ж роль можуть реально відіграти європейці? Співдиректорка програми європейської безпеки Європейської ради закордонних відносин (ECFR) Яна Кобзова посилається на нещодавну аналітику ECFR, яка свідчить: яким би не було завершення війни, ЄС постраждає значно більше, ніж США. Для Європи має вирішальне значення, чи стане Україна через кілька років стабільною та процвітаючою державою, навіть якщо вона не контролюватиме всі свої території, чи погана угода перетворить її на слабку, нестабільну країну, вразливу до гібридних або прямих атак Росії:

— Сам факт, що Трамп і Путін можуть самостійно вирішити майбутнє України, а фактично й безпеку Європи, вже спонукав лідерів ЄС збільшити оборонні витрати, посилити військову допомогу Україні й активніше взаємодіяти з Трампом і його командою, щоб донести свої меседжі та червоні лінії. Останні телефонні розмови з Трампом свідчать, що їм це загалом вдалося — принаймні у короткостроковій перспективі.

Зеленський у Вашингтоні: наступні кроки

За даними Reuters, серед вимог Путіна, озвучених в ході саміту з Трампом, такі: Україна має повністю вивести війська з Донецької та Луганської областей в обмін на заморозку лінії фронту в Херсонській та Запорізькій областях. Росія нібито готова повернути окуповані райони на півночі Сумської та в північно-східній частині Харківської області. У Москві хочуть формального визнання російського суверенітету над Кримом. Проте Reuters зауважує: не зрозуміло, це означає визнання урядом США чи, наприклад, усіма західними державами й Україною. Путін також хоче скасування бодай частини санкцій проти РФ, Україна має відмовитись від вступу в НАТО за умови отримання гарантій безпеки поза Альянсом. Серед вимог — офіційний статус для російської мови в Україні та дозвіл на вільну діяльність російської православної церкви.

Позицію України в питанні виходу з Донецької і Луганської областей Зеленський озвучував неодноразово: ЗСУ не вийдуть з Донбасу. Так само неприйнятними виглядають і інші умови Путіна.

Водночас з точки зору Києва, саміт уникнув найгіршого сценарію — угоди між Трампом і Путіним за спиною України, вважає директор з міжнародної безпеки RUSI Ніл Мелвін. Тепер Зеленському потрібно не допустити, щоб Путін втягнув Трампа у серію обговорень широкої економічної та політичної програми, поступово знижуючи значущість війни в Україні у двосторонніх відносинах США та Росії:

— Зеленський вирушить до Вашингтона, щоб просувати цю ідею. Його головні завдання у понеділок в Овальному кабінеті — зміцнити рішучість Трампа залишатися залученим і переконати його посилити тиск на Путіна для реального й негайного виходу на переговори через подальші санкції та нарощування військової підтримки України.

20
хв

Післясмак Аляски: чи справді це виграш Росії і які нові пастки з'явились для України і Європи

Катерина Трифоненко
Армія, навчання, балтійське море

Більше знань, менше страху — це гасло циклу публікацій. Адже безпека — це факти, перевірена інформація та обґрунтовані аргументи. Чим більше ми знаємо, тим краще підготуємося до майбутнього.

Згідно з останнім звітом «Дослідження думки на теми, пов'язані з війною в Україні», підготовленим для Defence24 та Фонду “Stand with Ukraine”, лише кожен четвертий респондент вважає, що Росія не нападе на Польщу, а 12% вважають такий напад дуже ймовірним. Більше половини респондентів (53%) підозрюють наявність російського впливу — зокрема дезінформації та пропаганди – у польських ЗМІ. З одного боку, 57% поляків вірять, що США допомогли б Польщі в разі російської агресії, з іншого — 61% вважають, що польська армія недостатньо чисельна, а половина громадян заявляють, що витрати на оборону повинні бути збільшені. 42% поляків підтримують повернення обов'язкової військової служби, але тільки 23% заявили про готовність особисто зголоситися на захист країни; зате 69% підтримують обов'язкові військові навчання в школах.

Ці дані змушують задати питання не стільки про наші погляди, скільки про нашу готовність — практичну, емоційну та соціальну. І саме тому час почати говорити про військову безпеку не як про завдання виключно для армії, а як про виклик для всієї держави — від верхівки влади до районного клубу.

Польська оборонна стратегія — «ми не чекаємо, ми діємо» — базується на чотирьох стовпах: самостійній обороні на першому етапі загрози, стримуванні потенційного агресора, співпраці з НАТО, але без ролі пасивного очікування, та побудові соціальної стійкості — так званої тотальної стійкості.

На практиці це означає, що не буде поділу на «наших» і «ваших». У момент загрози зникають відмінності — культурні, мовні, історичні. Усі, хто живе в Польщі — поляки, українці, мігранти, резиденти — стануть на захист країни, в якій живуть, працюють і виховують дітей. І саме українці — ті, хто пройшов через пекло вторгнення — можуть бути тими, хто відреагує першими. Вони швидше розпізнають небезпеку, швидше знають, що потрібно робити, швидше допомагають іншим — бо мають досвід, який ніхто не хоче здобувати на власному досвіді. Їхня присутність — це не тягар для Польщі, а потенціал, який потрібно включити до спільної стратегії.

Як часто ми задаємо собі питання: що насправді є військовою безпекою Польщі? І що ми про неї знаємо — крім усвідомлення, що «ми маємо армію», «ми належимо до НАТО» і «ми в безпеці»?

Військова безпека — це набагато більше, ніж наявність військової техніки. Це здатність держави захищати свою територію, громадян та інституції від збройної агресії — як самостійно, так і у співпраці з союзниками

Польща, як член НАТО, користується так званою гарантією колективної оборони (стаття 5 Північноатлантичного договору). Але гарантія — це не автоматизм. Це політичний процес, що вимагає рішень, консенсусу, готовності. Тому наша національна стратегія безпеки передбачає, що в разі загрози Польща негайно захищається — власними силами, на власній території, не чекаючи сигналу з Брюсселя чи Вашингтона. Простіше кажучи: недостатньо мати сильну армію, якщо суспільство не готове до екстремальних ситуацій. А готовність не народжується з декларацій — лише з практики, освіти, організації та спільних дій.

26.03.2025 Варшава Зустріч прем'єр-міністра Дональда Туска з генеральним секретарем НАТО Марком Рютте. Ліворуч: Фото: Andrzej Iwanczuk/REPORTER

М'яка військова безпека — тобто як суспільство повинно підготувати ґрунт для реальної оборони

Не всі повинні служити в армії, але всі ми є частиною системи безпеки. В епоху гібридних загроз, дезінформаційних атак, саботажу та провокацій першими, хто реагує, є громадяни, а не генерали. Саме від людей залежить, чи збережуть вони спокій, розпізнають загрозу, допоможуть сусіду, повідомлять про інцидент або просто не дадуть собою маніпулювати.

Саме тому в Польщі був прийнятий Закон про захист населення, який у 2025 році почне реально впроваджуватися на рівні кожного воєводства. В рамках спеціальних місцевих бюджетів будуть проводитися:

  • тренінги з евакуації та першої допомоги,
  • ситуаційні навчання за участю служб та ВОТ,
  • семінари з протидії дезінформації,
  • тренінги з кризової комунікації та соціальної самоорганізації.

Це конкретні заходи, які мають навчити суспільство, як діяти, перш ніж приїдуть танки. І що важливо — ці програми повинні бути доступними також для мігрантів, у тому числі для біженців з України. Їхній досвід в організації допомоги, комунікації в умовах війни та подоланні кризи — це цінність, якою Польща повинна свідомо користуватися.

Українці в Польщі — невидима армія опору

Одним з найбільш красномовних прикладів м'якої військової безпеки є діяльність української діаспори в Польщі. З перших днів повномасштабної інвазії Росії сотні тисяч людей, які втекли від війни, знайшли тут притулок, а також поле для діяльності. Військові біженці стали не тільки бенефіціарами допомоги, але й її співорганізаторами.

Вони організовують збори для війська, пакують аптечки, купують дрони, проводять інформаційні кампанії, борються з російською пропагандою, просвічують поляків і західну громадську думку. Їхня діяльність є реальною підтримкою для української армії та держави. Без зброї, але з величезним впливом на моральний дух, логістику та суспільну свідомість.

У цьому сенсі дії українських біженців у Польщі є елементом воєнних зусиль — не менш важливим, ніж дії на фронті. Можна сказати: без форми, але на передовій.

Що означає бути в безпеці як військовий біженець?

Безпека — це не тільки відсутність фізичної загрози. Для військового біженця це також доступ до інформації, можливість інтеграції, правова та економічна стабільність і почуття спільності. Це право голосу — і можливість діяти.

Польща зіткнулася з величезним викликом — прийняти та підтримати мільйони громадян України. Від рішення уряду, через дії місцевих органів влади, до низових громадських ініціатив — вдалося побудувати унікальну систему допомоги, яку сьогодні можна вважати частиною ширшої політики національної безпеки.

Держава, яка надає біженцям не тільки дах над головою, але й інструменти для дій, збільшує свою стійкість. Суспільство, яке здатне прийняти та включити в суспільне життя людей, які постраждали від війни, стає сильнішим.

Польща є новим двигуном безпеки НАТО, і кожен, хто в ній живе, повинен хоча б трохи розуміти, яке місце займає країна в цьому альянсі

Згідно з офіційними даними, опублікованими в прес-релізі НАТО «Витрати на оборону країн НАТО (2014-2024)» (www.nato.int), у 2024 році Польща досягла того, що ще десять років тому здавалося нереальним: рівень витрат на оборону досяг 4,12% ВВП, що робить її безперечним лідером НАТО в плані відносної заангажованості в безпеку. Це більш ніж удвічі перевищує мінімальний поріг альянсу (2%) і майже вдвічі перевищує середній показник для країн НАТО в Європі та Канаді (2,02%).

Але це не тільки відсотки в таблицях Excel – це принципова зміна ролі Польщі в структурі колективної безпеки. З країни, яка «набирає обертів» і часто сприймається з побоюванням, ми стали серйозним гравцем, який не тільки отримує, але й реально забезпечує безпеку — і не тільки собі, але й усьому регіону.

Не в кредит, а напевно!

Витрати Польщі на оборону в 2024 році (за даними НАТО в постійних цінах 2015 року) склали 26,8 мільярда доларів, що означає зростання на понад 213% порівняно з 2014 роком — друге за величиною в усьому альянсі. Для порівняння: Німеччина збільшила свої витрати «лише» на 95%, Франція — на 25%, а Велика Британія — на 22%.

Ще важливішим за зростання суми є те, як ці гроші витрачаються. Понад 51% польських витрат на оборону — це кошти, призначені на обладнання та дослідження нового озброєння. Це рекордний результат у НАТО — вищий навіть за показники США (29,88%) чи Туреччини (34,18%). На практиці це означає, що Польща не тільки «накачує» армію, але й модернізує її темпами, які викликають повагу навіть у Пентагоні.

Водночас зменшилася частка витрат на персонал — з 51% у 2014 році до лише 29,5% у 2024 році. Це означає свідому зміну: менше грошей на пенсії та адміністрацію, більше на наступальні можливості, взаємодію та стримування.

16.06.2024 Центральний полігон ВПС в Устці. Міжнародні морські маневри Baltops 2024, які є одними з найбільших і найважливіших навчань НАТО на Балтиці. У десантній операції на полігоні в Устці взяли участь кілька сотень солдатів із США, Іспанії, Болгарії та Польщі. Зліва: Морський десант US Marines на пляжі в Устці. Фото: Gerard/REPORTER

Армія як політика

За цими цифрами стоїть політичне рішення. Польща інвестує в оборону не тому, що «треба», а тому, що бачить загрозу, яку Захід ще до кінця не визнає. Війна Росії з Україною пробудила в Польщі інстинкт виживання — і здоровий прагматизм. Ми знаємо, що неможливо захистити критичну інфраструктуру, кордони чи власний спосіб життя, якщо не маєш армії, яка викликає повагу.

У 2022 році Польща мала 176 тисяч професійних і територіальних військовослужбовців. У 2024 році — вже понад 216 тисяч. Це більше, ніж армії Франції чи Великої Британії. При цьому йдеться не про цифри як такі, а про «готову» армію, а не «на папері». Готовність до дій, здатність до швидкого розгортання сил і широкий резерв сьогодні є валютою безпеки.

Ціна висока, але альтернатива дорожча

Не можна ігнорувати витрати на цю стратегію. Сьогодні Польща витрачає на оборону більше, ніж на вищу освіту, і майже стільки ж, скільки на всю систему охорони здоров'я. Для багатьох громадян — особливо в період інфляції та економічного спаду — це може бути важко сприйняти. У публічному дискурсі виникає питання: чи не перебільшуємо ми?

Відповідь залежить від того, як ми визначаємо безпеку. Як фізичне виживання і стійкість під час війни? Як баланс між військовою і соціальною безпекою? Сьогодні, в умовах російського імперіалізму, ми не маємо розкоші вибору. Соціальна безпека не виживе без військової безпеки.

Нова вага, нова відповідальність

Зростаюча військова сила Польщі — це не тільки привід для гордості, а й нові обов'язки. Союзники очікуватимуть, що Польща озброюватиметься не тільки для себе, а й для спільної справи. Це означає більшу участь у місіях НАТО, більший політичний ризик і необхідність збереження стратегічної узгодженості з рештою альянсу — навіть тоді, коли інтереси не завжди збігаються.

Але, можливо, саме Польща — а не Німеччина чи Франція — стане новим стабілізатором східного флангу. Не з обов'язку, а з вибору. І, можливо, саме це визначить майбутнє безпеки в Європі.

Адже в XXI столітті виживе не той, хто найбільше обіцяє, а той, хто найбільше інвестує в готовність. Польща вже інвестує. І робить це серйозно

Тому зараз – це наш момент.

У час відносного спокою, але зростаючої загрози, потрібно побудувати міст між суспільством і оборонною системою. Спільні тренування, освіта, місцева робота — це не другорядні заходи. Це майбутня перша лінія оборони. Нехай біженці та мігранти стануть частиною цієї системи. Бо НАТО відреагує – але перш ніж це станеться, Польща має бути готова захищатися сама. А готовність починається з людей.

Сьогодні лінія фронту проходить не на Сході — вона проходить через наше повсякденне життя. Через те, чи готові ми допомагати, розуміти і діяти разом. Саме це є сучасною територіальною обороною, яка починається зі спільноти. І ніхто не виключений з неї. Не питаймо, чи захистить нас держава. Запитаймо, чи готові ми захищати її, коли настане час випробувань.

Без уніформи — але з готовністю. Таким є сучасний патріотизм. І такою має бути щоденна безпека Польщі.

‍Переклад: Анастасія Канарська

20
хв

Без уніформи, але на передовій

Юлія Богуславська

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Америка реальна і якою її бачить світ. Професорка Марсі Шор, яка разом зі Снайдером переїхала до Канади, — про дві версії країни

Ексклюзив
20
хв

Головна по Європі. Як Урсула фон дер Ляєн знімає Захід із голки російського газу?

Ексклюзив
20
хв

Три головні жінки Трампа. Хто зробив Дональда політиком і християнином?

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress