Ексклюзив
20
хв

Три головні жінки Трампа. Хто зробив Дональда політиком і християнином?

Серед оточення Дональда Трампа є чимало осіб, з якими варто було би або потоваришувати, або бодай випросити надійний телефон. Якщо росіяни роблять ставку на бізнесове лоббі в оточенні нинішнього президента, то більш вишукані політичні підходи можуть бути через дам, яким Трамп не просто довіряє, а які виліпили з нього політика

Марина Данилюк-Ярмолаєва

Пола Вайт, Сюзан Вальц, Пем Бонді ,Фото: East News, FB Пола Вайт

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Перша і головна — досвідчена політтехнологиня Сьюзан Вайлз. 68-річна жінка обіймає посаду керівника апарату Білого Дому і контролює доступ до тіла президента. Саме вона наполягла на тому, аби технологічний мільярдер Ілон Маск не отримав приватного кабінету у Білому домі. Інакше — він би не вилазив з Овального кабінету. 

Сьюзан Вайлз багато років поруч із Трампом. Фото: Anna Moneymaker/Getty Images/AFP/East News

Сьюзан почала займатися політичним піаром у 1979 році. За цікавим збігом першим місцем її роботи став офіс Джека Кемпа — республіканця, а головне — також зірки американського футболу та одноклубника батька Сьюзі по спортивній команді New York Giants. Ця робота стала трампліном для молодої фахівчині у світ великої політики — вже в 1980-му вона приєдналася до президентської кампанії нової зірки республіканців Рональда Рейгана. Власне, з руки Вайлз Трамп постійно цитував великого американця і навіть переінакшив під себе його політичний лозунг. 

Після роботи на президентських кампаніях Джорджа Буша-молодшого та Мітта Ромні Вайлз вирішує монетизуватися і розбагатіти на комерційних клієнтах. Тому підприємлива пані відкрила консалтингові та лобістські фірми, що зробили політконсультантку не лише успішною, але й заможною. У кращі роки у неї було більше 40 клієнтів — як цілі держави, наприклад, Катар чи Нігерія, або тютюнові гіганти. Також до Вайлз за допомогою звертався SpaceX Ілона Маска та телекомунікаційний монополіст AT&T.

У 2015 році Дональд Трамп ніжився сонцем і пальмами Флориди і йому прийшла до смаку цікава ідея — спробувати піти у президенти США. Тому він набрав успішну лобістку і політтехнологиню — обоє оцінили одне одного і почали працювати. 

Трамп називає її «снігова крихітка» (ice baby) й повторив це під час промови у своєму маєтку Мар-а-Лаго після того, як стало зрозуміло, що він  переміг на виборах. При цьому ЗМІ цю ice baby перетворили на більш солідне для зрілого віку — «Крижана королева»

Колеги Вайлз відзначають її сильні сторони як політтехнологині. Вона внесла бажаний порядок у кампанію Дональда Трампа, контролювала її наратив (тією мірою, наскільки це можливо саме з Трампом), а також застосовувала свої видатні організаторські здібності. Один із колег Вайлз узагалі називав її найтривалішим радником Трампа, присутнім на всіх його ключових зустрічах. В оточенні президента США кажуть, що він часто вмикає її в телефонні розмови, які стосуються політичних питань.

Як воно часто буває, інколи у ЗМІ бувають зливи — як про секретний чатик у Signal, де Вайлз показала свою достатньо тверду натуру і натякала раднику з нацбезпеки Майку Волцу на звільнення. 

Що стосується стилю управління, то чи не в єдиному інтервʼю виданню Axios після призначення вона заявила:

«Я не вітаю людей, які хочуть працювати в сольному режимі чи бути зірками. Я і моя команда не будемо миритися з підступами, недоречними домислюваннями чи інтригами». 

Свого часу Вайлз блискуче розправилась із губернатором Флориди Роном Десантісом, який кинув виклик на праймеріз Трампу і ще й вимагав потім звільнити Вайлз зі штабу. Коли в січні 2024 року він вилетів із передвиборчої гонки, Вайлз написала у соцмережах коротко: «Бувай, бувай». 

Сама виборча кампанія-2024, якою Вайз керувала разом з ветераном політконсалтингу Крісом ЛаСівітою, вийшла успішною та пройшла без великих скандалів

Трамп слухався порад, був спокійним та рідше користувався соціальними мережами. Разом з тим він ходив до молодих подкастерів і влаштовував танці для TikTok, що допомогло залучати нових виборців.

Із Сьюзан Вайлз варто встановити контакт, якщо хочеш потрапити у самий мозок президента США. Більше того саме вона контролює всі пересування друзів і знайомих Трампа по Білому дому — власне, тому там інколи зʼявляється музикант Кід Рок, але все менше друзів по гольфу. 

Ще одна знакова жінка, яка зробила Трампа президентом двічі, — харизматична християнська проповідниця Пола Вайт.  Саме ця жінка недавно очолила новостворений Офіс з питань віри, який отримав, окрім іншого, завдання сприяти релігійній свободі не тільки на національному, а й на міжнародному рівнях. Під час першої каденції Пола Вайт теж займалась питанням релігії, але в набагато скромнішому масштабі. 

Харизматична Пола Вайт завжди поруч із президентом США. Фото: Brynn Anderson/Associated Press/East News

Красива блондинка знайома з родиною Трампа з 2001 року. Вона — зірка християнського телебачення, її проповіді збирали стадіони і концертні майданчики. Тож, очевидно, якось Трамп послухав, як Пола Вайт працює з аудиторією, надихнувся її теорією процвітання, за якою матеріальний успіх є ознакою Божої благодаті — і вирішив, що така віра йому за смаком.

Якщо уважно подивитись виступи пасторки — манеру розмови і жестикуляцію Дональд скопіював саме в неї

Довіра до Вайт така велика, що під час першого терміну вона була була головою Євангелічної консультативної ради кампанії Дональда Трампа 2016 року і вона стала першою жінкою-священнослужителем, яка виголосила молитву на інавгурації 20 січня 2017 року.

Пасторка підтримала Трампа у передвиборчих перегонах 2020 року, промовивши молитву на заході щодо запуску його кампанії. Так само під час передвиборчої президентської кампанії 2024 вона активно працювала в команді майбутнього президента. Звідси — такі високі цифри саме християнського електорату. 

Паула Вайт відома своїми твердими поглядами на підтримку Ізраїлю й навіть потрапляла у рейтинги на кшталт «50 кращих християнських союзників Ізраїля»

Для українців важливий факт, що пасторка від початку вторгнення організувала благодійну допомогу для українських біженців у країнах Європи, про що регулярно звітувала на своєму сайті. Тож виходи на Полу Вайт — це задача кожного протестантського пастора. Це 100% попадання в серце Трампа. 

На своїй посаді Пола Вайт буде активно працювати з новою генеральною прокуроркою США — Пем Бонді. Паралельно з призначенням Вайт— Бонді була призначена головою оперативної групи з «викорінення антихристиянських упереджень», яка повинна припинити «всі форми антихристиянських нападів і дискримінації у федеральному уряді».

Пем Бонді входить до найближчого оточення Трампа. Фото: Ben Curtis/Associated Press/East News

59-річну ексочільницю прокуратури штату Флорида обіцяє зберегти незалежність департаменту юстиції та «не залучати політику до своєї діяльності» — на тлі побоювань, що Трамп прагне взяти відомство під щільний контроль та помститися тим, хто вів розслідування проти нього та його прихильників у справі щодо невизнання результатів виборів та штурму Капітолію у 2021 році. 

Цікаво, що Бонді не була першим вибором для президента на посаду генерального прокурора. Спочатку Трамп хотів доручити цю посаду Метту Гетцу. Але комісія з етики Конгресу США перед призначенням виявила, що Гетц витратив понад 90 тисяч доларів, виплативши їх 12 жінкам, значна частина з яких, ймовірно, була пов’язана з оплатою за сексуальні послуги неповнолітніх та вживання наркотиків.

За іронією долі Пем Бонді під час першого президентського терміну Трампа була головою комісії з питань зловживання наркотичними та опіоїдними речовинами. Останнім часом юристка консультувала Інститут політики «Америка насамперед» — організацію, яка має великий вплив на формування порядку денного новообраного президента.

У перший день роботи на посаді генерального прокурора США Пем Бонді ухвалила рішення ліквідувати спеціальний підрозділ, який займався конфіскацією активів російських олігархів. Натомість юристка заявила, що у США новий ворог — це наркокартелі

Утім російські олігархи точно не можуть повернути свої яхти вже тут і зараз. Бо разом з тим Пем Бонді не говорила, що справи скасованого підрозділу KleptoCapture будуть закриті. Вони, ймовірно, триватимуть, хоча тепер не буде окремого підрозділу, присвяченого цій діяльності. Також не виключено, що будуть відкриватися нові справи.

Пем Бонді днями показала відданість шефу. Вона офіційно заявила, що навряд чи буде відкрито кримінальне провадження щодо передачі чутливої військової інформації у незахищеному чаті Signal, в якому міністр оборони Піт Гегсет поділився планом авіаудару по цілях у Ємені.

Пані генпрокурорка — планує зберігати юридичний спокій Трампа і рятувати його від власних справ минулих днів. Як і перші дві пані — вона входить в найближче коло Трампа і точно буде з ним до кінця нинішньої каденції. 

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Українська журналістка, політичний аналітик та медіа-консультант. Працювала парламентським оглядачем більше 10 років. Співпрацює з виданнями «Цензор.нет» та «Еспресо». Є авторкою популярних YouTube-каналів «Цензор.нет» та «Шоубісики». Спеціалізується на темі політики, економіки та медіатехнологій.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати
аналіз Україна 34 річниця незалежність

Україна проголосила незалежність 24 серпня 1991 року. Польща першою визнала цю декларацію, а сьогодні належить до держав, що послідовно підтримують східного сусіда у боротьбі з російською агресією. Адже Росія, по суті, ніколи не приймала суверенітету української держави. Коли Революція гідності зруйнувала кремлівські розрахунки на збереження політичного впливу в Києві та стримування євроатлантичних прагнень українського суспільства, у березні 2014 року анексія Криму Росією виявилася першим актом війни, що триває вже одинадцятий рік.

Українське суспільство святкує 34 річницю незалежності, обороняючись проти російської агресії. І хоча дипломатична наступальна ініціатива Сполучених Штатів, Європейського Союзу й держав, що підтримують Україну, дала шанс на припинення збройних сутичок, сталий мир залишається дуже віддаленою перспективою.

Росія не збирається відмовлятися від реалізації своїх стратегічних цілей, причому найважливішим серед них є аж ніяк не підкорення України, а ревізія світового ладу, і ліквідація українського суверенітету є ключовим засобом для досягнення цієї мети. Українці не хочуть відмовлятися від суверенітету, переконані, що здатні захистити незалежність своєї держави та реалізувати власну стратегію — інтеграцію до структур євроатлантичного геостратегічного простору.

Ефективний опір

У лютому 2022 року, коли розпочалося повномасштабне російське вторгнення, мало хто вірив, що Україна зможе захиститися. Однак українцям вдалося ефективно чинити опір і залучити на свій бік коаліцію держав широко зрозумілого «Заходу», готових підтримувати Київ фінансово, політично, постачанням озброєння та іншими формами військової допомоги. Ця допомога є незамінною, проте була б неефективною без здатності українського суспільства підтримувати мобілізацію та дух опору, а також без спроможності держави не лише організовувати оборонні зусилля, але й забезпечувати безперебійний доступ до соціальних послуг й інфраструктури.

Пунктуальність далекобійних поїздів у внутрішньому сполученні досягла в першому півріччі 2025 року 95%, а державне підприємство «Укрзалізниця» стало символом не лише якості сервісу, але й міцності сучасної держави. У 2022 році поїзди української залізниці евакуювали понад 4 мільйони осіб та 120 тисяч домашніх тварин. Сьогодні вони перевозять пасажирів і вантажі. Інфраструктура, що руйнується під час бомбардувань, відновлюється в режимі реального часу, а рухомий склад модернізується. З початку поточного року введено в експлуатацію 36 нових вагонів, вироблених в Україні. Триває виробництво ще ста. Цю статистику доповнюють інші військові цифри — за час війни загинуло понад 900 залізничників, 2700 отримали поранення.

Залізниця не є винятком, аналогічно працюють інші служби. Багато читачів, певно, пам'ятають осінні повідомлення про масштаби руйнувань енергетичної інфраструктури й попередження, що відсутність доступу до електроенергії та тепла в Україні може призвести до вимушеної міграції сотень тисяч людей через холод.

Натомість остання статистика повідомляє, що в червні й липні 2025 року Україна експортувала більше електроенергії, ніж була змушена закупити, а поставки електроенергії є стабільними, що забезпечує безперебійну роботу промисловості

Макроекономічна стабільність

Незважаючи на величезні витрати на ведення війни — вони сягають 35% ВВП — інфляція утримується під контролем і становить 14,1%. Чимала цифра, але в безпечних межах, що дозволяє зберегти макрофінансову стабільність. Важливим її гарантом є фінансова підтримка з-за кордону — зовнішні кошти фінансують усі цивільні витрати державного бюджету України (половина бюджетних видатків), власні доходи цілком направляються на військові дії. Для покриття цивільних зобов'язань Україні цього року потрібно 38,4 мільярди доларів, і вона має повне покриття потреб за деклараціями партнерів, а додатковим стабілізатором є валютний резерв на рівні 41,5 мільярдів доларів.

Безробіття в липні 2025 року знизилося до 11,2% — це найнижчий рівень з початку повномасштабної агресії, а ситуація на ринку праці оцінюється експертами як стабільна. Насправді статистичну картину псує явище ухилення від офіційного працевлаштування чоловіків призовного віку. Багато хто з них боїться, що якщо вони офіційно влаштуються на роботу, стануть мішенню для військкоматів, тому надають перевагу пошуку роботи «в чорну». Незважаючи на це, економічна ситуація — як на воєнний час — є стабільною, про що свідчить як покращення споживчих настроїв (хоча й у межах негативних очікувань), так і зменшення рівня бідності (частка осіб, які заявляють, що змушені економити на їжі) до рівня 21,6%, хоча, на жаль, це лише місячна позитивна флуктуація (випадкове відхилення величини від її середнього значення — Ред.).

Голос ринку

Опитування варто доповнити ринковими даними, оскільки вони краще віддзеркалюють реальні настрої. В інформації з України домінують повідомлення про щоденні повітряні атаки на міста й цивільну інфраструктуру. Інтенсивність цих атак зростає, збільшується кількість жертв. Навіть центри на заході країни не захищені від загрози. Незважаючи на це, ринок нерухомості активно розвивається, а кількість розпочатих у 2025 році житлових інвестицій зросла на 35% порівняно з минулим роком (і на 52%, якщо вимірювати метражем). Київ знову став найдорожчим містом в Україні — за однокімнатну квартиру там в середньому потрібно заплатити 65 тисяч доларів, за оренду — 18 тисяч гривень на місяць.

В Україні триває жорстока війна, про що свідчать трагічні статистичні дані щодо солдатів, цивільних службовців і звичайних цивільних, які гинуть щодня внаслідок агресивних атак на житлові райони й цивільну інфраструктуру. Однак воля до життя й прагнення свободи сильніші за жах смерті, і їхній сенс виражається не лише в готовності боротися й підтримувати збройні сили, але й у практикуванні хорошого життя попри всі існуючі труднощі: участі в культурних подіях, турботі про спільний простір, залученні до політичних дебатів. Саме тому київський книжковий фестиваль «Арсенал» у червні відвідали десятки тисяч глядачів, а в липні тисячі українок і українців вийшли на вулиці Києва та шістнадцяти інших міст, щоб протестувати проти закону, що обмежує незалежність ключових антикорупційних інституцій.

Жінка заспокоює сина, ховаючись у метро під час атак російських безпілотників по Києву, Україна,червень 2025. Фото: Evgeniy Maloletka/Associated Press/East News

Мир, але не за будь-яку ціну

На четвертому, а по суті одинадцятому році війни, яку Україна веде з Росією, українці, безсумнівно, відчувають втому і мріють про мир. Однак, не за будь-яку ціну. Вони усвідомлюють, що майбутнє вирішать не лише бойові дії, а й перемовини. І вони знають, що в України зараз недостатньо сил, щоб відбити території, вже захоплені росіянами — а це близько 20% площі країни. Тому, згідно з результатами опитування Київського міжнародного інституту соціології (опитування проведено на межі липня й серпня 2025 року), найбільшу підтримку суспільства має сценарій, згідно з яким Україна де-факто визнає окупацію захоплених територій, але не приймає цього де-юре. Натомість вона отримає від європейських держав і Сполучених Штатів гарантії безпеки та продовжить процес євроінтеграції. Цей варіант готові прийняти 54% респондентів, для 35% він є неприйнятним. Умови Росії, що по суті означають капітуляцію, не приймають 76% опитаних. Українці не мають наміру приймати також різні варіації американських пропозицій, що розцінюються як різновид очікувань Росії.

У такій ситуації сталого миру, можливо, доведеться чекати ще довго, важко навіть уявити собі його подобу у формі довготривалого перемир'я. Воно мало б сенс, якби держави, що підтримують Україну, запропонували дійсно міцні гарантії безпеки. Під час зустрічі президентів Дональда Трампа й Володимира Зеленського, в якій взяли участь також лідери європейських держав, пролунав заклик до гарантій на кшталт статті 5 Договору про Північноатлантичний альянс. Але що на практиці мали б означати такі гарантії? Папір витримає все, в чому українці переконалися після підписання в 1994 році Будапештського меморандуму. Його підписанти — Сполучені Штати, Велика Британія та Росія — гарантували збереження територіальної цілісності України в обмін на відмову країни від ядерного арсеналу. Чимало українців сьогодні вважають це рішення найбільшою помилкою, скоєною тоді молодою республікою.

Які гарантії?

Чи забезпечать такі гарантії солдати західних держав, відправлені в Україну в межах миротворчої місії? Ця тема викликає більше емоцій, ніж конкретики, оскільки поки що, очевидно, виконує функцію фішки в переговорній грі. В обіг її запустив президент Франції Еммануель Макрон, підвищуючи ставки, що спочатку лідери інших держав сприйняли з роздратуванням. Однак цей крок виявився ефективним, оскільки став своєрідним «чекуючим» ходом щодо реальних намірів учасників «коаліції рішучих». 

Прем'єр-міністр Польщі Дональд Туск відмовився від залучення польських солдатів, аргументуючи це тим, що їхнє завдання — захищати східний фланг НАТО на території Речі Посполитої. Насправді в нашій країні переважна більшість суспільства — 64% за даними дослідження Ibris, Defence24 та Фонду «Stand with Ukraine» — виступає проти відправлення військ, і лише 15% приймає таке рішення.

Українці усвідомлюють, що через наростання популізму рішення у зовнішній політиці дедалі більше випливають з логіки внутрішньої політики й стають функцією суспільних настроїв, а не глибокого стратегічного осмислення

Вони переконалися в цьому на власному досвіді у 2023 році, коли мали чекати понад пів року на подолання патової ситуації в Конгресі Сполучених Штатів, який заблокував просування законопроєкту про військову допомогу. Тоді ж виявилося, що в Польщі ні уряд Матеуша Моравецького, ні новий уряд Дональда Туска не змогли вирішити проблему блокади польсько-українського кордону фермерами. На свої аргументи про те, що блокада прямо завдає шкоди оборонним зусиллям, українці могли почути, що мають зрозуміти логіку виборчої кампанії, що тривала в Польщі.

Українці, звісно, беруть участь у всіх форматах зустрічей, борючись насамперед за одне — стабільність фінансової та військової допомоги. Саме тому важливим гаслом, що пролунало у Вашингтоні, стала декларація про закупівлю Україною американської зброї майже за 100 млрд доларів, кошти на яку мають надати європейські держави. А також угода із США про спільне виробництво дронів на 50 мільярдів доларів. Дональд Трамп зможе похвалитися, що — відповідно до принципу «America First» — уклав чергову вигідну угоду. Володимир Зеленський, зі свого боку, отримає нові поставки матеріально-технічних засобів, що допоможуть стабілізувати ситуацію на фронті.

Самостійність

Однак насправді Україна від початку війни послідовно реалізує стратегію максимальної стратегічної автономії, наслідком якої має бути власне виробництво якомога більшої кількості ключових для бойових дій озброєнь і військових матеріалів. Елементом цієї стратегії є також активне формування реальності поля бою таким чином, щоб нівелювати очевидну асиметрію сил між Росією та Україною.

Росія має більші людські й матеріальні ресурси. Українці зробили ставку на вирівнювання шансів шляхом технологічних інновацій, які дозволяють змінити характер бойових дій

Яскравим виявом ефективності цієї стратегії стало відкриття в другій половині 2023 року судноплавного каналу в Чорному морі. Розблокування порту в Одесі дозволило обслуговувати експорт морським шляхом. Але як це вдалося державі, яка де-факто не має військового флоту? Відповіддю виявилися морські дрони, які створюються в екосистемах розвитку технологічних інновацій, підпорядкованих Службі безпеки України й Головному управлінню розвідки Міністерства оборони. Розроблені в цих екосистемах конструкції Sea Baby і Magura стали зброєю, яка пошкодила й відправила на дно третину російського Чорноморського флоту, змусивши решту кораблів залишити акваторію.

Надводні й повітряні дрони стали основним інструментом ведення війни, і в гонці за розвиток технологій дронів українці підтримують якісний і кількісний паритет. Ба більше, вони вводять на озброєння автоматизовані бойові системи, що дозволяють обмежити залучення людської сили. Як наслідок, незважаючи на номінальну перевагу росіян, останні не можуть досягти не лише стратегічного прориву, але навіть оперативного. Тактичні успіхи супрводжуються гігантськими людськими й матеріальними втратами, проте вони запобігають прориву, який міг би змусити Україну капітулювати.

Військовий Національної гвардії України готує до польоту безпілотник «Пінгвін» в районі Покровська, Україна, 6.08.2025. Фото: Evgeniy Maloletka/Associated Press/East News

Воєнні основи майбутнього

Українці усвідомлюють, що за стабільної допомоги західних партнерів здатні ще довго вести оборонні дії. З іншого боку, щоб якнайменше залежати від можливої нестабільності, вони систематично розвивають виробничі потужності оборонної промисловості, яка зараз забезпечує близько 40% необхідного військового постачання. Фактично в таких ключових сферах, як дрони й системи електронної боротьби, Україна є практично самодостатньою. Водночас вона дедалі менше залежить від поставок артилерійських систем і снарядів. Як зауважив тижневик «The Economist», Україна, розвиваючи в умовах війни виробництво таких складних систем, як самохідні гаубиці «Богдана», бойові ракети чи морські дрони, також створює основи для промисловості майбутнього, яка базуватиметься на розподіленому виробництві в системі мережевих вузлів, що використовують, зокрема, передові 3D-принтери.

У цьому твердженні криється глибша правда — українцям вдалося в умовах війни активізувати потенціал креативності й інноваційності та інституціалізувати його таким чином, що він став ключовим елементом системи оборони й — ширше — системи стійкості держави й суспільства

Йдеться не лише про виробництво озброєнь, тактичних інновацій чи використання креативних методів маркетингу для залучення рекрутів військовими підрозділами. Це також розвиток соціальних послуг на основі цифрових мереж, інтегрованих у систему «Дія», та моделей співпраці структур публічної влади, інституцій, бізнесу й організацій громадянського суспільства. Прикладом є позиція України у розвитку онлайн-послуг — у рейтингу, підготовленому ООН в межах «Огляду електронного самоврядування», країна посіла в 2024 році п'яте місце, піднявшись до рівня світової еліти з 32 місця у 2022 році. Польща знаходиться в цьому рейтингу ближче до п'ятої десятки.

Усі ці досягнення вирішили те, що Україна не піддалася російському тиску і все ще здатна вести війну. Однак, ці досягнення не можуть затьмарювати численні дисфункції та патології української держави.

Боротьба з патологіями

Найбільшими проблемами є стан політичних еліт і принципи функціонування політичної системи. Володимир Зеленський, безсумнівно, є безперечним лідером і символом української єдності в час історичного випробування. Водночас опір українців викликає стиль його правління, що полягає в концентрації влади в Адміністрації президента. Роль уряду обмежується адмініструванням країною, тоді як ключові політичні й стратегічні рішення у внутрішньому, зовнішньому й військовому вимірах приймаються особисто Зеленським та довіреними працівниками Офісу під керівництвом Андрія Єрмака.

Політична опозиція маргіналізована, Верховна Рада відіграє роль машини для голосування, покликаної реалізовувати наміри, сформовані в оточенні президента. Яскравим прикладом цього виявилася робота над законом, що обмежує автономію Національного антикорупційного бюро України (НАБУ) та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП). Робота над законопроєктом тривала один день — 22 липня — і цього вистачило, щоб проєкт пройшов через відповідну парламентську комісію, був прийнятий голосуванням і підписаний президентом. Майже ніхто, крім самих авторів, не мав часу ознайомитися зі змістом документу, що просувався. Тиждень потому, під час позачергового засідання Ради 31 липня, в такому ж режимі було прийнято ще один закон, що відновив незалежність НАБУ і САП.

Причиною такого швидкого виправлення законодавчої «помилки» стали масові громадянські протести, яких не передбачили ні сам Володимир Зеленський, ні його оточення. Так само вони не передбачили рішучого спротиву з боку Європейської Комісії і лідерів європейських держав. Попри швидку реакцію, найбільша політична криза Володимира Зеленського з початку війни, а можливо, і з початку президентства, безумовно, матиме наслідки. Вона виявила не лише патологію системи влади, але й показала силу громадянського суспільства, етос якого формували дві революції: Помаранчева 2004 року й Революція гідності на межі 2013-2014 років. 

Наслідком Революції гідності є своєрідний суспільний договір, що мета українського суспільства, підтримана всіма його частинами й елітами, полягає у реалізації євроатлантичних прагнень, що виражаються у вступі до Європейського Союзу і НАТО

Саме ці прагнення намагається знищити Володимир Путін, тому не може бути згоди на те, щоб їм загрожувала політика українського президента.

Українські пріоритети

Що саме вивело українців на вулиці, щоб протестувати проти невдалого закону? Достатньо вчитатися в дослідження, опубліковане в червні агентствами Janus, Socis і проєктом «Барометр». На питання про те, що найбільш негативно впливає на ситуацію в країні, на першому місці 48,5% опитаних вказали високий рівень корупції на державному рівні. На другому місці, з 41,7% відповідей, опинилися постійні повітряні атаки, і тільки на четвертому — 34,9% — побоювання нових територіальних захоплень з боку Росії. Не слід поспішати з інтерпретацією цих результатів. 

Так, в України є проблема з корупцією, але її рівень за останні роки знизився. Просто різко зросла антикорупційна свідомість суспільства. Непогодження з корупцією стало масовим після початку війни — саме тому її сприймають як найважливішу проблему

Важливішу за війну та її наслідки? Тут знову можна запропонувати досить незвичайне пояснення. Українці дійсно довіряють Збройним Силам і переконані, що вони контролюють ситуацію на фронті та найкращим чином захищають міста від російських повітряних атак. Опіка армії робить війну обтяжливим, але контрольованим аспектом повсякденності. Завдяки цій опіці можна хвилюватися через корупцію, але також працювати, відпочивати й вірити в майбутнє. Бо хоча частка тих, хто вважає, що справи в Україні рухаються в неправильному напрямку, переважає за частку тих, хто думає навпаки, понад половина, тобто 53% опитаних, переконані, що Україна протягом десяти років стане квітучою державою-членом Європейського Союзу. Протилежної думки дотримуються 40% респондентів.

Як же українці сприймають себе напередодні 34-ї річниці незалежності?

Часткову відповідь дає опитування групи «Рейтинг», опубліковане в середині серпня. Цілих 94% опитаних вважають очевидним, що найважливішим орієнтиром, що визначає ідентичність, є громадянство України, а 95% без вагань проголосували б сьогодні позитивно на референдумі про незалежність. Від чого залежатиме незалежність України? На першому місці (57%) опитані вказують перемогу у війні, на другому (35%) — викорінення корупції.

Війна консолідувала українське суспільство, увінчавши розпочатий під час Революції гідності процес будівництва сучасної політичної нації, об'єднаної навколо ідеї власної, незалежної держави. Держави, сильної суб'єктністю своїх громадян і завдяки цій силі здатної захистити суверенітет.

Текст опубліковано за згодою автора

20
хв

Дорога незалежність

Едвін Бендик

Варшава. Теплий серпневий день. Марина їде з трирічним Мироном трамваєм до зоопарку. Хлопчик сидить у мами на колінах, жує M&M’s і ставить мільйон питань. Вони розмовляють українською. Хоча Марина живе в Польщі вже 10 років, має чоловіка-поляка й чудово володіє польською, із сином вона часто спілкується рідною мовою. Вона хоче, щоб Мирон добре знав мову матері й міг вільно спілкуватися з дідусем, бабусею й іншими родичами, які живуть в Україні.  

Раптом цукерка падає на підлогу. Марина нахиляється, щоб підняти її, але в цей момент немолоде подружжя, яке стоїть поруч, шипить:  

— Приїхали сюди та ще й смітять у трамваях! Хай їде до себе й там смітить!  

Увесь трамвай мовчить. Марина тремтячими руками хапає Мирона й виходить на найближчій зупинці. Вона намагається не плакати, щоб не налякати сина, але той і так уже переляканий.  

Лариса, ще одна моя знайома, вже тиждень просить свою восьмирічну доньку, щоб на дитячому майданчику вона говорила польською. А все тому, що сусідка одного разу відчинила вікно й вигукнула: «Замовкніть, українські байстрюки!». 

Її старша п’ятнадцятирічна донька майже перестала виходити з дому — боїться, що на неї можуть напасти за те, що вона українка. Навіть польською боїться говорити, адже думає, що кожен почує її акцент.  

Це лише дві з багатьох історій, які трапилися з моїми українськими друзями в останні місяці.  

Я пам’ятаю Ларису з перших днів війни. Вона приїхала до Польщі, щоб її діти не росли під звуки сирен та в бомбосховищах. Підтримка, яку вона отримала від незнайомих людей, допомогла їй пережити найстрашніший час і повірити, що є надія на краще майбутнє. Літнє подружжя, у якого вона оселилася, ставилося до неї, як до рідної доньки. Коли через кілька місяців вона знайшла роботу й зняла окреме помешкання, вся вулиця допомагала його облаштовувати. У сусідському чаті вони домовлялися, хто що може принести. Допомогли перефарбувати стіни й повністю облаштували житло ті, хто ще пів року тому були для неї абсолютно чужими. На перші Різдвяні свята вони майже сварилися, у кого саме Лариса має провести Святвечір. Тож, щоб було справедливо, вона відвідала, здається, три родини, а на інші свята пішла в гості до інших.  

Це була Польща моєї мрії: гостинна, солідарна, порядна.  

Чимало поляків і досі творять таку Польщу — вони й надалі допомагають, їздять в Україну з гуманітаркою.  

Я не вірю, що ті, хто в 2022 році відчиняв свої домівки, сьогодні кричали б на матір з дитиною в трамваї. Зараз голос мають інші — ті, хто раніше мовчав, а тепер набрався сміливості завдяки популістським гаслам політиків

У останній президентській кампанії антиукраїнські та антиміграційні карти розігрувалися безсоромно. Легко поділити: ми й вони. Легко переконати, що все погане — це «вони», і що якщо їх позбутися, нам стане краще.  

Але ж ми знаємо з історії, до чого призводить пошук ворога у сусіда. І як швидко слова можуть перерости у дії.  

Уряд мовчить. Не реагує. Як люди в трамваї. На що він чекає? На бойовиків? На погроми?  

«Я вважаю, що людство здатне на найжахливіші речі, і що ця здатність є вродженою. А механізмом розвитку й виживання є постійна боротьба із цією схильністю», — каже Агнешка Голланд у інтерв’ю «Gazeta Wyborcza».  

Чимало моїх польських знайомих питають мене, чи буде в Польщі війна. Але ж я зовсім не експертка. Можливо, вони питають, тому що бачать, що я продовжую займатися Україною, тоді як більшість вже втомилася.  

А може, просто останнім часом усі ставлять собі це питання.  

Сьогодні в Польщі триває війна іншого типу. Без танків, але не менш небезпечна. Російська пропаганда працює ефективно: сіє фейки, маніпулює, розпалює ненависть. Хтось побачив «ролик» на TikTok і вірить без тіні сумніву. Провокації працюють. Достатньо, щоб на концерті хтось підставний підняв прапор УПА — і ось вже нові «захисники» можуть викрикнути українці в обличчя, що вона «руська к..ва» або «бандерівка».  

Праві політики цинічно це підживлюють. А ліберально-демократичний табір влади? Він не веде широкомасштабної боротьби з дезінформацією. Мовчить. Дозволяє, щоб у публічному просторі панували коричневі виступи Брауна чи Бонкевича.  

Невже знову все має взяти на себе громадянське суспільство, як у лютому 2022?  

Так, надія лише в нас — знову згадаю слова Агнешки Голланд. Це велика відповідальність у часи, коли здається, що надії вже ніде немає. Бо, як додає словенський філософ Славой Жижек: «Ми вже не можемо мріяти про кращий світ, а лише про виживання».  

Так важко мріяти про краще, коли бачиш, як американські солдати на колінах розстеляють червоний килим перед воєнним злочинцем. Так сьогодні виглядають цінності західного світу, до якого вже понад три роки прагне приєднатися Україна.  

Не нормалізуймо зло. Не вдаваймо, що не бачимо. Відкриваймо рота у трамваї, на зупинці, у магазині. Не даймо себе перекричати екстремістам. Бо якщо не ми, то хто?  

Марині й Ларисі не потрібні наші гучні декларації чи політичні фрази. Їм потрібно, щоб хтось у трамваї сказав: «Годі!», щоб хтось на дитячому майданчику посміхнувся їхнім дітям

Їм потрібна звичайна порядність, яка коштує дешевше за квиток до зоопарку.  

Якщо ми не зможемо її показати, то війна, від якої вони втекли, дійде до нас швидше, ніж ми думаємо.

Дивіться також подкаст:

20
хв

Коли трамвай мовчить

Йоанна Мосєй

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Політична психологиня Світлана Чуніхіна: «Нічого не зміниться, поки Трамп не зніме Путіна з власного п’єдесталу»

Ексклюзив
20
хв

Америка реальна і якою її бачить світ. Професорка Марсі Шор, яка разом зі Снайдером переїхала до Канади, — про дві версії країни

Ексклюзив
20
хв

«Трамп готовий дати Росії все, що вона хоче». Кір Джайлз про ризики нової американської політики щодо Москви

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress