Ексклюзив
20
хв

Генерал Каволі: Росія не виграє цей наступ

Головнокомандувач НАТО вважає, що росіянам бракує сили і якості

Sestry

Верховний головнокомандувач ОЗС НАТО в Європі генерал Крістофер Каволі виступає під час слухань у Комітеті збройних сил Сенату, 11 квітня 2024 р. Фото: Tom Williams/AP/East News

No items found.

«Я знаю, що росіяни не мають чисельності, необхідної для здійснення стратегічного прориву», — заявив американський генерал Крістофер Каволі, командувач Європейським командуванням Збройних сил США і Верховний головнокомандувач об'єднаних збройних сил НАТО в Європі (SACEUR) з 1 липня 2022 року, журналістам після зустрічі начальників оборонних відомств країн НАТО в Брюсселі в четвер. Промову офіцера передає Politico.eu

На думку офіцера, яка, як він зазначає, походить, серед іншого, з дуже тісних контактів з українськими військовими, росіяни також не мають навичок і можливостей, необхідних для такого прориву, «щоб діяти в масштабах, необхідних для використання будь-якого прориву для отримання стратегічної переваги».

Однак росіяни мають «здатність здійснювати локальні прориви» — те, що їм вдалося зробити в кількох місцях. Між 9 і 15 травня вони захопили загалом 278 квадратних кілометрів території, що еквівалентно прямокутнику 28 на 10 кілометрів.

Каволі не впевнений, що масовані російські атаки навколо Харкова протягом останніх тижнів є саме тим великим літнім наступом, про який оголосила Москва. Невпевненість пов'язана з тим, що американські військові не бачать в російській глибинці резервів, необхідних для такого наступу.

08.03.2024 Російські військовослужбовці дивізіону артилерійської бригади угруповання сил «Центр» ведуть вогонь з реактивних систем залпового вогню БМ-27 9К57 «Ураган» по позиціях ЗСУ на ділянці Авдіївки на передовій. Фото: Stanislav Krasilnikov/Sputnik Russia/East News
До цього додається так званий людський фактор. Politico.eu наводить думку адмірала Роба Бауера, голови Військового комітету НАТО, який, відзначаючи той факт, що Росія нагромадила додаткові сили, водночас вважає, що їхня цінність є сумнівною

На думку адмірала, якість солдатів, з яких вони складаються, «нижча, ніж у тих, з ким [Росія — ред.] починала конфлікт», адже вже на початку війни загинуло дуже багато належно підготовлених російських офіцерів. Тому тренувати нові сили тепер нікому.

Хоча, як зазначає Politico.eu, американець не недооцінює потенціал російської армії, він також зазначає, що в результаті розблокування Конгресом США допомоги Україні її війська, які її захищають, зараз отримують «величезну кількість боєприпасів, величезну кількість систем ППО ближнього радіусу дії і значну кількість бронетехніки». Цю думку нещодавно підтвердив і сам президент Володимир Зеленський, заявивши, що українським військам більше не потрібно турбуватися про нестачу боєприпасів.

У будь-якому випадку, доля нинішньої кампанії буде вирішена в найближчі кілька тижнів, підсумовує генерал Каволі.

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати
PR, Юлія Петрик, Мстислав Чернов, Буча

Вони стали голосом України в перші години повномасштабного вторгнення. Українські піарники першими говорили світові усю правду про події в країні та протистояли російським ІПСО та пропаганді. Їх виступи та публікації мали та мають мільйонні охоплення по всьому світу. А найавторитетніші міжнародні видання готують матеріали за даними працівників PR Army. Справжня армія українських піарників перемогла Росію у інформаційній війні, але боротьба триває. Наша розмова із співзасновницею PR Army, яка стала неофіційним пресцентром України у світі.

Юлія Петрик, Head of PR у MacPaw, стала єдиною українкою, яка потрапила до шортлиста нагороди Future is Female від Advertising Week та Warner Bros Discovery. На цю нагороду номіновують талановитих жінок, які мають значний вплив на світову рекламну індустрію. Юлія Петрик бере участь у волонтерських ініціативах. Зокрема, вона є членом Ukrainian PR Army, мережі експертів з PR і комунікацій, яка допомагає ЗМІ розповідати правду про війну в Україні. Також вона є співзасновницею Tech PR School, освітнього проєкту для продуктових компаній і стартапів, який навчає їх працювати з західними ЗМІ.

Юлія Петрик. Фото: з приватного архіву

Як народилася ініціатива PR Army? Адже це був квантовий стрибок зі світу IT в океан міжнародних медіа, які знати не знали, що відбувається в Україні насправді, і брали інформацію з російських пропагандистських джерел. Які виклики стояли перед українськими піарниками на початку війни?

Це була ініціатива перших годин війни. Ми збиралися у своєму навчальному чаті (я викладала міжнародний піар), і в мене був особистий чат з моїми випускниками. І от, коли ми всі прокинулися в тій новій реальності, яка розколола на «до» та «після» наше життя, — ми були в стані шоку. В ті перші години треба було оговтатися, зрозуміти чи виїжджати чи залишатися, бо я також маю дитину. Компанія, в якій я працювала, не приховувала свого українського походження, але мала широку міжнародну аудиторію. Ми написали стейтмент нашим партнерам, що в нас почалася війна. Буквально через кілька секунд на нас посипалися запити з проханнями прокоментувати, що відбувається в країні.

В цьому робочому чаті одна з моїх випускниць сказала: «А давайте тоді щось робити, щоб доносити світу правду про війну!»

Це був час піарників. Адже у нас усіх були контакти міжнародних медіа. Тоді ми утворили окремий чат, де розпочали цю роботу. Коли я згадую це когнітивне навантаження перших годин, я взагалі дивуюся, як ми вижили, бо крім потоку новин з України: «що там в Гостомелі?», «як просуваються російські війська?», «які затори на кордонах, де люди стояли добами?», ми в тому чаті ще почали обмінюватися запитами від міжнародних журналістів, які ніде не могли знайти інформації від очевидців, тих, хто перебуває в епіцентрі війни. Ми перебували.

МЗС України було занадто зайняте в ті дні, щоб працювати з такою кількістю іноземних журналістів одночасно. Ось так народилася наша ініціатива PR Army. Ми стрімили війну в онлайн чатах для міжнародних ЗМІ з перших годин війни.

Тобто ви стали мимоволі таким пресцентром України у світі?

Це до речі дуже влучне порівняння, бо ми координували роботу. Ми не брали на себе відповідальність коментувати важливі речі, але знаходили експертів та очевидців, які це коментували для міжнародних журналістів. Згодом в нас утворилася вже велика база з сотні спікерів, як могли коментувати все, що відбувалося в Україні у різних сферах: від руйнування українського сільського господарства до загрози атомної катастрофи через російську окупацію  Запорізької атомної електростанції.

Я собі дозволю згадати кілька жирних російських фейків в перші тижні вторгнення, коли моя знайома журналістка італійської агенції Associated Press, маючи зі знайомих в Україні лише мене, писала мені у месенджер: Чи правда, що Зеленський вже втік з країни і Київ залишила центральна влада? Я відписала їй: Звісно, ні! І навіть звинуватила її у роботі на Росію. Звичайно, я не мала рації.  Вона ніяковіла та вибачалася, що не працює на Росію. І ось тоді я зрозуміла катастрофу інформаційного вакууму в якому опинився світ щодо подій в Україні, і як сильно Росія вже прокладала собі шлях в головах європейців і готувала їх, що Україна впаде… У вас були такі запити?

Ми зрозуміли тоді, що є голод на новини з України з одного боку, і є велика потужна російська пропагандиська машина у світі — з іншого. І коли один журналіст після захоплення Запорізької атомної електростанції прийшов і сказав, що він готує матеріал на коментарях експертів МАГАТЕ, а ми ж знаємо, що МАГАТЕ — це організація, яка щедро фінансується Росією, вирішили ламати плани цьому журналісту. Коли росіяни захопили ЗАЕС, то приїжджав представник МАГАТЕ, який робив вигляд, що не знає звідки йдуть обстріли атомної електростанції. На цю тему було тоді багато мемів. І от тоді ми зрозуміли, що світ має чути український голос. Світ має чути голос українських енергетиків. 

Ми скликали міжнародну пресконференцію: знайшли інженерів, енергетиків, які могли прокоментувати світовим медіа, що відбувається на ЗАЕС і які це може мати наслідки. Це було небезпечно і для експертів, бо знаємо, що ті працівники, які залишалися на станції і могли щось коментувати, — одразу зникали: росіяни забирали їх в полон і на допити. Тому ми розуміли небезпеку і залучали експертів, які на той момент вже не були на території Енергодару. 

Друга така історія була про Маріуполь. Ми мали величезну кількість запитів від ЗМІ, що там відбувається. І коли вже перші люди вибралися із блокадного Маріуполя та були в безпеці, ми організували міжнародним журналістам зустрічі з ними. Наша ідея полягала в тому, щоб не пропонувати готові наративи, а чути те, що розказують люди, які пережили весь цей жах.

А потім світ заговорив про втому від війни в Україні та почалася війна у Секторі Гази, і як вдавалося щодня тримати фокус уваги на подіях в Україні?

На початку війни ми просто захлиналися запитами від журналістів. Ми тоді щодня обробляли кілька десятків запитів, а зараз, кілька десятків запитів ми маємо за тиждень. Тому, ми додатково робимо для іноземних ЗМІ такий щоденний дайджест новин з України: розсилаємо їм новини про обстріли мирних міст чи події з фронту, щоб вони не забували про нашу війну. Насправді, нашу спільну війну.

На початку вторгнення в нашому чаті були сотні волонтерів: журналісти, дизайнери, продюсери, автори статей. Кілька сотень волонтерів нам допомагали шукати свідків російських злочинів у найвіддаленіших прифронтових селах

А зараз, ми бачимо велику втому від війни: і в міжнародних медіа, і в українців тим паче. Бо стягувати таку велику кількість людського горя, стресу, щоденних викликів, а ще волонтерити — це вже стає неможливо. Тому я фіксую і бачу спад активності. Ми зараз працюємо такою оргкомандою, але це завжди питання фінансування. Волонтерів стає менше, і це для нас найбільший виклик. В Європі вже готуються до літніх вакацій, і вже не так активно іноземці шукають інформаційні приводи. Тому ми самі робимо їм щоденну розсилку новин з України.

Кажуть, що ваш допис у Х про Шольца, який блокує передачу зброї Україні набрав так багато поширень, що він змінив свою позицію і зрештою… дав Україні зброю. Це правда? 

Це не лише наші зусилля були. Це зусилля і видимі, і невидимі. Багато чого залишається поза соцмережами. Велику роботу роблять наші дипломати на усіх рівнях. Це класний приклад командної роботи, коли працюють на різних рівнях заради єдиної мети.

Візит журналістів до Бучі. Фото: Yaghobzadeh Alfred/ABACA/Abaca/East News

Які Ваші робочі кейси були тоді і зараз? В Україні «не громадянська війна», «Зеленський не втік з країни», «Буча реальна», «українці не фашисти», «це не війна НАТО та Америки», «Україна не штучна держава»,    доповни цей перелік російських ІПСО, які  доводилося розвінчувати у світових медіа? 

Час від часу із міжнародними медіа треба вести просвітницьку роботу. Але можу сказати, що Росія працює не тільки через медіа — вона дуже активна в соцмережах, як, наприклад, оця популярна ботоферма «ольгинські боти». В них дуже добре фінансується розповсюдження фейків в соцмережах. Але що є доброго зараз для українців, — це можливості штучного інтелекту. Він розповсюджує миттєво вкиди певних наративів. В нас народилися такі проєкти як «Осавул», який відстежує російські вкиди і дає спростування. Наприклад, відомий такий фейк російської ІПСО, який заполонив мережу, що ЄС змушує своїх громадян їсти комах. «Осавул» дуже добре знаходив ці ланцюжки походження фейків, і ми спростовували ці нісенітниці.

Коли був підрив Каховської дамби, Росія намагалася підігнати світовим ЗМІ інформацію, що українці самі її підірвали. Але ми вже мали готовий набір спікерів-коментаторів, які говорили правду про те, що відбулося в Херсоні та коментували це у світових ЗМІ. Серед наших спікерів були заступники міністрів, екологи, очевидці. Вже за добру в нас були перші волонтери, які звідти повернулися. Тобто ми працюємо на випередження, щоб встигнути швидше сказати правду, поки Росія поширить по світу свою чергову брехню.

Багато запитів було, коли прийшла перша зима з блекаутами. Були питання від іноземців, як українці виживають

Просили нас знайти для інтерв’ю маму, яка навчає свою дитину дистанційно чи пару, яка одружилася під час блекауту. Великий вал запитів був, коли хакери зламали Київстар. Іноземці побачили в цьому новий вид гібридної війни. Європейці зрозуміли, що війна то не тільки на території України і біля кордонів ЄС, а що війна може охопити весь світ у кіберпросторі. 

Цікавий в нас був запит від авторитетного видання Бізнес Інсайдер, коли вони попросили нас знайти їм котиків, які допомагають закривати збори ЗСУ. Ми жартували, що щось ми не так робимо, якщо у котів є вже свої PR-менеджери. Але ми знайшли таких котиків. І от журналіст збирав перелік історій про цих тваринок, як вони стали популярні і які збори закривають.

Ще одна тема, якою дуже цікавляться міжнародні журналісти зараз — це знищення культурної спадщини в Україні. Просять список музеїв, міст з архітектурними перлинами, які знищила ракетами Росія.  В нас є перелік спікерів: українських та іноземних фахівців, які це коментують для світових ЗМІ.

Ще є класний проєкт на запит НАТО, в якому команда істориків спростовує усю російську брехливу історіографію про начебто спільну спадщину Київської Русі для України та Росії. Ця команда спростовує й інші російські фейки, якими щедро засипали голови європейців десятиліттями.

Що вважаєш найбільшим успіхом команди? 

Останні наші успішні кейси це публікації про українських жінок-вчених для The Independent та стаття з коментарем спікера МЗС Олега Николаєнко щодо дій Росії в Радбезі ООН для  Express.

Також Марк Савчук, один із співзасновників PR Army, регулярно виступає на канадському телебаченні і коментує події в Україні. В нього майже мільйон переглядів охоплення 

Багато філософії є про те, яка цінність піару? І от війна мені показала, в чому справжня цінність комунікації. Я зрозуміла, що в нашій професії може бути дві цінності: цінність людського життя та людської гідності. Нам написала донька харківського активіста, який був у російському полоні, і ми зробили про нього історію, яку розіслали у світові ЗМІ. Завдяки міжнародному розголосу нам вдалося звільнити його з полону. Ще одну людину, яку нам вдалося врятувати з російського полону через міжнародний розголос — один із українських моряків. Це найкраща наша історія успіху.

Ми знаємо, що багато відомих європейських видань у Франції, Італії та Німеччині спонсоруються Газпромом. Ми знаємо про дивні заяви та політику Ватикану щодо подій в Україні. Папа Франциск , який називав російську пропагандистку Дугіну невинною жертвою злочину, говорив, яка велика Росія та Катерина ІІ і захоплюється Достоєвським: і вся ця «дивна любов» до Росії та її «так званої культури» це ще також не орана нива. На європейців не впливають звірячі вбивства українських дітей та замордовані українці у Бучі та інших містах вони далі сліпо бачать у Росії якусь «культуру». Останній приклад цієї «патологічної любові» перемога проросійського фільму з російськими акторами на Канському кінофестивалі. Що ще має зробити Україна, щоб світ прозрів?

Я сама страждаю від цих питань, на які не маю відповіді. В світових медіа зараз мода на «думай позитивно». Де взяти це «думай позитивно», коли в нас прильоти ракет, гинуть діти, горять людські будинки.

Нам треба говорити про російський колоніалізм. Насправді, 42 країни світу є жертвами Росії. Ці країни Росія окупувала у різні періоди історії на чотирьох континентах світу: від Африки та Кавказу до Європи. Ось цей інформаційний та історичний факт я би піднімала на вищий рівень дискусії. Треба говорити у міжнародних ЗМІ, що Росія — це загроза для світу. Говорити, що буде зі світом, якщо Росія переможе. Треба говорити, що Росія — це диктатура, відсутність прав та свобод, це смерть, страждання, концтабори та катування людей. Що світ піде в цілковиту темряву, якщо Росія переможе. Говорити, що Путін як Гітлер, бо це дійсно так.  Весь рашизм побудований на методичках фашизму.

Будинки під водою в затопленому селі Дніпряни після обвалу Каховської дамби, в Україні, середа, 7 червня 2023 року.
Фото: AP/East News

Як тільки світ відчує, що їх це торкнеться безпосередньо, то тоді вони починають думати інакше

Нажаль, зараз Україна стала монетою торгів у передвиборчих перегонах в США та Європі. Ми маємо їх переконати, що наша війна — це насправді їхня війна. Бо буде як зі Судетами, які віддали Гітлеру в обмін на мир, а отримали Другу світову війну. Зараз, якщо ми не зупинимо Путіна, може вибухнути Третя світова.

Ти порівняла Путіна з Гітлером, а я бачу аналогії зі Сталіном. Коли в Україні люди гинули від Голодомору, The New York Times, Волтер Дюранті писав, яка «чудова політика Сталіна», і що голоду в Україні нема. Гарет Джонс, який говорив світові про великий Голод, сприймався, як божевільний. Йому ніхто не хотів вірити. Зараз Путіна також відбілюють, створюють з нього попри все «нормального гравця» на геополітичній арені.  Це роблять такі, як Карлсон, низка американських ЗМІ правого спрямування.  PR, який робить ФСБ потужний та хитрий. Як переконати світ, що путінська Росія це зло?

Складне питання і в мене нема на нього відповіді. Відповідь єдина — системна  культурна робота і надалі, бо свідомість міняється мінімум за рік. Будьмо чесними: скільки років, десятиліть, століть Росія вливала свою фейк історію в свідомість мільйонам? І от так, за один день, навіть з цими жахливими фотографіями з Бучі чи Маріуполя, змінити думку неможливо. Тому викликів дуже багато. Я, наприклад, буду першою жінкою від України в журі на Канських фестивалях реклами і креативності. І мені доведеться судити реклами світових брендів, які не вийшли з Росії — Pepsi, наприклад. І це вражає, як світ нормалізував те, що не можна нормалізувати. Нормалізував війну. Світові бренди вже маскуються, створюють дочірні компанії під іншими марками і повертаються в Росію. А що змінилося? Ми продовжуємо втрачати території і людей.

І тому кожен українець, який виїхав за кордон, має задати собі питання: що я зараз роблю, щоб просувати українську культуру, українську автентику, українські наративи?

Ну що ж… ми бачимо за кордоном так багато говорять російською мовою, не усвідомлюючи, що це теж певний сигнал. Але це теж амбасадорство! Розумні мають бути активними.

Ми вже отримали премію Оскар завдяки Мстиславу Чернову, маємо свою Нобелівську лавреатку Олександру Матвійчук, маємо абсолютного чемпіона світу із боксу Усика. Ми маємо так багато перемог та досягнень, що великою мірою завдяки і цим амбасадорам PR України вдався. Хоча цей піар дуже трагічний і спровокований такими людськими драмами, яких би ми ніколи не хотіли. Далі, після нашої перемоги, яким має бути PR України у світі?

Потрібно відкривати Україну іноземцям: розповідати, яка це класна країна і, що за неї варто боротися. 

Юлія Петрик і Мстислав Чернов. Фото: з приватного архіву

Ми можемо сказати, обертаючись з перспективи часу, що PR Army перемогла Росію в  інформаційній війні. Які масштаби медійного фронту PR Army зараз? 

На початку війни ми сім місяців працювали без жодного юридичного оформлення. А вже потім заснували ГО. В нас не було тоді ані назви, ані структури. І коли я зараз від PR Армії виступаю на різних міжнародних форумах, дискусійних майданчиках, а мене запитують: «Чому така назва?» То я навіть не могла згадати, звідки виникла назва. Це були такі емоційні, складні дні, що я не запам’ятала. В нас не було брейншторму, як ми маємо називатися. А виявилося, що один хлопець з нашої команди просто так скоротив назву нашого чату, яка була якась складна та задовга. 

Сьогодні в нас є дуже велика база, яка має цінність для міжнародної спільноти. Працює наш проект THE UA View. Кожен іноземний журналіст може зайти в нашу базу і вивчити той етап російсько-української війни, який його цікавить, прочитати свідчення свідків російських злочинів. Ми це систематизували. Ми відстежуємо російські наративи, моніторимо їх і протистоїмо цим вкидам інформаційною екологією.

В нас на сайті інформаційні події війни розбиті по темах і напрямках. Окрема картотека є, як Росія знищувала українське зерно, окрема —  по атомній безпеці, окрема картотека по знищених містах в окупації. Так ми створили проект Voices of Frеedom. Це онлайн платформа, де можна  отримати запит від журналіста на експерта у певній галузі. Кожному іноземному журналісту на його запит ми підбираємо потрібного спікера.

Окремий напрямок —  це міжнародні експерти, які є також в переліку спікерів-амбасадорів України

Ми ще робили чекіни на цих людей чи не були вони пов’язані з Росією десь в своїй біографії. Зараз ми зробили окремий напрямок по знищеній культурній спадщині в Україні, і ми залучаємо міжнародних спікерів, які також коментують ці питання для світових медіа. 

Ще один наш проєкт Where Are Our People? — про депортацію українських дітей. PR Армія була першою, яка підняла цю тему у світі. Ми говорили першими, що українських дітей вивозять до Росії, щоб світ нас почув. Зараз в нас є команда адвокаційників і в Штатах, і в Європі, які стежать, щоб ця тема не забувалася. В нас є списки викрадених дітей. Цей проєкт ми робимо разом з Ініціативою «5-та ранку». 

Російські пропагандисти відстежують вашу роботу. Російське ФСБ стежить за вами і на певному етапі побачило, що Ти становиш небезпеку російській пропагандиській машині.  Росія запустила цілу кампанію проти PR Армії?

В нас були такі дві активності: перша була на початку війни. Один американець, який явно працює на зарплаті Кремля, зробив великий матеріал в дуже авторитетному виданні, що в Україні працює ціла американська ботоферма, що ми працюємо по методичках НАТО. Ми посміялися з цього, зрозуміли, що все робимо правильно і пішли далі. Але згодом, нам скинули скріншот, де про нас написав  російський пропагандист Соловйов у своєму телеграм каналі. З одного боку ми розуміємо, що якщо Росія нас боїться — то ми все робимо успішно, а з іншого боку це є небезпечно. 

Я ніколи зараз в режимі реального часу не вказую, де я знаходжуся з міркувань безпеки. Я якось мала розмову з Мстиславом Черновим — нашим оскароносним  режисером, і я питаю його: Як в тебе у безпекових питаннях? А він каже, що насправді, загроза  є постійно: і під час подорожей, і на виступах. Ми маємо розуміти, що ворог скрізь. Ворог моніторить. Але ми маємо виграти цю війну, в якій навіть слово стало зброєю. І ми обов’язково переможемо. 

20
хв

Як армія українських піарників перемагає Росію в інформаційній війні

Ярина Матвіїв

Ореста Бріт — волонтерка із понад десятирічним стажем, голова Благодійного фонду БОН, колишня радниця Валерія Залужного. До 2014-го навчалася в Сорбонні та працювала моделлю на подіумах Парижа. З початком революції Гідності повернулася до України. Має 4 вищі освіти, знає англійську та французьку мови, тому щоразу, за можливості, розповідає іноземцям всю правду про криваву війну в Україні. Займалася кризовим менеджментом та залученням іноземних інвестицій до України. З початком повномасштабної війни залишила бізнес і повністю присвятила себе допомозі ЗСУ.  

Наталія Жуковська: Оресто, ви волонтерите вже понад 10 років. Про що найчастіше просять військові? Чого найбільше потребує фронт сьогодні?

Ореста Бріт: Якщо загалом конкретизувати мою діяльність за останні 10 років, то з 2014 по 2016 роки я була сфокусована виключно на допомозі Збройним Силам України. Далі запитів від них було менше, бо держава включилася у процес забезпечення військових. Ну і, звісно, супутні потреби цивільного населення також бралися нами до уваги. Взагалі благодійний фонд для мене був хобі у вільний від роботи і бізнесу час. З 2014-го ми, волонтери, стали гнучкими до змін, викликів і навіть навчилися передбачати потреби. Загалом ми працюємо за багатьма напрямками, які з початком великої війни нам довелося активізувати одночасно.

Ми усіляко намагаємося підтримувати державу у важкі для неї часи. Закриваємо «дірки» та потреби, допоки усі відповідні державні інституції не стануть на військові рейки і не запрацюють як годинник

Однак ця благодійна діяльність не має доходити до межі, коли держава відверто паразитує на цьому. Адже стати на військові рейки ми мали вже давно. Єдине, що заважає це зробити — корупція і нездорова конкуренція. Щодо потреб, то найбільша частина видатків йде на закупівлю засобів радіоелектронної боротьби та мікросхем для FPV дронів. Це те, що рятує наших військових на передовій. Постійно є запити на автівки — це розхідники. Варто визнати, що російська армія у промислових масштабах запускає те, що ми робимо на колінах. І в цьому ми дійсно програємо.  

Якою є ціль та місія, заснованого вами благодійного фонду БОН?  

На сьогоднішній день ми допомагаємо як армії так і цивільному населенню. Місія нашого фонду — пришвидшити перемогу України та розпочати культурну й просвітницьку діяльність по всьому світу. Знаєте, Благодійне об'єднання нації (БОН) — це як ком'юніті. Це не фонд однієї людини. Кожен волонтер відчуває свою відповідальність, знає сферу повноважень.

Ореста Бріт із дітьми загиблих військовослужбовців. Фото: приватний архів

Ми даємо багато інтерв'ю іноземним ЗМІ англійською та французькою мовами. Намагаємося прививати правильні наративи закордоном. Показуємо, що цей геноцид триває не 11-й рік, а сотні років, і методологія винищення українського народу мало чим відрізняється. Просто цього разу нам пощастило, що світ глобалізується і ми маємо можливість висвітлювати це, зокрема й через Інтернет. 

Такі поняття як «втома», «вигорання» знайомі багатьом волонтерам. Чи вдається вам цього уникати?

Фізична і моральна втома, вигорання — це все присутнє, але не можу собі дозволити зупинитися, бо роблю те, що надихає і заряджає. Благодійність — це найкраща ніша, яку можна було зайняти у сучасній Україні, особливо впродовж останніх років. Щодо фізіологічного вигорання то воно може бути. Тому у нас є програма, у рамках якої ми відправляємо волонтерів обстежувати здоров’я. Але така потреба у цивільних є і під час мирного життя.

Поки ми маємо адреналін, то тримаємося. Щойно фаза загострення спаде, нам дійсно буде дуже важко

Чи часто вам доводиться їздити на передову?

Зараз мої поїздки на фронт передбачають вирішення кризових питань або доставки того, що не приймає пошта. Я їжджу особисто, без супроводу. Лише я знаю, куди їду і коли.

Була ситуація у 2022-му, коли ви мало не загинули під час поїздки на фронт. Це було неподалік Бахмута. Що тоді сталося?

Поки я їхала до військових, на тій ділянці фронту почали прориватися росіяни. Щойно я дісталася місця призначення, розпочався ближній бій — танковий і стрілецький. Мене дивом не розстріляли не лише росіяни, а й свої ж військові. Я бачила як наші хлопці вздовж дороги відстрілювалися. Я питаю: «Куди вистрибувати із машини?». А вони кричать: «Яке вистрибувати? Давай їдь звідси». Це були штурмовики за промкою Бахмута. До міста я поверталася 20 хвилин під обстрілами. А потім ще 40 хвилини під обстрілами їхала до Костянтинівки.

Чи змінила ця ситуація бажання їздити на передову?

Мені досі страшно згадувати про ту історію. Питання не їхати на передову у мене виникає щоразу. Якщо немає потреби, то я туди не їду. 

Ореста Бріт під час однієї з поїздок на Донбас. Фото: приватний архів

Які історії під час поїздок на лінію фронту вам запам’яталися найбільше?  

Чесно, мене вже нічого не дивує і не вражає. Організм включив режим самозбереження. Я втратила стільки побратимів і посестер, що я просто радію всьому, чому можна там радіти. Я радію кожній зустрічі, розуміючи, що вона може бути останньою.

Мій організм реагує лише на радість і позитив. Це якась захисна функція

Якщо ви подивитеся мої соцмережі, то побачите, що я не розказую там сумних історій. Я вам зізнаюся, що на деокуповані території, там де немає інтенсивних боїв, їдуть мої волонтери. Я не пускаю їх на передову, але ось туди гуманітарну допомогу везуть саме вони. Я відгородила себе від такої практики, бо знаю, що тим постраждалим людям не буду корисною. Я просто плакатиму і нервуватиму. 

Як родина реагує на ваші  поїздки на передову? Відмовляють чи підтримують?

У мене від моїх рідних є абсолютна підтримка. Вони терплячі і поважають все, що я роблю. Опору немає. Моя перша поїздка на фронт була у липні 2014-го року. Мама не знала, що я поїхала. Я й сама, чесно кажучи, не дуже розуміла, куди їду. Моїм завданням було завезти гуманітарну допомогу підрозділу Айдар та 12-му батальйону. Мені ніхто не сказав, що це війна. Я все зрозуміла коли доїхала у Луганську область. Трішки злякалася, але було вже пізно.  

Свого часу ви навчалися у Парижі й планували повʼязати своє життя із подіумом, однак обрали волонтерство. Що вплинуло на таке рішення кардинально змінити життя?

Одразу скажу — ніяких жертв. Я прекрасно відмарширувала по подіуму з 14 до 22 років. Працювала для дуже солідних агентств у Парижі. Однак у 22 роки обрала все ж таки навчання, бо здобувати освіту у Сорбонні (державний університет у Парижі. — Авт.)  і працювати моделлю — непосильне поєднання. Дякуючи своїм батькам, я навчилася правильно розставляти пріоритети.

Ореста Бріт під час роботи моделлю у Парижі. Фото: приватний архів

Більше того, я ніколи не планувала ставати француженкою або залишатися жити у Франції. Знаєте, у моєму житті все відбувається дуже вчасно. Навчання за кордоном дало мені якісну освіту, контакти, які зараз є дуже корисними. Я кризовий менеджер. Мій профіль — зв'язки з громадськістю та медіація. Зараз отримані знання я успішно реалізую для боротьби з агресором.

Про повернення до України я ніколи не шкодувала. За ці роки здобула нове чудове хобі, під назвою «благодійність»

Всі дивувалися, чому я повернулася, і ніхто не усвідомлював, наскільки прекрасна ця країна, наскільки чудовий у нас побут і різнобарвні регіони. Що можна не виїжджаючи із України поїхати як у гори, так і на море. 

Ви часто спілкуєтеся з іноземцями. Що намагаєтеся розповісти і донести їм? Як вони реагують на почуте?

Ми досі програємо в інформаційній війні. Спілкуючись з іноземним бізнесом, на дипломатичному рівні, я намагаюся донести їм той масштаб трагедії, який ми переживаємо. Щоб не просто всі знали, яка Україна героїчна, а розуміли на нашому досвіді, як уникнути цієї трагедії на своїй землі. Тому що ця гангрена під назвою Росія тільки поширюватиметься, якщо її не ампутувати вже зараз, на цих етапах.

Всі мають зрозуміти, що війна поруч, а не десь там, далеко. Саме українці захищають сьогодні світ від великого зла і терору

І це саме той меседж, який мені вдається доносити від Вашингтона до Нідерландів та Франції. Мене часто запрошують на різноманітні французькі канали. Все тому, що французи хочуть почути думку не заангажованої українки, яка не належить до жодної політичної партії. 

Чи передбачали ви повномасштабну війну в середині Європи? Де вона вас застала?

24 лютого мене застало у Литві, я реєструвала наш фонд. Одразу придбала автомобіль для Збройних сил і поїхала у бік України. Ми точно не розуміли, коли це почнеться, але чітко усвідомлювали, що щось буде. І те ж саме я відчуваю зараз, усвідомлюючи катастрофу, яка може статися в Європі. Бо насправді ж в Україні немає війни, у нас є особливий стан. От такий же особливий стан я пророкую Європі. Йдеться не про вторгнення, а про дистанційне ведення бойових дій, зокрема й про ракетні атаки. 

Ви були радницею колишнього Головнокомандувача України Валерія Залужного. Як, не будучи військовою, ви йому допомагали?

Я людина, яка далека від тактики ведення війни, але досить давно і тісно комунікую з армією. За всі ці роки склалася безпрецедентна довіра до мене серед військових. У наш час це на вагу золота. Саме міжнародний адмінресурс і безпрецедентна довіра армії призвели тоді ще головнокомандувача Збройних сил до думки, що, мабуть, варто мене взяти радником. Але по факту, це не були поради з моєї сторони. Я дуже рідко з ним спілкувалася, бо розуміла рівень зайнятості. Але на початку повномасштабного вторгнення він зробив дуже правильну річ — звів мене із відповідальними особами за різні напрямки. І саме з ними, пліч-о-пліч, впродовж двох років, ми тримали руку на пульсі, звіряли годинники, вирішували гострі питання. Як результат, я доповідала про наші досягнення, поїздки на фронт, якісь слабкі місця головнокомандувачу. Тобто, я більше була як доповідачка. Якщо ж рівень проблеми, яка потребувала вирішення, був нижче Главкома, ми з цим кейсом до нього не доходили. Якщо потрібна була його допомога, то звісно, що я йшла до нього.

Ореста Бріт із колишнім Головнокомандувачем України Валерієм Залужним. Фото: з соціальних мереж Орести Бріт

Чи підтримуєте з Валерієм Залужним зв'язок зараз? 

Так, звісно. Я ж дружила з Валерієм Федоровичем, а не з головнокомандувачем. Я знайома з його дружиною і з великою повагою та симпатією ставлюся до їхньої пари. Олена — дуже достойна жінка із почуттям гідності. Вона пліч-о-пліч з чоловіком всю повномасштабну війну. Це справжня дружина генерала. І те, що вони пережили за весь цей час я б нікому не побажала. Той рівень відповідальності, навантаження як психологічного так і фізичного не кожен витримає.  

Як вас змінила війна?

Я б не сказала, що війна мене змінила. Можливо вона проявила мою витривалість. Я не можу сказати, що я розквітла за ці два роки. Війна точно вдарила фізично і психологічно по всім нам. На відміну від себе, я співчуваю тим, хто прозрів, кому довелося зламати себе в один ранок. Хто раніше любив русню, а зараз її яро ненавидить. Тому що ненависть — це почуття, яке руйнує. Я ніколи не порівнювала українців і росіян. Вони для мене завжди були абсолютно чужим народом.

Я  народилася у 1990-му році і моє свідоме життя пройшло у цілісній, незалежній Україні. Я не готова щось міняти  

До чого на вашу думку, нам слід готуватись? Наскільки затягнеться війна?

Знаєте, нам притаманне забуття. Ми почнемо забувати те, що відбувається сьогодні — і цього не можна допустити. Сьогоднішні події варто викарбувати у пам’яті на багато поколінь. Ми маємо правильно писати історію. Відстежувати і не допускати, аби героїзм присвоювали тим, хто його не заслужив. Ми маємо робити все, аби у росіян на генетичному рівні заклалося, що Україна — це табуйована територія, її краще не чіпати. Закінчити цю війну маємо ми. Я не хочу щоб мої діти та внуки переживали подібне.

Я не хочу жити у постійному очікуванні, що наш сусід знову на нас нападе. Ми маємо це змінити

Чи думали ви над майбутнім? Плануєте жити за кордоном — там, де успішно реалізувалися свого часу, чи в Україні?

Я можу жити, де завгодно. Мені головне, щоб в Україні був порядок. На сьогодні я не можу довго перебувати поза межами України. Мій максимум — два тижні. Торік я їздила на море, щоб просто виспатися та за два тижні буквально бігла назад. Я хочу, щоб мої діти побачили світ і відчували себе скрізь, як вдома. Тому я не думаю, що буду обмежуватися лише Україною. У мене досить інтернаціональна родина, і там, де буде тепленько і гарненько, там буду і я. Але все це буде лише після нашої перемоги.

Ореста Бріт: «Впевнена, що більшість українців повернуться додому, і Україна знов стане процвітаючою державою». Фото: приватний архів

Якою б ви хотіли бачити Україну після закінчення війни?

Україну я би хотіла бачити з ідеєю, самоідентифікацією, з відсутністю комплексу меншовартості. Я би хотіла, аби вона була україномовна, з достойним рівнем освіти. Не жертвою популізму. Тобто, щоб ми, як в усіх цивілізованих країнах, уявлення не мали, хто у нас міністр чогось там і де він відпочиває. Я реально хочу бачити Україну цивілізованою, реалізованою. У нас дуже багаті ресурси, і мені хотілося б їх реалізувати. І щоб це право реалізації було за українцями, а не за тими, хто зараз, у такі важкі часи, намагається зайти і захопити монополію. Я впевнена, що більшість українців повернуться додому, і Україна знов стане процвітаючою, мирною державою. Але це буде з часом. Сьогодні ж ми маємо об’єднатися і допомогти країні не лише вистояти, а й перемогти.

20
хв

«Гангрену під назвою Росія треба ампутувати сьогодні», — волонтерка Ореста Бріт

Наталія Жуковська

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Лешек Бальцерович: «Patriot і реформи — це два ключі до перемоги України»

Ексклюзив
20
хв

Як армія українських піарників перемагає Росію в інформаційній війні

Ексклюзив
20
хв

Павел Коваль: Одне з найважливіших завдань Марка Рютте на посаді генсека НАТО — це розширення Альянсу

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress