Ексклюзив
20
хв

Європейський Парламент та Україна: прощання з емпатією

На початку червня громадяни країн ЄС обиратимуть Європейський Парламент. Цього разу вибори матимуть помітний український акцент, проте далеко не завжди він буде таким, як цього хочеться нам, громадянам України

Євген Магда

6-9 червня відбудуться вибори до Європарламенту. Фото: Shutterstock

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Європейський Парламент обирається раз на 5 років, його прийдешнє скликання складатиметься з 720 делегатів. Цього разу у виборах не братиме участь Велика Британія, адже після Brexit вона перестала бути членом Європейського Союзу. Зауважу, що дух «exit» (виходу) супроводжує процес виборів до Європарламенту. Це добре усвідомлюють в Угорщині та Словаччині, де навчилися шантажувати Брюссель перспективою свого виходу зі складу ЄС. Використають його й євроскептики, які помітно активізувалися у країнах «старої» Європи.

Європарламент обирається раз на 5 років. Фото: European Union

Варто звернути увагу на той факт, що у 5 країнах голосувати на виборах до Європейського Парламенту дозволено з 16 років. У 2024 році цю тенденцію підхоплять деякі федеральні землі Німеччини. Європа старішає, й її політичні представники шукають можливості залучати молодих людей до формування влади.

Проте варто розуміти, що омолодження виборчого процесу спричинить і певну радикалізацію його результатів 

Сьогодні в Європейському Парламенті домінує правоцентристська Європейська Народна Партія, вона йде на вибори з очевидним для себе гаслом розширення Європейського Союзу. Відповідні нотки звучать у заявах президентки Європейської Комісії Урсули фон дер Ляєн та інших топів ЄНП. Фон дер Ляєн, до речі, вже заявила, що претендуватиме на збереження своєї посади, проте це буде непросто. Політтехнологічний ефект від натяків на те, що працювати у збільшеній кількості членів — 30 замість 27, як є зараз — може бути слабшим, ніж очікується.

Володимир Зеленський під час зустрічі з президенткою Єврокомісії Урсулою фон дер Ляєн та прем’єром Бельгії Александром Де Кроо. Фото: ОПУ

Буде справедливим назвати Європарламент представницьким органом, який відображає політичний ландшафт ЄС, визначає стратегічні напрями розвитку Європейського Союзу й формує його матрицю, затверджує голову Європейської Комісії та може відправити цей уряд ЄС у відставку (поки цього не ставалося, але ситуація може змінитися). Функціонал Європейського Парламенту не передбачає, за великим рахунком, оперативного реагування, проте наближення червневих виборів відіграло свою роль. Чого вартує нещодавнє доволі гучне рішення не затверджувати фінансовий звіт Європейської Ради доти, доки європейські країни не ухвалять рішення про передачу ЗРК Patriot Україні.

Європарламентарії у прагненні зберегти владу мало відрізняються від інших колег, а мозаїчний характер «парасолькових» ідеологічних партій лише посилює політичні спецефекти

Варто звернути увагу, що не лише Урсула фон дер Ляєн уособлює собою потужну політичну силу, жінки-політикині перебувають на перших ролях і в інших політичних силах. Джорджія Мелоні та Марін Ле Пен уособлюють європейських правих, Сара Вагенкнехт — нових лівих. Звісно, це не вичерпний перелік політиків, які перебувають на фініші виборчого марафону, проте факт залишається фактом: в європейської політики часто обличчя сучасної жінки. 

На перебіг виборів впливатиме і доля щонайменше одного чоловіка — словацького прем’єра Роберта Фіцо. Після замаху на нього той продовжує перебувати у лікарні, а таймінг виборчого процесу (та й суспільні настрої у Словаччині та її сусідках) дозволяють припустити інтенсивні спекуляції на цьому факті.

Надто «своєчасним» виявився замах на союзника головного європейського політичного хулігана Віктора Орбана

Український фактор впливатиме на вибори до Європейського Парламенту, адже наші співгромадяни, які втекли від війни, присутні не лише в європейських столицях. Вони ще не стали громадянами країн Європейського Союзу, проте чисельність українців на території ЄС та інтенсивність російсько-українського протистояння дозволяють припустити, що це питання доволі швидко набере актуальності.

У нинішніх, 10-х виборах до Європарламенту, персональний вплив українців буде не надто високим, проте за 5 років ситуація суттєво зміниться

Наразі українське питання зіграє роль каталізатору настроїв на виборах до Європейського Парламенту. Якщо ЄНП всіляко наголошує на перспективах європейської інтеграції нашої країни, то позиції правих, євроскептиків та нових лівих будуть іншими. Не лише через брак емпатії до українців, закони політичного жанру передбачають максимальне відокремлення від політичного порядку денного головного конкурента. До речі, європейські експерти припускають, що фракція «Ідентичність та демократія», яка об’єднує праві політичні сили, може стати третьою за чисельністю у прийдешньому скликанні ЄП. Для формування фракції, нагадаю, потрібні не менше 23 європейських парламентаріїв, які представляють чверть країн ЄС. 

Поляризація політичних поглядів передбачає і посилення з іншого боку — й німецька політикиня Сара Вагенкнехт готується цим скористатися. Їй стало затісно у національній політиці, і вона має чітко окреслені наміри вийти на загальноконтинентальний рівень. Вона вже зараз пропонує обирати між війною та миром — і цей погано замаскований кремлівський наратив може знайти підтримку серед багатьох виборців. 

Сара Вагенкнехт виступає проти допомоги біженцям і постачання зброї Україні. Фото: Shutterstock

До речі, про Росію та її втручання у вибори. Схоже, у Кремлі повертаються до «активних заходів» у країнах, які вважають нелояльними, демонструючи тим самим, що сваритися з Путіним не варто. Серія підпалів у Польщі та країнах Балтії повинна не лише дестабілізувати ситуацію, але й посіяти зерна недовіри до пострадянської еміграції — не лише українців, але і росіян та білорусів.

В їхньому середовищі російські спецслужби активно вербують виконавців для провокацій

Проте дії на межі криміналу — лише верхівка айсберга. Поширення дезінформації та розпалювання ксенофобії, можливі кібератаки та кампанії з дискредитації виборів як демократичної процедури стають все більш помітними. У Кремлі добре вивчили демократичні механізми саме для того, щоб шкодити їхній роботі. І вибори, які пройдуть на території всього ЄС, – хороший привід для запуску деструктивної кампанії.

Україна має бути готовою, що списки її друзів та критиків у стінах Європейського Парламенту зазнають певних змін

І якщо на офіційному рівні лінія на підтримку нашої держави у протистоянні з Росією навряд чи зміниться, то на полюсах європейської політики все частіше звучатимуть скептичні, а то й образливі голоси. Це означає, що Україні потрібно більше працювати з європейськими політиками, журналістами, громадськими активістами, ставати більш зрозумілою та передбачуваною. 

No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Євген Магда — український політолог, історик, журналіст, директор Інституту світової політики. Автор книг «Гібридна війна. Вижити і перемогти» та «Гібридна агресія Росії: уроки для Європи». Увійшов до десятки кращих політичних експертів й аналітиків України в рейтингу видання «Коментарі» 2020 року. Син, брат, чоловік, батько. Тримає руку на пульсі подій в Україні та її сусідів понад 20 років.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати
політика трамп магда путін зеленський рютте

Наче у фільмі жахів. Геополітичних 

Заради справедливості, чимало зі здійснених протягом останніх 8 тижнів дій Дональд Трамп анонсував ще під час виборчої кампанії та перехідного періоду, що передував його вступу на посаду. 47-й президент США заслуговує на різноманітні оцінки, проте його курс є очевидним: з особистих психологічних і політичних причин він потребує глобального політичного успіху у перші 100 днів власного президентства. 

Оточують Трампа й проводять його курс ті, хто повністю поділяє ці плани та не має сумнівів у доцільності їхньої реалізації. Попередні біографії цих людей мають мінімальне значення, а нинішня особиста відданість не викликає сумнівів.

У підсумку Сполучені Штати протягом короткого терміну перетворилися зі стратегічного союзника України (зокрема, під час перебування Трампа у ролі 45-го президента США держсекретар Штатів Майк Помпео та міністр закордонних справ України Павло Клімкін проводили засідання Комісії стратегічного партнерства у листопаді 2018 року) на посередника. Причому посередника, який вимагає оплати власних послуг, вдаючись до відвертого шантажу. Цей поворот для України має вельми драматичні наслідки й навряд чи обмежиться гарячою дискусією, яка сталася 28 лютого в Овальному кабінеті Білого Дому. 

У Вашингтоні сприймають Україну як слабку ланку світової політики, і це не лише особисте сприйняття Дональда Трампа, але й системний підхід до побудови відносин. Хоча ніде правди діти: заяви президента США демонструють не лише особливості поведінки людини, яка звикла давати характеристики всьому у найвищому ступені. Трамп, судячи з усього, не забув про ситуацію навколо його спроби отримати від Володимира Зеленського компромат на Гантера Байдена. Ця ситуація, як відомо, спричинила початок процедури імпічменту — дошкульної, проте неоднозначної за результатами. 

Україна — не єдиний об’єкт атак з боку адміністрації Трампа, але єдина країна, яка продовжує опиратися російській агресії попри втрату 20 відсотків своєї території. Відтак ознаки залаштункових домовленостей між Москвою та Вашингтоном, які спричинили успіх російських військ на Курщині, відмова США від участі у міжнародних юридичних діях проти Кремля виглядають, на жаль, логічними. Путін ставить Трампу попередні умови, а Трамп їх приймає та виконує з ентузіазмом. 

Ані факт безпрецедентної за розмірами у ХХІ столітті агресії, ані масштабні чужі страждання не є аргументами для Трампа, він легко жонглює цифрами жертв російсько-української війни, видобуваючи їх з власної уяви, а не з розвідданих

Маємо констатувати: 47-й президент США перетворився на об’єкт рефлексивного управління з боку Кремля. З огляду на те, що Штати послідовно відмовляються від використання елементів юридичного тиску на Кремль, це цілком відповідає поглядам Трампа на міжнародні відносини. Його цікавить deal — угода, причому резонансна й спроможна переконати весь світ у геніальності та дипломатичних талантах Трампа. Він, як відомо, «стабільний геній» (с).

Дональд Трамп під час передвиборчої кампанії, 2024. Фото: Evan Vucci/Associated Press/East News

Горе тим, хто чинить опір

Україна у цьому випадку зіткнулася не лише зі зміною глобального політичного клімату (слово «глобальний» у Вашингтоні можна вживати виключно для опису величі Трампа). Вчорашній стратегічний партнер не лише вимагає підписати «мінеральну» угоду, але й зупиняє/відновлює постачання виділеної ще Джо Байденом військової допомоги, обмін розвідувальними даними та підкреслено вибірково підходить до питання політичної підтримки.

Дійшло до того, що у повідомленнях посольства США про обстріли українських міст перестали звучати згадки про Росію, наче ракети й дрони запускають інопланетні істоти

Згадаємо, що обурення обстрілами українською стороною російських НПЗ висловлював міністр оборони в адміністрації Байдена Ллойд Остін. І саме за 46-го президента процес перепризначення Путіна президентом Росії із залученням окупованих українських територій у березні 2024 року викликав хіба що блискуче мовчання G-7. США виступали лідером у коаліції на підтримку України, проте не поставили державі-жертві агресії жодного F-16. Це свідчить про системне прагнення Вашингтону самому визначати ступінь залученості до бойових дій без уваги на моральні імперативи. 

На жаль, Володимир Зеленський не зумів перелаштуватися у процесі реалізації державної політики у відповідності з новими викликами. «План перемоги», «план стійкості» виявилися декларативними, а підстав для проведення нового саміту миру немає. Ставка на вузьке коло довірених осіб продовжує превалювати у його modus operandi, до чого додалося запровадження масштабних санкцій проти Петра Порошенка. Верховна Рада України попри формальне існування монобільшості не перетворилася на конвеєр з ухвалення рішень конституційною більшістю, а Кабінет Міністрів залишається «урядом ноунеймів». Українська влада надає забагато аргументів бажаючим називати нашу державу failed state («недодержава» — Ред.).

Прагнення США забезпечити щонайшвидше проведення виборів в Україні не є ідеєю, яка оволодіває масами всередині країни, проте більшість політичних гравців розпочали підготовчі роботи на цьому напрямі. Оскільки зупинити цей процес навряд чи можливо, обмежимося нагадуванням про те, що вибори для світової спільноти — не лише певна кількість бюлетенів в урнах для голосування, але й міжнародне визнання процесу волевиявлення.

Кремль розуміє це, тому вправно інфікував Білий Дім «глибоким занепокоєнням» про стан української демократії. Фаворит Путіна у цих майбутніх перегонах — загальний хаос, організувати який російські спецслужби готові просто зараз

Мета Кремля очевидна — показати на прикладі України, що жодна країна з уявної сфери впливу РФ не повинна опиратися. Це не Мюнхен-1938, не Ялта-1945, це квінтесенція кремлівського мислення і прагнення диктувати свою волю. Не розвалившись під першими ударами російської армії у лютому 2022 року, Україна довела власну суб’єктність, проте не зуміла переламати ставлення низки світових політичних акторів. Сильна Україна навряд чи потрібна комусь, крім її громадян, і це необхідно усвідомлювати. Іншим глобальним акторам доцільність існування незалежної і потужної України необхідно доводити.

Європейська дилема

Виступ віцепрезидента США Джей Ді Венса на Мюнхенській безпековій конференції став не просто «чорною міткою», США продемонстрували готовність кардинально змінити політику щодо Старого Світу. Ще більш самотніми європейці відчули себе після лютневої суперечки у форматі Трамп+Венс проти Зеленського, яка має всі шанси потрапити до підручників з дипломатії. 

З одного боку, ЄС та США залишаються економічними конкурентами, на чому наголошує Дональд Трамп. З іншого боку, без європейського компоненту НАТО значною мірою втрачає свій сенс, і це добре розуміють ті, хто порадив 47-му президенту США наголошувати на необхідності збільшення військових витрат країнами Старого Світу. 

Разом з тим між усвідомленням необхідності (через підписання комюніке про схвалення плану ReArm Europe лідерами країн ЄС) та суттєвим збільшенням витрат на оборону обов'язково мине час. Який будуть розтягувати не лише прихильники порозуміння з Кремлем, але й представники європейських країн, які рівняються на Вашингтон. Буде насправді непросто.

Проте не варто відкидати ще низку цікавих фактів. Показну рішучість Еммануеля Макрона, готовність Кіра Стармера виступати у ролі модератора «коаліції рішучих» попри Brexit, активність скандинавських країн у питаннях допомоги Україні. Тут можна пригадати слова генерального секретаря НАТО Марка Рютте «Європа вже не живе у мирі, Європа ще не живе у війні». Вибір парадигми розвитку ситуації залежить сьогодні від самих європейців. 

Президент США Дональд Трамп і генсек НАТО Марк Рютте в Овальному кабінеті Білого дому, 13 березня 2025. Фото: MANDEL NGAN/AFP/East News

Кремлівська спокуса

Багато говорять про те, що у Кремлі зараз захлинаються шампанським, адже перебіг подій підтверджує давню гіпотезу Путіна «Будь-яку західну владу можна пересидіти». Це переконання ґрунтується на якісному вивченні західних політичних процедур російськими спецслужбами, які не соромилися проводити «практичні заняття» в електоральних кампаніях країн Заходу.

Росія вивчила політичні механізми Заходу куди краще, ніж її опоненти вивчили її сутність

Владімір Путін не лише хоче повернутися до клубу керівників провідних країн світу (далеко не факт, що його уособить створення ситуативного формату Росія – США – Китай). Його мета полягає у максимальній дезорганізації Заходу, послабленні НАТО та посиленні суперечностей між США і Європейським Союзом. У такий екстенсивний спосіб Кремль намагається наростити власний світовий вплив. На руку Росії згорнуті на сьогодні економічні контакти із США та масштабні санкції, які Кремль прагне послабити за будь-яку ціну.

Загалом Путін вже досягнув доволі серйозного успіху: найбільша в сучасному світі російсько-українська війна завдяки позиції США буде призупинена без покарання агресора й заходів, спрямованих на його нейтралізацію. Відтак питання відновлення бойових дій в Європі — це лише питання часу

Адже ані логіка поведінки Путіна (або його можливого наступника), ані аргументи трансатлантичних путінферштеєрів найближчим часом кардинально не зміняться. Політика Трампа створює вкрай хиткий і тимчасовий баланс у Європі, щось на кшталт «паскудного миру», стан якого підсилюється психологічними особливостями Трампа. 

Як читати сигнали?

  • Насамперед розуміти, що адміністрація Дональда Трампа не надто переймається моральними обмеженнями й готова діяти «за законами джунглів»;
  • Пам’ятати, що Владімір Путін і Сі Цзіньпін не залежать від результатів виборів, на відміну від європейських та американських політиків;
  • Усвідомлювати, що команда Дональда Трампа часто видає бажане за дійсне, мало переймаючись спричиненим ефектом;
  • Не забувати, що процес ухвалення політичних рішень в Європі суттєво відрізняється від аналогічних дій всередині США, РФ чи Китаю;
  • Тверезо оцінювати спроможність Росії вкидати фейкові й дезінформаційні повідомлення до світового інформаційного простору;
  • Шукати ознаки опори на цінності, а не вартість того чи іншого активу, незалежно від ступеня його глобальності;
  • Розуміти, що переговори про припинення російсько-української війни не можуть бути блискавичними з огляду на характер цієї війни.
20
хв

Обмін сигналами

Євген Магда
голос америки закриття мирослава гонгадзе

Пам’ятаю, як пізно ввечері тато налаштовував радіо, щоб спіймати хвилю «Голосу Америки» чи «Радіо Вільна Європа» й дізнатися, що насправді відбувається в Польщі та за «залізною завісою». Я була дитиною, але розуміла, що беру участь у чомусь забороненому, про що не можу розповідати подругам у школі.

Думаю, це був спільний досвід багатьох мешканців країн колишнього радянського блоку аж до 1989 року. Ми добре пам’ятаємо, яку роль відігравав доступ до вільних ЗМІ у країнах, де дозволений був лише один, пропагандистський, урядовий канал. Так і зараз у багатьох місцях, де панують диктатори — у Білорусі чи Росії, або там, де демократія під серйозною загрозою, як сьогодні у Грузії.

І важко не відчувати, що Сполучені Штати Дональда Трампа вже понад місяць реалізують мрію Кремля. Адже як інакше можна зрозуміти заяву Білого Дому про те, що закриття «Голосу Америки» та «Радіо Вільна Європа»/«Радіо Свобода» означає, що американські платники податків більше не будуть фінансувати «радикальну пропаганду»?

Це відбувається під час гібридної війни, коли для Росії пропагандистський вплив і поширення дезінформації є такими ж важливими, як і підкорення України.

Закриття мовника «Голос Америки», який був створений у 1942 році для боротьби з нацистською пропагандою, є жахливим і символічним на тлі того, що Венс нещодавно заявив у Мюнхені про Європу, а також відкритої підтримки ним і Маском ультраправої німецької партії AfD.  

Закриття цих легендарних і важливих для демократій радіостанцій, а також, ймовірно, неминучий занепад багатьох дрібних незалежних ЗМІ через скорочення фінансування USAID — це великий ризик того, що абсолютне зло у вигляді авторитаризму й фашизму швидко відродиться.

Ми бачимо, як за останні два місяці було порушено багато меж і кордонів. Цілі роки подій відбулися за два місяці. І це не ті події і зміни, до яких ми звикли, в яких бачили розвиток, а мету політики — зробити світ кращим, більш справедливим, демократичним, таким, де поважають права людини.  

Останні зміни та рішення, що стоять за ними, відкидають нас на десятиліття назад. Вони кидають цілі суспільства в обійми дезінформації та пропаганди, яку фінансують авторитарні режими. Штати зраджують не лише Європу. Вони зраджують світ цінностей, які були фундаментом, на якому вони були побудовані. Цінностей, які Трамп, Венс і їхні союзники більше не цінують. Адже, на їхню думку, не Росія чи Китай є найбільшою загрозою для Європи, а… європейські демократії. А боротьбу з дезінформацією вони називають, як Венс у Мюнхені, цензурою.

Тепер лише одне може сказати напевно: у світі перевернутих значень ми маємо боротися за демократію, не озираючись на «дядька Сема».

20
хв

Боротися далі, не озираючись на Дядька Сема

Йоанна Мосєй

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Мій спосіб бути українцем

Ексклюзив
20
хв

Генерал Річард Ширрефф: Трамп фактично «в ліжку» з Путіним — і до цього треба звикнути

Ексклюзив
20
хв

Ера Трампа: США руйнують баланс, Європа шукає точку опори

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress